Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Слинька С.С. та Наставного В.В.,

прокурора Сенюк В.О.,

розглянувши в судовому засіданні 10 листопада 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 березня 2011 року.

Вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2010 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, судимий:

17 листопада 2009 Калуським міськрайонним судом за ч. 1 ст. 185, ч. 3 185 КК України до штрафу у розмірі 850 грн,

засуджений за:

ч. 2 ст. 185 КК України на 45 діб арешту,

ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 1 рік позбавлення волі;

ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання 1 рік 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна;

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянин України, несудимий,

засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 1 рік позбавлення волі;

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

громадянин України, судимий:

1 листопада 2005 року Калуським міськрайонним судом за ч. 3 ст. 187 КК України на 120 годин громадських робіт,

17 березня 2006 року Калуським міськрайонним судом за ч. 2 ст. 186, ст. ст. 69, 304 КК України на 3 роки 15 днів позбавлення волі, звільнений 13 лютого 2008 року умовно-достроково на 6 місяців 26 днів,

засуджений за ст. 198 КК України на 6 місяців арешту;

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_4,

громадянин України, несудимий,

засуджений за:

ч. 2 ст. 185 КК України на 45 діб арешту,

ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 1 рік позбавлення волі;

ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_4 покарання 1 рік 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

Згідно з вироком ОСОБА_1 в кінці 2010 року групою осіб повторно разом з ОСОБА_4 незаконно проникли в приміщення пекарні підприємця ОСОБА_5, що в м. Калуші по вул. Долинська, 60, звідки таємно викрали 6 м силового кабелю, загальною вартістю 354 грн.

В ніч на 27 березня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за попередньою змовою групою осіб повторно в м. Калуші по вул. Хмельницького біля будинку № 8 незаконно заволоділи автомобілем марки ВАЗ 21063, вартістю 12610 грн 29 коп., що належить ОСОБА_6, та яким поїхали в с. Хотінь до річки Лімниця. З вказаного автомобіля засуджені таємно викрали акумуляторну батарею, 2 колеса, автомагнітолу "Кенвуд", 2 динаміка, загальною вартістю 830 грн.

29 липня 2010 року близько 3 години ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через вікно проникли в квартиру ОСОБА_7 по АДРЕСА_1, звідки таємно викрали плазмовий телевізор, ігрову приставку, ноутбук, мобільні телефони та інше майно, загальною вартістю 11570 грн.

Частину викраденого майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 принесли до ОСОБА_3, якому розповіли про крадіжку. Останній з метою придбання майна, одержаного злочинним шляхом, взяв собі на зберігання мобільні телефони та допоміг збути частину майна, завідомо одержаного злочинним шляхом.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 березня 2011 року вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор просить судові рішення щодо засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням кримінально-процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання ступені тяжкості та особі засуджених внаслідок м’якості. На думку прокурора суд безпідставно застосував ст. 69 КК України при призначені покарання засудженим ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, оскільки вони вчинили тяжкі злочини, не розкаялися у скоєному, про що свідчить те, що заподіяна шкода ними не відшкодована. Судом також не враховано те, що ОСОБА_1, ОСОБА_3 судимі, ОСОБА_2 притягувався до кримінальної відповідальності, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за місцем навчання характеризуються негативно, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не працюють й не навчаються. Крім того, суд ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 185 КК України призначив покарання без застосування ст. 69 КК України нижче найнижчої межі, передбаченої санкцією даної статті Особливої частини цього Кодексу. До того ж апеляційний суд належно своє рішення не мотивував, чим допустився порушення вимог ст. 377 КПК України.

Законний представник засудженого ОСОБА_1 – ОСОБА_9 подала заперечення на касаційну скаргу прокурора, в якому просила вирок суду залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу за виключенням правильності призначення покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за ст. 185 ч. 2 КК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Подія злочину, доведеність винуватості та правильність кваліфікації судом за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України злочинних дій ОСОБА_1, за ч. 3 ст. 185 КК України – ОСОБА_2, за ст. 198 КК України –ОСОБА_3, за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України –ОСОБА_4 в касаційній скарзі не заперечується.

