Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Олексієнка М.М.,

суддів: Швеця В.В., Штульман І.В.,

розглянувши в касаційному порядку в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Долинського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (далі - Долинське ВУВКГ) до управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області (далі - УПФ) про скасування рішень за касаційною скаргою представника відповідача на судові рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2011 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2011 року,

У березні 2011 року представник Долинського ВУВКГ звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив визнати протиправними і скасувати рішення УПФ від 10.12.2010 року № 2870, від 24.01.2011 року № 2997, від 31.01.2011 року № 3056 про застосування штрафних санкцій і нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків.

Посилався на незаконність оскаржуваних рішень, оскільки вони винесені під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2011 року позовну заяву в частині вимог про визнання протиправним та скасування рішення від 10.12.2010 року № 2870 залишено без розгляду за пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2011 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення УПФ від 24.01.2011 року № 2997, від 31.01.2011 року № 3056 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків.

У касаційній скарзі представник позивача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що мораторій не зупиняє виконання боржником зобов'язань щодо сплати страхових внесків які виникли після дня введення мораторію та не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 22 жовтня 2010 року господарським судом Івано-Франківської області порушено провадження у справі про банкрутство Долинського ВУВКГ та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів до закінчення провадження у справі .

У зв'язку з несвоєчасною сплатою страхових внесків 24 та 31 січня 2011 року УПФ винесені рішення: № 2997 про сплату за період з 20.12.2010 року по 30.12.2010 рік 10792,09 грн. штрафу та 1079,21 грн. пені; № 3056 про сплату за період з 24.12.2010 року по 31.01.2011 року 303,11 грн. пені.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що штрафні санкцій та нарахування пені, безпідставні, оскільки абзацом четвертим частини четвертої статті 12 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2343-XII (2343-12) ) визначено конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема поширюється на факти невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Висновок судів не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до статей 1, 12 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення та введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Таким чином, що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, похідними від основного зобов'язання.

Згідно з приписом частини першої статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Відповідно до частини другої статті 106 зазначеного Закону суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених частиною третьою вказаної статті Закону, вважаються простроченою заборгованістю зі сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

При цьому нарахування штрафу і пені за несплату або несвоєчасну сплату страхувальниками страхових внесків передбачено пунктом 2 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV, а також пунктом 6 частини першої статті 13, частинами десятою та одинадцятою статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.

Враховуючи те, що строк виконання зобов'язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після 22 жовтня 2010 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих зобов'язань не поширюється.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону № 2343-XII лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Саме до такого висновку зводиться правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 26 лютого 2013 року (справа № 21-34а13), яка згідно зі статтею 244-2 КАС України є обов'язковою для суддів при прийнятті рішень в подібних справах.

З урахуванням наведеного, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області задовольнити.

Скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2011 року.

Ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволені позову Долинського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства до управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області про визнання протиправними та скасування рішень управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області від 24.01.2011 року № 2997 та від 31.01.2011 року № 3056 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.

Судові витрати в розмірі 3,40 грн. стягнути з Долинського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства до Державного бюджету України.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.