Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2012р. по справі № 2а-5184/12/2070

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Приватного акціонерного товариства «Лозівський ковальсько-механічний завод»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив стягнути з ПАТ «Лозівський ковальсько-механічний завод»адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця в сумі 560483,7 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.12 р. по справі № 2а-5184/12/2070 було відмовлено у задоволенні позову.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.12 р. по справі № 2а-5184/12/2070 та прийняти нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач письмові заперечення на апеляційну скаргу не надав.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно форми 10-ПІ № 8335 від 28.02.12 р. «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2011 р., що наданий відповідачем до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2011 р. становила 2807 осіб. Відповідно ст. 19 Закону у ПАТ «Лозівський ковальсько-механічний завод»у 2011 р. норматив для працевлаштування інвалідів складає 112 робочих місця. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, середньооблікова чисельність інвалідів -штатних працівників на підприємстві становить 92 осіб. Отже, відповідачем не виконаний норматив 20 робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем були вжиті всі, передбачених чинним законодавством, заходи із забезпечення працевлаштування інвалідів, а тому на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, чи за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися, тобто на відповідача не може бути покладено відповідальність за сам факт відсутності інвалідів у випадку належного виконання вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем щомісячно протягом 2011 р. подавалися звіти форми № 3-ПН до Лозівського міського районного центру зайнятості, де зазначалося про наявність вакансій для інвалідів, що підтверджується матеріалами справи.

В доводах апеляційної скарги позивач наполягає на тому, що саме на відповідача покладається обов'язок по створенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів.

В ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою ст. 19 цього Закону.

З Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (875-12) витікає, що підприємства самостійно займаються працевлаштуванням інвалідів в порядку ст. 18 Закону, при цьому дана норма встановлює, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Наказом Державного комітету статистики № 420 від 19.12.05 р. (z1534-05) затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

В ст. 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Апелянт в своїй скарзі стверджує, що відповідно до положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (875-12) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, обов'язку працевлаштування інвалідів, передбачає виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, створення для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечення інших соціально-економічних гарантій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів. Також, як зазначалося вище, апелянт наполягає на тому, що саме на підприємство покладається обов'язок по створенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів.

Колегія суддів зазначає, що обов'язковим для підприємств є подання звітів до Центру зайнятості про наявність вакансій по формі 3-ПН. Як зазначалося вище, відповідач систематично подавав до центру зайнятості звіти про наявність робочих місць для інвалідів та на підприємстві були створені відповідні робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Крім того, ч. 11 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом (875-12) . Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі (875-12) , застосовуються положення цього Закону (875-12) .

Пунктом 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.07 р. (70-2007-п) , передбачено, що суми адміністративно-господарських санкцій перераховуються роботодавцями на рахунок, відкритий в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів зазначає, що стягнення адміністративно-господарських санкцій передбачено за порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (875-12) , але матеріалами справи підтверджено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (875-12) щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів. Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені центром зайнятості, позивачем не були представлені і у справі відсутні.

Таким чином колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.12 р. по справі № 2а-5184/12/2070 прийнята з дотриманням норм матеріального права та з урахуванням приписів процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.12 р. по справі № 2а-5184/12/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.12р. по справі № 2а-5184/12/2070 за позовом ПАТ «Лозівський ковальсько-механічний завод»про стягнення адміністративно-господарських санкцій -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.