Доводи прокурора про неправильне застосування ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 покарання та його м’якість щодо вказаних засуджених та засудженого ОСОБА_3 необґрунтовані.

Згідно з ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України (2341-14) , або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України (2341-14) за цей злочин.

Так, суд при вирішені питання про можливість призначення засудженим ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкціях частин статей, за якими їх засуджено, врахував ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, відсутність тяжких наслідків, суспільну небезпеку, особу винних, а саме, що ОСОБА_4 вперше притягується до кримінальної відповідальності, стан здоров’я ОСОБА_2, його позитивну характеристику, негативні характеристики ОСОБА_1 та ОСОБА_4, думку потерпілих, які просили винних суворо не карати та не пред’являли до них матеріальних претензій. А також судом враховані обставини, що пом’якшують покарання – з’явлення із зізнанням ОСОБА_1 та ОСОБА_4, визнання вини та активне сприяння розкриттю злочину всіх засуджених, вчинення злочинів ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_2 у неповнолітньому віці, та зважено на відсутність обтяжуючих покарання обставин щодо всіх засуджених (т. 1 а.с. 101, 153-154, 172, 189, 206, т. 2 122).

Як видно з матеріалів справи засуджені ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 як на досудовому слідстві, так і у судовому засіданні повністю визнали вину в інкримінованих їм злочинах та щиро розкаялися, висловили жаль з приводу вчиненого, ОСОБА_1 вибачився перед потерпілим ОСОБА_7, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з’явились із зізнанням (т. 1 а.с. 50, 52, 103-105, 107-110, 122-123, 131-135, 144-147, 184-188, 204-205, т. 2 а.с. 117-122).

Відтак, посилання прокурора на відсутність щирого каяття у засуджених у зв’язку з тим, що ними не відшкодована матеріальна шкода потерпілим, неспроможні.

Таким чином, судом правильно враховані обставини, що пом’якшують покарання засуджених та зважено на відсутність обставин, що обтяжують їх покарання. Засудженим ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 призначено покарання пов’язане з ізоляцією від суспільства, яке є необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів, з чим погоджується й касаційна інстанція.

При цьому, доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого ОСОБА_3 неспроможні, оскільки прокурором у касаційній скарзі не наведено жодної підстави, через яку він вважає, що ОСОБА_3 за ст. 198 КК України призначено покарання з порушенням вимог ст. 65 КК України.

Крім того, твердження прокурора, що суд без застосування ст. 69 КК України за ч. 2 ст. 185 КК України призначив засудженим ОСОБА_1 та ОСОБА_4 покарання нижче найнижчої межі, передбаченої санкцією даної частини статті цього Кодексу, теж безпідставні.

Відповідно до ст. 101 КК України арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16-ти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб.

Засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вчинили злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України у неповнолітньому віці, а тому судом покарання їм призначено правильно за цей злочин із посиланням на ст. 101 КК України відповідно до вимог ст. 65 КК України (т. 2 а.с. 129).

Також, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів прокурора щодо порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 377 КПК України при перевірці вироку суду першої інстанції.

Як видно з ухвали, апеляційний суд, залишивши апеляцію прокурора без задоволення, зазначив підстави через які апеляцію визнано необґрунтованою. При цьому кожний довід, що містяться в апеляції, апеляційним судом був ретельно вивчений, проаналізований й зіставлений з наявними у справі і додатково поданими матеріалами (т. 2 а.с. 160-168), та на кожний довід надано аргументовану відповідь в ухвалі апеляційного суду.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів не вбачає неправильного застосування кримінального закону та істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б потягнули зміну чи скасування вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційної інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність призначення судом покарання засудженим ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на певний строк.

Підстав для призначення більш суворого покарання засудженим ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, колегія суддів не знаходить.

З уваги на таке, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, призначене засудженим покарання справедливим, а відтак касаційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 березня 2011 року щодо засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, – без задоволення.