Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Кобилянського М.Г.,

суддів: Амєліна С.Є., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку попереднього розгляду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Шахтарську Донецької області, Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську та Шахтарському районі Донецької області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення суми збору на загальнообовязкове державне пенсійне страхування

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську та Шахтарському районі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2012 року,

У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати неправомірною вимогу ВРЕР м. Шахтарськ при УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області про необхідність сплати ним збору на обовязкове державне пенсійне страхування при реєстрації придбаного автомобіля Mitsubishi Pagero Wagon, державний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску; стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську та Шахтарському районі Донецької області і Управління Державної казначейської служби України у м. Шахтарську Донецької області на його користь суму примусово сплаченого збору на обовязкове державне пенсійне страхування при реєстрації автомобіля у розмірі 11024,13 грн; зобовязати Управління Державної казначейської служби України у м. Шахтарську Донецької області списати на його користь суму зазначеного збору на у розмірі 11024,13 грн. з облікового рахунку Управління Державної казначейської служби України у м. Шахтарську Донецької області; стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську та Шахтарському районі Донецької області та Управління Державної казначейської служби України у м. Шахтарську Донецької області на його користь моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2012 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірною вимогу ВРЕР м. Шахтарськ при УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області про необхідність сплати збору на обовязкове державне пенсійне страхування при реєстрації придбаного автомобіля. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму сплаченого збору на загальнообовязкове державне пенсійне страхування у звязку із придбанням легкового автомобіля у розмірі 11024,13 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій і постановити нове про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для залишення без задоволення касаційної скарги, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що позивач придбав легковий автомобіль марки Mitsubishi Pagero Wagon, 2012 року випуску за ціною 440 965,00 грн на підставі договору купівлі-продажу № 1203-09001 від 9 березня 2012 року. При реєстрації вказаного автомобіля у ВРЕР м. Шахтарськ при УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області позивачем сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 3% від вартості автомобіля в сумі 11024,13 грн, що підтверджується квитанцією про сплату збору № 808313 від 03 квітня 2012 року.

Відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України "Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (далі Закон № 400/97-ВР (400/97-ВР) ), якою визначено вичерпний перелік осіб платників збору на обовязкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Натомість, відповідно до пункту 12 Порядку сплати збору на обовязкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (1740-98-п) (далі Порядок) платниками збору на обовязкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на такі автомобілі, зокрема, шляхом їх купівлі, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Отже, на час виникнення спору положення Порядку суперечили вимогам Закону № 400/97-ВР (400/97-ВР) у частині регулювання правовідносин зі сплати збору на обовязкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У розясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 (v0009700-96) (пункт 5), зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобовязаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Враховуючи наведене та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні цього спору пріоритетними є норми Закону № 400/97-ВР (400/97-ВР) .

За правилами частини третьої статті 3 Закону № 400/97-ВР платники збору при відчуженні легкових автомобілів сплачують цей збір на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до спеціального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.

Механізм повернення коштів, помилково зарахованих до державного бюджету, закріплено у Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженому наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року № 226 (z1000-02) (чинному на час виникнення спірних відносин), пунктами 3, 5 якого передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих в цих органах, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету або поданням платника податків, зборів (обовязкових платежів). Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обовязкових платежів) та інших доходів бюджету" від 16 лютого 2011 року № 106 (106-2011-п) з огляду на коди бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року № 11 (v0011201-11) , органом, який забезпечує здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного бюджету збору під час набуття права власності на легкові автомобілі, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного бюджету, визначено Пенсійний фонд України.

При цьому частиною другою статті 72 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV закріплено правило, згідно з яким кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються відповідно до частини першої статті 73 цього Закону на виплату пенсій, надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, повязаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України.

Враховуючи наведене, збір, помилково зарахований до спеціального фонду державного бюджету внаслідок сплати особою, яка не є субєктом цього збору, не підлягає стягненню із контролюючого органу Пенсійного фонду України, оскільки такий спосіб відновлення порушеного права суперечить встановленому законодавством порядку повернення помилково сплачених чи зарахованих до бюджету обовязкових платежів.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми сплаченого збору на загальнообовязкове державне пенсійне страхування у звязку із придбанням легкового автомобіля.

Зазначена правова позиція узгоджується з постановами Верховного Суду України від 26 лютого 2013 року у справі № 21-29а13 та від 10 грудня 2013 року у справі № 21-309а13.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську та Шахтарському районі Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2012 року без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.