Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлової С.О.,

суддів Литвинова О.М., Тельнікової І.Г.,

за участю прокурора Казнадзея В.В.,

розглянула в судовому засіданні 28 липня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Апеляційного суду Донецької області від 25 листопада 2010 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина

України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

за ч. 1 ст. 304 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточне покарання призначено у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

За пред’явленим обвинуваченням у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 15, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України ОСОБА_1 виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина

Арменії, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі.

За пред’явленим обвинуваченням у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 15, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України ОСОБА_2 виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Вироком вирішено питання відшкодування судових витрат та долю речових доказів.

ОСОБА_1 визнано винним в тому, що 18 лютого 2009 року в день він достовірно знаючи про те, що ОСОБА_2 є неповнолітнім, діючи умисно з метою втягнення неповнолітнього ОСОБА_2 в злочинну діяльність, шляхом умов, переконань і обіцянок матеріальної винагороди, запропонував йому здійснити розбійний напад на водія таксі з метою заволодіння його майном.

Після отримання згоди ОСОБА_2, вони разом розробили план злочинних дій для реалізації свого злочинного умислу, відповідно до якого, вони вдвох повинні були зупинити автомобіль таксі, ОСОБА_2 повинен був сісти позаду сидіння водія і після прибуття автомобіля в безлюдне місце накинути водію на шию заздалегідь приготовлене знаряддя вбивства – мотузку від брюк, і подавити можливий опір водія, ОСОБА_3 повинен був сісти збоку від водія на переднє пасажирське сидіння і при необхідності утримувати водія, а також заволодіти його майном.

Здійснюючи свій умисел ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в цей же день близько 19 год. 00 хв. прийшли на зупинку громадського транспорту "Амстор" по вул. Щетиніна в Пролетарському районі м. Донецька, де приблизно о 20 год. 00 хв. зупинили автомобіль таксі, яким керував водій ОСОБА_4 і запропонували йому відвезти їх на вул. Гірничорятувальну в сел. Чулковка Пролетарського району м. Донецька. Відповідно до попередньої домовленості та розподілених ролей ОСОБА_1 сів на переднє праве пасажирське сидіння, а ОСОБА_2 – на заднє сидіння, розташоване позаду водія.

На вул. Гірничорятувальній біля будинку нафтобази в момент зупинки автомобіля за умовною вказівною ОСОБА_1 – нахилу голови, ОСОБА_2, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_1, за спільним умислом, направленому на заволодіння майном потерпілого ОСОБА_4 з застосуванням насильства, небезпечного для його життя і здоров’я, з метою особистого збагачення, з корисливих спонукань, дістав заздалегідь приготовлену ним мотузку від брюк, взявши її за обидва кінці руками, а потім напав на ОСОБА_4 і накинув ззаду через підголівник водійського сидіння мотузку на шию ОСОБА_4 При цьому потерпілий ОСОБА_4 встигнув продіти по два пальці рук під мотузку і спробував звільнитися від зашморгу мотузки, а також спробував залишити автомобіль. Щоб зламати волю потерпілого до опору і змусити його вказати місцезнаходження його майна, ОСОБА_2 почав здійснювати по відношенню до ОСОБА_4 насильницькі дії, які виразилися в здавлюванні шиї потерпілого мотузкою. При цьому ОСОБА_1, діючи згідно з ОСОБА_2, двома руками намагався видьоргнути руки потерпілого із під мотузки. Потерпілий ОСОБА_4 в процесі здійснення опору нападникам ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перемістився на переднє пасажирське сидіння і, перевісившись через його спинку, уткнувся головою в спинку заднього пасажирського сидіння, проте так і не звільнився від захвату мотузкою ОСОБА_2 і не зміг залишити автомобіль. Після цього ОСОБА_2 послабив зашморг мотузкою на шиї потерпілого, після чого знову схопив шию потерпілого однією рукою і таким чином став утримувати його, висловлюючи в адресу потерпілого погрозу застосування насильства, небезпечного для життя і здоров’я, а саме застосування відносно нього вогнепальної зброї – пістолету без його демонстрації, яку потерпілий сприйняв як реальну погрозу, а також застосування фізичного насильства, яке виразилося в нанесенні потерпілому удару коліном в область обличчя. Після чого підсудний ОСОБА_1, діючи умисно і злагоджено з ОСОБА_2, продовжуючи здійснювати їх спільний з ОСОБА_2 злочинний умисел, направлений на заволодіння майном ОСОБА_4, з застосуванням насильства, небезпечного для його життя і здоров’я, з метою особистого збагачення, із корисних спонукань, відкрито заволодів майном ОСОБА_4, що знаходилося в салоні автомобіля таксі, а саме мобільним телефоном "Соні-Еріксон К 700і", вартістю 200 грн., сім-карткою оператора мобільного зв’язку "Лайф", вартістю 25 грн., мобільним телефоном "Нокіа 6290", вартістю 1859 грн., сім-карткою оператора мобільного зв’язку "МТС", вартістю 25 грн, на рахунку якої знаходилися кошти в сумі 16 грн., картою пам’яті micro-SD "Transend", 2 Гб, вартістю 109 грн, гарнітурою для мобільного телефону, вартістю 229 грн., чохлом для мобільного телефону, вартістю 30 грн. і грошима в розмірі 57 грн. Після чого ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з викраденим залишили автомобіль таксі і зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 2550 грн.

