Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів Сахна Р.І., Широян Т.А,

з участю прокурора Таргоній О.В.

розглянула в судовому засіданні 2 серпня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою першого заступника прокурора Вінницької області на вирок Ладижинського міського суду Вінницької області від 4 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2010 року.

Зазначеним вироком засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який не мав судимості,

за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2010 року апеляцію прокурора залишено без задоволення, а вирок районного суду без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 18 квітня 2010 року приблизно о 00 годині 50 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем "SKODA Octavia А5", д.н.з. НОМЕР_1 з пасажирами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в салоні, рухаючись між населеними пунктами м. Ладижин та с. Оляниця Тростянецького району, Вінницької області зі сторони м. Ладижина зі швидкістю не менше 100 км/год., чим перевищив дозволену у даній дорожній обстановці швидкість руху, при наближенні до повороту дороги ліворуч, що в районі Ладижинського лісогосподарства, розпочав маневр обгону, перетнувши вузьку суцільну лінію горизонтальної дорожньої розмітки, що розділяє транспортні потоки протилежних напрямків руху і яку перетинати заборонено, після обгону не повернувся на займану смугу руху, продовжував рух по смузі зустрічного руху, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою з урахуванням повороту дороги, не вибрав безпечну швидкість транспортного засобу, допустив з’їзд з дороги з послідуючим перекиданням автомобіля та контактуванням з деревами лісосмуги. Своїми діями ОСОБА_1 порушив Правила дорожнього руху України (1306-2001-п) , а саме не виконав вимоги п. п. 1.5, 2.3 (б), 2.9 (а), 12.1, 12.3, 12.6 (г), 14.5, 14,6 (г). В результаті даного ДТП ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких наступила її смерть. ОСОБА_3 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, внаслідок м’якості, та направлення справи на новий судовий розгляд. Своє прохання обґрунтовує тим, що судом призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України не в повній мірі відповідає особі засудженого та тяжкості злочину. Звертає увагу на те, що злочин, за який його засуджено відноситься до категорії тяжких, внаслідок його неправомірних дій загинула одна людина, та була позбавлена здоров’я інша особа, яка потребує подальших хірургічних втручань. Наголошує, що ОСОБА_1 даний злочин скоїв у стані алкогольного сп’яніння.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання доводів касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та правильність кваліфікації його дій прокурор у касаційній скарзі його не оспорює.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого від відбування покарання.

Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції, хоча і послався на врахування характеру і ступеню тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини справи та дані про особу винного, але належним чином ці обставини не врахував та не мотивував, які саме дані про його особу дають підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Матеріалами справи з’ясовано, що злочин, у скоєні якого визнаний винний ОСОБА_1, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, у результаті його неправомірних дій та порушенні ПДР (1306-2001-п) загинула одна людина, а ще дві людини отримали тілесні ушкодження. Крім того, поза увагою суду залишилось те, що він перебував за кермом транспортного засобу в стані алкогольного сп’яніння.

Апеляційним судом, при розгляді апеляційної скарги прокурора, наведені обставини також належним чином не враховані.

З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до переконання про неправильність застосування кримінального закону, у зв’язку з чим вирок суду та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

Якщо за наслідками нового судового розгляду суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині, то застосування інституту звільнення від відбування покарання, відповідно до ст. 75 КК України, слід вважати необґрунтованим.

Керуючись ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів,

касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд.