Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Ігнатович Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 червня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Берегівської міської ради про скасування рішення,-

Позивач звернувся в суд з позовом про скасування рішення виконкому Берегівської міської ради № 457 від 25.11.1993 року, згідно якого припинено право ОСОБА_2 на володіння та користування земельною ділянкою згідно ст. 27 п. 8 та ст. 283 ЗК України, яка була йому надана для будівництва будинку в АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що постановляючи рішення №457 від 25.11.1993 року Берегівський виконком вийшов за межі своєї компетенції, порушив норми ст. 32 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве та регіональне самоврядування», оскільки таке питання слід було вирішувати лише в судовому порядку згідно ст. 6 ч. 1 п. 5 Цивільного Кодексу України.

Наголошує, що виконком в порушення вимог п.8 ч.3 ст. 27 ЗК України, не врахував, що позивач використовував земельну ділянку на протязі двох років після її отримання за призначенням, оскільки побудував в той час фундамент під жилий будинок. Крім того, позивач порушив строки будівництва з поважних причин, оскільки завод, на якому він працював, було ліквідовано і останній був вимушений виїхати з Берегово в пошуках роботи.

Постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 червня 2007 року задоволено позов. Суд виходив з того, що оспорюване рішення виконкому постановлене з порушенням вимог ст.32 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 08.12.1990 року, тобто з перевищенням меж компетенції.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та закрити провадження по справі.

В основному покликається на те, що його не було залучено до розгляду справи як особу, право власності якої грубо порушено. Зазначає, що рішенням відповідача № 1028 від 21.03.2006 року передано останньому земельну ділянку 0,1 га. за адресою АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, а 01.07.2006 року на цю ділянку ОСОБА_1 було видано державний акт, з відповідною реєстрацією. Наголошую на протиправності дій відповідача із порушенням норм законодавства.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням виконкому Берегівської міської ради №170 від 25.04.1991 року ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку площею 840 кв.м. за адресою АДРЕСА_1.

На виконання вказаного рішення з ОСОБА_2 було укладено договір про надання в безстрокове використання земельної ділянки для будівництва жилого будинку на праві приватної власності від 29.08.1991 року, який був посвідчений державним нотаріусом 23.11.1991 року.

Слід зазначити, що згідно п.14 вищезазначеного Договору, право користування земельною ділянкою може бути припинено в судовому порядку.

Разом з тим, рішенням виконкому Берегівської міської ради №457 від 25.11.1993 року припинено право ОСОБА_2 на володіння та користування земельною ділянкою, враховуючи норми ст. 27 п. 8 та ст. 28 ЗК України.

Нормами ст.32 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» закріплено перелік повноважень виконавчого комітету Ради народних депутатів, а саме розробляє і подає на затвердження Ради схему організації самоврядування на відповідній території, структуру,загальну чисельність апарату управління та витрат на його утримання; утворює, реорганізує і ліквідує відділи, управління та інші органи виконавчого комітету в межах затвердженої Радою структури, затверджує положення про них, призначає та звільняє їх керівників; утворює і затверджує комісії при виконавчому комітеті Ради, змінює їх склад, керує їх роботою; скасовує акти відділів, управлінь, інших підпорядкованих йому органів, а також підприємств (об'єднань), організацій і установ, які належать до комунальної власності; утворює виборчі дільниці та виборчі комісії, сприяє комісіям у здійсненні ними своїх повноважень відповідно до законодавства; організує виконання рішень Ради, а також затверджених нею планів та програм економічного і соціального розвитку, бюджету.

Беручи до уваги вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність тверджень суду першої інстанції, що оспорюване рішення виконкому №457 від 25.11.1993 року прийняте з порушенням вимог ст. 32 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», оскільки відсутні будь-які дані про делегування земельних питань виконавчому комітету.

Крім того, на виконання договору, укладеного між виконкомом Берегівської міськради та позивачем, останній на протязі обумовленого в договорі дворічного строку використовував надану йому земельну ділянку за призначенням, побудував фундамент згідно плану будівництва, що підтверджується квитанціями, накладними, фотознімками фундаменту, рахунком сплати за електроенергію за підключення бетонозмішувача, відтак відсутні підстави припинити право позивача на земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене, випливає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 червня 2007 року по справі № 2а-13/07/0701, без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня виготовлення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.