Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Кочана В.М.,

Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Заводського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції на постанову Заводського районного суду м.Запоріжжя від 20 червня 2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Заводського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В червні 2011 року ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) звернувся до суду з позовом до Заводського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції про визнання відмови відповідача у наданні дозволу позивачу на зміну по батькові з "ОСОБА_4" на "ОСОБА_4" неправомірною; зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл про зміну по батькові позивача з "ОСОБА_4" на "ОСОБА_4".

Постановою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 20.06.2011 р. визнано неправомірними дії Заводського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції в відмові надання дозволу ОСОБА_4 на зміну по батькові з "ОСОБА_4" на "ОСОБА_4" неправомірною; зобов'язано Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції надати дозвіл ОСОБА_4 на зміну по батькові з "ОСОБА_4"на "ОСОБА_4".

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 р. постанову суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково: визнано відмову Заводського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції в наданні дозволу на зміну по-батькові, оформлену висновком № 2402/2-03-36 від 26.11.2010 р., протиправною; скасовано висновок № 2402/2-03-36 від 26.11.2010 р. Заводського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції в частині відмови зміни по батькові; зобов'язано Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції винести рішення з питання зміни по батькові ОСОБА_4 у відповідності до діючого законодавства; в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що висновком № 2402/2-03-36 від 26.11.2010 р. позивачу дозволено змінити прізвище з "ОСОБА_4" на "ОСОБА_4", але у наданні дозволу на зміну по батькові відмовлено на підставі ст. 149 Сімейного кодексу України та р.5 п.1 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні (z0719-00) .

Вважаючи, що такими діями відповідача порушено його права, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, здійснивши касаційний перегляд справи, вказує на таке.

Статтею 19 Конституцій України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Статтею 295 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім'я й порядок розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею ж 149 Сімейного кодексу України (2947-14) встановлено, що у разі, якщо батько змінив своє ім'я, по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою.

Аналогічні положення закріплені й в абзаці 5 пункту 1 розділу 5 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000р. № 52/5 (z0719-00) (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 22.11.2007р. № 1154/5 (z1305-07) ) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.11.2007р. за №1305/14572 (z1305-07) (далі - Правила).

При цьому, в абзацах 1 та 2 пункту 1 розділу 5 Правил зазначено, що ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить, й фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім'я.

Механізм прийняття та розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичних осіб - громадян України визначений Порядком розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 р. № 915 (915-2007-п) (далі - Порядок), відповідно до п.2 якого заяви про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) (далі - імені) громадян України, які проживають на території України, приймає, розглядає, а також веде їх облік відділ реєстрації актів цивільного стану за місцем їх проживання.

Зміст наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що під словом "ім'я" мається на увазі прізвище, власне ім'я та по батькові.

Абзацом 1 пункту 3 Порядку встановлено, що заява про зміну імені подається у письмовій формі за умови пред'явлення паспорта громадянина України, а у разі, коли заявник постійно проживає за кордоном, - за умови пред'явлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

В абзаці ж 4 п.3 Порядку зазначено, що фізична особа, яка досягла шістнадцятирічного віку, але не отримала паспорт громадянина України, пред'являє свідоцтво про народження та довідку з місця проживання за умови, якщо від дня досягнення зазначеного віку минуло менше ніж один місяць.

Таким чином, з моменту досягнення особою 16-річного віку, вона може змінювати своє ім'я (прізвище, власне ім'я, по батькові) без дозволу батьків.

За змістом п.11 Порядку підставами для відмови у наданні дозволу на зміну імені є: перебування заявника під слідством, судом, адміністративним наглядом; наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку; офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника; подання заявником неправдивих відомостей. Відмова у наданні дозволу на зміну імені може бути в установленому порядку оскаржена у суді.

Такі ж підстави для відмови у наданні дозволу на зміну імені закріплено й в ч.6 ст. 295 Цивільного кодексу України.

Одночасно, слід вказати й наступне.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР (475/97-ВР) (далі - Конвенція), кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини (далі - Європейський суд) у своєму рішенні від 16.05.2013 р. у справі "Гарнага проти України" зазначив, що в особи можуть існувати справжні причини, щоб бажати змінити своє ім'я, а законодавчі обмеження такої можливості можуть бути виправдані інтересами суспільства, наприклад, для забезпечення точного обліку населення або схоронності засобів ідентифікації та зв'язку носіїв певного імені з сім'єю. Державному органу належить навести відповідні та достатні підстави на підтримку своєї відмови у наданні дозволу на зміну імені особи для того, щоб це обмеження вважалося необхідним у демократичному суспільстві.

Крім того, коли особа в Україні досягає достатньо дорослого віку для того, щоб приймати самостійні рішення щодо зміни імені, вона може зберегти або змінити ім'я, надане їй при народженні. Вартий особливої уваги той факт, що особа може зберегти по батькові, навіть якщо її батько більше не носить імені, від якого походить по батькові. У цьому випадку розірвання традиційного зв'язку між по батькові особи та іменем її батька визнається можливим.

Також, Європейський суд констатував, що за майже повної свободи зміни імені або прізвища особи обмеження, накладені на зміну по батькові, не видаються належним чином та достатньою мірою мотивованими національним законодавством. Крім того, державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Державні органи не виконали своє позитивне зобов'язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення № 2402/2-03-36 від 26.11.2010 р. в частині відмови в наданні позивачу дозволу на зміну по батькові, діяв не у відповідності та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством, в зв'язку з чим таке рішенні у вказаній частині підлягає скасуванню.

За правилами статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухваленого судом рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Заводського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2012 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.