Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., секретар судового засідання - Корінець Ю.О.;

за участю: прокурора Кузнецової Ю.О.,

скаржника ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_4,

представника третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом прокурора Гайворонського району Кіровоградської області до Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області, треті особи: ОСОБА_5, Гайворонська районна державна адміністрація Кіровоградської області, про визнання недійсними наказів, що переглядається за касаційними скаргами ОСОБА_7, Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Прокуратури Кіровоградської області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року,

У грудні 2014 року прокурор Гайворонського району Кіровоградської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області (далі - Управління Держземагенства), треті особи: ОСОБА_5, Гайворонська районна державна адміністрація Кіровоградської області (далі - Гайворонська райдержадміністрація), про визнання недійсними наказів від 26 вересня 2014 року про надання ОСОБА_5 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Зазначав, що спірними наказами Управління Держземагенства ОСОБА_5 надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства розташованих на території Бандурівської, Долинівської, Червоненської сільських рад за межами населених пунктів.

Посилаючись на те, що земельні ділянки розташовані не єдиним масивом та на значній відстані одна від одної, крім того, ОСОБА_5 не обґрунтував розмірів земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробки, просив визнати недійсними накази Управління Держземагенства від 26 вересня 2014 року № 1356/14-14, № 1351/14-14, № 1357/14-14, № 1349/14-14, № 1333/14-14, № 1332/14-14, № 1358/14-14, № 1338/14-14, № 1342/14-14, № 1335/14-14, № 1344/14-14, № 11-1330/14-14-СГ, № 1352/14-14, № 1345/14-14, № 1341/14-14, № 1346/14-14, № 1347/14-14, № 1350/14-14, № 1359/14-14, № 1340/14-14, № 1334/14-14, № 1360/14-14, № 1337/14-14, № 1354/14-14, № 1355/14-14, № 1339/14-14, № 1336/14-14, № 1348/14-14, № 1331/14-14, № 1343/14-14.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на те, що одна із земельних ділянок на території Долинівської сільської ради, дозвіл на розроблення проекту землеустрою якої наданий ОСОБА_5, з 2007 перебуває у нього в оренді, про що укладено договори оренди, просить оскаржувані рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

У касаційних скаргах Гайворонська райдержадміністрація та прокурор, посилаючись на доводи, аналогічні викладеним в позові, вказують на порушення судами норм матеріального та процесуального права і просять оскаржувані рішення скасувати, а позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги задоволенню не підлягають.

Судами встановлено, що 10 вересня 2014 року ОСОБА_5 звернувся до Управління Держземагенства із заявами про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду на 21 рік для ведення фермерського господарства за межам населених пунктів Бандурівської сільської ради Кіровоградської області (9 заяв), Долинської сільської ради Кіровоградської області (14 заяв), Червоненської сільської ради Кіровоградської області (7 заяв). В усіх заявах зазначено, що фермерське господарство ОСОБА_5 планує створити і вести одноосібно.

Спірними наказами Управління Держземагенства від 26 вересня 2014 року ОСОБА_5 надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства розташованих на території Бандурівської, Долинівської, Червоненської сільських рад за межами населених пунктів.

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що підстави для відмови у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою у відповідача були відсутні.

Колегія суддів вважає такий висновок судів обґрунтованим.

Відповідно до частини першої та другої статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон № 973-IV (973-15) ) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

За приписами частини першої статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частини сьома статті 7 Закону № 973-IV встановлює, що земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Аналогічні положення закріплені і в Земельному кодексі України (2768-14) .

Так, частиною другою статті 123 ЗК України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Статтею 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог статті 7 Закону № 973-IV, ОСОБА_5 звернувся до відповідача із заявами, в яких зазначив визначені законом, як обов'язкові, необхідні дані, а саме: зазначив цільове призначення земельних ділянок та їх орієнтовний розмір. До клопотання додав графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копії паспорту, ідентифікаційного коду, диплома, що підтверджує наявність здобутої в аграрному навчальному закладі освіти. При цьому, у своїх заявах зазначив, що фермерське господарство планує створювати і вести одноосібно.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_5 в повній мірі виконав вимоги Закону № 973-IV (973-15) щодо форми і змісту заяви про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду.

Щодо посилання прокурора на частину сьому статті 7 Закону № 973-IV, відповідно до якої, на його думку, ОСОБА_5 може отримати земельні ділянки лише єдиним масивом, то судами обґрунтовано не взято це до уваги.

Так, аналіз цієї норми свідчить про те, що дійсно єдиним масивом для ведення фермерського господарства надаються земельні ділянки, на яких розташовані водні джерела та лісові угіддя, наближені до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

При цьому, законодавство не забороняє громадянину отримати декілька земельних ділянок, на території різних сільських рад, без спільних меж, у разі відсутності на таких земельних ділянках обумовлених законом обтяжень.

Не містить чинне законодавство і застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач діяв в межах наданих йому повноважень і в спосіб передбачений законом.

Такі висновки відповідають і правовій позиції Вищого адміністративного суду України, висловленій в постанові від 19 травня 2015 року у справі № К/800/130/15 у якій суд дійшов висновку, що надання земельних ділянок можливе на території різних адміністративних одиниць.

Верховний Суд України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 21-2287а15 не знайшов підстав для перегляду такого висновку.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_7 про те, що він протягом 2007 - 2014 років використовував і продовжує використовувати земельну ділянку площею 17,5277 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то колегія суддів не бере їх до уваги.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається з доданих до касаційної скарги ОСОБА_7 матеріалів, зокрема, приписів Держсільгоспінспекції в Кіровоградській області від 8 вересня та 15 жовтня 2014 року № 214 і № 224, акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного Держсільгоспінспекцією в Кіровоградській області 15 жовтня 2014 року, протоколу про адміністративне правопорушення від 15 жовтня № 148, постанови про накладення адміністративного стягнення від 15 жовтня 2014 року № 148, останній використовує земельну ділянку, загальною площею 20 га, із земель сільськогосподарського призначення, що перебувають на території Долинівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, без державної реєстрації права користування земельною ділянкою.

Крім того, ОСОБА_7 вказуючи на те, що наказ Управління Держземагенства від 26 вересня 2014 року № 1345/14-14 порушує його права, не зазначає яким чином порушують його права інші накази, хоча оскаржує рішення судів в цілому.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не тягне безумовного припинення права користування землею, якщо таким володіють інші особи.

Інші доводи касаційних скарг зазначених висновків судів не спростовують та не дають підстав вважати оскаржувані рішення такими, що прийняті з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційні скарги ОСОБА_7, Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Прокуратури Кіровоградської області залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року - без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.