Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої судді - Васильченко Н.В.,

суддів: Калашнікової О. В., Донця О.Є.

провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року у справі № 274/7057/13-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Любарської селищної ради Любарського району Житомирської області, третя особа ОСОБА_2 про скасування рішення, -

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Виконавчого комітету Любарської селищної ради Житомирської області, третя особа ОСОБА_2, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Любарської селищної ради Любарського району Житомирської області № 47 від 5.12.1989 року, № 33 від 11.05.1993 року, № 36 від 16.06.1993 року з тих підстав, що вказаними рішеннями порушено законні права позивача на користування земельною ділянкою та будинком по АДРЕСА_1 в смт. Любарі, рішення прийнято необгрунтовано та без врахування усіх обставин, що мали значення для їх прийняття.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваними рішеннями порушено законні права на користування земельною ділянкою загальною площею 0.20 га за адресою: АДРЕСА_1 та на двократний будинок, збудований позивачами ОСОБА_1 ОСОБА_3

Постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2014 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Любарської селищної ради № 33 від 11.05.1993 року про затвердження акта прийомки в експлуатацію жилого будинку по АДРЕСА_1. Визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Любарської селищної ради № 36 від 16.06.1993 року про оформлення права власності на 1/2 частину житлового будинку в АДРЕСА_1. В решті вимог відмовлено за безпідставністю.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційні скарги Виконавчого комітету Любарської селищної ради Любарського району Житомирської області, ОСОБА_2, задоволено частково. Постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2014 року скасовано, а провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з ухваленими по справі судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог та скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.12.1989 року рішенням виконкому Любарської селищної ради народних депутатів № 47 було відмінено в частині рішення № 26 від 24.03.1988 року в зв'язку з тим, що ОСОБА_1 вибув в інше місце проживання. Надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, якою користувався його син ОСОБА_1

Згідно рішення № 33 від 11.05.1993 року затверджено акт прийомки в експлуатацію жилого будинку по АДРЕСА_1, право власності на жилий будинок в АДРЕСА_1 вирішено оформити за ОСОБА_2 на ? частину житлового будинку, про що видати свідоцтво про право власності згідно з рішенням № 36 від 16.06.1993 року. Відповідно до свідоцтва на право власності на житловий будинок, виданого 30.06.1993 року 1/2 частина житлового будинку, який розташований в смт. Любар по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві власності. Вказане право власності на зазначений будинок зареєстроване в Бердичівському МБТІ в реєстрово-кадастровій книзі № 4.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані позивачем рішення про надання дозволу на будівництво,затвердження акту прийомки будинку в експлуатацію, оформлення права власності на будинок належали до компетенції відповідача згідно з ст.ст. 32-42 Закону УРСР № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", відповідали вимогам чинного законодавства. Позивачем не доведено, що він не вибував на інше місце проживання, а тому відповідач, до компетенції якого входив облік громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, не мав права скасувати рішення щодо нього та надати третій особі право на забудову на земельній ділянці, якою раніше користувався позивач.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і закриваючи провадження суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з вимогами про захист своїх цивільних прав, оскільки передача третій особі спірними рішеннями відповідача у постійне користування земельної ділянки та побудованої частини будинку призведе до незаконного позбавлення його права власності на земельну ділянку та розташовану на цій земельній ділянці будівлю. При цьому спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин та відносин права власності на житловий будинок, має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Крім того, щодо обмеження права на користування земельною ділянкою суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що після оформлення відповідно до чинного законодавства права власності на земельну ділянку однією із сторін по справі, виник спір про право цивільне, а відтак і захищати свої права та інтереси особи повинні у способи, визначені у ст. 152 Земельного Ккодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України, оскільки згідно ст. 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Також, згідно ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що за суб`єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду у порядку, визначеному нормами Цивільно процесуального кодексу України (1618-15) .

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного. Спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів. Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 грудня 2014 року(справа № 21-544а14).

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія суддів дійшла думки, що суд апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідив обставини справи, вірно встановив характер спірних правовідносин та обґрунтовано застосував норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б призвели до ухвалення незаконного рішення суду апеляційної інстанції, не вбачається.

Згідно ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанцій винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236 - 239-1 КАС України.