5-2604км11 Про зіткнення вантажного автомобіля із мопедом, що рухався по зустрічній смузі, та заподіяння водію останнього тяжких тілесних ушкоджень - 04.10.2011 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 4 жовтня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Маневицького районного суду Волинської області від 18 жовтня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 25 січня 2011 року щодо ОСОБА_5

Вироком Маневицького районного суду Волинської області від 18 жовтня 2010 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік та з покладенням на нього обов’язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 25 січня 2011 року апеляцію прокурора залишено без задоволення, а зазначений вирок – без зміни.

Як установив суд, 15 червня 2010 року ОСОБА_5, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, керуючи технічно справним автомобілем "ГАЗ-52-01" та рухаючись по вул. Луцькій в смт. Маневичі Волинської області, порушив п.п. 10.1, 2.9 "а" Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , під час здійснення маневру заїзду на територію ДП "Маневичітранссервіс" ВАТ "Луцьке АТП № 107827" не переконався у безпечності даного маневру, виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся з мопедом "VIPER Shtorm – 50" під керуванням ОСОБА_6 У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень у зв’язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_5 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м’якості і направлення справи на новий судовий розгляд. Зокрема, зазначає, що суд при призначенні засудженому покарання не врахував того, що ОСОБА_5 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, що і стало першопричиною ДТП, у результаті якої потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, а тому рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням та непризначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є необґрунтованим. Крім того, прокурор стверджує, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 377 КПК України, оскільки не містить відповідей на усі доводи апеляції прокурора.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України, підставами для скасування вироку або ухвали є істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Згідно зі ст. 370 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законне, обґрунтоване і справедливе рішення.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 299 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

Проводячи у вказаній справі скорочене судове слідство на підставі ч. 3 ст. 299 КПК України, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 погоджувався із пред’явленим йому обвинуваченням і фактичних обставин вчинення ним зазначеного у вироку злочину не оспорював.

Проте, такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи.

Так, з огляду на протокол судового засідання, ОСОБА_5 у судовому засіданні визнав свою винуватість у вчиненні зазначеного в обвинувальному висновку злочину, стверджуючи при цьому, що він не перебував у стані алкогольного сп’яніння.

Отже, виходячи з аналізу показань засудженого стосовно обставин вчинення ним злочину, який не визнав у повному обсязі фактичні обставини інкримінованого йому злочину, суду після допиту підсудного слід було вирішити питання про зміну визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження на загальний відповідно до вимог глави 26 Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05) , що місцевим судом зроблено не було.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 299 КПК України, обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначається постановою судді чи ухвалою суду.

Встановивши відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України скорочений порядок дослідження доказів, суд постановив обмежитись допитом підсудного, потерпілого та оголошенням матеріалів, що характеризують особу підсудного. Разом з тим, задовольняючи клопотання прокурора про допит у якості свідків слідчого ОСОБА_4, понятих ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, суд не змінив своєю постановою порядку дослідження доказів та допитав у судовому засіданні свідків – слідчого і понятих ОСОБА_7, ОСОБА_8, які не були зазначені в обвинувальному висновку як особи, що підлягають виклику в судове засідання. Водночас свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 і представників цивільних позивачів ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які зазначені в обвинувальному висновку, в судове засідання викликано не було. Вказані порушення є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Також, згідно ст. 334 КПК України, мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. У цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази, та вид і розмір призначеного покарання.

Однак, мотивувальна частина вироку містить значні суперечності. Так, визнаючи ОСОБА_5 винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення, суд при призначенні засудженому покарання послався на те, що тяжких наслідків від вчиненого злочину не настало. Даний висновок колегія суддів вважає безпідставним та таким, що не ґрунтується на матеріалах справи.

Не ґрунтується на законі й посилання суду на те, що ні під час досудового слідства, ні в судовому засіданні не встановлено ступінь алкогольного сп’яніння засудженого, а тому покарання йому слід призначити без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Як убачається з вироку суду, ОСОБА_5 засуджений за порушення, зокрема, п. 2.9 "а" Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , тобто за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, що знаходилося у прямому причинному зв’язку з наслідками, що настали. Сам засуджений як під час досудового слідства, так і в суді стверджував, що перед дорожньо-транспортною пригодою випив 0,5 л пива. Згідно висновку медичного огляду ОСОБА_5, останній під час дорожньо-транспортної пригоди перебував у стані алкогольного сп’яніння (а.с. 15).

З огляду на зазначене, твердження суду про те, що не встановлено ступінь алкогольного сп’яніння ОСОБА_5, є безпідставними, оскільки відповідальність у даному випадку настає за обставин керування особою транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння і не залежить від ступеню сп’яніння винної особи.

Тому доводи прокурора про неправильне застосування судом кримінального закону внаслідок непризначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є переконливими.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши справу за апеляцією прокурора, на звернув уваги на зазначені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, а тому ухвала цього суду також підлягає скасуванню.

Виходячи з наведеного, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, у процесі якого суду необхідно з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону всебічно дослідити обставини справи та дані про особу засудженого і прийняти законне й обґрунтоване рішення. Якщо під час нового розгляду справи суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у тому ж обсязі, то призначене йому покарання без визначення додаткового покарання у виді позбавлення керувати транспортними засобами слід вважати м’яким.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Вирок Маневицького районного суду Волинської області від 18 жовтня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 25 січня 2011 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.