Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів Сахна Р.І., Широян Т.А.,

з участю прокурора Стратюка О.М.,

потерпілого ОСОБА_1,

представників потерпілого ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянула в судовому засіданні 2 серпня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами потерпілого ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_4 на вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 12 квітня 2011 року.

Вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2010 року було засуджено:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який не мав судимості,

- за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на 1 рік 6 місяців;

- за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України визначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.

Вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 12 квітня 2011 року апеляцію потерпілого задоволено частково.

Вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2010 року щодо ОСОБА_4 в частині призначення покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням згідно вимог ст. 75 КК України скасовано та призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік 6 місяців; за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК України визначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на 1 рік 6 місяців.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він 24 серпня 2008 року, приблизно о 23 годині керуючи автомобілем "Ауді А-6", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись в темну пору доби зі сторони залізничної лікарні в напрямку магазину "Дружба" по вул. К.Маркса м. Шепетівки, в порушення вимог п.п.1.5 (ч.І), 2.10 (а-є), 10.1, 11.1, 11.2, 11.4, 12.1, 12.3, 12.4, 18.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, не переконався в безпечності маневру, не здійснив заходів до зупинки автомобіля, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1, який отримав тяжке тілесне ушкодження, а засуджений, залишивши потерпілого без допомоги в небезпеці, зник з місця події.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту та неправильність досудового та судового слідства, істотне порушення кримінально-процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м’якості, просить скасувати вирок апеляційного суду та винести новий вирок, яким призначити засудженому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років. Своє прохання обґрунтовує тим, що судом не було взято до уваги покази свідків та потерпілого, а лише засудженого. Наголошує на тому, що експертиза була проведена лише по одному свідку, з висновком якої він не погоджується. Звертає увагу на те, що судом не вірно кваліфіковані дії засудженого за ч. 1 ст. 135 КК України, та безпідставно частково задоволений цивільний позов.

Засуджений ОСОБА_4 у касаційній скарзі ставить питання про скасування вироку суду апеляційної інстанції у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, внаслідок суворості, та направлення справи на новий апеляційний розгляд. Своє прохання обґрунтовує тим, що судом не було здобуто будь-яких доказів на підтвердження його вини у вчиненні злочину, передбаченого ст. 135 КК України. Наполягає, що суд апеляційної інстанції при призначенні покарання не в повній мірі врахував дані про його особу та обставини, які пом’якшують покарання, а саме те, що він визнав вину, активно сприяв розкриттю злочину, раніше не судимий, частково відшкодував збитки потерпілому, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні матір, яка є інвалідом другої групи, а тому вважає, що призначене покарання не відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора щодо безпідставності доводів касаційних скарг, пояснення потерпілого та його представників на підтримання доводів касаційної скарги потерпілого та заперечень проти доводів касаційної скарги засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про винність ОСОБА_4 у порушенні Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) в результаті чого відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_1 отримав тяжке тілесне ушкодження та залишення останнього без допомоги в небезпеці ґрунтуються на всебічно, повно та об’єктивно досліджених в судовому засіданні та викладених у вироку доказах, яким суд дав належну оцінку, і є правильним.

Що стосується доводів касаційної скарги потерпілого про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність, неповноту досудового і судового слідства та неправильну оцінку доказів, то вони, відповідно до вимог ст. 398 КПК України, перегляду в касаційному порядку не підлягають. Тому колегія суддів при розгляді доводів касаційних скарг виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Дії ОСОБА_4 за встановлених фактичних обставин правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.

Доводи потерпілого щодо необґрунтованості перекваліфікації дій засудженого з ч. 3 ст. 135 КК України на ч. 1 ст. 135 КК України були предметом розгляду апеляційного суду, належним чином перевірені та визнані такими, що не підлягають задоволенню, з наведенням відповідних мотивів.

Посилання засудженого ОСОБА_4 на відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України є безпідставними, оскільки судом достовірно встановлено, що тяжкі тілесні ушкодження потерпілий ОСОБА_1 отримав під час дорожньо-транспортної пригоди, а засуджений залишив потерпілого без допомоги, покинувши місце пригоди.

Твердження потерпілого ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_4 про те, що призначене йому покарання не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок як м’якості та суворості, на думку колегії, є непереконливими.

Постановляючи новий вирок та призначаючи покарання засудженому за ч. 2 ст. 286 КК України, суд апеляційної інстанції, у відповідності з вимогами ст. ст. 50, 65 КК України, з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дослідив дані про особу засудженого, обставини скоєння злочинів, обставини які пом’якшують покарання, думку потерпілого та належним чином мотивував своє рішення у вироку, з яким погоджується і колегія суддів.

Призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд апеляційної інстанції з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно зі ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких злочинів, обставини скоєння злочину, дані про його особу, а саме те, що він раніше не судимий, визнав вину, позитивно характеризується за місцем проживання, частково відшкодував потерпілому шкоду, та призначив покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Враховуючи наведене судом прийнято обґрунтоване рішення про відсутність підстав для застосування ст. 75 КК України та звільнення засудженого від призначеного судом покарання.

Призначене покарання за своїм розміром і видом відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів та підстав для його пом’якшення, звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням або скасування вироку у зв’язку з необхідністю призначення більш суворого покарання колегія суддів не вбачає.

Судом апеляційної інстанції перевірено належним чином рішення суду першої інстанції щодо цивільного позову потерпілого, та це рішення визнано законним, мотивованим та таким, що підтверджується сукупністю наданих потерпілим доказів, з наведенням відповідним мотивівё з чим погоджується і колегія суддів.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для скасування судового рішення, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394- 398 КПК України, колегія суддів,

касаційні скарги потерпілого ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_4 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 12 квітня 2011 року щодо ОСОБА_4 – без зміни.