Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.,

суддів Орлової С.О., Квасневської Н.Д.,

за участю прокурора Паливоди А.В.,

захисника ОСОБА_1, -

розглянула в судовому засіданні 4 серпня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 6 жовтня 2010 року, якою змінено вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 25 червня 2010 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 152 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 153 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

Питання про речові докази вирішено в порядку, визначеному ст. 81 КПК України.

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винним в тому, що 28 серпня 2009 року приблизно о 23 годині, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на території національного заповідника "Замки Тернопілля", що в м. Збараж по вул. Б. Хмельницького, 18 Тернопільської області, знаючи, що ОСОБА_3 є неповнолітньою, вирішив задовольнити з нею свою статеву пристрасть. З цією метою ОСОБА_2 застосував до ОСОБА_3 фізичне насильство, нанісши їй кулаком правої руки удар в обличчя, чим спричинив синець та садно на обличчі та схопивши її за передпліччя правої руки утримував її, щоб вона не змогла втекти, заподіявши їй тілесні ушкодження у вигляді синців на передньо-зовнішній поверхні передпліччя, на задній поверхні нижньої третини правого передпліччя та дуговидне і лінійне садно в місцях розташування вищезазначених синців, які згідно висновку експерта № 2285 відносяться до легких тілесних ушкоджень. Після чого він штовхнув потерпілу в тулуб, поваливши її на землю, закривши рукою рота та погрожуючи подальшим застосуванням фізичного насильства, у разі незгоди останньої вступити з ним у статеві відносини та зняти з себе одяг, зґвалтував її, а також задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом, вступивши з нею в орогенітальний контакт.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 6 жовтня 2010 року вирок Збаразького районного суду від 25 червня 2010 року в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 153 КК України скасовано, а справу провадженням закрито. Цей же вирок в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 152 КК України змінено. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Згідно ст. 76 КК України на ОСОБА_2 покладено обов’язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

У касаційній скарзі зі змінами прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Скаржник вказує на те, що призначення покарання засудженому ОСОБА_2 з застосуванням ст. 75 КК України не відповідає тяжкості злочину та особі винного, внаслідок м’якості. Прокурор зазначає, що ОСОБА_2 вчинив особливо тяжкий злочин, відносно неповнолітньої з застосуванням фізичного насильства, потерпіла та її законний представник не пробачили скоєного засудженому.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив задовольнити касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника, який просив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу суду без зміни та зазначив, що за останні два роки, які пройшли з моменту вчинення ОСОБА_2 злочину він влаштувався на роботу, зауважень зі сторони кримінально-виконавчої інспекції щодо виконання покарання не надходило, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга зі змінами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок щодо встановлених судом фактичних обставин справи та кваліфікація дій ОСОБА_2 в касаційній скарзі прокурором не оспорюється.

Доводи касаційної скарги прокурора про м’якість призначеного покарання колегія суддів вважає непереконливими.

Покарання засудженому призначено апеляційним судом відповідно до вимог статтей 65- 67 КК України, з урахуванням усіх обставин, що впливають на його призначення. При цьому суд прийняв до уваги, що ОСОБА_2 вчинив злочин в неповнолітньому віці, визнав свою вину та щиро розкаявся, позитивно характеризується, відшкодував моральну та матеріальну шкоду, а також думку потерпілої та її законного представника, які просили суд не позбавляти ОСОБА_2 волі.

Зважаючи на наявність пом’якшуючих покарання обставин та відсутність обтяжуючих покарання обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Ураховуючи викладене, призначене ОСОБА_2 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 6 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.