Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів Сахна Р.І., Широян Т.А.,

з участю прокурора Стратюка О.М.,

захисника ОСОБА_1

розглянула в судовому засіданні 2 серпня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2010 року та вирок Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2010 року.

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2010 року засуджено

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого вироком Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 вересня 2001 року за ст. 140 ч. 3 КК України, вироком Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 9 лютого 2004 року за ч. 4 ст. 185 КК України, звільненого від відбування покарання на підставі постанови Торезького міського суду Донецької області від 3 квітня 2009 року умовно-достроково з невідбутим строком покарання 1 рік 2 місяці 1 день

- за ч. 2 ст. 187 КК України, та призначено із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з конфіскацією всього належного йому майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України до вказаного покарання частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Ялтинського міського суду від 9 лютого 2004 року та остаточно призначено ОСОБА_2 покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі.

За апеляційною скаргою прокурора, Апеляційний суд м. Києва вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2010 року щодо ОСОБА_2 скасував в частині призначеного йому покарання та постанов новий вирок від 29 листопада 2010 року, яким призначив покарання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві власності.

На підставі ст. 71 КК України частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 9 лютого 2004 року, та остаточно визначив покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 3 місяця з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві власності.

В решті вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2010 року залишено без зміни.

Вказаним вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 визнано винним в тому, що він 15 січня 2010 року приблизно о 20 год. 30 хв., знаходячись на подвір'ї будинку АДРЕСА_1, вступив у змову із трьома невстановленими слідством особами, справа відносно яких виділена в окреме провадження, на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном.

Розподіливши між собою ролі, ОСОБА_2 та одна невстановлена слідством особа 15 січня 2010 року приблизно о 20 год. 40 хв., знаходячись за вищезазначеною адресою, вчинили напад на ОСОБА_3, нанесли йому удари та завдали йому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, після чого заволоділи майном потерпілого на загальну суму 4580 грн.

В цей час дві невстановлені слідством особи, діючи згідно розробленого плану, здійснили напад на ОСОБА_4, нанесли йому удари та завдали йому легких тілесних ушкоджень, після чого заволоділи його майном на загальну суму 2335 грн.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї захисник ОСОБА_1, посилаючись на неповноту, однобічність та неправильність досудового слідства, просить судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування, у ході якого перевірити правдивість пояснень ОСОБА_2 про застосування по відношенню до нього незаконних методів слідства, встановити винних в інкримінованому ОСОБА_2 злочині осіб та провести очні ставки ОСОБА_2 з ними. Захисник посилається на те, що ОСОБА_2 злочин, за який його засуджено, не скоював, а показання давав під фізичним примусом працівників міліції. В суді він визнав вину, оскільки прокурор та суддя пообіцяли за це призначити м’яке покарання.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив касаційну скаргу залишити без задоволення, пояснення захисника, яка підтримала касаційну скаргу та просила скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 та справу повернути на нове розслідування чи пом’якшити засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю розглянутих у судовому засіданні й викладених у вироку доказів, яким суд дав належну оцінку. Вирок суду першої інстанції та вирок апеляційного суду, відповідає вимогам ст. 333- 335, 378 КПК України.

Дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК України кваліфіковані правильно.

Що ж стосується доводів касаційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність, неповноту досудового та судового слідства, то зазначені обставини були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанції, якими їм дана належна оцінка. Відповідно до вимог ст. 398 КПК України ці обставини перегляду в касаційному порядку не підлягають.

Посилання захисника у скарзі на застосування до засудженого ОСОБА_2 в ході досудового слідства та в суді примусу, у зв’язку з чим він оговорив себе, є безпідставним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, про ці обставини засуджений не повідомляв, та в суді першої інстанції та при розгляді справи судом апеляційної інстанції визнавав себе винним.

Постановляючи свій вирок у частині призначення покарання, апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання та призначив покарання, яке відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.

При цьому судом враховані фактичні обставини справи, наявність у ОСОБА_2 попередніх судимостей за вчинення тяжких злочинів, скоєння злочину в період невідбутої частини покарання, щире каяття засудженого, дані про його особу, наявність на утриманні неповнолітньої дитини та призначив покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 187 КК України.

У відповідності до вимог ст. 71 КК України судом частково приєднана невідбута частина покарання за попереднім вироком.

Призначене покарання за своїм видом і розміром є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Підстав для пом'якшення покарання із застосуванням ст. 69 КК України колегія суддів не убачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставами для зміни або скасування судових рішень не встановлено.

Керуючись ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2010 року щодо ОСОБА_2 – без зміни.