Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 29 листопада 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 5 квітня 2011 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на один рік обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік з покладенням на нього обов’язку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 9 листопада 2011 року в період часу з 4-ї до 5-ї год. прийшов на залізний шлях у районі ст. Караванна в м. Донецьку, та скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, із залізничної колії таємно викрав 7 підкладок "ДО 50" вартістю 46,06 грн., 90 милиць вартістю 76,50 грн., а всього майна, що належить ДП "Донецька залізниця" на 122,56 грн.

11 листопада 2010 року ОСОБА_5 у період часу з 6-ї до 8-ї год. прийшов у район ст. Караванна в м. Донецьку, та скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, із залізничної колії повторно, таємно викрав 5 шурупів вартістю 9,5 грн., 157 милиць вартістю 133,45 грн., а всього майна, що належить ДП "Донецька залізниця" на суму 142,95 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ДП "Донецька залізниця" 265,51 грн.

У касаційній скарзі прокурор просив вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд через неправильне застосування кримінального закону. Прокурор вважав, що суд не кваліфікував дії винного за першим епізодом за ч. 1 ст. 185 КК України. Таке порушення закону, на думку прокурора, призвело до призначення ОСОБА_5 покарання, що не відповідає тяжкості вчинених злочинів та даним про його особу внаслідок м’якості.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновок суду щодо визнання винним ОСОБА_5 у вчиненні двох епізодів крадіжок за обставин, викладених у вироку, прокурором не оспорюється.

Відповідно до вимог ст. 334 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. У цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою – підстави для цього.

Зі справи видно, що органами досудового слідства злочинні дії ОСОБА_5 за першим епізодом кваліфікувалися за ч. 1 ст. 185 КК України, а за другим – за ч. 2 ст. 185 КК України, за ознакою повторності. Суд кваліфікував його дії лише за ч. 2 ст. 185 КК України, вважав кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 185 КК України зайвою, такою, що охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

Такий висновок суду не ґрунтується на законі і суперечить вимогам ст. 33 КК України, якою встановлено, що сукупністю злочинів є вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу (2341-14) , за жоден з яких її не було засуджено. За сукупністю злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу (2341-14) .

Крім того, судом при постановленні вироку не враховано й вимоги ст. 70 КК України та роз’яснення, що містяться у ч. 3 п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) згідно з якими суд зобов’язаний призначити покарання окремо за кожний злочин, а потім остаточно визначити покарання за сукупністю злочинів.

Крім того, відповідно до вимог ст. 299 КПК України, суд може визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. Всупереч цим вимогам закону суд без дослідження доказів у справі змінив кваліфікацію дій ОСОБА_5, тобто визнав встановленими інші обставини справи, що є неприпустимим під час розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає вирок суду щодо ОСОБА_5 таким, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги прокурора щодо м’якості призначеного ОСОБА_5 покарання. Оскільки прокурор вважав його м’яким лише з тих підстав, що суд виключив із обвинувачення ОСОБА_5 ч. 1 ст. 185 КК України, у зв’язку з чим не призначив покарання відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК України.

Під час нового судового розгляду справи необхідно вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об’єктивного розгляду всіх обставин справи, докази у справі дослідити в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законом, дати їм належну оцінку, в залежності від встановленого постановити законне і обґрунтоване рішення щодо винності ОСОБА_5 та призначити йому покарання, яке відповідатиме вимогам ст. 65 КК України. Також суду при новому розгляді слід правильно вирішити і цивільний позов у справі.

Керуючись статтями 394–396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 5 квітня 2011 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.