2019/1896 Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2019/1896 від 13 листопада 2019 року про Європейську прикордонну і берегову охорону та скасування Регламенту (ЄС) № 1052/2013 та Регламенту (ЄС) № 2016/1624 - 13.11.2019 прийняття

(1) Метою політики Союзу у сфері управління зовнішніми кордонами є розроблення та впровадження європейського інтегрованого управління кордонами на національному рівні та на рівні Союзу, що є необхідною умовою для вільного руху осіб у межах Союзу та фундаментальною складовою простору свободи, безпеки та правосуддя. Європейське інтегроване управління кордонами має важливе значення для кращого регулювання міграції. Метою є ефективне управління перетином зовнішніх кордонів і вирішення міграційних викликів та потенційних майбутніх загроз на цих кордонах, тим самим сприяючи боротьбі з серйозними злочинами з транскордонним виміром і забезпеченню високого рівня внутрішньої безпеки в межах Союзу. Водночас необхідно діяти з повним дотриманням фундаментальних прав і таким чином, щоб гарантувати вільний рух осіб у межах Союзу.

(2) Європейська агенція з питань управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-членів Європейського Союзу була створена на підставі Регламенту Ради (ЄС) № 2007/2004 (- 4). Розпочавши виконувати свої обов’язки 1 травня 2005 року, вона довела свою успішність у наданні допомоги державам-членам у реалізації оперативних аспектів управління зовнішніми кордонами шляхом спільних операцій, швидких прикордонних втручань, аналізу ризиків, обміну інформацією, відносин з третіми країнами та повернення поворотців.

(3) Європейську агенцію з питань управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-членів Європейського Союзу було перейменовано на Європейську агенцію прикордонної та берегової охорони (далі - "Агенція"), широко відому як Frontex, а її завдання були розширені із забезпеченням повної безперервності всієї діяльності та процедур. Агенція повинна мати такі основні функції: розробляти технічну та оперативну стратегію як частину імплементації багаторічного циклу стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами; контролювати ефективне функціонування прикордонного контролю на зовнішніх кордонах; проводити аналіз ризиків та оцінювання вразливості; надавати посилену технічну та оперативну допомогу державам-членам та третім країнам шляхом спільних операцій та швидких прикордонних втручань; забезпечувати практичне виконання заходів у ситуаціях, що вимагають термінових дій на зовнішніх кордонах; надавати технічну та оперативну допомогу для підтримки пошуково-рятувальних операцій особам, що зазнали лиха на морі; а також організовувати, координувати та проводити операції повернення та втручання, пов’язані з поверненням.

(4) З початку міграційної кризи у 2015 році Комісія започаткувала важливі ініціативи та запропонувала ряд заходів з метою посилення захисту зовнішніх кордонів та відновлення нормального функціонування Шенгенської зони. Пропозиція щодо значного розширення повноважень Європейської агенції з питань управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах була представлена у грудні 2015 року і швидко погоджена у 2016 році. Отриманий у результаті регламент - Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2016/1624 (- 5) - набув чинності 6 жовтня 2016 року.

(5) Однак рамка Союзу у сфері прикордонного контролю на зовнішніх кордонах, повернення, боротьби з транскордонною злочинністю та надання притулку все ще потребує подальшого вдосконалення. З цією метою та для подальшої підтримки поточних та майбутніх запланованих оперативних зусиль Європейська прикордонна і берегова охорона повинна бути реформована шляхом розширення повноважень Агенції та, зокрема, забезпечення їй необхідної спроможності у формі постійного корпусу європейської прикордонної і берегової охорони (далі - "постійний корпус"). Постійний корпус повинен поступово, але швидко досягти стратегічного цільового показника спроможності в розмірі 10000 працівників оперативного персоналу, як визначено у додатку I, з виконавчими повноваженнями, у відповідних випадках, щоб надавати ефективну підтримку державам-членам на місцях у їхніх зусиллях щодо захисту зовнішніх кордонів, боротьби з транскордонною злочинністю та сприянні ефективному та сталому поверненню незаконних мігрантів. Така спроможність - 10000 працівників оперативного персоналу - є максимальною наявною спроможністю, необхідною для ефективного задоволення наявних і майбутніх оперативних потреб для операцій на кордоні та операцій повернення в Союзі та третіх країнах, включно зі спроможністю швидкого реагування для врегулювання майбутніх криз.

(6) Комісія повинна провести огляд загальної кількості та складу постійного корпусу, у тому числі розміру відповідних індивідуальних внесків держав-членів, а також огляд підготовки, експертних знань і професіоналізму постійного корпусу. До березня 2024 року Комісія повинна, за необхідності, подати відповідні пропозиції щодо внесення змін до додатків I, II, III та IV Якщо Комісія не подає пропозицію, вона повинна пояснити причину.

(7) Імплементація цього Регламенту, зокрема створення постійного корпусу, навіть після його огляду Комісією, повинне бути предметом багаторічної фінансової рамки.

(8) У своїх висновках від 28 червня 2018 року Європейська Рада закликала до подальшого посилення допоміжної ролі Агенції, у тому числі шляхом співпраці з третіми країнами, збільшення ресурсів та розширення повноважень, з метою забезпечення ефективного прикордонного контролю на зовнішніх кордонах та ефективного повернення нелегальних мігрантів.

(9) Необхідно ефективно контролювати перетин зовнішніх кордонів, вирішувати міграційні виклики та потенційні майбутні загрози на зовнішніх кордонах, забезпечувати високий рівень внутрішньої безпеки в межах Союзу, забезпечувати функціонування Шенгенської зони та поважати всеосяжний принцип солідарності. Ці заходи та цілі повинні супроводжуватися активним регулюванням міграції, а також необхідні заходи в третіх країнах. З цією метою необхідно консолідувати європейську прикордонну і берегову охорону та продовжити розширення повноважень Агенції.

(10) При імплементації європейського інтегрованого управління кордонами слід забезпечити узгодженість з іншими політичними цілями.

(11) Європейське інтегроване управління кордонами, засноване на чотирирівневій моделі контролю доступу, включає заходи в третіх країнах, такі як загальна візова політика, заходи із сусідніми третіми країнами, заходи прикордонного контролю на зовнішніх кордонах, аналіз ризиків і заходи в межах Шенгенської зони та повернення.

(12) Європейське інтегроване управління кордонами повинне здійснюватися як спільна відповідальність Агенції та національних органів, відповідальними за управління кордонами, у тому числі працівників берегової охорони тією мірою, якою вони здійснюють операції з нагляду за морським кордоном та будь-які інші завдання прикордонного контролю, а також національними органами, відповідальними за повернення. Хоча держави-члени зберігають за собою основну відповідальність за управління своїми зовнішніми кордонами у своїх інтересах та в інтересах усіх держав-членів і несуть відповідальність за рішення щодо повернення, Агенція повинна підтримувати застосування заходів Союзу, пов’язаних з управління зовнішніми кордонами та виконанням рішень щодо повернення шляхом підкріплення, оцінювання та координування дій держав-членів, що реалізують такі заходи. Діяльність Агенції повинна доповнювати зусилля держав-членів.

(13) Для забезпечення дієвої імплементації європейського інтегрованого управління кордонами та підвищення ефективності політики повернення Союзу слід створити Європейську прикордонну і берегову охорону. Вона повинна бути забезпечена необхідними фінансовими та людськими ресурсами й обладнанням. Європейська прикордонна і берегова охорона повинна включати Агенцію та національні органи, відповідальні за управління кордонами, у тому числі берегову охорону тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, а також національних органів, відповідальних за повернення. Таким чином, вона буде покладатися на спільне використання інформації, спроможностей і систем на національному рівні та на реагування Агенції на рівні Союзу.

(14) Європейське інтегроване управління кордонами не змінює відповідних компетенцій Комісії та держав-членів у митній сфері, зокрема щодо контролю, управління ризиками та обміну інформацією.

(15) Розроблення політики та законодавства у сфері контролю за зовнішніми кордонами та повернення, у тому числі розроблення багаторічного циклу стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами, залишається відповідальністю установ Союзу. Необхідно гарантувати тісну координацію між Агенцією та цими установами.

(16) Дієва реалізація європейського інтегрованого управління кордонами Європейською прикордонною і береговою охороною повинна забезпечуватися за допомогою багаторічного циклу стратегічної політики. Багаторічний цикл повинен встановлювати інтегрований, уніфікований та постійний процес надання стратегічних настанов усім відповідним суб’єктам на рівні Союзу та на національному рівні в галузі управління кордонами та повернення, щоб ці суб’єкти мали змогу реалізувати європейське інтегроване управління кордонами в узгоджений спосіб. Багаторічний цикл також повинен регулювати всі відповідні взаємодії між Європейською прикордонною і береговою охороною, Комісією та іншими установами, органами, офісами та агентствами Союзу, а також співпрацю з іншими відповідними партнерами, у тому числі з третіми країнами та третіми особами, у відповідних випадках.

(17) Європейське інтегроване управління кордонами вимагає інтегрованого планування між державами-членами та Агенцією для спільних операцій та операцій з повернення, щоб реагувати на виклики на зовнішніх кордонах, планування дій у разі надзвичайних ситуацій та координації довгострокового нарощування спроможності, як з точки зору добору персоналу і його підготовки, так і з точки зору придбання та розроблення обладнання.

(18) Агенції необхідно розробити технічні стандарти обміну інформацією, як передбачено цим Регламентом. Крім того, для ефективної імплементації Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2016/399 (984_026-16) (- 6), необхідно розробити спільні мінімальні стандарти нагляду за зовнішніми кордонами. З цією метою Агенція повинна мати здатність сприяти розробленню спільних мінімальних стандартів у рамках відповідних компетенцій держав-членів та Комісії. Ці спільні мінімальні стандарти повинні бути розроблені з урахуванням типу кордонів, рівнів впливу, які Агенція присвоює кожній ділянці зовнішнього кордону, та інших факторів, таких як географічні особливості. При розробленні цих спільних мінімальних стандартів необхідно враховувати можливі обмеження, що випливають із національного права.

(19) Технічні стандарти для інформаційних систем та програм повинні узгоджуватися зі стандартами, що використовуються Агентством Європейського Союзу з оперативного управління великомасштабними IT-системами у сферах свободи, безпеки та правосуддя (eu-LISA) для інших IT-систем у просторі свободи, безпеки та правосуддя.

(20) Імплементація цього Регламенту не впливає на розподіл компетенції між Союзом та державами-членами, а також на зобов’язання держав-членів відповідно до Конвенції ООН з морського права (995_057) , Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі (995_251) , Міжнародної Конвенція про пошук і рятування на морі (995_138) , Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (995_789) та Протоколу проти незаконного ввезення мігрантів сушею, морем і повітрям (995_790) , Конвенції від 1951 року про статус біженців (995_011) та Протоколу від 1967 (995_363) року до неї, Європейської конвенції про захист прав людини та фундаментальних свобод (995_004) , Конвенції ООН про статус апатридів (995_232) та інших відповідних міжнародних інструментів.

(21) Імплементація цього Регламенту не впливає на Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 656/2014 (- 7). Морські операції повинні проводитися таким чином, щоб забезпечувати безпеку перехоплених або врятованих осіб, безпеку підрозділів, які беруть участь у відповідній морській операції, та безпеку третіх осіб за будь-яких обставин.

(22) Агенція повинна виконувати свої завдання згідно з принципом субсидіарності та без обмеження відповідальності держав-членів щодо підтримання правопорядку та захисту внутрішньої безпеки.

(23) Агенція повинна виконувати свої завдання без обмеження компетенції держав-членів у сфері оборони.

(24) Розширені завдання та компетенція Агенції повинні поєднуватися з посиленням захисту фундаментальних прав та розширенням підзвітності та юридичної відповідальності, зокрема, щодо здійснення виконавчих повноважень штатним персоналом.

(25) Агенція покладається на співпрацю держав-членів, щоб мати змогу ефективно виконувати свої завдання. У цьому аспекті важливо, щоб Агенція та держави-члени діяли добросовісно та своєчасно обмінювалися точною інформацією. Жодна держава-член не може бути зобов’язана надавати інформацію, розкриття якої, на її думку, суперечитиме суттєвим інтересам її безпеки.

(26) Держави-члени також повинні, у власних інтересах та в інтересах інших держав-членів, надавати релевантні дані, необхідні для діяльності, що здійснюється Агенцією, у тому числі для цілей ситуаційної обізнаності, аналізу ризиків, оцінювання вразливості та інтегрованого планування. Крім того, вони повинні гарантувати, що такі дані є достовірними й актуальними, а також отриманими та внесеними законним чином. Якщо такі дані включають персональні дані, повинно бути забезпечено застосування права Союзу у сфері захисту персональних даних у повному обсязі.

(27) Комунікаційна мережа, створена згідно із цим Регламентом, повинна ґрунтуватися на комунікаційній мережі EUROSUR, розробленій в рамках Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1052/2013 (- 8), і замінює її. Комунікаційна мережа, створена згідно з цим Регламентом, повинна використовуватися для всіх видів безпечного обміну інформацією в межах Європейської прикордонної і берегової охорони. Рівень акредитації комунікаційної мережі необхідно підвищити до ступеня секретності "CONFIDENTIEL UE/EU CONFIDENTIAL" для підвищення інформаційної безпеки між державами-членами та з Агенцією.

(28) Система EUROSUR необхідна для того, щоб Європейська прикордонна і берегова охорона мала змогу забезпечити основу для обміну інформацією та оперативної співпраці між національними органами держав-членів і Агенцією. EUROSUR забезпечує національні органи влади та Агенцію інфраструктурою та інструментами, необхідними для поліпшення ситуаційної обізнаності та підвищення спроможності реагувати на зовнішніх кордонах з метою виявлення, запобігання та боротьби з незаконною імміграцією та транскордонною злочинністю, сприяючи тим самим збереженню життя мігрантів та забезпеченню їхнього захисту.

(29) Держави-члени повинні створити національні координаційні центри для покращення обміну інформацією та співпраці між державами-членами та Агенцією у сфері нагляду за кордонами та здійснення перевірок на кордоні. Для належного функціонування EUROSUR важливо, щоб усі національні органи, відповідальні за нагляд за зовнішніми кордонами згідно з національним правом, співпрацювали через національні координаційні центри.

(30) Роль національного координаційного центру, що полягає у координації та обміні інформацією між усіма органами влади, відповідальними за контроль за зовнішніми кордонами на національному рівні, не обмежує компетенцію в галузі планування та здійснення прикордонного контролю, що встановлена на національному рівні.

(31) Цей Регламент не повинен перешкоджати державам-членам також покладати на національні координаційні центри відповідальність за координацію обміну інформацією та співпрацю щодо інших складових європейського інтегрованого управління кордонами.

(32) Для забезпечення належного функціонування європейського інтегрованого управління кордонами, потрібно забезпечити якість інформації та своєчасність обміну такою інформацією, якою обмінюються держави-члени та Агенція. Враховуючи успіх EUROSUR, ця якість повинна забезпечуватися шляхом стандартизації, автоматизації обміну інформацією через мережі та системи, забезпечення інформаційної безпеки та контролю якості переданих даних та інформації.

(33) Агенція повинна надавати необхідну допомогу для розвитку та функціонування EUROSUR, включно із взаємодійністю систем, зокрема шляхом створення, підтримки та координації EUROSUR.

(34) EUROSUR повинна надавати вичерпну ситуаційну картину не лише на зовнішніх кордонах, а й у межах Шенгенської зони та в прикордонній зоні. Вона повинна охоплювати нагляд за морськими та повітряними кордонами та перевірки на кордоні. Забезпечення ситуаційної обізнаності в межах Шенгенської зони не повинне призводити до оперативних дій Агенції на внутрішніх кордонах держав-членів.

(35) Нагляд за повітряними кордонами повинен бути елементом управління кордонами, оскільки як комерційні, так і приватні авіарейси, а також дистанційно пілотовані авіаційні системи використовуються для незаконної діяльності, пов’язаної з імміграцією та транскордонною злочинністю. Метою нагляду за повітряними кордонами є виявлення та моніторинг таких підозрілих авіарейсів, які перетинають або мають намір перетнути зовнішні кордони, а також проведення відповідного аналіз ризиків, щоб компетентні органи Союзу та держав-членів мали спроможність реагувати. З цією метою слід сприяти міжвідомчій співпраці на рівні Союзу між Агенцією, Менеджером Європейської мережі організації повітряного руху (EATMN) і Агентством з безпеки польотів Європейського Союзу (EASA). За необхідності, держави-члени повинні мати змогу отримувати інформацію про підозрілі зовнішні авіарейси та реагувати відповідно. Агенція повинна здійснювати моніторинг та підтримку дослідницької та інноваційній діяльності у цій галузі.

(36) Звітування про випадки, пов’язані з несанкціонованими вторинними переміщеннями, у EUROSUR, сприятиме моніторингу Агенцією міграційних потоків до та в межах Союзу з метою аналізу ризиків та ситуаційної обізнаності. В імплементаційному акті, що встановлює деталі рівнів інформації ситуаційних картин та правила створення спеціальних ситуаційних картин, необхідно додатково визначити тип звітування для найкращого досягнення цієї мети.

(37) Служби об’єднання даних EUROSUR, що забезпечуються Агенцією, повинні ґрунтуватися на спільному використанні засобів нагляду та міжвідомчій співпраці на рівні Союзу, включно зі службами безпеки в рамках програми "Copernicus". Служби об’єднання даних EUROSUR повинні надавати державам-членам і Агенції інформаційні послуги з доданою вартістю, пов’язані з європейським інтегрованим управлінням кордонами. Служби об’єднання даних EUROSUR слід розширити для підтримки перевірок на кордоні, нагляду за повітряними кордонами та моніторингу міграційних потоків.

(38) Практика використання малих і непридатних до плавання суден призвела до значного зростання кількості мігрантів, які тонуть на південних морських зовнішніх кордонах. EUROSUR повинні значною мірою покращити оперативні та технічні можливості Агенції та держав-членів щодо виявлення таких малих суден і покращити спроможність реагувати держав-членів, щоб тим самим сприяти зниженню втрат людських життів серед мігрантів на зовнішніх кордонах, у тому числі в рамках пошуково-рятувальних операцій.

(39) У цьому Регламенті визнається, що міграційні шляхи також використовуються особами, які потребують міжнародного захисту.

(40) Агенції необхідно підготувати загальний та спеціальний аналіз ризиків на основі спільної моделі інтегрованого аналізу ризиків, яка застосовуватиметься як самою Агенцією, так і державами-членами. Агенція повинна, також на основі інформації, що надається державами-членами, надавати адекватну інформацію, що охоплює всі аспекти, які стосуються європейського інтегрованого управління кордонами, зокрема прикордонного контролю, повернення, явища несанкціонованого вторинного переміщення громадян третьої країни у межах Союзу в розрізі тенденцій, масштабу та маршрутів, запобігання транскордонній злочинності, а також сприяння несанкціонованому перетину кордону, торгівлі людьми, тероризму та загрозам гібридного характеру, а також ситуацій у відповідних третіх країнах, щоб мати змогу вживати відповідних заходів для усунення виявлених загроз та ризиків з метою вдосконалення інтегрованого управління зовнішніми кордонами.

(41) У своїй діяльності на зовнішніх кордонах Агенція повинна сприяти запобіганню та виявленню транскордонної злочинності, як-от незаконному ввезенню мігрантів, торгівлі людьми та тероризму, якщо існує необхідність вжиття заходів та коли вона отримала відповідну інформацію у процесі своєї діяльності. Агенція повинна координувати свою діяльність з Європолом - агентством, відповідальним за підтримку та підкріплення дій держав-членів та їх співпрацю у запобіганні та боротьбі із серйозними злочинами, що зачіпають дві або більше держав-членів. Транскордонний вимір характеризується злочинами, які безпосередньо пов’язані з несанкціонованим перетином зовнішніх кордонів, у тому числі з торгівлею людьми або незаконним ввезенням мігрантів. Згідно з Директивою Ради 2002/90/ЄС (994_837) (- 9), держави-члени можуть вирішити не вводити санкції у випадках, коли метою такої поведінки є надання гуманітарної допомоги мігрантам.

(42) У контексті спільної відповідальності роль Агенції повинна полягати в регулярному моніторингу управління зовнішніми кордонами, у тому числі дотримання фундаментальних прав у діяльності Агенції щодо управління кордонами та щодо повернення. Агенція повинна забезпечити належний та ефективний моніторинг не лише за допомогою ситуаційної обізнаності та аналізу ризиків, але також за допомогою присутності в державах-членах експертів із власного персоналу. Таким чином, Агенція повинна мати змогу направляти зв’язкових офіцерів до держав-членів на певний період, протягом якого зв’язковий офіцер звітує перед виконавчим директором. Звіти зв’язкових офіцерів повинні бути включені в оцінку вразливості.

(43) Агенція повинна проводити оцінювання вразливості на основі об’єктивних критеріїв оцінювання спроможності та готовності держав-членів протистояти викликам на своїх зовнішніх кордонах та робити внесок у склад постійного корпусу та до резерву технічного обладнання. Оцінювання вразливості повинне включати оцінювання обладнання, інфраструктури, персоналу, бюджету та фінансових ресурсів держав-членів, а також їхніх планів дій у разі надзвичайних ситуацій для реагування на можливі кризи на зовнішніх кордонах. Держави-члени повинні вжити заходів для усунення будь-яких недоліків, виявлених у цій оцінці. Виконавчий директор повинен визначити заходи, яких слід вжити, та рекомендувати їх відповідній державі-члену. Виконавчий директор також повинен встановити граничний термін, протягом якого цих заходів слід вживати, і ретельно контролювати їх своєчасне виконання. Якщо необхідні заходи не будуть вжиті у встановлений термін, питання направляється на розгляд правління для подальшого ухвалення рішення.

(44) Якщо Агенції не надається точна та своєчасна інформація, необхідна для проведення оцінювання вразливості, вона повинна мати змогу врахувати цей факт під час проведення оцінювання вразливості, якщо тільки не надані належним чином обґрунтовані підстави затримки даних.

(45) Оцінювання вразливості та Шенгенський механізм оцінювання, встановлені Регламентом Ради (ЄС) № 1053/2013 (- 10), є двома додатковими механізмами, які гарантують контроль якості Союзу щодо належного функціонування Шенгенської зони та забезпечують постійну готовність відповідати на будь-які виклики на зовнішніх кордонах як на рівні Союзу, так і на національному рівні. Хоча Шенгенський механізм оцінювання є основним методом оцінювання імплементації та дотримання законодавства Союзу в державах-членах, необхідно забезпечити якомога більшу синергію між оцінюванням вразливості та Шенгенським механізмом оцінювання, щоб створити вдосконалену ситуаційну картину функціонування Шенгенської зони, уникаючи, наскільки можливо, дублювання зусиль з боку держав-членів, і забезпечити краще узгоджене використання відповідних фінансових інструментів Союзу для підтримки управління зовнішніми кордонами. З цією метою Агенції та Комісії необхідно регулярно обмінюватися інформацією про результати, отримані від обох механізмів.

(46) З огляду на те, що держави-члени визначають ділянки кордону, яким Агенція присвоює рівні впливу, і що спроможності реагувати держав-членів та Агенції повинні бути пов’язані з цими рівнями впливу, четвертий рівень впливу - критичний рівень впливу - повинен тимчасово присвоюватися ділянці кордону, де Шенгенська зона перебуває під ризиком та де Агенція повинна втручатися.

(47) Якщо ділянці морського кордону присвоюється високий або критичний рівень впливу через підвищення рівня незаконної імміграції, відповідні держави-члени повинні врахувати це підвищення при плануванні та проведенні пошуково-рятувальних операцій, оскільки така ситуація може призвести до збільшення кількості запитів про допомогу особами, що зазнали лиха на морі.

(48) Агенції необхідно організувати відповідну технічну та оперативну допомогу державам-членам для посилення їх спроможності виконувати свої зобов’язання щодо прикордонного контролю на зовнішніх кордонах та реагування на виклики на зовнішніх кордонах внаслідок збільшення кількості прибулих незаконних мігрантів або транскордонної злочинності. Така допомога повинна надаватися без обмеження компетенції відповідних національних органів розпочинати кримінальне розслідування. У цьому плані Агенція повинна, з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена або за запитом відповідної держави-члена, організовувати та координувати спільні операції для однієї або кількох держав-членів, розгортати команди управління кордонами, команди підтримки регулювання міграції та команди повернення (далі разом - "команди") зі складу постійного корпусу та забезпечувати надання необхідного технічного обладнання.

(49) У разі виникнення конкретних та непропорційно складних викликів на зовнішніх кордонах Агенції необхідно, з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена або за запитом відповідної держави-члена, організувати та координувати швидкі прикордонні втручання та розгорнути обидві команди зі складу постійного корпусу, а також технічне обладнання, у тому числі з резерву обладнання швидкого реагування. Резерв обладнання швидкого реагування повинен містити обмежену кількість одиниць обладнання, необхідного для можливих швидких прикордонних втручань. Швидке прикордонне втручання повинне забезпечувати підкріплення на обмежений період часу в ситуаціях, які потребують негайного реагування і в яких таке втручання може забезпечити дієве реагування. Для забезпечення дієвості такого втручання держави-члени повинні забезпечити, щоб працівники, яких вони відкомандировують до Агенції, працівники, відкомандировані до Агенції для короткострокового направлення, та працівники, направлені до резерву швидкого реагування, були доступними для формування відповідних команд, а також забезпечити необхідне технічне обладнання. Якщо персонал, направлений з технічного обладнання держави-члена, походить із цієї держави-члена, його слід розглядати як частину внеску держави-члена до постійного корпусу. Агенція та відповідна держава-член повинні узгодити оперативний план.

(50) Якщо держава-член стикається з особливими та непропорційно складними міграційними викликами на окремих ділянках її зовнішніх кордонів, що характеризуються великим припливом змішаних міграційних потоків, держави-члени повинні мати змогу покладатися на посилене технічне та оперативне підкріплення. Таке підкріплення необхідно забезпечувати командами підтримки регулювання міграції у зонах припливу мігрантів. Ці команди повинні складатися з оперативного персоналу, який буде направлений зі складу постійного корпусу, і експертів Європейського офісу підтримки з питань притулку (EASO), Європолу та, у відповідних випадках, експертів з Агентства Європейського Союзу з фундаментальних прав, інших органів, офісів та агентств Союзу та держав-членів. Комісія повинна забезпечити необхідну координацію оцінок потреб, поданих державами-членами. Агенція повинна допомагати Комісії у координації діяльності між різними установами на місцях. Комісія, у співпраці з державою-членом здійснення заходів та відповідними установами Союзу, повинна встановити умови співпраці у зонах припливу мігрантів. Комісія повинна забезпечити співпрацю відповідних агентств у межах їх відповідних повноважень та відповідати за координацію діяльності команд підтримки регулювання міграції.

(51) Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-які органи, які, ймовірно, можуть отримати заяви про міжнародний захист, такі як поліція, прикордонники, органи імміграції та персонал установ тимчасового утримання, мали відповідну інформацію. Вони також повинні забезпечити, щоб працівники таких органів пройшли необхідний рівень підготовки, який відповідає їх завданням та відповідальності, для надання вказівок заявникам щодо того, де і як вони можуть подати заяви про міжнародний захист, і вказівок щодо того, як направляти осіб, які перебувають в уразливому становищі, до відповідних механізмів направлення.

(52) У своїх висновках від 28 червня 2018 року Європейська Рада підтвердила важливість дотримання комплексного підходу до міграції та зауважила, що міграція є викликом не лише для однієї держави-члена, але й для Європи в цілому. У цьому контексті вона підкреслила важливість надання Союзом повної підтримки для забезпечення упорядкованого управління міграційними потоками.

(53) Агенція та EASO повинні тісно співпрацювати для ефективного реагування на міграційні виклики, що характеризуються припливом великих змішаних міграційних потоків, зокрема, на зовнішніх кордонах. Зокрема, Агенція та EASO повинні координувати свою діяльність та підтримувати держави-члени для сприяння процедурам, що стосуються міжнародного захисту, та процедурам повернення громадян третьої країни, заяви про міжнародний захист яких відхилено. Агенція та EASO повинні також співпрацювати в рамках інших спільних оперативних заходів, таких як спільний аналіз ризиків, збір статистичних даних, підготовка та підтримка держав-членів у плануванні дій у разі надзвичайних ситуацій.

(54) Національні органи, що виконують функції берегової охорони, відповідають за широкий спектр завдань, які можуть включати безпеку на морі, безпеку, пошук і порятунок, прикордонний контроль, контроль риболовлі, митний контроль, загальну правоохоронну діяльність та охорону довкілля. У зв’язку з цим Агенції, Європейському агентству з контролю рибальства (EFCA) та Європейському агентству морської безпеки (EMSA) необхідно посилити співпрацю як між собою, так і з національними органами влади, що виконують функції берегової охорони, щоб поліпшити морську ситуаційну обізнаність та підтримати узгоджені та економічно ефективні дії. Синергія між різними суб’єктами морського середовища повинна відповідати стратегіям європейського інтегрованого управління кордонами та морської безпеки.

(55) У зонах припливу мігрантів держави-члени повинні співпрацювати з відповідними установами Союзу, які повинні діяти в межах своїх відповідних мандатів і повноважень і які координуються Комісією. Комісія, у співпраці з відповідними установами Союзу, повинна забезпечити, щоб дії в зонах припливу мігрантів здійснювались відповідно з дотриманням законодавства Союзу та фундаментальних прав.

(56) Якщо це виправдано результатами оцінювання вразливості або аналізу ризиків або коли одній або кільком ділянкам кордону тимчасово присвоюється критичний рівень впливу, виконавчий директор Агенції повинен рекомендувати відповідній державі-члену ініціювати та проводити спільні операції або швидкі прикордонні втручання.

(57) Якщо прикордонний контроль за зовнішніми кордонами стає неефективним настільки, що функціонування Шенгенської зони може знаходитися під загрозою або через те, що держава-член не вживає необхідних заходів відповідно до оцінювання вразливості, або те, що держава-член, яка стикається з особливими та непропорційно складними викликами на зовнішніх кордонах, не вимагає достатньої підтримки від Агенції або не реалізує таку підтримку, на рівні Союзу повинна бути уніфікована, швидка та ефективна реакція. З метою пом’якшення цих ризиків та забезпечення кращої координації на рівні Союзу Комісія повинна запропонувати Раді рішення, яке визначає заходи, що їх має вжити Агенція, і вимагає від відповідної держави-члена співпраці з Агенцією у здійсненні цих заходів. Раді необхідно надати виконавчі повноваження щодо ухвалення такого рішення через потенційно політично чутливий характер заходів, що підлягають ухваленню, які, ймовірно, стосуватимуться національних виконавчих та правозастосовних повноважень. Потім Агенції потрібно визначити заходи, яких необхідно вжити для реалізації на практиці заходів, зазначених у рішенні Ради. Агенція повинна скласти оперативний план із відповідною державою-членом. Агенція та відповідна держава-член повинні узгодити оперативний план. Відповідна держава-член повинна сприяти виконанню рішення Ради та оперативного плану, виконуючи, між іншим, свої зобов’язання, передбачені цим Регламентом. Якщо відповідна держава-член не виконує це рішення Ради протягом 30 днів і не співпрацює з Агенцією у здійсненні заходів, що містяться в такому рішенні, Комісія повинна мати змогу ініціювати спеціальну процедуру, передбачену статтею 29 Регламенту (ЄС) № 2016/399, для врегулювання виняткових обставин, що загрожують загальному функціонуванню території без прикордонного контролю на внутрішньому кордоні.

(58) Постійний корпус повинен складатися із чотирьох категорій оперативного персоналу, а саме штатного персоналу, персоналу, відкомандированого державами-членами до Агенції на довгий строк, персоналу, що надається державами-членами для короткострокового направлення, і персоналу, що входить до резерву швидкого реагування для швидких прикордонних втручань. Оперативний персонал повинен складатися з прикордонників, персоналу супроводу при поверненні, спеціалістів із повернення та іншого відповідного персоналу. Розгортання постійного корпусу повинне відбуватися у рамках команд. Фактична кількість оперативного персоналу, що направляється з постійного корпусу, залежить від оперативних потреб.

(59) Працівники оперативного персоналу, направлені як члени команд, повинен мати усі необхідні повноваження для здійснення прикордонного контролю та завдань з повернення, у тому числі завдань, що вимагають виконавчих повноважень, визначених у відповідному національному праві або в цьому Регламенті. Якщо штатний персонал здійснює виконавчі повноваження, Агенція повинна нести відповідальність за будь-яку заподіяну шкоду.

(60) Держави-члени повинні робить внесок у склад постійного корпусу згідно з додатком II для довгострокових прикомандирувань та додатком III для короткострокових направлень. Індивідуальні внески держав-членів повинні визначатися на основі коефіцієнта розподілу, погодженого під час переговорів у 2016 році щодо Регламенту (ЄС) № 2016/1624 для цілей резерву швидкого реагування та визначеного в додатку I до цього Регламенту. Такий коефіцієнт розподілу повинен коригуватися пропорційно розміру постійного корпусу. Такі внески також повинні пропорційно встановлюватися для країн, асоційованих із Шенгенською конвенцією (987_005) .

(61) Виконавчий директор повинен застосовувати принципи однакового ставлення та пропорційності при виборі кількості та профілів персоналу, які повинні бути зазначені у рішенні правління, зокрема, щодо національних спроможностей держав-членів.

(62) Точні терміни короткострокових направлень з постійного корпусу та надання технічного обладнання, що співфінансується в рамках конкретних дій Фонду внутрішньої безпеки або будь-якого іншого спеціального фінансування Союзу, повинні узгоджуватися між кожною державою-членом і Агенцією шляхом щорічних двосторонніх переговорів, враховуючи спроможність і пропорційність. Вимагаючи національні внески до постійного корпусу, виконавчий директор повинен застосовувати, як загальне правило, принципи пропорційності та однакового ставлення до держав-членів з метою запобігання ситуаціям, які могли б суттєво вплинути на виконання національних завдань в одній державі-члені через вимагання надання річних внесків цієї держави-члена протягом одного конкретного чотиримісячного періоду. Такі домовленості повинні включати можливість виконання державами-членами своїх зобов’язань щодо періодів направлень шляхом застосування безперервних періодів. У разі короткострокового направлення з постійного корпусу держави-члени також повинні мати змогу виконувати свої зобов’язання щодо короткострокового направлення кумулятивно, направляючи більше персоналу на коротші періоди або направляючи окремих працівників більш ніж на чотири місяців згідно з планом, погодженим в рамках щорічних двосторонніх переговорів.

(63) Без обмеження своєчасного виконання оперативного плану щодо морських операцій, Агенція повинна на якомога ранішій стадії надавати державам-членам, що беруть участь, конкретну інформацію про відповідну юрисдикцію та застосовне право, зокрема, про повноваження, якими наділені капітани суден та повітряних суден, умови застосування сили та введення обмежувальних заходів або заходів, пов’язаних із позбавленням волі.

(64) Довгостроковий розвиток людських ресурсів для забезпечення внесків держав-членів до постійного корпусу повинен підтримуватися системою фінансової підтримки. З цією метою доцільно дозволити Агенції використовувати присудження грантів державам-членам без конкурсу пропозицій щодо фінансування, не пов’язаного з витратами, у разі виконання умов, визначених у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС, Євратом) № 2018/1046 (- 11). Фінансова підтримка повинна давати змогу державам-членам набрати та готувати додатковий персонал, щоб забезпечити їм необхідну гнучкість для надання обов’язкових внесків до постійного корпусу. Система фінансової підтримки повинна враховувати час, необхідний для добору та підготовки, і тому вона повинна ґрунтуватися на правилі N + 2. Спеціальна система фінансування повинна знаходити правильний баланс між ризиками порушень та шахрайства і витратами на контроль. Цей Регламент встановлює істотні умови надання фінансової підтримки, а саме добір та підготовку відповідної кількості прикордонників або інших спеціалістів, що відповідає кількості офіцерів, прикомандированих до Агенції на довгий строк або для ефективного направлення офіцерів під час оперативної діяльності Агенції протягом послідовного або непослідовного періоду тривалістю щонайменше чотири місяці, або пропорційно для направлення протягом послідовного або непослідовного періоду тривалістю менше чотирьох місяців. З огляду на відсутність релевантних і порівнянних даних про фактичні витрати в державах-членах, розробка схеми фінансування, заснованої на витратах, була б надмірно складною і не задовольнила б потребу у простій, швидкій, ефективній та дієвій схемі фінансування. З метою встановлення суми такого фінансування для різних держав-членів доцільно використовувати як референтну суму річну зарплату працівника, який працює за контрактом функціональної групи III, ступеня 8, кроку 1 в установах ЄС, обчислену з використанням поправочного коефіцієнта, що застосовується у відповідній державі-члені, згідно з принципом розсудливого управління фінансами та однакового ставлення. Під час впровадження такої фінансової підтримки Агенція та держави-члени повинні забезпечити дотримання принципів співфінансування та відсутності подвійного фінансування.

(65) З метою пом’якшення можливого впливу на національні служби, пов’язані з добором штатного персоналу для постійного корпусу, відповідним службам держав-членів повинна надаватися підтримка для покриття інвестицій у підготовку нового персоналу, що замінює таких працівників, які від’їжджають.

(66) З огляду на розгортання постійного корпусу на території третіх країн Агенція повинна розвинути спроможність власних структур управління та контролю, а також розробити процедуру, яка гарантує, що члени команд можуть бути притягнуті до цивільної та кримінальної відповідальності.

(67) Для забезпечення ефективного розгортання постійного корпусу з 1 січня 2021 року слід якнайшвидше ухвалити та впровадити певні рішення та імплементаційні інструменти. Таким чином, Агенція, разом із державами-членами та Комісією, повинна брати участь у підготовці таких імплементаційних інструментів та рішень для їх ухвалення правлінням. Такий підготовчий процес повинен охоплювати відповідний добір Агенцією та державами-членами, як зазначено у цьому Регламенті.

(68) Для забезпечення безперервності підтримки оперативної діяльності, організованої Агенцією, усі розгортання, у тому числі в рамках резерву швидкого реагування, які повинні бути здійснені до 31 грудня 2020 року, повинні плануватися та здійснюватися згідно з Регламентом (ЄС) № 2016/1624 та щорічними двосторонніми переговорами, проведеними у 2019 році. З цією метою відповідні положення цього Регламенту повинні бути скасовані лише з 1 січня 2021 року.

(69) Персонал Агенції повинен складатися з персоналу, який виконує завдання, покладені на Агенцію, у штаб-квартирі Агенції або у складі постійного корпусу. Працівники штатного персоналу у складі постійного корпусу насамперед повинні направлятися як члени команд. Лише обмежену і чітко визначену кількість штатного персоналу можна набрати для виконання допоміжних функцій при створенні постійного корпусу, зокрема, у штаб-квартирі.

(70) Для усунення стійких прогалин у добровільному об’єднанні технічного обладнання з боку держав-членів, зокрема, що стосується великомасштабних активів, Агенція повинна мати власне необхідне обладнання, яке розгортатимуть під час спільних операцій або швидких прикордонних втручань чи будь-якої іншої оперативної діяльності. Державами-члени повні дозволити використання таких активів як обладнання для цілей державної служби. Хоча Агенція може законно купувати або орендувати власне технічне обладнання з 2011 року, цій можливості суттєво заважала відсутність бюджетних ресурсів.

(71) Відповідно, щоб відповідати рівню амбіцій, що лежать в основі створення постійного корпусу, Комісія передбачила значний пакет у рамках багаторічної фінансової бази на 2021-2027 роки, щоб дати змогу Агенції придбавати, підтримувати та експлуатувати необхідні повітряні, морські та наземні активи відповідно до його операційних потреб. Хоча придбання необхідних активів може зайняти багато часу, особливо для великих активів, у довгостроковій перспективі основна частина обладнання, що використовується для оперативних розгортань, повинна стати власним обладнанням Агенції, а додаткові внески держав-членів повинні використовуватися лише за виняткових обставин. Обладнання Агенції повинен переважно експлуатувати технічний персонал Агенції, що входить до складу постійного корпусу. Щоб забезпечити ефективне використання пропонованих фінансових ресурсів, придбання необхідних активів повинне ґрунтуватися на багаторічній стратегії, яка повинна бути якнайшвидше ухвалена правлінням. Необхідно забезпечити стійкість Агенції за допомогою майбутніх багаторічних фінансових рамок, а також підтримку всебічного європейського інтегрованого управління кордонами.

(72) У ході імплементації цього Регламенту Агенція та держави-члени повинні якнайкраще використовувати наявні спроможності у вигляді людських ресурсів, а також технічного обладнання, як на рівні Союзу, так і на національному рівні.

(73) Довгостроковий розвиток нових спроможностей в рамках Європейської прикордонної і берегової охорони повинен координуватися між державами-членами й Агенцією відповідно до багаторічного циклу стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами, враховуючи тривалість певних процесів. Він включає добір та підготовку нових прикордонників, які протягом своєї кар’єри можуть служити як у державах-членах, так і в складі постійного корпусу, придбання, технічне обслуговування та утилізацію обладнання з пошуком можливостей забезпечення взаємодійності та економії на масштабах, розроблення нового обладнання та супутніх технологій, у тому числі шляхом досліджень.

(74) Для оптимізації довгострокових інвестицій з метою кращого захисту зовнішніх кордонів плани нарощування спроможності держав-членів та багаторічне планування ресурсів Агенції повинні бути поєднані у дорожній карті нарощування спроможності.

(75) Беручи до уваги розширений мандат Агенції, створення постійного корпусу та розширення його присутності на місцях на зовнішніх кордонах і участі у сфері повернення, Агенція повинна мати змогу створювати місцеві офіси, розташовані поблизу місць проведення її значних оперативних дій протягом строку їх здійснення, щоб забезпечувати взаємозв’язок між Агенцією та державою-членом здійснення заходів, здійснювати координацію, виконувати логістичні та допоміжні завдання та сприяти співпраці між Агенцією і державою-членом здійснення заходів.

(76) З огляду на те, що міжвідомча співпраця є частиною європейського інтегрованого управління кордонами, Агенції необхідно тісно співпрацювати з усіма відповідними органами, установами, офісами та агентствами Союзу, зокрема з Європолом та EASO. Така співпраця повинна здійснюватися на рівні штаб-квартири, в оперативних зонах і, за необхідності, на рівні місцевих офісів.

(77) Агенція та держави-члени, зокрема їхні академії підготовки, повинні тісно співпрацювати у сфері підготовки постійного корпусу, забезпечуючи при цьому гармонізацію програм підготовки та просування спільних цінностей, закріплених у Договорах. Агенція повинна мати змогу, після отримання схвалення Правління, створити центр підготовки Агенції для подальшого сприяння включенню спільної європейської культури в надавану підготовку.

(78) Агенції потрібно надалі розробляти спільні основні програми підготовки та належні інструменти підготовки у сфері управління кордонами та повернення, у тому числі спеціальної підготовки у сфері захисту осіб, які перебувають в уразливому становищі, у тому числі дітей. Вона також повинна пропонувати додаткові навчальні курси та семінари, що стосуються завдань інтегрованого управління кордонами, у тому числі для працівників компетентних національних органів. Агенція повинна забезпечувати для працівників постійного корпусу спеціалізовану підготовку, що відповідає їх завданням та повноваженням. Вона повинна включати підготовку у галузі відповідного права Союзу, міжнародного права та фундаментальних прав. Агенції потрібно дозволити організовувати заходи підготовки у співпраці з державами-членами та третіми країнами на їхніх територіях.

(79) Повернення громадян третьої країни, які не виконують або більше не виконують умови в’їзду, перебування чи проживання в державах-членах, згідно з Директивою Європейського Парламенту і Ради 2008/115/ЄС (994_944) (- 12), є важливою складовою всебічних зусиль щодо боротьби з незаконною імміграцією та важливим питанням, що становить значний суспільний інтерес.

(80) Агенції необхідно вдосконалити свою систему допомоги державам-членам у поверненні громадян третьої країни, відповідно до політики повернення Союзу та Директиви 2008/115/ЄС (994_944) . Зокрема, Агенції необхідно координувати та організовувати операції повернення з однієї або декількох держав-членів, а також організовувати та проводити втручання, пов’язані з поверненням, з метою посилення систем повернення держав-членів, які потребують посиленої технічної та оперативної допомоги у виконанні своїх зобов’язань з повернення громадян третьої країни згідно з цією Директивою.

(81) Агенція повинна, з повним дотриманням фундаментальних прав та без обмеження відповідальності держав-членів за ухвалення рішень про повернення, надавати технічну та оперативну допомогу державам-членам у процесі повернення, включно з ідентифікацією громадян третьої країни та іншими заходами перед поверненням і заходами держав-членів, пов’язаними з поверненням. Крім того, Агенція, у співпраці з органами відповідних третіх країн, повинна допомагати державам-членам в отриманні проїзних документів для повернення.

(82) За погодженням з відповідною державою-членом Агенція повинна дозволити Європейському комітету з питань запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню чи покаранню Ради Європи здійснювати візити до місць проведення операцій повернення в рамках механізму моніторингу, встановленого державами-членами Ради Європи відповідно до Європейської конвенції про запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню чи покаранню.

(83) Допомога державам-членам у проведенні процедур повернення повинна включати надання практичної інформації про треті країни повернення, що має значення для імплементації цього Регламенту, наприклад надання контактних даних або іншої логістичної інформації, необхідної для безперешкодного та гідного проведення операцій повернення. Допомога також повинна включати функціонування та технічне обслуговування платформи для обміну даними та інформацією, необхідною Агенції для надання технічної та оперативної допомоги згідно із цим Регламентом. Для цієї платформи слід створити комунікаційну інфраструктуру, що уможливлює автоматичну передачу статистичних даних системами управління поверненням держав-членів.

(84) Можливе існування домовленості між державою-членом і третьою країною не звільняє Агенцію та держави-члени від їхніх зобов’язань або відповідальності згідно із законодавством Союзу чи міжнародним правом, зокрема щодо дотримання принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення та заборони катувань та нелюдського чи принизливого поводження.

(85) Держави-члени повинні мати змогу співпрацювати на операційному рівні з іншими державами-членами або третіми країнами на зовнішніх кордонах, у тому числі щодо військових операцій з правоохоронною метою, якщо така співпраця сумісна з діяльністю Агенції.

(86) Агенції необхідно вдосконалити обмін інформацією та співпрацю з іншими органами, офісами та агентствами Союзу, такими як Європол, EASO, EMSA, Супутниковий центр Європейського Союзу, EASA та Менеджер мережі EATMN, з метою оптимального використання інформації, спроможностей і систем, які вже існують на європейському рівні, таких як програма Союзу для спостереження та моніторингу Землі "Copernicus".

(87) Співпраця з третіми країнами є важливим елементом європейського інтегрованого управління кордонами. Вона повинна сприяти просуванню європейських стандартів управління кордонами, поверненню, обміну інформацією та аналізу ризиків, а також сприяти здійсненню процесу повернення, з метою підвищення його ефективності та підтримки третіх країн у сфері управління кордонами та міграції, у тому числі шляхом розгортання постійного корпусу, якщо така підтримка потрібна для захисту зовнішніх кордонів та ефективного управління міграційною політикою Союзу.

(88) Якщо Комісія рекомендує Раді уповноважити її вести переговори щодо укладання угоди про статус із третьою країною, Комісія повинна оцінити ситуацію з фундаментальними правами у сферах, охоплених угодою про статус, у такій третій країні та повідомити про це Європейський Парламент.

(89) Співпраця з третіми країнами повинна здійснюватися в рамках зовнішньої діяльності Союзу та з дотриманням принципів та завдань, встановлених у статті 21 Договору про Європейський Союз (ДЄС). Комісія повинна забезпечити узгодженість між європейським інтегрованим управлінням кордонами та іншою політикою Союзу у сфері зовнішніх діяльності Союзу і, зокрема, спільною безпековою та оборонною політикою. Комісії повинен допомагати Високий представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки. Така співпраця повинна охоплювати, зокрема, діяльність Агенції, що здійснюється на території третіх країн або за участі посадових осіб третіх країн у таких сферах, як аналіз ризиків, планування та проведення операцій, підготовка, обмін інформацією та співпраця.

(90) Для забезпечення того, щоб інформація, яка міститься в EUROSUR, була якомога повнішою та актуальнішою, зокрема, щодо ситуації у третіх країнах, Агенції необхідно співпрацювати з органами третіх країн або в рамках двосторонніх та багатосторонніх угод між державами-членами та третіми країнами, включно з регіональними мережами, або на основі робочих угод, укладених між Агенцією та відповідними органами третіх країн. З цією метою Європейська служба зовнішніх справ, представництва та офіси Союзу повинні надавати всю інформацію, яка може бути релевантною для EUROSUR.

