Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (головує в судовому засіданні), Головчук С.В., Ліпського Д.В., секретаря Горбатюка В.С.,

за участю представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2014 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції про визнання неправомірними дій, визнання незаконними та скасування постанов,

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції (далі - відділ ДВС) про визнання неправомірними дій державного виконавця, скасування постанови від 24.12.2012 р. ВП № 19952280 про стягнення з ОСОБА_4 на користь держави виконавчого збору в розмірі 466 984,69 грн та постанови від 21.01.2013 р. № 36132291 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови від 24.12.2012 р. ВП № 19952280.

Позов обґрунтував тим, що державний виконавець безпідставно прийняв оскаржувані постанови, оскільки позивач самостійно, у добровільному порядку сплатив заборгованість за кредитним договором.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2014 року, в задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову. Зазначає, що суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, зокрема, не дослідили той факт, що позивач не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.06.2010 р.

Справа розглядається за відсутності позивача і представника відповідача, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що постановою відділу ДВС від 11.06.2010 р. відкрито виконавче провадження № 19952280 з виконання виконавчого листа № 2-484/2010, виданого 27.04.2010 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ТОВ "Український промисловий банк" боргу в сумі 4 669 846,96 грн. Боржнику надано строк до 19.06.2010 р. для добровільного виконання рішення суду.

Згідно з довідкою ПАТ "Дельта Банк" від 04.12.2012 р. кредитний договір № 854/ФКВ-07, укладений 22.06.2007 р. між ОСОБА_4 і ТОВ "Український промисловий банк", за яким право вимоги відступлене АТ "Дельта Банк", припинив свою дію з 04.12.2012 р. у зв'язку з повним виконанням позичальником зобов'язань перед кредитором. 05.12.2012 р. банком подано заяву до відділу ДВС про закінчення виконавчого провадження.

Постановою державного виконавця відділу ДВС від 24.12.2012 р. ВП № 19952280 з ОСОБА_4 стягнуто виконавчий збір у розмірі 466 984,69 грн з мотивів невиконання ним рішення у наданий для добровільного виконання строк.

25.12.2012 р. державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 19952280 з примусового виконання виконавчого листа від 27.04.2010 р. № 2-484/2010 та виділено постанову від 24.12.2012 р. про стягнення виконавчого збору в окреме провадження.

Постановою державного виконавця від 21.01.2013 р. відкрито виконавче провадження № 36132291 з виконання постанови від 24.12.2012 р. ВП № 19952280 про стягнення з ОСОБА_4 виконавчого збору.

За приписами частин другої і п'ятої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження № 19952280) державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Частиною першою статті 27 цього Закону передбачено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією.

При цьому за змістом статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону. У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

У разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми (частина перша статті 46 Закону України "Про виконавче провадження").

Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону України від 04.11.2010 р. № 2677-VI (2677-17) .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що з позивача правомірно стягнуто виконавчий збір, оскільки він не виконав у семиденний строк постанову відділу ДВС від 11.06.2010 р. про відкриття виконавчого провадження, враховуючи, що довідка про виконання боржником зобов'язань за кредитним договором датована 04.12.2012 р.

Апеляційний суд дійшов також висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо неотримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.06.2010 р., зазначивши, що копією зворотного поштового повідомлення про вручення поштового відправлення від 01.07.2010 р., наданою представником відділу ДВС в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, підтверджується отримання ОСОБА_4 23.07.2010 р. постанови від 11.06.2010 р.

Проте в рішенні суду апеляційної інстанції не надано оцінки належності і достовірності вказаного письмового доказу, зокрема, не з'ясовано, чи міститься поштове повідомлення про вручення ОСОБА_4 поштового відправлення в матеріалах виконавчого провадження, які мають бути сформовані відповідно до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 р. № 2274/5 (v2274323-08) , не досліджено, яка саме кореспонденція надіслана з повідомленням від 01.07.2010 р., чи міг за таких обставин боржник погасити заборгованість у строк для добровільного виконання до 19.06.2010 р., не долучено до матеріалів справи постанову від 11.06.2010 р. та інші матеріали виконавчого провадження.

Таким чином, суди обох інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення питання про правомірність постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору і про відкриття виконавчого провадження з її примусового виконання.

З урахуванням викладеного та виходячи з приписів статті 227 КАС України, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.