Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів Сахна Р.І., Широян Т.А.,

з участю прокурора Таргоній О.В.

розглянула в судовому засіданні 2 серпня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 20 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 17 березня 2011 року.

Зазначеним вироком засуджено:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз 17.11.2009 року за ч. 1 ст. 296 КК України до арешту на строк 2 місяці,

- за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік;

- за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 7 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом повного складання покарання за вироком Білопільського районного суду Сумської області від 17 листопада 2009 року, остаточно визначено до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 2 місяців.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 17 березня 2011 року вирок Білопільського районного суду Сумської області від 20 грудня 2010 року змінено.

На підставі ст. 70 КК України визначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного за ч. 1 ст. 185 КК України, більш суворим за вироком Сумського районного суду Сумської області від 28 січня 2005 року, у виді позбавлення волі строком на 3 роки 3 місяці, яке вважати відбутим.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання, призначеного судом першої інстанції.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом повного складання покарання за вироком Білопільського районного суду Сумської області від 17 листопада 2009 року, остаточно визначено до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 2 місяці.

Зазначеним вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, 9 січня 2004 року приблизно о 22 год. 00 хв., шляхом вільного доступу з квартири АДРЕСА_1 таємно викрав чуже майно, а саме два м’яких крісла та баян, чим заподіяв матеріальну шкоду ОСОБА_2 на загальну суму 380 грн.

27 жовтня 2009 року приблизно о 18.00 годині ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись біля магазину "Надія" по вул. Кайдаша в с. Куянівка, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків умисно наніс удар кулаком в обличчя ОСОБА_3, від якого останній впав на землю, після чого ОСОБА_1 умисно наніс вказаному потерпілому удари ногою в область грудної клітини та голови, спричинивши тим самим ОСОБА_3 тілесні ушкодження у вигляді крововиливів під тверду та м’яку оболонки, забиття головного мозку, крововиливів у м’які тканини потилиці справа, прямого перелому IV ребра зліва по задньо-пахвинній лінії, синця під правим оком, внаслідок чого наступила смерть останнього.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, просить переглянути справу в частині визнання його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону, просить скасувати судові рішення постановлені щодо нього і направити справу на додаткове розслідування. Своє прохання обґрунтовує тим, що злочин передбачений ч. 2 ст. 121 КК України, за який його засуджено, він не вчиняв, а його обвинувачення ґрунтується на припущеннях та доказах, отриманих незаконним шляхом, оскільки працівниками міліції, до нього застосовувались недозволені методи слідства – фізичне та психологічне насильство, під впливом якого він змушений був обмовити себе у вчиненні злочину. Стверджує, що судом не було взято до уваги покази тих свідків, які підтвердили його непричетність до даного злочину, та його перебування в той момент в іншому місці. Крім того, засуджений посилається на неповноту та неправильність судового та досудового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 67 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Як вбачається з вироку, суд дійшов висновку щодо винності ОСОБА_1 в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3, не розглянувши повно і об’єктивно всі наявні докази у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в ході досудового слідства та в судовому засіданні не визнавав себе винним у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та показав, що 27 жовтня 2009 року він потерпілого ОСОБА_3 не бачив, злочину щодо нього в цей, чи інший день не скоював. У зазначений органом досудового слідства час, а саме приблизно о 18 годині, він разом зі своїм кумом ОСОБА_4 перебував в м. Білопілля, де дивився автомобіль у чоловіка на ім’я ОСОБА_5. Повернувся додому в с. Куянівка близько 22 години, та до ранку з будинку не виходив. При цьому, він вказував осіб могли підтвердити його показання. Пояснив, що первинні показання, в яких визнавав себе винним, від дав під впливом фізичного та психологічного насильства з боку працівників міліції.

Даючи оцінку цим показанням, та не приймаючи їх у якості доказів, суд послався на постанову прокуратури Білопільского району від 22 лютого 2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом застосування психічного чи фізичного насильства працівниками міліції відносно ОСОБА_1

В основу обвинувачення судом були покладені такі докази, як явка з повинною ОСОБА_1 щодо обставин заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, його показання як свідка від 03.11.2009 р., як підозрюваного від 06.11.2009 р., дані протоколів відтворення обстановки та обставин події, протоколи очних ставок.

Однак відповідно до ч. 2 ст. 74 КПК України показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі.