(91) Цей Регламент містить положення про співпрацю з третіми країнами, оскільки добре структурований та регулярний обмін інформацією та співпраця з такими країнами, у тому числі, між іншим, із сусідніми третіми країнами, є ключовими факторами для досягнення цілей європейського інтегрованого управління кордонами. Важливо, щоб будь-який обмін інформацією та будь-яка співпраця між державами-членами та третіми країнами здійснювалися з повним дотриманням фундаментальних прав.

(92) Допомога третім країнам повинна доповнювати підтримку Агенції держав-членів у застосуванні заходів Союзу, що стосуються впровадження європейського інтегрованого управління кордонами.

(93) Двосторонні та багатосторонні угоди, укладені державами-членами з третіми країнами у сферах, що стосуються європейського інтегрованого управління кордонами, можуть містити чутливу інформацію з точки зору безпеки. Якщо така інформація повідомляється Комісії, вона повинна опрацьовувати таку інформацію згідно із застосовними правилами безпеки.

(94) Для створення всеохоплюючої ситуаційної картини та аналізу ризиків у прикордонній зоні, Агенції та національним координаційним центрам необхідно збирати інформацію та координувати роботу зі зв’язковими офіцерами з питань імміграції, які направляються до третіх країнах державами-членами, Комісією, Агенцією чи іншими органами, офісами та агентствами Союзу.

(95) Онлайнова система фальшивих і автентичних документів (FADO) була створена Спільними діями Ради 98/700/ЮВС (- 13) в рамках Генерального секретаріату Ради, що дає змогу органам держав-членів мати у своєму розпорядженні інформацію про будь-які виявлені нові способи підробок та про нові автентичні документи, що перебувають в обігу;

(96) У своїх висновках від 27 березня 2017 року Рада заявила, що управління системою FADO застаріло і що необхідна зміна її правової основи для подальшого задоволення вимог політики у сферах юстиції та внутрішніх справ. Рада також зазначила, що для цього можуть бути використані синергічні ефекти, спираючись на експертні знання Агенції у сфері підробки документів та результати роботи, яку Агенція вже проводила у цій сфері. Відповідно, передбачається, що адміністрування та оперативно-технічне управління системою FADO перейде від Генерального секретаріату Ради до Агенції, як тільки Європейський Парламент та Рада ухвалять відповідний правовий акт про систему FADO, який замінить Спільні дії 98/700/ЮВС.

(97) До ухвалення відповідного правового акта про систему FADO бажано забезпечити повну функціональність системи FADO, поки передача не буде ефективно завершена і дані, що зберігаються, не будуть передані до нової системи. Потім право власності на дані, що зберігаються, буде передане Агенції.

(98) Будь-яке опрацювання персональних даних Агенцією в рамках цього Регламенту повинне здійснюватися згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2018/1725 (- 14).

(99) Будь-яке опрацювання персональних даних державами-членами в рамках цього Регламенту повинне здійснюватися згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2016/679 (984_008-16) (- 15) або Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/680 (- 16), відповідно.

(100) У контексті повернення, громадяни третьої країни часто не мають жодних документів, що посвідчують особу, і не співпрацюють з метою ідентифікації їх особи, приховуючи інформацію або надаючи неправильні персональні дані. З огляду на особливу політичну потребу в ефективних процедурах повернення, Агенції необхідно мати змогу обмежувати певні права суб’єктів даних, щоб запобігти зловживанню такими правами, що перешкоджає належному здійсненню процедур повернення та успішному виконанню рішень про повернення державами-членами або заважає Агенції ефективно виконувати свої завдання. Зокрема, реалізація права на обмеження опрацювання даних може суттєво затримувати та перешкоджати здійсненню операцій повернення. Крім того, у деяких випадках право доступу громадянина третьої країни може поставити під загрозу операцію повернення, підвищивши ризик втечі, якщо громадянин третьої країни дізнається, що Агенція опрацьовує його дані в контексті планування операції повернення. Право на внесення виправлень може збільшити ризик того, що відповідний громадянин третьої країни введе органи в оману, надавши неправильні дані. Щоб Агенція могла обмежувати певні права суб’єктів даних, вона повинна мати змогу ухвалювати внутрішні правила щодо таких обмежень.

(101) Для належного виконання своїх завдань у сфері повернення, у тому числі шляхом надання допомоги державам-членам у належному впровадженні процедур повернення та успішному виконанні рішень про повернення, а також для сприяння операціям повернення, Агенції може знадобитися можливість передавати персональні дані поворотців до третіх країн. Щодо третіх країн повернення не часто є рішення про відповідність, ухвалені Комісією згідно зі статтею 45 Регламенту (ЄС) № 2016/679 або статтею 36 Директиви (ЄС) 2016/680, і вони часто не укладають або не мають наміру укладати із Союзом угоду про реадмісію або іншим чином забезпечувати відповідні гарантії у розумінні статті 48 Регламенту (ЄС) № 2018/1725 або у розумінні національних положень, що транспонують статтю 37 Директиви (ЄС) 2016/680. Однак, незважаючи на значні зусилля Союзу у співпраці з основними країнами походження громадян третьої країни, які незаконно перебувають на його території і щодо яких є рішення про повернення, не завжди можливо забезпечити, щоб такі треті країни систематично виконували зобов’язання, встановлені міжнародним правом, щодо реадмісії власних громадян. Угоди про реадмісію, які укладені або щодо яких ведуться переговори Союзом або державами-членами, що передбачають відповідні гарантії щодо персональних даних, застосовуються лише до обмеженої кількості таких третіх країн. Якщо таких угод ще не існує, Агенція повинна передавати персональні дані з метою сприяння операціям повернення Союзу у разі, якщо виконуються умови, встановлені в пункті (d) статті 50(1) Регламенту (ЄС) № 2018/1725.

(102) Будь-яке передавання персональних даних державами-членами третім країнам повинне здійснюватися згідно з Регламентом (ЄС) № 2016/679 (984_008-16) та Директивою (ЄС) 2016/680, залежно від випадку. За відсутності угод про реадмісію та як виняток із вимоги щодо ухвалення рішень про відповідність або забезпечення відповідних гарантій, держави-члени повинні мати змогу передавати персональні дані органам третіх країн для цілей реалізації політики повернення Союзу. Необхідно мати змогу використовувати відступ для особливих ситуацій, передбачений статтею 49 Регламенту (ЄС) № 2016/679 та статтею 38 Директиви (ЄС) 2016/680, залежно від випадку, за умови дотримання умов, визначених у цих статтях.

(103) Цей Регламент поважає фундаментальні права та дотримується принципів, визнаних статтями 2 та 6 ДФЄС (994_b06) та Хартією фундаментальних прав Європейського Союзу (994_524) (далі - "Хартія"), як-от повага до людської гідності, право на життя, заборона тортур та нелюдського чи принизливого поводження чи покарання, заборона торгівлі людьми, право на свободу та безпеку, право на захист персональних даних, право на доступ до документів, право на притулок та захист від вивезення та вислання, заборона примусового видворення чи примусового повернення, відсутність дискримінації та права дитини.

(104) Цей Регламент повинен встановити механізм розгляду скарг для Агенції у співпраці із працівником з питань фундаментальних прав з метою забезпечення дотримання фундаментальних прав у всіх видах діяльності Агенції. Це повинен бути адміністративний механізм, згідно з яким працівник з питань фундаментальних прав повинен відповідати за розгляд скарг, що надходять до Агенції, згідно з правом на належне управління. Працівник з питань фундаментальних прав повинен перевіряти прийнятність скарг, реєструвати прийнятні скарги, направляти всі зареєстровані скарги виконавчому директору, направляти скарги щодо членів команд рідній державі-члену та реєструвати подальші дії Агенції або такої держави-члена. Механізм повинен бути дієвим і забезпечувати подальше опрацювання скарг. Механізм розгляду скарг не повинен обмежувати доступ до адміністративних та судових засобів захисту і не повинен розглядатися як вимога доступу до таких засобів захисту. Розслідування кримінальних злочинів повинні здійснювати держави-члени. Для підвищення прозорості та підзвітності Агенція повинна звітувати про механізм розгляду скарг у своєму річному звіті. Звіт повинен охоплювати, зокрема, кількість отриманих скарг, види порушень фундаментальних прав, відповідні операції та, якщо можливо, подальші заходи, вжиті Агенцією та державами-членами. Працівник з питань фундаментальних прав повинен мати доступ до всієї інформації, що стосується дотримання фундаментальних прав у всіх видах діяльності Агенції. Працівник з питань фундаментальних прав повинен бути забезпечений ресурсами та персоналом, необхідними йому для ефективного виконання своїх завдань згідно із цим Регламентом. Персонал, який надається працівнику з питань фундаментальних прав, повинен мати навички та звання, які відповідають розширеному обсягу діяльності та повноважень Агенції.

(105) Агенція повинна бути незалежною у технічних та операційних питаннях і мати юридичну, адміністративну та фінансову автономію. З цією метою необхідно та достатньо, щоб вона була органом Союзу, що має правосуб’єктність і здійснює надані їй цим Регламентом виконавчі повноваження.

(106) Комісія та держави-члени повинні бути представлені у складі правління для здійснення нагляду за Агенцією. Якщо можливо, до складу правління повинні входити оперативні керівники національних служб, відповідальних за управління кордонами, або їх представники. Для забезпечення безперервності роботи правління, сторони, представлені в ньому, повинні докладати зусиль для забезпечення того, щоб їхні представники змінювалися якомога рідше. Правлінню слід надати необхідні повноваження щодо формування бюджету Агенції, перевірок його виконання, ухвалення відповідних фінансових правил, встановлення прозорих робочих процедур для вироблення й ухвалення рішень Агенцією та призначення виконавчого директора та трьох заступників виконавчого директора, на кожного з яких повинні бути покладені обов’язки у певній сфері компетенції Агенції, як-от управління постійним корпусом, нагляд за завданнями Агенції щодо повернення або управління участю Агенції у великомасштабних IT-системах. Управління Агенцією та її діяльністю повинні здійснюватися згідно із принципами спільного підходу щодо децентралізованих агентств Союзу, схваленими 19 липня 2012 року Європейським Парламентом, Радою та Комісією.

(107) З огляду на участь Європейського Парламенту у справах, що регулюються цим Регламентом, голова правління повинен мати змогу запросити експерта Європейського Парламенту для участі у засіданнях Правління.

(108) Щороку правління повинне готувати єдиний документ програмування. Готуючи такий документ, правління повинне брати до уваги рекомендації Міжінституційної робочої групи з питань ресурсів децентралізованих агентств.

(109) Для гарантування автономії Агенції, їй надається окремий бюджет із надходженнями, які переважно формуються за рахунок внеску Європейського Союзу. Бюджет Агенції повинен бути підготовлений згідно з принципом бюджетування на основі результатів з урахуванням цілей Агенції та очікуваних результатів виконання її завдань. На внесок Союзу або будь-які інші субсидії, які виплачуються із загального бюджету Союзу, повинна поширюватися бюджетна процедура Союзу. Рахункова Палата повинна проводити аудит звітів. У виняткових випадках, коли наявний бюджет вважається недостатнім, а бюджетна процедура не дозволяє належним чином реагувати на ситуації, що стрімко змінюються, Агенція повинна мати змогу отримувати гранти з фондів Союзу для виконання своїх завдань.

(110) Виконавчий директор, виконуючи обов’язки відповідального розпорядника, повинен регулярно оцінювати фінансові ризики, пов’язані з діяльністю Агенції, та вживати необхідних заходів з пом’якшення ризику згідно з фінансовою рамкою, що застосовується до Агенції, а також інформувати про це правління.

(111) Імовірно, Агенція зіткнеться найближчими роками зі складними обставинами у плані задоволення виняткових потреб у доборі та утриманні кваліфікованого персоналу з якомога ширшого географічного району.

(112) Згідно із принципом спільної відповідальності, Агенції необхідно вимагати від персоналу, який вона наймає, зокрема, від штатного персоналу постійного корпусу, у тому числі працівників штатного персоналу, направлених для оперативної діяльності, того самого рівня підготовки, експертних знань та професіоналізму, що його має персонал, відкомандирований або працевлаштований державами-членами. Відповідно, Агенції необхідно переглянути та оцінити, чи належним чином поводиться її штатний персонал під час оперативної діяльності у сфері прикордонного контролю та повернення.

(113) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС, Євратом) № 883/2013 (- 17) повинен застосовуватися без обмежень до Агенції, яка повинна приєднатися до Міжінституційної угоди між Європейським Парламентом, Радою Європейського Союзу та Комісією Європейських Співтовариств від 25 травня 1999 року щодо проведення внутрішніх розслідувань Європейським бюро боротьби із шахрайством (OLAF) (984_002-99) (- 18).

(114) Згідно з Регламентом Ради (ЄС) № 2017/1939 (984_025-17) (- 19), Європейська прокуратура може розслідувати та карати за випадки шахрайства та іншої незаконної діяльності і, що впливає на фінансові інтереси Союзу, як передбачено Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1371 (984_008-17) (- 20).

(115) До Агенції повинен застосовуватися Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1049/2001 (- 21). Здійснюючи свою діяльність, Агенція повинна забезпечувати максимальну прозорість, не ставлячи під загрозу досягнення мети своєї діяльності. Вона повинна оприлюднювати інформацію про всю свою діяльність. Вона також повинна забезпечити негайне надання громадськості та будь-якій зацікавленій стороні інформації, що стосується її діяльності.

(116) Агенція також повинна у повній мірі звітувати про свою діяльність перед Європейським Парламентом, Радою та Комісією.

(117) Комісія повинна провести оцінювання цього Регламенту. У рамках такого оцінювання необхідно оцінювати, між іншим, привабливість Агенції як працедавця для добору штатного персоналу, щоб забезпечити якість та географічний баланс кандидатів.

(118) Зовнішні кордони, вказані у цьому Регламенті, - це кордони, до яких застосовуються положення розділу II Регламенту (ЄС) № 2016/399 (984_026-16) і які охоплюють зовнішні кордони держав-членів Шенгенської зони згідно з Протоколом № 19 (994_b06) про acquis щодо Шенгенської зони, що входить в рамку Європейського Союзу, що додається до ДЄС (994_029) та до Договору про функціонування Європейського Союзу (994_b06) (ДФЄС).

(119) Для забезпечення однакових умов імплементації цього Регламенту, необхідно надати Комісії виконавчі повноваження. Такі повноваження повинні здійснюватися відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (984_002-11) (- 22).

(120) Оскільки цілі цього Регламенту, а саме розроблення та впровадження системи інтегрованого управління зовнішніми кордонами для забезпечення належного функціонування Шенгенської зони, не можуть достатньою мірою бути досягнуті державами-членами, які діють у некоординований спосіб, і радше, через відсутність контролю на внутрішніх кордонах, значні міграційні виклики на зовнішніх кордонах, необхідність ефективного контролю за перетином цих кордонів та необхідність сприяти високому рівню внутрішньої безпеки в межах Союзу, можуть бути краще досягнуті на рівні Союзу, Союз може ухвалювати інструменти відповідно до принципу субсидіарності, як визначено у статті 5 ДЄС. Відповідно до визначеного в зазначеній статті принципу пропорційності, цей Регламент не виходить за рамки необхідного для досягнення зазначених цілей.

(121) Що стосується Ісландії та Норвегії, цей Регламент є розвитком положень acquis про Шенгенську зону у розумінні Угоди, укладеної між Радою Європейського Союзу та Республікою Ісландія і Королівством Норвегія про асоціацію останніх у зв’язку з процесом імплементації, застосування та розвитку acquis щодо Шенгенської зони (- 23), що належать до сфери, зазначеної в пункті A статті 1 Рішення Ради 1999/437/ЄС (- 24). Угода між Європейським Співтовариством та Республікою Ісландія і Королівством Норвегія про процедури участі цих держав у Європейській агенції з питань управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-членів Європейського Союзу (- 25) передбачає правила щодо участі цих країн у роботі Агенції, а також положення про фінансові внески та персонал.

(122) Що стосується Швейцарії, цей Регламент є розвитком положень acquis про Шенгенську зону у розумінні Угоди між Європейським Союзом, Європейським Співтовариством та Швейцарською Конфедерацією про асоціацію Швейцарської Конфедерації у зв’язку з імплементацією, застосуванням та розвитком acquis про Шенгенську зону (- 26), що належать до сфери, зазначеної в пункті А статті 1 Рішення 1999/437/ЄС, що має розглядатися разом зі статтею 3 Рішення Ради 2008/146/ЄС (- 27).

(123) Що стосується Ліхтенштейну, цей Регламент є розвитком положень acquis про Шенгенську зону у розумінні Протоколу між Європейським Союзом, Європейським Співтовариством, Швейцарською Конфедерацією та Князівством Ліхтенштейн про приєднання Князівства Ліхтенштейн до Угоди між Європейським Союзом, Європейським Співтовариством та Швейцарською Конфедерацією про асоціацію Швейцарської Конфедерації у зв’язку з імплементацією, застосуванням і розвитком acquis про Шенгенську зону (- 28), що належать до сфери, зазначеної в пункті А статті 1 Рішення 1999/437/ЄС, спільно зі статтею 3 Рішення Ради 2011/350/ЄС (- 29).

(124) Угода між Європейським Співтовариством з одного боку, та Швейцарською Конфедерацією і Князівством Ліхтенштейн, з іншого боку, про процедури участі цих держав у Європейській агенції з питань управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-членів Європейського Союзу (- 30) передбачає правила щодо участі цих країн у роботі Агенції, а також положення про фінансові внески та персонал.

(125) Відповідно до статей 1 і 2 Протоколу № 22 (994_b06) про позицію Данії, що міститься в додатку до ДЄС (994_029) і ДФЄС (994_b06) , Данія не бере участі в ухваленні цього Регламенту, не зв’язана ним та не підлягає його застосуванню. З огляду на те, що цей Регламент ґрунтується на acquis про Шенгенську зону, Данія, згідно зі статтею 4 цього Протоколу, повинна ухвалити рішення протягом шести місяців після ухвалення Радою рішення щодо цього Регламенту, чи буде вона імплементувати його у своє національне право.

(126) Цей Регламент є розвитком положень acquis про Шенгенську зону, у якому Велика Британія не бере участі, згідно з Рішенням Ради 2000/365/ЄС (- 31); відповідно, Велика Британія не бере участі в ухваленні цього Регламенту, не зв’язана ним та не підлягає його застосуванню.

(127) Цей Регламент є розвитком положень acquis про Шенгенську зону, у якому Ірландія не бере участі, згідно з Рішенням Ради 2002/192/ЄС (- 32); відповідно, Ірландія не бере участі в ухваленні цього Регламенту, не зв’язана ним та не підлягає його застосуванню.

(128) Агенція повинна сприяти організації конкретних видів діяльності, у рамках яких держави-члени можуть скористатися експертними знаннями та засобами, які Ірландія та Велика Британія можуть запропонувати на умовах, що визначаються правлінням у кожному конкретному випадку. З цією метою представники Ірландії можуть бути запрошені до участі в засіданнях правління, щоб мати змогу повною мірою брати участь у підготовці таких конкретних заходів. Представники Великої Британії можуть бути запрошені до участі в засіданнях правління до дати припинення дії Договорів щодо Великої Британії згідно зі статтею 50(3) ДЄС.

(129) Хоча Велика Британія не бере участі в цьому Регламенті, їй надана можливість співпрацювати з Європейською прикордонною і береговою охороною з огляду на її позицію як держави-члена. З огляду на те, що Велика Британія повідомила про свій намір вийти з Союзу відповідно до статті 50 ДЄС, спеціальний механізм, що застосовується до оперативної співпраці зі Великої Британією на основі цього Регламенту, повинен застосовуватися до дати, поки Договори не перестануть застосовуватись до Великої Британії згідно зі статтею 50(3) ДФЄС (994_b06) , або до набуття чинності угодою про вихід, укладеною з Великою Британією згідно зі статтею 50 ДЄС, що регулює такий спеціальний механізм.

(130) Між Королівством Іспанія та Великою Британією досі триває спір щодо демаркації кордонів Гібралтару.

(131) Тимчасове зупинення застосування цього Регламенту до кордонів Гібралтару не означає будь-яких змін у відповідних позиціях відповідних держав.

(132) Згідно зі статтею 28(2) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 45/2001 (- 33), 7 листопада 2018 року були проведені консультації з Європейським інспектором із захисту даних, який надав висновок 30 листопада 2018 року.

(133) Цей Регламент спрямований на змінення і розширення положень Регламентів (ЄС) № 2016/1624 та (ЄС) № 1052/2013. Оскільки зміни, які повинні бути внесені, є істотними з точки зору їх кількості та характеру, зазначені правові акти повинні бути, з метою забезпечення ясності, скасовані.

УХВАЛИЛИ ЦЕЙ РЕГЛАМЕНТ:

ГЛАВА I

ЄВРОПЕЙСЬКА ПРИКОРДОННА І БЕРЕГОВА ОХОРОНА

Стаття 1. Предмет

Цим Регламентом утворено Європейську прикордонну і берегову охорону для забезпечення європейського інтегрованого управління кордонами на зовнішніх кордонах, щоб ефективно управляти такими кордонами з повним дотриманням фундаментальних прав та підвищити ефективність політики Союзу щодо повернення мігрантів.

Цей Регламент спрямований на подолання міграційних викликів та потенційних майбутніх викликів і загроз на зовнішніх кордонах. Він покликаний забезпечити високий рівень внутрішньої безпеки у межах Союзу з повним дотриманням фундаментальних прав, гарантуючи при цьому вільний рух осіб у межах території Союзу. Цей Регламент сприяє виявленню та запобіганню транскордонної злочинності на зовнішніх кордонах, а також боротьбі з нею.

Стаття 2. Терміни та означення

Для цілей цього Регламенту застосовують такі терміни та означення:

(1) "зовнішні кордони" означає зовнішні кордони, як означено в пункті (2) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(2) "пункт пропуску через кордон" означає пункт пропуску через кордон, як означено в пункті (8) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(3) "прикордонний контроль" означає прикордонний контроль, як означено в пункті (10) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(4) "перевірки на кордоні" означає перевірки на кордоні, як означено в пункті (11) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(5) "нагляд за кордонами" означає нагляд за кордонами, як означено в пункті (12) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(6) "нагляд за повітряними кордонами" означає нагляд за будь-яким рейсом пілотованого або безпілотного повітряного судна та його пасажирами чи вантажем, що його здійснюють до або з території держав-членів, крім внутрішніх авіарейсів, як означено в пункті (3) статті 2 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(7) "ситуаційна обізнаність" означає здатність контролювати, виявляти, ідентифікувати, відстежувати та розуміти незаконну транскордонну діяльність, щоб належним чином обґрунтовувати заходи з реагування, поєднуючи нову інформацію з відомими фактами, і щоб мати змогу знизити людські втрати серед мігрантів на зовнішніх кордонах та уздовж або поблизу них;

(8) "спроможність реагувати" означає здатність вживати заходів, спрямованих на протидію незаконній транскордонній діяльності на зовнішніх кордонах та уздовж або поблизу них, включно із засобами та строками адекватного реагування;

(9) "EUROSUR" означає систему для обміну інформацією та співпраці між державами-членами та Європейською агенцією прикордонної та берегової охорони;

(10) "ситуаційна картина" означає сукупність геоприв’язаних даних та інформації в майже реальному часі, отриманих від різних органів, сенсорів, платформ та інших джерел, яка передається через безпечні канали зв’язку та інформації і може бути опрацьована, вибірково відображена та надана іншим відповідним органам для забезпечення ситуаційної обізнаності та підтримки спроможності реагувати на зовнішніх кордонах та уздовж або поблизу них, а також у прикордонній зоні;

(11) "ділянка зовнішнього кордону" означає весь зовнішній кордон держави-члена або його частину, як визначено національним правом або як визначено національним координаційним центром чи будь-яким іншим відповідальним національним органом;

(12) "транскордонна злочинність" означає будь-який тяжкий злочин у транскордонному вимірі, вчинення або замах на вчинення якого здійснені на зовнішніх кордонах та уздовж або поблизу них;

(13) "прикордонна зона" означає географічний район за межами зовнішніх кордонів, що має значення для управління зовнішніми кордонами за допомогою аналізу ризиків і ситуаційної обізнаності;

(14) "інцидент" означає ситуацію, пов’язану з нелегальною імміграцією, транскордонною злочинністю або ризиками для життя мігрантів на зовнішніх кордонах та уздовж або поблизу них;

(15) "штатний персонал" означає персонал, який працює в Європейській агенції прикордонної та берегової охорони згідно із Положенням про персонал Європейського Союзу (далі - "Положення про персонал") та Умовами працевлаштування інших службовців Союзу (далі - "Умови працевлаштування"), встановлених у Регламенті Ради (ЄЕС, Євратом, ЄСВС) № 259/68 (- 34);

(16) "оперативний персонал" означає прикордонників, персонал супроводу при поверненні, спеціалістів з повернення та інший відповідний персонал, який входить до складу постійного корпусу Європейської прикордонної і берегової охорони згідно із чотирма категоріями, визначеними у статті 54(1), які діють як члени команд із виконавчими повноваженнями, якщо застосовно, та штатний персонал, відповідальний за функціонування центрального підрозділу Європейської системи інформації та авторизації подорожей (ETIAS), що не включається до складу команд;

(17) "член команд" означає члена постійного корпусу Європейської прикордонної і берегової охорони, направленого до команд управління кордонами, команд підтримки регулювання міграції та команд повернення;

(18) "команди управління кордонами" означають команди, сформовані із членів постійного корпусу Європейської прикордонної і берегової охорони, які розгортаються під час спільних операцій на зовнішніх кордонах і швидких прикордонних втручань у державах-членах та третіх країнах;

(19) "команди підтримки регулювання міграції" означають групи експертів, які забезпечують технічне і оперативне підкріплення для країн-членів, у тому числі в зонах припливу мігрантів, що складаються з оперативного персоналу, експертів Європейського офісу підтримки з питань притулку (EASO) та Європолу, а також, у відповідних випадках, експертів з Агентства Європейського Союзу з фундаментальних прав (FRA), інших органів, офісів і агентств Союзу та держав-членів;

(20) "держава-член здійснення заходів" означає державу-члена, на території якої проводиться або розпочинається спільна операція або швидке прикордонне втручання, операція повернення або втручання, пов’язане з поверненням, або на території якої розгортають команду підтримки регулювання міграції;

(21) "рідна держава-член" означає державу-член, з якої працівника направлено або відкомандировано до постійного корпусу Європейської прикордонної і берегової охорони;

(22) "держава-член, що бере участь" означає державу-члена, яка бере участь у спільній операції, швидкому прикордонному втручанні, операції повернення, втручанні, пов’язаному з поверненням, або в направленні команд підтримки регулювання міграції шляхом надання технічного обладнання або персоналу з постійного корпусу Європейської прикордонної і берегової охорони, а також державу-члена, яка бере участь в операціях повернення або втручанні, пов’язаному з поверненням, шляхом надання технічного обладнання або персоналу, але не є приймаючою державою-членом;

(23) "зона припливу мігрантів" означає територію, створену на вимогу держави-члена здійснення заходів, в якій приймаюча держава-член, Комісія, відповідні установи Союзу та держави-члени, що беруть участь, співпрацюють з метою управління наявним або потенційно непропорційним міграційним викликом, що характеризується значним збільшенням кількості мігрантів, які прибувають до зовнішніх кордонів;

(24) "повернення" означає повернення, як означено в пункті (3) статті 3 Директиви 2008/115/ЄС;

(25) "рішення про повернення" означає адміністративне чи судове рішення або акт, що визнає або оголошує перебування громадянина третьої країни незаконним і накладає або встановлює зобов’язання щодо повернення згідно із Директивою 2008/115/ЄС (994_944) ;

(26) "поворотець" означає громадянина третьої країни, який незаконно перебуває на території Союзу та щодо якого є рішення про повернення, що підлягає виконанню;

(27) "операція повернення" означає операцію, яка організовується або координується Європейською агенцією прикордонної та берегової охорони та включає надання технічного і оперативного підкріплення одній або більше держав-членів, коли поворотці з однієї чи більше держав-членів, повертаються примусово або добровільно, незалежно від типу транспортного засобу;

(28) "втручання, пов’язане з поверненням" означає діяльність Європейської агенції прикордонної та берегової охорони, спрямовану на надання державам-членам посиленої технічної і оперативної допомоги, що включає розгортання команд повернення та організації операцій повернення;

(29) "команди повернення" означають групи, сформовані із членів постійного корпусу Європейської прикордонної і берегової охорони, які будуть залучені до операцій повернення, втручання, пов’язаного з поверненням, у державах-членах або під час інших оперативних дій, пов’язаних з виконанням завдань щодо повернення;

(30) "зв’язковий офіцер з питань імміграції" означає зв’язкового офіцера з питань імміграції, як означено в пункті (1) статті 2 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2019/1240 (- 35)

Стаття 3. Європейське інтегроване управління кордонами

1. Європейське інтегроване управління кордонами складається з таких компонентів:

(a) прикордонний контроль, а також заходи щодо сприяння законному перетину кордону та, у відповідних випадках, заходи, пов’язані із запобіганням та виявленням транскордонної злочинності на зовнішніх кордонах, зокрема незаконного ввезення мігрантів, торгівлі людьми та тероризму; механізми та процедури ідентифікації вразливих осіб та неповнолітніх без супроводу, а також для ідентифікації осіб, які потребують міжнародного захисту або бажають звернутися за таким захистом, надання інформації таким особам та довідки про таких осіб;

(b) пошуково-рятувальні операції для осіб, що зазнали лиха на морі, розпочаті та проведені згідно із Регламентом (ЄС) № 656/2014 та міжнародним правом, що відбуваються в ситуаціях, які можуть виникнути під час операцій нагляду за морським кордоном;

(c) аналіз ризиків для внутрішньої безпеки й аналіз загроз, які можуть вплинути на функціонування або безпеку зовнішніх кордонів;

(d) обмін інформацією та співпраця між державами-членами у сферах, на які поширюється дія цього Регламенту, а також обмін інформацією та співпраця між державами-членами та Європейською агенцією прикордонної та берегової охорони, у тому числі підтримка, координована Європейською агенцією прикордонної та берегової охорони;

(e) міжвідомча співпраця між національними органами в кожній державі-члені, які відповідають за прикордонний контроль або інші завдання, що виконуються на кордоні, а також між органами в кожній державі-члені, відповідальними за повернення, у тому числі регулярний обмін інформацією за допомогою наявних засобів обміну інформацією, а також, у відповідних випадках, співпраця з національними органами, відповідальними за захист фундаментальних прав;

(f) співпраця між відповідними установами, органами, офісами та агентствами Союзу у сферах, на які поширюється дія цього Регламенту, у тому числі шляхом регулярного обміну інформацією;

(g) співпраця з третіми країнами в сферах, на які поширюється дія цього Регламенту, зосереджуючись, зокрема, на сусідніх третіх країнах та на тих третіх країнах, які за допомогою аналізу ризику були визначені як країни походження або країни транзиту незаконної імміграції;

(h) техніко-оперативні заходи в межах Шенгенської зони, які пов’язані з прикордонним контролем і призначені для ефективнішого подолання незаконної імміграції та протидії транскордонній злочинності;

(i) повернення громадян третьої країни, щодо яких існують рішення про повернення, видані державою-членом;

(j) використання передових технологій, а також масштабних інформаційних систем;

(k) механізм контролю якості, зокрема Шенгенський механізм оцінювання, оцінювання вразливості та можливі національні механізми для забезпечення імплементації права Союзу у сфері управління кордонами;

(l) механізми солідарності, зокрема інструменти фінансування Союзу.

2. Фундаментальні права, освіта та навчання, а також дослідження та інновації є ключовими компонентами у впровадженні європейського інтегрованого управління кордонами.

Стаття 4. Європейська прикордонна і берегова охорона

Національні органи держав-членів, відповідальних за управління кордонами, у тому числі працівники берегової охорони тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, національні органи, відповідальні за повернення, і Європейська агенція прикордонної та берегової охорони (далі - Агенція) становлять Європейську прикордонну і берегову охорону.

Стаття 5. Європейська агенція прикордонної та берегової охорони

1. Діяльність Агенції регулюється положенням цього Регламенту.

2. Агенція включає постійний корпус Європейської прикордонної і берегової охорони (далі - "постійний корпус"), зазначений у статті 54, що нараховує до 10000 працівників оперативного персоналу згідно з додатком I.

3. З метою забезпечення узгодженого європейського інтегрованого управління кордонами Агенція повинна сприяти ефективнішому застосуванню інструментів Союзу, пов’язаних з управлінням зовнішніми кордонами, зокрема Регламенту (ЄС) № 2016/399 (984_026-16) , а також інструментів Союзу, пов’язаних із поверненням.

4. Агенція повинна сприяти постійному та однаковому застосуванню права Союзу, у тому числі acquis Союзу у сфері фундаментальних прав, зокрема Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу (994_524) (далі - "Хартія"), на зовнішніх кордонах. Таке сприяння передбачає обмін належними практиками.

Стаття 6. Підзвітність

Агенція підзвітна Європейському Парламенту та Раді згідно з положеннями цього Регламенту.

Стаття 7. Спільна відповідальність

1. Європейська прикордонна і берегова охорона повинна здійснювати європейське інтегроване управління кордонами під спільну відповідальність Агенції та національних органів, відповідальних за управління кордонами, у тому числі працівників берегової охорони тією мірою, якою вони здійснюють операції з нагляду за морськими кордонами та будь-які інші завдання прикордонного контролю. Держави-члени несуть основну відповідальність за управління своїми ділянками зовнішніх кордонів.

2. Агенція повинна надавати технічну й оперативну допомогу у здійсненні заходів, пов’язаних із поверненням, зазначених у статті 48 цього Регламенту, за запитом відповідної держави-члена або за власною ініціативою Агенції та за згодою відповідної держави-члена. Держави-члени несуть одноосібну відповідальність за ухвалення рішень про повернення та вжиття заходів щодо затримання поворотців згідно із Директивою 2008/115/ЄС (994_944) .

3. Держави-члени повинні забезпечити управління своїми зовнішніми кордонами та виконання рішень про повернення в тісній співпраці з Агенцією у своїх власних інтересах та у спільних інтересах усіх держав-членів у повній відповідності до права Союзу, у тому числі дотримання фундаментальних прав, і згідно із багаторічним циклом стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами, зазначеним у статті 8.

4. Агенція повинна підтримувати застосування інструментів Союзу, пов’язаних із управлінням зовнішніми кордонами, і виконання рішень про повернення шляхом підкріплення, оцінювання та координування дій держав-членів, а також шляхом надання технічної та оперативної допомоги в імплементації таких інструментів та у питаннях повернення. Агенція не повинна підтримувати жодних інструментів або брати участь у будь-яких заходах, пов’язаних із контролем на внутрішніх кордонах. Агенція несе повну відповідальність та звітує про будь-яке ухвалене нею рішення та будь-яку діяльність, за які вона несе виключну відповідальність згідно із цим Регламентом.

5. Держави-члени можуть співпрацювати на операційному рівні з іншими державами-членами чи третіми країнами, якщо така співпраця сумісна із завданнями Агенції. Держави-члени повинні утримуватися від будь-якої діяльності, яка може загрожувати функціонуванню Агенції або досягненню її цілей. Держави-члени повинні повідомляти Агенції про таку оперативну співпрацю з іншими державами-членами чи третіми країнами на зовнішніх кордонах та у сфері повернення. Виконавчий директор повинен регулярно та щонайменше один раз на рік інформувати правління про такі питання.

Стаття 8. Багаторічний цикл стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами

1. Комісія та Європейська прикордонна і берегова охорона повинні забезпечити дієвість європейського інтегрованого управління кордонами за допомогою багаторічного циклу стратегічної політики, який ухвалюється згідно із процедурою, встановленою у параграфі 4.

2. Багаторічна стратегічна політика для європейського інтегрованого управління кордонами повинна визначати узгоджений, інтегрований та систематичний підхід до подолання викликів у сфері управління кордонами та повернення. Вона повинна визначати пріоритети політики та надавати стратегічні настанови щодо компонентів, визначених у статті 3, на п’ятирічний період.

3. Багаторічний цикл стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами складається із чотирьох етапів, визначених у параграфах 4-7.

4. На основі стратегічного аналізу ризиків для європейського інтегрованого управління кордонами, зазначеного у статті 29(2), Комісія повинна підготувати документ щодо політики для розроблення багаторічної стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами. Комісія повинна подати цей документ щодо політики Європейському Парламенту та Раді для обговорення. Після такого обговорення Комісія повинна ухвалити повідомлення, що встановлює багаторічну стратегічну політику у сфері європейського інтегрованого управління кордонами.

5. З метою реалізації багаторічної стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами Агенція, за рішенням правління на підставі пропозиції виконавчого директора, підготовленої в тісній співпраці з державами-членами та Комісією, повинна розробити технічну та операційну стратегію європейського інтегрованого управління кордонами. За наявності відповідних підстав Агенція повинна брати до уваги особливі ситуації держав-членів, зокрема їхнє географічне розташування. Технічна та операційна стратегія повинна відповідати статті 3 та багаторічній стратегічній політиці у сфері європейського інтегрованого управління кордонами. Вона повинна сприяти та підтримувати впровадження європейського інтегрованого управління кордонами в усіх державах-членах.

6. З метою реалізації багаторічної стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами, держави-члени повинні встановити національні стратегії європейського інтегрованого управління кордонами через тісну співпрацю між усіма національними органами, відповідальними за управління зовнішніми кордонами та повернення. Такі національні стратегії повинні відповідати статті 3, багаторічній стратегічній політиці у сфері європейського інтегрованого управління кордонами та технічній і операційній стратегії.

7. Через чотири роки після прийняття багаторічної стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами Комісія повинна провести ретельне оцінювання її реалізації. Результати такого оцінювання повинні бути враховані при підготовці наступного багаторічного циклу стратегічної політики. Держави-члени й Агенція повинні своєчасно надавати Комісії необхідну інформацію для проведення такого оцінювання. Комісія повинна повідомляти результати такого оцінювання Європейському Парламенту та Раді.

8. Якщо ситуація на зовнішніх кордонах або в сфері повернення вимагає змінення пріоритетів політики, Комісія повинна внести зміни до багаторічної стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами або до її відповідних частин згідно із процедурою, визначеною у параграфі 4.

Якщо Комісія вносить зміни в багаторічну стратегічну політику, як передбачено в першому підпараграфі, технічна та операційна стратегія і національні стратегії, за необхідності, повинні бути адаптовані.

Стаття 9. Інтегроване планування

1. На основі багаторічного циклу стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами Європейська прикордонна і берегова охорона повинна встановити інтегрований процес планування управління кордонами та повернення, а також процеси оперативного планування, планування дій у разі надзвичайних ситуацій і планування нарощування спроможності. Такий інтегрований процес планування повинен бути встановлений згідно з параграфами 2, 3 та 4 цієї статті.

2. Держави-члени та Агенція повинні ухвалити оперативні плани управління кордонами та повернення. Оперативні плани держав-членів стосовно ділянок кордону з високим і критичним рівнями впливу повинні бути узгоджені із сусідніми державами-членами й Агенцією з метою вжиття необхідних транскордонних заходів і надання підтримки з боку Агенції. Для дій Агенції процеси оперативного планування на наступний рік повинні бути визначені в додатку до єдиного програмного документу, зазначеного у статті 102. Для кожної конкретної оперативної діяльності в результаті процесів оперативного планування повинні бути створені оперативні плани, зазначені у статті 38 та статті 74(3). Оперативні плани або їх частини можуть бути у відповідних випадках засекречені згідно зі статтею 92.

3. Держави-члени повинні ухвалити план дій у разі надзвичайних ситуацій для управління своїми кордонами та повернення. Згідно з національними стратегіями інтегрованого управління кордонами, плани дій у разі надзвичайних ситуацій повинні описувати всі необхідні заходи та ресурси для можливого зміцнення спроможностей, у тому числі логістику та підтримку, як на національному рівні, так і на рівні Агенції.

Частина планів дій у разі надзвичайних ситуацій, що потребує додаткової підтримки Європейської прикордонної і берегової охорони, повинна бути підготовлена спільно з відповідною державою-членом та Агенцією у тісній співпраці із сусідніми державами-членами.

4. Держави-члени й Агенція повинні ухвалити національні плани нарощування спроможності у сферах управління кордонами та повернення відповідно до своїх національних стратегій інтегрованого управління кордонами. Такі національні плани нарощування спроможності повинні описувати середньо- та довгострокову еволюцію національних спроможностей у сферах управління кордонами та повернення.

Національні плани нарощування спроможності повинні стосуватися розвитку кожного компонента європейського інтегрованого управління кордонами, зокрема політики щодо добору та навчання прикордонників і спеціалістів з повернення, придбання та технічного обслуговування обладнання, необхідної діяльності з досліджень і розробок, а також відповідних вимог і джерел фінансування.

5. Плани дій у разі надзвичайних ситуацій і національні плани нарощування спроможності, зазначені в параграфах 3 та 4, повинні ґрунтуватися на сценаріях, отриманих на основі аналізу ризиків. Такі сценарії повинні відображати можливий розвиток ситуації на зовнішніх кордонах та в зоні незаконної імміграції, а також виклики, визначені в багаторічному циклі стратегічної політики у сфері європейського інтегрованого управління кордонами. Такі сценарії повинні бути визначені у планах дій у разі надзвичайних ситуацій і національних планах нарощування спроможності, яких вони стосуються.

6. Методологія та порядок складання планів, зазначених у параграфах 3 та 4, повинні ухвалюватися правлінням на підставі пропозиції виконавчого директора після консультацій з державами-членами.

7. Агенція повинна готувати огляд національних планів нарощування спроможності та багаторічної стратегії придбання обладнання Агенції, зазначеної у статті 63, а також багаторічного планування профілів персоналу постійного корпусу.

Агенція повинна надавати такий огляд державам-членам і Комісії з метою визначення можливих синергій і можливостей для співпраці в різних сферах, що охоплюються національними планами нарощування спроможності, включно зі спільними закупівлями. На основі визначених синергій Агенція може запросити держав-членів взяти участь у подальших заходах зі співпраці.

8. Правління повинне збиратися щонайменше раз на рік, щоб обговорити та затвердити дорожню карту нарощування спроможності Європейської прикордонної і берегової охорони. Дорожня карта нарощування спроможності повинна бути запропонована виконавчим директором на основі огляду національних планів нарощування спроможності, враховуючи, між іншим, результати аналізу ризиків і оцінювань вразливості, проведених згідно зі статтями 29 та 32, а також власні багаторічні плани Агенції. Після затвердження правлінням дорожня карта нарощування спроможності додається до технічної та операційної стратегії, зазначеної у статті 8(5).

ГЛАВА II

ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРИКОРДОННОЇ І БЕРЕГОВОЇ ОХОРОНИ

Стаття 10. Завдання Європейської агенції прикордонної та берегової охорони

1. Агенція повинна виконувати такі завдання:

(a) здійснювати моніторинг міграційних потоків і проводити аналіз ризиків стосовно всіх аспектів інтегрованого управління кордонами;

(b) здійснювати моніторинг операційних потреб держав-членів, пов’язаних із поверненнями, у тому числі шляхом збору оперативних даних;

(c) здійснювати оцінювання вразливості, у тому числі оцінювання спроможності та готовності держав-членів до боротьби із загрозами та викликами на зовнішніх кордонах;

(d) здійснювати моніторинг управління зовнішніми кордонами через зв’язкових офіцерів Агенції в державах-членах;

(e) здійснювати моніторинг дотримання фундаментальних прав у рамках всіх своїх дій на зовнішніх кордонах та операцій повернення;

(f) підтримувати розвиток та діяльність EUROSUR;

(g) допомагати державам-членам в обставинах, що вимагають посиленої технічної та операційної допомоги на зовнішніх кордонах, шляхом координації та організації спільних операцій, беручи до уваги те, що деякі випадки можуть включати надзвичайні гуманітарні ситуації та рятувальні операції на морі згідно із правом Союзу та міжнародним правом;

(h) допомагати державам-членам в обставинах, що вимагають посиленої технічної та операційної допомоги на зовнішніх кордонах, шляхом здійснення швидких прикордонних втручань на зовнішніх кордонах держав-членів, які зіткнулися з особливими та непропорційними викликами, беручи до уваги те, що деякі випадки можуть включати надзвичайні гуманітарні ситуації та рятувальні операції на морі згідно із правом Союзу та міжнародним правом;

(i) надавати технічну та операційну допомогу державам-членам і третім країнам згідно із Регламентом (ЄС) № 656/2014 та міжнародним правом для підтримки пошуково-рятувальних операцій стосовно осіб, що зазнали лиха на морі, які можуть проводитися під час операцій нагляду за морськими кордонами;

(j) розгортати постійний корпус у формі команд управління кордонами, команд підтримки регулювання міграції та команд повернення (далі разом - "команди") під час спільних операцій, а також у рамках швидких прикордонних втручань, операцій повернення або втручань, пов’язаних із поверненням;

(k) створити резерв технічного обладнання, включно з резервом обладнання швидкого реагування, для використання в рамках спільних операцій, швидких прикордонних втручань і для потреб команд підтримки регулювання міграції, а також у рамках операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням;

(l) розвивати власні людські та технічні спроможності та управляти ними, спираючись на внутрішній механізм контролю якості, щоб зробити свій внесок у постійний корпус, включно з добором і навчанням членів його персоналу, які діють як члени команд, і резервом технічного обладнання;

(m) у рамках команд підтримки регулювання міграції в зонах припливу мігрантів:

(i) направляти оперативний персонал і технічне обладнання для надання допомоги у проведенні догляду, опитування, ідентифікації та зняття відбитків пальців;

(ii) встановлювати процедуру надання первинної інформації та рекомендацій особам, які потребують міжнародного захисту або які бажають подати заявку на такий захист, у тому числі процедуру ідентифікації вразливих груп у співпраці з EASO та компетентними національними органами;

(n) надавати допомогу на всіх стадіях процесу повернення, не розглядаючи по суті рішення про повернення, які залишаються одноосібною відповідальністю держав-членів, сприяти координації та організації операцій повернення та надавати технічну та оперативну підтримку у виконанні обов’язку повернути поворотців та технічну й оперативну підтримку в рамках операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням, у тому числі за обставин, що вимагають посиленої допомоги;

(o) створити резерв спостерігачів за примусовим поверненням;

(p) розгортати команди повернення під час втручань, пов’язаних із поверненням;

(q) у рамках відповідних повноважень залучених агентств співпрацювати з Європолом та Євроюстом і надавати підтримку державам-членам за обставин, що вимагають посиленої технічної і оперативної допомоги на зовнішніх кордонах у боротьбі з транскордонною злочинністю та тероризмом;

(r) співпрацювати з EASO у межах їхніх відповідних повноважень, зокрема, щоб полегшити вжиття заходів у випадках, коли стосовно громадян третьої країни, заяви про міжнародний захист яких були відхилені остаточним рішенням, є рішення про повернення;

(s) співпрацювати з FRA у межах їхніх відповідних повноважень, щоб забезпечити постійне та однакове застосування acquis Союзу про фундаментальні права;

(t) співпрацювати з Європейським агентством з контролю рибальства (EFCA) та Європейським агентством морської безпеки (EMSA) у межах їхніх відповідних повноважень для підтримки національних органів, які виконують функції берегової охорони, як визначено у статті 69, у включно з порятунком людського життя на морі, шляхом надання послуг, інформації, обладнання та навчання, а також шляхом координації багатоцільових операцій;

(u) співпрацювати з третіми країнами у сферах, на які поширюється дія цього Регламенту, у тому числі шляхом можливого оперативного розгортання команд управління кордонами у третіх країнах;

(v) допомагати державам-членам і третім країнам у рамках технічної і операційної співпраці між ними у справах, які охоплюються цим Регламентом;

(w) допомагати державам-членам і третім країнам у підготовці національних прикордонників, іншого відповідного персоналу та спеціалістів з повернення, у тому числі шляхом встановлення загальних освітніх стандартів і програм, у тому числі в галузі фундаментальних прав;

(x) брати участь у розвитку діяльності з досліджень та інновацій і управлінні нею, що стосується контролю зовнішніх кордонів, включно з використанням передових технологій нагляду, а також розробляти власні пілотні проекти, за необхідності, для здійснення заходів, передбачених у цьому Регламенті;

(y) розробляти технічні стандарти обміну інформацією;

(z) підтримувати розроблення технічних стандартів для обладнання у сфері прикордонного контролю та повернення, у тому числі для взаємоз’єднання систем і мереж, а також підтримувати, у відповідних випадках, розроблення загальних мінімальних стандартів нагляду за зовнішніми кордонами в межах відповідних повноважень держав-членів та Комісії;

(aa) створювати та підтримувати комунікаційну мережу, зазначену у статті 14;

(ab) розробляти та управляти, згідно із Регламентом (ЄС) № 2018/1725, інформаційними системами, що уможливлюють швидкий і надійний обмін інформацією про ризики, що виникають у сферах управління зовнішніми кордонами, незаконної імміграції та поверненням, у тісній співпраці з Комісією, органами, офісами та агентствами Союзу, а також із Європейською міграційною мережею, створеною на підставі Рішення Ради 2008/381/ЄС (- 36);

(ac) надавати необхідну допомогу для розроблення спільного середовища обміну інформацією, включно із взаємодійністю систем, у відповідних випадках;

(ad) дотримуватися високих стандартів управління кордонами, що дозволяють забезпечити прозорість та громадський контроль у повному дотриманні застосовного права та забезпечують дотримання, захист та заохочення фундаментальних прав;

(ae) здійснювати адміністрування та експлуатацію онлайнової системи фальшивих і автентичних документів, зазначеної у статті 79, а також підтримувати держави-члени шляхом сприяння виявленню підробки документів;

(af) виконувати завдання та обов’язки, покладені на Агенцію згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2018/1240 (- 37), і забезпечити створення та діяльність Центрального підрозділу ETIAS згідно зі статтею 7 цього Регламенту;

(ag) допомагати державам-членам у спрощенні перетину особами зовнішніх кордонів.

