Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Донця О.Є.,

суддів: Логвиненка А.О.,

Мороза В.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Державної фінансової інспекції у Харківській області та Казенного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 року у справі за позовом Казенного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" до Державної фінансової інспекції у Харківській області про скасування вимоги,

У травні 2010 року Казенне підприємство "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції у Харківській області про скасування вимоги, в якому просило:

- скасувати вимогу Контрольно-ревізійного управління в Харківській області від 22.07.2009 року № 05-21/5079 в частині донарахування звільненим працівникам виплату у сумі 213892,41 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 року позов Казенного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" було задоволено. Скасовано вимогу Контрольно-ревізійного управління в Харківській області від 22.07.2009 року № 05-21/5079 в частині донарахування звільненим працівникам виплату у сумі 213892,41 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 року задоволено заяву Державної фінансової інспекції в Харківській області про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 року.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 року - скасовано.

Позовні вимоги Казенного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" - задоволено частково.

Вимогу Контрольно-ревізійного управління в Харківській області від 22.07.2009 року № 05-21/507 в частині донарахування звільненим працівникам виплати у сумі 45397,14 грн. - скасовано.

У задоволенні позовних вимог про скасування вимоги Контрольно-ревізійного управління в Харківській області від 22.07.2009 року № 05-21/507в частині донарахування звільненим працівникам виплати у сумі 168495,27 грн. - відмолено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 року апеляційні скарги Державної фінансової інспекції у Харківській області та Казенного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" було залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 року - без змін.

У касаційній скарзі Казенне підприємство "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування", не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 року та прийняти ухвалу, якою у задоволенні заяви Державної фінансової інспекції в Харківській області про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 року - відмовити, а саму вказану постанову залишити в силі без змін.

У касаційній скарзі Державна фінансова інспекція у Харківській області, не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити Казенному підприємству "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Контрольно-ревізійним управлінням в Харківській області з 13.04.2009 року по 11.06.2009 року було проведено планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності Казенного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" за період 2006-2008 роки та завершений звітний період 2009 року.

За результатами ревізії було складено акт від 18.06.2009 року № 05-20/55, яким, зокрема, встановлено, що станом на 31.03.2009 року звільненим працівникам підприємства не донараховано в загальну суму заборгованості з заробітної плати грошових коштів у розмірі 213892,41 грн., що призвело до заниження активу "Поточні зобов'язання за розрахунками з оплати праці" (Фінансова звітність ф. № 1 Баланс - код рядка " 580") на суму 213892,41 грн.

На підставі висновків акта ревізії від 18.06.2009 року № 05-20/55, позивачу було пред'явлено вимогу від 22.07.2009 № 05-21/5079 про усунення порушень законодавства з фінансових питань, виявлених ревізією Казенного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" за період 2006-2008 роки та завершений звітний період 2009 року.

Не погодившись з даними вимогами, позивач оскаржив їх до суду.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", чинного на час виникнення спірних правовідносин, головними завданнями органу державного фінансового контролю є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Відповідно до пункту 7 статті 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою

інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року № 550 (550-2006-п) визначено, що, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Отже, відповідачу надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, у цій частині є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

При цьому в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Виходячи з наведеного, у органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Отже, такі збитки не можуть бути примусово стягнуті з підконтрольної установи шляхом вимоги, вони відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю і правильність їх обчислення, як і наявність підстав для відшкодування, перевіряє суд, який розглядає відповідний позов, а не позов підконтрольної установи про визнання протиправною вимоги про відшкодування збитків, яка не породжує безпосередньо права чи обов'язки для цієї установи, оскільки обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Даний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 21.04.2015 року у справі № 21-69а15.

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів попередніх інстанцій не відповідають названим вимогам процесуального закону, а отже підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, аналізуючи правове обґрунтування спірної вимоги на предмет її відповідності тим чи іншим нормативно-правовим актам, суди попередніх інстанцій не визначили, чи ця вимога породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивачів. Суди не встановили, чи дійсно оскаржуваною вимогою відповідача порушені певні права позивача, що потребує судового захисту та надає позивачу право на звернення із даним позовом до адміністративного суду.

Крім того, суди попередніх інстанцій не визначили, чи відноситься до компетенції саме органу державного фінансового контролю виявлення та визначення розміру заборгованості із заробітної плати звільнених працівників та направлення вимог підконтрольній установі про донарахування сум заборгованості та чи відповідає оскаржувана вимога основній меті та головним завданням органу державного фінансового контролю.

В частині скасування за нововиявленими обставинами постанови Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 року, колегія зазначає наступне.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 року було задоволено позов Казенного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" до Контрольно-ревізійного управління в Харківській області про скасування вимоги. Скасовано вимогу Контрольно-ревізійного управління в Харківській області від 22.07.2009 року № 05-21/5079 в частині донарахування звільненим працівникам виплату у сумі 213892,41 грн. з мотивів того, що постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2010 року у справі № 2а-42538/09/2070 за позовом Контрольно-ревізійного управління в Харківській області до казенного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2010 року скасовано в частині зобов'язання Казеного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" виконати вимогу від 22.07.2009 року № 05-21/5079, від 19.08.2009 року № 05-21/5792 провести донарахування звільненим працівникам виплат, що підлягають виплаті відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю в сумі 213892,41 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.06.2012 року Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2010 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2010 року у справі № 2а-42538/09/2070 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Згідно із пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2010 року у справі № 2а-42538/09/2070, яке стало підставою для прийняття постанови Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 року в даній справі є підставою для перегляду постанови Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 року в даній справі за нововиявленими обставинами. Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 року, якою задоволено заяву Державної фінансової інспекції в Харківській області про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 року є обґрунтованою.

Відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати вищенаведене та прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційні скарги Державної фінансової інспекції у Харківській області та Казенного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" - задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 року - скасувати.

Справу за позовом Казенного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" до Державної фінансової інспекції у Харківській області про скасування вимоги - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.