5-2526км11 Про керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, що призвело до зіткнення останнього із мотоциклом, в результаті чого водію мотоцикла були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження, а пасажирці останнього тяжкі тілесні ушкодження - 29.09.2011 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 29 вересня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2010 року.

Вироком Арцизького районного суду Одеської області від 3 вересня 2010 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

За вироком суду ОСОБА_2 у стані алкогольного сп’яніння 14 серпня 2007 року, приблизно о 01 год., керуючи за довіреністю автомобілем марки "ВАЗ-21061" д.н.з. НОМЕР_1, належним ОСОБА_3, та рухаючись по проїзній частині вул. Орджонікідзе в напрямку вул. 28 червня в м. Арциз Одеської області, у порушення вимог п.п. 2.3 "б", 2.9 "а", 12.3, 12.4, 13.1 ПДР України (1306-2001-п) , легковажно розраховуючи на свої вміння та досвід керування, недостатньо оцінивши обстановку, що може викликати шкідливі наслідки, проявивши необачність, не слідкуючи за дорожньою обстановкою, рухаючись з перевищенням дозволеної в населених пунктах швидкості руху, при виникненні перешкоди для руху, яка полягала у появі в полі зору в попутному напрямку в межах його смуги руху мотоцикла "Ява-350", д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, не дотримався безпечної дистанції та не вжив заходів для зниження швидкості руху аж до повної зупинки автомобіля, що призвело до зіткнення вказаних транспортних засобів, в результаті чого ОСОБА_4 були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження, а пасажирці мотоцикла ОСОБА_5 – тяжкі.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2010 року вирок змінено та на підставі ст.ст. 75, 76 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком – 2 роки. Врешті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_2, порушує питання про скасування ухвали суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості скоєного злочину та особі засудженого. На думку скаржника, засудженого неправильно звільнено від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, оскільки він свою вину не визнав, завдану ним шкоду не відшкодував, а думка потерпілих, які вважали, що ОСОБА_2 має відбувати покарання реально, врахована не була.

Також прокурор у скарзі зазначає про порушення судом вимог кримінального закону, оскільки у резолютивній частині ухвали судом не вказано, які саме обов’язки, передбачені ст. 76 КК України, він поклав на засудженого.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити, засудженого та захисника, які вважали вирок законним та обґрунтованим, а касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів уважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, і правильність кваліфікації його дій за ст. 286 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи прокурора про м’якість призначеного засудженому покарання у зв’язку з необґрунтованим звільненням його на підставі ст. 75 КК України від відбуття покарання з випробуванням, є непереконливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання, він вправі прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про можливість звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, зокрема, те, що він є інвалідом третьої групи з вадами слуху, має на утриманні малолітню дитину, вперше притягається до кримінальної відповідальності, має намір відшкодувати заподіяну шкоду, тяжких наслідків по справі не настало, злочин вчинено ним з необережності.

Враховуючи викладене, а також те, що засуджений ОСОБА_2, перебуваючи на підписці про невиїзд, ніяких протиправних дій не вчиняв, від слідства й суду не ухилявся, висновок суду апеляційної інстанції про можливість виправлення останнього з призначенням покарання, яке не пов’язане з позбавленням волі, є обґрунтованим та відповідає вимогам закону.

З наданих до суду касаційної інстанції довідок вбачається, що порушень режиму відбування покарання ОСОБА_2 не допускав, відшкодовує заподіяну шкоду, що підтверджує обґрунтованість рішення апеляційного суду про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо м’якості призначеного ОСОБА_2 покарання не є достатніми для визнання неможливим виправлення засудженого без відбування покарання.

Таким чином, покарання призначено ОСОБА_2 відповідно до положень ст. 65 КК України, є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Та обставина, що у резолютивній частині ухвали судом не вказано, які саме обов’язки, передбачені ст. 76 КК України, він поклав на засудженого, не є підставою для скасування ухвали суду, оскільки за змістом ч. 1 ст. 76 КК України це є правом, а не обов’язком суду.