2. Агенція повинна надавати інформацію про питання, що належать до її компетенції. Вона повинна надавати громадськості точну, детальну, своєчасну та всебічну інформацію про свою діяльність.

Така комунікація не повинна завдавати шкоди завданням, зазначеним у параграфі 1 цієї статті, і, зокрема, не повинна розкривати оперативну інформацію, що, у разі оприлюднення, ставить під загрозу досягнення мети операцій. Агенція повинна здійснювати таку комунікацію без обмеження статті 92 та згідно з відповідними планами комунікації та розповсюдження інформації, ухваленими правлінням у тісній співпраці, у відповідних випадках, з іншими органами, офісами та агентствами.

Стаття 11. Обов’язок добросовісної співпраці

На Агентство, національні органи, відповідальні за управління кордонами, у тому числі працівники берегової охорони тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, національні органи, відповідальні за повернення, поширюється обов’язок добросовісної співпраці та обов’язок обмінюватися інформацією.

Стаття 12. Обов’язок обмінюватися інформацією

1. Для виконання завдань, покладених на них цим Регламентом Агенція, національні органи, відповідальні за управління кордонами, у тому числі працівники берегової охорони тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, і національні органи, відповідальні за повернення, згідно із цим Регламентом та іншими відповідними актами права Союзу та національного права щодо обміну інформацією, обмінюються усією необхідною своєчасною та достовірною інформацією.

2. Агенція повинна вживати відповідних заходів для сприяння обміну інформацією, що стосується її завдань, з Комісією та державами-членами.

Якщо інформація є важливою для виконання її завдань, Агенція повинна обмінюватися цією інформацією з іншими відповідними органами, офісами та агентствами Союзу для цілей аналізу ризиків, збору статистичних даних, оцінювання ситуації у третіх країнах, навчання та надання підтримки державам-членам у плануванні дій у разі надзвичайних ситуацій. З цією метою між органами, офісами та агентствами Союзу повинні бути розроблені необхідні інструменти та структури.

3. Агенція повинна вживати всіх необхідних заходів для сприяння обміну інформацією, що стосується її завдань, з Ірландією та Великою Британією, якщо така інформація стосується діяльності, у якій вони беруть участь згідно із статтею 70 та статтею 100(5).

Стаття 13. Національні контактні пункти

1. Кожна держава-член повинна призначити національний контактний пункт для зв’язку з Агенцією з усіх питань, пов’язаних із діяльністю Агенції, без обмеження ролі національних координаційних центрів. Національні контактні пункти повинні бути постійно на зв’язку та забезпечувати своєчасне розповсюдження всієї інформації від Агенції серед усіх відповідних органів у відповідній державі-члені, зокрема серед членів правління та національних координаційних центрів.

2. Держави-члени можуть призначити до двох працівників, які представляють їхній національний контактний пункт і будуть приставлені до Агенції як зв’язкові офіцери. Зв’язкові офіцери повинні сприяти комунікації між національним контактним пунктом і Агенцією та можуть, за необхідності, відвідувати відповідні засідання.

3. Агенція повинна забезпечити зв’язкових офіцерів необхідними приміщеннями у своїй штаб-квартирі та належною підтримкою для виконання їхніх завдань. Усі інші витрати, які виникають у зв’язку з відкомандируванням зв’язкових офіцерів, повинні покриватися державою-членом. Правління повинне визначити правила та умови відкомандирування, а також правила щодо надання належної підтримки.

Стаття 14. Комунікаційна мережа

1. Агенція повинна створити та здійснювати технічне обслуговування комунікаційної мережі, щоб забезпечити комунікаційні й аналітичні інструменти та уможливити обмін чутливою несекретною та секретною інформацією у безпечний спосіб та в режимі майже реального часу з національними координаційними центрами та між ними.

Будь-яка система або застосунок, що використовує комунікаційну мережу, повинні відповідати праву Союзу у сфері захисту даних упродовж усього строку їх експлуатації.

Комунікаційна мережа повинна працювати 24 години на добу та сім днів на тиждень і повинна уможливлювати:

(a) двосторонній та багатосторонній обмін інформацією в режимі майже реального часу;

(b) аудіо- та відеоконференції;

(d) безпечне оброблення, зберігання, передавання та опрацювання інформації ЄС аж до ступеня секретності "CONFIDENTIEL UE/EU CONFIDENTIAL" або еквівалентних національних ступенів секретності, із забезпеченням того, що секретна інформація обробляється, зберігається, передається та опрацьовується в окремій та належним чином акредитованій частині комунікаційної мережі.

2. Агенція повинна надавати технічну підтримку та забезпечувати, щоб комунікаційна мережа була постійно доступна та могла підтримувати інформаційно-комунікаційну систему, керовану Агенцією.

Стаття 15. Системи та застосунки обміну інформацією, керовані Агенцією

1. Агенція може вживати всіх необхідних заходів для сприяння обміну інформацією, що стосується її завдань, з Європейським Парламентом, Радою, Комісією, державами-членами та, у відповідних випадках, з іншими установами Союзу, а також органами, офісами та агентствами Союзу, міжнародними організаціями, переліченими у статті 68 (1), а також із третіми країнами, як зазначено у статті 71.

2. Агенція повинна розробити, розгорнути та здійснювати експлуатацію інформаційної системи, яка здатна здійснювати обмін секретною та чутливою несекретною інформацією з учасниками, зазначеними у параграфі 1 цієї статті, а також обмін персональними даними, зазначеними у статтях 86-91 згідно зі статтею 92.

3. Агенція повинна розгортати інформаційні системи, зазначені в параграфі 2 цієї статті, в комунікаційній мережі, зазначеній у статті 14, у відповідних випадках.

Стаття 16. Технічні стандарти обміну інформацією

Агенція повинна розробити технічні стандарти у співпраці з державами-членами щоб:

(a) з’єднати комунікаційну мережу, зазначену у статті 14, з національними мережами, які використовуються для складання національних ситуаційних картин, зазначених у статті 25, та іншими відповідними інформаційними системами для цілей цього Регламенту;

(b) розробляти та встановлювати інтерфейси між відповідними системами обміну інформацією та програмами Агенції та держав-членів для цілей цього Регламенту;

(c) передавати ситуаційні картини та, у відповідних випадках, спеціальні ситуаційні картини, як зазначено у статті 27, а також забезпечувати зв’язок між відповідними підрозділами та центрами компетентних національних органів і з командами, розгорнутими Агенцією, використовуючи різні засоби зв’язку, такі як супутниковий зв’язок та радіомережі;

(d) звітувати про стан власних активів, якнайповніше використовуючи технологічні досягнення системи супутникової навігації, створеної в рамках програми "Галілео" згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1285/2013 (- 38).

Стаття 17. Безпека інформації

Держави-члени повинні забезпечити через свій національний координаційний центр і під наглядом компетентних національних органів, щоб їхні національні органи, агентства та інші органи при використанні комунікаційної мережі, зазначеної у статті 14, і систем обміну інформацією Агенції:

(a) мали належний та постійний доступ до відповідних систем та мереж Агенції або до підключених до них систем та мереж;

(b) дотримувалися відповідних технічних стандартів, зазначених у статті 16;

(c) застосовували правила та стандарти безпеки, еквівалентні тим, які застосовуються Агенцією для опрацювання секретної інформації;

(d) обмінювались чутливою несекретною та секретною інформацією, опрацьовували та зберігали її згідно із статтею 92.

Стаття 18. EUROSUR

Цим Регламентом утворено EUROSUR як інтегровану систему для обміну інформацією та оперативної співпраці в межах Європейської прикордонної і берегової охорони для поліпшення ситуаційної обізнаності та підвищення спроможності реагувати для цілей управління кордонами, а також для виявлення, запобігання та боротьби з незаконною імміграцією та транскордонною злочинністю та сприяння захисту та збереженню життя мігрантів.

Стаття 19. Сфера застосування EUROSUR

1. EUROSUR повинна використовуватися для перевірок на кордоні на уповноважених пунктах пропуску через кордон та для нагляду за зовнішніми наземними, морськими та повітряними кордонами, а також для моніторингу, виявлення, ідентифікації, відстеження, запобігання та перехоплення осіб при несанкціонованому перетині кордону з метою виявлення, запобігання та боротьби з незаконною імміграцією та транскордонною злочинністю та сприяння захисту та збереженню життя мігрантів.

2. EUROSUR не використовується для жодних правових чи адміністративних заходів, здійснюваних після того, як компетентні органи держави-члена виявили випадки транскордонної злочинності чи перехопили осіб при несанкціонованому перетині зовнішніх кордонів.

Стаття 20. Компоненти EUROSUR

1. Держави-члени й Агенція повинні використовувати EUROSUR для обміну інформацією та для співпраці у сфері прикордонного контролю з урахуванням існуючих механізмів обміну інформацією та співпраці. EUROSUR складається з таких компонентів:

(a) національні координаційні центри, як зазначено у статті 21;

(b) національні ситуаційні картини, як зазначено у статті 25;

(c) європейська ситуаційна картина, як зазначено у статті 26, у тому числі інформація про ділянки зовнішнього кордону з відповідними рівнями впливу;

(d) спеціальні ситуаційні картини, як зазначено у статті 27;

(e) служби об’єднання даних EUROSUR, як зазначено у статті 28;

(f) інтегроване планування, як зазначено у статті 9.

2. Національні координаційні центри повинні надавати Агенції, через комунікаційну мережу, зазначену у статті 14, і відповідні системи, інформацію про їх національні ситуаційні картини та, у відповідних випадках, про спеціальні ситуаційні картини, яка необхідна для створення та підтримки європейської ситуаційної картини.

3. Агенція повинна надавати національним координаційним центрам, через комунікаційну мережу, необмежений доступ до спеціальних ситуаційних картин та до європейської ситуаційної картини 24 години на добу і сім днів на тиждень.

Стаття 21. Національні координаційні центри

1. Кожна держава-член повинна призначити, адмініструвати та підтримувати національний координаційний центр, який повинен координувати діяльність усіх органів, відповідальних за контроль за зовнішніми кордонами на національному рівні, а також обмінюватися інформацією з ним та з іншими національними координаційними центрами й Агенцією. Кожна держава-член повинна повідомити про створення свого національного координаційного центру Комісію, яка повинна невідкладно повідомити про це інших держав-членів і Агенцію.

2. Без обмеження статті 13 і в рамках EUROSUR, національний координаційний центр є єдиним контактним пунктом для обміну інформацією та співпраці з іншими національними координаційними центрами та з Агенцією.

3. Національні координаційні центри повинні:

(a) забезпечувати своєчасний обмін інформацією та своєчасну співпрацю між усіма національними органами, відповідальними за контроль за зовнішніми кордонами на національному рівні, а також з іншими національними координаційними центрами й Агенцією;

(b) забезпечувати своєчасний обмін інформацією з органами з питань пошуково-рятувальних робіт, правопорядку, надання притулку й імміграції та управляти розповсюдженням відповідної інформації на національному рівні;

(d) встановлювати та підтримувати національні ситуаційні картини згідно із статтею 25;

(e) підтримувати координацію, планування та здійснення національного прикордонного контролю;

(f) координувати національні системи прикордонного контролю згідно із національним правом;

(g) сприяти регулярному вимірюванню результатів національного прикордонного контролю для цілей цього Регламенту;

(h) координувати оперативні заходи з іншими державами-членами та третіми країнами, без обмеження для повноважень Агенції та інших держав-членів;

(i) обмінюватися відповідною інформацією зі зв’язковими офіцерами з питань імміграції власної держави-члена, якщо вони призначені, через відповідні структури, створені на національному рівні, щоб зробити вклад в європейську ситуаційну картину та підтримати операції прикордонного контролю;

(j) під наглядом компетентних національних органів сприяти захисту інформаційної безпеки національних інформаційних систем та інформаційних систем Агенції.

4. Держави-члени можуть доручати регіональним, місцевим, функціональним чи іншим органам влади, які здатні приймати оперативні рішення, забезпечувати ситуаційну обізнаність і спроможність реагувати у відповідних сферах їхньої компетенції, у тому числі завдання та повноваження, перелічені в пунктах (c), (e) та (f) параграфа 3.

5. Рішення держави-члена про розподілення завдань згідно із параграфом 4 не впливає на здатність національного координаційного центру співпрацювати та обмінюватися інформацією з іншими національними координаційними центрами й Агенцією.

6. У заздалегідь визначених випадках, як визначено на національному рівні, національний координаційний центр може уповноважувати орган, зазначений у параграфі 4, підтримувати зв’язок і здійснювати обмін інформацією з регіональними органами або національним координаційним центром іншої держави-члена або компетентними органами третьої країни за умови, що такий уповноважений орган регулярно інформує власний національний координаційний центр про такий зв’язок та обмін інформацією.

7. Національний координаційний центр повинен працювати 24 години на добу та сім днів на тиждень.

Стаття 22. Посібник EUROSUR

1. Комісія у тісній співпраці з Агенцією та будь-яким іншим відповідним органом, офісом чи агентствами Союзу повинна ухвалити та надати посібник із впровадження та управління EUROSUR (далі - "Посібник EUROSUR"). Посібник EUROSUR повинен містити технічні та операційні настанови, рекомендації та найкращі практики, у тому числі щодо співпраці з третіми країнами. Комісія повинна ухвалити Посібник EUROSUR у формі рекомендації.

2. Комісія може ухвалити рішення після консультацій з державами-членами й Агенцією про присвоєння частинам Посібника EUROSUR ступеня секретності "RESTREINT UE/EU RESTRICTED" згідно із правилами, встановленими у Правилах процедури Комісії.

Стаття 23. Моніторинг EUROSUR

1. Агенція та держави-члени повинні забезпечити наявність процедур моніторингу технічного та операційного функціонування EUROSUR з метою досягнення належного рівня ситуаційної обізнаності та спроможності реагувати на зовнішніх кордонах.

2. Агенція повинна здійснювати постійний моніторинг якості послуг, пропонованих комунікаційною мережею, зазначеною у статті 14, а також якості даних, якими обмінюються в межах європейської ситуаційної картини.

3. Агенція повинна передавати інформацію, зібрану в рамках моніторингу згідно з параграфом 2, національним координаційним центрам і відповідним структурам командування та контролю, що використовуються для діяльності Агенції в рамках служб об’єднання даних EUROSUR. Такій інформації повинен бути присвоєний ступінь секретності "RESTREINT UE/EU RESTRICTED".

Стаття 24. Ситуаційні картини

1. Національні ситуаційні картини, європейська ситуаційна картина та спеціальні ситуаційні картини повинні створюватися шляхом збирання, оцінювання, порівняння, аналізу, тлумачення, формування, візуалізації та розповсюдження інформації.

Ситуаційні картини, зазначені в першому підпараграфі, повинні містити такі рівні інформації:

(a) рівень подій, що включає події та інциденти, пов’язані з несанкціонованими перетинами кордонів та транскордонною злочинністю, а також, за наявності, інформацію про несанкціоновані вторинні переміщення, щоб зрозуміти тенденцій, масштаб і маршрути міграції;

(b) операційний рівень, що містить інформацію про операції, у тому числі план розгортання, зону операцій, а також розташування, час, стан і тип залучених активів, як передбачено в оперативному плані;

(c) аналітичний рівень, що містить проаналізовану інформацію, яка має значення для цілей цього Регламенту і, зокрема, важлива для присвоєння рівнів впливу ділянкам зовнішнього кордону, як-от зображення та геодані, основні зміни та показники, аналітичні звіти та інша відповідна додаткова інформація.

2. Ситуаційні картини, зазначені у параграфі 1, повинні давати змогу виявляти та відстежувати події, операції та здійснювати відповідний аналіз, пов’язаний із ситуаціями, у яких існує ризик для життя людини.

3. Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт, який детально встановлює рівні інформації ситуаційних картин і правила створення спеціальних ситуаційних картин. Імплементаційний акт повинен визначати тип інформації, що надається, і органи, відповідальні за збирання, опрацювання, архівування та передавання конкретної інформації, граничні терміни звітування, правила щодо безпеки і захисту даних та відповідні механізми контролю якості. Такий імплементаційний акт повинен ухвалюватися згідно із експертною процедурою, зазначеною у статті 122(2).

Стаття 25. Національні ситуаційні картини

1. Кожний національний координаційний центр повинен сформувати та підтримувати національну ситуаційну картину, щоб забезпечити всі органи, відповідальні за контроль за зовнішніми кордонами на національному рівні, ефективною, точною та своєчасною інформацією.

2. Національна ситуаційна картина повинна містити інформацію, зібрану з таких джерел:

(a) національна система нагляду за кордонами згідно із національним правом;

(b) стаціонарні та мобільні сенсори, що використовуються національними органами, відповідальними за нагляд за зовнішніми кордонами;

(d) місцеві, регіональні та інші координаційні центри;

(e) інші відповідні національні органи та системи, у тому числі зв’язкові офіцери з питань імміграції, оперативні центри та контактні пункти;

(f) перевірки на кордоні;

(h) національні координаційні центри в інших державах-членах;

(i) органи третіх країн на основі двосторонніх або багатосторонніх угод та регіональних мереж, зазначених у статті 72;

(j) системи звітування для суден згідно із відповідними правовими основами;

(k) інші відповідні європейські та міжнародні організації;

(l) інші джерела.

3. Кожен національний координаційний центр повинен присвоювати один орієнтовний рівень впливу - від "низького" та "середнього" до "високого" та "дуже високого" - кожному інциденту на рівні подій національної ситуаційної картини. Про всі інциденти необхідно повідомляти Агенцію.

4. Кожен національний координаційний центр може ухвалити рішення, за запитом компетентних національних органів, про обмеження доступу до інформації, пов’язаної з національною безпекою, а також до військових засобів, згідно з принципом службової необхідності.

5. Національні координаційні центри сусідніх держав-членів можуть прямо та в режимі майже реального часу обмінюватися між собою ситуаційною картиною сусідніх ділянок зовнішнього кордону, включно з розташуванням, станом і типом власних активів, задіяних на ділянках зовнішнього кордону із сусідніми державами.

Стаття 26. Європейська ситуаційна картина

1. Агенція повинна сформувати та підтримувати європейську ситуаційну картину, щоб надавати національним координаційним центрам і Комісії ефективну, точну та своєчасну інформацію й аналіз, з охопленням зовнішніх кордонів, прикордонної зони та несанкціонованих вторинних переміщень.

2. Європейська ситуаційна картина повинна містити інформацію, зібрану з таких джерел:

(a) національні координаційні центри, національні ситуаційні картини, а також інформація і звіти, отримані від зв’язкових офіцерів з питань імміграції, в обсязі, передбаченому цією статтею;

(b) Агенція, а також інформація та звіти, надані її зв’язковими офіцерами з питань імміграції згідно зі статтями 31 та 77;

(c) представництва Союзу, а також місії та операції Спільної безпекової та оборонної політики (СБОП), передбачені пунктом (j) другого підпараграфа статті 68(1);

(d) інші відповідні органи, офіси та агентства Союзу та міжнародні організації, перелічені у статті 68(1);

(e) органи третіх країн на основі двосторонніх або багатосторонніх угод і регіональних мереж, як зазначено у статті 72, і робочих угод, як зазначено у статті 73(4);

(f) інші джерела.

3. Рівень подій європейської ситуаційної картини повинен містити інформацію щодо:

(a) інцидентів та інших подій, що містяться на рівні подій національних ситуаційних картин;

(b) інцидентів та інших подій, що містяться у спеціальних ситуаційних картинах, передбачених у статті 27;

(c) інцидентів в операційній зоні спільної операції або швидкого втручання, координованих Агенцією, або в зонах припливу мігрантів.

4. Операційний рівень європейської ситуаційної картини повинен містити інформацію про спільні операції та швидкі втручання, координовані Агенцією, і в зонах припливу мігрантів, і повинен включати завдання місій, розташування, статус, тривалість, інформацію про держави-члени та інших учасників, щодобові та щотижневі звіти про ситуацію, статистичні дані та інформаційні пакети для ЗМІ.

5. Інформація про власні активи на операційному рівні європейської ситуаційної картини, у відповідних випадках, може мати ступінь секретності "RESTREINT UE/EU RESTRICTED".

6. У контексті європейської ситуаційної картини Агенція повинна враховувати рівні впливу, які національні координаційні центри присвоюють конкретним інцидентам в національних ситуаційних картинах. Будь-якому інциденту у прикордонній зоні Агенція повинна пристроїти один орієнтовний рівень впливу та повинна повідомити про це національні координаційні центри.

Стаття 27. Спеціальні ситуаційні картини

1. Агенція та держави-члени можуть формувати та підтримувати спеціальні ситуаційні картини для підтримки конкретних оперативних дій на зовнішніх кордонах або для обміну інформацією з установами, органами, офісами та агентствами Союзу і міжнародними організаціями, переліченими у статті 68(1), або третіми країнами, як передбачено у статті 75.

2. Спеціальні ситуаційні картини повинні містити вибірку інформації з національних і європейської ситуаційних картин.

3. Детальні правила створення спеціальних ситуаційних картин і обміну ними повинні бути визначені в оперативному плані оперативних дій та у двосторонній чи багатосторонній угоді, якщо спеціальна ситуаційна картина формується в рамках двосторонньої або багатосторонньої співпраці з третіми країнами. Будь-який обмін інформацією згідно із цим параграфом повинен здійснюватися згідно з принципом згоди автора інформації.

Стаття 28. Служби об’єднання даних EUROSUR

1. Агенція повинна координувати служби об’єднання даних EUROSUR для регулярного, надійного та економічно ефективного забезпечення національних координаційних центрів, Комісії та Агенції інформацією про зовнішні кордони та прикордонну зону.

2. За запитом національного координаційного центру Агенція повинна надати йому інформацію про зовнішні кордони держави-члена її приналежності та про прикордонну зону, що її можна отримати за допомогою:

(a) вибіркового моніторингу за призначеними портами та узбережжями третіх країн, які за допомогою аналізу ризику та інформації були визначені як пункти посадки чи транзиту для суден або інших плавучих засобів, що використовуються для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності;

(b) відстеження суден або інших плавучих засобів у відкритому морі та відстеження повітряних суден, якщо існує підозра або було виявлено, що такі судна, інші плавучі засоби або повітряні судна використовуються для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності, а також, у випадку осіб, що зазнали лиха на морі, з метою передачі цієї інформації відповідним органам, компетентним проводити пошуково-рятувальні операції;

(c) моніторингу призначених районів у морській зоні для виявлення, ідентифікації та відстеження суден або інших плавучих засобів, що використовуються або підозрюються у використанні для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності, а також, у випадку осіб, що зазнали лиха на морі, з метою передачі цієї інформації відповідним органам, компетентним проводити пошуково-рятувальні операції;

(d) моніторингу призначених районів повітряних кордонів для виявлення, ідентифікації та відстеження повітряних суден та інших видів обладнання, що використовуються або підозрюються у використанні для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності;

(e) екологічної оцінки призначених районів у морській зоні та на зовнішніх сухопутних і повітряних кордонах для оптимізації моніторингу та патрульної діяльності;

(f) вибіркового моніторингу призначених прикордонних зон на зовнішніх кордонах, які були визначені на основі аналізу ризику та інформації як потенційні зони виїзду або транзиту для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності;

(g) моніторингу міграційних потоків до та в межах Союзу в розрізі тенденцій, масштабу та маршрутів міграції;

(h) моніторингу засобів масової інформації, розвідки на основі відкритих джерел даних і аналізу використання мережі Інтернет згідно з Директивою (ЄС) 2016/680 та Регламентом (ЄС) № 2016/679 (984_008-16) , залежно від випадку, з метою запобігання нелегальній імміграції чи транскордонній злочинності;

(i) аналізу інформації, отриманої з великих інформаційних систем з метою виявлення змінних маршрутів і методів, які використовуються для нелегальної імміграції та транскордонної злочинності.

3. Агенція може відхилити запит національного координаційного центру з технічних, фінансових чи операційних причин. Агенція повинна своєчасно повідомляти національний координаційний центр про причини такого відхилення.

4. Агенція може з власної ініціативи використовувати інструменти нагляду, зазначені у параграфі 2, для збору інформації про прикордонну зону, що має значення для європейської ситуаційної картини.

Стаття 29. Аналіз ризиків

1. Агенція повинна здійснювати моніторинг міграційних потоків до та в межах Союзу в розрізі тенденцій, масштабу та маршрутів міграції та інших тенденцій чи можливих викликів на зовнішніх кордонах та щодо повернення. З цією метою Агенція, за рішенням правління на підставі пропозиції виконавчого директора, повинна створити спільну модель інтегрованого аналізу ризиків, яку повинні застосовувати Агенція і держави-члени. Спільна модель інтегрованого аналізу ризиків повинна бути створена та оновлюватися, за необхідності, на основі результатів оцінювання виконання багаторічного циклу стратегічної політики європейського інтегрованого управління кордонами, зазначеного у статті 8(7).

2. Агенція повинна готувати загальні річні аналізи ризиків, які подаються Європейському Парламенту, Раді та Комісії із застосуванням правил безпеки, ухвалених згідно із статтею 92, а також спеціальні аналізи ризиків для операційної діяльності. Кожні два роки Агенція у тісній консультації з державами-членами повинна підготувати та подати Європейському Парламенту, Раді та Комісії стратегічний аналіз ризиків для європейського інтегрованого управління кордонами. Такі стратегічні аналізи ризиків повинні враховуватися при підготовці багаторічного циклу стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами. Агенція повинна готувати такі загальні річні аналізи ризиків і стратегічні аналізи ризиків на основі отриманої інформації, у тому числі від держав-членів. Персональні дані знеособлюються в результатах таких аналізів ризику.

3. Аналіз ризиків, зазначений у параграфі 2, повинен охоплювати всі аспекти, що мають значення для європейського інтегрованого управління кордонами з метою розроблення механізму раннього попередження.

4. Агенція повинна публікувати вичерпну інформацію про спільну модель інтегрованого аналізу ризику.

5. Держави-члени повинні надавати Агенції всю необхідну інформацію щодо ситуації, тенденцій і можливих загроз на зовнішніх кордонах та щодо повернення. Держави-члени регулярно або за запитом Агенції повинні надавати їй всю відповідну інформацію, таку як статистичні та оперативні дані, зібрані щодо європейського інтегрованого управління кордонами, які включені до переліку обов’язкової інформації та даних для обміну з Агенцією, як зазначено у пункті (е) статті 100(2), а також інформацію, отриману з аналітичних рівнів національних ситуаційних картин, як передбачено у статті 25.

6. Результати аналізу ризиків повинні бути надані правлінню та своєчасно і точно передані компетентним органам держав-членів.

7. Держави-члени повинні враховувати результати аналізу ризиків при плануванні своїх операцій та дій на зовнішніх кордонах, а також діяльності, пов’язаної із поверненням.

8. Агенція повинна враховувати результати спільної моделі інтегрованого аналізу ризиків при розробленні спільних основних програм підготовки, як зазначено у статті 62.

Стаття 30. Визначення ділянок зовнішнього кордону

Для цілей цього Регламенту кожна держава-член повинна поділити свої зовнішні кордони на ділянки зовнішнього кордону. Такі ділянки складаються із суходолу, моря та, за рішенням держави-члена, ділянок повітряного кордону. Кожна держава-член повинна повідомити Агенцію про такі ділянки зовнішнього кордону.

Держави-члени повинні своєчасно повідомляти Агенцію про будь-яку зміну ділянок зовнішнього кордону для забезпечення безперервності аналізу ризиків Агенцією.

Стаття 31. Зв’язкові офіцери Агенції в державах-членах

1. Агенція повинна забезпечити регулярний моніторинг управління зовнішніми кордонами та повернення в усіх державах-членах через зв’язкових офіцерів Агенції.

Агенція може вирішити, що зв’язковий офіцер відповідає за максимум чотири держави-члена, які розташовані географічно близько одна до одної.

2. Виконавчий директор повинен призначити експертів із штатного персоналу, які повинні бути направлені як зв’язкові офіцери. На основі аналізу ризиків та після консультацій із відповідними державами-членами, виконавчий директор повинен внести пропозицію щодо характеру та умов направлення, держави-члена чи регіону, до якого може бути направлено зв’язкового офіцера та можливих завдань, які не охоплюються параграфом 3. Пропозиція виконавчого директора підлягає затвердженню правлінням. Виконавчий директор повинен повідомити відповідну державу-члену про призначення та повинен визначити разом з цією державою-членом місце направлення.

3. Зв’язкові офіцери діють від імені Агенції, і їхня роль полягає у сприянні співпраці та діалогу між Агенцією та національними органами, відповідальними за управління кордонами, включно з береговою охороною тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, а також національними органами, відповідальними за повернення. Зв’язкові офіцери повинні, зокрема:

(a) бути сполучною ланкою між Агенцією та національними органами, відповідальними за управління кордонами, включно з береговою охороною тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, а також національними органами, відповідальними за повернення;

(b) підтримувати збір інформації, необхідної Агенції для моніторингу незаконної імміграції й аналізу ризиків, зазначеного у статті 29;

(c) підтримувати збір інформації, зазначеної у статті 32 і необхідної Агенції для проведення оцінки вразливості та підготовки відповідного звіту;

(d) контролювати заходи, вжиті державами-членами на ділянках зовнішнього кордону, яким присвоєно високий або критичний рівень впливу згідно із статтею 34;

(e) сприяти розширенню застосування acquis Союзу в галузі управління зовнішніми кордонами та повернення, а також дотримання фундаментальних прав;

(f) співпрацювати з працівником з питань фундаментальних прав, за необхідності, з метою сприяння дотриманню фундаментальних прав у роботі Агенції згідно з пунктом (e);

(g) у разі можливості, допомагати державам-членам у підготовці планів дій у разі надзвичайних ситуацій, що стосуються управління кордонами;

(h) сприяти комунікації між відповідною державою-членом і Агенцією, обмінюватися відповідною інформацією, відомою Агенції, з відповідною державою-членом, включно з інформацією про поточні операції;

(i) звітувати регулярно та безпосередньо виконавчому директору про ситуацію на зовнішніх кордонах і спроможність держави-члена ефективно контролювати ситуацію на зовнішніх кордонах; а також звітувати про виконання операцій повернення перед відповідними третіми країнами;

(j) контролювати заходи, вжиті державою-членом щодо ситуації, що вимагає невідкладних дій на зовнішніх кордонах, як зазначено у статті 42;

(k) контролювати заходи, вжиті державою-членом щодо повернення, і допомагати зі збором інформації, необхідної Агенції для здійснення дій, зазначених у статті 48.

4. Якщо звітність зв’язкового офіцера, зазначена у пункті (i) параграфа 3, викликає занепокоєння щодо одного або більше аспектів, важливих для відповідної держави-члена, виконавчий директор повинен невідкладно повідомити про це відповідну державу-член.

5. Для цілей параграфа 3 зв’язковий офіцер повинен, відповідно до національних і союзних правил безпеки та захисту даних:

(a) отримувати інформацію від відповідного національного координаційного центру та відповідну національну ситуаційну картину, сформовану згідно із статтею 25;

(b) підтримувати регулярні контакти з національними органами, відповідальними за управління кордонами, у тому числі з працівниками берегової охорони тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, а також з національними органами, відповідальними за повернення, інформуючи про це відповідний національний контактний пункт.

6. Звіт зв’язкового офіцера, зазначений у пункті (c) параграфа 3 цієї статті, повинен бути частиною оцінки вразливості, зазначеного у статті 32. Такий звіт повинен бути переданий відповідній державі-члену.

7. Під час виконання своїх обов’язків зв’язкові офіцери отримують вказівки лише від Агенції.

Стаття 32. Оцінювання вразливості

1. Агенція повинна встановити загальну методику оцінювання вразливості за рішенням правління на підставі пропозиції виконавчого директора, підготовленої в тісній співпраці з державами-членами та Комісією. Така методологія повинна включати об’єктивні критерії, за якими Агенція здійснюватиме оцінювання вразливості, періодичність такого оцінювання, спосіб проведення послідовних оцінок вразливості та механізми ефективної системи моніторингу виконання рекомендацій виконавчого директора, як зазначено у параграфі 7.

2. Агенція повинна здійснювати моніторинг та оцінку наявності технічного обладнання, систем, можливостей, ресурсів, інфраструктури та належно кваліфікованого та підготовленого персоналу держав-членів, необхідних для прикордонного контролю, як зазначено у пункті (a) статті 3(1). У цьому контексті Агенція повинна оцінювати національні плани нарощування спроможності, зазначені у статті 9(4), у розрізі здатності здійснювати прикордонний контроль з урахуванням того, що окремі національні спроможності можуть частково використовуватися для інших цілей, ніж прикордонний контроль. Для цілей майбутнього планування Агенція повинна здійснювати такий моніторинг і оцінку як превентивний захід на основі аналізів ризиків, підготовлених згідно із статтею 29(2). Агенція повинна здійснювати такий моніторинг та оцінювання щонайменше раз на рік, якщо виконавчий директор не вирішить інше на основі аналізу ризиків або попередньої оцінки вразливості. У будь-якому разі кожна держава-член повинна бути об’єктом моніторингу та оцінки щонайменше один раз на три роки.

3. Без обмеження статті 9, держави-члени, за запитом Агенції, повинні надавати інформацію щодо технічного обладнання, персоналу та, наскільки це можливо, фінансових ресурсів, наявних на національному рівні для здійснення прикордонного контролю. Держави-члени також повинні надавати інформацію про свої плани дій у разі надзвичайних ситуацій з управління кордонами за запитом Агенції.

4. Метою оцінювання вразливості для Агенції є: оцінювання спроможності та готовності держав-членів до вирішення наявних і майбутніх викликів на зовнішніх кордонах; визначення, особливо для держав-членів, які стикаються зі специфічними та непропорційно складними викликами, можливих негайних наслідків на зовнішніх кордонах і подальших наслідків для функціонування Шенгенської зони; оцінювання їхньої спроможності зробити свій внесок у постійний корпус та резерв технічного обладнання, а також в резерв обладнання швидкого реагування; і оцінювання спроможності прийому держав-членів щодо підтримки з боку Європейської прикордонної і берегової охорони згідно зі статтею 9(3). Ця оцінка повинна проводитися без обмеження Шенгенського механізму оцінювання.

5. При оцінюванні вразливості Агенція повинна оцінити якісні та кількісні параметри спроможності держав-членів виконувати всі завдання з управління кордонами, а також їхню спроможність справлятися з потенційним прибуттям значної кількості осіб на їхню територію.

6. Попередні результати оцінювання вразливості повинні бути надані відповідним державам-членам. Відповідні держави-члени можуть надавати коментарі до такої оцінки.

7. У необхідних випадках виконавчий директор, після консультацій із відповідною державою-членом, повинен надати рекомендацію, у якій визначаються необхідні заходи, які слід здійснити відповідній державі-члену, а також строк здійснення таких заходів. Виконавчий директор повинен рекомендувати відповідним державам-членам здійснити необхідні заходи на основі плану дій, розробленого державою-членом після консультацій з виконавчим директором.

8. Виконавчий директор повинен розробляти заходи, що рекомендуються відповідним державам-членам, на основі результатів оцінювання вразливості, враховуючи аналіз ризиків Агенції, коментарі відповідної держави-члена та результати Шенгенського механізму оцінювання.

Рекомендовані заходи повинні бути спрямовані на усунення вразливостей, виявлених під час оцінювання, щоб держави-члени могли підвищити готовність до вирішення наявних і майбутніх викликів на зовнішніх кордонах шляхом посилення або вдосконалення свого потенціалу, технічного обладнання, систем, ресурсів та планів дій у разі надзвичайних ситуацій. Виконавчий директор може запропонувати державам-членам технічні експертні знання Агенції для підтримки здійснення рекомендованих заходів.

9. Виконавчий директор повинен здійснювати моніторинг реалізації рекомендованих заходів за допомогою регулярних звітів, що подаються державами-членами на основі планів дій, зазначених у параграфі 7.

Якщо існує ризик, що держава-член не здійснить рекомендовані заходи протягом строку, встановленого згідно із параграфом 7, виконавчий директор повинен невідкладно повідомити про це члена правління від відповідної держави-члена та Комісію. Після консультацій із членом правління від відповідної держави-члена виконавчий директор повинен надіслати запит до відповідних органів такої держави-члена щодо причин затримки та запропонувати підтримку Агенції, щоб сприяти здійсненню рекомендованих заходів.

10. Якщо існує ризик, що держава-член не здійснить рекомендовані заходи протягом строку, встановленого згідно із параграфом 7 цієї статті, виконавчий директор повинен невідкладно повідомити про це члена правління від відповідної держави-члена та Комісію. Правління повинне ухвалити рішення на підставі пропозиції виконавчого директора, що визначає необхідні заходи, які повинні бути здійснені відповідною державою-членом, і строк здійснення таких заходів. Рішення Правління є обов’язковим для держави-члена. Якщо держава-член не здійснить заходи у строк, передбачений цим рішенням, правління повинне повідомити Раду та Комісію і подальші заходи можуть бути вжиті згідно із статтею 42.

11. Оцінка вразливості, у тому числі детальний опис результатів оцінювання вразливості, заходи, вжиті державами-членами у відповідь на оцінювання вразливості, і стан виконання будь-яких раніше рекомендованих заходів повинні передаватися, згідно із статтею 92, на регулярній основі - щонайменше один раз на рік - до Європейського Парламенту, Ради та Комісії.

Стаття 33. Синергія між оцінюванням вразливості та Шенгенським механізмом оцінювання

1. Синергія між оцінюванням вразливості та Шенгенським механізмом оцінювання повинна бути максимальною, щоб створити вдосконалену ситуаційну картину функціонування Шенгенської зони, уникаючи, наскільки це можливо, дублювання зусиль з боку держав-членів, і забезпечити краще координоване використання відповідних фінансових інструментів Союзу для підтримки управління зовнішніми кордонами.

2. Для цілей, зазначених у параграфі 1, Комісія й Агенція повинні створити необхідні механізми для регулярного, безпечного та своєчасного обміну всією інформацією, пов’язаною з результатами оцінювання вразливості та результатами проведених оцінок у рамках Шенгенського механізму оцінювання у сфері управління кордонами. Такі механізми обміну інформацією повинні охоплювати звіти про результати оцінювання вразливості та звіти про візити в рамках шенгенського оцінювання, подальші рекомендації, плани дій та будь-які оновлення щодо виконання планів дій, надані державами-членами.

3. Для цілей Шенгенського механізму оцінювання, наскільки це пов’язано з управлінням зовнішніми кордонами, Комісія повинна надавати результати оцінювання вразливості з усіма членами груп з шенгенського оцінювання, які беруть участь в оцінюванні відповідної держави-члена. Така інформація вважається чутливою у розумінні Регламенту (ЄС) № 1053/2013 і повинна опрацьовуватися відповідним чином.

4. Механізми, зазначені у параграфі 2, повинні охоплювати результати оцінок, проведених у рамках Шенгенського механізму оцінювання в сфері повернення для забезпечення повного розуміння Агенцією виявлених недоліків, щоб дати їй змогу пропонувати належні заходи для підтримки відповідних держав-членів у цьому плані.

Стаття 34. Присвоєння рівнів впливу ділянкам зовнішнього кордону

1. На основі аналізу ризиків Агенції, оцінювання вразливості та за погодженням із відповідною державою-членом Агенція присвоює такі рівні впливу кожній ділянці зовнішнього кордону або змінює такі рівні:

(a) низький рівень впливу, якщо інциденти, пов’язані з незаконною імміграцією чи транскордонною злочинністю на відповідній ділянці кордону, мають незначний вплив на безпеку кордону;

(b) середній рівень впливу, якщо інциденти, пов’язані з незаконною імміграцією чи транскордонною злочинністю на відповідній ділянці кордону, мають помірний вплив на безпеку кордону;

(c) високий рівень впливу, коли інциденти, пов’язані з незаконною імміграцією чи транскордонною злочинністю, що відбуваються на відповідній ділянці кордону, мають істотний вплив на безпеку кордону.

2. Для швидкого вирішення кризової ситуації на певній ділянці зовнішнього кордону, коли згідно з аналізом ризиків Агенції, інциденти, пов’язані з незаконною імміграцією або транскордонною злочинністю на відповідній ділянці кордону, мають вирішальний вплив на безпеку кордону настільки, що вони можуть поставити під загрозу функціонування Шенгенської зони, Агенція повинна, за погодженням із відповідною державою-членом, тимчасово присвоїти такій ділянці зовнішнього кордону "критичний" рівень впливу.

3. Якщо між відповідною державою-членом і Агенцією не досягнута згода щодо присвоєння рівня впливу ділянці зовнішнього кордону, рівень впливу, який раніше був присвоєний цій ділянці кордону, повинен залишатися незмінним.

4. Національний координаційний центр, у тісній співпраці з іншими компетентними національними органами, повинен постійно оцінювати потребу у зміненні рівня впливу будь-якої з ділянок зовнішнього кордону, враховуючи інформацію, що міститься в національній ситуаційній картині, і повинен повідомляти про це Агенцію.

5. Агенція повинна відображати рівні впливу, присвоєні ділянкам зовнішнього кордону, у європейській ситуаційній картині.

Стаття 35. Реакція, що відповідає рівню впливу

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб прикордонний контроль на ділянках зовнішнього кордону відповідав присвоєним рівням впливу таким чином:

(a) якщо ділянці зовнішнього кордону присвоюється низький рівень впливу, національні органи, відповідальні за контроль за зовнішніми кордонами, повинні організувати регулярний прикордонний контроль на основі аналізу ризиків і забезпечити, щоб на цій ділянці кордону було достатньо персоналу та ресурсів;

(b) якщо ділянці зовнішнього кордону присвоюється середній рівень впливу, національні органи, відповідальні за контроль за зовнішніми кордонами, повинні забезпечити, на додачу до заходів, вжитих згідно з пунктом (a) цього параграфа, вжиття відповідних заходів прикордонного контролю на цій ділянці кордону; якщо вживаються такі заходи прикордонного контролю, про це повідомляється національний координаційний центр; національний координаційний центр повинен координувати будь-яку підтримку, надану згідно зі статтею 21(3);

(c) якщо ділянці зовнішнього кордону присвоюється високий рівень впливу, відповідна держава-член, на додачу до заходів, вжитих згідно із пунктом (b) цього параграфа, повинна забезпечити через національний координаційний центр, щоб національним органам, які працюють на цій ділянці кордону, надавали необхідну підтримку та щоб вживалися посилені заходи прикордонного контролю; така держава-член може вимагати від Агенції підтримки на умовах ініціювання спільних операцій або швидких прикордонних втручань, як встановлено у статті 36;

(d) якщо ділянці зовнішнього кордону присвоюється критичний рівень впливу, Агенція повинна повідомити про це Комісію; виконавчий директор, на додаток до заходів, вжитих відповідно до пункту (c) цього параграфа, повинен видати рекомендацію згідно зі статтею 41(1), враховуючи постійну підтримку Агенції; відповідна держава-член повинна надати відповідь на рекомендацію згідно із статтею 41(2).

2. Національні координаційні центри повинні регулярно повідомляти Агенцію про заходи, вжиті на національному рівні згідно із пунктами (c) та (d) параграфа 1.

3. Якщо середній, високий або критичний рівень впливу присвоюється ділянці зовнішнього кордону, що примикає до ділянки кордону іншої держави-члена або третьої країни, з якою наявні угоди, домовленості або регіональні мережі, як зазначено у статтях 72 та 73, національний координаційний центр повинен зв’язатися з національним координаційним центром сусідньої держави-члена або компетентним органом сусідньої третьої країни та докладати зусиль, щоб координувати разом з Агенцією необхідні транскордонні заходи.

4. Агенція разом із відповідною державою-членом повинні оцінити присвоєння рівнів впливу та відповідні заходи, вжиті на національному рівні та на рівні Союзу. Таке оцінювання повинна використовуватися для цілей оцінювання вразливості, яке проводиться Агенцією згідно зі статтею 32.

Стаття 36. Дії Агенції на зовнішніх кордонах

1. Держава-член може звернутися із запитом до Агенції про надання допомоги у виконанні своїх зобов’язань щодо прикордонного контролю за зовнішнім кордоном. Агенція також повинна здійснювати заходи згідно зі статтями 41 та 42.

2. Агенція повинна організувати належну технічну та оперативну допомогу для держави-члена здійснення заходів і може, діючи згідно з правом Союзу та міжнародним правом, а також принципом заборони примусового видворення чи примусового повернення, здійснити один або кілька таких заходів:

(a) координувати спільні операції для однієї або кількох держав-членів та розгортати постійний корпус та технічне обладнання;

(b) організовувати швидкі прикордонні втручання та розгортати постійний корпус та технічне обладнання;

(c) координувати діяльність однієї або кількох держав-членів та третіх країн на зовнішніх кордонах, у тому числі, спільні операції з третіми країнами;

(d) розгортати постійний корпус у формі команд підтримки регулювання міграції у, між іншим, зонах припливу мігрантів для надання технічної та оперативної допомоги, а також, за необхідності, у рамках заходів із повернення;

(e) надавати, у рамках операцій, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) цього параграфа, і згідно із Регламентом (ЄС) № 656/2014 та міжнародним правом, технічну і оперативну допомогу державам-членам та третім країнам для підтримки пошуково-рятувальних операцій стосовно осіб, що зазнали лиха на морі, які можуть проводитися в рамках операцій з нагляду за морськими кордонами;

(f) встановлювати пріоритетний режим для служб об’єднання даних EUROSUR.

3. Агенція фінансує або співфінансує діяльність, зазначену у параграфі 2, зі свого бюджету згідно з фінансовими правилами, що застосовуються до Агенції.

4. Якщо Агенція має значні додаткові фінансові потреби у зв’язку із ситуацією на зовнішніх кордонах, вона повинна невідкладно повідомити про це Європейський Парламент, Раду та Комісію.

Стаття 37. Ініціювання спільних операцій та швидких прикордонних втручань на зовнішніх кордонах

1. Держава-член може звернутися із запитом до Агенції про ініціювання спільних операцій для вирішення майбутніх викликів, у тому числі нелегальної імміграції, поточних або майбутніх загроз на своїх зовнішніх кордонах або транскордонної злочинності, або про надання посиленої технічної та оперативної допомоги у виконанні своїх зобов’язань щодо прикордонного контролю за зовнішнім кордоном. У рамках такого запиту держава-член може також вказати профілі оперативного персоналу, необхідного для проведення спільної операції, у тому числі персоналу, який має виконавчі повноваження, якщо застосовно.

2. За запитом держави-члена, яка зіткнулася із ситуацією зі специфічними і непропорційно складними викликами, зокрема прибуття до пунктів на зовнішніх кордонах великої кількості громадян третьої країни, які намагаються в’їхати на територію цієї держави-члена без дозволу, Агенція може організувати швидке прикордонне втручання на обмежений період часу на території цієї держави-члена здійснення заходів.

3. Виконавчий директор повинен оцінити, затвердити та координувати пропозиції, внесені державами-членами щодо спільних операцій або швидких прикордонних втручань. Спільним операціям та швидким прикордонним втручанням повинен передувати ретельний, надійний та сучасний аналіз ризиків, що дає змогу Агенції визначити порядок пріоритетності запропонованих спільних операцій та швидких прикордонних втручань, враховуючи рівні впливу, присвоєних ділянкам зовнішнього кордону згідно зі статтею 34, і наявність ресурсів.

4. Цілі спільної операції або швидкого прикордонного втручання можуть бути досягнуті в рамках багатоцільової операції. Такі операції можуть включати функції берегової охорони та запобігання транскордонній злочинності, зосереджуючись на боротьбі з незаконним ввезенням мігрантів або торгівлею людьми, а також регулювання міграції, зосереджуючись на ідентифікації, реєстрації, збиранні інформації та поверненні.

