Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 по справі № 2а-10256/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіестел"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання дій незаконними та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 позовні вимоги Товариства про скасування податкового повідомлення -рішення від 27.07.2011 № 0003252305, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 363 324,00 грн. (з урахуванням штрафних санкцій), задоволено.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позовних вимог Товариства було відмовлено.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду, враховуючи клопотання про заміну відповідача на правонаступника згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів" (229-2013-п) , у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна невиїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2010 по 30.04.2010 та з 01.10.2010 по 31.11.2011, за підсумками якої складено акт від 30.06.2011 № 3080/2305/33118839, на підставі якого Державна податкова інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 27.07.2011 № 0003252305.

У ході зазначеної перевірки посадові особи контролюючого органу, з урахуванням акту перевірки контрагента позивача ТОВ "Спецтрубомонтаж" від 15.04.2011, дійшли висновку про нікчемність укладених угод позивача з таким контрагентом, оскільки у останнього відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій (основних фондів, трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів), що свідчить про порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, а отже такі правочини є нікчемними та не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту.

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки податкового органу щодо фіктивності проведених операцій, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано дані податкового обліку фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту вчинення платником податку податкового правопорушення не підтверджено.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом апеляційної інстанції досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, належне оформлення яких відповідачем ні в акті перевірки, ні в касаційній скарзі не заперечується, та встановлено реальне виконання договорів про виконання робіт та надання послуг, укладених з контрагентом, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями первинних документів (податкові накладні, платіжні документи, акти виконаних робіт).

Доводи відповідача про нікчемність вказаних угод, судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність достатніх матеріальних чи будь-яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, не має своїм наслідком нікчемність укладених ним правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанції у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 по справі № 2а-10256/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.