Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 по справі № 2а-14906/10/2670

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

про звільнення активів з податкової застави, -

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції, у якому просить звільнити активи з податкової застави та виключити активи з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією 29.02.2010 та 12.03.2010 на підставі пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-III (2181-14) ) та актів опису від 27.01.2010 № 32 та від 25.02 2010 № 300 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було зареєстровано податкову заставу на активи ОСОБА_4, що підтверджується наявними в матеріалах справи Витягами про реєстрацію № 26059880 та № 26473912

Підставою для передачі активів ОСОБА_4 у податкову заставу слугувала наявність у останнього податкового боргу у сумі 979 440,17 грн., що виник у результаті несплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб, визначених позивачу за результатами проведеної перевірки, шляхом прийняття податкових повідомлень - рішень від 22.07.2009 № 0001811705/0 та № 0001821705/0. Також з матеріалів справи та встановлених судами обставин вбачається, що Державною податковою інспекцією на підставі ст. 6 Закону № 2181-ІІІ також було сформовано і надіслано позивачу першу від 17.08.2009 № 1/5408 та другу від 22.10.2009 № 2/8799 податкові вимоги на відповідну суму боргу, які були отримані позивачем та не були оскаржені.

Також судами встановлено, що податкові повідомлення-рішення від 22.07.2009 № 0001811705/0 та № 0001821705/0 у липні 2010 року були оскаржені позивачем до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з правомірності передачі активів позивача в податкову заставу, з огляду на наявність у нього податкового боргу, та з відсутності обставин, з настанням яких пов'язано звільнення активів з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого чи нерухомого майна.

Проте, колегія суддів вважає вказані доводи судових інстанцій передчасними, зважаючи на таке.

Відповідно до приписів п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

Підпунктом 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону № 2181-ІІІ передбачено, що право податкової застави виникає у разі: неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації; несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу (пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 2181-ІІІ). Рішенням Конституційного суду України від 24.03.2005 № 2-рп/2005 (v002p710-05) положення пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону, яке передбачає можливість поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків незалежно від суми податкового боргу, визнано неконституційним як таке, що порушує справедливе вирішення питань застосування права податкової застави (статті 8, 42 Конституції України). Конституційний Суд України зазначив, що розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу.

Таким чином, податкова застава має застосовуватись на активи платника податків співрозмірно із сумою його податкового боргу, що свідчить про неправомірність перебування у податковій заставі всіх активів позивача без визначення податковим органом вартості цього майна та її розмірності із сумою податкового боргу позивача.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки при вирішенні справи не врахували вищезазначеного та не з'ясували правомірність поширення права податкової застави на активи позивача без врахування співрозмірності описаних активів з фактичною сумою податкового боргу, як не дослідили також і факту судового оскарження позивачем податкових повідомлень - рішень, що фактично призвели до наявності заборгованості, та, відповідно, результатів такого оскарження (наявність чи відсутність відповідних судових рішень).

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, а також норм матеріального права згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

З огляду на зазначене касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 по справі № 2а-14906/10/2670 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.