Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Ємельянова В.І., Рецебуринський Ю.Й.,

секретар судового засідання - Пінчук І.В,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24.07.2013 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Донецької області про поновлення на публічній службі, -

У січні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про скасування наказу прокурора Донецької області № 2342-о від 26.12.2011 р. про її звільнення з посади старшого помічника прокурора м. Тореза Донецької області, поновлення на займаній посаді та стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24.07.2013 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 р., в задоволенні позову відмовлено.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодилась позивач, подала касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до пунктів 2, 6 частини 2 статті 462 Закону України "Про прокуратуру" прокурори і слідчі можуть бути звільнені з органів прокуратури, серед іншого, у випадках порушення "Присяги працівника прокуратури" чи відмови від її прийняття, а також притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України.

Згідно частини 3 статті 48 цього Закону за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України (1796-12) , який затверджується Верховною Радою України.

Згідно частини 1 статті 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України (1796-12) дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить їх як працівника прокуратури.

Статтею 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України (1796-12) передбачено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з березня 1976 року позивач працювала на посаді помічника прокурора м. Тореза Донецької області, а з березня 2003 року по день звільнення - на посаді старшого помічника прокурора м. Тореза Донецької області.

Наказом прокурора Донецької області від 26.12.2011р. № 2342-о позивача звільнено із займаної посади та органів прокуратури за порушення Присяги та вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури на підставі статей 462, 48 Закону України "Про прокуратуру" та статей 8, пункту 5 статті 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України (1796-12) .

Підставою для винесення зазначеного наказу про звільнення стали результати проведеної на виконання доручення Генеральної прокуратури України додаткової перевірки звернення народного депутата України ОСОБА_3 щодо зловживання службовим становищем та скоєння ганебних вчинків позивачем.

Так, серед іншого встановлено, що позивач, достовірно знаючи про кримінальне переслідування раніше неодноразово засудженого ОСОБА_2, його ухилення від слідства та оголошення його у розшук, впродовж декількох років неодноразово зустрічалась з ним в робочий час у своєму службовому кабінеті прокуратури м. Торез Донецької області за відсутності на це службової необхідності, під час службової перевірки виявила нещирість, повідомляла неправдиву інформацію щодо своїх відносин з ним, а доводи позивача про те, що зустрічі з ОСОБА_2 були пов'язані із інтересами служби та з метою отримання відомостей про незаконний видобуток корисних копалин не знайшли свого підтвердження.

Також судами встановлено, що протягом 2009-2011 років слідчими органами внутрішніх справ та прокуратури розслідувались порушені відносно ОСОБА_2 кримінальні справи за вчинення злочинів, передбачених частинами 1 та 4 статті 296 Кримінального кодексу України. В ході слідства ОСОБА_2 було оголошено у розшук.

В рамках розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_2 позивач була допитана як свідок.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що підставою звільнення позивача стало порушення нею вимог Присяги працівника прокуратури щодо недотримання вимог з гідністю нести високе звання працівника прокуратури.

Суди, серед іншого, виходили з того, що позивач була обізнана з фактами кримінального переслідування ОСОБА_2, незважаючи на те, що останній перебував у розшуку позивач неодноразово зустрічалась з ним в службовому кабінеті в приміщенні прокуратури і при цьому жодних документів, які б свідчили про отримання від ОСОБА_2 інформації про вчинені злочини, позивачем не складалось. До того ж, до функцій прокуратури здійснення оперативно-розшукової діяльності не віднесено.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено порушення позивачем вимог Присяги працівника прокуратури в зв'язку з чим суди прийшли до обґрунтованого висновку, що звільнення позивача зі служби відповідає вимогам закону.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24.07.2013 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 р. - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.