Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В., суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Козятинської міської ради Вінницької області на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 травня 2014 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Козятинської міської ради Вінницької області про визнання протиправним розпорядження про звільнення з займаної посади, -

ОСОБА_4 звернувся до Козятинського міськрайонного суду Вінницької області з позовом до Козятинської міської ради Вінницької області, у якому просив: скасувати розпорядження № 16-К від 18.02.2014 року, виданого міським головою Гвелесіані О.Г.; поновити позивача на займаній посаді начальника управління праці та соціального захисту населення Козятинської міської ради; стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 травня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Козятинського міського голови від 18.02.2014 № 16-к "Про звільнення ОСОБА_4, з посади начальника управління праці та соціального захисту населення Козятинської міської ради". Поновлено ОСОБА_4 на посаді керуючого справами виконавчого комітету-начальника управління праці та соціального захисту населення Козятинської міської ради з 18.02.2014 року. Стягнуто з Козятинської міської ради на користь позивача 7078,78 грн., втраченого заробітку за вимушений прогул. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника управління праці та соціального захисту населення Козятинської міської ради з 18.02.2014 року. В іншій частині - залишено без змін.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Позивач у письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення, а оскаржувані нею рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що на підставі Рішення Козятинської міської ради Вінницької області 30 сесії 6 скликання від 18.10.2013 року № 923-VI "Про внесення змін в рішення 28 сесії 6 скликання № 852-VI "Про структуру виконавчих органів міської ради, загальну чисельність апарату ради та її виконавчих органів від 21.06.2013 року" штату одиницю начальника управління праці та соціального захисту населення Козятинської міської ради, яку обіймав позивач з 01 березня 2012 року (розпорядженням голови № 16-К від 29.02.2012 року) та штату одиницю керуючого справами комітету міської ради ліквідовано, створено нову посаду - керуючого справами виконавчого комітету-начальника управління праці та соціального захисту населення.

У зв'язку з чим, позивача повідомлено про наступне вивільнення з 30.12.2013 року, а 04.12.2013 року йому була запропонована посада спеціаліста 2 категорії загального відділу міської ради, на період декретної відпустки основного працівника, від якої позивач відмовився.

Розпорядженням міського голови Гвелесіані О.Г., № 16-к від 18.02.2014 року "Про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника управління праці та соціального захисту населення Козятинської міської ради" позивача, начальника управління праці та соціального захисту населення Козятинської міської ради, звільнено з 18.02.2014 року відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (за скороченням штату).

На час звільнення ОСОБА_4 з займаної посади в Козятинській міські раді була вільна посада керуючого справами виконавчого комітету-начальника управління праці та соціального захисту населення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, прийшли до висновку, з яким погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, що позивач звільнений з посади начальника управління праці і соціального захисту населення Козятинської міської ради з порушенням норм трудового законодавства, а тому підлягає поновленню на роботі. Слушно, при цьому, виправив апеляційний суд, допущену помилку суду першої інстанції поновивши позивача на тій посаді з якої він був звільнений з порушенням процедури, а саме начальника управління праці та соціального захисту населення Козятинської міської ради.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП колегія суддів дійшла висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Оскільки позивачу було запропоновано посаду значно нижчу від його кваліфікаційного рівня та посади яку він обіймав, хоча новостворена посада керуючого справами виконавчого комітету-начальника управління праці та соціального захисту населення була вільна, то відповідач не дотримавшись в повній мірі відповідної процедури скорочення чисельності штату, своїми діями, допустив порушення вимог трудового законодавства, звільнивши його.

Отже, порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Козятинської міської ради Вінницької області залишити без задоволення.

Постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 травня 2014 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Козятинської міської ради Вінницької області про визнання протиправним розпорядження про звільнення з займаної посади, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.