Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Карася О.В. (головуючого), Маринчак Н.Є., Рибченка А.О., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-О" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.10.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 у справі № 2а-7474/09/2270/15 (4531/10/91) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-О" до Дунаєвецької державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог Товариства скасувати податкові повідомлення - рішення від 04.02.2009 № 0000362340/0, № 0000372340/0 та наступні в часі податкові повідомлення-рішення, прийняті у порядку адміністративного оскарження через дріб 1, - відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідні суми податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість (далі - ПДВ) згідно оспорюваних податкових повідомлень - рішень визначені позивачу на підставі акту від 22.01.2009 про результати виїзної планової документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.09.2008.

У ході вказаної перевірки державний податковий орган дійшов висновку, що позивач у порушення п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" занизив податок на прибуток та ПДВ з огляду на формування своїх даних податкового обліку за наслідками господарських операцій з придбання товарів (гранітної продукції), які на думку податкового органу, не мали реального товарного характеру. Такі висновки державного податкового органу мотивовані неможливістю здійснення платником податків операції купівлі у ТОВ "Біант" товару та наступного його продажу ЗАТ "Київбудінвест" в один день з урахуванням часу, місця знаходження майна та оперативності проведення операцій; відсутності належно оформлених документів про перевезення та актів приймання - передачі майна, а також журналу реєстрації виїзду та заїзду автотранспорту, журналу реєстрації виписаних подорожніх листів, журналу виходу працівників на роботу; свідченнями водія (ОСОБА_3) про самостійне складання ним транспортної документації.

Розв'язуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з думкою якого погодився апеляційний суд, з урахуванням наданих податковим органом та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України доказів (свідчення водіїв гр. ОСОБА_3, гр. ОСОБА_4, гр. ОСОБА_5 про те, що будучі відрядженими до ТОВ "Біант" у Житомирьску обл. без офіційного оформлення такого відрядження, де виконували суто розпорядження начальника цеху ТОВ "Біант" щодо перевезення вантажу з місцевого кар'єру до цеху та з цеху до м. Києва (при цьому вказати точну адресу не змогли), проте будь - які перевезення до Товариства або до ЗАТ "Київбудінвест" не здійснювали), що у сукупності спростовують достовірність даних податкового обліку платника податків, та відсутності відповідних доказів з боку позивача на спростування вказаних обставин, погодилися з позицією податкового органу про безтоварність господарських операцій платника податків у межах укладених договорів між Товариством та його контрагентами (ТОВ "Біант", ЗАТ "Київбудінвест").

Аналіз норм Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (втратив чинність 01.01.2011) та Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" (334/94-ВР) дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків первинних документів, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, як підстава для формування податкового кредиту та валових витрат відповідно до вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР та пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР, є достатніми, але не вичерпними, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображення у податковому обліку господарських операцій.

У ході розгляду справи позивачем згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами не спростовано обґрунтовані доводи податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків.

Відсутність відповідних доказів є підставою для відмови у задоволенні позову платника податків.

Із зазначеного вбачається, що суди надали правильну правову оцінку встановленим у справі обставинам у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та дійшли обґрунтованого висновку про законність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-О" залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.10.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 у справі № 2а-7474/09/2270/15 (4531/10/91) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.