Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Пасічник С.С., Швець В.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Голови Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Голови Верховної Ради України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у непідписанні та неподанні Президенту України ухваленого Верховною Радою України 16.09.2014р. Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей" (Законопроект № 5082 від 16.09.2014 р.) та зобов'язати відповідача підписати і подати Президенту України ухвалений Верховною Радою України 16.09.2014 р. Закон України "Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей" (Законопроект № 5082 від 16.09.2014 р.).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2014 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 р., в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущених судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 р. у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з '…' питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів '…'". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, наведено в ч. 3 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Це, зокрема, справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на наступне.

Як вбачається із позовної заяви, протиправна бездіяльність Голови Верховної Ради України, на думку позивача, полягає у непідписанні ним Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей" та неподанні на підпис Президенту України цього Закону. З цих підстав позивач просить суд зобов'язати Голову Верховної Ради України підписати та подати Президенту України вказаний Закон.

16.09.2014 р. рішенням Верховної Ради України 16.09.2014 р. прийнято за основу та в цілому проект Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей".

За статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Згідно з пунктом 3 статті 85 Основного Закону до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" (далі - Закон № 1861-VI (1861-17) , Регламент відповідно) саме Регламент визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради України.

Норми глав 21, 22 Регламенту "Розгляд законопроектів у третьому читанні" та "Підготовка прийнятих законів до направлення на підпис Президенту України" визначають порядок і послідовність розгляду законопроектів на цій стадії законодавчої процедури. Згідно з ними Верховна Рада України, створені нею з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України, обрані нею Голова Верховної Ради України та його заступники, народні депутати України в порядку і строки, визначені Регламентом, реалізують дії з розгляду законопроектів, які за змістом, способами, прийомами, цілепокладанням і юридичною природою є проявами (вираженням, властивостями) функції законотворення. Такі дії, зокрема й дії Голови Верховної Ради України, зазначені у заяві в інтерпретації її автора, сутнісно не є (не можуть бути) управлінськими, а тому не підпадають під контроль суду адміністративної юрисдикції.

Отже, вимоги, зазначені у позовній заяві, стосуються виключно законотворчої діяльності, а не владно-управлінської.

Таким чином, питання відповідності законодавчого акта Конституції України (254к/96-ВР) , дотримання процедури розгляду, ухвалення та набрання ним чинності, встановлені Основним Законом та віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 08.09.2015 р. (справа № 21-2182а15).

З огляду на викладене, рішення судів попередніх інстанцій підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 157, 220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 р. скасувати та закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Голови Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, в зв'язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237- 244 Кодексу адміністративного судочинства України.