Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Хмельницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України"

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.02.2014

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014

у справі № 822/115/14

за позовом Дочірнього підприємства "Хмельницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України"

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.02.2014, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014, відмовлено у задоволенні позову.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ "Арніка" за вересень 2011 року, за результатами якої складено акт від 01.10.2013 № 3910/22-7/31100492, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пп.138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п.138.8 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 125.1 ст. 152 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 46281,00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в бюджет за підсумками вересня 2011 року на 40245,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 17.10.2013 були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000762203/2396, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та організацій, що перебувають у державній власності на загальну суму 46281,00 грн., з яких: за основним платежем - 46281,00 грн., за штрафними санкціями - 0 грн.;

- № 0000772203/2397, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт. послуг) на загальну суму 60368,00 грн., з яких: за основним платежем - 40245,00 грн., за штрафними санкціями - 20123,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій погодилися з наведеними висновками податкового органу, зазначивши, що операції по взаємовідносинах позивача із ТОВ "Арніка" не мали реального товарного характеру, а перевіркою встановлено факт документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку лише бухгалтерськими проводками.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.10.2008 між позивачем (покупець) та ТОВ "Арніка" (постачальник) було укладено договір поставки товару № 170-8, за умовами якого постачальник зобов'язується на умовах та у порядку, визначеному цим договором поставити покупцю сіль технічну, світлі та темні нафтопродукти. Орієнтовна вартість товару - 40000000,00 грн.

За умовами договору, якість товару повинна відповідати технічним умовам та ГОСТам та підтверджуватись паспортом якості, виданим виробником. Постачальник здійснює поставку товару залізничним транспортом на адресу станції (місця) призначення покупця, яка зазначається у заявці.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. А тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З огляду на викладене, з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судам слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій та зміни у їх майновому стані, як обов'язкова ознака господарської операції.

Наведені обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам справи, з урахуванням чого встановити правомірність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Хмельницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.02.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.