В результаті дій підсудних потерпілому були спричинені синці шиї, припухлість м’яких тканин лівої скулової частини, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, посилаючись не незаконність вироку суду, в зв’язку з порушенням вимог ст. 334 КПК України: невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів, просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Скаржник зазначає, що суд дав неправильну юридичну оцінку діям засуджених, виправдавши їх за статтями 15 ч. 2, 115 ч. 2 пунктами 6, 12; 15 ч. 2, 289 ч. 3 КК України (2341-14) , що потягнуло призначення засудженим занадто м’якого покарання.

Захисники ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на касаційну скаргу подали заперечення в яких просять касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду - без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який не підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновок суду щодо встановлених судом фактичних обставин справи і кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 304 КК України і ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК України у касаційній скарзі не оспорюється.

З матеріалів справи вбачається, що суд належним чином проаналізував докази, на які органи досудового слідства послались на підтвердження пред’явленого ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обвинувачення за ч. 2 ст. 15, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України і дотримуючись вимог ст. 334 КПК України, вказав у вироку підстави для виправдання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 із зазначенням мотивів, з яких відкидає докази обвинувачення.

Згідно пред’явленого ОСОБА_1 і ОСОБА_2 органами досудового слідства обвинувачення злочин засудженими не було доведено до кінця в зв’язку з активним опором фізично розвиненим потерпілим ОСОБА_4, хоча нападники виконали для цього всі дії, які запланували та вважали необхідним вчинити, тобто вони не змогли вчинити вбивство ОСОБА_4 і заволодіти автомобілем таксі в результаті незалежних від них обставин.

Разом з тим, як вбачається з показів потерпілого ОСОБА_4, в ході розбійного нападу ОСОБА_2 накинув йому на шию мотузку і почав душити. Оскільки позбавитися мотузки самотужки в нього не вийшло, він почав кричати, казати, що в нього вдома сім’я, дитина. На його прохання, після діалогу з ОСОБА_1, ОСОБА_2 сказав йому, щоб не кричав. Він перестав кричати, а ОСОБА_2, забравши мотузку, обхватив шию рукою, заспокоював його. ОСОБА_1 насильства до нього не застосовував. Засуджені забрали в нього гроші і два мобільні телефони, після чого сказавши йому, щоб він не звертався до міліції і рахував до 50, вийшли з автомобіля. Порахувавши до 20, він пересів на своє сидіння, закрив центральний замок, і поїхав в Пролетарський район, де звернувся в міліцію. Про те, що засуджені хотіли заволодіти його автомобілем, він дізнався від працівників міліції. Ключі від автомобіля, технічний паспорт, інші документи нападники не вимагали, думки про захват автомобіля вони не висловлювали, ніяких спроб для цього не застосовували, йому виходити з автомобіля не пропонували (т. 4 а.с. 150-151, 152-153, 184).

Аналогічні за змістом показання давали і засуджені ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 38-42, т. 4 а.с. 157-159, 184) і ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 46-50, т. 4 а.с. 154-156), які крім іншого показали, що наміру вбивати водія у них не було, як і наміру заволодіти його автомобілем.

Крім того висновок суду про відсутність в діях засуджених складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, пунктами 6,12 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України підтверджується дослідженими в судовому засіданні і наведеними у вироку доказами, а саме: даними протоколів: огляду місця події від 19 лютого 2009 року (т. 1 а.с. 3-8), відтворення обстановки і обставин події за участю засуджених від 25 лютого 2009 року (т. 1 а.с. 100-119); висновком судово-медичної експертизи щодо характеру і локалізації спричинених тілесних ушкоджень ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 73-76), тощо.

Зазначене свідчить, що висновок суду про відсутність в діях ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ознак злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України, є законним і обґрунтованим.

Покарання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 призначено з дотриманням вимог ст.ст. 65- 67 КК України, оскільки суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, фактичні обставини справи, характер і розмір спричиненої потерпілому шкоди, спосіб посягання, форму та ступінь їх вини, мотивацію злочину, наявність по справі декількох кваліфікуючих ознак, особи винних, їх позитивні характеристики, те, що вони раніше не судимі, наявність пом’якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, ОСОБА_1 враховано також його роль в організації і керуванні злочинами.

Покарання засудженим призначено в межах санкцій статей КК України (2341-14) , за які вони засуджені і є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів.

Отже, доводи касаційної скарги прокурора і в частині призначення засудженим занадто м’якого покарання є необґрунтованими.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли би перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу й постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок при перевірці справи в касаційному порядку, не виявлено.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Донецької області від 25 листопада 2010 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишити без зміни.