Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011

у справі № 2а/0370/1173/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кришталевий світ"

до 1. Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області,

2. Головного управління Державного казначейства України у Волинській області

про стягнення бюджетного відшкодування, -

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011, позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Кришталевий світ" бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за липень 2010 року в сумі 597751 грн.

Луцька МДПІ Волинської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 1.3 та п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст.ст. 11, 69, 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ТОВ "Кришталевий світ" в серпні 2010 року подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2010 року, в якій заявлено до бюджетного відшкодування податок на додану вартість в сумі 597751 грн., та заяву про повернення бюджетного відшкодування.

Луцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за липень 2010 року, за результатами якої складено довідку від 11.11.2010 № 8030/23-01/35782414. Довідкою підтверджено наявність у позивача від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 597751 грн., однак за умови отримання результатів зустрічних перевірок по ланцюгу до виробника.

Підставою для невідшкодування позивачу податку на додану вартість в сумі 597751 грн. за липень 2010 року слугував факт не підтвердження сплати податку на додану вартість до держбюджету контрагентами позивача в ланцюгу постачання, що зумовлено неможливістю проведення зустрічних звірок.

Інших фактичних та правових підстав податковим органом не зазначено, реальне вчинення господарських операцій відповідачем не оспорюється.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентовано п. 7.7 ст. 7 Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з його боку порушення вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону при формуванні податкового кредиту, вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит на підставі податкових накладних та на отримання бюджетного відшкодування. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту проведення зустрічних перевірок контрагентів в ланцюгу постачання та підтвердження такими перевірками сплати ними податку на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість та правомірністю бюджетного відшкодування, зобов'язаний діяти у спосіб, передбачений законом. Відповідно, правильно застосували Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (168/97-ВР) (далі - Закону), зокрема п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який зобов'язує податковий орган у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковості такої позиції податкового органу.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.