Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 липня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора Ополинської І.Г., яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 25 березня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 19 листопада 2010 року.

Вироком Ленінського районного суду м. Донецька від 25 березня 2010 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого вироком Ленінського районного суду м. Донецька від 25 грудня 2008 року за ч. 2 ст. 190 КК України на 3 роки позбавлення волі,

засуджено за:

- ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

- ч. 3 ст. 190 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- ч. 2 ст. 222 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно – розпорядчих та адміністративно – господарських функцій, строком на 2 роки;

- ч. 1 ст. 366 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно – розпорядчих та адміністративно – господарських функцій, строком на 2 роки;

- ч. 2 ст. 366 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно – розпорядчих та адміністративно – господарських функцій, строком на 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно – розпорядчих та адміністративно – господарських функцій, строком на 2 роки 6 місяців.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно – розпорядчих та адміністративно – господарських функцій, строком на 3 роки.

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, раніше в силу ст. 89 КК України не судимого

засуджено за:

- ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

- ч. 1 ст. 222 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно – розпорядчих та адміністративно – господарських функцій, строком на 2 роки;

- ч. 2 ст. 222 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно – розпорядчих та адміністративно – господарських функцій, строком на 2 роки;

- ч. 1 ст. 366 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно – розпорядчих та адміністративно – господарських функцій, строком на 2 роки;

- ч. 2 ст. 366 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно – розпорядчих та адміністративно – господарських функцій, строком на 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього належного йому майна з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно – розпорядчих та адміністративно – господарських функцій, строком на 3 роки.

За вироком суду ОСОБА_6 та ОСОБА_5 визнані винними у тому, що протягом 2003 року, за попередньою змовою між собою та особою, матеріали справи у відношенні якої виділені в окреме провадження, вчинили ряд злочинів за таких обставин.

17 лютого 1996 року ОСОБА_5 наказом № 1 був призначений на посаду директора ПП "КіС", у зв'язку з чим виконував організаційно - розпорядчі та адміністративно - господарські функції, тобто був посадовою особою. 20 жовтня 2002 року ОСОБА_6 був призначений директором TOB "Спец-Рем", а з 6 травня 2003 року був зареєстрований як приватний підприємець. У жовтні 2001 року він став директором AT "Надія", у зв'язку з чим набув статусу службової особи, наділеної адміністративно - господарськими та організаційно - розпорядчими функціями.

3 жовтня 2003 року між ВАТ КБ "Надра" з однієї сторони і ПП "КіС" в особі ОСОБА_5 з іншої сторони був укладений договір на обслуговування клієнтів для реалізації програми "Товари в розстрочку". Відповідно до п.2.1.1 договору ОСОБА_5 зобов'язаний був здійснювати залучення фізичних осіб для оформлення і реалізації цієї програми та відповідно до п. 2.1.3 при оформленні пакету документів з кредитування фізичних осіб, ОСОБА_5 зобов'язаний був звірити оригінали документів позичальника з ксерокопіями, провести ідентифікацію особи покупця з особою, зазначеною в паспорті, завірити ксерокопію документів своїм підписом з розшифровкою посади, прізвища, імені, по батькові.

Приблизно на початку вересня 2003 року, з метою пошуку підставних осіб, на яких згодом можуть бути оформлені споживчі кредити у ВАТ КБ "Надра", ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебуваючи в м. Кіровському Донецької області, кв-л Молодіжний, попросили працівника TOB "Спец-Рем" ОСОБА_7 залучити до розвантаження автомобіля двох громадян з паспортами.

ОСОБА_7 попросив ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які знаходилися у дворі будинку № 5 кв-ла Молодіжний в м. Кіровськ, допомогти за винагороду розвантажити автомобіль з товаром. Після розвантаження автомобіля ОСОБА_6 передав кожному з них грошову винагороду по 20 грн., котрі не знали про злочинні наміри підсудних, взявши у них паспорти і довідки про присвоєння ідентифікаційних кодів, нібито для списання цих грошових коштів. Зазначені документи ОСОБА_6 передав невстановленій слідством особі, яка на копіювальному апараті виготовила копії документів ОСОБА_8 і ОСОБА_9 Після чого ОСОБА_6 документи їм повернув.

Наступного дня зазначена особа і ОСОБА_6, достовірно знаючи що для оформлення кредиту у банку необхідні також військові квитки попросили ОСОБА_7, який не знав про їх злочинні наміри, взяти ці документи у ОСОБА_8 і ОСОБА_9, що ОСОБА_7 і зробив. Ксерокопії військового квитка ОСОБА_8 і ОСОБА_9 були виготовлені у вказаний вище спосіб.

Приблизно на початку жовтня 2003 року, ОСОБА_6 передав ОСОБА_5 копію паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного коду та військового квитка на ім'я ОСОБА_9 для оформлення кредиту, нібито на купівлю меблів і комп'ютера без згоди і повідомлення останнього. З метою реалізації їх спільного умислу на заволодіння грошовими коштами ВАТ КБ "Надра", ОСОБА_5, в порушення істотних умов договору, без посвідчення особи ОСОБА_9 видав ОСОБА_6 бланки документів необхідних для отримання кредиту. Через кілька днів, особа, матеріали справи у відношенні якої виділені в окреме провадження, передала ОСОБА_5 підписані з боку ОСОБА_9 невстановленою особою документи, а також завідомо неправдиву довідку про місце роботи і доходи ОСОБА_9, виготовлену у невстановлений слідством спосіб і невстановленою слідством особою, підписану нібито директором TOB "Крок - 93" ОСОБА_6, хоча дане підприємство було ліквідовано ще у 2000 році.

