Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні 2 серпня 2011 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Херсонської області від 12 квітня 2011 року.

Вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 20 січня 2011 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на три роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.

Постановлено стягнути із ОСОБА_5 на користь:

- ОСОБА_6 13 750 гривень матеріальної шкоди і 50 000 гривень моральної шкоди;

- ОСОБА_7 100 000 гривень моральної шкоди;

- ОСОБА_8 50 000на моральної шкоди;

- ОСОБА_9 50 000 гривень моральної шкоди;

- ОСОБА_10 100 000 гривень моральної шкоди;

- ОСОБА_11 200 000 гривень моральної шкоди;

- ОСОБА_12 100 000 гривень моральної шкоди;

- ОСОБА_13 100 000 гривень моральної шкоди та 2 000 гривень за надання юридичної допомоги.

За апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вирок місцевого суду в частині призначеного засудженому покарання скасовано Апеляційним судом Херсонської області, яким постановлено новий вирок від 12 квітня 2011 року. Цим вироком ОСОБА_5 призначено покарання за ч. 3 ст. 286 КК України у виді п’ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів строком на два роки.

Зазначеним вироком ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 6 лютого 2009 року приблизно 9-ї годині, керуючи технічно справним автомобілем Шевроле "Еванда", держаний номер НОМЕР_1, рухався по другорядній дорозі Великоолександрівка-Берислав, зі сторони смт В.Олександрівка в напрямку м. Берислав зі швидкістю 80 км/год, при наближенні до перехрестя з головною дорогою Мар’янське-Берислав, в умовах недостатньої видимості (туману) на порушення п. п. 21, 2.2, 12.1, 12.2, 16.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-2107 під керуванням ОСОБА_15, який рухався по головній дорозі, внаслідок чого потерпілі ОСОБА_15, ОСОБА_12, ОСОБА_16 отримали тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили їх смерть.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить вирок суду апеляційної інстанції змінити, застосувати ст. 69 КК України і призначити покарання, яке не було б пов’язане з позбавленням волі. Своє прохання вмотивовує тим, що визначене йому судом апеляційної інстанції покарання є суворим. За його ствердженням, позбавляючи реально волі на тривалий строк, суд апеляційної інстанції не достатньо врахував таких пом’якшуючих покарання обставин, як щире каяття, вчинення злочину вперше і з необережності, дані про його особу, що на його утриманні знаходиться неповнолітня дитина та батьки, які потребують його допомоги, має незадовільний стан здоров’я.

Потерпілим ОСОБА_6 подані заперечення на касаційну скаргу засудженого.

ОСОБА_17, мати загиблого ОСОБА_15, подала заяву, у якій вона порушує питання про призначення ОСОБА_5 покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок суду – без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновок суду щодо встановлених судом фактичних обставин справи та кваліфікація дій ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюється і підтверджується наведеними у вироку доказами, які судом досліджено всебічно, повно й об’єктивно.

Його дії за ч. 3 ст. 286 КК України кваліфіковані правильно.

Призначаючи ОСОБА_5 покарання апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують покарання, й навів у вироку переконливі мотиви прийнятого рішення.

Зокрема, апеляційний суд взяв до уваги, що у результаті неправомірних дій засудженого трьом потерпілим були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що спричинило їх смерть, встановлені по справі дані та обставини, які характеризують його особу, а також пом’якшують покарання, у тому числі й ті, на які є посилання у касаційній скарзі засудженого, – визнання ним вини, щире каяття, відсутність судимостей, позитивні характеристики з місця проживання, відшкодування завданих потерпілим матеріальних збитків, сімейний стан.

Як убачається з матеріалів справи за даним обвинуваченням щодо ОСОБА_5 уже постановлявся вирок Бориславським районним судом Херсонської області від 21 вересня 2009 року, яким за вчинення інкримінованого йому злочину було обране основне покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі строком на п’ять років.

Після перевірки в касаційному порядку даний вирок щодо ОСОБА_5 ухвалою Верховного Суду України від 14 вересня 2010 року було скасовано й направлено справу на новий судовий розгляд через м’якість призначеного покарання. При цьому касаційний суд вказав, що за умови встановлення винуватості ОСОБА_5 у тому ж об’ємі, і при не встановленні інших обставин, які можуть істотно вплинути на міру покарання, призначене йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України слід вважати м’яким.

Однак, під час нового розгляду справи суд першої інстанції на порушення вимог ст. 399 КПК України не виконав вказівок касаційного суду та при повторному розгляді даної справи за тих же фактичних обставин справи, даних про особу винного, по суті, за відсутності інших вагомих обставин, які б мали юридичне значення для визначення міри покарання повторно застосував при призначенні покарання ст. 69 КК України.

Апеляційний суд при постановленні свого вироку, з огляду на наведені підстави, виправив допущені судом першої інстанції порушення вимог ст. 399 КПК України.

Урахувавши наведені вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд обґрунтовано призначив ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 286 КК України покарання в мінімальний межі цього закону.

Таке рішення відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Підстав вважати його несправедливим через суворість у суду немає.

Підстав для пом’якшення призначеного засудженому покарання за доводами, викладеними у касаційній скарзі, колегія суддів не знайшла.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду про стягнення з засудженого на користь потерпілого ОСОБА_9 (брата загиблого ОСОБА_16.) 50 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та потерпілої ОСОБА_12 (сестри загиблого ОСОБА_12) 100 000 гривень на відшкодування моральної шкоди виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.

Даних про те, що цивільні позивачі проживали однією сім’єю з загиблими з матеріалів справи не вбачається.

Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили цю обставину в установленому законом порядку, а тому рішення у цій частині в порядку ст. 398 КПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Крім того, як убачається з вироку, суд стягнув із ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_13 2 000 гривень, які вона витратила на оплату послуг адвоката за складання позовної заяви та за участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до статей 91, 93 КПК України в рамках кримінального провадження у справі відшкодуванню підлягають судові витрати та оплати послуг захисника підсудного, які передбачені названими нормами закону. Витрати ж понесені потерпілим на оплату юридичних послуг адвоката, не відносяться до судових витрат; це питання вирішується окремо за правилами цивільного судочинства. Про неможливість розгляду питання оплати юридичних послуг у порядку кримінального судочинства випливає і з роз’яснень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України 11 від 7 липня 1995 року "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат" (v0011700-95) .

Наведене дає підстави вважати, що суд неправильно відніс до матеріальної шкоди витрати, понесені потерпілим на оплату послуг адвоката, і водночас із порушенням правил підсудності стягнув ці витрати із засудженого.

Оскільки зазначені порушення закону не були усунуті під час перегляду справи апеляційним судом, зміні підлягає й вирок апеляційного суду.

Керуючись статтями 394–396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

У порядку ст. 395 КПК України вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 20 січня 2011 року та вирок Апеляційного суду Херсонської області від 26 січня 2011 року щодо ОСОБА_5 в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_12 відповідно 50 000 гривень та 100 000 гривень моральної шкоди, а також на користь потерпілої ОСОБА_13 2 000 гривень витрат на оплату юридичної допомоги адвоката скасувати, а справу в цій частині направити до місцевого суду на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.