Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді - Черпіцької Л.Т. Суддів - Розваляєвої Т.С. Маслія В.І. розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справуза касаційною скаргоюОСОБА_4 на постанову Голопристанського районного суду Херсонської області від 11 вересня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року у справі № 2108/3125/2012 за позовом ОСОБА_4 до Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

У липні 2012 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області про скасування рішення від 12.06.2012 року № 192, зобов'язання визнати право та надати дозвіл на заміну державного акту, на виготовлення технічної документації, на акт нового зразка, та стягнення моральної шкоди в сумі 50000 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.04.1992 року позивач отримав в довічне успадковане володіння земельну ділянку площею 1,5 га для ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується відповідним державним актом. Даний акт відповідно до постанови КМУ повинен бути замінений на державний акт про право власності на земельну ділянку. Рішенням Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 20.09.2002 року № 36 йому знову передали у власність дану земельну ділянку. Звернувшись у травні 2012 року до відповідача із заявою про надання дозволу на приватизацію даної земельної ділянки, отримав відмову з посиланням на те, що на даній земельній ділянці запланована рекреаційна зона та дороги загального користування.

Постановою Голопристанського районного суду Херсонської області від 11 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 27.04.1992 року № 1 ОСОБА_4 надано у довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею 1,5 га для ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого Круглоозерською сільською радою Голопристанського району Херсонської області.

Рішенням Круглоозерської сільської ради від 20.09.2002 року № 36 позивачу було передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства, яка була надана йому раніше у користування.

Рішенням Круглоозерської сільської ради від 28.10.2004 року № 181 підпункт 3 пункту 1 зазначеного вище рішення Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 20.09.2002 року № 36 було визнано таким, що втратило чинність у зв'язку із невиконанням і закінченням строку дії пункту рішення.

21.09.2007 року рішенням Круглоозерської сільської ради № 170 затверджено генеральний план села Більшовик Голопристанського району Херсонської області та зазначено про проведення виділення земельних ділянок та забудову села Більшовик згідно прийнятої містобудівної документації.

Рішенням Круглоозерської сільської ради від 21.09.2007 року № 171 проведено припинення права користування та вилучення з користування земельних ділянок, в тому числі земельної ділянки позивача, у зв'язку із суспільними потребами розширення житлового фонду згідно з генеральним планом забудови с. Більшовик.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011 року по справі № 2а-62/08/2108 зазначене вище рішення Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 21.09.2007 року № 171 визнане нечинним.

22.05.2012 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки площею 1,5 га, яка знаходиться у його користуванні з 27.04.1992 року на праві довічного успадковуваного володіння.

12.06.2012 року відповідач рішенням № 192 відмовив позивачу у безоплатній передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,5 га, яка перебуває у його користуванні (ділянка № 37 поля контур № 82-а) в с. Більшовик, у зв'язку з тим, що зазначене цільове призначення земельної ділянки не відповідає цільовому призначенню згідно розробленої та затвердженої рішенням Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 21.09.2007 року № 170 містобудівної документації, а саме генерального плану с. Більшовик, відповідно до якого на цій земельній ділянці запланована рекреаційна зона та дороги загального користування, що підтверджено також викопіюванням із генерального плану с. Більшовик.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення не порушив право позивача щодо довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 1,5 га, яка перебуває у його користуванні (ділянка № 37 поля контур № 82-а) в с. Більшовик.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про планування і забудову територій" планування територій здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. Планування територій здійснюється відповідними органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова окремих земельних ділянок, що належать на праві власності чи праві користування, здійснюється їх власниками чи користувачами у встановленому законодавством порядку. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, вибору, вилучення (викупу) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб приймаються в межах, визначених законом відповідно до містобудівної документації за погодженням з спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури.

Згідно з ст. 19 Закону України "Про планування і забудову територій" на території населеного пункту відповідною радою встановлюється режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб. Режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів або місцевих правилах забудови. Режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб, враховується при розробленні землевпорядної документації. Режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб за межами населених пунктів, встановлюється відповідними радами.

Встановлення режиму забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до часу вилучення (викупу), надання цих ділянок для здійснення запланованої містобудівної діяльності у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до пунктів 1, 2 Прикінцевих положень Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

12.03.2011 року набрав чинності Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , відповідно до ст. 16 якого планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Статтею 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Невід'ємною частиною генерального плану населеного пункту є план земельно-господарського устрою цього населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) документація із землеустрою розробляється з урахуванням положень плану зонування та/або детального плану території. Зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.

У відповідності до пункту 6 Перехідних положень ЗК України (2768-14) (який набрав чинності з 01.01.2002 року) громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте, обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п. 6 Перехідних положень ЗК України (2768-14) , визнаний неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 (v005p710-05) року.

Разом з цим п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року N 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" (449-2002-п) встановлює, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте позивачем в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Разом з тим, порядку заміни державних актів, що передбачено п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року N 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" (449-2002-п) чинним законодавством України не встановлено.

Згідно з ст. 65 ЗК України до земель сільського населеного пункту належать усі землі, що знаходяться в межах, установлених для цього пункту в порядку землеустрою. Землі сільського населеного пункту перебувають у віданні сільської Ради народних депутатів. Межі сільських населених пунктів встановлюються і змінюються районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів. Використання земель сільського населеного пункту здійснюється відповідно до проектів планіровки та забудови даного населеного пункту.

За ст. 74 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, призначені для організованого масового відпочинку і туризму населення: земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів, навчально-туристських стежок, маркірованих трас, дитячих і спортивних таборів, і розташовані поза землями оздоровчого призначення.

За межами міст та інших населених пунктів землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, включаються до складу зеленої зони. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законодавством України.

Аналізуючи зміст наведених законодавчих норм та з урахуванням матеріалів справи, суди обґрунтовано дійшли висновку, що відповідач прийняв правомірне рішення щодо відмови позивачу у безоплатній передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,5 га, яка перебуває у його користуванні (ділянка № 37 поля контур № 82-а) в с. Більшовик, у зв'язку з тим, що зазначене цільове призначення земельної ділянки не відповідає цільовому призначенню згідно розробленої та затвердженої рішенням Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 21.09.2007 року № 170 містобудівної документації, а саме генерального плану с. Більшовик, відповідно до якого на цій земельній ділянці запланована рекреаційна зона та дороги загального користування, що відповідає також ст. ст. 65, 74 ЗК України.

Приймаючи оскаржуване рішення, не порушив право позивача щодо довічного успадкованого володіння земельною ділянкою площею 1,5 га, яка перебуває у його користуванні (ділянка № 37 поля контур № 82-а) в с. Більшовик.

Крім того, позивач не звертався до відповідача із заявою про заміну акта на підставі п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року N 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" (449-2002-п) , а звернувся саме із заявою про приватизацію земельної ділянки.

Щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, то колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з п.3 ч.2 цієї статті моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність вимог позивача щодо завданої йому моральної шкоди і необхідність відмови в позові в цій частині.

Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Зазначена правова позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України відповідає висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 (v010p710-10) , яке згідно з вимогами частини другої статті 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Голопристанського районного суду Херсонської області від 11 вересня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року - залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.