Останній, будучи незнайомим з ОСОБА_9, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою з невстановленою слідством особою і ОСОБА_6, усвідомлюючи що дані документи на ім'я ОСОБА_9 є підробленими, з метою отримання кредиту шляхом обману та подальшого заволодіння грошовими коштами, надав у ВАТ КБ "Надра" пакет зазначених завідомо неправдивих документів, а також складений ним завідомо неправдивий товарний чек, поставивши в ньому свій підпис та відбиток печатки ПП "КіС" від 7 жовтня 2003 року про внесення ОСОБА_9 ПП "КіС" первісного внеску в сумі 2000 грн. 8 жовтня 2003року ВАТ КБ "Надра" ухвалило рішення про видачу кредиту на суму 10925,24 грн., які в цей же день були перераховані на розрахунковий рахунок ПП "КіС".

Фактично ОСОБА_5, невстановлена слідством особа і ОСОБА_6 меблі та комп'ютер у будь - якого підприємства не закуповували, будь - яких товарно - матеріальних цінностей та грошових коштів ОСОБА_9 не передавали. Після чого, ОСОБА_5 склав завідомо неправдиві накладну і податкову накладну нібито про передачу ПП "КіС" ОСОБА_9 робочого кабінету і персонального комп'ютера на суму 10460 гр., які зберігав у себе на підприємстві. Отримані від ВАТ КБ "Надра" обманним шляхом у вигляді кредиту грошові кошти в сумі 10460 гр. ОСОБА_5 отримав готівкою з розрахункового рахунку ПП "КіС" 9 жовтня 2003року. Після чого підсудні ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а також невстановлена слідством особа, заволоділи зазначеними грошовими коштами, розпорядившись ними на власний розсуд, завдавши збитків ВАТ КБ "Надра" в особливо великому розмірі.

За аналогічних підстав, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та особа, матеріали справи у відношенні якої виділені в окреме провадження, отримали ще ряд споживчих кредитів у банківських установах, що заподіяло останнім тяжкі наслідки.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 19 листопада 2010 року вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 25 березня 2010 року в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 222; ч. ч. 1, 2 ст. 366 КК України; ОСОБА_6 за ч. ч. 1, 2 ст. 222; ч. ч. 1, 2 ст. 366 КК України скасовано, провадження в цій частині закрито у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Постановлено вважати засудженим ОСОБА_5 за:

- ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

- ч. 3 ст. 190 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі до ч. 4 ст. 70 КК України остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Постановлено вважати засудженим ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

В решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, порушує питання про скасування вироку суду та ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням кримінально - процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і особам засуджених унаслідок м’якості. На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 334 КПК України, оскільки його мотивувальна частина при перекваліфікації дій засуджених зі ст. 191 КК на ст. 190 КК України не містить відповідного обґрунтування. Крім того, посилається на безпідставне виключення з обвинувачення кваліфікуючої ознаки – скоєння злочину організованою групою. Також прокурор вважає призначене засудженим покарання явно м’яким та таким, що не відповідає особам засуджених та конкретним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора щодо часткового підтримання касаційної скарги, зокрема в частині м’якості призначеного покарання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Посилання прокурора на те, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 334 КПК України, оскільки його мотивувальна частина не містить формулювання обвинувачення, є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України у мотивувальній частині обвинувального вироку має бути викладено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину та наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду.

Зі змісту вироку вбачається, що суд, відповідно до вимог названої норми закону, а також роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 3 " Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності" (va003700-03) , у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, мотиви їх вчинення, зазначив дії і роль кожного з засуджених та обґрунтовано дійшов до висновку про те, що, оскільки засуджені надавали завідомо неправдиву інформацію з метою привласнення коштів у вигляді кредиту, то їх дії потрібно кваліфікувати як шахрайство за відповідною частиною ст. 190 КК України.

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що заволодіння майном ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відбулося внаслідок організованих, злагоджених, спільних дій між собою та особою, матеріали справи у відношенні якої виділені в окреме провадження, в процесі якого кожен з них виконав відведену йому функцію на досягнення злочинного результату. Поряд з тим, з характеру та послідовності дій кожного з них видно, що у цій групі не було лідера, першість якого визнавали б інші учасники групи. У матеріалах справи не наведено даних про організатора групи, попередньо вжиті організаційні заходи для створення цілісного стійкого злочинного формування за участі засуджених, які б на базі єдиного плану, відомого кожному з них, з розподілом функцій між собою, об'єдналися для вчинення інкримінованих їм злочинів.

Виходячи з аналізу фактичних дій ОСОБА_6 та ОСОБА_5, суд дійшов обґрунтованого висновку, що поставлене їм у провину шахрайство вони вчинили за попередньою змовою групою осіб, а не в складі організованої групи.

Тому твердження прокурора про хибність судового рішення в частині виключення з обвинувачення кваліфікуючої ознаки скоєння злочинів у складі організованої групи є необґрунтованими.

Доводи прокурора, наведені у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного судом засудженим покарання ступеню тяжкості злочинів внаслідок його м’якості не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_6 та ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд, як убачається з вироку, врахував як ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, відсутність пом’якшуючих та обтяжуючих обставин, так і конкретні обставини справи.

Таким чином, суд, призначаючи ОСОБА_6 та ОСОБА_5 покарання, вимог ст. 65 КК України не порушив. Призначене засудженим покарання є необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які б давали безумовні підстави для скасування судових рішень, не встановлено.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 25 березня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 19 листопада 2010 року в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 190; ч. 3 ст. 190 КК України залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.