5-1756км11 Про привласнення чужого майна шляхом зловживання посадовою особою своїм службовим становищем, в особливо великих розмірах, скоєне повторно, а також зловживання службовим положенням, що призвело до тяжких наслідків - 02.08.2011 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 2 серпня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 на вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 29 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2010 року.

Зазначеним вироком засуджено

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не мав судимості

- за ч. 5 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з позбавленням права займати посади, пов’язані з розпорядженням товарно-матеріальними цінностями, строком на 3 роки з конфіскацією всього майна;

- за ч. 2 ст. 364 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права займати посади, пов’язані з розпорядженням товарно-матеріальними цінностями, строком на 3 роки.

На підставі ст. 70 КК України визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з позбавленням права займати посади, пов’язані з розпорядженням товарно-матеріальними цінностями, строком на 3 роки з конфіскацією всього майна.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь підприємства "Елі плюс" 290907,223 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн..

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2010 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним за засуджено за скоєння злочинів за такими обставинами.

ОСОБА_2, будучи директором підприємства "Елі плюс" 18 червня 2003 року уклав угоду № 18/06 з підприємством "Крим-Тент" на поставку тентового обладнання на загальну суму 70907,23 грн. та отримав дане обладнання. 03.06.2004 року ОСОБА_2 продав тентове обладнання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за 7800 доларів США, що згідно курсу НБУ складало 41496 грн., які в касу підприємства не здав, а привласнив їх, чим заподіяв підприємству "Елі плюс" матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, ОСОБА_2 26 липня 2004 року продав майно підприємства - бочки КЕГ в кількості 1100 штук підприємству ТОВ "Моноліт" за ціною 200 грн. за 1 шт. на загальну суму 220 000 грн. В рахунок постановленої продукції, згідно договору поставки № 26/07 від 26.07 2004 року підприємство ТОВ "Моноліт" поставило пивобезалкогольну продукцію на загальну суму 220 000 грн. підприємству "Елі Плюс", яку ОСОБА_2 належним чином не прийняв, на баланс підприємства не поставив та реалізував, заподіявши підприємству "Елі Плюс" збитки на суму 220 000 грн. Після цього, ОСОБА_2 з метою приховання скоєного злочину, видав наказ про уцінку бочок КЕГ та зобов’язав головного бухгалтера ОСОБА_8 виконати обліковий запис про уцінку бочок, який вона зробила 30.09.2004 року, згідно якого підприємство уцінило вказані цінності на суму 182 255,12 грн.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 ставить питання про скасування вироку та ухвали суду, закриття справи щодо нього на підставі п. 2 ст. 6 КПК України посилаючись на істотне порушення судами вимог кримінально-процесуального законодавства, неправильне застосування кримінального закону. Засуджений вказує на те, що суди не дали будь якої оцінки його показанням, показанням свідків, висновкам судово-економічної експертизи та іншим доказам, наявним у справі, які свідчать про його невинність.

Захисник ОСОБА_3, просить скасувати судові рішення, постановлені щодо ОСОБА_2, оскільки його винність у скоєні інкримінованих злочинів не доказана, а висновки суду ґрунтуються на сумнівних, протирічних показах свідків, які спростовуються доказами, наданими захистом, наявними в матеріалах справи, та які судом першої інстанції не досліджувались та оцінка не давалась.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив касаційні скарги залишити без задоволення, пояснення захисника на підтримання доводів касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.ст. 323, 334 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного з засуджених, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази. Формулювання обвинувачення повинно містити точний опис обставин справи з зазначенням ознак об’єктивної сторони складу злочину, визнаного судом доведеним, та його кваліфікуючих ознак.

Зазначені вимоги кримінально-процесуального закону не були дотримані судом першої інстанції при розгляді справи та постановленні вироку щодо ОСОБА_2, що перешкодило суду постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Згідно протоколу судового засідання (т. 8 а.с.71-76,111-114) засуджений ОСОБА_2 в судовому засіданні, не визнаючи себе винним у пред’явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 191 КК та ч. 2 ст. 364 КК України, давав розгорнуті показання в яких спростовував пред’явлене обвинувачення з посиланням на докази, наявні в матеріалах справи, та надаючи суду інші докази на підтвердження своєї невинуватості.

Суд першої інстанції не перевірив зазначені засудженим обставини, не навів їх у мотивувальній частині вироку та не надав у вироку ніякої оцінки його показанням, обмежившись лише посиланням на те, що не визнання підсудним вини суд розцінює як спосіб ухилення від кримінальної відповідальності.

Одночасно суд, порушивши вимоги ст. 334 КПК України, не врахував роз’яснення, викладені в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" (v0005700-90) , відповідно до яких висновок суду про винуватість особи у вчиненні злочину необхідно обґрунтовувати конкретними доказами по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним, не обмежуючись лише зазначенням прізвищ свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо.

Так, суд у вироку лише перелічив джерела доказів, якими, на думку суду, підтверджувалась винуватість підсудного, але не навів самі докази, якими є фактичні дані, на підставі яких встановлюється наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Посилаючись на доведеність винуватості ОСОБА_2 у скоєні інкримінованих йому злочинів, суд навів у вироку показання свідків, які є різними, підтверджують або спростовують встановлені судом обставини справи.

Між тим, суд, обмежившись лише наведенням суті показань свідків, не дав їм будь якої оцінки, не проаналізував фактичні дані, що містяться у показаннях свідків, потерпілого, підсудного, висновках експертиз та у інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, та не вказав які саме докази судом приймаються, які обставини вони підтверджують, та чому інші докази суд не приймає з наведенням відповідних мотивів.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду за апеляціями засудженого та його захисника не звернув увагу на недотримання судом зазначених вимог кримінально-процесуального закону при постановленні вироку та безпідставно ухвалив рішення про залишення вироку без зміни.

Таким чином, по справі допущено істотні порушення кримінально-процесуального закону, які перешкодили судам постановити законні і обґрунтовані рішення, а тому вирок та ухвала підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Під час нового судового розгляду з урахуванням наведених обставин потрібно прийняти законне та обґрунтоване рішення у порядку визначеному кримінально-процесуальним законом.

Враховуючи, що провадження у кримінальній справі триває з 2005 року, ОСОБА_2 до винесення вироку перебував на підписці про невиїзд, колегія суддів вважає за можливе скасувати обраний судом запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 29 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2010 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.