Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Єрьоміна А.В.,

Конюшка К.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Житомирській області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції в Житомирській області до Новоград-Волинського промислово-економічного технікуму про зобов'язання виконати пункти вимоги,

Державна фінансова інспекція в Житомирській області звернулась до суду з позовом до Новоград-Волинського промислово-економічного технікуму про зобов'язання виконати пункти 7, 16 вимоги від 23.01.2013 № 63-17/77.

Позовні вимоги мотивовано відсутністю факту добровільного виконання відповідачем пунктів 7, 16 вимоги від 23.01.2013 № 63-17/77, якими відповідача, зокрема, зобов'язано: стягнути з винних осіб зайво виплачену плату за час вимушеного прогулу безпідставно звільненого працівника в загальній сумі 9852, 10 грн., оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення в загальній сумі 315, 69 грн., виплату відшкодування моральної шкоди в сумі 2000, 00 грн. та провести поновлення зайво перерахованих коштів на сплату внесків до державних цільових фондів на загальну суму 6024, 68 грн. (пункт 7), а також вжити заходів до відшкодування витрат загального фонду в сумі 207751, 76 грн. шляхом покриття витрат коштами спеціального фонду або шляхом внесення змін до кошторису в частині зменшення бюджетних асигнувань за загальним фондом кошторису за КПКВ 2501150 по КЕКВ 1172 "Окремі заходи по реалізації державних (регіональних) програм, не віднесені до заходів розвитку".

З врахуванням часткового виконання пунктів 7 і 16 вимоги від 23.01.2013 № 63-17/77 позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив зобов'язати технікум у судовому порядку вжити заходів до стягнення з винних осіб зайво виплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу безпідставно звільненого працівника в загальній сумі 6719, 00 грн., оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення в загальній сумі 315, 69 грн., виплати відшкодування моральної шкоди в сумі 2000, 00 грн., проведення поновлення зайво перерахованих коштів на сплату внесків до державних цільових фондів на загальну суму 6024, 68 грн. і відшкодування витрат загального фонду в сумі 102401, 76 грн. шляхом покриття витрат коштами спеціального фонду або шляхом внесення змін до кошторису в частині зменшення бюджетних асигнувань за загальним фондом кошторису.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року позов задоволено: зобов'язано Новоград-Волинський промислово-економічний технікум виконати пункт 7 вимоги Державної фінансової інспекції в Житомирській області від 23 січня 2013 року № 63-17/77 у частині стягнення з винних осіб зайво виплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу безпідставно звільненого працівника в сумі 6719, 00 грн., оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 195, 69 грн., виплату відшкодування моральної шкоди у сумі 2000, 00 грн.; зобов'язано Новоград-Волинський промислово-економічний технікум виконати пункт 16 вимоги Державної фінансової інспекції в Житомирській області від 23 січня 2013 року № 63-17/77; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року скасовано у частині зобов'язання Новоград-Волинського промислово-економічного технікуму виконати пункт 7 вимоги Державної фінансової інспекції в Житомирській області № 63-17/77 від 23 січня 2013 року щодо стягнення з винних осіб зайво виплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу безпідставно звільненого працівника в сумі 6719 грн., оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 195,69 грн., виплату відшкодування моральної шкоди у сумі 2000 грн. та прийнято у цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У поданій касаційній скарзі Державна фінансова інспекція в Житомирській області із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Державною фінансовою інспекцією в Житомирській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Новоград - Волинського промислово-економічного технікуму за період з 01 червня 2010 року по 01 вересня 2012 року та встановлено низку порушень фінансової дисципліни.

На підставі акту ревізії Державною фінансовою інспекцією у Житомирській області сформовано та на адресу відповідача надіслано вимогу від 23.01.2013 № 36-17/77.

У пункті 7 вимоги від 23.01.2013 № 36-17/77 вказано на необхідність стягнення з винних осіб зайво виплаченої плати за час вимушеного прогулу безпідставно звільненого працівника в загальній сумі 9852, 10 грн., оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення в загальній сумі 315, 69 грн. та виплати відшкодування моральної шкоди в сумі 2000, 00 грн., а також проведення поновлення зайво перерахованих коштів на сплату внесків до державних цільових фондів на загальну суму 6024, 68 грн.