Стаття 38. Оперативні плани спільних операцій

1. Під час підготовки спільної операції, виконавчий директор у співпраці з державою-членом здійснення заходів повинен скласти перелік необхідного технічного обладнання, персоналу та профілі персоналу, у тому числі персоналу, який має виконавчі повноваження, якщо застосовано, який затверджується згідно із статтею 82(2). Цей перелік складається з урахуванням наявних ресурсів держави-члена здійснення заходів і запиту держави-члена здійснення заходів зі статтею 37. На основі цих елементів Агенція повинна визначити обсяг технічного та оперативного підкріплення, а також заходи з нарощування спроможності, які повинні бути включені в оперативний план.

2. Виконавчий директор повинен підготувати оперативний план спільних операцій на зовнішніх кордонах. Виконавчий директор та держава-член здійснення заходів, у тісних і своєчасних консультаціях з державами-членами, що беруть участь, погоджують оперативний план, у якому детально визначені організаційні та процедурні аспекти спільної операції.

3. Оперативний план є обов’язковим для Агенції, держави-члена здійснення заходів та держав-членів, що беруть участь. Він повинен охоплювати всі аспекти, які вважаються необхідними для проведення спільної операції, зокрема:

(a) опис ситуації з алгоритмом дій і цілями розгортання, включно з оперативною метою;

(b) орієнтовна тривалість спільної операції для досягнення цілей;

(d) опис завдань, у тому числі тих, що вимагають виконавчих повноважень, обов’язків, у тому числі щодо дотримання фундаментальних прав та вимог захисту даних, а також спеціальні інструкції для команд, у тому числі щодо дозволів на користування базами даних і дозволеної службової зброї, боєприпасів та обладнання у державі-члені здійснення заходів;

(e) склад команд, а також розгортання іншого відповідного персоналу;

(f) положення про командування та контроль, у тому числі імена та звання прикордонників держави-члена здійснення заходів, відповідальних за співпрацю із членами команд і Агенцією, зокрема імена та звання прикордонників, які здійснюють командування протягом періоду розгортання, і позиції членів команд у структурі командування;

(g) технічне обладнання, яке буде розгорнуте під час спільної операції, у тому числі конкретні вимоги, такі як умови використання, запитуваний персонал, транспорт та інша логістика, а також фінансові положення;

(h) детальні положення про невідкладне звітування Агенцією про інциденти перед правлінням та відповідними національними органами;

(i) схема звітності та оцінювання, що містить бенчмарки для звіту про результати оцінювання, у тому числі щодо захисту фундаментальних прав, і кінцеву дату подання остаточного звіту про результати оцінювання;

(j) у випадку морських операцій, конкретна інформацію щодо відповідної юрисдикції та застосовного права у географічному районі проведення спільної операції, у тому числі покликання на норми національного, міжнародного права та права Союзу щодо перехоплення, порятунку на морі та висадки; у зв’язку з цим оперативний план повинен складатися згідно із Регламентом (ЄС) № 656/2014;

(k) умови співпраці з третіми країнами, іншими органами, офісами й агентствами Союзу або міжнародними організаціями;

(l) загальні інструкції щодо забезпечення захисту фундаментальних прав у ході оперативної діяльності Агенції;

(m) процедури, згідно з якими особи, які потребують міжнародного захисту, жертви торгівлі людьми, неповнолітні без супроводу та особи, що перебувають в уразливому становищі, направляються до компетентних національних органів для отримання відповідної допомоги;

(n) процедури, що встановлюють механізм приймання та передавання до Агенції скарг на будь-яку особу, що бере участь в оперативній діяльності Агенції, у тому числі на прикордонників або інший відповідний персонал держави-члена здійснення заходів і членів команд, за порушення фундаментальних права у контексті їх участі в оперативній діяльності Агенції;

(o) логістичні заходи, у тому числі інформація про умови праці та екологічну ситуацію в районах, де має відбуватися спільна операція.

4. Будь-які зміни або адаптації оперативного плану вимагають погодження виконавчого директора та держави-члена здійснення заходів після консультацій з державами-членами, які беруть участь. Агенція повинна невідкладно надіслати копію зміненого або адаптованого оперативного плану державам-членам, що беруть участь.

5. Ця стаття застосовується mutatis mutandis до всіх операцій Агенції.

Стаття 39. Порядок початку швидкого прикордонного втручання

1. Запит держави-члена про ініціювання швидкого прикордонного втручання повинен містити опис ситуації, можливих цілей та передбачених потреб, а також профілів необхідного персоналу, у тому числі персоналу, який має виконавчі повноваження, якщо застосовно. За необхідності виконавчий директор може негайно направити експертів Агенції для оцінювання ситуації на зовнішніх кордонах відповідної держави-члена.

2. Виконавчий директор повинен невідкладно повідомити правління про запит держави-члена про ініціювання швидкого прикордонного втручання.

3. У ході ухвалення рішення щодо запиту держави-члена виконавчий директор повинен враховувати результати аналізу ризиків Агенції та аналітичний рівень європейської ситуаційної картини, а також результати оцінювання вразливості, зазначеного у статті 32, і будь-яку іншу відповідну інформацію, надану відповідною державою-членом або іншою державою-членом.

4. Виконавчий директор повинен невідкладно оцінити можливість перенаправлення наявних членів команд у складі постійного корпусу, зокрема штатного персоналу та персоналу, прикомандированого до Агенції державами-членами, що присутній в інших оперативних зонах. Виконавчий директор також повинен оцінити додаткову потребу в направленні оперативного персоналу згідно зі статтею 57 та, після вичерпання персоналу з необхідними профілями, в активації резерву швидкого реагування згідно зі статтею 58.

5. Виконавчий директор повинен ухвалити рішення щодо запиту про ініціювання швидкого прикордонного втручання на кордоні протягом двох робочих днів з дати отримання запиту. Виконавчий директор повинен одночасно письмово повідомити відповідну державу-член та правління про ухвалене рішення. Рішення повинне містити обґрунтування його ухвалення.

6. Ухвалюючи рішення, зазначене у параграфі 5 цієї статті, виконавчий директор повинен повідомити держави-члени про можливість подання запиту на додатковий оперативний персонал згідно зі статтею 57 та, якщо застосовно, статтею 58, зазначивши можливу кількість та профілі персоналу, який повинен бути наданий кожною державою-членом.

7. Якщо виконавчий директор вирішить ініціювати швидке прикордонне втручання, він або вона повинна розгорнути наявні команди управління кордонами із числа працівників постійного корпусу та обладнання з резерву технічного обладнання згідно зі статтею 64 і, за необхідності, він або вона ухвалює рішення про негайне підкріплення у вигляді однієї або кількох команд управління кордонами згідно зі статтею 57.

8. Виконавчий директор разом із державою-членом здійснення заходів повинні розробити та погодити оперативний план, як зазначено у статті 38(2), у терміновому порядку, але в будь-якому разі не пізніше трьох робочих днів з дати прийняття рішення.

9. Після погодження оперативного плану та його надання державам-членам виконавчий директор повинен негайно розгорнути наявний оперативний персонал шляхом перенаправлення з інших оперативних зон або інших завдань.

10. Одночасно з розгортанням, зазначеним у параграфі 9, та у разі необхідності забезпечити негайне підкріплення у вигляді команд управління кордонами, перенаправлених з інших зон або завдань, виконавчий директор повинен направити запит до кожної держави-члена, вказавши кількість та профілі додаткового персоналу, який має бути додатково направлений з їхніх національних переліків персоналу для короткострокового розгортання, як зазначено у статті 57.

11. Якщо виникла ситуація, коли команд управління кордонами, зазначених у параграфі 7, та персоналу, зазначеного у параграфі 10 цієї статті, недостатньо, виконавчий директор може активувати резерв швидкого реагування, направивши запит до кожної держави-члена із зазначенням кількості та профілів додаткового персоналу для розгортання, як передбачено у статті 58.

12. Інформація, зазначена у параграфах 10 та 11, повинна надаватися в письмовій формі національним контактним пунктам із зазначенням дати розгортання персоналу з кожної категорії. Копія оперативного плану також надається національним контактним пунктам.

13. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кількість та профілі персоналу були негайно повідомлені Агенції для гарантування повного розгортання згідно зі статтею 57 та, якщо застосовно, статтею 58.

14. Розгортання перших команд управління кордонами, що перенаправляються з інших зон та інших службових завдань, повинно бути здійснене не пізніше ніж через п’ять робочих днів з дати узгодження оперативного плану між виконавчим директором та державою-членом здійснення заходів. Додаткове розгортання команд управління кордонами повинне бути здійснене, за необхідності, не пізніше ніж через 12 робочих днів з дати узгодження оперативного плану.

15. У випадках, коли має відбутися швидке прикордонне втручання, виконавчий директор за погодженням з правлінням повинен негайно визначити порядок пріоритетності поточних і планових спільних операцій Агенції на інших зовнішніх кордонах з метою забезпечення можливого перенаправлення ресурсів на ділянки зовнішніх кордонів, які найбільше потребують посиленого розгортання.

Стаття 40. Команди підтримки регулювання міграції

1. Якщо держава-член стикається з непропорційно складними міграційними викликами в зоні припливу мігрантів на її зовнішніх кордонах, що характеризуються великими змішаними міграційними потоками в межах її території, така держава-член може направити запит щодо технічного та оперативного підкріплення у вигляді команд підтримки регулювання міграції, що складаються з експертів відповідних органів, офісів та агентств Союзу, які діють згідно зі своїми повноваженнями.

Така держава-член повинна направити до Комісії запит щодо підкріплення та оцінку своїх потреб. На основі такої оцінки потреб Комісія передає запит, залежно від випадку, Агенції, EASO, Європолу та іншим відповідним органам, офісам і агентствам Союзу.

2. Відповідні органи, офіси і агентства Союзу повинні розглянути, згідно з їхніми відповідними повноваженнями, запит держави-члена щодо підкріплення та оцінку її потреб з метою визначення комплексного пакета підкріплення, що складається з різних заходів, координованих відповідними органами, офісами й агентствами, і підлягає погодженню з відповідною державою-членом. Комісія повинна координувати цей процес.

3. Комісія у співпраці з державою-членом здійснення заходів та відповідними органами, офісами й агентствами Союзу, згідно із їхніми відповідними повноваженнями, повинна встановити умови співпраці в зоні припливу мігрантів та несе відповідальність за координацію діяльності команд підтримки регулювання міграції.

4. Технічне та оперативне підкріплення, що надається з повним дотриманням фундаментальних прав постійним корпусом у рамках команд підтримки регулювання міграції, може включати в себе надання:

(a) допомоги, з повним дотриманням фундаментальних прав, у проведенні догляду громадян третіх країн, які прибувають на зовнішні кордони, у тому числі ідентифікації, реєстрації та опитувань цих громадян третьої країни та, за запитом держави-члена, зняття відбитків пальців громадян третьої країни та надання інформації щодо мети цих процедур;

(b) первинної інформації особам, які потребують міжнародного захисту, та направлення таких осіб до компетентних національних органів відповідної держави-члена або до експертів, направлених EASO;

(c) технічної та оперативної допомоги у сфері повернення згідно зі статтею 48, включно з підготовкою та організацією операцій повернення;

(d) необхідне технічне обладнання.

5. До складу команд підтримки регулювання міграції, за необхідності, повинен входити персонал, який має експертні знання в галузі захисту прав дітей, торгівлі людьми, захисту від ґендерного переслідування або захисту фундаментальних прав.

Стаття 41. Запропоновані дії на зовнішніх кордонах

1. На основі результатів оцінювання вразливості або коли рівень критичного впливу присвоєно одній або кільком ділянкам зовнішнього кордону, враховуючи відповідні елементи у планах дій держав-членів у разі надзвичайних ситуацій, аналіз ризиків Агенції й аналітичний рівень європейської ситуаційної картини, виконавчий директор повинен рекомендувати відповідній державі-члену звернутися із запитом до Агенції щодо ініціювання, проведення або коригування спільних операцій, швидких прикордонних втручань або будь-яких інших відповідних заходів Агенції, як визначено у статті 36.

2. Відповідна держава-член повинна відповісти на рекомендацію виконавчого директора, зазначену в параграфі 1, протягом шести робочих днів. У разі негативної відповіді на рекомендацію держава-член також повинна надати обґрунтування такої відповіді. Виконавчий директор повинен невідкладно повідомити правління та Комісію про рекомендовані дії та обґрунтування негативної відповіді з метою оцінювання необхідності здійснення невідкладних дій згідно зі статтею 42.

Стаття 42. Ситуація на зовнішніх кордонах, що потребує невідкладних дій

1. Якщо контроль за зовнішніми кордонами стає настільки неефективним, що ризикує поставити під загрозу функціонування Шенгенської зони, оскільки:

(a) держава-член не здійснює необхідних заходів згідно з рішенням правління, зазначеним у статті 32(10); або

(b) держава-член, що стикається з особливими та непропорційно складними викликами на зовнішніх кордонах, не вимагає достатньої підтримки від Агенції згідно зі статтями 37, 39 чи 40 або не здійснює необхідних кроків для виконання дій, передбачених цими статтями або статтею 41;

Рада, на підставі пропозиції Комісії, може невідкладно ухвалити рішення у вигляді імплементаційного акта для визначення заходів щодо пом’якшення таких ризиків, які повинні бути здійснені Агенцією, вимагаючи від відповідної держави-члена співпрацювати з Агенцією у ході здійснення цих заходів. Комісія повинна провести консультації з Агенцією перед поданням своєї пропозиції.

2. У разі виникнення ситуації, що потребує невідкладних дій, Європейський Парламент повинен бути негайно повідомлений про таку ситуацію, а також про всі подальші заходи та рішення, прийняті у відповідь на неї.

3. Для пом’якшення ризику виникнення небезпеки для Шенгенської зони у рішенні Ради, зазначеному в параграфі 1, необхідно передбачити один або кілька таких заходів, що здійснюються Агенцією:

(a) організувати та координувати швидкі прикордонні втручання та розгорнути постійний корпус, у тому числі, команди з резерву швидкого реагування;

(b) розгорнути постійний корпус у рамках команд підтримки регулювання міграції, зокрема в зоні припливу мігрантів;

(c) координувати діяльність однієї або кількох держав-членів та третіх країн на зовнішніх кордонах, у тому числі спільні операції з третіми країнами;

(d) розгортати технічне обладнання;

(e) організувати втручання щодо повернення.

4. Виконавчий директор повинен протягом двох робочих днів з дня ухвалення рішення Ради, зазначеного у параграфі 1:

(a) визначити дії, які необхідно здійснити для практичної реалізації заходів, визначених у цьому рішенні, у тому числі технічне обладнання, кількість та профілі оперативного персоналу, необхідні для досягнення цілей цього рішення;

(b) розробити проект оперативного плану та надати його відповідним державам-членам.

5. Виконавчий директор та відповідна держава-член повинні погодити оперативний план, зазначений у пункті (b) параграфа 4, протягом трьох робочих днів з дати його подання.

6. Агенція повинна невідкладно, але в будь-якому рані протягом п’яти робочих днів після складання оперативного плану, направити необхідний оперативний персонал з числа працівників постійного корпусу для практичної реалізації заходів, визначених у рішенні Ради, зазначеному в параграфі 1. Додаткові групи повинні бути розгорнуті, за необхідності, на другому етапі, у будь-якому випадку протягом 12 робочих днів після складання оперативного плану.

7. Агенція та держави-члени повинні невідкладно, у будь-якому випадку протягом 10 робочих днів з моменту складання оперативного плану, направити необхідне технічне обладнання та компетентний персонал до місця розгортання для практичної реалізації заходів, визначених у рішенні Ради, зазначеному в параграфі 1.

Додаткове технічне обладнання, за необхідності, повинне бути розгорнуте на другому етапі згідно зі статтею 64.

8. Відповідна держава-член повинна виконати рішення Ради, зазначене в параграфі 1. З цією метою вона повинна невідкладно почати співпрацю з Агенцією та вжити необхідних заходів для сприяння виконанню цього рішення та практичній реалізації заходів, визначених у цьому рішенні та в оперативному плані, погодженому з виконавчим директором, зокрема, шляхом виконання зобов’язань, передбачених статтями 43, 82 та 83.

9. Згідно зі статтею 57 та, якщо доцільно, статтею 39, держави-члени повинні надати оперативний персонал, визначений виконавчим директором згідно з параграфом 4 цієї статті.

10. Комісія здійснює контроль за виконанням заходів, визначених у рішенні Ради, зазначеному в параграфі 1, і дій, які Агенція здійснює з цією метою. Якщо відповідна держава-член протягом 30 днів не виконує рішення Ради, зазначене в параграфі 1 цієї статті, і не співпрацює з Агенцією згідно з параграфом 8 цієї статті, Комісія може розпочати процедуру, передбачену статтею 29 Регламенту (ЄС) № 2016/399.

Стаття 43. Інструкції для команд

1. Під час розгортання команд управління кордонами, команд повернення та команд підтримки регулювання міграції держава-член здійснення заходів або, у разі співпраці з третьою країною згідно з угоди про статус, відповідна третя країна повинна видавати командам інструкції згідно з оперативним планом.

2. Агенція може передавати через свого координатора державі-члену здійснення заходів свої думки щодо інструкцій, наданих командам. У цьому випадку держава-член ведення діяльності повинна враховувати такі думки та дотримуватися їх, наскільки це можливо.

3. У випадках, коли інструкції, що видаються командам, не відповідають оперативному плану, координатор повинен невідкладно звітувати перед виконавчим директором, який може, за необхідності, вжити заходів згідно зі статтею 46(3).

4. Члени команд повинні, під час виконання своїх завдань і здійснення своїх повноважень, забезпечити повне дотримання фундаментальних прав, у тому числі права на доступ до процедур надання притулку та повагу до людської гідності, і приділяти особливу увагу вразливим особам. Будь-які заходи, вжиті під час виконання своїх завдань та при здійсненні своїх повноважень, повинні бути пропорційними цілям, які переслідуються такими заходами. Виконуючи свої завдання та здійснюючи свої повноваження, вони не повинні дискримінувати осіб за будь-якими ознаками, такими як стать, раса, колір шкіри, етнічне чи соціальне походження, генетичні особливості, мова, релігія чи віра, політичні чи будь-які інші переконання, належність до національної меншини, майновий стан, народження, інвалідність, вік чи сексуальна орієнтація відповідно до статті 21 Хартії.

5. До членів команд, які не є штатним персоналом, повинні застосовуватися дисциплінарні заходи їхньої рідної держави-члена. Рідна держава-член повинна застосовувати відповідні дисциплінарні чи інші заходи згідно зі своїм національним правом до порушень фундаментальних прав або зобов’язань з міжнародного захисту під час будь-якої оперативної діяльності Агенції.

6. До штатного персоналу, направленого як члени команд, застосовуються дисциплінарні заходи, передбачені Положенням про персонал та Умовами працевлаштування, а також заходи дисциплінарного характеру, передбачені механізмом нагляду, зазначеним у пункті (a) статті 55(5).

Стаття 44. Координатор

1. Агенція повинна забезпечити оперативну реалізацію всіх організаційних аспектів спільних операцій, пілотних проектів або швидких прикордонних втручань, у тому числі наявність штатного персоналу.

2. Без обмеження статті 60, виконавчий директор призначає одного або кількох експертів із числа штатного персоналу, які повинні бути залучені як координатори до кожної спільної операції або швидкого прикордонного втручання. Виконавчий директор повинен повідомити державу-члена здійснення заходів про таке призначення.

3. Координатор діє від імені Агенції в усіх аспектах розгортання команд. Роль координатора полягає у сприянні співпраці та координації між державами-членами здійснення заходів та державами-членами, що беруть участь. Щонайменше один спостерігач за дотриманням фундаментальних прав повинен допомагати координатору та консультувати його. Зокрема, координатор повинен:

(a) бути сполучною ланкою між Агенцією, державою-членом здійснення заходів та членами команд, надаючи допомогу від імені Агенції з усіх питань, що стосуються умов направлення до команд;

(b) контролювати правильність виконання оперативного плану, у тому числі, у співпраці зі спостерігачами за дотриманням фундаментальних прав, щодо захисту фундаментальних прав, і звітувати про це виконавчому директору;

(d) звітувати перед виконавчим директором, коли інструкції, що видаються командам державами-членами здійснення заходів, не відповідають оперативному плану, зокрема, у розрізі фундаментальних прав, і, у відповідних випадках, пропонувати виконавчому директору розглянути можливість ухвалення рішення згідно із статтею 46.

4. У контексті спільних операцій або швидких прикордонних втручань виконавчий директор може уповноважувати координатора допомагати у вирішенні будь-яких розбіжностей щодо виконання оперативного плану та розгортання команд.

Стаття 45. Витрати

1. Агенція повинна повністю покрити такі витрати, понесені державами-членами у зв’язку з наданням персоналу для направлення зі складу постійного корпусу як членів команд до держав-членів та третіх країн на короткий термін згідно зі статтею 57 або до держав-членів через резерв швидкого реагування згідно зі статтею 58:

(a) витрати на поїздки з рідної держави-члена до держави-члена здійснення заходів, з держави-члена здійснення заходів до рідної держави-члена, у межах держави-члена здійснення заходів для цілей направлення або перенаправлення у межах цієї держави-члена здійснення заходів або до іншої держави-члена здійснення заходів, а також для цілей направлення або перенаправлення у межах або до іншої третьої країни;

(b) витрати, пов’язані з вакцинацією;

(d) витрати, пов’язані з охороною здоров’я, у тому числі, психологічною допомогою;

(e) добові, у тому числі витрати на проживання.

2. На підставі пропозиції виконавчого директора, Правління повинне ухвалити детальні правила відшкодування витрат, понесених персоналом, направленим на короткий термін згідно зі статтями 57 та 58, та оновлювати їх у разі необхідності. Для забезпечення дотримання чинної правової рамки виконавчий директор повинен внести пропозицію після отримання позитивного висновку Комісії. Детальні правила повинні ґрунтуватися, наскільки це можливо, на спрощених формах витрат згідно з пунктами (c), (d) та (e) статті 125(1) Регламенту (ЄС, Євратом) № 2018/1046. У разі необхідності Правління повинне забезпечити відповідність правилам, що застосовуються до витрат на відрядження штатного персоналу.

Стаття 46. Рішення тимчасово зупинити, припинити чи не розпочинати діяльність

1. Виконавчий директор повинен припинити будь-яку діяльність Агенції, якщо умови для здійснення цієї діяльності більше не виконуються. Виконавчий директор повинен повідомити відповідну державу-члена перед припиненням діяльності.

2. Держави-члени, що беруть участь в оперативній діяльності Агенції, можуть звернутися із запитом до виконавчого директора про припинення такої оперативної діяльності. Виконавчий директор повинен повідомити правління про такий запит.

3. Виконавчий директор може, після інформування відповідної держави-члена, відкликати, тимчасово зупинити або припинити фінансування діяльності, якщо держава-член здійснення заходів не дотримується оперативного плану.

4. Після консультацій із працівником з питань фундаментальних прав та інформування відповідної держави-члена виконавчий директор повинен відкликати фінансування будь-якої діяльності Агенції або тимчасово зупинити чи припинити будь-яку діяльність Агенції повністю або частково, якщо він або вона вважає, що існують серйозні порушення фундаментальних прав або зобов’язань з міжнародного захисту, пов’язані з відповідною діяльністю, або існує ймовірність їх продовження.

5. Виконавчий директор повинен, після консультацій із працівником з питань фундаментальних прав, ухвалити рішення не розпочинати жодну діяльність Агенції, якщо він або вона вважає, що на початку діяльності вже існують серйозні підстави для її тимчасового зупинення або припинення, оскільки ця діяльність може призвести до серйозних порушень фундаментальних прав або зобов’язань з міжнародного захисту. Виконавчий директор повинен повідомити відповідну державу-члена про це рішення.

6. Рішення, зазначені у параграфах 4 і 5, повинні базуватися на належно обґрунтованих підставах. Ухвалюючи такі рішення, виконавчий директор повинен враховувати відповідну інформацію, таку як кількість та зміст зареєстрованих скарг, які не були вирішені національним компетентним органом, повідомлення про серйозні інциденти та звіти координаторів, відповідних міжнародних організацій та установ, органів, офісів та агентств Союзу у сферах, що регулюються цим Регламентом. Виконавчий директор повинен повідомити правління про такі рішення та надати йому обґрунтування таких рішень.

7. Якщо виконавчий директор вирішить тимчасово зупинити або припинити розгортання Агенцією команд підтримки регулювання міграції, він або вона повинен повідомити про це рішення інші відповідні органи, офіси та агентства, що діють у зоні припливу мігрантів.

Стаття 47. Оцінювання діяльності

Виконавчий директор оцінює результати усієї оперативної діяльності Агенції. Він або вона надсилає правлінню детальні звіти про результати оцінювання протягом 60 днів після закінчення цієї діяльності, разом із зауваженнями працівника з питань фундаментальних прав. Виконавчий директор повинен здійснити комплексний аналіз цих результатів з метою підвищення якості, узгодженості та дієвості майбутніх дій, і включити цей аналіз у річний звіт про діяльність Агенції. Виконавчий директор повинен забезпечити, щоб Агенція враховувала аналіз цих результатів у майбутній оперативній діяльності.

Стаття 48. Повернення

1. Не вдаючись до аналізу суті рішень щодо повернення, які залишаються одноосібною відповідальністю держав-членів, і дотримуючись фундаментальних прав, загальних принципів права Союзу та міжнародного права, у тому числі міжнародного захисту, принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення та прав дітей, що стосується повернення, Агенція повинна:

(a) надавати технічну та оперативну допомогу державам-членам у сфері повернення, у тому числі у таких сферах:

(i) збір інформації, необхідної для видачі рішень про повернення, ідентифікації громадян третьої країни, що підлягають процедурам повернення, та інших заходів держав-членів, пов’язаних із поверненням, а також заходів перед поверненням, заходів, пов’язаних з поверненням, а також заходів після прибуття та після повернення для забезпечення інтегрованої системи управління поверненням між компетентними органами держав-членів за участю відповідних органів третіх країн та інших відповідних стейкхолдерів;

(ii) отримання проїзних документів, у тому числі в рамках консульської співпраці, без розкриття інформації про те, чи була подана заява про надання міжнародного захисту, або будь-якої іншої інформації, яка не потрібна для повернення;

(iii) організація та координація операцій повернення та надання допомоги при добровільному поверненні у співпраці з державами-членами;

(iv) сприяння добровільному поверненню з держав-членів, надаючи допомогу поворотцям на етапі перед поверненням, етапі, пов’язаному із поверненням, та етапах після прибуття та після повернення з урахуванням потреб вразливих осіб;

(b) надавати технічну та оперативну допомогу державам-членам, які стикаються з викликами, пов’язаними з їхніми системами повернення;

(c) розробляти, у консультації з працівником з питань фундаментальних прав, необов’язкову референтну модель для національних IT-систем управління справами про повернення, яка описує структуру таких систем, а також надавати технічну та оперативну допомогу державам-членам у розробці таких систем, сумісних з цією моделлю;

(d) адмініструвати та розвивати інтегровану платформу управління поверненням та інфраструктуру зв’язку, яка дає змогу зв’язувати системи управління поверненням держав-членів з платформою для обміну даними та інформацією, у тому числі автоматизованої передачі статистичних даних, а також надавати технічну та оперативну допомогу державам-членам у підключенні до інфраструктури зв’язку;

(e) організовувати, підтримувати та координувати заходи, що уможливлюють обмін інформацією, а також виявлення та зведення найкращих практик у питаннях повернення між державами-членами;

(f) фінансувати або співфінансувати з власного бюджету, згідно із фінансовими правилами, що застосовуються до Агенції, операції, втручання та заходи, зазначені у цій главі, включно з відшкодуванням витрат, понесених на необхідну адаптацію національних IT-систем управління справами про повернення для забезпечення безпечного зв’язку з інтегрованою платформою управління поверненням.

2. Технічна та оперативна допомога, зазначена у пункті (b) параграфа 1, повинна включати заходи, що допомагають державам-членам здійснювати процедури повернення із залученням компетентних національних органів шляхом надання, зокрема:

(a) послуг з усного перекладу;

(b) практичну інформацію, у тому числі аналіз такої інформації, та рекомендації Агенції щодо повернення до третіх країн, необхідні для імплементації цього Регламенту, у співпраці, у відповідних випадках, з іншими органами, офісами та агентствами Союзу, зокрема EASO;

(d) консультацій та допомоги у здійсненні заходів, вжитих державами-членами відповідно до Директиви 2008/115/ЄС (994_944) та міжнародного права, які необхідні для забезпечення доступності поворотців для цілей повернення та для запобігання переховуванню поворотців, а також консультацій та допомоги щодо альтернатив затриманню;

(e) обладнання, ресурсів та експертні знань для виконання рішень про повернення та ідентифікації громадян третьої країни.

3. Агенція має на меті розбудовувати синергію та з’єднувати мережі та програми, що фінансуються Союзом у сфері повернення, у тісній співпраці з Комісією та за підтримки відповідних стейкхолдерів, у тому числі Європейської міграційної мережі.

Стаття 49. Системи обміну інформацією та управління поверненням

1. Агенція повинна адмініструвати та далі розвивати, згідно з пунктом (d) статті 48(1), інтегровану платформу управління поверненням для опрацювання інформації, у тому числі персональних даних, що передаються через системи управління поверненням держав-членів, що необхідна Агенції для надання технічної та оперативної допомоги. Персональні дані повинні включати лише біографічні дані або переліки пасажирів. Персональні дані повинні передаватися тільки у разі, якщо вони необхідні для надання Агенцією допомоги в координації або організації операцій повернення до третіх країн, незалежно від типу транспортного засобу. Такі персональні дані повинні бути передані на платформу лише після ухвалення рішення розпочати операції повернення та видалені, як тільки операція припиняється.

Біографічні дані повинні передаватися на платформу тільки у разі, якщо члени команд не можуть отримати доступ до них згідно зі статтею 17(3) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2018/1860 (- 39).

Агенція може також використовувати платформу з метою безпечної передачі біографічних або біометричних даних, у тому числі всіх типів документів, які можуть вважатися доказом або очевидним доказом громадянства для громадян третьої країни, щодо яких є рішення про повернення, якщо передача таких персональних даних необхідна Агенції, щоб за запитом держави-члена надати допомогу в підтвердженні особи та громадянства громадян третьої країни в окремих випадках. Такі дані не повинні зберігатися на платформі і повинні бути видалені негайно після підтвердження отримання.

2. Агенція повинна розробляти, розгортати й адмініструвати інформаційні системи та програми, що дозволяють здійснювати обмін інформацією для цілей повернення в рамках Європейської прикордонної і берегової охорони та для цілей обміну персональними даними.

3. Персональні дані необхідно опрацьовувати згідно зі статтями 86, 87, 88 та 91, залежно від випадку.

Стаття 50. Операції повернення

1. Не вдаючись до аналізу суті рішень щодо повернення, які залишаються одноосібною відповідальністю держав-членів, Агенція повинна надавати державам-членам технічну та оперативну допомогу і забезпечувати координацію або організацію операцій повернення, у тому числі орендуючи повітряні судна для таких операцій та організовуючи повернення регулярними рейсами або іншими видами транспорту.

Агенція може з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена координувати або організовувати операції повернення.

2. Держави-члени повинні надавати оперативні дані про повернення, необхідні для оцінювання Агенцією потреб у поверненні, використовуючи платформу, зазначену у статті 49(1), і повідомляти Агенцію про орієнтовні результати планування кількості поворотців та третіх країн повернення у рамках відповідних національних операцій повернення, а також про їх потреби в допомозі або координації з боку Агенції. Агенція повинна розробити та підтримувати послідовний оперативний план для надання державам-членам, що подають запит, необхідної оперативної допомоги та підкріплення, у тому числі у формі технічного обладнання. Агенція може, з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена або за запитом держави-члена, включити в поточний оперативний план дати та місця проведення операцій повернення, які вона вважає необхідними на основі оцінювання потреб. Правління повинне ухвалити рішення за пропозицією виконавчого директора про алгоритм виконання поточного оперативного плану. Відповідна держава-член повинна підтвердити Агенції, що щодо всіх поворотців, охоплених операцією повернення, організованою чи координованою Агенцією, є рішення про повернення, яке підлягає виконанню.

Якщо направляються члени команд, вони повинні направити запит до Шенгенською інформаційної системи до повернення будь-якого поворотця, щоб перевірити, чи не було рішення про повернення тимчасово зупинене або його виконання відкладено.

Постійний оперативний план повинен містити елементи, необхідні для здійснення операції повернення, у тому числі елементи, що стосуються дотримання фундаментальних прав, та, між іншим, повинен містити посилання на відповідні кодекси поведінки та процедури моніторингу, звітності та механізм подання скарг.

3. Агенція може надавати технічну та оперативну допомогу державам-членам, а також може, з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена або за запитом держав-членів, що беруть участь, забезпечувати координацію або організацію операцій повернення, для яких третьою країною повернення транспортні засоби та персонал супроводу при поверненні (далі - "колективні операції повернення"). Держави-члени, що беруть участь, і Агенція повинні забезпечити дотримання фундаментальних прав, принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення, пропорційного використання примусових заходів та поваги до гідності поворотця протягом усієї операції повернення. Щонайменше один представник держави-члена та один спостерігач за примусового поверненням з резерву, створеного згідно зі статтею 51, або із системи моніторингу держави-члена, що бере участь, повинні бути присутні протягом усієї операції повернення до прибуття до третьої країни повернення.

4. Виконавчий директор повинен невідкладно скласти план повернення для колективних операції повернення. Виконавчий директор та будь-яка держава-член, що бере участь, повинні погодити оперативний план, у якому детально визначені організаційні та процедурні аспекти колективної операції повернення, враховуючи наслідки для фундаментальних прав та ризики, пов’язані з такими операціями. Будь-яка зміна або адаптація цього плану вимагає погодження сторін, зазначених у параграфі 3 та в цьому параграфі.

Оперативний план для колективних операцій повернення є обов’язковим для Агенції та будь-якої держави-члена, що бере участь. Він повинен охоплювати всі необхідні кроки для здійснення колективних операції повернення.

5. Кожна операція повернення, організована або координована Агенцією, підлягає моніторингу згідно зі статтею 8(6) Директиви 2008/115/ЄС. Моніторинг операцій примусового поверненням здійснюється спостерігачем за примусовим поверненням на основі об’єктивних та прозорих критеріїв і охоплює всю операцію повернення від етапу перед від’їздом до передачі поворотців у третій країні повернення. Спостерігач за примусовим поверненням повинен подати звіт про кожну операцію примусового повернення виконавчому директору, спостерігачу за дотриманням фундаментальних прав та компетентним національним органам усіх держав-членів, що беруть участь у відповідній операції. За необхідності виконавчий директор та компетентні національні органи забезпечують відповідні подальші дії.

6. Якщо Агенція має занепокоєння стосовно дотримання фундаментальних прав на будь-якому етапі операції повернення, вона повинна повідомити про них державам-членам, що беруть участь, та Комісії.

7. Виконавчий директор повинен оцінити результати операцій повернення та кожні шість місяців надсилати детальний звіт про результати оцінювання Європейському Парламенту, Раді, Комісії та правлінню, що охоплює всі операції повернення, проведені за попередні шість місяців, разом із зауваженнями працівника з питань фундаментальних прав. Виконавчий директор повинен провести комплексний порівняльний аналіз цих результатів з метою підвищення якості, узгодженості та дієвості майбутніх операцій повернення. Виконавчий директор повинен включити цей аналіз у річний звіт про діяльність Агенції.

8. Агенція повинна фінансувати або співфінансувати операції повернення зі свого бюджету згідно з фінансовими правилами, що застосовуються до Агенції, надаючи пріоритет операціям, які проводяться більш ніж однією державою-членом або в зонах припливу мігрантів.

Стаття 51. Резерв спостерігачів за примусовим поверненням

1. Агенція, після належного врахування висновку працівника з питань фундаментальних прав, повинна створити резерв спостерігачів за примусовим поверненням з числа працівників компетентних органів держав-членів, які здійснюють діяльність з моніторингу примусового повернення згідно зі статтею 8(6) Директиви 2008/115/ЄС та які пройшли підготовку згідно зі статтею 62 цього Регламенту.

2. Правління, на основі пропозиції виконавчого директора, повинне визначити профіль і кількість спостерігачів за примусовим поверненням, які повинні бути доступними для такого резерву. Та сама процедура застосовується щодо будь-яких подальших змін профілю та загальної кількості спостерігачів за примусовим поверненням.

Держави-члени несуть відповідальність за внесок у резерв шляхом призначення спостерігачів за примусовим поверненням, що відповідають визначеному профілю, без обмеження незалежності таких спостерігачів за національним правом, якщо це передбачено національним правом. Агенція також повинна зробити внесок до резерву спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав, як зазначено у статті 110. До резерву повинні бути включені спостерігачі за примусовим поверненням, які мають експертні знання в галузі захисту дітей.

3. Внесок держав-членів до резерву спостерігачів за примусовим поверненням для операцій повернення та втручань в наступному році повинен плануватися на основі щорічних двосторонніх переговорів та угод між Агенцією та державами-членами. Згідно із цими угодами, держави-члени повинні забезпечити доступність спостерігачів за примусовим поверненням для направлення за запитом Агенції, якщо вони не стикаються з винятковою ситуацією, яка суттєво впливає на виконання національних завдань. Такий запит повинен бути зроблений щонайменше за 21 робочий день до передбаченого направлення або за п’ять робочих днів у разі швидкого втручання, пов’язаного з поверненням.

4. За запитом держав-членів, що беруть участь, Агенція повинна надати спостерігачів за примусовим поверненням, які від їх імені здійснюють моніторинг правильності виконання операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням, протягом усього періоду їх здійснення. Агенція повинна забезпечити доступність спостерігачів за примусовим поверненням, що мають особливі експертні знання у галузі захисту дітей, для будь-якої операції повернення, що стосується дітей.

5. Спостерігачі за примусовим поверненням підлягають дисциплінарним заходам своєї рідної держави-члена в ході операції повернення або втручання, пов’язаного з поверненням. До штатного персоналу, направленого в якості спостерігачів за примусовим поверненням, застосовуються дисциплінарні заходи, передбачені Положенням про персонал та Умовами працевлаштування.

Стаття 52. Команди повернення

1. Агенція може розгортати команди повернення з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена або за запитом такої держави-члена. Агенція може розгортати такі команди повернення під час втручань, пов’язаних із поверненням, у рамках команд підтримки регулювання міграції або, за необхідності, для надання додаткової технічної та оперативної допомоги у сфері повернення. За необхідності, до команд повернення повинні входити офіцери, які мають особливі експертні знання у галузі захисту дітей.

2. Статті 40(2)-(5) та статті 43, 44 та 45 застосовуються mutatis mutandis до команд повернення.

Стаття 53. Втручання, пов’язане з поверненням

1. Якщо держава-член стикається з труднощами при виконанні зобов’язання з повернення поворотців, Агенція повинна надавати відповідну технічну та оперативну допомогу у формі втручання, пов’язаного з поверненням, з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена або за запитом цієї держави-члена. Таке втручання може полягати в розгортанні команд повернення у державі-члені здійснення заходів для надання допомоги у здійсненні процедур повернення та організації операцій повернення з держави-члена здійснення заходів.

Стаття 50 також застосовується до операцій повернення, організованих або координованих Агенцією у рамках втручання, пов’язаного з поверненням.

2. Якщо держава-член стикається з особливими та непропорційно складними викликами при виконанні свого зобов’язання з повернення поворотців, Агенція повинна надати відповідну технічну та оперативну допомогу у формі швидкого втручання, пов’язаного з поверненням, з власної ініціативи та за згодою відповідної держави-члена або за запитом цієї держави-члена. Швидке втручання, пов’язане з поверненням може полягати в швидкому розгортанні команд повернення у державі-члені здійснення заходів, що надають допомогу у здійсненні процедур повернення та організації операцій повернення з держави-члена здійснення заходів.

3. У контексті втручання, пов’язаного з поверненням, виконавчий директор повинен невідкладно розробити оперативний план за погодженням із державою-членом здійснення заходів і державами-членами, що беруть участь. Положення статті 38 застосовуються mutatis mutandis.

4. Виконавчий директор повинен ухвалити рішення щодо оперативного плану якомога швидше, а у випадку, зазначеному у параграфі 2, - протягом п’яти робочих днів. Рішення повинне бути негайно повідомлене в письмовій формі відповідним державам-членам та правлінню.

5. Агенція повинна фінансувати або співфінансувати втручання, пов’язані з поверненням, зі свого бюджету згідно із фінансовими правилами, що застосовуються до Агенції.

Стаття 54. Постійний корпус Європейської прикордонної і берегової охорони

1. Постійний корпус Європейської прикордонної і берегової охорони зі спроможністю, визначеною в додатку I, є частиною Агенції. Постійний корпус складається з таких чотирьох категорій оперативного персоналу згідно з річною схемою доступності, визначеною в додатку I:

(a) категорія 1: штатний персонал, направлений у якості членів команд в оперативні зони згідно зі статтею 55, а також персонал, відповідальний за функціонування центрального підрозділу ETIAS;

(b) категорія 2: персонал, прикомандирований державами-членами до Агенції на довгий строк як частина постійного корпусу згідно зі статтею 56;

(c) категорія 3: персонал держав-членів, який готовий до надання Агенції для короткострокового розгортання як частини постійного корпусу згідно зі статтею 57; та

(d) категорія 4: резерв швидкого реагування, що складається з персоналу держав-членів, який готовий до розгортання згідно із статтею 58 для цілей швидкого прикордонного втручання згідно зі статтею 39.

2. Агенція повинна направити членів постійного корпусу як членів команд управління кордонами, команд підтримки регулювання міграції та команд повернення у спільних операціях, швидких прикордонних втручаннях, втручаннях, пов’язаних з поверненням, або будь-яких інших відповідних оперативних заходах у державах-членах або в третіх країнах. Така діяльність може здійснюватися лише з дозволу відповідної держави-члена або третьої країни. Фактична кількість персоналу, що направляється з постійного корпусу, залежить від оперативних потреб.

Розгортання постійного корпусу повинне доповнювати зусилля, що здійснюються державами-членами.

3. Надаючи підтримку державам-членам, члени постійного корпусу, направлені як члени команд, повинні мати змогу виконувати завдання прикордонного контролю або повернення, а також завдання, що вимагають виконавчих повноважень, передбачених відповідним національним правом, або, у випадку штатного персоналу, завдання, що вимагають виконавчих повноважень, визначених у статті 55(7).

Члени постійного корпусу повинні відповідати вимогам щодо спеціальної підготовки та професіоналізму, як передбачено у третьому підпараграфі статті 16(1) Регламенту (ЄС) № 2016/399 чи в інших відповідних інструментах.

4. На основі пропозиції виконавчого директора, враховуючи аналіз ризиків Агенції, результати оцінювання вразливості та багаторічний цикл стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами, а також з огляду на кількість і профілі персоналу, доступного Агенції у вигляді штатного персоналу та поточних прикомандирувань до 31 березня кожного року правління повинне ухвалити рішення щодо:

(a) визначення профілів і вимог до оперативного персоналу;

(b) кількості персоналу за конкретним профілем категорій 1, 2 та 3 для формування команд в наступному році з урахуванням очікуваних оперативних потреб на наступний рік;

(c) уточнення додаткових внесків, визначених у додатку II та додатку III, шляхом встановлення конкретної кількості та профілів персоналу в кожній державі-члені, які будуть відкомандировані до Агенції згідно зі статтею 56 та призначені згідно зі статтею 57 в наступному році;

(d) уточнення додаткових внесків, визначених у додатку IV, шляхом встановлення конкретної кількості та профілів персоналу для кожної держави-члена в рамках резерву швидкого реагування, який надаватиметься в наступному році в разі швидкого прикордонного втручання згідно зі статтями 39 та 58; і

(e) визначення орієнтовного багаторічного планування профілів на наступні роки для сприяння довгостроковому плануванню внесків держав-членів і добору штатного персоналу.

5. Персонал для обслуговування технічного обладнання, який надається згідно зі статтею 64, враховується як частина внесків для короткострокового розгортання, що надаються державами-членами згідно зі статтею 57 на наступний рік. З метою підготовки відповідного рішення правління, зазначеного у параграфі 4 цієї статті, відповідна держава-член повинна повідомити Агенцію про свій намір направити технічне обладнання з відповідним обслуговуючим персоналом до кінця січня кожного року.

6. Для цілей статті 73 Агенція повинна розробити та забезпечити структури командування та управління для ефективного розгортання постійного корпусу на території третіх країн.

7. Агенція може найняти достатню кількість штатного персоналу, що може становити до 4% від загальної кількості постійного корпусу, визначеного у додатку I, для функцій підтримки або моніторингу для цілей створення постійного корпусу, планування та управління його діяльністю та придбання Агенцією власного обладнання.

8. Персонал, згаданий у параграфі 7, і персоналу, відповідальний за функціонування центрального підрозділу ETIAS, не повинен бути задіяний як члени команд, але тим не менш зараховується до складу категорії 1 для цілей додатка I.

Стаття 55. Штатний персонал у постійному корпусі

1. Агенція направляє до постійного корпусу працівників зі свого штатного персоналу (категорія 1) для їх направлення до оперативних зон як членів команд із завданнями та повноваженнями, передбаченими статтею 82, у тому числі із завданнями з експлуатації власного обладнання Агенції.

2. При доборі персоналу Агенція забезпечує, щоб були обрані лише ті кандидати, які демонструють високий рівень професіоналізму, дотримуються високих етичних цінностей та володіють відповідним рівнем знання мов.

3. Згідно із статтею 62(2), працівники штатного персоналу, які будуть направлені як члени команд, після свого призначення повинні пройти необхідну підготовку, пов’язану з прикордонною охороною або поверненням, у тому числі з фундаментальними правами, відповідно до профілів персоналу, встановлених правлінням згідно зі статтею 54(4), враховуючи їхню попередню кваліфікацію та професійний досвід у відповідних сферах.

Підготовка, зазначена в першому підпараграфі, проводиться в рамках спеціальних програм підготовки, розроблених Агенцією, і, на основі угод з окремими державами-членами, впроваджених у їх спеціалізованих закладах освіти, у тому числі в академіях-партнерах Агенції у державах-членах. Належні карти підготовки повинні складатися для кожного працівника після його призначення, щоб гарантувати, що він або вона завжди мають професійну кваліфікацію для виконання завдань прикордонної охорони або повернення. Карти підготовки слід регулярно оновлювати. Агенція покриває повну вартість підготовки.

Штатному персоналу, який виконує функції технічного персоналу, що працює з власним обладнанням Агенції, не потрібно проходити повну підготовку, пов’язану з прикордонною охороною або поверненням.

4. Протягом усього періоду працевлаштування Агенція повинна забезпечити, щоб працівники його штатного персоналу виконували свої завдання як члени команд згідно з найвищими стандартами та з повним дотриманням фундаментальних прав.

5. На основі пропозиції виконавчого директора правління повинне:

(a) створити відповідний наглядовий механізм для моніторингу застосування положень про застосування сили штатним персоналом, у тому числі правил щодо звітування та спеціальних заходів, як-от заходів дисциплінарного характеру, пов’язаних з використанням сили в період направлення;

(b) встановити правила для виконавчого директора щодо надання дозволів штатному персоналу на носіння та використання зброї згідно зі статтею 82 та додатком V, у тому числі щодо обов’язкової співпраці з компетентними національними органами, зокрема з органами держави-члена громадянства, держави-члена проживання та держави-члена початкової підготовки; такі правила також повинні регулювати те, як виконавчий директор забезпечує, щоб штатний персонал продовжував дотримуватися умов видачі таких дозволів, зокрема на поводження зі зброєю, у тому числі проведення регулярних тестів зі стрільби;

(c) встановити спеціальні правила для спрощення зберігання зброї, боєприпасів та іншого обладнання на захищених об’єктах та їх транспортування до оперативних зон.

Комісія повинна надати висновок щодо відповідності правил, зазначених у пункті (a) першого підпараграфа цього параграфа, Положенню про персонал та Умовам працевлаштування згідно зі статтею 110(2) Положення про персонал. За пропозицією виконавчого директора проводиться консультація щодо цих правил із працівником з питань фундаментальних прав.

6. Персонал Агенції, який не має кваліфікації для виконання завдань прикордонного контролю або завдань, пов’язаних із поверненням, може використовуватися лише в рамках спільний спільних операцій з метою координації, моніторингу фундаментальних прав та інших пов’язаних із цим завдань. Відповідні працівники не повинні входити до складу команд.

