Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Кам'янське лісове господарство" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 у справі № 2а/2370/3712/2012 за позовом Державного підприємства "Кам'янське лісове господарство" до Кам'янської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Державне підприємство "Кам'янське лісове господарство" звернулось до суду з позовом до Кам'янської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.09.2012 за № 0000282301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.10.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання 26.05.2015 жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.08.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт перевірки від 28.08.2012 за № 158/16-002/00993432;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог:

· ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.ст. 662, 655 та 656 ЦК України;

· пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 24 044 грн.;

- за результатами розгляду заперечень на вказаний акт перевірки, рішенням ДПС у Черкаській області від 10.09.2012 року № 20186/16-011 висновки акту залишено без змін;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.09.2012 № 0000282301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 29 028 грн.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ФОП ОСОБА_4 було укладено договори підряду на розробку лісових деревних ресурсів у 2010 - 2011 роках, які укладались та підписувались ОСОБА_5 - представником ФОП ОСОБА_4 за довіреністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що платник податків може уповноважити іншу особу правом підпису примірників податкової накладної наказом, а оскільки довіреність, яка видана ФОП ОСОБА_4 ОСОБА_5, не передбачає надання права останньому на здійснення підприємницької діяльності та на підписання податкових накладних від імені ФОП ОСОБА_4, суди дійшли висновку щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Оскільки згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України (2755-17) та Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Згідно п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи та оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій обмежилися дослідженням виключно наявних податкових накладних.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності у позивача права на податковий кредит, сформований на підставі податкових накладних, оформлених з порушеннями, оскільки помилки в їх оформленні не є беззаперечною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Однак, судами попередніх інстанцій не були досліджені вищенаведені фактичні обставини, а також обставини реальності здійснення спірних господарських операцій та не було досліджено надані позивачем докази на підтвердження правомірності формування спірних даних податкового обліку, зокрема, акти виконаних робіт, платіжні доручення тощо.

З огляду на викладене, з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судам слід з'ясувати характер та зміст спірних господарських операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій та зміни у їх майновому стані, як обов'язкова ознака господарської операції.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Кам'янське лісове господарство" задовольнити.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.