Справа: № 2а-1316/12/2670 

Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого -судді Лічевецького І.О., суддів -Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі -Війтович Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2012 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Національної комісії регулювання електроенергетики України, треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4, житлово-будівельний кооператив «Суднобудівник-1», житлово-будівельний кооператив «Буревісник-3», житлово-будівельний кооператив «Молодіжний», житлово-будівельний кооператив «Авіатор-20», житлово-будівельний кооператив «Ремонтник», житлово-будівельний кооператив «Кристал-16», об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мотор», ОСОБА_5, житлово-будівельний кооператив «Октава-2», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача публічне акціонерне товариство «Київенерго», про визнання незаконною та нечинною з моменту прийняття постанови № 8 від 13.01.2011 р. (z0062-11) ,

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконною та нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України № 8 від 13.01.2011 р. (z0062-11) «Про зміну тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, та затвердження Змін до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що названа постанова прийнята без дотримання процедури, встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»від 11 вересня 2003 р. № 1160-IV (1160-15) та порушує принцип рівності споживачів, встановлений Конституцією України (254к/96-ВР) і Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (1875-15) .

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційних скаргах позивач та ОСОБА_3 посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять скасувати вказане судове рішення та прийняти нове про задоволення позову.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Тарифи на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам затверджено постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10 березня 1999 р. № 309 (z0151-99) зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 10 березня 1999 р. за № 151/3444 (z0151-99) .

13 січня 2011 р. відповідачем прийнято постанову № 8 (z0062-11) «Про зміну тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, та затвердження Змін до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам».

Названа постанова зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 січня 2011 р. за №62/18800 (z0062-11) .

Цією постановою внесено зміни до Тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затверджених постановою НКРЕ від 10.03.99 № 309 (z0151-99) (у редакції постанови НКРЕ від 10.11.2009 № 1280 (z1121-09) ) та затверджено зміни до Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого постановою НКРЕ від 10.03.99 № 309 (z0151-99) (у редакції постанови НКРЕ від 10.07.2002 № 758 (z0626-02) ).

За змістом спірної постанови розмір тарифів на електроенергію, що відпускається населенню та населеним пунктам, встановлено в залежності від категорії споживачів та обсягів споживання.

Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, державним наглядом за безпечним виконанням робіт на об'єктах електроенергетики незалежно від форм власності, безпечною експлуатацією енергетичного обладнання і державним наглядом за режимами споживання електричної і теплової енергії є Закон України «Про електроенергетику»від 16 жовтня 1997 р. № 575/97-ВР (надалі за текстом -« Закон № 575/97-ВР (575/97-ВР) »).

Статтею 4 названого Закону встановлено, що регулювання відносин в електроенергетиці має особливості, визначені цим Законом.

Згідно статті 5 Закону № 575/97-ВР державна політика в електроенергетиці базується, зокрема, на принципах державного регулювання діяльності в електроенергетиці та забезпечення раціонального споживання палива і енергії.

Відповідно до статті 8 Закону № 575/97-ВР державне управління в електроенергетиці здійснюють органи виконавчої влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 11 Закону № 575/97-ВР Національну комісію регулювання електроенергетики України визначено органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці.

За змістом частини 1 статті 12 Закону № 575/97-ВР забезпечення проведення цінової та тарифної політики в електроенергетиці є одним з основних завдань Національної комісії регулювання електроенергетики України.

Відповідно до підпункту 16 пункту 4 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 1998 року № 335/98 (335/98) , що було чинним на момент прийняття спірної постанови, комісія, зокрема, формує в межах своєї компетенції державну політику щодо встановлення цін на електроенергію.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)»від 25 грудня 1996 р. № 1548 (1548-96-п) визначено, що Національна комісія регулювання електроенергетики регулює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб, єдині тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім тарифів на електричну енергію, що відпускається на побутові потреби населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що приймаючи спірну постанову відповідач діяв відповідно до покладених на нього завдань, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Доводи відповідача щодо протиправності постанови № 8 від 13.01.2011 р. (z0062-11) з посиланням на норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги»від 24 червня 2004 року № 1875-IV (1875-15) обґрунтовано не взяті судом до уваги.

Преамбулою цього Закону (1875-15) визначено, що він визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Частиною 5 статті 32 названого Закону передбачено, що у разі зміни цін/тарифів на житлово-комунальні послуги виконавець/виробник не менше ніж за 15 днів до введення їх у дію повідомляє про це споживачів з посиланням на рішення відповідних органів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець -це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а виробник -суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Згідно пункту 1 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 1998 року № 335/98 (335/98) Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ) є незалежним позавідомчим постійно діючим державним органом.

Із наведеного випливає, що відповідач не є ні виконавцем, ні виробником житлово-комунальних послуг в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а відтак його норми не застосовуються до спірних правовідносин.

Судова колегія також знаходить необґрунтованим твердження скаржників про порушення Національною комісією регулювання електроенергетики України принципу рівності споживачів.

Затверджені Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України 10.03.99 р. № 309 (z0151-99) (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.01.2011 № 8 (z0062-11) ) тарифи передбачають зменшений розмір плати окремими категоріями споживачів (для багатодітних, прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу незалежно від обсягів споживання електроенергії) та підвищену плату за обсяг, спожитий понад 150 кВт/год електроенергії на місяць.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про енергозбереження» від 01 липня 1994 року № 74/94 ВР одним з основних принципів державної політики у сфері енергозбереження є створення державою економічних і правових умов заінтересованості в енергозбереженні юридичних та фізичних осіб.

При цьому пунктом «е» частини 1 статті 11 цього закону визначено, що економічні заходи для забезпечення енергозбереження передбачають введення плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів у вигляді надбавок до діючих цін та тарифів залежно від перевитрат паливно-енергетичних ресурсів щодо витрат, встановлених стандартами.

Доводи апеляційних скарг зазначених висновків не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а посилання скаржників на порушення відповідачем процедури, встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р. № 1160-IV (1160-15) (надалі за текстом -« Закон № 1160-IV (1160-15) ») є помилковим.

Частиною 4 статті 11 Закону № 575/97-ВР передбачено, що Національна комісія регулювання електроенергетики України здійснює регуляторну діяльність з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (1160-15) .

Преамбулою Закону № 1160-IV (1160-15) визначено, що він визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Згідно статті 1 Закону № 1160-IV під «регуляторним актом»розуміється прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, а також прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

За змістом частини 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (435-15) , державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

У статті 1 Закону № 575/97-ВР міститься визначення термінів, що вживаються у ньому, розкрито і зміст терміна «споживачі енергії»- це суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Із наведеного випливає, що встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню не є регуляторним актом в розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (1160-15) .

Колегія суддів погоджується з твердженням скаржників про те, що в частині встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населеним пунктам спірна постанова містить ознаки регуляторного акту.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

В той же час, позивач не є учасником правовідносин, що складаються при постачанні електроенергії населеним пунктам.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.