7. Штатний персонал, який буде задіяний як члени команд, повинен мати здатність виконувати, згідно зі статтею 82, вказані нижче завдання, що вимагають виконавчих повноважень, згідно з профілями персоналу та відповідною підготовкою:

(a) перевірка особи та громадянства осіб, а також направлення запитів для перевірки цієї інформації до відповідних баз даних Союзу та національних баз даних;

(b) дозвіл на в’їзд, якщо виконуються умови в’їзду, встановлені у статті 6 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(d) проставлення штампів на проїзних документах згідно із статтею 11 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(e) видача або відмова у видачі віз на кордоні згідно зі статтею 35 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 810/2009 (- 40) та внесення релевантних даних до Візової інформаційної системи;

(f) нагляд за кордонами, у тому числі патрулювання між пунктами пропуску через кордон для запобігання несанкціонованому перетину кордону, протидії транскордонній злочинності та вжиття заходів проти осіб, які незаконно перетнули кордон, а також перехоплення або затримання;

(g) реєстрація відбитків пальців осіб, затриманих у зв’язку з незаконним перетином зовнішнього кордону, у системі Eurodac згідно із главою III Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 603/2013 (- 41);

(h) встановлення зв’язку з третіми країнами з метою виявлення та отримання проїзних документів для поворотців;

(i) супровід громадян третьої країни, які підлягають процедурам примусового повернення.

Стаття 56. Участь держав-членів у постійному корпусі шляхом довгострокового прикомандирування

1. Держави-члени роблять внесок у постійний корпус шляхом прикомандирування оперативного персоналу до Агенції як членів команд (категорія 2). Тривалість індивідуальних прикомандирувань становить 24 місяці. За погодженням з рідною державою-членом і Агенцією індивідуальні прикомандирування можуть бути продовжені один раз на додаткові 12 або 24 місяці. Для сприяння впровадженню системи фінансової підтримки, зазначеної у статті 61, прикомандирування, як правило, починаються з початку календарного року.

2. Кожна держава-член несе відповідальність за забезпечення постійного внеску оперативного персоналу як прикомандированих членів команд згідно із додатком II. Оплата витрат, понесених персоналом, який прикомандировано за цією статтею, здійснюється згідно із правилами, ухваленими згідно зі статтею 95(6).

3. Оперативний персонал, прикомандирований до Агенції, повинен мати завдання та повноваження членів команд згідно із статтею 82. Держава-член, яка прикомандирувала цей оперативний персонал, вважається його рідною державою-членом. У період прикомандирування розташування та тривалість направлення прикомандированих членів команд повинні визначатися виконавчим директором згідно з оперативними потребами. Агенція повинна забезпечити постійну підготовку оперативного персоналу протягом періоду його прикомандирування.

4. До 30 червня кожного року кожна держава-член повинна визначити кандидатів на прикомандирування серед оперативного персоналу згідно з конкретною кількістю та профілями персоналу, визначеними правлінням на наступний рік, як зазначено у статті 54(4). Агенція повинна перевірити, чи відповідає оперативний персонал, запропонований державами-членами, визначеним профілям персоналу та чи володіє необхідним рівнем знання мов. До 15 вересня кожного року Агенція приймає запропонованих кандидатів або відхиляє відповідних кандидатів у разі невідповідності необхідним профілям, недостатнього рівня знання мов, порушення дисципліни або порушення застосовних правил під час попереднього направлення, а також звертається до держав-член із запитом запропонувати інших кандидатів для прикомандирування.

5. Якщо через форс-мажорні обставини окремий працівник оперативного персоналу не може бути прикомандирований або не може продовжити своє прикомандирування, відповідна держава-член повинна забезпечити, щоб цей працівник був замінений іншим членом оперативного персоналу, який має необхідний профіль.

Стаття 57. Участь держав-членів у постійному корпусі шляхом короткострокового розгортання

1. На додачу до прикомандирувань за статтею 56, до 30 червня кожного року держави-члени повинні зробити свій внесок у постійний корпус, призначивши прикордонників та інший відповідний персонал до попереднього національного переліку доступного оперативного персоналу для короткострокового розгортання (категорія 3) згідно із внесками, визначеними у додатку III, і згідно із конкретною кількістю та профілями персоналу, визначеними правлінням на наступний рік, як зазначено у статті 54(4). Попередні національні переліки призначених членів оперативного персоналу повинні бути повідомлені Агенції. Остаточний склад річного переліку повинен бути підтверджений Агенцією до 1 грудня того ж року після завершення щорічних двосторонніх переговорів.

2. Кожна держава-член повинна забезпечити, щоб призначений оперативний персонал був доступний за запитом Агенції згідно з домовленостями, визначеними у цій статті. Кожен працівник повинен бути доступний протягом періоду до чотирьох місяців упродовж календарного року. Хоча держави-члени можуть ухвалити рішення про направлення окремого працівника на термін більше чотирьох місяців. Таке продовження враховується як окремий внесок цієї держави-члена за тим самим профілем або іншим необхідним профілем, якщо працівник має необхідні навички. Оплата витрат, понесених персоналом, направленим за цією статтею, здійснюється згідно з правилами, ухваленими відповідно до статті 45(2).

3. Оперативний персонал, направлений за цією статтею, повинен мати завдання та повноваження членів команд згідно зі статтею 82.

4. Агенція може перевірити, чи відповідає оперативний персонал, призначений державами-членами для короткострокового розгортання, визначеним профілям персоналу та чи володіє він необхідним рівнем знання мов. Агенція повинна відхилити призначений оперативний персонал у разі недостатнього рівня знання мов, порушення дисципліни або порушення застосовних правил під час попереднього направлення. Агенція також відхиляє призначеного працівника оперативного персоналу у разі невідповідності необхідним профілям, якщо тільки відповідний працівник не відповідає іншому профілю, відведеному цій державі-члену. У разі відхилення працівника Агенцією відповідна держава-член повинна забезпечити, щоб цей працівник був замінений іншим працівником оперативного персоналу, що має необхідний профіль.

5. До 31 липня кожного року Агенція звертається до держави-члена із запитом про надання конкретних окремих працівників оперативного персоналу для направлення у рамках спільних операцій на наступний рік у межах необхідної кількості та профілів. Періоди індивідуального направлення повинні визначатися в ході щорічних двосторонніх переговорів та на підставі угодам між Агенцією та державами-членами.

6. Після щорічних двосторонніх переговорів держави-члени повинні забезпечити доступність оперативного персоналу з національних переліків, згаданих у параграфі 1, для конкретного розгортання в межах кількості та профілів, зазначених у запиті Агенції.

7. Якщо через форс-мажорні обставини окремий працівник оперативного персоналу не може бути направлений згідно з угодами, відповідна держава-член повинна забезпечити заміну такого працівника іншим працівником з переліку з необхідним профілем.

8. У разі зростання потреби в підкріпленні поточної спільної операції, потреби в ініціюванні швидкого прикордонного втручання або нової спільної операції, не зазначеної у відповідній річній програмі роботи або у відповідному результаті щорічних двосторонніх переговорів, розгортання повинне здійснюватися в межах, визначених у додатку III. Виконавчий директор повинен невідкладно повідомити держави-члени про додаткові потреби, вказавши можливу кількість та профілі оперативного персоналу, що надаються кожною державою-членом. Після того, як виконавчий директор та держава-член здійснення заходів погодять змінений оперативний план або, якщо доречно, новий оперативний план, виконавчий директор повинен подати офіційний запит щодо кількості та профілів оперативного персоналу. Члени команд повинні бути направлені з кожної держави-члена протягом 20 робочих днів з моменту подання цього офіційного запиту, без обмеження статті 39.

9. Якщо аналіз ризиків або будь-яка доступна оцінка вразливості свідчить, що держава-член зіткнулася із ситуацією, яка суттєво вплине на виконання її національних завдань, така держава-член повинна зробити внесок в оперативний персонал згідно із запитами, зазначеними у параграфі 5 або 8 цієї статті. Однак ці внески не повинні сукупно перевищувати половину внеску цієї держави-члена за відповідний рік, як визначено у додатку III. Якщо держава-член посилається на таку виняткову ситуацію, вона повинна надати Агенції вичерпне обґрунтування причин та інформацію про ситуацію у письмовій формі, зміст яких повинен бути включений у звіт, зазначений у статті 65.

10. Тривалість розгортання в рамках конкретної операції визначається рідною державою-членом, але в будь-якому випадку не повинна бути меншою за 30 днів, за винятком випадків, коли операція, частиною якої є розгортання, триває менше 30 днів.

11. Технічна команда, яка зараховується до внесків держав-членів згідно зі статтею 54(5), повинна бути направлена лише згідно з угодами, що випливають із щорічних двосторонніх переговорів щодо відповідних одиниць технічного обладнання, зазначених у статті 64(9).

Як відступ від параграфа 1 цієї статті, держави-члени включають до своїх річних переліків технічну команду, зазначену в першому підпараграфі цього параграфа, лише після завершення щорічних двосторонніх переговорів. Держави-члени можуть коригувати відповідні річні переліки у випадку будь-яких змін технічної команди протягом відповідного року. Держави-члени повинні повідомити Агенцію про такі зміни.

Перевірка, зазначена у параграфі 4 цієї статті, не стосується компетентності щодо експлуатації технічного обладнання.

Члени команди, які мають виключно технічні завдання, повинні вказуватися лише за функцією в національних річних переліках.

Тривалість направлення технічних команд визначається згідно із статтею 64.

Стаття 58. Участь держав-членів у постійному корпусі через резерв швидкого реагування

1. Держави-члени повинні надавати оперативний персонал для постійного корпусу через резерв швидкого реагування (категорія 4), який активують для швидкого прикордонного втручання згідно зі статтею 37(2) та статтею 39, за умови, що оперативний персонал у категорії 1, 2 і 3 уже повністю залучений до відповідного швидкого прикордонного втручання.

2. Кожна держава-член несе відповідальність за забезпечення доступності оперативного персоналу у кількості та за відповідними профілями, визначеними правлінням на наступний рік, як зазначено у статті 54(4), за запитом Агенції у межах, визначених у додатку IV, та згідно із домовленостями, визначеними у цій статті. Кожен працівник оперативного персоналу повинен бути доступний протягом періоду до чотирьох місяців упродовж календарного року.

3. Конкретні направлення в рамках швидких прикордонних втручань із резерву швидкого реагування повинні здійснюватися згідно зі статтею 39(11) та (13).

Стаття 59. Огляд постійного корпусу

1. До 31 грудня 2023 року, зокрема, на основі звітів, зазначених у статті 62(10) та статті 65, Комісія повинна представити Європейському Парламенту та Раді огляд загальної кількості та складу постійного корпусу, у тому числі розміру індивідуальних внесків держав-членів у постійний корпус, а також експертних знань та професіоналізму постійного корпусу та підготовки, яку він отримує. Під час огляду також визначать, чи потрібно підтримувати резерв швидкого реагування як частину постійного корпусу.

Під час огляду повинні бути описані та враховані наявні та потенційні оперативні потреби постійного корпусу, які охоплюють спроможність швидкого реагування, важливі обставини, що впливають на спроможність держав-членів робити внесок до постійного корпусу, і розвиток штатного персоналу в розрізі внеску Агенції до постійного корпусу.

2. Не пізніше 29 лютого 2024 року Комісія, за необхідності, повинна подати відповідні пропозиції щодо внесення змін до додатків I, II, III та IV. Якщо Комісія не подасть пропозицію, вона повинна пояснити причини.

Стаття 60. Місцеві офіси

1. За умови наявності угоди з державою-членом здійснення заходів або явного включення цієї можливості до угоди про статус, укладеної з третьою країною здійснення заходів, Агенція може створити місцеві офіси на території цієї держави-члена або третьої країни для сприяння та покращення координації оперативної діяльності, у тому числі у сфері повернення, організованої Агенцією у цій державі-члені, сусідньому регіоні або в цій третій країні, а також для забезпечення ефективного управління людськими та технічними ресурсами Агенції. Місцеві офіси створюються згідно з оперативними потребами на період часу, необхідний Агенції для виконання важливої оперативної діяльності у цій конкретній державі-члені, сусідньому регіоні або у цій третій країні. За необхідності цей проміжок часу може бути продовжений.

Перш ніж створити місцевий офіс, усі бюджетні наслідки ретельно оцінюються та розраховуються, а відповідні суми заздалегідь передбачаються у бюджеті.

2. Агенція та держава-член здійснення заходів або третя країна здійснення заходів, у якій створено місцевий офіс, повинні вжити необхідних заходів для забезпечення оптимальних умов, необхідних для виконання завдань, покладених на місцевий офіс. Місце роботи персоналу, що працює в місцевих офісах, встановлюється згідно із статтею 95(2).

3. Місцеві офіси повинні, якщо застосовно:

(a) надавати оперативну та матеріально-технічну підтримку та забезпечувати координацію діяльності Агенції у відповідних оперативних сферах;

(b) надавати оперативну підтримку державі-члену або третій країні у відповідних оперативних зонах;

(d) співпрацювати з державою-членом здійснення заходів або третьою країною здійснення заходів з усіх питань, пов’язаних з практичним здійсненням оперативної діяльності, організованої Агенцією у цій державі-члені або третій країні, а також з будь-яких додаткових питань, які могли виникнути у ході цієї діяльності;

(e) надавати підтримку координатору, зазначеному у статті 44, у його або її співпраці з державами-членами, що беруть участь, з усіх питань, пов’язаних з їхнім внеском в оперативну діяльність, організовану Агенцією, та, за необхідності, підтримувати зв’язок із штаб-квартирою Агенції;

(f) надавати підтримку координатору та спостерігачам за дотриманням фундаментальних прав, призначеним для моніторингу оперативної діяльності, сприяючи, за необхідності, координації та зв’язку між командами Агенції та відповідними органами держави-члена здійснення заходів або третьої країни здійснення заходів, а також виконанню будь-яких відповідних завдань;

(g) організовувати матеріально-технічну підтримку, пов’язану з направленням членів команд, розгортанням та використанням технічного обладнання;

(h) надавати будь-яку іншу матеріально-технічну підтримку в рамках оперативної зони, за яку відповідає певний місцевий офіс, з метою сприяння оптимальному здійсненню оперативної діяльності, організованої Агенцією;

(i) надавати підтримку зв’язковому офіцеру Агенції, без обмеження його чи її завдань і функцій, зазначених у статті 31, у визначенні будь-яких поточних або майбутніх викликів для управління кордонами у зоні, за яку відповідає певний місцевий офіс, в імплементації acquis у сфері повернення та регулярно звітувати перед штаб-квартирою Агенції;

(j) забезпечити ефективне керування власним обладнанням Агенції у сферах, охоплених його діяльністю, у тому числі можливу реєстрацію та тривале технічне обслуговування цього обладнання та будь-яку необхідну матеріально-технічну підтримку.

4. Кожним місцевим офісом керує представник Агенції, якого виконавчий директор призначає керівником місцевого офісу. Керівник місцевого офісу повинен здійснювати нагляд за загальною роботою офісу і діє як його єдиний контактний пункт із штаб-квартирою Агенції.

5. На основі пропозиції виконавчого директора правління повинне ухвалити рішення про створення, склад, тривалість і, за необхідності, можливе продовження тривалості роботи місцевого офісу, враховуючи висновок Комісії і за погодженням з державою-членом здійснення заходів або третьою країною здійснення заходів.

6. Держава-член здійснення заходів повинне надавати Агенції допомогу для забезпечення операційної спроможності.

7. Виконавчий директор повинен щоквартально звітувати перед правлінням про діяльність місцевих офісів. Діяльність місцевих офісів повинна бути описана в окремій секції щорічного звіту про діяльність.

Стаття 61. Фінансова підтримка розвитку постійного корпусу

1. Держави-члени повинні мати право отримувати щорічне фінансування у формі фінансування, не пов’язаного з витратами, для підтримки розвитку людських ресурсів, здатних гарантувати їх внески до постійного корпусу, як визначено у додатках II, III та IV, згідно із пунктом (a) статті 125(1) Регламенту (ЄС, Євратом) № 2018/1046. Це фінансування виплачується після закінчення відповідного року та після виконання умов, встановлених у параграфах 3 та 4 цієї статті. Таке фінансування базується на референтній сумі, встановленій у параграфі 2 цієї статті, і може становити, якщо застосовно:

(a) 100% від референтної суми, що множиться на кількість оперативного персоналу, визначеного на рік N + 2 для прикомандирування згідно з додатком II;

(b) 37% від референтної суми, що множиться на кількість оперативного персоналу, який ефективно направлений згідно зі статтею 57 у межах, встановлених у додатку III, і згідно зі статтею 58 у межах, встановлених у додатку IV, залежно від випадку;

(c) одноразову виплату в розмірі 50% від референтної суми, що множиться на кількість оперативного персоналу, найнятого Агенцією як штатний персонал; ця виплата застосовується до персоналу, який залишає національну службу та перебував на дійсній службі не більше 15 років на момент прийняття на роботу Агенцією.

2. Референтна сума повинна відповідати річній базовій заробітній платі працівника за контрактом функціональної групи III, ступеня 8, кроку 1, як визначено у статті 93 Умов працевлаштування, та обчислюється з використанням коефіцієнта коригування, що застосовується у відповідній державі-члені.

3. Щорічна виплата суми, зазначеної у пункті (a) параграфа 1 цієї статті, здійснюється лише за умови, що держави-члени збільшують відповідну загальну кількість персоналу національних прикордонників шляхом набору нового персоналу протягом відповідного періоду. Відповідна інформація для цілей звітності повинна надаватися Агенції на щорічних двосторонніх переговорах та перевірятися шляхом оцінювання вразливості у наступному році. Щорічна виплата суми, зазначеної у пункті (b) параграфа 1 цієї статті, підлягає сплаті в повному обсязі, залежно від кількості персоналу, який фактично направлений протягом послідовного або непослідовного періоду тривалістю чотири місяці згідно зі статтею 57 у межах, встановлених у додатку III, та згідно зі статтею 58 у межах, встановлених у додатку IV. Для ефективного направлення, зазначеного у пункті (b) параграфу 1 цієї статті, виплати обчислюються пропорційно референтному періоду тривалістю чотири місяці.

Агенція здійснює авансовий платіж, пов’язаний зі щорічними виплатами сум, зазначених у пунктах (a) та (b) параграфа 1 цієї статті, відповідно до імплементаційного акта, зазначеного у параграфі 4 цієї статті, після подання конкретного та обґрунтованого запиту держави-члена, що робить внесок.

4. Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт, що встановлює детальні правила щорічної виплати та моніторингу застосовних умов, передбачених параграфом 3 цієї статті. Такі правила повинні включати порядок здійснення авансових платежів при виконанні умов, встановлених у параграфі 3 цієї статті, а також порядок пропорційних розрахунків, у тому числі щодо випадків, коли направлення технічного персоналу у виняткових випадках перевищує максимальні національні внески, визначені у додатку III. Цей імплементаційний акт повинен бути прийнятий згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 122(2).

5. Під час реалізації фінансової підтримки відповідно до цієї статті Агенції та держави-члени повинні забезпечити дотримання принципів співфінансування та відсутності подвійного фінансування.

Стаття 62. Підготовка

1. Агенція повинна, враховуючи дорожню карту нарощування спроможності, зазначену у статті 9(8), за наявності, та у співпраці з відповідними закладами підготовки держав-членів та, у відповідних випадках, EASO, FRA, Агентством Європейського Союзу з оперативного управління великомасштабними IT-системами у сферах свободи, безпеки та правосуддя (eu-LISA) та Європейським поліційним коледжем (CEPOL), розробити спеціальні інструменти підготовки, у тому числі підготовки в галузі захисту дітей та інших осіб, які перебувають у вразливому становищі. Зміст підготовки повинен враховувати відповідні результати досліджень та найкращі практики. Агенція повинна надавати прикордонникам, спеціалістам з питань повернення, персоналу супроводу при поверненні та іншим відповідним працівникам персоналу, які є членами постійного корпусу, а також спостерігачам за примусовим поверненням та спостерігачам за дотриманням фундаментальних прав спеціальну підготовку, що відповідає їхнім завданням та повноваженням. Агенція проводить регулярні навчання із цими прикордонниками та іншими членами команд згідно з графіком спеціалізованої підготовки, зазначеним у річній робочій програмі Агенції.

2. Агенція повинна забезпечити, щоб, на додачу до підготовки, зазначеної у статті 55(3), усі працівники штатного персоналу, які будуть направлені як члени команд, пройшли відповідну підготовку з відповідного права Союзу та міжнародного права, а також з фундаментальних прав, доступу до міжнародного захисту, керівних принципів з метою ідентифікації осіб, які шукають захисту, та направлення їх для відповідних процедур, настанов щодо задоволення особливих потреб дітей, у тому числі неповнолітніх без супроводу, жертв торгівлі людьми, осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, та інших особливо вразливих осіб, і, якщо передбачається, якщо вони братимуть участь у морських та пошуково-рятувальних операціях, до їхнього початкового розгортання в рамках оперативних дій, організованих Агенцією.

Така підготовка повинна також охоплювати застосування сили згідно з додатком V.

3. Для цілей параграфа 2 Агенція, на основі угод з вибраними державами-членами, повинна впровадити необхідні програми підготовки у спеціалізованих закладах освіти цих держав, у тому числі в академіях-партнерах Агенції в державах-членах. Агенція повинна забезпечити, щоб підготовка відповідала спільним основним програмам підготовки, була гармонізована та сприяла взаєморозумінню та спільній культурі, заснованій на цінностях, закріплених у Договорах. Агенція повинна покривати повну вартість підготовки.

Агенція може, після отримання схвалення Правління, створити центр підготовки Агенції для подальшого сприяння включенню загальноєвропейської культури до надаваної підготовки.

4. Агенція повинна вжити необхідних заходів, щоб забезпечити, що весь персонал держав-членів, який бере участь у командах із постійного корпусу, пройшов підготовку, зазначену в першому підпараграфі параграфа 2.

5. Агенція повинна вжити необхідних заходів, щоб забезпечити підготовку персоналу, залученого до завдань, пов’язаних із поверненням, що призначений до постійного корпусу або резерву, зазначеного у статті 51. Агенція повинна забезпечити, щоб штатний персонал і весь персонал, який бере участь в операції повернення або втручаннях, пов’язаних з поверненням, пройшли підготовку з відповідного права Союзу та міжнародного права, у тому числі з фундаментальних прав, доступу до міжнародного захисту та спрямуванні вразливих осіб, до участі в оперативних діях, організованих Агенцією.

6. Агенція повинна встановити та надалі розвивати спільні основні програми підготовки для прикордонників та забезпечити підготовку на європейському рівні для інструкторів прикордонників держав-членів, у тому числі щодо фундаментальних прав, доступу до міжнародного захисту та відповідного морського права, а також спільну програму підготовки для персоналу, залученого до виконання завдань, пов’язаними з поверненням. Загальні основні програми підготовки повинні бути спрямовані на просування найвищих стандартів і найкращих практик імплементації права Союзу у сфері управління кордонами та повернення. Агенція повинна розробити спільні основні програми підготовки після консультацій з консультаційним форумом, зазначеним у статті 108 (далі - "консультаційний форум"), і працівником з питань фундаментальних прав. Держави-члени повинні інтегрувати спільні основні програми підготовки у навчання, яке вони проводять для своїх національних прикордонників та персоналу, залученого до виконання завдань, пов’язаних з поверненням.

7. Агенція також повинна організовувати додаткові курси підготовки та семінари з питань, пов’язаних із контролем за зовнішніми кордонами та поверненням громадян третьої країни, для офіцерів компетентних служб держав-членів та, у відповідних випадках, третіх країн.

8. Агенція може, у співпраці з державами-членами та третіми країнами, організовувати заходи з підготовки на їхній території.

9. Агенція повинна створити програму обміну, яка дасть змогу прикордонникам, що входять до її команд, і персоналу, який входить до складу команд втручань, пов’язаних із поверненням, отримувати знання або спеціальні ноу-хау з досвіду та належних практик за кордоном, працюючи з прикордонниками та персоналом, залученим до виконання завдань, пов’язаних із поверненням, в іншій державі-члені.

10. Агенція повинна встановити та надалі розвивати механізм внутрішнього контролю якості для забезпечення високого рівня підготовки, експертних знань і професіоналізму штатного персоналу, зокрема штатного персоналу, який бере участь в оперативних діях Агенції. На основі впровадження механізму контролю якості Агенція повинна готувати річний звіт про оцінку, який додається до річного звіту про діяльність.

Стаття 63. Придбання або оренда технічного обладнання

1. Агенція може придбати у власність або у спільну власність з державою-членом чи взяти в оренду технічне обладнання для розгортання під час спільних операцій, пілотних проектів, швидкого прикордонного втручання, дій у сфері повернення, у тому числі операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням, розгортання команд підтримки регулювання міграції або проектів технічної допомоги згідно з фінансовими правилами, застосовними до Агенції.

2. На основі пропозиції виконавчого директора правління повинне ухвалити комплексну багаторічну стратегію розвитку власної технічної спроможності Агенції, враховуючи багаторічний цикл стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами, у тому числі дорожню карту нарощування спроможності, зазначену у статті 9(8), за наявності, і бюджетні ресурси, наявні для цієї мети у багаторічній фінансовій рамці. Для забезпечення відповідності чинним правовим, фінансовим та політичним рамкам виконавчий директор повинне внести пропозицію лише після отримання позитивного висновку Комісії.

Багаторічна стратегія повинна супроводжуватися детально викладеним планом впровадження, що включає строки придбання чи оренди, планування закупівель та зниження ризиків. Якщо правління при ухваленні стратегії та плану вирішить відступити від висновку Комісії, воно повинне надати Комісії відповідне обґрунтування. Після ухвалення багаторічної стратегії план впровадження стає частиною компонента багаторічного програмування єдиного програмного документа, зазначеного у пункті (k) статті 100(2).

3. Агенція може придбавати технічне обладнання за рішенням виконавчого директора після консультацій із правлінням згідно з чинними правилами закупівель. Будь-якому придбанню або оренді обладнання, що спричиняє значні витрати для Агенції, повинен передувати ретельний аналіз потреб та витрат і вигід. Будь-які витрати, пов’язані з таким придбанням або орендою, повинні бути передбачені в бюджеті Агенції, ухваленому правлінням.

4. Якщо Агенція придбаває або бере в оренду основне технічне обладнання, таке як повітряні судна, транспортні засоби чи судна, застосовуються такі умови:

(a) у випадку придбання Агенцією у власність або у спільну власність з державою-членом Агенція повинна погодити з такою державою-членом, що вона повинна забезпечити реєстрацію обладнання як такого, що використовується для цілей державної служби, згідно із застосовним правом такої держави-члена, включно з привілеями та імунітетами щодо такого технічного обладнання відповідно до міжнародного права;

(b) у випадку оренди обладнання повинне бути зареєстроване в державі-члені.

5. На основі типової угоди, складеної Агенцією та схваленої правлінням, держава-член реєстрації та Агенція повинні погодити умови, що забезпечують придатність обладнання до експлуатації. Якщо активи перебувають у спільній власності, такі умови також повинні охоплювати періоди повної доступності ресурсів для Агенції та визначати використання цих активів, включно зі спеціальними положеннями щодо швидкого розгортання під час швидких прикордонних втручань та фінансування таких активів.

6. Якщо Агенція не має штатного персоналу з необхідною кваліфікацією, держава-член реєстрації або постачальник технічного обладнання повинні надати необхідних експертів та технічний персонал для експлуатації технічного обладнання у законний та безпечний спосіб згідно із типовою угодою, зазначеною у параграфі 5 цієї статті та запланованою на основі щорічних двосторонніх переговорів та угод, зазначених у статті 64(9). У такому випадку технічне обладнання, що перебуває у виключній власності Агенції, надається Агенції за її запитом і держава-член реєстрації не може посилатися на виняткову ситуацію, зазначену у статті 64(9).

Агенція, звертаючись до держави-члена із запитом про надання технічного обладнання та персоналу, повинна враховувати конкретні оперативні виклики, з якими стикається ця держава-член на момент подання запиту.

Стаття 64. Резерв технічного обладнання

1. Агенція повинна організувати та вести централізований облік обладнання в рамках резерву технічного обладнання, що складається з обладнання, яке є окремою власністю держав-членів або Агенції, та обладнання, що є спільною власністю держав-членів і Агенції, для її оперативних дій.

2. Обладнання, що є виключною власністю Агенції, повинне бути повністю доступним для розгортання у будь-який час.

3. Обладнання, що належить Агенції на праві спільної власності із часткою понад 50%, також повинне бути доступним для розгортання згідно з угодою між державою-членом та Агенцією, укладеною згідно зі статтею 63(5).

4. Агенція повинна забезпечити сумісність та взаємодійність обладнання, яке входить до резерву технічного обладнання.

5. Для цілей параграфа 4 Агенція, у тісній співпраці з державами-членами та Комісією, повинна встановити технічні стандарти на обладнання, призначене для розгортання в ході дій Агенції, за необхідності. Обладнання, придбане Агенцією у власність або у спільну власність, та обладнання, що належить державам-членам, яке входить до резерву технічного обладнання, повинне відповідати таким стандартам.

6. На основі пропозиції виконавчого директора, враховуючи аналіз ризиків Агенції та результати оцінювання вразливості, правління повинне ухвалити, до 31 березня кожного року, рішення про мінімальну кількість одиниць технічного обладнання, необхідних для задоволення потреб Агенції у наступному році, зокрема, щодо проведення спільних операцій, розгортання команд підтримки регулювання міграції, швидких прикордонних втручань, дій у сфері повернення, у тому числі операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням. Власне обладнання Агенції повинне включатися до мінімальної кількості одиниць технічного обладнання. Це рішення повинне встановлювати правила розгортання технічного обладнання в ході оперативних дій.

Якщо мінімальна кількість одиниць технічного обладнання виявиться недостатньою для виконання оперативного плану, узгодженого для таких дій, Агенція повинна переглянути цю мінімальну кількість на основі обґрунтованих потреб та угоди з державами-членами.

7. Резерв технічного обладнання складається з мінімальної кількості одиниць обладнання, що визначені як необхідні Агенції для кожного типу технічного обладнання. Обладнання, яке входить до резерву технічного обладнання, повинне бути розгорнуте під час спільних операцій, розгортання команд підтримки регулювання міграції, пілотних проектів, швидких прикордонних втручань, операцій повернення або втручань, пов’язаних із поверненням.

8. Резерв технічного обладнання повинен включати резерв обладнання швидкого реагування, що містить обмежену кількість одиниць обладнання, необхідних для можливих швидких прикордонних втручань. Внески держав-членів у резерв обладнання швидкого реагування плануються відповідно до щорічних двосторонніх переговорів та угод, зазначених у параграфі 9 цієї статті. У випадку, коли обладнання входить до переліку одиниць у такому резерві, держави-члени не можуть посилатися на виняткову ситуацію, зазначену в параграфі 9 цієї статті.

Відповідна держава-член повинна якнайшвидше надіслати обладнання із цього переліку разом із необхідними експертами та технічним персоналом до пункту призначення для розгортання, але в будь-якому разі не пізніше ніж через 10 днів після дати погодження оперативного плану.

Агенція повинна зробити свій внесок у цей резерв у формі обладнання, що перебуває в розпорядженні Агенції, як зазначено у статті 63(1).

9. Держави-члени повинні робити внески до резерву технічного обладнання. Внесок держав-членів до резерву та розгортання технічного обладнання для конкретних операцій повинен плануватися на основі щорічних двосторонніх переговорів та угод між Агенцією та державами-членами. Згідно із цими угодами та тією мірою, якою обладнання становить частину мінімальної кількості одиниць технічного обладнання на відповідний рік, держави-члени повинні забезпечити доступність свого технічного обладнання для розгортання за запитом Агенції, якщо вони не стикаються з винятковою ситуацією, що суттєво впливає на виконання національних завдань. Якщо держава-член посилається на таку виняткову ситуацію, вона повинна надати Агенції в письмовій формі вичерпне обґрунтування причин та відомості про ситуацію, зміст яких включається у звіт, зазначений у статті 65(1). Запит Агенції повинен бути поданий принаймні за 45 днів до планового розгортання основного технічного обладнання та за 30 днів до планового розгортання іншого обладнання. Внески до резерву технічного обладнання переглядаються щороку.

10. На основі пропозиції виконавчого директора правління щорічно ухвалює рішення про правила, пов’язані з технічним обладнанням, у тому числі про необхідну загальну мінімальну кількість одиниць для кожного типу технічного обладнання та умови розгортання і відшкодування витрат, а також про обмежену кількість одиниць технічного обладнання для резерву обладнання швидкого реагування. Для бюджетних цілей це рішення повинне бути ухвалене правлінням до 31 березня кожного року.

11. Якщо відбувається швидке прикордонне втручання, відповідно, застосовується стаття 39(15).

12. Якщо непередбачені потреби в технічному обладнанні для спільної операції або швидкого прикордонного втручання виникають після встановлення мінімальної кількості одиниць технічного обладнання і такі потреби не можуть бути задоволені за рахунок резерву технічного обладнання або резерву обладнання швидкого реагування, держави-члени повинні, якщо це можливо, у міру потреби забезпечити Агенції, за її запитом, доступність необхідного технічного обладнання для розгортання.

13. Виконавчий директор повинен регулярно звітувати перед правлінням про склад та розгортання обладнання, що входить до складу технічного обладнання. Якщо вимога щодо мінімальної кількості одиниць технічного обладнання, необхідного для резерву, не виконана, виконавчий директор повинен негайно повідомити про це правління. Правління повинне терміново ухвалити рішення про встановлення пріоритетності розгортання технічного обладнання та вжити відповідних заходів для усунення нестачі. Правління повинне повідомити Комісію про нестачу та вжиті ним заходи. Далі Комісія повинна повідомити про це Європейський Парламент та Раду, а також надати власну оцінку.

14. Держави-члени повинні зареєструвати у складі резерву технічного обладнання всі транспортні засоби та експлуатаційне обладнання, придбані в рамках конкретних дій Фонду внутрішньої безпеки згідно зі статтею 7(1) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 515/2014 (- 42), або, якщо доцільно, будь-якого іншого майбутнього цільового фінансування Союзу, що надається державам-членам із чіткою метою розширення оперативної спроможності Агенції. Таке технічне обладнання є частиною мінімальної кількості одиниць технічного обладнання на відповідний рік.

За запитом Агенції в рамках щорічних двосторонніх переговорів держави-члени повинні забезпечити доступність технічного обладнання, співфінансованого в рамках конкретних дій Фонду внутрішньої безпеки або будь-якого іншого майбутнього спеціального фінансування Союзу, як зазначено в першому підпараграфі цього параграфа, для розгортання Агенцією. Кожна одиниця обладнання повинна бути доступною протягом періоду не більше чотирьох місяців, як заплановано в ході щорічних двосторонніх переговорів. Держави-члени можуть вирішити розгорнути одиницю обладнання на період понад чотири місяці. У випадку оперативної діяльності, зазначеної у статтях 39 або 42 цього Регламенту, держави-члени не можуть посилатися на виняткову ситуацію, зазначену в параграфі 9 цієї статті.

15. Агенція повинна вести облік резерву технічного обладнання таким чином:

(a) класифікація за типом обладнання та за типом операції;

(b) класифікація за власником (держава-член, Агенція, інше);

(d) вимоги до обслуговуючого персоналу, якщо застосовно;

(e) інша інформація, така як дані про реєстрацію, вимоги до транспортування та технічного обслуговування, національні застосовні режими вивезення, технічні інструкції або інша інформація, пов’язана з належним використанням обладнання;

(f) вказівка на те, чи фінансується одиниця обладнання за рахунок фінансування Союзу.

16. Агенція повинна фінансувати 100% розгортання технічного обладнання, що є частиною мінімальної кількості одиниць технічного обладнання, наданих відповідною державою-членом на певний рік. Розгортання технічного обладнання, що не є частиною мінімальної кількості одиниць технічного обладнання, співфінансується Агенцією щонайбільше до 100% допустимих витрат, враховуючи конкретні обставини держав-членів, які розгортають таке технічне обладнання.

Стаття 65. Звітування про спроможність Агенції

1. На підставі пропозиції виконавчого директора правління повинне затвердити та подати до Європейського Парламенту, Ради та Комісії річний звіт про імплементацію статей 51, 55, 56, 57, 58, 63 та 64 (далі - "річний звіт про імплементацію").

2. Річний звіт про імплементацію повинен, зокрема, містити:

(a) кількість персоналу, який кожна держава-член призначила до постійного корпусу, у тому числі у складі резерву швидкого реагування, та до резерву спостерігачів за примусовим поверненням;

(b) кількість штатного персоналу, який Агенція призначила до постійного корпусу;

(c) кількість персоналу, фактично направленого з постійного корпусу кожною державою-членом і Агенцією за профілем у попередньому році;

(d) кількість одиниць технічного обладнання, які кожна держава-член і Агенція призначили до резерву технічного обладнання;

(e) кількість одиниць технічного обладнання, розгорнутих кожною державою-членом і Агенцією у попередньому році з резерву технічного обладнання;

(f) призначення до та розгортання обладнання з резерву обладнання швидкого реагування;

(g) нарощування власних людських та технічних спроможностей Агенції.

3. У річному звіті про імплементацію повинні бути вказані держави-члени, які в попередньому році посилалися на виняткову ситуацію, зазначену у статті 57(9) та статті 64(9), а також причини та відомості, надані відповідною державою-членом.

4. Для забезпечення прозорості виконавчий директор щоквартально інформує Правління про елементи, перелічені у параграфі 2, у розрізі поточного року.

Стаття 66. Дослідження та інновації

1. Агенція повинна активно здійснювати моніторинг і сприяти дослідницькій та інноваційній діяльності, пов’язаній з європейським інтегрованим управлінням кордонами, у тому числі використанням передових технологій прикордонного контролю, враховуючи дорожню карту нарощування спроможності, зазначену у статті 9(8). Агенція повинна надати результати таких досліджень Європейському Парламенту, державам-членам і Комісії згідно зі статтею 92. Вона може використовувати ці результати, у відповідних випадках, у спільних операціях, швидких прикордонних втручаннях, операціях повернення та втручаннях, пов’язаних із поверненням.

2. Агенція, враховуючи дорожню карту нарощування спроможності, зазначену у статті 9(8), повинна надавати державам-членам та Комісії допомогу у визначенні ключових тем досліджень. Агенція повинна допомагати державам-членам і Комісії у розробленні та реалізації відповідних рамкових програм дослідницької та інноваційної діяльності Союзу.

3. Агенція повинна реалізувати частини Рамкової програми досліджень та інновацій, пов’язані з безпекою кордонів. З цією метою і якщо Комісія делегувала Агенції відповідні повноваження, вона повинна виконувати такі завдання:

(a) управління окремими етапами реалізації програми та окремими фазами впродовж строку реалізації конкретних проектів на основі відповідних робочих програм, ухвалених Комісією;

(b) ухвалення інструментів виконання дохідної та видаткової частин бюджету та здійснення всіх операцій, необхідних для управління програмою;

4. Агенція може планувати та реалізувати пілотні проекти з питань, що охоплюються цим Регламентом.

5. Агенція повинна оприлюднювати інформацію про свої дослідницькі проекти, у тому числі демонстраційні проекти, партнерів, залучених до співпраці, та бюджет проектів.

Стаття 67. Центральний підрозділ ETIAS

Агенція повинна забезпечити створення та функціонування центрального підрозділу ETIAS, як зазначено у статті 7 Регламенту (ЄС) № 2018/1240.

Стаття 68. Співпраця Агенції з установами, органами, офісами та агентствами Союзу і міжнародними організаціями

1. Агенція повинна співпрацювати з установами, органами, офісами та агентствами Союзу, а також може співпрацювати з міжнародними організаціями, відповідно до їх правових основ, а також повинна використовувати наявну інформацію, ресурси та системи, доступні в рамках EUROSUR.

Згідно з першим підпараграфом, Агенція повинна співпрацювати, зокрема, із:

(a) Комісією та Європейською службою зовнішніх справ (EEAS);

(b) Європолом;

(e) Євроюстом;

(f) супутниковим центром Європейського Союзу;

(i) Агентством з безпеки польотів Європейського Союзу (EASA) та Менеджером Європейської мережі організації повітряного руху (EATMN);

(j) місіями та операціями СБОП, згідно із їхніми повноваженнями, щоб забезпечити:

(i) просування стандартів європейського інтегрованого управління кордонами;

(ii) ситуаційну обізнаність і аналіз ризиків.

Агенція також може співпрацювати з такими міжнародними організаціями, якщо це необхідно для її завдань, відповідно до їх відповідних правових основ:

(a) Організація Об’єднаних Націй через відповідні управління, агентства, організації та інші органи, зокрема Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Міжнародна організація з міграції, Управління ООН з наркотиків та злочинності та Міжнародна організація цивільної авіації;

(b) Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол);

(d) Рада Європи та Комісар з прав людини Ради Європи;

(e) Центр морського аналізу та операцій - Наркотики (MAOC-N).

2. Співпраця, зазначена в параграфі 1, здійснюється у рамках робочих угод, укладених із суб’єктами, зазначеними в параграфі 1. Такі домовленості підлягають попередньому затвердженню Комісією. Агенція повинна повідомляти Європейський Парламент та Раду про будь-які такі домовленості.

3. Що стосується опрацювання секретної інформації, робочі угоди, згадані у параграфі 2, повинні передбачати, щоб відповідний орган, офіс чи агентство Союзу або міжнародна організація дотримувалися правил та стандартів безпеки, еквівалентних тим, що застосовуються Агенцією. Оціночний візит повинен бути проведений до укладення домовленості, і Комісія повинна бути повідомлена про результат оціночного візиту.

4. Хоча це виходить за рамки предмета цього Регламенту, Агенція також повинна долучатися до співпраці з Комісією та, якщо доцільно, з державами-членами та EEAS у рамках дій, що стосуються митної зони, включно з управлінням ризиками, якщо від таких дій можна отримати взаємну користь. Така співпраця повинна здійснюватися без обмеження наявної компетенції Комісії, Високого представника Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки та держав-членів.

5. Установи, органи, офіси, агентства Союзу та міжнародні організації, зазначені у параграфі 1, повинні використовувати інформацію, отриману від Агенції, лише в межах своєї компетенції та тільки у разі, якщо вони дотримуються фундаментальних прав, у тому числі вимог щодо захисту даних.

Будь-яка передача персональних даних, опрацьованих Агенцією, іншим установам, органам, офісам та агентствам Союзу відповідно до пунктів (c) та (d) статті 87(1) повинна здійснюватися на основі спеціальних робочих угод щодо обміну персональними даними.

Робочі угоди, зазначені у другому підпараграфі, повинні містити положення, що гарантує, що персональні дані, передані Агенцією установам, органам, офісам та агентствам Союзу, можуть бути опрацьовані з іншою метою тільки у разі, якщо це дозволено Агенцією та відповідає початковій меті, з якою Агенція збирала та передавала дані. Такі установи, органи, офіси та агентства Союзу повинні вести письмовий облік результатів оцінювання сумісності в кожному конкретному випадку.

Будь-яка передача Агенцією персональних даних міжнародним організаціям згідно з пунктом (c) статті 87(1) повинна відповідати положенням про захист даних, встановленим у секції 2 глави IV.

Зокрема, Агенція повинна забезпечити, щоб будь-яка робоча угода, укладена з міжнародними організаціями щодо обміну персональними даними відповідно до пункту (c) статті 87(1), відповідала главі V Регламенту (ЄС) № 2018/1725 та потребувала дозволу Європейського інспектора із захисту даних у випадках, передбачених цим Регламентом.

Агенція повинна забезпечити, щоб персональні дані, передані міжнародним організаціям, опрацьовувалися лише для цілей, для яких вони були передані.

6. Обмін інформацією між Агенцією та установами, органами, офісами та агентствами Союзу та міжнародними організаціями, зазначеними у параграфі 1, повинен здійснювати через комунікаційну мережу, зазначену у статті 14, або через інші акредитовані системи обміну інформацією, які відповідають критеріям доступності, конфіденційності та цілісності.

Стаття 69. Європейська співпраця стосовно функцій берегової охорони

1. Без обмеження EUROSUR, Агенція, у співпраці з EFCA та EMSA, повинна надавати підтримку національним органам, що виконують функції берегової охорони на національному рівні та на рівні Союзу, а також, у відповідних випадках, на міжнародному рівні шляхом:

(a) обміну, об’єднання та аналізу інформації в системах звітування про судна та інших інформаційних системах, які підтримуються такими агентствами або доступні для них, згідно з їх відповідними правовими основами та без обмеження права власності на дані держав-членів;

(b) надання послуг з нагляду та зв’язку з використанням найсучасніших технологій, у тому числі космічної та наземної інфраструктури та сенсорів, встановлених на всіх видах платформ;

(c) нарощування спроможності шляхом розроблення настанов та рекомендацій, у тому числі встановлення найкращих практик, а також шляхом підготовки персоналу та обміну ним;

(d) розширення обміну інформацією та співпраці стосовно функцій берегової охорони, у тому числі шляхом аналізу оперативних викликів та нових ризиків на морі;

(e) спільного використання спроможності шляхом планування та здійснення багатоцільових операцій та спільного використання активів та інших спроможностей тією мірою, якою такі заходи координуються цими агентствами та узгоджуються з компетентними органами відповідних держав-членів.

2. Точні форми співпраці стосовно функцій берегової охорони між Агенцією, EFCA та EMSA повинні визначатися у робочій угоді згідно з їхніми відповідними повноваженнями та фінансовими правилами, що застосовуються до цих агентств. Така домовленість повинна бути затверджена правлінням Агенції та адміністративними радами EFCA та EMSA. Агенція, EFCA та EMSA повинні використовувати інформацію, отриману в контексті їх співпраці, лише в межах їх правових рамок та з повним дотриманням фундаментальних прав, у тому числі вимог щодо захисту даних.

3. Комісія, у тісній співпраці з державами-членами, Агенцією, EFCA та EMSA, повинна надати практичний посібник з питань європейської співпраці стосовно функцій берегової охорони. Цей посібник повинен містити настанови, рекомендації та найкращі практики обміну інформацією. Комісія повинна ухвалити посібник у формі рекомендації.

Стаття 70. Співпраця між Ірландією та Великою Британією

1. Агенція повинна сприяти оперативній співпраці держав-членів з Ірландією та Великою Британією у конкретних видах діяльності.

2. Для цілей EUROSUR обмін інформацією та співпраця з Ірландією та Великою Британією може здійснюватися на основі двосторонніх або багатосторонніх угод між Ірландією та Великою Британією, відповідно, та однією або кількома сусідніми державами-членами або через регіональні мережі, утворені на основі цих угод. Національні координаційні центри є контактними пунктами для обміну інформацією з відповідними органами Ірландії та Великої Британії у рамках EUROSUR.

3. Угоди, зазначені у параграфі 2, повинні обмежуватися обміном такою інформацією між національним координаційним центром та відповідним органом Ірландії або Великої Британії:

(a) інформацією, що міститься в національній ситуаційній картині держави-члена тією мірою, якою така інформація була передана Агенції для цілей європейської ситуаційної картини;

(b) інформацією, зібраною Ірландією або Великою Британією, яка відповідає цілям європейської ситуаційної картини;

4. Інформація, надана у контексті EUROSUR Агенцією або державою-членом, яка не є стороною угоди, як зазначено у параграфі 2, не передається Ірландії або Великій Британії без попереднього погодження Агенції або цієї держави-члена. Відмова у наданні дозволу на передачу інформації Ірландії чи Великій Британії є обов’язковою для держав-членів та Агенції.

5. Забороняється подальша передача або будь-яке інше повідомлення інформації, якою обмінюються відповідно до цієї статті, третім країнам або третім особам.

6. Угоди, зазначені у параграфі 2, повинні містити положення про фінансові витрати, що виникають внаслідок участі Ірландії або Великої Британії в імплементації цих угод.

7. Підтримка, що надається Агенцією згідно з пунктами (n), (o) та (p) статті 10(1), повинна включати організацію операцій повернення держав-членів, у яких також бере участь Ірландія або Велика Британія.

8. Застосування цього Регламенту до кордонів Гібралтару повинне бути тимчасово зупинене до дати досягнення згоди стосовно масштабу заходів щодо перетину особами зовнішніх кордонів.

Стаття 71. Співпраця з третіми країнами

1. Держави-члени й Агенція повинні співпрацювати з третіми країнами для цілей політики європейського інтегрованого управління кордонами та міграційної політики згідно із пунктом (g) статті 3(1).

2. На основі пріоритетів політики, визначених згідно зі статтею 8(4), Агенція повинна надавати технічну та оперативну допомогу третім країнам в рамках політики зовнішньої діяльності Союзу, у тому числі в контексті захисту фундаментальних прав та персональних даних і принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення.

3. Агенція та держави-члени повинні дотримуватися права Союзу, а також норм і стандартів, які є частиною acquis Союзу, у тому числі, якщо співпраця з третіми країнами відбувається на території цих третіх країн.

4. Налагодження співпраці з третіми країнами повинне сприяти просуванню стандартів європейського інтегрованого управління кордонами.

Стаття 72. Співпраця держав-членів із третіми країнами

1. Держави-члени можуть співпрацювати на операційному рівні з однією або кількома третіми країнами стосовно галузей, охоплених цим Регламентом. Така співпраця може включати обмін інформацією і може здійснюватися на основі двосторонніх або багатосторонніх угод, інших форм домовленостей або через регіональні мережі, утворені на основі цих угод.

