Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Малиніна В.В. (доповідач), Ситникова О.Ф., Швець В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 9 грудня 2013 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 8554,62 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 9 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року апеляційну скаргу Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою задоволено позов. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 8195,46 грн. та пеню в розмірі 359,16 грн.

В обґрунтування касаційної скарги фізична особа-підприємець ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування судами норм процесуального права, у зв'язку з чим просить їх рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким залишити позов без розгляду.

До Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення на касаційну скаргу від Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, в якому воно просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 223 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 правильно провела розрахунок нормативу робочих місць, своєчасно і вірно подала звітність по формі звітності № 3-ПН до відповідного центру зайнятості, а відтак адміністративно-господарські санкції нарахуванню та стягненню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком суду першої інстанції виходячи з того, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Враховуючи, що відповідачем не було вжито залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, нараховані Хмельницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеня підлягають стягненню з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4.

Із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає необхідним зауважити на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем до Нетішинського міського центру зайнятості подавався звіт про наявність вакансій форми 3-ПН лише станом на 16 квітня 2012 року, де відповідач зазначав про наявність одного вакантного робочого місця з можливістю працевлаштування інваліда.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності поданих відповідачем звітів форми № 3-ПН кожного місяця протягом 2012 року з відміткою про можливість працевлаштування інвалідів в графі " 15".

Також судами встановлено, що у 2012 році громадяни інваліди безпосередньо до відповідача з проханням про їхнє працевлаштування не зверталися, а також не зверталися з проханням про працевлаштування за направленням Нетішинського міського центру зайнятості, що підтверджується довідкою Нетішинського міського центру зайнятості № 51-03/1465 від 19 листопада 2013 року.

Згідно зі статтею 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України " (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-XІI (875-12) ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 цього ж Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших, передбачених законодавством, документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що з положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок згідно зі статтею 18 зазначеного Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Таким чином, на відповідача покладено обов'язок лише створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеними нормативними актами.

Доказом, який свідчить про інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН, який, як слідує з положень ч. 4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" (в редакції Закону станом на час виникнення спірних правовідносин), подається при наявності вакансій кожен місяць.

З огляду на викладене, висновок судів щодо обґрунтованості позову Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 адміністративно-господарських санкцій є правильним.

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, то відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.