У пункті 16 вимоги від 23.01.2013 № 36-17/77 вказано на необхідність вжиття заходів до відшкодування витрат загального фонду в сумі 207751, 76 грн. шляхом покриття витрат коштами спеціального фонду або шляхом внесення змін до кошторису в частині зменшення бюджетних асигнувань за загальним фондом кошторису за КПКВ 2501150 по КЕКВ 1172 "Окремі заходи по реалізації державних (регіональних) програм, не віднесені до заходів розвитку".

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності з боку позивача наявності підстав для примусового виконання відповідачем пунктів 7, 16 вимоги від 23.01.2013 № 36-17/77. Зазначена позиція суду ґрунтується на тому, що судовим рішенням по справі № 806/845/13-а пункт 7 вимоги від 23.01.2013 № 63-17/77 визнано протиправним лише частково, а у решті щодо стягнення з винних осіб зайво виплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу безпідставно звільненого працівника в сумі 6719, 00 грн., оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 195, 69 грн., виплату відшкодування моральної шкоди у сумі 2000, 00 грн. фактично, встановлено його правомірність, у зв'язку з чим пункт 7 вимоги у вказаній частині підлягає примусовому виконанню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Новоград-Волинського промислово-економічного технікуму виконати пункт 7 вимоги Державної фінансової інспекції в Житомирській області № 63-17/77 від 23 січня 2013 року щодо стягнення з винних осіб зайво виплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу безпідставно звільненого працівника в сумі 6719 грн., оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 195,69 грн., виплату відшкодування моральної шкоди у сумі 2000 грн. та відмовляючи у задоволенні позову у вказаній частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що питання стягнення з винних осіб зазначених коштів може бути вирішено лише у судовому порядку, у той час як самостійних повноважень на встановлення винних у заподіянні шкоди осіб відповідач не має.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, поданої Державною фінансовою інспекцією у Житомирській області, погоджується із позицією суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для зобов'язання відповідача виконати пункт 7 вимоги від 23 січня 2013 року № 63-17/77 у примусовому порядку, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 № 2939 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011 (499/2011) (далі - Положення), визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (пункт 7 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).

Положенням встановлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, пунктом 7 зазначеної статті передбачено право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 15 квітня 2014 року у справі № 21-40а14.

Як убачається зі змісту позовної заяви, орган державного фінансового контролю просить суд зобов'язати відповідача виконати пункт 7 вимоги від 23.01.2013 № 36-17/77, яким відповідача зобов'язано стягнути з винних осіб зайво виплаченої плати за час вимушеного прогулу безпідставно звільненого працівника в загальній сумі 9852, 10 грн., оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення в загальній сумі 315, 69 грн. та виплати відшкодування моральної шкоди в сумі 2000, 00 грн., а також провести поновлення зайво перерахованих коштів на сплату внесків до державних цільових фондів на загальну суму 6024, 68 грн.

Тобто, вимога, з метою примусового виконання якої органом державного фінансового контролю подано даний позов, вказує на виявлені збитки, що заподіяні, за посиланням позивача, підконтрольній установі. При цьому, відповідачем за даним позовом органом державного фінансового контролю визначено також підконтрольну установу.

У той же час, зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом уповноваженого органу до особи, якою заподіяно такі збитки, а також виходячи з того, що правильність обчислення таких збитків має перевірятися судом, що розглядає позов про стягнення, колегія суддів, зважаючи на принцип обов'язковості судового рішення, виходячи із суб'єктного складу спірних правовідносин та завдань адміністративного судочинства, вказує на відсутність підстав для вжиття заходів судового захисту інтересів держави у спосіб, заявлений позивачем за вказаним позовом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із позицією суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині примусового виконання пункту 7 вимоги від 23.01.2013 № 36-17/77.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Правова оцінка встановлених обставин справи судом апеляційної інстанції дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом не допущено.

За змістом частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Житомирській області відхилити, а постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.