2. При укладанні двосторонніх та багатосторонніх угод, зазначених у параграфі 1 цієї статті, держави-члени можуть включати положення про обмін інформацією та співпрацю для цілей EUROSUR згідно зі статтями 75 та 89.

3. Двосторонні та багатосторонні угоди та інші форми домовленостей, зазначені у параграфі 1, повинні відповідати праву Союзу та міжнародному праву у сфері фундаментальних прав та міжнародного захисту, у тому числі Хартії (994_524) , Європейській конвенції про захист прав людини та фундаментальних свобод (995_004) та Конвенції про статус біженців (995_011) від 1951 року, Протоколу (995_363) від 1967 року до неї та, зокрема, принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення. Під час імплементації таких угод і домовленостей держави-члени повинні регулярно оцінювати та враховувати загальну ситуацію в третій країні, а також брати до уваги статтю 8.

Стаття 73. Співпраця між Агенцією та третіми країнами

1. Агенція може співпрацювати тією мірою, якою це необхідно для виконання її завдань, з органами третіх країн, компетентними у питаннях, що охоплюються цим Регламентом. Агенція повинна дотримуватися права Союзу, а також норм та стандартів, які є частиною acquis Союзу, у тому числі, коли співпраця з третіми країнами відбувається на території цих третіх країн.

2. Під час співпраці з органами влади третіх країн, як зазначено у параграфі 1 цієї статті, Агенція повинна діяти в рамках політики зовнішньої діяльності Союзу, у тому числі з урахуванням захисту фундаментальних прав та персональних даних, принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення, заборони самовільного затримання та заборони катувань та нелюдського чи принизливого поводження чи покарання, за підтримки та в координації з представництвами Союзу та, якщо доцільно, місіями та операціями СБОП згідно з пунктом (j) другого підпараграфа статті 68(1).

3. За обставин, що вимагають розгортання команд управління кордонами зі складу постійного корпусу у третій країні, де члени команд будуть здійснювати виконавчі повноваження, Союз повинен укласти угоду про статус відповідно до типової угоди про статус, зазначеної у статті 76(1), з відповідною третьою країною на основі статті 218 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС). Угода про статус повинна охоплювати всі аспекти, необхідні для здійснення дій. Вона повинна визначати, зокрема, масштаб операції, положення про цивільну та кримінальну відповідальність, завдання та повноваження членів команд, заходи, пов’язані зі створенням місцевого офісу, і практичні заходи, пов’язані з дотриманням фундаментальних прав. Угода про статус повинна забезпечувати повне дотримання фундаментальних прав під час цих операцій та передбачати процедуру подання скарг. Щодо положень угоди про статус, пов’язаних з передачею даних, необхідно консультуватися з Європейським інспектором із захисту даних, якщо ці положення суттєво відрізняються від типової угоди про статус.

4. За наявності, Агенція також повинна діяти в рамках робочих угод, укладених з органами третіх країн, зазначеними в параграфі 1 цієї статті, згідно із правом та політикою Союзу відповідно до статті 76(4).

Робочі угоди, зазначені у першому підпараграфі цього параграфа, повинні визначати обсяг, характер та мету співпраці і повинні бути пов’язані з управлінням оперативною співпрацею. Такі робочі угоди можуть включати положення про обмін чутливою несекретною інформацією та про співпрацю у рамках EUROSUR згідно зі статтею 74(3).

Агенція повинна забезпечити, щоб треті країни, яким передається інформація, опрацьовували цю інформацію лише для цілей, для яких вона була передана. Будь-які робочі угоди щодо обміну секретною інформацією повинні укладатися згідно зі статтею 76(4) цього Регламенту. Агенція повинна отримати попередній дозвіл від Європейського інспектора із захисту даних, коли такі робочі угоди передбачають передачу персональних даних, і у випадках, передбачених Регламентом (ЄС) № 2018/1725.

5. Агенція повинна робити внесок у реалізацію зовнішньої політики Союзу у сфері повернення та реадмісії в рамках політики зовнішньої діяльності Союзу та щодо питань, що охоплюються цим Регламентом.

6. Агенція може отримувати фінансування від Союзу згідно з положеннями відповідних інструментів щодо підтримки третіх країн і діяльності, пов’язаної з ними. Агенція може розпочинати та фінансувати проекти технічної допомоги у третіх країнах з питань, що охоплюються цим Регламентом, і згідно із фінансовими правилами, що застосовуються до Агенції. Такі проекти повинні бути включені в єдиний програмний документ, зазначений у статті 102.

7. Агенція повинна повідомляти Європейський Парламент, Раду та Комісію про діяльність, яка здійснюється відповідно до цієї статті, і, зокрема, про діяльність, пов’язану з технічною та оперативною допомогою у сфері управління кордонами та повернення в третіх країнах, а також про направлення зв’язкових офіцерів, і надавати їм детальну інформацію про дотримання фундаментальних прав. Агенція повинна оприлюднювати договори, робочі угоди, пілотні проекти та проекти технічної допомоги з третіми країнами відповідно до статті 114(2).

8. Агенція повинна включати оцінювання співпраці з третіми країнами у свої річні звіти.

Стаття 74. Технічна та оперативна допомога, що надається Агенцією третім країнам

1. Агенція може координувати оперативну співпрацю між державами-членами та третіми країнами і надавати технічну та оперативну допомогу третім країнам у контексті європейського інтегрованого управління кордонами.

2. Агенція може здійснювати дії, пов’язані з європейським інтегрованим управлінням кордонами, на території третьої країни за умови погодження з цією третьою країною.

3. Операції на території третьої країни повинні включатися до річної робочої програми, ухваленої правлінням згідно зі статтею 102, і повинні здійснюватися на основі оперативного плану, погодженого між Агенцією та відповідною третьою країною та після консультацій з державами-членами, що беруть участь. Якщо держава-член або держави-члени є сусідами з третьою країною або межують з оперативною зоною третьої країни, оперативний план та будь-які зміни до нього підлягають погодженню з такою державою-членом або такими державами-членами. Статті 38, 43, 46, 47 та 54-57 застосовуються mutatis mutandis до направлень у треті країни.

4. Виконавчий директор повинен забезпечити безпеку персоналу, направленого у треті країни.

Для цілей першого підпараграфа держави-члени повинні виконавчого директора про будь-яке занепокоєння, пов’язане з безпекою їх громадян, у разі їх направлення на територію певних третіх країн.

Якщо безпека будь-якого працівника, направленого у треті країни, не може бути гарантована, виконавчий директор повинен вжити відповідних заходів шляхом тимчасового зупинення або припинення відповідних аспектів технічної та оперативної допомоги, що надається Агенцією цій третій країні.

5. Без обмеження направлення членів постійного корпусу згідно зі статтями 54-58, участь держав-членів в операціях на території третіх країн є добровільною.

На додачу до відповідного механізму, зазначеного у статті 57(9) та параграфі 4 цієї статті, коли безпека залученого персоналу не може бути гарантована державою-членом, ця держава-член може відмовитися від свого відповідного внеску в операцію у відповідній третій країні. Якщо держава-член посилається на таку виняткову ситуацію, вона повинна надати Агенції в письмовій формі вичерпне обґрунтування причин та відомості про ситуацію, зміст яких включається у звіт, зазначений у статті 65. Такі причини та відомості повинні бути надані в ході щорічних двосторонніх переговорів або не пізніше ніж за 21 день до направлення. Направлення персоналу, відкомандированого згідно зі статтею 56, здійснюється за згодою рідної держави-члена, про яку вона повідомляє у відповідь на повідомлення Агенції та не пізніше ніж за 21 день до направлення.

6. Оперативні плани, зазначені у параграфі 3, можуть включати положення про обмін інформацією та співпрацю для цілей EUROSUR згідно зі статтями 75 та 89.

Стаття 75. Обмін інформацією з третіми країнами в рамках EUROSUR

1. Національні координаційні центри та, за необхідності, Агенція є контактними пунктами для обміну інформацією та співпраці з третіми країнами для цілей EUROSUR.

2. Положення про обмін інформацією та співпрацю для цілей EUROSUR, що містяться у двосторонніх або багатосторонніх угодах, зазначених у частині 2 статті 72, повинні стосуватися:

(a) спеціальних ситуаційних картин, якими обмінюються треті країни;

(b) даних, що походять з третіх країн, що можуть бути включені до європейської ситуаційної картини, і процедур обміну цими даними;

(d) детальних правил співпраці та обміну інформацією зі спостерігачами з третіх країн для цілей EUROSUR.

3. Інформація, надана у контексті EUROSUR Агенцією або державою-членом, яка не є стороною угоди, як зазначено у статті 72(1), не може передаватися третій країні відповідно до цієї угоди без попереднього схвалення Агенції або цієї держави-члена. Відмова у наданні дозволу на передачу інформації відповідній третій країні є обов’язковою для держав-членів і Агенції.

Стаття 76. Роль Комісії у співпраці з третіми країнами

1. Комісія, після консультацій з державами-членами, Агенцією, FRA та Європейським інспектором із захисту даних, повинна підготувати типову угоду про статус для дій, що проводяться на території третіх країн.

2. Комісія, у співпраці з державами-членами і Агенцією, повинна розробити типові положення про обмін інформацією у рамках EUROSUR згідно зі статтями 70(2) та 72(2).

Комісія, після консультацій з Агенцією та іншими відповідними органами, офісами чи агентствами Союзу, у тому числі FRA та Європейським інспектором із захисту даних, повинна розробити зразок робочих угод, зазначених у статті 73(4). Такий зразок повинен включати положення, пов’язані з фундаментальними правами та гарантіями захисту даних, що стосуються практичних заходів.

3. Перед укладенням нової двосторонньої чи багатосторонньої угоди, як зазначено у статті 72(1), відповідні держави-члени повинні повідомити Комісію про проект положень, пов’язаних з управлінням кордонами та поверненням.

Відповідні держави-члени повинні повідомити про положення таких наявних і нових двосторонніх та багатосторонніх угод, пов’язаних із управлінням кордонами та поверненням, Комісію, яка інформує про це Раду та Агенцію.

4. Перш ніж правління затвердить будь-які робочі угоди між Агенцією та компетентними органами третіх країн, Агенція повинна повідомити про них Комісію, яка повинна надати своє попереднє схвалення. Перед укладанням будь-якої такої робочої угоди Агенція повинна надати Європейському Парламенту детальну інформацію щодо сторін робочої угоди та її передбаченого змісту.

5. Агенція повинна повідомити Комісію про оперативні плани, зазначені у статті 74(3). Будь-яке рішення про направлення зв’язкових офіцерів у треті країні згідно зі статтею 77, вимагає отримання попереднього висновку Комісії. Європейський Парламент повинен невідкладно отримувати повну інформацію про такі дії.

Стаття 77. Зв’язкові офіцери у третіх країнах

1. Агенція може направити експертів зі свого штатного персоналу та інших експертів як зв’язкових офіцерів, які повинні отримати максимально можливий ступінь захисту під час виконання своїх завдань у третіх країнах. Вони є частиною місцевих або регіональних мереж співпраці зв’язкових офіцерів з питань імміграції та експертів з питань безпеки Союзу та держав-членів, у тому числі, мережі, створеної відповідно до Регламенту (ЄС) № 2019/1240. За рішенням правління Агенція може встановити конкретні профілі зв’язкових офіцерів, залежно від оперативних потреб щодо відповідної третьої країни.

2. У рамках політики зовнішньої діяльності Союзу пріоритет для направлення зв’язкових офіцерів надається третім країнам, які на основі аналізу ризиків є країною походження або транзиту для незаконної імміграції. Агенція може приймати зв’язкових офіцерів, які направляються цими третіми країнами на взаємній основі. Правління на основі пропозиції виконавчого директора щорічно ухвалює перелік пріоритетів. Направлення зв’язкових офіцерів затверджується Правлінням після того, як Комісія надасть свій висновок.

3. Завдання зв’язкових офіцерів Агенції включають встановлення та підтримку контактів з компетентними органами третьої країни, до якої вони призначені, з метою сприяння запобіганню та боротьбі з нелегальною імміграцією та поверненню поворотців, у тому числі шляхом надання технічної допомоги в ідентифікації громадян третьої країни та отриманні проїзних документів. Такі завдання повинні виконуватися відповідно до права Союзу та з дотриманням фундаментальних прав. Зв’язкові офіцери Агенції повинні тісно координувати свою діяльність із представництвами Союзу, з державами-членами згідно із Регламентом (ЄС) № 2019/1240 та, якщо доцільно, з місіями та операціями з питань СБОП, як визначено у пункті (j) другого підпараграфа статті 68(1). Якщо можливо, вони повинні мати свої офіси в тих самих приміщеннях, що й представництва Союзу.

4. У третіх країнах, куди Агенція не направляє зв’язкових офіцерів з питань повернення, Агенція може допомогти державі-члену у направленні зв’язкових офіцерів з питань повернення для надання підтримки державам-членам, а також для підтримки діяльності Агенції згідно зі статтею 48.

Стаття 78. Спостерігачі, які беруть участь у діяльності Агенції

1. За згодою відповідних держав-членів Агенція може запросити спостерігачів від установ, органів, офісів, агентств Союзу чи міжнародних організацій та місій і операцій СБОП, зазначених у пункті (j) другого підпараграфа статті 68(1), брати участь у її діяльності, зокрема у спільних операціях та пілотних проектах, аналізі ризиків і підготовці тією мірою, якою їх присутність відповідає цілям цієї діяльності, може сприяти поліпшенню співпраці та обміну найкращими практиками і не впливає на загальну безпеку та безпеку цих видів діяльності. Участь таких спостерігачів в аналізі ризиків і підготовці може здійснюватися лише за погодженням з відповідними державами-членами. Що стосується спільних операцій і пілотних проектів, участь спостерігачів підлягає погодженню з державою-членом здійснення заходів. Детальні правила участі спостерігачів повинні бути включені в оперативний план. Перш ніж брати участь, такі спостерігачі повинні пройти відповідну підготовку від Агенції.

2. За згодою відповідних держав-членів Агенція може запросити спостерігачів з третіх країн до участі в її діяльності на зовнішніх кордонах, операціях повернення, втручаннях, пов’язаних із поверненням, і підготовці, як зазначено у статті 62, тією мірою, якою їх присутність відповідає цілям цієї діяльності, може сприяти поліпшенню співпраці та обміну найкращими практиками та не впливає на загальну безпеку цієї діяльності чи безпеку громадян третьої країни. Детальні правила участі спостерігачів повинні бути включені в оперативний план. Перш ніж брати участь, такі спостерігачі повинні пройти відповідну підготовку від Агенції. Вони повинні дотримуватися кодексів поведінки Агенції під час участі в її діяльності.

3. Агенція повинна гарантувати, що присутність спостерігачів не становить ризику, пов’язаного з дотриманням фундаментальних прав.

ГЛАВА III

ОНЛАЙНОВА СИСТЕМА ФАЛЬШИВИХ І АВТЕНТИЧНИХ ДОКУМЕНТІВ (FADO)

Стаття 79.

Агенція бере на себе управління онлайновою системою підроблених і справжніх документів (FADO), створеною відповідно до Спільних дій 98/700/ЮВС.

ГЛАВА IV

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 80. Захист фундаментальних прав та стратегія щодо фундаментальних прав

1. Європейська прикордонна і берегова охорона повинна гарантувати захист фундаментальних прав під час виконання своїх завдань за цим Регламентом згідно із правом Союзу, зокрема Хартією (994_524) , і відповідним міжнародним правом, у тому числі Конвенцією про статус біженців (995_011) від 1951 року і Протоколом (995_363) до неї від 1967 року, Конвенцією про права дитини (995_021) і зобов’язаннями, пов’язаними з доступом до міжнародного захисту, зокрема принципом заборони примусового видворення чи примусового повернення.

З цією метою Агенція, на основі інформації працівника з питань фундаментальних прав і його схвалення, повинна розробити, реалізувати та надалі розвивати стратегію та план дій щодо фундаментальних прав, у тому числі дієвий механізм моніторингу за дотриманням фундаментальних прав у всій діяльності Агенції.

2. Під час виконання своїх завдань Європейська прикордонна і берегова охорона повинна забезпечити, щоб жодна особа, з порушенням принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення, не була примушена висадитися, в’їхати або не була ввезена у країну або іншим чином передана або повернута органам країни, у якій, між іншим, існує серйозний ризик того, що він або вона будуть піддані смертній карі, тортурам, переслідуванню або іншому нелюдському чи принизливому поводженню чи покаранню, або існує загроза його або її життю чи свободі через його або її расу, релігію, громадянство, сексуальну орієнтацію, належність до певної соціальної групи чи політичні погляди, або в якій існує ризик вислання, виселення, екстрадиції або повернення в іншу країну з порушенням принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення.

3. Під час виконання своїх завдань Європейська прикордонна і берегова охорона повинна враховувати особливі потреби дітей, неповнолітніх без супроводу, осіб з інвалідністю, жертв торгівлі людьми, осіб, які потребують медичної допомоги, осіб, які потребують міжнародного захисту, осіб, що зазнали лиха на морі, та інших осіб, які перебувають в особливо вразливій ситуації, і повинна задовольняти такі потреби в межах своїх повноважень. Європейська прикордонна і берегова охорона у всій своїй діяльності повинна приділяти особливу увагу правам дітей та забезпечувати дотримання найкращих інтересів дитини.

4. Під час виконання своїх завдань, у відносинах з державами-членами та у співпраці з третіми країнами Агенція повинна враховувати звіти консультативного форуму, зазначеного у статті 108, а також звіти працівника з питань фундаментальних прав.

Стаття 81. Кодекс поведінки

1. Агенція, у співпраці з консультативним форумом, повинна розробити та надалі розвивати кодекс поведінки, який застосовуватиметься до всіх операцій прикордонного контролю, координованих Агенцією, і всіх осіб, які беруть участь у діяльності Агенції. У кодексі поведінки повинні встановлюватися процедури, покликані гарантувати принципи верховенства права та дотримання фундаментальних прав з особливою увагою до вразливих осіб, у тому числі дітей, неповнолітніх без супроводу та інших осіб, що перебувають у вразливому становищі, а також осіб, які потребують міжнародного захисту.

2. Агенція, у співпраці з консультативним форумом, повинна розробити та надалі розвивати кодекс поведінки для операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням, який застосовуватиметься під час усіх операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням, координованих або організованих Агенцією. У такому кодексі поведінки повинні описуватися спільні стандартизовані процедури для спрощення організації операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням, і він повинен забезпечувати гуманне повернення з повним дотриманням фундаментальних прав, зокрема принципів людської гідності, заборони катувань та нелюдського чи принизливого поводження чи покарання, права на свободу та безпеку, права на захист персональних даних і відсутності дискримінації.

3. У кодексі поведінки щодо повернення, зокрема, повинна приділятися увага зобов’язанням держав-членів щодо забезпечення дієвої системи моніторингу примусового повернення, як визначено у статті 8(6) Директиви 2008/115/ЄС, і стратегії щодо фундаментальних прав.

Стаття 82. Завдання та повноваження членів команд

1. Члени команд повинні мати здатність виконувати завдання та здійснювати повноваження прикордонного контролю та повернення, а також ті, які необхідні для реалізації цілей Регламенту (ЄС) № 656/2014, Регламенту (ЄС) № 2016/399 (984_026-16) та Директиви 2008/115/ЄС (994_944) .

2. Виконання завдань та здійснення повноважень членами команд, зокрема тих, що вимагають виконавчих повноважень, потребує дозволу держави-члена здійснення заходів на її території, а також регулюється чинним правом Союзу, національним чи міжнародним правом, зокрема Регламентом (ЄС) № 656/2014, як описано в оперативних планах, зазначених у статті 38.

3. Виконуючи свої завдання та здійснюючи свої повноваження, члени команд повинні забезпечувати повне дотримання фундаментальних прав, права Союзу, міжнародного та національного права держави-члена здійснення заходів.

4. Без обмеження статті 95(1) щодо штатного персоналу, члени команд повинні виконувати завдання та здійснювати повноваження лише за інструкціями та, як правило, у присутності прикордонників або персоналу, залученого до виконання завдань, пов’язаних із поверненням, з держави-члена здійснення заходів. Держава-член здійснення заходів може уповноважити членів команд діяти від її імені.

5. Держава-член здійснення заходів може повідомляти про інциденти, пов’язані з недотриманням оперативного плану членами команд, у тому числі ті, що пов’язані з фундаментальними правами, Агенції через координатора для можливих подальших дій, що можуть включати дисциплінарні заходи.

6. Працівники штатного персоналу, які є членами команд, повинні носити уніформу постійного корпусу під час виконання своїх завдань та здійснення своїх повноважень. Члени команд, яких держави-члени відкомандировують довгостроково або короткостроково, повинні носити власну уніформу під час виконання своїх завдань та здійснення своїх повноважень.

Як відступ від першого підпараграфа цього параграфа, у рішенні правління, зазначеному у пункті (a) статті 54(4), повинні бути вказані профілі, на які не поширюється обов’язок носити уніформу через особливий характер оперативної діяльності.

Усі члени команд повинні носити видимий персональний ідентифікатор та синю нарукавну пов’язку з розпізнавальними знаками Союзу й Агенції на своїй уніформі, що ідентифікують їх як учасників спільної операції, розгортання групи підтримки регулювання міграції, пілотного проекту, швидкого прикордонного втручання, операції повернення або втручання, пов’язаного з поверненням. Для цілей ідентифікації в національних органах держави-члена здійснення заходів члени команд повинні завжди мати при собі документ про акредитацію, який вони повинні пред’являти на вимогу.

Дизайн та специфікації уніформи штатного персоналу встановлюються за рішенням правління на основі пропозиції виконавчого директора після отримання висновку Комісії.

7. Для персоналу, відкомандированого до Агенції або направленого з держави-члена на короткий строк, можливість носити та використовувати службову зброю, боєприпаси та обладнання регулюється національним правом рідної держави-члена.

Здатність працівників штатного персоналу, які направлені як члени команд, носити та використовувати службову зброю, боєприпаси та обладнання, регулюється в рамкам та детально викладеними правилам, встановленими у цій статті та Додатку V.

З метою імплементації цього параграфа виконавчий директор може уповноважити штатний персонал носити та використовувати зброю згідно з правилами, ухваленими правлінням, відповідно до пункту (b) статті 55(5).

8. Члени команд, у тому числі штатний персонал, повинні бути уповноважені державою-членом здійснення заходів, залежно від відповідних профілів, на виконання завдань під час розгортання, що вимагають застосування сили, у тому числі носіння та використання службової зброї, боєприпасів та обладнання, і повинні отримати згоду від рідної держави-члена або, для штатного персоналу, від Агенції. Застосування сили, у тому числі носіння та використання службової зброї, боєприпасів та обладнання, повинне здійснюватися згідно з національним правом держави-члена здійснення заходів та у присутності прикордонників держави-члена здійснення заходів. Держава-член здійснення заходів може, за згодою рідної держави-члена або Агенції, залежно від випадку, дозволити членам команд застосовувати силу на її території за відсутності прикордонників держави-члена ведення діяльності.

Держава-член здійснення заходів може заборонити носити певну службову зброю, боєприпаси та обладнання за умови, що її власне право передбачає таку ж заборону для власних прикордонників або персоналу, залученого до виконання завдань, пов’язаних із поверненням. Перед направленням членів команд держава-член здійснення заходів повинна повідомити Агенцію про дозволену службову зброю, боєприпаси та обладнання і про умови їх використання. Агенція повинна надати цю інформацію державам-членам.

9. Службова зброя, боєприпаси та обладнання можуть використовуватися для законної самооборони та законного захисту членів команд або інших осіб згідно з національним правом держави-члена здійснення заходів згідно з відповідними принципами міжнародного права в галузі прав людини та Хартії (994_524) .

10. Для цілей цього Регламенту держава-член здійснення заходів повинна уповноважити членів команд направляти запити до баз даних Союзу, запити до яких є необхідними для досягнення оперативних цілей, визначених в оперативному плані для перевірок на кордоні, нагляду за кордонами та повернення, через їхні національні інтерфейси або інші форми доступу, передбачені правовими актами Союзу, на підставі яких створюються такі бази даних, залежно від випадку. Держава-член здійснення заходів може також уповноважити членів команд направляти запити до її національних базах даних, якщо це необхідно для тієї самої мети. Держави-члени повинні забезпечити, щоб такий доступ до баз даних був ефективним та результативним. Члени команд повинні запитувати лише дані, які суворо необхідні для виконання їхніх завдань та здійснення їхніх повноважень. Перед направленням членів команд держава-член ведення діяльності повинна повідомити Агенцію про національні бази даних і бази даних Союзу, до яких можна направити запит. Агенція повинна надати цю інформацію всім державам-членам, які беруть участь у направленні.

Такі запити повинні направлятися згідно з правом Союзу в галузі захисту даних та національним правом у галузі захисту даних держави-члена здійснення заходів.

11. Рішення про відмову у в’їзді згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 2016/399 та рішення про відмову у видачі віз на кордоні згідно зі статтею 35 Регламенту (ЄС) № 810/2009 повинні ухвалюватися лише прикордонниками держави-члена здійснення заходів або членами команд, якщо вони уповноважені державою-членом здійснення заходів діяти від її імені.

Стаття 83. Документ про акредитацію

1. Агенція, у співпраці з державою-членом здійснення заходів, повинна видати членам команд документ офіційною мовою держави-члена здійснення заходів та іншою офіційною мовою установ Союзу з метою їх ідентифікації та підтвердження їх права на виконання завдань і здійснення повноважень, як зазначено у статті 82. У цьому документі повинні бути вказані такі характеристики кожного члена команд:

(a) повне ім’я та громадянство;

(b) звання або назва посади;

(d) завдання, які особа уповноважена виконувати під час направлення.

2. Документ повертається Агенції після завершення кожної спільної операції, розгортання команд підтримки регулювання міграції, пілотного проекту, швидкого прикордонного втручання, операції повернення чи втручання, пов’язаного з поверненням.

Стаття 84. Цивільно-правова відповідальність членів команди

1. Без обмеження статті 95, коли члени команд працюють у державі-члені здійснення заходів, така держава-член несе відповідальність згідно зі своїм національним правом за будь-яку шкоду, заподіяну членами команд під час їхніх операцій.

2. Якщо така шкода була заподіяна внаслідок грубої недбалості або умисних протиправних дій членів команд, відкомандированих або направлених державами-членами, держава-член здійснення заходів може вимагати від рідної держави-члена відшкодувати їй будь-які суми, виплачені державою-членом здійснення заходів потерпілим або особам, які мають право отримувати такі суми від імені потерпілих.

Якщо така шкода була заподіяна внаслідок грубої недбалості або умисних протиправних дій штатного персоналу, держава-член здійснення заходів може вимагати від Агенції відшкодувати їй будь-які суми, які держава-член здійснення заходів сплатила потерпілим або особам, які мають право отримувати такі суми від імені потерпілих. Це не обмежує жодні позови до Суду Європейського Союзу (далі - "Суд") проти Агенції згідно із статтею 98.

3. Без обмеження здійснення своїх прав стосовно третіх осіб, кожна держава-член відмовляється від своїх претензій до держави-члена здійснення заходів або будь-якої іншої держави-члена щодо відшкодування будь-якої заподіяної їй шкоди, за винятком випадків грубої недбалості чи умисних протиправних дій

4. Будь-які спори між державами-членами або між державами-членами й Агенцією, що стосуються застосування параграфів 2 і 3 цієї статті, які не можуть бути вирішені між ними шляхом переговорів, повинні бути передані до Суду.

5. Без обмеження здійснення її прав стосовно третіх осіб, на Агенцію покладаються витрати, пов’язані з пошкодженням її обладнання в ході розгортання, за винятком випадків грубої недбалості чи умисних протиправних дій.

Стаття 85. Кримінальна відповідальність членів команди

Без обмеження статті 95, під час спільної операції, пілотного проекту, розгортання команди підтримки регулювання міграції, швидкого прикордонного втручання, операції повернення або втручання, пов’язаного з поверненням, до членів команд на території держави-члена здійснення заходів, у тому числі штатного персоналу, має бути таке саме ставлення, як до посадових осіб держави-члена здійснення заходів, щодо будь-яких кримінальних правопорушень, які можуть бути вчинені проти них або ними.

Стаття 86. Загальні правила опрацювання персональних даних Агенцією

1. Агенція застосовує Регламент (ЄС) № 2018/1725 під час опрацювання персональних даних.

2. Правління повинне ухвалити внутрішні правила щодо застосування Агенцією Регламенту (ЄС) № 2018/1725, а також правила щодо старшого спеціаліста з питань захисту даних Агенції.

Агенція може, згідно зі статтею 25 Регламенту (ЄС) № 2018/1725, ухвалити внутрішні правила, що обмежують застосування статей 14-22, 35 та 36 зазначеного Регламенту. Зокрема, для виконання своїх завдань у сфері повернення Агенція може передбачити внутрішні правила, що обмежують застосування таких положень у кожному конкретному випадку, оскільки застосування таких положень може поставити під загрозу процедури повернення. Такі обмеження повинні поважати суть фундаментальних прав і свобод, бути необхідними та пропорційними переслідуваним цілям і містити спеціальні положення, якщо доцільно, як зазначено у статті 25(2) Регламенту (ЄС) № 2018/1725.

3. Агенція може передавати персональні дані, зазначені у статтях 49, 88 та 89, третій країні або міжнародній організації згідно з главою V Регламенту (ЄС) № 2018/1725 тією мірою, якою така передача необхідна для виконання завдань Агенції. Агенція повинна забезпечити, щоб персональні дані, передані третій країні або міжнародній організації, опрацьовувалися лише для тієї мети, для якої вони були надані. Агенція повинна вказати, на момент передачі персональних даних до третьої країни або до міжнародної організації, будь-які загальні або спеціальні обмеження доступу до цих даних або їх використання, у тому числі щодо передачі, видалення або знищення. Якщо такі обмеження виявляться необхідними після передачі персональних даних, Агенція повинна повідомити про це третю країну або міжнародну організацію. Агенція повинна гарантувати, що третя країна або міжнародна організація дотримується таких обмежень.

4. Передача персональних даних третім країнам не повинна обмежувати права осіб, які звернулися із заявою про міжнародний захист, і осіб, що користуються міжнародним захистом, зокрема, щодо заборони примусового видворення чи примусового повернення та заборони розголошувати чи отримувати інформацію, визначену у статті 30 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2013/32/ЄС (- 43).

5. Держави-члени й Агенція, у відповідних випадках, повинні забезпечити, щоб інформація, яка передається або розголошується третім країнам згідно із цим Регламентом, надалі не передавалася іншим третім країнам або третім особам. Відповідні положення повинні бути включені до будь-якої угоди або домовленості, укладеної з третьою країною, що передбачає обмін інформацією.

Стаття 87. Цілі опрацювання персональних даних

1. Агенція може опрацьовувати персональні дані лише для таких цілей:

(a) виконання своїх завдань щодо організації та координації спільних операцій, пілотних проектів, швидких прикордонних втручань та в рамках команд підтримки регулювання міграції, як зазначено у статтях 37-40;

(b) виконання своїх завдань щодо підтримки держав-членів та третіх країн у здійсненні заходів перед поверненням, заходів, пов’язаних із поверненням, експлуатації систем управління поверненням, а також координації або організації операцій повернення та надання технічної та оперативної допомоги державам-членам і третім країнам згідно зі статтею 48;

(c) сприяння обміну інформацією з державами-членами, Комісією, EEAS і такими органами, офісами та агентствами Союзу і міжнародними організаціями: EASO, Супутниковим центром Європейського Союзу, EFCA, EMSA, EASA та менеджером мережі EATMN згідно зі статтею 88;

(d) сприяння обміну інформацією з правоохоронними органами держав-членів, Європолом або Євроюстом згідно зі статтею 90;

(e) аналізу ризиків Агенцією згідно зі статтею 29;

(f) виконання своїх завдань у рамках EUROSUR згідно зі статтею 89;

(g) функціонування системи FADO згідно зі статтею 79;

(h) адміністративних завдань.

2. Держави-члени та їх правоохоронні органи, Комісія, EEAS і органи, офіси та агентства Союзу та міжнародні організації, зазначені в пунктах (c) та (d) параграфа 1, які надають Агенції персональні дані, повинні визначити ціль або цілі, для яких ці дані повинні опрацьовуватися, як зазначено у параграфі 1. Агенція може ухвалити рішення у кожному конкретному випадку опрацьовувати такі персональні дані з іншою метою, яка також підпадає під дію параграфа 1, лише у разі, якщо раніше було встановлено, що таке опрацювання сумісне з початковою метою, для якої були зібрані дані та за наявності дозволу надавача персональних даних. Агенція повинна вести письмовий облік результатів оцінювання сумісності для кожного конкретного випадку.

3. Агенція, держави-члени та їх правоохоронні органи, Комісія, EEAS, а також органи, офіси та агентства Союзу та міжнародні організації, зазначені у пунктах (c) та (d) параграфа 1, можуть вказати, на момент передачі персональних даних, будь-які загальні та спеціальні обмеження доступу до цих даних або використання таких даних, у тому числі, щодо передачі, видалення або знищення таких даних. Якщо такі обмеження виявляться необхідними лише після передачі персональних даних, вони повинні повідомити про це одержувачів. Одержувачі повинні дотримуватися таких обмежень.

Стаття 88. Опрацювання персональних даних, зібраних під час спільних операцій, операцій повернення, втручань, пов’язаних із поверненням, пілотних проектів, швидких прикордонних втручань та розгортання команд підтримки регулювання міграції

1. Перед кожною спільною операцією, операцією повернення, втручанням, пов’язаним із поверненням, пілотним проектом, швидким прикордонним втручанням та розгортанням команди підтримки регулювання міграції, Агенція та держава-член здійснення заходів повинні чітко визначити відповідальність за виконання обов’язків щодо захисту даних. Якщо Агенція та держава-член здійснення спільно визначають ціль та способи опрацювання, вони повинні спільно виступати в ролі розпорядників шляхом укладання між ними домовленості.

Для цілей, зазначених у пунктах (a), (b), (c), (e) та (f) статті 87(1), Агенція повинна опрацьовувати лише вказані нижче категорії персональних даних, зібраних державами-членами, членами команд, персоналом або EASO, які були передані їй у контексті спільних операцій, операцій повернення, втручань, пов’язаних із поверненням, пілотних проектів, швидких прикордонних втручань і розгортання команди підтримки регулювання міграції:

(a) персональні дані осіб, які перетинають зовнішні кордони без дозволу;

(b) персональні дані, необхідні для підтвердження особи та громадянства третьої країни у рамках заходів, пов’язаних із поверненням, у тому числі переліки пасажирів;

(c) номерні знаки, ідентифікаційні номери транспортних засобів, номери телефонів або ідентифікаційні номери суден і пізнавальні індекси повітряних суден, які пов’язані з особами, зазначеними в пункті (a), і які необхідні для аналізу маршрутів та методів, що використовуються для незаконної імміграції.

2. Персональні дані, зазначені у параграфі 1, можуть опрацьовуватися Агенцією у таких випадках:

(a) якщо передача цих даних органам відповідних держав-членів, які відповідають за прикордонний контроль, міграцію, надання притулку або повернення, або відповідним органам, офісам та агентствам Союзу необхідна цим органам чи органам, офісам та агентствам Союзу для виконання своїх завдань згідно з правом Союзу та національним правом;

(b) якщо передача цих даних органам відповідних держав-членів, відповідним органам, офісам та агентствам Союзу, третім країнам повернення або міжнародним організаціям необхідна для ідентифікації громадян третьої країни, отримання проїзних документів та забезпечення або підтримки повернення;

Стаття 89. Опрацювання персональних даних в рамках EUROSUR

1. Якщо національна ситуаційна картина вимагає опрацювання персональних даних, ці дані повинні опрацьовуватися згідно з Регламентом (ЄС) № 2016/679 (984_008-16) та, якщо застосовно, Директивою (ЄС) 2016/680. Кожна держава-член повинна призначити орган, який вважатиметься розпорядником у розумінні пункту 7 статті 4 Регламенту (ЄС) № 2016/679 або пункту (8) статті 3 Директиви (ЄС) 2016/680, відповідно, і який нестиме основну відповідальність за опрацювання персональних даних цією державою-членом. Кожна держава-член повинна повідомити Комісії інформацію про такий орган.

2. Ідентифікаційні номери суден і пізнавальні індекси повітряних суден є виключними персональними даними, до яких дозволено отримувати доступ в європейських ситуаційних та конкретних ситуаційних картинах та службах об’єднання даних EUROSUR.

3. Якщо опрацювання інформації в EUROSUR у виняткових випадках вимагає опрацювання персональних даних, інших ніж ідентифікаційні номери суден і пізнавальні індекси повітряних суден, будь-яке таке опрацювання повинне суворо обмежуватися тим, що необхідно для цілей EUROSUR згідно зі статтею 18.

4. Будь-який обмін персональними даними з третіми країнами в рамках EUROSUR повинен суворо обмежуватися тим, що абсолютно необхідно для цілей цього Регламенту. Він повинен здійснюватися, відповідно до глави V Регламенту (ЄС) № 2018/1725, Агенцією та державами-членами, згідно з главою V Регламенту (ЄС) № 2016/679 (984_008-16) , главою V Директиви (ЄС) 2016/680, залежно від випадку, а також відповідними національними положеннями у сфері захисту даних, що транспонують зазначену Директиву.

5. Забороняється будь-який обмін інформацією згідно зі статтями 72(2), 73(3) та 74(3), який надає третій країні дані, що можуть бути використані для ідентифікації осіб чи груп осіб, заяви яких про надання доступу до міжнародного захисту перебувають на стадії розгляду або для яких існує серйозний ризик тортур, нелюдського чи принизливого поводження чи покарання або будь-якого іншого порушення фундаментальних прав.

6. Держави-члени й Агенція повинні вести облік діяльності з опрацювання згідно зі статтею 30 Регламенту (ЄС) № 2016/679, статтею 24 Директиви (ЄС) 2016/680 та статтею 31 Регламенту (ЄС) № 2018/1725, залежно від випадку.

Стаття 90. Опрацювання оперативних персональних даних

1. Якщо Агенція, виконуючи свої завдання згідно з пунктом (q) статті 10(1) цього Регламенту, опрацьовує персональні дані, які вона зібрала в ході моніторингу міграційних потоків, аналізу ризиків або в ході операцій з ідентифікації підозрюваних у транскордонній злочинності, вона повинна опрацьовувати такі персональні дані згідно з главою IX Регламенту (ЄС) № 2018/1725. Персональні дані, що опрацьовуються для цієї мети, у тому числі, номерні знаки, ідентифікаційні номери транспортних засобів, номери телефонів та ідентифікаційні номери суден або пізнавальні індекси повітряних суден, які пов’язані з такими особами, повинні стосуватися фізичних осіб, щодо яких компетентні органи держав-членів, Європол, Євроюст або Агенція мають обґрунтовану підозру у причетності до транскордонної злочинності. Такі персональні дані можуть включати персональні дані потерпілих або свідків, якщо такі персональні дані доповнюють персональні дані підозрюваних, опрацьовані Агенцією згідно з цією статтею.

2. Агенція повинна обмінюватися персональними даними, зазначеними в параграфі 1 цієї статті, тільки з:

(a) Європолом або Євроюстом, якщо вони суворо необхідні для здійснення відповідних повноважень і відповідно до статті 68;

(b) компетентними правоохоронними органами держав-членів, якщо вони суворо необхідні цим органам з метою запобігання тяжким транскордонним злочинам, їх виявлення, розслідування або переслідування.

Стаття 91. Зберігання даних

1. Агенція повинна видаляти персональні дані, як тільки вони передані компетентним органам держав-членів, іншим органам, офісам та агентствам Союзу, зокрема EASO, або третім країнам або міжнародним організаціям чи використані для підготовки аналізу ризиків. У будь-якому разі строк зберігання не повинен перевищувати 90 днів з дати збору таких даних. Дані повинні бути знеособлені в результатах аналізу ризиків.

2. Персональні дані, які опрацьовуються з метою виконання завдань, пов’язаних із поверненням, повинні бути видалені, як тільки досягається мета, заради якої вони були зібрані, але не пізніше ніж через 30 днів після виконання цих завдань.

3. Оперативні персональні дані, які опрацьовуються для цілей статті 90, повинні бути видалені, як тільки Агенція досягне мети, заради якої вони були зібрані. Агенція повинна постійно перевіряти необхідність зберігання таких даних, зокрема персональних даних потерпілих і свідків. У будь-якому разі Агенція повинна перевіряти необхідність зберігання таких даних не пізніше ніж через три місяці після початку первинного опрацювання таких даних та кожні шість місяців після цього. Агенція повинна ухвалити рішення щодо продовження зберігання персональних даних, зокрема персональних даних потерпілих і свідків, до наступної перевірки тільки у разі, якщо таке зберігання все ще необхідне для виконання завдань Агенції згідно зі статтею 90.

4. Ця стаття не застосовується до персональних даних, зібраних у контексті системи FADO.

Стаття 92. Правила безпеки щодо захисту секретної інформації та чутливої несекретної інформації

1. Агенція повинна ухвалити власні правила безпеки на основі принципів і правил, встановлених у правилах безпеки Комісії для захисту секретної інформації Європейського Союзу (EUCI) та чутливої несекретної інформації, у тому числі, між іншим, положення щодо обміну такою інформацією з третіми країнами, а також її опрацювання та зберігання, як визначено у Рішеннях Комісії (ЄС, Євратом) 2015/443 (- 44) та (ЄС, Євратом) 2015/444 (- 45). Будь-яка адміністративна домовленість щодо обміну секретною інформацією з відповідними органами третьої країни або, за відсутності такої домовленості, будь-яке виняткове надання EUCI цим органам у кожному конкретному випадку потребує попереднього схвалення Комісією.

2. Правління повинне ухвалити правила безпеки Агенції після схвалення Комісією. Оцінюючи пропоновані правила безпеки, Комісія повинна забезпечити їх сумісність із Рішеннями (ЄС, Євратом) 2015/443 та (ЄС, Євратом) 2015/444.

3. Секретність інформації не перешкоджає її наданню Європейському Парламенту. Передавання й опрацювання інформації та документів, які передаються Європейському Парламенту згідно із цим Регламентом, повинні здійснюватися згідно з правилами передавання й опрацювання секретної інформації, що застосовуються між Європейським Парламентом і Комісією.

Стаття 93. Правовий статус та місцезнаходження

1. Агенція є органом Союзу. Вона має правосуб’єктність.

2. У кожній з держав-членів Агенція користується найширшою правоздатністю, що надається юридичним особам згідно з їх законодавством. Вона може, зокрема, придбавати або відчужувати рухоме і нерухоме майно і може бути стороною судового провадження.

3. Агенція повинна бути незалежною у здійсненні своїх технічних та оперативних повноважень.

4. Агенцію представляє його виконавчий директор.

5. Місцезнаходженням Агенції є Варшава, Польща.

Стаття 94. Угода про штаб-квартиру

1. Необхідні домовленості щодо розміщення Агенції у державі-члені, у якій розташована Агенція, і засоби, що надаються цією державою-членом, а також спеціальні правила, що застосовуються до виконавчого директора, заступників виконавчого директора, членів правління, персоналу Агенції та членів їх сімей у цій державі-члені, повинні бути встановлені в угоді про штаб-квартиру між Агенцією та державою-членом, у якій Агенція має місцезнаходження.

2. Угода про штаб-квартиру укладається після отримання схвалення від правління.

3. Держава-член, у якій Агенція має місцезнаходження, повинна забезпечити якнайкращі умови для забезпечення належного функціонування Агенції, у тому числі багатомовну, орієнтовану на європейські цінності шкільну освіту та відповідне транспортне сполучення.

Стаття 95. Персонал

1. Положення про персонал, Умови працевлаштування, а також правила, ухвалені за погодженням між установами Союзу для впровадження зазначеного Положення про персонал та Умов працевлаштування, застосовуються до штатного персоналу.

2. Місцем роботи, у принципі, вважається держава-член, у якій Агенція має місцезнаходження.

3. Штатний персонал, що підпадає під дію Умов працевлаштування, у принципі, повинен бути залучений спочатку на фіксований період тривалістю п’ять років. Відповідні контракти, у принципі, можуть бути продовжені лише один раз на фіксований період, що не перевищує п’яти років. Будь-яке подальше продовження здійснюється на невизначений період.

4. З метою імплементації статей 31 і 44, лише члени штатного персоналу, на яких поширюється дія Положення про персонал або розділу II Умов працевлаштування, можуть бути призначені як зв’язкові офіцери або координатори. З метою імплементації статті 55, лише працівники штатного персоналу, на яких поширюються дія Положення про персонал або розділу II Умов працевлаштування, можуть бути направлені як члени команд.

5. Правління повинне ухвалити імплементаційні правила для введення в дію Положення про персонал та Умов працевлаштування за погодженням із Комісією згідно зі статтею 110(2) Положення про персонал.

6. За умови попереднього схвалення Комісією правління повинне ухвалити правила щодо персоналу держав-членів, який прикомандировують до Агенції згідно зі статтею 56, та оновлювати їх за необхідності. Ці правила повинні включати, зокрема, фінансові домовленості, пов’язані з такими прикомандируваннями, у тому числі страхуванням, та підготовкою. Ці правила повинні враховувати, що персонал прикомандировують для направлення у якості членів команд і він повинен мати завдання та повноваження, передбачені статтею 82. Такі правила повинні містити положення про умови направлення. Якщо доцільно, правління повинне прагнути забезпечити відповідність правилам, що застосовуються до відшкодування витрат на відрядження штатного персоналу.

Стаття 96. Привілеї та імунітети

Протокол № 7 (994_b06) про привілеї та імунітети Європейського Союзу, що є додатком до Договору про Європейський Союз (994_029) (ДЄС) та до ДФЄС (994_b06) , застосовується до Агенції та її штатного персоналу.

Стаття 97. Відповідальність

1. Без обмеження статей 84 та 85, Агенція несе відповідальність за будь-яку діяльність, яку вона здійснювала згідно із цим Регламентом.

2. Відповідальність Агенції за контрактами регулюється законом, застосовним до відповідного контракту.

3. Суд повинен мати повноваження ухвалювати рішення згідно з будь-яким арбітражним застереженням, яке міститься у контракті, укладеному Агенцією.

4. Що стосується відповідальності, Агенція, згідно із загальними принципами, які є спільними для законів держав-членів, повинна відшкодувати будь-яку шкоду, завдану її підрозділами або персоналом під час виконання їхніх обов’язків, у тому числі тих, що пов’язані з використанням виконавчих повноважень.

5. Суд повинен мати повноваження розглядати спори, пов’язані з відшкодуванням шкоди, зазначеної у параграфі 4.

6. Особиста відповідальність штатного персоналу перед Агенцією регулюється положеннями, встановленими в Положеннях про персонал або Умовах працевлаштування, що застосовується до такого персоналу.

Стаття 98. Позови до Суду

1. У Суді можуть бути ініційовані провадження щодо скасування актів Агенції, що можуть створити юридичні наслідки стосовно третіх осіб згідно зі статтею 263 ДФЄС, а також щодо невиконання дій згідно зі статтею 265 ДФЄС, щодо позадоговірної відповідальності за шкоду, заподіяну Агенцією, і, на підставі арбітражного застереження, щодо договірної відповідальності за шкоду, заподіяну діями Агенції, згідно зі статтею 340 ДФЄС.

2. Від Агенції вимагається вживати всіх необхідних заходів для виконання рішення Суду.

Стаття 99. Адміністративно-управлінська структура Агенції

Адміністративно-управлінська структура Агенції включає:

(a) правління;

(b) виконавчого директора;

(d) працівника з питань фундаментальних прав;

Консультативний форум допомагає Агенції як дорадчий орган.

Стаття 100. Функції правління

1. Правління відповідає за прийняття стратегічних рішень Агенції відповідно до цього Регламенту.