Аналізуючи показання ОСОБА_1, дані ним на досудовому слідстві, суд не перевірив допустимість цих доказів, та послався на показання ОСОБА_1 від 03.11.2009 р., не взявши до уваги, що ці показання він давав як свідок і попереджався про кримінальну відповідальність.

Крім того, судом належним чином ці показання ОСОБА_1 не перевірені та їм не дана належна оцінка.

В судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12, підтвердили показання ОСОБА_1, однак суд не прийняв їх, оскільки ці свідки на першому етапі досудового слідства давали інші показання, доводи свідків щодо застосування тиску з боку працівників міліції не знайшли підтвердження, підстав обмовляти ОСОБА_1 не встановлено, а свідки ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12 є родичами або мають близькі стосунки, а тому вони є зацікавленими особами.

Між тим, ці висновки зроблені без ретельної перевірки, а посилання суду на те, що вони суперечать іншим доказам, які були досліджені в судовому засіданні, є формальним, оскільки суд не навів які саме докази спростовують показання свідків по справі.

Обґрунтовуючи своє рішення про доказаність винуватості ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України, суд у вироку вказав, що в основу вироку він кладе показання потерпілої, свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, показання експертів ОСОБА_18, ОСОБА_19, які є послідовними, логічними та не суперечать матеріалам кримінальної справи.

Між тим, вказані особи безпосередніми свідками отримання ОСОБА_3 тілесних ушкоджень не були, та не знали, яким чином він отримав тілесні ушкодження.

Так, свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 показали суду,що 27.10.2009 року до них додому прийшов ОСОБА_3, який був побитий, скаржився на головний біль та розповів, що тілесні ушкодження отримав, коли впав з ліжка.

Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_20, підтвердили, що 27.10.2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_9 зранку до 16 години допомагали їм по господарству.

Слідчий ОСОБА_16., експерти ОСОБА_18, ОСОБА_19, пояснили суду, що показання ОСОБА_1 в ході допитів, при відтворенні обстановки та обставин події давав добровільно, без будь-якого примусу.

Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_9 приходив до нього на роботу до магазину 26.10.2009 р., між тим у ході досудового слідства, будучи допитаним 10.03.2010 року, він пояснював, що це відбувалось 27.10.2009р. ( т. 1 а. с. 176-177), однак суд ці розбіжності не усунув, та не дав належну оцінку цим показанням.

Спростовуючи показання ОСОБА_1 щодо перебування його 27.10.2009 року в м. Білопілля, суд послався на те, що будь-яких доказів підтвердження цього факту в ході судового розгляду справи не здобуто.

Між тим, засуджений в судовому засіданні заявляв клопотання про виклик в судове засідання ОСОБА_5, який показував йому автомобіль, однак суд не прийняв належних заходів для доставки вказаного свідка до суду, а також не оголосив його показання, дані в ході досудового слідства ( т. 1 а. с. 167-168).

Відповідно до вимог ст.ст. 323, 334 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Вирок є обґрунтованим, якщо він постановлений на матеріалах, повністю зібраних й правильно оцінених судом, а висновки суду про винуватість підсудного у вчинені злочинів з достовірністю випливають з матеріалів справи та ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Для цього у вироку повинні бути проаналізовані й оцінені всі розглянуті у судовому засіданні докази, які підтверджують висновок суду, так і спростовують його.

Проте ці вимоги закону під час розгляду справи в суді не були виконані, а обставини, які мають істотне значення для вирішення питання, належним чином не з’ясовані.

Так, суд, дослідивши письмові докази та навівши їх у вироку, не проаналізував їх, а лише навів викладені у них фактичні дані.

Крім того, в матеріалах наявні витребувані з метою перевірки показань ОСОБА_1 та долучені за вказівкою прокурора роздруківки телефонних розмов, які в судовому засіданні не оголошувались.

Допущені порушення позбавили суд можливості розглянути справу у відповідності до вимог закону та постановити законне та обґрунтоване рішення.

Зазначені порушення закону залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, який переглядав справу за апеляційною скаргою засудженого, а тому вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню, а справа поверненню на новий судовий розгляд, під час якого слід дати належну оцінку всім зібраним у справі доказам, та в залежності від встановленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого задовольнити частково, вирок Білопільського районного суду Сумської області від 20 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 17 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.