2. Правління повинне:

(a) призначати виконавчого директора на підставі пропозиції Комісії згідно із статтею 107;

(b) призначати заступників виконавчого директора на підставі пропозиції Комісії згідно зі статтею 107;

(c) ухвалювати рішення про створення місцевих офісів або продовження терміну їх роботи згідно зі статтею 60(5) більшістю у дві третини голосів членів, що мають право голосу;

(d) ухвалювати рішення щодо проведення оцінювання вразливості згідно зі статтею 32(1) та (10), при цьому рішення, що визначають заходи, ухвалені згідно зі статтею 32(10), повинні ухвалюватися більшістю у дві третини голосів членів, що мають право голосу;

(e) ухвалювати рішення щодо переліків обов’язкової інформації та даних, якими обмінюються з Агенцією національні органи, відповідальні за управління кордонами, у тому числі берегова охорона тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, а також національні органи, відповідальні за повернення, щоб дати змогу Агенції виконувати свої завдання, без обмеження зобов’язань, встановлених цим Регламентом, зокрема статтями 49 та 86-89;

(f) ухвалювати рішення про створення спільної моделі інтегрованого аналізу ризиків згідно зі статтею 29(1);

(g) ухвалювати рішення щодо характеру та термінів направлення зв’язкових офіцерів до держав-членів згідно зі статтею 31(2);

(h) ухвалювати технічну та оперативну стратегію європейського інтегрованого управління кордонами згідно зі статтею 8(5);

(i) ухвалювати рішення щодо профілів і кількості оперативного персоналу для управління кордонами та регулювання міграції в рамках постійного корпусу згідно із статтею 54(4);

(j) ухвалювати щорічний звіт про діяльність Агенції за попередній рік та надсилати його не пізніше 1 липня кожного року до Європейського Парламенту, Ради, Комісії та Рахункової палати;

(k) ухвалювати до 30 листопада кожного року, а також належним чином враховуючи висновок Комісії, більшістю у дві третини голосів членів з правом голосу єдиний програмний документ, що містить, між іншим, багаторічну програму Агенції та свою робочу програму на наступний рік, і направляти його до Європейського Парламенту, Ради та Комісії;

(l) встановлювати процедури для ухвалення виконавчим директором рішень, що стосуються технічних та оперативних завдань Агенції;

(m) ухвалювати більшістю у дві третини голосів членів, що мають право голосу, річний бюджет Агенції та виконувати інші функції щодо бюджету Агенції відповідно до секції 4 цієї глави;

(n) здійснювати дисциплінарні повноваження щодо виконавчого директора та, за погодженням із виконавчим директором, щодо заступників виконавчого директора;

(o) встановлювати свій внутрішній регламент;

(p) встановлювати організаційну структуру Агенції та ухвалювати кадрову політику Агенції;

(q) ухвалювати стратегію боротьби із шахрайством, пропорційну до наявних ризиків, враховуючи витрати та вигоди від заходів, що будуть реалізовані;

(r) ухвалювати внутрішні правила запобігання конфліктам інтересів між своїми членами та управління ними;

(s) здійснювати, згідно з параграфом 8, стосовно штатного персоналу повноваження, передбачені у Положенні про персонал для органу, уповноваженого призначати персонал, а також в Умовах працевлаштування для органу, уповноваженого укладати трудові договори (далі - "повноваження органу", уповноваженого призначати персонал);

(t) ухвалювати імплементаційні правила для введення в дію Положення про персонал та Умов працевлаштування згідно зі статтею 110(2) Положення про персонал;

(u) забезпечувати здійснення належних подальших заходів згідно з результатами та рекомендаціями, що випливають зі звітів про результати внутрішнього або зовнішнього аудиту та оцінок, а також з розслідувань Європейського бюро боротьби із шахрайством (OLAF);

(v) ухвалювати та регулярно оновлювати плани комунікації та розповсюдження інформації, зазначені у другому підпараграфі статті 10(2);

(w) призначати бухгалтера відповідно до Положення про персонал та Умов працевлаштування, який повинен бути повністю незалежним у виконанні його або її обов’язків;

(x) ухвалювати рішення про загальну методологію, що повинна включати об’єктивні критерії, за якими Агенція здійснюватиме оцінювання вразливості, періодичність проведення таких оцінок і методи проведення послідовних оцінок вразливості;

(y) ухвалювати рішення щодо розширеного оцінювання та моніторингу держави-члена, як зазначено у статті 32(2);

(z) призначати працівника з питань фундаментальних прав та його заступника згідно зі статтею 109;

(aa) встановлювати спеціальні правила, щоб гарантувати незалежність працівника з питань фундаментальних прав під час виконання його або її обов’язків;

(ab) затверджувати робочі угоди з третіми країнами;

(ac) ухвалювати правила безпеки Агенції щодо захисту EUCI та чутливої несекретної інформації, як зазначено у статті 92, за попереднім схваленням Комісії;

(ad) призначити офіцера з безпеки відповідно до Положення про персонал та Умов працевлаштування, який буде нести відповідальність за безпеку в Агенції, у тому числі за захист секретної інформації та чутливої несекретної інформації;

(ae) ухвалювати рішення з будь-якого іншого питання, якщо це передбачено цим Регламентом.

Річний звіт про діяльність, зазначений у пункті (j), підлягає оприлюдненню.

3. Пропозиції щодо рішень Правління, як зазначено у параграфі 2, стосовно конкретної діяльності Агенції, яка повинна здійснюватися на зовнішніх кордонах будь-якої конкретної держави-члена або у безпосередній близькості до цих кордонів, чи стосовно робочих угод із третіми країни, як зазначено у статті 73(4), вимагають, щоб за їх ухвалення проголосував відповідний член правління, що представляє таку конкретну державу-члена або державу-члена, що є сусідом такої третьої країни, відповідно.

4. Правління може консультувати виконавчого директора з будь-якого питання, пов’язаного з розвитком оперативного управління зовнішніми кордонами та підготовкою, у тому числі діяльністю, пов’язаною з дослідженнями.

5. У разі отримання запиту від Ірландії або Великої Британії про участь у конкретних заходах правління повинне ухвалити рішення щодо такого запиту.

Правління повинне ухвалювати рішення з урахуванням конкретних обставин. У своїх рішеннях правління повинне розглядати, чи сприятиме участь Ірландії чи Великої Британії здійсненню відповідної діяльності. У рішенні визначається фінансовий внесок Ірландії або Великої Британії у діяльність, щодо якої було подано запит на участь.

6. Правління повинне щороку надсилати до Європейського Парламенту та Ради (далі - "бюджетний орган") будь-яку інформацію, що стосується результатів процедур оцінювання, проведених Агенцією.

7. Правління може створити виконавчий орган у складі не більше чотирьох представників правління, включно з його головою, та представника Комісії, що надаватиме йому та виконавчому директору допомогу в підготовці рішень, програм та дій, які повинні бути ухвалені правлінням, і, за необхідності, може приймати певні тимчасові, термінові рішення від імені правління. Виконавчий орган не може ухвалювати рішення, які повинні ухвалюватися більшістю у дві третини голосів правління. Правління може делегувати певні чітко визначені завдання виконавчому органу, зокрема, якщо це покращує ефективність роботи Агенції. Правління не може делегувати виконавчому органу завдання, пов’язані з рішеннями, які повинні ухвалюватися більшістю у дві третини голосів правління.

8. Правління повинне ухвалити, згідно зі статтею 110, Положення про персонал, рішення на підставі статті 2(1) Положення про персонал та статті 6 Умов працевлаштування, делегуючи виконавчому директору відповідні повноваження органу, уповноваженого призначати персонал, і встановлюючи умови, за яких таке делегування повноважень може бути тимчасово зупинено. Виконавчий директор уповноважений передоручити такі повноваження.

Якщо цього вимагають виняткові обставини, правління може, шляхом ухвалення рішення, тимчасово зупинити делегування повноважень органу, уповноваженого призначати персонал, виконавчому директору та передоручених ним повноважень. У такому разі правління може здійснювати їх самостійно або делегувати їх одному зі своїх членів або працівнику штатного персоналу, іншому ніж виконавчий директор.

Стаття 101. Склад правління

1. Без обмеження параграфа 3, до складу Правління входять по одному представнику кожної держави-члена та два представники Комісії, кожен з яких має право голосу. З цією метою кожна держава-член повинна призначити члена правління, а також заступника, який представлятиме члена правління у разі його або її відсутності. Комісія призначає двох членів та двох заступників. Строк дії повноважень становить чотири роки. Строк дії повноважень може бути продовжений.

2. Члени Правління повинні призначатися на основі їх відповідного значного досвіду, експертних знань у сфері оперативної співпраці в галузі управління кордонами та повернення, а також їх відповідних управлінських, адміністративних та бюджетних умінь. Держави-члени та Комісія повинні прагнути досягти гендерно збалансованого представництва у складі правління.

3. Країни, пов’язані з імплементацією, застосуванням та розробкою acquis щодо Шенгенської зони, повинні брати участь в роботі Агенції. Кожна з них повинна мати одного представника та одного заступника у складі правління. Застосовуються домовленості, розроблені відповідно до положень їх угод про асоціацію, що визначають характер, обсяг та детальні правила участі цих країн у роботі Агенції, у тому числі положення про фінансові внески та персонал.

Стаття 102. Багаторічне програмування та річні робочі програми

1. Правління, до 30 листопада кожного року, повинне ухвалити єдиний програмний документ, на основі проекту, поданого виконавчим директором та схваленого правлінням, що містить, між іншим, багаторічне та щорічне програмування Агенції на наступний рік. Єдиний програмний документ повинен ухвалюватися, враховуючи позитивний висновок Комісії та, що стосується багаторічного програмування, після консультацій з Європейським Парламентом та Радою. Якщо правління вирішить не брати до уваги елементи висновку Комісії, воно повинне надати детальне обґрунтування. Обов’язок надати повне обґрунтування також поширюється на питання, порушені Європейським Парламентом і Радою під час консультацій. Правління повинне невідкладно передати документ до Європейського Парламенту, Ради та Комісії.

2. Документ, зазначений у параграфі 1, остаточно набуває чинності після остаточного ухвалення загального бюджету. Він повинен бути відповідним чином скоригований у разі необхідності.

3. Відповідно до багаторічного циклу стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами, багаторічне програмування повинне визначати загальне стратегічне програмування на середній та довгостроковий періоди, що включає цілі, очікувані результати, показники ефективності та планування ресурсів, у тому числі багаторічний бюджет, персонал і нарощування власних спроможностей Агенції, включно з орієнтовним багаторічним програмуванням профілів персоналу для постійного корпусу. Багаторічне програмування повинне визначати стратегічні зони втручання та дії, необхідні для досягнення цілей. Воно повинне включати стратегічні заходи для реалізації стратегії щодо фундаментальних прав, зазначеної у статті 80(1), і стратегії відносин із третіми країнами та міжнародними організаціями, а також заходи, пов’язані з указаною стратегією.

4. Багаторічне програмування повинне реалізуватися за допомогою річних робочих програм і, у відповідних випадках, оновлюватися за результатами оцінювання, проведеного відповідно до статті 121. Висновок такого оцінювання також повинен бути відображений, у відповідних випадках, у річний робочій програмі на наступний рік.

5. Річна робоча програма повинна містити опис дій, що фінансуються, у тому числі детальні цілі та очікувані результати, включно з показниками ефективності. У ній також повинні бути вказані фінансові та людські ресурси, виділені для кожного виду діяльності, згідно із принципами бюджетування та управління за видами діяльності. Річна робоча програма повинна узгоджуватися з багаторічним програмуванням. У ній повинні бути чітко вказані завдання, які були додані, змінені або вилучені порівняно з попереднім фінансовим роком.

6. Річна робоча програма повинна ухвалюватися відповідно до законодавчої програми Союзу у відповідних сферах управління зовнішніми кордонами та повернення.

7. Якщо після затвердження річної робочої програми Агенції було призначене нове завдання, правління повинне внести зміни до річної робочої програми.

8. Будь-які істотні зміни до річної програми роботи, особливо зміни, що призводять до перерозподілу бюджетних ресурсів, що перевищує 2% річного бюджету, повинні бути ухвалені за тією самою процедурою, що застосовується до ухвалення початкової річної робочої програми. Правління може делегувати виконавчому директору повноваження вносити неістотні зміни до річної робочої програми.

Стаття 103. Голова правління

1. Правління повинне обрати голову і заступника голови з-поміж членів, що мають право голосу. Голова та заступник голови обираються більшістю у дві третини голосів членів правління, що мають право голосу. Заступник голови ex officio замінює голову тоді, коли він або вона не можуть виконувати свої обов’язки.

2. Строк дії повноважень голови і заступника голови спливає, коли припиняється їхнє відповідне членство у складі правління. Відповідно до цього положення, тривалість строку перебування на посаді голови і заступника голови становить чотири роки. Строк повноважень може бути продовжений один раз.

Стаття 104. Засідання правління

1. Засідання правління скликаються його головою.

2. Виконавчий директор бере участь в обговореннях без права голосу.

3. Правління повинне проводити щонайменше два чергових засідання на рік. Крім того, воно збирається за ініціативою голови або на вимогу Комісії чи принаймні однієї третини його членів. У разі необхідності правління може проводити спільні засідання з правліннями EASO та Європолу.

4. Ірландію запрошують до участі в засіданні правління.

5. Велику Британію запрошують до участі в засіданнях правління до дати припинення дії Договорів щодо Великої Британії згідно зі статтею 50(3) ДЄС.

6. Представників EASO та Європолу запрошують до участі в засіданнях правління. Представника FRA запрошують до участі в засіданнях правління, якщо на порядок денний виносяться питання, які стосуються захисту фундаментальних прав.

7. Голова правління також може запросити експерта Європейського Парламенту до участі в засіданні правління. Правління може також запросити представників інших відповідних установ, органів, офісів та агентств Союзу. Правління може запросити, відповідно до свого внутрішнього регламенту, будь-яку особу, чия думка може становити інтерес, до участі у своїх засіданнях у якості спостерігача.

8. Членам правління можуть, відповідно до його внутрішнього регламенту, допомагати радники або експерти.

9. Агенція забезпечує роботу секретаріату правління.

Стаття 105. Голосування

1. Без обмеження пунктів (c), (d), (k) та (m) статті 100(2), статті 103(1) та статті 107(2) і (4), правління ухвалює свої рішення абсолютною більшістю голосів своїх членів, що мають право голосу.

2. Кожний член має один голос. За відсутності члена, його або її право голосу реалізує його або її заступник. Виконавчий директор не бере участі в голосуванні.

3. Внутрішній регламент більш детально визначає порядок голосування. Ці правила встановлюють умови для члена, який діє від імені іншого члена, а також будь-які вимоги щодо кворуму.

4. Представники країн, пов’язаних з імплементацією, застосуванням та розвитком acquis щодо Шенгенської зони, мають обмежене право голосу, що відповідає їх відповідним домовленостям. Щоб дати змогу асоційованим країнам реалізувати своє право голосу, Агенція повинна детально зазначити в порядку денному пункти, щодо яких було надане обмежене право голосу.

Стаття 106. Функції та повноваження виконавчого директора

1. Агенцією керує її виконавчий директор, який повинен бути повністю незалежним при виконанні своїх обов’язків. Без обмеження відповідних повноважень установ Союзу та правління, виконавчий директор не повинен звертатися за отриманням інструкцій та отримувати їх від будь-якого уряду або від будь-якого іншого органу.

2. Європейський парламент або Рада можуть вимагати від виконавчого директора звітування про виконання своїх завдань. Це включає звітування про діяльність Агенції, реалізацію та моніторинг стратегії щодо фундаментальних прав, річний звіт про діяльність Агенції за попередній рік, робочої програми на наступний рік, багаторічне програмування Агенції та будь-які інші питання, пов’язані з діяльність Агенції. Виконавчий директор також повинен зробити заяву перед Європейським Парламентом, якщо це вимагається, і відповідати письмово на будь-яке запитання, поставлене членом Європейського Парламенту, протягом 15 календарних днів з моменту отримання такого запитання. Виконавчий директор повинен регулярно звітувати перед відповідними органами та комітетами Європейського Парламенту.

3. За винятком випадків, коли конкретні кінцеві терміни передбачені цим Регламентом, виконавчий директор повинен забезпечити передачу звітів до Європейського Парламенту, Ради та Комісії у якомога коротші терміни, але в будь-якому випадку протягом шести місяців після закінчення звітного періоду, якщо виконавчий директор належним чином не обґрунтує затримку в письмовій формі.

4. Виконавчий директор відповідає за підготовку та виконання стратегічних рішень, ухвалених правлінням, і за ухвалення рішень, пов’язаних з оперативною діяльністю Агенції, згідно із цим Регламентом. Виконавчий директор має такі функції та повноваження:

(a) пропонувати, готувати та виконувати стратегічні рішення, програми та дії, ухвалені правлінням, у межах, визначених цим Регламентом, імплементаційними правилами та будь-яким застосовним правом;

(b) вживати всіх необхідних заходів, у тому числі ухвалювати внутрішні адміністративні інструкції та публікувати повідомлення, щоб забезпечити поточне управління та функціонування Агенції згідно з цим Регламентом;

(c) щороку готувати проект єдиного програмного документа та подавати його до правління на затвердження, перш ніж зазначений проект буде надісланий до Європейського Парламенту, Ради та Комісії до 31 січня;

(d) щороку готувати річний звіт про діяльність Агенції та подавати його правлінню;

(e) складати проект кошторису доходів і витрат Агенції як частину єдиного програмного документа відповідно до статті 115(3) та виконувати бюджет згідно зі статтею 116(1);

(f) делегувати свої повноваження іншим працівникам штатного персоналу згідно з правилами, які повинні бути ухвалені відповідно до пункту (o) статті 100(2);

(g) ухвалити рекомендацію щодо заходів згідно зі статтею 32(7), у тому числі рішення, якими державам-членам пропонується ініціювати та провести спільні операції, швидкі прикордонні втручання або інші дії, зазначені у статті 36(2);

(h) оцінювати, затверджувати та координувати пропозиції держав-членів щодо спільних операцій або швидких прикордонних втручань згідно зі статтею 37(3);

(i) оцінювати, затверджувати та координувати запити, подані державами-членами щодо операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням, згідно зі статтями 50 та 53;

(j) забезпечувати виконання оперативних планів, зазначених у статті 38, статті 42 та статті 53(3);

(k) забезпечувати виконання рішення Ради, зазначеного у статті 42(1);

(l) відкликати фінансування діяльності згідно зі статтею 46;

(m) оцінювати перед будь-якою оперативною діяльністю Агенції, чи існують серйозні порушення фундаментальних прав або зобов’язань щодо міжнародного захисту або існує ймовірність їх продовження згідно зі статтею 46(4) та (5);

(n) оцінювати результати діяльності згідно зі статтею 47;

(o) визначати мінімальну кількість одиниць технічного обладнання, необхідного для задоволення потреб Агенції, зокрема, пов’язаних із проведенням спільних операцій, розгортанням команд підтримки регулювання міграції, швидкими прикордонними втручаннями, операціями повернення та втручаннями, пов’язаними з поверненням, згідно зі статтею 64(6);

(p) пропонувати створення місцевих офісів або продовження строку їх роботи згідно зі статтею 60(5);

(q) призначати керівників місцевих офісів згідно зі статтею 60(4);

(r) готувати план дій з урахуванням висновків звітів про результати внутрішнього або зовнішнього аудиту та оцінювань, а також розслідувань OLAF і звітувати про прогрес перед Комісією двічі на рік та регулярно перед Правлінням;

(s) захищати фінансові інтереси Союзу шляхом застосування запобіжних заходів проти шахрайства, корупції та будь-якої іншої незаконної діяльності за допомогою ефективних перевірок та, у разі виявлення порушень, стягнення неправомірно сплачених сум та, у відповідних випадках, накладання дієвих, пропорційних і стримувальних адміністративних і фінансових штрафів;

(t) готувати стратегію боротьби з шахрайством для Агенції та представляти її на затвердження правлінню.

5. Виконавчий директор відповідає за свою діяльність перед правлінням.

6. Виконавчий директор є законним представником Агенції.

Стаття 107. Призначення виконавчого директора та заступників виконавчого директора

1. Комісія повинна запропонувати щонайменше трьох кандидатів на посаду виконавчого директора та на посади кожного із заступників виконавчого директора на основі переліку після публікації оголошення про посаду в Офіційному віснику Європейського Союзу та, у відповідних випадках, у пресі чи на вебсайтах.

2. На підставі пропозиції Комісії, як передбачено у параграфі 1, правління повинне призначити виконавчого директора на основі здобутків і продемонстрованого високого рівня адміністративних і управлінських навичок, у тому числі відповідного досвіду роботи на старших посадах у сфері управління зовнішніми кордонами та повернення. Перед призначенням кандидатів, обраних Комісією, запрошують зробити заяву перед компетентним комітетом або комітетами Європейського Парламенту та відповісти на запитання членів Комісії або комітетів.

Після таких заяв Європейський Парламент повинен ухвалити висновок, у якому він висловлює свої погляди і може вказати бажаного кандидата.

Правління повинне призначити виконавчого директора, враховуючи ці погляди. Правління повинне ухвалити своє рішення більшістю у дві третини членів, що мають право голосу.

Якщо правління ухвалює рішення про призначення кандидата, іншого ніж кандидата, якого Європейський Парламент зазначив у якості бажаного, правління повинне повідомити Європейський Парламент та Раду в письмовій формі про те, як був врахований висновок Європейського Парламенту.

Повноваження звільняти виконавчого директора належить правлінню, що діє за пропозицією Комісії.

3. Виконавчому директору допомагають три заступники виконавчого директора. Кожному заступнику виконавчого директора відводиться конкретна сфера відповідальності. Якщо виконавчий директор відсутній або не здатний виконувати обов’язки, один із заступників виконавчого директора виконує його або її обов’язки.

4. На підставі пропозиції Комісії, як передбачено у параграфі 1, правління повинне призначити заступників виконавчого директора на основі здобутків та відповідного рівня адміністративних і управлінських навичок, у тому числі відповідного професійного досвіду у сфері управління зовнішніми кордонами та повернення. Виконавчий директор повинен брати участь у процесі відбору. Правління повинне ухвалити своє рішення більшістю у дві третини членів, що мають право голосу.

Правління має повноваження звільняти заступників виконавчого директора відповідно до процедури, визначеної у першому підпараграфі.

5. Строк перебування на посаді виконавчого директора становить п’ять років. До закінчення такого строку Комісія повинна провести оцінювання, яке враховує оцінку результатів діяльності виконавчого директора та майбутні завдання та виклики Агенції.

6. Правління, діючи за пропозицією Комісії, яка враховує оцінювання, зазначене в параграфі 5, може продовжити строк перебування на посаді виконавчого директора на ще п’ять років.

7. Строк перебування на посаді заступників виконавчого директора становить п’ять років. Правління, діючи за пропозицією Комісії, може продовжити цей строк ще на п’ять років.

8. Виконавчий директор та заступники виконавчого директора повинні призначатися тимчасовими агентами Агенції відповідно до пункту (a) статті 2 Умов працевлаштування.

Стаття 108. Консультаційний форум

1. Агенція повинна створити консультативний форум для надання їй допомоги шляхом надання незалежних консультацій з питань фундаментальних прав. Виконавчий директор та правління, у координації з працівником з питань фундаментальних прав, можуть консультуватися з консультативним форумом з будь-якого питання, пов’язаного з фундаментальними правами.

2. Агенція повинна запросити EASO, FRA, Верховного комісара ООН у справах біженців та інші відповідні організації до участі в консультативному форумі. На основі пропозиції працівника з питань фундаментальних прав, яка була внесена після консультацій з виконавчим директором, правління повинне ухвалити рішення про склад консультативного форуму та умови передачі інформації консультативному форуму. Консультативний форум, після консультацій з правлінням та виконавчим директором, повинен визначити методи своєї роботи та розробити свою робочу програму.

3. З консультативним форумом проводяться консультації щодо подальшого розроблення та реалізації стратегії щодо фундаментальних прав, функціонування механізму розгляду скарг, кодексів поведінки та спільних основних програм підготовки. Агенція повинна повідомляти консультативний форум про дії, вжиті за його рекомендаціями.

4. Консультативний форум повинен готувати річний звіт про свою діяльність. Такий звіт підлягає оприлюдненню.

5. Без обмеження завдань працівника з питань фундаментальних прав, консультативному форуму повинен бути наданий ефективний, своєчасний та дієвий доступ до всієї інформації, що стосується дотримання фундаментальних прав, у тому числі шляхом візитів на місця спільних операцій або швидких прикордонних втручань за погодженням з державою-членом здійснення заходів або третьою країною, залежно від обставин, до зон припливу мігрантів та операцій повернення і втручань, пов’язаних із поверненням, у тому числі у третіх країнах. Якщо держава-член здійснення заходів не погоджується на візит консультативного форуму на місце спільної операції або швидкого прикордонного втручання, що проводиться на її території, вона повинна надати Агенції належним чином обґрунтовані підстави у письмовій формі.

Стаття 109. Працівник з питань фундаментальних прав

1. Працівник з питань фундаментальних прав повинен призначатися правлінням з переліку із трьох кандидатів після консультацій з консультативним форумом. Працівник з питань фундаментальних прав повинен мати необхідний рівень кваліфікації, експертних знань і професійний досвід у сфері фундаментальних прав.

2. Працівник з питань фундаментальних прав повинен виконувати такі завдання:

(a) робити внесок у стратегію Агенції щодо фундаментальних прав та відповідний план дій, у тому числі шляхом видання рекомендацій щодо їх вдосконалення;

(b) здійснювати моніторинг дотримання Агенцією фундаментальних прав, у тому числі шляхом проведення розслідування будь-яких його дій;

(d) консультувати Агенцію, якщо він або вона вважає за необхідне або якщо це вимагається для будь-якої діяльності Агенції, без затримки такої діяльності;

(e) надавати висновки щодо оперативних планів, складених для оперативної діяльності Агенції, пілотних проектів та проектів технічної допомоги у третіх країнах;

(f) надавати висновки щодо робочих угод;

(g) здійснювати візити на місця здійснення будь-якої спільної операції, швидкого прикордонного втручання, пілотного проекту, розгортання команд підтримки регулювання міграції, операції повернення чи втручання, пов’язаного із поверненням, у тому числі у третіх країнах;

(h) забезпечувати секретаріат консультативного форуму;

(i) інформувати виконавчого директора про можливі порушення фундаментальних прав у діяльності Агенції;

(j) здійснювати відбір спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав та управління їх роботою;

(k) виконувати будь-які інші завдання, якщо це передбачено цим Регламентом.

Секретаріат, зазначений у пункті (h) першого підпараграфа, отримує вказівки безпосередньо від консультативного форуму.

3. Для цілей пункту (j) першого підпараграфа параграфа 2 працівник з питань фундаментальних прав, зокрема, повинен:

(a) призначати спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав;

(b) призначати спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав для операцій та дій, як передбачено у статті 110(3);

(c) призначати спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав як спостерігачів за примусовим поверненням до резерву, зазначеного у статті 51;

(d) забезпечувати належну підготовку спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав;

(e) звітувати перед виконавчим директором про можливі порушення фундаментальних прав, про які повідомляють йому або їй спостерігачі за дотриманням фундаментальних прав, якщо працівник з питань фундаментальних прав вважає за необхідне;

Виконавчий директор повинен надати відповідь працівнику з питань фундаментальних прав, які дії були виконані, щоб виправити можливі порушення фундаментальних прав, зазначені у пункті (e) першого підпараграфа.

Працівник з питань фундаментальних прав може доручити виконання будь-якого із завдань, передбачених пунктами (a)-(i) та (k) першого підпараграфа параграфа 2, одному зі спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав.

4. Правління повинне встановити спеціальні правила, що застосовуються до працівника з питань фундаментальних прав, щоб гарантувати, що він або вона та його або її персонал є незалежними при виконанні своїх обов’язків. Працівник з питань фундаментальних прав повинен звітувати безпосередньо перед правлінням і співпрацювати з консультативним форумом. Правління повинне забезпечити, щоб дії здійснювалися з урахуванням рекомендацій працівника з питань фундаментальних прав. Крім того, працівник з питань фундаментальних прав повинен публікувати річні звіти про свою діяльність та ступінь дотримання фундаментальних прав у діяльності Агенції. Ці звіти повинні містити інформацію про механізм розгляду скарг та реалізацію стратегії щодо фундаментальних прав.

5. Агенція повинна забезпечити, щоб працівник з питань фундаментальних прав мав змогу діяти автономно та був незалежним при виконанні його або її обов’язків. Працівник з питань фундаментальних прав повинен мати у своєму розпорядженні достатні та належні людські та фінансові ресурси, необхідні для виконання його або її завдань.

Працівник з питань фундаментальних прав повинен відібрати свій персонал, і цей персонал звітує лише перед ним або нею.

6. Працівнику з питань фундаментальних прав допомагає заступник працівника з питань фундаментальних прав. Заступник працівника з питань фундаментальних прав призначається правлінням з переліку щонайменше із трьох кандидатів, запропонованих працівником з питань фундаментальних прав. Заступник працівника з питань фундаментальних прав повинен мати необхідний рівень кваліфікації та досвід у галузі фундаментальних прав та бути незалежним при виконанні його або її обов’язків. Якщо працівник з питань фундаментальних прав відсутній або неспроможний виконувати свої обов’язки, заступник працівника з питань фундаментальних прав бере на себе обов’язки та відповідальність працівника з питань фундаментальних прав.

7. Працівник з питань фундаментальних прав повинен мати доступ до всієї інформації, що стосується дотримання фундаментальних прав у всіх видах діяльності Агенції.

Стаття 110. Спостерігачі за дотриманням фундаментальних прав

1. Спостерігачі за дотриманням фундаментальних прав, які працюють як штатний персонал, повинні постійно оцінювати дотримання фундаментальних прав при здійсненні оперативної діяльності, надавати поради та допомогу в цьому плані та сприяти просуванню фундаментальних прав як частини європейського інтегрованого управління кордонами.

2. Спостерігачі за дотриманням фундаментальних прав повинні виконувати такі завдання:

(a) здійснювати моніторинг дотримання фундаментальних прав та надавати консультації та допомогу щодо фундаментальних прав під час підготовки, здійснення та оцінювання оперативних дій Агенції, моніторинг яких був доручений їм працівником з питань фундаментальних прав;

(b) виконувати функції спостерігачів за примусовим поверненням;

(c) сприяти здійсненню навчальної діяльності Агенції у сфері фундаментальних прав, як передбачено у статті 62, у тому числі шляхом проведення навчання з фундаментальних прав.

Для цілей пункту (a) першого підпараграфа спостерігачі за дотриманням фундаментальних прав, зокрема, повинні:

(a) стежити за підготовкою оперативних планів та звітувати перед працівником з питань фундаментальних прав, щоб дати йому змогу виконувати його або її завдання, як передбачено пунктом (e) статті 109(2);

(b) здійснювати візити, у тому числі довгострокові, на місця проведення оперативних дій;

(c) співпрацювати та підтримувати зв’язок з координатором, як передбачено у статті 44, і надавати йому консультації та допомогу;

(d) інформувати координатора та звітувати перед працівником з питань фундаментальних прав про будь-яке занепокоєння, пов’язане з можливим порушенням фундаментальних прав у рамках оперативної діяльності Агенції; та

(e) сприяти оцінюванню діяльності, як зазначено у статті 47.

3. Без обмеження параграфа 4, працівник з питань фундаментальних прав повинен призначити щонайменше одного спостерігача за дотриманням фундаментальних прав для кожної операції. Працівник з питань фундаментальних прав може також ухвалити рішення про призначення спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав для моніторингу будь-якої іншої оперативної діяльності, яку він або вона вважає важливою.

Спостерігачі за дотриманням фундаментальних прав повинні мати доступ до всіх зон, у яких здійснюється оперативна діяльність Агенції, і до всіх її документів, що стосуються здійснення цієї діяльності.

4. Спостерігачі за дотриманням фундаментальних прав можуть бути призначені працівником з питань фундаментальних прав як спостерігачі за примусовим поверненням до резерву, зазначеного у статті 51. Якщо спостерігачі за дотриманням фундаментальних прав діють як спостерігачі за примусовим поверненням, стаття 50(5) та стаття 51 застосовуються mutatis mutandis.

5. Працівник з питань фундаментальних прав повинен призначати спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав, і вони підпорядковані його нагляду. Спостерігачі за дотриманням фундаментальних прав повинні бути незалежними при виконанні своїх завдань. Перебуваючи в оперативній зоні, спостерігачі за дотриманням фундаментальних прав повинні носити розпізнавальні знаки, які дають змогу чітко ідентифікувати їх як спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав.

6. Агенція повинна забезпечити, щоб до 5 грудня 2020 року Агенція набрала щонайменше 40 спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав. Виконавчий директор повинен щорічно оцінювати, чи потрібно збільшувати кількість спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав, за погодженням із працівником з питань фундаментальних прав. Після такого оцінювання виконавчий директор, за необхідності, пропонує правлінню збільшити кількість спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав на наступний рік залежно від оперативних потреб.

7. Після призначення спостерігачі за дотриманням фундаментальних прав повинні пройти додаткову підготовку з фундаментальних прав, враховуючи раніше набуту кваліфікацію та професійний досвід у відповідних сферах. Протягом усього періоду їх працевлаштування Агенція повинна забезпечити, щоб спостерігачі за дотриманням фундаментальних прав виконували свої обов’язки відповідно до найвищих стандартів. Для кожного спостерігача за дотриманням фундаментальних прав повинні бути розроблені належні карти підготовки, щоб забезпечити його або її постійний професійний розвиток, щоб він або вона могли виконувати свою роль спостерігачів за дотриманням фундаментальних прав.

Стаття 111. Механізм розгляду скарг

1. Агенція у співпраці з працівником з питань фундаментальних прав повинна вживати необхідних заходів для створення та подальшого розвитку незалежного та дієвого механізму розгляду скарг згідно із цією статтею з метою моніторингу та забезпечення дотримання фундаментальних прав у всіх видах діяльності Агенції.

2. Будь-яка особа, яка безпосередньо постраждала від дій або бездіяльності персоналу, залученого до спільної операції, пілотного проекту, швидкого прикордонного втручання, розгортання команд підтримки регулювання міграції, операції повернення чи втручання, пов’язаного із поверненням, або оперативної дії Агенції у третій країни, і яка вважає, що внаслідок таких дій або бездіяльності були порушені її фундаментальні права, або будь-яка сторона, що представляє інтереси такої особи, може подати письмову скаргу до Агенції.

3. Прийнятними вважаються тільки скарги, які є обґрунтованими та стосуються конкретних порушень фундаментальних прав.

4. Працівник з питань фундаментальних прав несе відповідальність за розгляд скарг, що надходять до Агенції, згідно з правом на належне управління. З цією метою працівник з питань фундаментальних прав повинен розглянути прийнятність скарги, реєструвати прийнятні скарги, передати всі зареєстровані скарги виконавчому директору та направити скарги щодо членів команд рідній державі-члену, у тому числі відповідному органу чи органу, відповідальному за дотриманням фундаментальних прав в державі-члені, щоб вони мали змогу вжити подальших заходів у межах своїх повноважень. Працівник з питань фундаментальних прав також повинен реєструвати та забезпечити вжиття подальших заходів Агенції або такою державою-членом.

5. Згідно із правом на належне управління, якщо скарга є прийнятною, скаржники повинні бути поінформовані про те, що скарга зареєстрована, оцінювання розпочато і відповідь можна очікувати, як тільки вона буде готова. Якщо скарга направляється до національних органів чи міжнародних органів, скаржнику надаються їх контактні дані. Якщо скарга визнана неприйнятною, скаржник повинен бути проінформований про причини та, якщо можливо, йому надаються альтернативні варіанти вирішення його проблем.

Агенція повинна передбачити належну процедуру у випадках, коли скарга визнається неприйнятною або необгрунтованою.

Будь-яке рішення ухвалюється в письмовій формі та повинне бути обґрунтованим. Працівник з питань фундаментальних прав повинен переглянути скаргу, якщо скаржник подає нові докази у випадках, коли скарга була визнана неприйнятною або необгрунтованою.

6. У випадку зареєстрованої скарги стосовно працівника Агенції, працівник з питань фундаментальних прав повинен рекомендувати виконавчому директору відповідні подальші заходи, у тому числі дисциплінарні заходи, і, у відповідних випадках, направлення скарги для порушення цивільного або кримінального провадження згідно із цим Регламентом та національним правом. Виконавчий директор повинен забезпечити відповідні подальші заходи та звітувати перед працівником з питань фундаментальних прав у визначений термін і, за необхідності, через регулярні проміжки часу щодо результатів розгляду скарг, застосування дисциплінарних заходів та подальших заходів з боку Агенції у відповідь на скаргу.

Якщо скарга пов’язана з питаннями захисту даних, виконавчий директор повинен провести консультації зі старшим спеціалістом з питань захисту даних Агенції, перш ніж ухвалити рішення за скаргою. Працівник з питань фундаментальних прав та старший спеціаліст з питань захисту даних повинні скласти у письмовій формі меморандум про взаєморозуміння, який визначає розподіл їх завдань і співпрацю щодо отриманих скарг.

7. У випадку зареєстрованої скарги на члена команди з держави-члена здійснення заходів або з іншої держави-члена, що бере участь, у тому числі відкомандированого члена команд або відкомандированого національного експерта, рідна держава-член повинна забезпечити належні подальші дії, у тому числі дисциплінарні заходи, направлення скарги для порушення цивільного чи кримінального провадження, за необхідності, та інші заходи згідно із національним правом. Відповідна держава-член у визначений термін повинна звітувати перед працівником з питань фундаментальних прав щодо результатів розгляду скарг і подальших заходів за скаргою, а також у подальшому, за необхідності, через регулярні проміжки часу. Агенція повинна вживати подальших заходів у справі, якщо не отримає звіт відповідної держави-члена.

Якщо відповідна держава-член протягом визначеного періоду не надає звітів або надає лише непереконливу відповідь, працівник з питань фундаментальних прав повинен повідомити про це виконавчого директора та правління.

8. Якщо виявиться, що член команди порушив фундаментальні права або зобов’язання щодо міжнародного захисту, Агенція повинна вимагати від держави-члена негайно усунути такого члена від діяльності Агенції або постійного корпусу.

9. Працівник з питань фундаментальних прав повинен включати інформацію про механізм розгляду скарг до свого річного звіту, як зазначено у статті 109(4), у тому числі конкретні покликання на результати розгляду скарг та подальші дії Агенції та держав-членів щодо скарг.

10. Працівник з питань фундаментальних прав повинен, відповідно до параграфів 1-9 та після консультацій з консультативним форумом, скласти стандартизовану форму скарги, що вимагає детальної та конкретної інформації щодо можливого порушення фундаментальних прав. Працівник з питань фундаментальних прав також, за необхідності, повинен розробити будь-які додаткові детальні правила. Працівник з питань фундаментальних прав повинен подати таку форму та додаткові детальні правила виконавчому директору та правлінню.

Агенція повинна забезпечити, щоб така інформація про можливість і порядок розгляду скарги була легкодоступною, у тому числі для вразливих осіб. Стандартизована форма скарги повинна бути доступною на вебсайті Агенції та у друкованому вигляді під час усіх видів діяльності Агенції мовами, які є зрозумілими або обґрунтовано вважаються зрозумілими для громадян третьої країни. Стандартизована форма скарги повинна бути легкодоступною, у тому числі з мобільних пристроїв. Агенція повинна забезпечити, щоб скаржники отримували подальші настанови та допомогу щодо процедури розгляду скарг. Скарги повинні розглядатися працівником з питань фундаментальних прав, навіть якщо вони не подані у стандартизованій формі скарги.

11. Агенція та працівник з питань фундаментальних даних повинні забезпечити опрацювання будь-яких персональних даних, що містяться у скарзі, згідно з Регламентом (ЄС) № 2018/1725, а держави-члени - згідно з Регламентом (ЄС) № 2016/679 (984_008-16) та Директивою (ЄС) 2016/680.

Якщо скаржник подає скаргу, вважається, що скаржник дав згоду на опрацювання його або її персональних даних Агенцією та працівником з питань фундаментальних прав у розумінні пункту (d) статті 5(1) Регламенту (ЄС) № 2018/1725.

З метою захисту інтересів скаржників скарги повинні розглядатися працівником з питань фундаментальних прав у конфіденційному порядку згідно з національним правом та правом Союзу, якщо скаржник явно не відмовляється від свого права на конфіденційність. Якщо скаржники відмовляються від свого права на конфіденційність, слід розуміти, що вони дали згоду розкриття працівником з питань фундаментальних прав або Агенцією відомостей про них компетентним органам або міжнародним органам з питання, що є предметом скарги, за необхідності.

Стаття 112. Міжпарламентська співпраця

1. Щоб врахувати особливий характер Європейської прикордонної і берегової охорони, яка складається з національних органів і Агенції, а також забезпечити ефективне здійснення функцій контролю Європейського Парламенту за Агенцією і національних парламентів за їхніми відповідними національними органами, як передбачено Договорами та відповідно національним правом, Європейський Парламент та національні парламенти можуть співпрацювати у рамках статті 9 Протоколу № 1 про роль національних парламентів у Європейському Союзі, що є додатком до ДЄС (994_029) та ДФЄС (994_b06) .

2. На запрошення Європейського Парламенту та національних парламентів у контексті параграфу 1 виконавчий директор та голова правління беруть участь у засіданнях Європейського Парламенту та національних парламентів.

3. Агенція повинна передавати свій річний звіт про діяльність національним парламентам.

Стаття 113. Мовний режим

1. Регламент № 1 (- 46) застосовується до Агенції.

2. Без обмеження рішень, ухвалених на підставі статті 342 ДФЄС, річний звіт про діяльність та робоча програма складаються всіма офіційними мовами Союзу.

3. Послуги з перекладу, необхідні для функціонування Агенції, надає Центр перекладів для органів Європейського Союзу.

Стаття 114. Прозорість і комунікація

1. Агенція керується Регламентом (ЄС) № 1049/2001 під час опрацювання запитів на доступ до документів, які перебувають у її розпорядженні.

2. Агенція з власної ініціативи надає інформацію про питання, що входять у сферу її завдань. Вона повинна оприлюднювати відповідну інформацію, у тому числі річний звіт про діяльність, річну робочу програму, кодекс поведінки, аналіз стратегічних ризиків та вичерпну інформацію про попередні та поточні спільні операції, швидкі прикордонні втручання, пілотні проекти, проекти технічної допомоги з третіми країнами, розгортання команд підтримки регулювання міграції, операції повернення або втручання, пов’язані з поверненням, у тому числі у третіх країнах, і робочі угоди, і повинна забезпечити, без обмеження статті 92, зокрема, щоб громадськість та будь-яка зацікавлена сторона швидко отримувала об’єктивну, детальну, вичерпну, достовірну та зрозумілу інформацію щодо її роботи. Агенція здійснює це без розголошення оперативної інформації, що, у разі оприлюднення, загрожуватиме досягненню цілей операцій.

3. Правління повинне встановити практичні умови застосування параграфів 1 та 2.

4. Будь-яка фізична або юридична особа має право надсилати письмову кореспонденцію до Агенції будь-якою офіційною мовою Союзу. Він або вона має право отримати відповідь тією ж мовою.

5. Рішення, ухвалені Агенцією відповідно до статті 8 Регламенту (ЄС) № 1049/2001, можуть бути предметом скарги до Європейського Омбудсмана або предметом позову до Суду на умовах, встановлених у статтях 228 і 263 ДФЄС (994_b06) , відповідно.

Стаття 115. Бюджет

1. Дохід Агенції складається, без обмеження інших видів доходів, з:

(a) внеску від Союзу, внесеного до загального бюджету Європейського Союзу (розділ "Комісія");

(b) внеску країн, пов’язаних з імплементацією, застосуванням та розробленням acquis про Шенгенську зону, як встановлено у відповідних домовленостях, що визначають їх фінансовий внесок;

(c) фінансування Союзу у формі угод про внески або спеціальних грантів згідно з фінансовими правилами Агенції, зазначеними у статті 120, і положеннями відповідних інструментів, що підтримують політику Союзу;

(d) плати за надані послуги;

(e) будь-яких добровільних внесків держав-членів;

2. Витрати Агенції включають адміністративні, інфраструктурні, операційні витрати та витрати на персонал.

3. Виконавчий директор повинен скласти проект кошторису доходів і витрат Агенції на наступний фінансовий рік і надсилати його правлінню разом із штатним розписом.

4. Доходи і витрати повинні бути збалансованими.

5. Правління, на основі проекту кошторису, складеного виконавчим директором, повинне ухвалити попередній проект кошторису доходів і витрат Агенції разом із попереднім штатним розписом. Правління повинне надіслати їх Європейському Парламенту, Раді та Комісії не пізніше 31 січня кожного року як частину проекту єдиного програмного документа.

6. Правління повинне надіслати Комісії остаточний проект кошторису доходів і витрат Агенції, у тому числі проект штатного розпису, разом із попередньою робочою програмою до 31 березня кожного року.

7. Комісія повинна надіслати кошторис разом із проектом загального бюджету Європейського Союзу до бюджетного органу.

8. На основі кошторису Комісія повинна включити у проект загального бюджету Європейського Союзу суми, які вона вважає необхідними з огляду на штатний розпис та розмір внеску, що підлягає виділенню із загального бюджету, який вона подає на розгляд бюджетному органу згідно зі статтями 313 та 314 ДФЄС (994_b06) .

9. Бюджетний орган повинен затвердити асигнування щодо внеску на користь Агенції.

10. Бюджетний орган повинен затвердити штатний розпис Агенції.

11. Правління повинне ухвалити бюджет Агенції. Він набуває чинності після ухвалення загального бюджету Європейського Союзу. У відповідних випадках він відповідним чином коригується.

12. Внесення будь-яких змін до бюджету, у тому числі до штатного розпису, повинне здійснюватися за тією самою процедурою.

13. До будь-якого проекту будівництва, який може мати значний вплив на бюджет Агенції, застосовуються положення Делегованого регламенту Комісії (ЄС) № 2019/715 (- 47).

14. Для фінансування розгортання швидких прикордонних втручань та втручань, пов’язаних із поверненням, бюджет Агенції, ухвалений правлінням, повинен включати фінансовий оперативний резерв, що становить щонайменше 2% асигнувань, спільно передбачених для спільних операцій на зовнішніх кордонах та діяльності у сфері повернення. Наприкінці кожного місяця виконавчий директор може ухвалити рішення про перерозподіл суми, еквівалентної одній дванадцятій частині асигнувань резерву, на іншу оперативну діяльність Агенції. У такому випадку виконавчий директор повинен повідомити правлінню.

15. Бюджетні зобов’язання для дій, що тривають більше одного фінансового року, можуть бути розділені на кілька років у вигляді річних внесків.

Стаття 116. Виконання та контроль бюджету

1. За виконання бюджету Агенції відповідає виконавчий директор.

2. До 1 березня фінансового року N + 1 бухгалтер Агенції повинен надіслати бухгалтеру Комісії та Рахунковій Палаті проміжну фінансову звітність за фінансовий рік N. Бухгалтер Комісії повинен консолідувати проміжну фінансову звітність установ і децентралізованих органів згідно зі статтею 245 Регламенту (ЄС, Євратом) № 2018/1046.

3. Агенція повинна надіслати звіт про бюджетне та фінансове управління за рік N Європейському Парламенту, Раді та Рахунковій Палаті до 31 березня року N+1.

4. Бухгалтер Комісії повинен надіслати проміжну фінансову звітність Агенції за рік N, консолідовану зі звітністю Комісії, Рахунковій Палаті до 31 березня року N+1.

5. Після отримання зауважень від Рахункової Палати до проміжної фінансової звітності Агенції згідно зі статтею 246 Регламенту (ЄС, Євратом) № 2018/1046, виконавчий директор складає остаточну фінансову звітність Агенції під його або її відповідальність і передає її правлінню для отримання висновку.

6. Правління повинне надати висновок щодо остаточної фінансової звітності Агенції за рік N.

7. Виконавчий директор, до 1 липня року N+1, повинен передати остаточну фінансову звітність за рік N Європейському Парламенту, Комісії та Рахунковій Палаті разом із висновком Правління.

8. Остаточну фінансову звітність на рік N необхідно опублікувати в Офіційному віснику Європейського Союзу до 15 листопада року N+1.

9. Виконавчий директор повинен надіслати Рахунковій Палаті відповідь на її зауваження до 30 вересня року N+1. Він або вона повинні також надіслати таку відповідь правлінню.

10. На вимогу Європейського Парламенту виконавчий директор повинен надавати йому будь-яку інформацію, необхідну для безперешкодного застосування процедури звільнення від відповідальності за виконання бюджету для відповідного фінансового року згідно зі статтею 261(3) Регламенту (ЄС, Євратом) № 2018/1046.

11. Європейський Парламент, за рекомендацією Ради, яка діє у складі кваліфікованої більшості, повинен до 15 травня року N+2 звільнити виконавчого директора від відповідальності за виконання бюджету за рік N.

Стаття 117. Боротьба із шахрайством

1. З метою боротьби із шахрайством, корупцією та будь-якою іншою незаконною діяльністю положення Регламенту (ЄС, Євратом) № 883/2013 без обмежень застосовуються до Агенції. З цією метою Агенція приєднується до Міжінституційної угоди від 25 травня 1999 року між Європейським Парламентом, Радою та Комісією Європейських Співтовариств щодо внутрішніх розслідувань Європейського бюро боротьби із шахрайством (OLAF) та негайно ухвалює відповідні положення, що застосовуються до всього персоналу Агенції, використовуючи зразок, визначений у додатку до цієї Угоди.

2. Рахункова Палата має повноваження проводити аудит - на підставі документів та у формі виїзних інспекцій - усіх бенефіціарів грантів, підрядників і субпідрядників, які отримали кошти Союзу від Агенції.

3. Європейське бюро боротьби із шахрайством може проводити розслідування, у тому числі виїзні перевірки та інспекції, згідно з положеннями та процедурами, викладеними у Регламенті (ЄС, Євратом) № 883/2013 та Регламенті Ради (Євратом, ЄС) № 2185/96 (- 48), з метою встановлення, чи мало місце шахрайство, корупція або будь-яка інша незаконна діяльність, що впливає на фінансові інтереси Союзу, у зв’язку з грантовою угодою або рішенням про надання гранту чи контрактом, що фінансується Агенцією.

4. Згідно з Регламентом (ЄС) № 2017/1939 (984_025-17) , Прокуратура Європейського Союзу (EPPO) може розслідувати та карати випадки шахрайства та іншої незаконної діяльності, що впливає на фінансові інтереси Союзу, як передбачено Директивою (ЄС) 2017/1371 (984_008-17) .

5. Без обмеження параграфів 1-4, укладені з третіми країнами та з міжнародними організаціями робочі угоди, а також грантові угоди, рішення про надання гранту і контракти Агенції повинні містити положення, які прямо надають Комісії, Рахунковій Палаті, OLAF та EPPO повноваження проводити такі аудити та розслідування згідно з їх відповідними компетенціями.

Стаття 118. Запобігання конфліктам інтересів

Агенція повинна ухвалити внутрішні правила, які вимагають від членів її органів та її персоналу уникати будь-якої ситуації, яка може спричинити конфлікт інтересів під час періоду працевлаштування або строку перебування на посаді, і повідомляти про такі ситуації.

Агенція повинна забезпечити прозорість лобіювання за допомогою реєстру прозорості та шляхом опублікування всіх своїх зустрічей зі сторонніми стейкхолдерами. Реєстр прозорості повинен включати всі зустрічі та контакти між сторонніми стейкхолдерами та виконавчим директором, заступниками виконавчого директора та керівниками підрозділів з питань, що стосуються закупівель та тендерів щодо послуг, обладнання чи переданих на аутсорсинг проектів та досліджень. Агенція повинна вести облік усіх зустрічей свого персоналу зі сторонніми стейкхолдерами з питань, що стосуються закупівель та тендерів щодо послуг, обладнання чи переданих на аутсорсинг проектів і дослідження.

Стаття 119. Адміністративні запити

Діяльність Агенції є предметом запитів Європейського Омбудсмана відповідно до статті 228 ДФЄС.

Стаття 120. Фінансові положення

Фінансові правила, що застосовуються до Агенції, ухвалюються правлінням після консультацій з Комісією. Такі фінансові правила не повинні відхилятися від Делегованого регламенту (ЄС) № 1271/2013, крім випадків, якщо такий відступ спеціально вимагається для функціонування Агенції і Комісія заздалегідь надала на нього згоду. У цих рамках правління повинне ухвалити конкретні фінансові правила, що застосовуються до діяльності Агенції у галузі співпраці з третіми країнами у сфері повернення.

Стаття 121. Оцінювання

1. Без обмеження статті 59, до 5 грудня 2023 року та кожні чотири роки потому Комісія повинна проводити оцінювання цього Регламенту. У ході оцінювання, зокрема, повинні оцінюватися:

(a) результати, досягнуті Агенцією, беручи до уваги її цілі, повноваження, ресурси та завдання;

(b) вплив, дієвість і ефективність Агенції і її методів роботи щодо її цілей, повноважень і завдань;

(c) міжвідомча співпраця на європейському рівні, у тому числі реалізація європейської співпраці щодо функцій берегової охорони;

(d) можлива необхідність змінення повноважень Агенції;

(e) фінансові наслідки будь-якої такої зміни;

(f) функціонування постійного корпусу та, починаючи з другого оцінювання, його загальна чисельність і склад;

(g) рівень підготовки, спеціалізованих знань і професіоналізму постійного корпусу.

Оцінювання повинне включати конкретний аналіз ступеню дотримання Хартії (994_524) та іншого відповідного права Союзу при застосуванні цього Регламенту.

2. У ході оцінювання також оцінюється привабливість Агенції як працедавця для добору штатного персоналу з метою забезпечення якості кандидатів та географічного балансу.

3. У ході оцінювання Комісія повинна запитувати інформацію в різних стейкхолдерів, включно з консультативним форумом і FRA.

4. Комісія повинна надіслати звіт про результати оцінювання разом зі своїми висновками до нього Європейському Парламенту, Раді та правлінню. Правління може видати Комісії рекомендації щодо внесення змін до цього Регламенту. Звіти про результати оцінювання та висновки до них підлягають оприлюдненню. Держави-члени й Агенція повинні надати Комісії необхідну інформацію для підготовки таких звітів про результати оцінювання. За необхідності, звіти про результати оцінювання супроводжуються законодавчими пропозиціями.

5. До 1 грудня 2021 року та кожні два роки потому Агенція повинна подавати до Європейського Парламенту і Ради звіт про функціонування EUROSUR.

Держави-члени повинні надавати Агенції необхідну інформацію для підготовки таких звітів.

6. У рамках оцінювання, зазначеного у параграфі 1, Комісія повинна надати загальну оцінку EUROSUR, а також, за необхідності, відповідні пропозиції щодо вдосконалення її функціонування.

Держави-члени й Агенція повинні надати Комісії необхідну інформацію для вироблення загальної оцінки, зазначеної в першому підпараграфі.

При проведенні загальної оцінки, зазначеної в першому підпараграфі, Комісія повинна запитувати інформацію у відповідних стейкхолдерів, включно з консультативним форумом і FRA.

ГЛАВА V

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 122. Процедура Комітету

1. Комісії допомагає комітет (далі - "Комітет Європейської прикордонної та берегової охорони"). Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011 (984_002-11) .

2. У разі покликання на цей параграф застосовується стаття 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Стаття 123. Скасування та перехідні положення

1. Регламент (ЄС) № 1052/2013 скасовано, за винятком параграфів (3), (5), (7)-(10) статті 9 та параграфів (5) та (7) статті 10, які скасовуються з дати набуття чинності імплементаційним актом, зазначеним у статті 24(3) цього Регламенту.

2. Регламент (ЄС) № 2016/1624 скасовано, за винятком статей 20, 30 та 31, які скасовуються з 1 січня 2021 року.

3. Розгортання відповідно до статей 54-58 повинні здійснюватися з 1 січня 2021 року.

4. Для розгортань у 2021 році правління повинне ухвалити рішення, зазначені у статті 54(4) та статті 64(6), до 31 березня 2020 року.

5. З метою підтримки розвитку людських ресурсів, здатних гарантувати внески держав-членів до постійного корпусу, держави-члени мають право отримувати фінансування у 2020 році відповідно до пункту (a) статті 61(1). Цифри у додатку II на 2022 рік повинні використовуватися як орієнтовні цифри для відповідного фінансування у 2020 році.

6. Щоб ефективно сприяти забезпеченню необхідної кількості штатного персоналу для перших розгортань постійного корпусу та створення Центрального підрозділу ETIAS, Агенція повинна розпочати необхідну підготовку, а також добір та підготовку з 4 грудня 2019 року та відповідно до бюджетних правил.

7. До 5 грудня 2021 року держави-члени можуть надавати EUROSUR інформацію про перевірки на кордоні та нагляд за повітряними кордонами на добровільних засадах.

8. Покликання на скасовану Директиву необхідно тлумачити як покликання на цей Регламент і читати згідно з кореляційною таблицею, наведеною у додатку VI до цього Регламенту.

Стаття 124. Набуття чинності та застосування

1. Цей Регламент набуває чинності на двадцятий день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

2. Стаття 79 застосовується з дати фактичної передачі системи, зазначеної у цій статті.

3. Стаття 12(3), стаття 70 та стаття 100(5) тією мірою, якою вони стосуються співпраці з Великою Британією, застосовуються до дати, коли Договори перестануть застосовуватись до Великої Британії відповідно до статті 50(3) ДЄС або, за умови, що до цієї дати набуде чинності угода про вихід із ЄС, укладена з Великою Британією згідно зі статтею 50(2) ДЄС, до кінця перехідного періоду, встановленого цією угодою про вихід.

Цей Регламент обов’язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах.

Вчинено у Брюсселі 13 листопада 2019 року.

(-29) Рішення Ради 2011/350/ЄС від 7 березня 2011 року про укладення від імені Європейського Союзу Протоколу між Європейським Союзом, Європейським Співтовариством, Швейцарською Конфедерацією та Князівством Ліхтенштейн стосовно приєднання Князівства Ліхтенштейн до Договору між Європейським Союзом, Європейським Співтовариством та Швейцарською Конфедерацією про асоціацію Швейцарської Конфедерації у зв’язку з процесом імплементації, застосування та розвитку acquis щодо Шенгенської зони, стосовно скасування перевірок на внутрішніх кордонах та руху осіб (OB L 160, 18.06.2011, с. 19).

(-41) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 603/2013 від 26 червня 2013 року про запровадження системи Eurodac для порівняння відбитків пальців задля дієвого застосування Регламенту (ЄС) № 604/2013 про встановлення критеріїв і механізмів для визначення відповідальності держав-членів щодо розгляду заяв з приводу міжнародного заходу, поданих в одній державі-члені громадянином третьої країни або особою без громадянства, та запитів на порівняння з даними в системі Eurodac від правозастосовчих органів та Європолу для цілей забезпечення застосування актів права, та внесення змін до Регламенту (ЄС) № 1077/2011 про створення Агентства Європейського Союзу з оперативного управління великомасштабними IT-системами у сферах свободи, безпеки та правосуддя (OB L 180, 29.06.2013, с. 1).

Спроможність постійного корпусу за роком і категорією згідно зі статтею 54.

Щорічні внески держав-членів до постійного корпусу шляхом довгострокового прикомандирування персоналу згідно зі статтею 56

Щорічні внески держав-членів до постійного корпусу шляхом короткострокового прикомандирування персоналу згідно зі статтею 57

Щорічні внески держав-членів до постійного корпусу у рамках резерву швидкого реагування згідно зі статтею 58

Правила застосування сили, у тому числі підготовка та постачання, контроль та використання службової зброї та нелетального обладнання, що застосовуються до працівників штатного персоналу, направлених як члени команд

1. Загальні принципи, що регулюють застосування сили та зброї

Для цілей цього Регламенту термін "застосування сили" стосується застосування працівниками штатного персоналу, направленими як члени команд, фізичних засобів для цілей виконання своїх функцій або забезпечення самозахисту, що включає використання рук, тіла і будь-яких інструментів, зброї, у тому числі вогнепальної зброї, або обладнання.

Зброю, боєприпаси та обладнання необхідно носити та застосовувати лише під час операцій. Носіння або застосування зброї, боєприпасів та обладнання у позаслужбовий час забороняється.

Згідно зі статтею 82(8), застосування сили та зброї працівниками штатного персоналу, направленими як члени команд, повинне здійснюватися згідно з національним правом держави-члена здійснення заходів у присутності прикордонників держави-члена здійснення заходів.

Без обмеження дозволу держави-члена здійснення заходів і застосування її національного права до застосування сили під час операцій, працівники штатного персоналу, направлені як члени команд, під час застосування примусу та зброї, повинні дотримуватися принципів необхідності, пропорційності та обережності (далі - "основні принципи"), як визначено нижче.

Оперативний план, погоджений між виконавчим директором та державою-членом здійснення заходів, повинен визначати умови носіння та застосування зброї згідно з національним правом або операційними процедурами під час операцій.

Принцип необхідності

Застосування сили, як шляхом безпосереднього фізичного контакту, так і шляхом застосування зброї чи обладнання, може використовуватися лише у виняткових випадках і відбуватися тільки у випадках крайньої необхідності для забезпечення виконання завдань Агенції або для самооборони. Сила застосовується лише у крайньому випадку після того, як було докладено всіх розумних зусиль для врегулювання ситуації за допомогою ненасильницьких засобів, у тому числі шляхом переконання, переговорів або посередництва. Застосування сили чи примусових заходів у жодному разі не повинне бути самовільним або неправомірним.

Принцип пропорційності

Коли не можна уникнути законного застосування сили або вогнепальної зброї, працівники штатного персоналу, направлені як члени команд, повинні діяти пропорційно серйозності ситуації та законній меті, що переслідується. Під час оперативної діяльності принцип пропорційності повинен визначати як характер застосовуваної сили (напр., необхідність застосування зброї), так і масштаб застосування сили. Штатний персонал, направлений у складі команд, не повинен застосовувати більше сили, ніж абсолютно необхідно для досягнення законної мети охорони правопорядку. Якщо застосовується вогнепальна зброя, працівники штатного персоналу, направлені як члени команд, повинні забезпечити, щоб таке застосування спричинило якомога менше травм і зводило до мінімуму травми та шкоду. Якщо заходи призведуть до неприйнятного результату, працівники штатного персоналу, направленого як члени команд, можуть утриматися від такого заходу. Принцип пропорційності вимагає від Агенції забезпечення обладнанням та засобами самозахисту штатного персоналу, направленого як члени команд, що є необхідним для застосування відповідного ступеня сили.

Обов’язок виявляти обережність

Оперативні дії, що здійснюються штатним персоналом, направленим як члени команд, повинні відбуватися з повною повагою до людського життя та гідності та бути спрямовані на їх збереження. Під час операцій вживаються всі необхідні кроки, що дають змогу мінімізувати ризик травмування та пошкодження майна. Цей обов’язок включає загальний обов’язок працівників штатного персоналу, направлених як члени команд, чітко попереджати про свій намір застосувати силу, за винятком випадків, коли таке попередження призведе до невиправданої загрози членам команд, ризику смерті, серйозних травм для інших осіб або виявиться явно недоречним або неефективним за конкретних обставин.

2. Спеціальні правила для найпоширеніших інструментів застосування сили (обладнання працівників штатного персоналу, направлених як члени команд)

Згідно з основними принципами, застосування сили допускається лише тією мірою, якою застосування сили є необхідним для досягнення безпосередньої мети охорони правопорядку, і лише після:

- спроби вирішити потенційно насильницьку конфронтацію шляхом переконання, переговорів, посередництва були вичерпані і зазнали невдачі,

- винесення попередження про намір застосувати силу.

Якщо необхідно підвищити рівень втручання (наприклад, із застосуванням зброї або іншого виду зброї), про таку ескалацію чітко попереджають, якщо тільки таке попередження не піддає членів команд невиправданій загрозі, не створює ризик смерті або серйозних травм для інших осіб або не виявиться явно недоречним або неефективним за конкретних обставин.

Вогнепальна зброя

Працівники штатного персоналу, направлені як члени команд, не повинні застосовувати вогнепальну зброю проти осіб, за винятком вказаних нижче обставин, і лише тоді, коли менш екстремальних засобів недостатньо для досягнення необхідних цілей:

- застосування вогнепальної зброї працівниками штатного персоналу, направленими як члени команд, є крайнім засобом у надзвичайних ситуаціях, особливо якщо існує будь-який ризик того, що під загрозою можуть опинитися сторонні особи,

- застосування вогнепальної зброї працівниками штатного персоналу, направленими як члени команд, необхідне для захисту себе чи інших від неминучої загрози смерті або серйозних травм,

- застосування вогнепальної зброї працівниками штатного персоналу, направленими як члени команд, необхідне для запобігання неминучій загрозі смерті або серйозних травм,

- застосування вогнепальної зброї працівниками штатного персоналу, направленими як члени команд, покликане відбити реальну атаку або запобігти неминучій небезпечній атаці на основні установи, служби чи об’єкти.

Перед використанням вогнепальної зброї працівники штатного персоналу, направлені як члени команд, повинні чітко попереджати про свій намір застосовувати таку зброю. Попередження можуть бути зроблені усно або за допомогою попереджувальних пострілів.

Нелетальна зброя

Схвалені кийки можуть бути використані як засіб захисту або як зброя, залежно від випадку, згідно з основними принципами у таких випадках:

- коли застосування меншої сили вважається явно недоречним для мети,

- щоб запобігти фактичному або потенційному нападу на майно.

Перед застосуванням кийків працівники штатного персоналу, направлені як члени команд, повинні чітко попереджати про свій намір застосовувати кийки. Використовуючи кийки, працівники штатного персоналу, направлені як члени команд, повинні завжди прагнути мінімізувати ризик травмування та уникати контакту з головою.

Речовини сльозоточивої дії (напр., перцевий спрей)

Схвалені речовини сльозоточивої дії можуть бути використані як засіб захисту або як зброя, залежно від випадку, згідно з основними принципами у таких випадках:

- коли застосування меншої сили вважається явно недоречним для мети,

- щоб запобігти фактичному або потенційному нападу.

Інше обладнання

Наручники надягаються лише особам, які становлять загрозу для себе чи для інших осіб, з метою забезпечення їхнього безпечного затримання або транспортування та забезпечення безпеки працівників штатного персоналу, направлених як члени команд, та інших членів команд. Застосовувати наручники необхідно лише протягом найкоротшого часу і лише у разі крайньої необхідності.

3. Практичні правила застосування сили, службової зброї, боєприпасів та обладнання під час операцій

Загальні практичні правила застосування сили, службової зброї та іншого обладнання під час операцій

Згідно зі статтею 82(8), працівники штатного персоналу, направлені як члени команд, повинні здійснювати свої виконавчі повноваження, а також застосування сили, під керівництвом та контролем держави-члена здійснення заходів, і повинні застосовувати силу, у тому числі зброю, боєприпаси та обладнання, лише у присутності прикордонників держави-члена здійснення заходів після отримання дозволу від її компетентних органів. Проте компетентні органи держави-члена здійснення заходів можуть уповноважити працівників штатного персоналу, направлених як члени команд, за згодою Агенції, застосовувати силу за відсутності прикордонників держави-члена ведення діяльності.

Держава-член здійснення заходів може заборонити носіння певної службової зброї, боєприпасів та обладнання згідно з другим підпараграфом статті 82(8).

Без обмеження дозволу держави-члена здійснення заходів та застосування її національного права до застосування сили під час операцій, працівники штатного персоналу, направленого як члени команд, під час застосування сили та зброї повинні:

(a) дотримуватися основних принципів та спеціальних правил, зазначених у частині 2;

(b) дотримуватися фундаментальних прав, гарантованих міжнародним правом і правом Союзу, у тому числі, зокрема, Хартією (994_524) , Європейською конвенцією про захист прав людини та фундаментальних свобод (995_004) , Основними принципами ООН щодо застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами з охорони правопорядку (995_334) та Кодексом поведінки посадових осіб з охорони правопорядку ООН (995_282) ;

4. Механізм контролю

Агенція повинна забезпечити вказані нижче гарантії щодо застосування сили, зброї, боєприпасів та обладнання, а також звітувати про них у своєму річному звіті.

Підготовка

Підготовка, яка надається згідно зі статтею 62(2), повинна охоплювати теоретичні та практичні аспекти попередження застосування сили та застосування сили. Теоретична частина підготовки повинна включати психологічну підготовку, у тому числі тренування на витривалість та роботу в ситуаціях з високою напругою, а також техніки уникнення застосування сили, такі як переговори та посередництво. Теоретична підготовка повинна супроводжуватися обов’язковою й адекватною теоретичною та практичною підготовкою щодо застосування сили, зброї, боєприпасів та обладнання та щодо застосовних гарантій фундаментальних прав. Для забезпечення спільного практичного розуміння та підходу практична підготовка повинна завершуватися моделюванням, пов’язаним із діяльністю, яка повинна здійснюватися під час направлення, та повинна включати практичне моделювання, пов’язане із застосуванням гарантій захисту фундаментальних прав.

Агенція повинна забезпечити, щоб штатний персонал, направлений як члени команд, щорічно проходили підготовку щодо застосування сили. Така підготовка проводитися згідно передбаченою у статті 62(2) підготовкою. Щоб працівникам штатного персоналу, направленим у складі команд, було дозволено носити службову зброю та застосовувати силу, вони повинні успішно пройти щорічну безперервну підготовку. Щорічна безперервна підготовка повинна охоплювати теоретичні та практичні аспекти, як описано в першому параграфі. Загальна тривалість щорічної безперервної підготовки повинна становити щонайменше 24 години, при цьому теоретична підготовка триває щонайменше 8 годин, а практична - щонайменше 16 годин. Практична підготовка повинна бути розділена на щонайменше 8 годин для фізичної підготовки із застосуванням техніки фізичного утримання та щонайменше 8 годин для застосування вогнепальної зброї.

Вживання наркотичних речовин, лікарських засобів і алкоголю

Працівники штатного персоналу, направлені як члени команд, не повинні вживати алкоголь або перебувати у стані алкогольного сп’яніння під час виконання службових обов’язків.

Працівники штатного персоналу, направлені як члени команд, не повинні володіти наркотичними речовинами та лікарськими засобами або вживати їх, якщо вони не призначені на підставі медичних показань. Працівники штатного персоналу, направлені як члени команд, яким необхідні лікарські засоби на підставі медичних показань, повинні негайно повідомити свого безпосереднього начальника про таку потребу. Їх участь в оперативній діяльності може бути переглянута, беручи до уваги можливі наслідки та побічні ефекти, пов’язані із вживанням відповідної речовини.

Агенція повинна встановити механізм контролю, щоб забезпечити, щоб її штатний персонал, направлений як члени команд, не виконував своїх функцій під впливом наркотичних речовин, лікарських засобів або алкоголю. Цей механізм повинен ґрунтуватися на регулярному медичному обстеженні працівників штатного персоналу, направлених як члени команд, для виявлення будь-якого можливого вживання наркотичних речовин, лікарських засобів або алкоголю. Про будь-які позитивні результати аналізів негайно повідомляють виконавчому директору.

Повідомлення

Про будь-які випадки, пов’язані із застосуванням сили, негайно повідомляють через ланцюг командування відповідній координаційній структурі, пов’язаній з операцією, а також працівнику з питань фундаментальних прав та виконавчому директору. Таке повідомлення повинен містити повну інформацію про обставини, за яких відбулося таке застосування.

Обов’язок співпрацювати та надавати інформацію

Працівники штатного персоналу, направлені як члени команд, та будь-які інші учасники операцій повинні співпрацювати під час збирання фактів, що стосуються будь-якого інциденту, про який повідомлялося під час оперативної діяльності.

Наглядовий механізм

Агенція повинна створити наглядовий механізм, як зазначено у пункті (a) статті 55(5).

Механізм розгляду скарг

Будь-яка особа може повідомляти про підозри в порушенні правил застосування сили, застосовних згідно з цим додатком, працівниками штатного персоналу, направленими як члени команд, через механізм розгляду скарг, передбачений у статті 111.

Без обмеження статті 85, коли Агенція встановлює, що її штатний персонал, направлений як член команди, вчинив дії, що порушують правила, які застосовуються згідно із цим Регламентом, у тому числі фундаментальні права, захищені Хартією (994_524) , Європейською конвенцією про захист прав людини та фундаментальних свобод (995_004) та міжнародним правом, виконавчий директор повинен вжити належні заходи, які можуть включати негайне відкликання цього штатного працівника від здійснення оперативної діяльності та повинен вжити будь-які дисциплінарні заходи згідно з Положенням про персонал, у тому числі звільнення штатного працівника з Агенції.

Роль працівника з питань фундаментальних прав

Працівник з питань фундаментальних прав повинен перевіряти та надавати зворотний зв’язок щодо змісту ввідних і повторних інструктажів, приділяючи особливу увагу аспектам, що стосуються фундаментальних прав, і тому, як їх можна захистити в ситуаціях, коли необхідне застосування сили, а також повинен забезпечити, щоб відповідні запобіжні техніки були включені у підготовку.

Працівник з питань фундаментальних прав повинен звітувати про дотримання фундаментальних прав у правоохоронній діяльності держави-члена здійснення заходів або третьої країни здійснення заходів. Цей звіт повинен подаватися виконавчому директору та враховуватися при розробленні оперативного плану.

Працівник з питань фундаментальних прав повинен забезпечити, щоб інциденти, пов’язані із застосуванням сили, зброї, боєприпасів та обладнання, ретельно розслідувалися і про них було негайно повідомлено виконавчому директору. Результати таких розслідувань повинні передаватися до консультативного форуму.

Уся діяльність, пов’язана із застосуванням сили, зброї, боєприпасів та обладнання, повинна регулярно контролюватися працівником з питань фундаментальних прав, а всі інциденти повинні бути вказані у звітах працівника з питань фундаментальних прав, а також у річному звіті Агенції.

5. Забезпечення службовою зброєю

Дозвіл на зброю

Щоб точно визначити, яку службову зброю, боєприпаси та інше обладнання необхідно використовувати працівниками штатного персоналу, направленим як члени команд, Агенція повинна встановити вичерпний перелік предметів, які повинні бути включені в індивідуальні комплекти обладнання.

Індивідуальні комплекти обладнання повинні використовуватись усіма працівниками штатного персоналу, направленими як члени команд. Агенція може також доповнювати індивідуальні комплекти обладнання додатковою зброєю, боєприпасами чи іншим обладнанням, призначеним для виконання спеціальних завдань в рамках одного або двох типів команд.

Агенція повинна забезпечити, щоб уся зброя, у тому числі вогнепальна зброя, боєприпаси та обладнання, що надаються працівникам штатного персоналу, направленим як члени команд, відповідали всім необхідним технічним стандартам.

Зброя, боєприпаси та обладнання, які дозволено застосовувати, повинні бути перелічені в оперативному плані згідно з вимогами щодо дозволеної та забороненої зброї в державі-члені здійснення заходів.

Інструкції для службового часу

Зброю, боєприпаси та обладнання можна перевозити під час операцій і застосовувати лише у крайньому випадку. Носіння або застосування зброї, боєприпасів та спорядження у позаслужбовий час забороняється. Агенція повинна встановити спеціальні правила та вживати заходи для полегшення зберігання зброї, боєприпасів та іншого обладнання працівників штатного персоналу, направлених як члени команд, у позаслужбовий час на захищених об’єктах, як зазначено у пункті (c) статті 55(5).

Категорія/ рік	Категорія 1 Штатний персонал	Категорія 2 Оперативний персонал для довгострокового прикомандирування	Категорія 3 Оперативний персонал для короткострокового прикомандирування	Категорія 4 Резерв швидкого реагування	Усього для постійного корпусу
2021	1 000	400	3 600	1 500	6 500
2022	1 000	500	3 500	1 500	6 500
2023	1 500	500	4 000	1 500	7 500
2024	1 500	750	4 250	1 500	8 000
2025	2 000	1 000	5 000	0	8 000
2026	2 500	1 250	5 250	0	9 000
2027 і далі	3 000	1 500	5 500	0	10 000

Країна	Кількість
Бельгія	30
Болгарія	40
Чеська Республіка	20
Данія	29
Німеччина	225
Естонія	18
Греція	50
Іспанія	111
Франція	170
Хорватія	65
Італія	125
Кіпр	8
Латвія	30
Литва	39
Люксембург	8
Угорщина	65
Мальта	6
Нідерланди	50
Австрія	34
Польща	100
Португалія	30
Румунія	75
Словенія	35
Словаччина	35
Фінляндія	30
Швеція	34
Швейцарія	16
Ісландія	2
Ліхтенштейн (*1)	0
Норвегія	20
УСЬОГО	1 500

Країна/Рік	2021	2022	2023	2024	2025	2026	2027 і далі
Бельгія	8	10	10	15	20	25	30
Болгарія	11	13	13	20	27	33	40
Чеська Республіка	5	7	7	10	13	17	20
Данія	8	10	10	15	19	24	29
Німеччина	61	73	73	110	152	187	225
Естонія	5	6	6	9	12	15	18
Греція	13	17	17	25	33	42	50
Іспанія	30	37	37	56	74	93	111
Франція	46	56	56	83	114	141	170
Хорватія	17	22	22	33	43	54	65
Італія	33	42	42	63	83	104	125
Кіпр	2	3	3	4	5	7	8
Латвія	8	10	10	15	20	25	30
Литва	10	13	13	20	26	33	39
Люксембург	2	3	3	4	5	7	8
Угорщина	17	22	22	33	43	54	65
Мальта	2	2	2	3	4	5	6
Нідерланди	13	17	17	25	33	42	50
Австрія	9	11	11	17	23	28	34
Польща	27	33	33	50	67	83	100
Португалія	8	10	10	15	20	25	30
Румунія	20	25	25	38	50	63	75
Словенія	9	12	12	18	23	29	35
Словаччина	9	12	12	18	23	29	35
Фінляндія	8	10	10	15	20	25	30
Швеція	9	11	11	17	23	28	34
Швейцарія	4	5	5	8	11	13	16
Ісландія	1	1	1	1	1	2	2
Ліхтенштейн (*1)	0	0	0	0	0	0	0
Норвегія	5	7	7	10	13	17	20
УСЬОГО	400	500	500	750	1 000	1 250	1 500

Регламент (ЄС) № 2016/1624	Регламент (ЄС) № 1052/2013	Цей Регламент
Стаття 1, перше речення	-	Стаття 1, перший параграф
Стаття 1, друге речення	-	Стаття 1, другий параграф
Стаття 2, пункт (1)	-	Стаття 2, пункт 1
	-	Стаття 2, пункти (2), (4), (5), (6), (9), (15), (16), (17), (18), (29), та (30)
Стаття 2, пункт (2)	-	Стаття 2, пункт (3)
	Стаття 3, пункти (b), (c), (d), (f) та (g)	Стаття 2, пункти (7), (8), (10), (11), та (13)
Стаття 2, пункт (16)	Стаття 3, пункт (e)	Стаття 2, пункт (12)
	Стаття 3, пункт (i)	Стаття 2, пункт (14)
Стаття 2, пункт (9)		Стаття 2, пункт (19)
Стаття 2, пункти (5)-(7)		Стаття 2, пункти (20)-(22)
Стаття 2, пункти (10)-(15)		Стаття 2, пункти (23)-(28)
Стаття 4, пункти (a)-(d)		Стаття 3(1), пункти (a)-(d)
Стаття 4, пункт (e)		Стаття 3(1), пункти (e) та (f)
Стаття 4, пункти (f)-(k)		Стаття 3(1), пункти (g)-(l)
-	-	Стаття 3(2)
Стаття 3(1)	-	Стаття 4
Стаття 6	-	Стаття 5
Стаття 7	-	Стаття 6
Стаття 5(1)	-	Стаття 7(1)
-	-	Стаття 7(2)
Стаття 5(2) та (3)	-	Стаття 7(3) та (4)
Стаття 8(2)	-	Стаття 7(5)
-	-	Стаття 8(1)-(4)
Стаття 3(2)	-	Стаття 8(5)
Стаття 3(3)	-	Стаття 8(6)
-	-	Стаття 8(7) та (8)
-	-	Стаття 9
Стаття 8(1), пункт (a)	-	Стаття 10(1), пункт (a)
-	-	Стаття 10(1), пункт (b)
Стаття 8(1), пункт (b)	-	Стаття 10(1), пункт (c)
Стаття 8(1), пункт (c)	-	Стаття 10(1), пункт (d)
-	-	Стаття 10(1), пункт (e)
Стаття 8(1), пункт (s)	-	Стаття 10(1), пункт (f)
Стаття 8(1), пункт (d)	-	Стаття 10(1), пункт (g)
Стаття 8(1), пункт (e)	-	Стаття 10(1), пункт (h)
Стаття 8(1), пункт (f)	-	Стаття 10(1), пункт (i)
Стаття 8(1), пункт (g)	-	Стаття 10(1), пункт (j)
Стаття 8(1), пункт (h)	-	Стаття 10(1), пункт (k)
-	-	Стаття 10(1), пункт (1)
Стаття 8(1), пункт (i)	-	Стаття 10(1), пункт (m)
Стаття 8(1), пункт (1)	-	Стаття 10(1), пункт (n)
Стаття 8(1), пункт (n)	-	Стаття 10(1), пункт (o)
Стаття 8(1), пункт (o)	-	Стаття 10(1), пункт (p)
Стаття 8(1), пункт (m)	-	Стаття 10(1), пункт (q)
-	-	Стаття 10(1), пункти (r) та (s)
Стаття 8(1), пункт (t)	-	Стаття 10(1), пункт (t)
-	-	Стаття 10(1), пункт (u)
Стаття 8(1), пункт (u)	-	Стаття 10(1), пункт (v)
Стаття 8(1), пункт (р)	-	Стаття 10(1), пункт (w)
Стаття 8(1), пункт (q)	-	Стаття 10(1), пункт (x)
-	-	Стаття 10(1), пункт (y)
Стаття 8(1), пункт (j)	-	Стаття 10(1), пункт (z)
-	Стаття 6(1), пункт (a)	Стаття 10(1), пункт (aa)
Стаття 8(1), пункт (r)	-	Стаття 10(1), пункт (ab)
Стаття 8(1), пункт (s)	-	Стаття 10(1), пункт (ac)
-	-	Стаття 10(1), пункти (ad)-(ag)
Стаття 8(3)	-	Стаття 10(2)
Стаття 9	-	Стаття 11
Стаття 10	-	Стаття 12(1)
-	-	Стаття 12(2) та (3)
Стаття 23	-	Стаття 13(1), (перше речення)
-	-	Стаття 13(1), друге речення
-	-	Стаття 13(2) та (3)
	Стаття 7(1)	Стаття 14(1)
	Стаття 7(2)	Стаття 14(2)
Стаття 44(1)	-	Стаття 15(1) та (2)
-	-	Стаття 15(3)
-	-	Стаття 16
-	-	Стаття 17
-	Стаття 1	Стаття 18
-	Стаття 2(1) та (2)	Стаття 19(1)
-	Стаття 2(3)	Стаття 19(2)
-	Стаття 4(1), пункти (a) та (b)	Стаття 20(1), пункти (a) та (b)
-	Стаття 4(1), пункт (d)	Стаття 20(1), пункт (c)
-	-	Стаття 20(1), пункти (d), (e) та (f)
-	Стаття 4(2) та (3)	Стаття 20(2) та (3)
-	Стаття 5(1), (2) та (3)	Стаття 21(1), (2) та (3), пункти (a)-(h)
-	-	Стаття 21(3), пункти (i) та (j)
-	Стаття 17(1), (2), та (3)	Стаття 21(4), (5), та (6)
-	Стаття 5(4)	Стаття 21(7)
-	Стаття 21	Стаття 22
-	Стаття 22(1)	Стаття 23(1)
-	-	Стаття 23(2) та (3)
-	Стаття 8(1) та (2)	Стаття 24(1)
-	-	Стаття 24(2)
-	-	Стаття 24(3)
-	Стаття 9(1)	Стаття 25(1)
-	Стаття 9(2), пункти (a)-(e)	Стаття 25(2), пункти (a)-(e)
-	-	Стаття 25(2), пункт (f)
-	Стаття 9(2), пункт (f)	Стаття 25(2), пункт (g)
-	Стаття 9(2), пункт (g)	Стаття 25(2), пункт (h)
-	Стаття 9(2), пункт (h)	Стаття 25(2), пункт (i)
-	Стаття 9(2), пункт (i)	Стаття 25(2), пункт (j)
-	Стаття 9(2), пункт (j)	Стаття 25(2), пункт (k)
-	Стаття 9(2), пункт (k)	Стаття 25(2), пункт (l)
-	Стаття 9(4)	Стаття 25(3)
-	Стаття 9(5), пункт (a), друге речення	Стаття 25(4)
-	Стаття 9(10)	Стаття 25(5)
-	Стаття 10(1)	Стаття 26(1)
-	Стаття 10(2), пункти (a) та (b)	Стаття 26(2), пункти (a) та (b)
-	Стаття 10(2), пункт (d)	Стаття 26(2), пункт (c)
-	Стаття 10(2), пункт (e)	Стаття 26(2), пункт (d)
-	-	Стаття 26(2), пункт (e)
-	Стаття 10(2), пункт (f)	Стаття 26(2), пункт (f)
-	Стаття 10(3), пункт (a)	Стаття 26(3), пункт (a)
-	-	Стаття 26(3), пункт (b)
-	Стаття 10(3), пункт (c)	Стаття 26(3), пункт (c)
-	Стаття 10(5)	Стаття 26(4)
-	Стаття 10(6)	Стаття 26(5)
-	Стаття 10(4)	Стаття 26(6)
-	-	Стаття 27
-	Стаття 12(1)	Стаття 28(1)
-	Стаття 12(2), пункти (a), (b), та (c)	Стаття 28(2), пункти (a), (b) та (c)
-	-	Стаття 28(2), пункт (d)
-	Стаття 12(2), пункт (d)	Стаття 28(2), пункт (e)
-	Стаття 12(2), пункт (e)	Стаття 28(2), пункт (f)
-	-	Стаття 28(2), пункти (g), (h) та (i)
-	Стаття 12(4) та (5)	Стаття 28(3) та (4)
Стаття 11	-	Стаття 29(1), (2), (3) та (5)-(8)
-	-	Стаття 29(4)
-	Стаття 14	Стаття 30
Стаття 12	-	Стаття 31(1), (2) та (4)-(7), та стаття 31(3), пункти (a)-(e), та (g)-(j)
-	-	Стаття 31(3), пункти (f) та (k)
Стаття 13	-	Стаття 32(1)-(8), (10) та (11)
-	-	Стаття 32(9)
-	-	Стаття 33
-	Стаття 15(1)	Стаття 34(1)
-	-	Стаття 34(2)
-	-	Стаття 34(3)
-	Стаття 15(2)	Стаття 34(4)
-	Стаття 15(3)	Стаття 34(5)
-	Стаття 16(1), (2), та (3)	Стаття 35(1), пункти (a), (b) та (c) та стаття 35(2) та (3)
-	-	Стаття 35(1), пункт (d)
-	Стаття 16(5)	Стаття 35(4)
Стаття 14	-	Стаття 36(1), (3) та (4) та стаття 36(2) пункти (a)-(e)
-	Стаття 16(4), пункт (a)	Стаття 36(2), пункт (f)
Стаття 15(1), (2), та (3)	-	Стаття 37(1), (2), та (3)
Стаття 15(5)	-	Стаття 37(4)
Стаття 16	-	Стаття 38(1), (2) та (4) та стаття 38(3), пункти (a)-(k) та пункти (m)-(o)
-	-	Стаття 38(3), пункт (1) та стаття 38(5)
Стаття 17	-	Стаття 39(1), (2), (3), (5), (7)-(10) та (13)-(15)
-	-	Стаття 39(4), (6), (11) та (12)
Стаття 18	-	Стаття 40(1), (2), (3) та(5) та стаття 40(4), пункти (a), (b) та (c)
-	-	Стаття 40(4), пункт (d)
Стаття 15(4)	-	Стаття 41(1)
-	-	Стаття 41(2)
Стаття 19	-	Стаття 42
Стаття 21	-	Стаття 43(1)-(5)
-	-	Стаття 43(6)
Стаття 22	-	Стаття 44
Стаття 24(1), пункти (a)-(e) та стаття 24(2)	-	Стаття 45(1)
-	-	Стаття 45(2)
Стаття 25	-	Стаття 46(1)-(4) та (7)
-	-	Стаття 46(5) та (6)
Стаття 26	-	Стаття 47
Стаття 27(1), пункт (a)	-	Стаття 48(1), пункт (a)(i)
Стаття 27(1), пункт (c)	-	Стаття 48(1), пункт (a)(ii) та (iii)
-	-	Стаття 48(1), пункт (a)(iv)
Стаття 27(1), пункт (b)	-	Стаття 48(1), пункт (b)
-	-	Стаття 48(1), пункти (c) та (d)
Стаття 27(1), пункт (d)	-	Стаття 48(1), пункт (e)
Стаття 27(1), пункт (e)	-	Стаття 48(1), пункт (f)
Стаття 27(2)	-	Стаття 48(2), пункти (a)-(d)
-	-	Стаття 48(2), пункт (e)
Стаття 27(3)	-	Стаття 48(3)
-	-	Стаття 49
Стаття 28	-	Стаття 50
Стаття 29	-	Стаття 51
-	-	Стаття 52(1)
Стаття 32(2)	-	Стаття 52(2)
Стаття 33	-	Стаття 53
-	-	Стаття 54
-	-	Стаття 55
-	-	Стаття 56
-	-	Стаття 57
-	-	Стаття 58
-	-	Стаття 59
-	-	Стаття 60
-	-	Стаття 61
Стаття 36(1)	-	Стаття 62(1)
-	-	Стаття 62(2) та (3)
Стаття 36(2)	-	Стаття 62(4)
Стаття 36(4)-(8)	-	Стаття 62(5)-(9)
-	-	Стаття 62(10)
Стаття 38(1)	-	Стаття 63(1)
-	-	Стаття 63(2)
Стаття 38(2)-(5)	-	Стаття 63(3)-(6)
Стаття 39(1)-(12) та (14)-(16)	-	Стаття 64
-	-	Стаття 65(1) та(2)
Стаття 20(12), стаття 39(13)	-	Стаття 65(3)
-	-	Стаття 65(4)
Стаття 37	-	Стаття 66(1)-(4)
-	-	Стаття 66(5)
-	-	Стаття 67
Стаття 52(1)	Стаття 18(1), (2) та (3)	Стаття 68(1), перший підпараграф та другий підпараграф, пункти (a)-(g)
-	-	Стаття 68(1), пункт (i) та (j)
-	-	Стаття 68(1), третій підпараграф, пункти (a)-(d)
-	Стаття 18(3)	Стаття 68(1), третій підпараграф, пункт (e)
Стаття 52(2)	Стаття 18(5)	Стаття 68(2)
Стаття 52(4)	Стаття 18(5)	Стаття 68(3)
Стаття 52(3)	-	Стаття 68(4)
Стаття 52(4)	Стаття 18(6)	Стаття 68(5)
-	Стаття 18(4)	Стаття 68(6)
Стаття 53	-	Стаття 69
Стаття 51(1)	-	Стаття 70(1)
-	Стаття 19	Стаття 70(2)-(6)
Стаття 51(2) та (3)	-	Стаття 70(7) та (8)
Стаття 54(1) та (2)	-	Стаття 71(1), (2) та (3)
-	-	Стаття 71(4)
-	Стаття 20(1)	Стаття 72(1)
-	-	Стаття 72(2)
-	Стаття 20(3)	Стаття 72(3)
Стаття 54(2)	-	Стаття 73(1) та (2)
Стаття 54(4)	-	Стаття 73(3) та (4)
Стаття 54(8)	-	Стаття 73(5)
Стаття 54(9)	-	Стаття 73(6)
Стаття 54(11)	-	Стаття 73(7) та (8)
Стаття 54(3)	-	Стаття 74(1), (2) та (3)
-	-	Стаття 74(4), (5) та (6)
-	Стаття 20(1)	Стаття 75(1) та (2)
-	Стаття 20(7)	Стаття 75(3)
Стаття 54(5)	-	Стаття 76(1)
-	-	Стаття 76(2), (3) та (4)
Стаття 55(4)	-	Стаття 76(5)
Стаття 55(1), (2) та (3)	-	Стаття 77(1), (2) та (3)
-	-	Стаття 77(4)
Стаття 52(5)	-	Стаття 78(1)
Стаття 54(7)	-	Стаття 78(2)
-	-	Стаття 78(3)
-	-	Стаття 79
Стаття 34	-	Стаття 80
Стаття 35	-	Стаття 81
Стаття 40	-	Стаття 82(1), (3), (4) та (6)-(11)
-	-	Стаття 82(2) та (5)
Стаття 41	-	Стаття 83
Стаття 42	-	Стаття 84
Стаття 43	-	Стаття 85
Стаття 45(1) та (2)	-	Стаття 86(1) та (2)
-	-	Стаття 86(3), (4) та (5)
Стаття 46(1)	-	Стаття 87(1), пункти (a), (b), (c), (e), (f), та (h)
-	-	Стаття 87(1), пункти (d) та (g)
Стаття 46(3) та (4)	-	Стаття 87(2) та (3)
-	-	Стаття 88(1), перший підпараграф
Стаття 47(1), пункти (b) та (c)	-	Стаття 88(1), другий підпараграф, пункти (a) та (c)
-	-	Стаття 88(1), другий підпараграф, пункт (b)
Стаття 47(2)	-	Стаття 88(2), пункти (a) та (c)
-	-	Стаття 88(2), пункт (b)
-	Стаття 13	Стаття 89(1) та (2)
-	-	Стаття 89(3)
-	Стаття 20(4) та (5)	Стаття 89(4) та (5)
-	-	Стаття 89(6)
-	-	Стаття 90
-	-	Стаття 91
Стаття 50	-	Стаття 92
Стаття 56	-	Стаття 93
Стаття 57	-	Стаття 94
Стаття 58	-	Стаття 95(1), (4), (5) та (6)
-	-	Стаття 95(2) та (3)
Стаття 59	-	Стаття 96
Стаття 60	-	Стаття 97
-	-	Стаття 98
Стаття 61	-	Стаття 99
Стаття 62(1) та (3)-(8)	-	Стаття 100(1) та (3)-(8)
Стаття 62(2), перший підпараграф, пункти (a)-(g) та пункти (i)-(z)	-	Стаття 100(2), перший підпараграф, пункти (a), (b), (d), (f)-(z) та пункт (ab)
-	-	Стаття 100(2), перший підпараграф, пункти (c), (e), (aa), (ac), (ad), (ae)
Стаття 62(2), другий підпараграф	-	Стаття 100(2), другий підпараграф
Стаття 63	-	Стаття 101
Стаття 64	-	Стаття 102
Стаття 65	-	Стаття 103
Стаття 66	-	Стаття 104(1)-(5) та (7)-(9)
-	-	Стаття 104(6)
Стаття 67	-	Стаття 105
Стаття 68(1), (2) та (3), пункти (a)-(j) та пункти (1)-(r)	-	Стаття 106(1), (2), (5) та (6) та стаття 106(4), пункти (a)-(1), (n), (o), (r), (s) та (t)
-	-	Стаття 106(3)
-	-	Стаття 106(4), пункти (m), (p) та (q)
Стаття 69	-	Стаття 107(1)-(7)
-	-	Стаття 107(8)
Стаття 70	-	Стаття 108
Стаття 71	-	Стаття 109(1), (4) та (7)
-	-	-
-	-	Стаття 109(2), (3), (5) та (6)
-	-	Стаття 110
Стаття 72	-	Стаття 111
-	-	Стаття 112
Стаття 73	-	Стаття 113
Стаття 74	-	Стаття 114
Стаття 75	-	Стаття 115(1)-(14)
-	-	Стаття 115(15)
Стаття 76	-	Стаття 116
Стаття 77	-	Стаття 117(1), (2), (3) та (5)
-	-	Стаття 117(4)
Стаття 78	-	Стаття 118
-	-	Стаття 119
Стаття 79	-	Стаття 120
Стаття 81(1)	-	Стаття 121(1), перший підпараграф, пункти (a)-(e) та стаття 121(1), другий підпараграф
-	-	Стаття 121(1), перший підпараграф, пункти (f) та (g)
-	-	Стаття 121(2) та (3)
Стаття 81(2)	-	Стаття 121(4)
-	Стаття 22(2)	Стаття 121(5)
-	Стаття 22(3) та (4)	Стаття 121(6)
-	-	Стаття 122
Стаття 82	-	Стаття 123
Стаття 83	-	Стаття 124
Стаття 2, пункти (3) та (4)	-	-
Стаття 8(1), пункт (k)	-	-
Стаття 8(1), пункти (t) та (u)	-	-
Стаття 20(3)-(11)	-	-
Стаття 27(1), пункт (c)	-	-
Стаття 27(4)	-	-
Стаття 30	-	-
Стаття 31	-	-
Стаття 32(1)	-	-
Стаття 36(3)	-	-
Стаття 44(2)	-	-
Стаття 45(3) та (4)	-	-
Стаття 46(2), (3) та (4)	-	-
Стаття 47(3)	-	-
Стаття 48	-	-
Стаття 49	-	-
Стаття 62(2), перший підпараграф, пункт (h)	-	-
-	Стаття 2(4)	-
-	Стаття 3, пункт (a)	-
-	Стаття 3, пункт, (h)	-
-	Стаття 4(1), пункти (c), (e) та (f)	-
-	Стаття 4(4)	-
-	Стаття 6(1), пункти (b), (c), (d)	-
-	Стаття 6(2)	-
-	Стаття 7(3), (4) та (5)	-
-	Стаття 9(2), пункт (k)	-
-	Стаття 9(5), пункт (b)	-
-	Стаття 9(6)	-
-	Стаття 9(7)	-
-	Стаття 9(8)	-
-	Стаття 9(9)	-
-	Стаття 9(10)	-
-	Стаття 10(2), пункти (c) та (f)	-
-	Стаття 10(7)	-
-	Стаття 11	-
-	Стаття 12(3)	-
-	Стаття 16(4)	-
-	Стаття 20(2)	-
-	Стаття 20(6)	-
-	Стаття 20(8)	-
-	Стаття 20(9)	-
-	Стаття 23	-
-	Стаття 24	-

РЕГЛАМЕНТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 2019/1896

від 13 листопада 2019 року про Європейську прикордонну і берегову охорону та скасування Регламенту (ЄС) № 1052/2013 та Регламенту (ЄС) № 2016/1624