(Текст стосується ЄЕП)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 114,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проєкту законодавчого акта національним парламентам,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету(- 1),

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (- 2),

Оскільки:

(1) Для того, щоб залишатися конкурентоспроможним на світових ринках, Союзу потрібно покращити функціонування внутрішнього ринку й успішно долати численні виклики сьогодення, які виникають в економіці, що дедалі більше ґрунтується на технологічних здобутках. Стратегія Єдиного цифрового ринку встановлює комплексні рамки, що сприяють інтеграції цифрового виміру у внутрішній ринок. Перший компонент стратегії Єдиного цифрового ринку має на меті вирішити проблеми фрагментації торгівлі у межах ЄС шляхом аналізу всіх основних перешкод на шляху розвитку транскордонної електронної комерції, яка є найважливішою складовою транскордонного продажу підприємствами товарів споживачам.

(2) Стаття 26(1) і (2) Договору про функціонування Європейського Союзу (994_b06) (ДФЄС) передбачає, що Союз ухвалює інструменти, спрямовані на запровадження або забезпечення функціонування внутрішнього ринку, який є простором без внутрішніх кордонів, у якому забезпечений вільний рух товарів і послуг. Стаття 169(1) і пункт (a) статті 169(2) ДФЄС передбачають, що Союз повинен сприяти досягненню високого рівня захисту прав споживачів шляхом використання інструментів, ухвалених відповідно до статті 114 ДФЄС, у контексті завершення формування внутрішнього ринку. Ця Директива має на меті встановити правильний баланс між досягненням високого рівня захисту прав споживачів і сприянням конкурентоспроможності підприємств із одночасним забезпеченням дотримання принципу субсидіарності.

(3) Деякі аспекти, що стосуються договорів купівлі-продажу товарів, потрібно гармонізувати, беручи за основу високий рівень захисту прав споживачів, щоб досягти справжнього Єдиного цифрового ринку, підвищити правову визначеність і зменшити транзакційні витрати, зокрема для малих і середніх підприємств ("МСП").

(4) Електронна комерція є ключовим фактором зростання внутрішнього ринку, потенціал зростання якого, однак, ще далеко не повністю використаний. Щоб зміцнити конкурентоспроможність Союзу і прискорити зростання, Союз повинен діяти швидко та заохочувати суб’єктів господарської діяльності до розкриття повного потенціалу, пропонованого їм внутрішнім ринком. Розкриття повного потенціалу внутрішнього ринку може бути досягнуто лише у разі, якщо всі учасники ринку матимуть безперешкодний доступ до транскордонного продажу товарів, у тому числі до операцій електронної комерції. Норми договірного права, на основі яких учасники ринку здійснюють операції, є одним із ключових факторів, що впливають на формування бізнес-рішень щодо пропонування товарів за кордоном. Зазначені норми також впливають на готовність споживачів брати участь у такому типі придбання товарів та довіряти йому.

(5) Технологічна еволюція призвела до зростання ринку товарів, які містять цифровий контент чи цифрові послуги або взаємопов’язані з ними. У зв’язку зі збільшенням кількості таких пристроїв та швидким зростанням їхньої популярності серед споживачів необхідно вживати заходів на рівні Союзу, щоб забезпечити високий рівень захисту прав споживачів і підвищити правову визначеність щодо норм, які застосовуються до договорів купівлі-продажу таких продуктів. Підвищення правової визначеності допомогло би зміцнити довіру споживачів і продавців.

(6) Норми Союзу, що їх застосовують до продажу товарів, залишаються розрізненими, хоча норми, що стосуються умов доставлення, вимог до переддоговірної інформації та права на відмову від дистанційних договорів або договорів, укладених поза приміщеннями ведення діяльності, уже повністю гармонізовані в Директиві Європейського Парламенту і Ради 2011/83/ЄС (- 3). Інші ключові договірні елементи, як-от критерії відповідності, засоби правового захисту в разі невідповідності договору та основні методи їх застосування, нині мінімально узгоджені в Директиві Європейського Парламенту і Ради 1999/44/ЄС (- 4). Державам-членам було дозволено вийти за рамки стандартів Союзу та запровадити або зберегти правила, що забезпечують досягнення ще вищого рівня захисту прав споживачів. При цьому вони різною мірою впливали на різні елементи. Як наслідок, національні положення, що транспонують Директиву 1999/44/ЄС, сьогодні містять істотні розбіжності щодо суттєвих елементів, таких як відсутність або існування ієрархії засобів правового захисту.

(7) Наявні розбіжності можуть негативно впливати на підприємства і споживачів. Відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 593/2008 (- 5), підприємства, які спрямовують свою діяльність на споживачів в інших державах-членах, повинні враховувати обов’язкові норми споживчого договірного права країни звичайного проживання споживача. Оскільки зазначені норми відрізняються в різних державах-членах, підприємства можуть зіткнутися з додатковими витратами. Як наслідок, багато підприємств віддають перевагу продовженню торгівлі у межах країни або експорту лише до однієї чи двох держав-членів. Такий вибір мінімізації витрат і ризиків, пов’язаних із транскордонною торгівлею, призводить до втрати можливостей для комерційного розширення й економії завдяки масштабам. Особливо це стосується МСП.

(8) Хоча споживачі користуються високим рівнем захисту, коли купують із-за кордону, завдяки застосуванню Регламенту (ЄС) № 593/2008, правова фрагментація також негативно впливає на рівень довіри споживачів до транскордонних операцій. Хоча така недовіра причинена кількома факторами, невизначеність щодо основних договірних прав займає помітне місце серед занепокоєнь споживачів. Така невизначеність існує незалежно від того, чи захищені споживачі обов’язковими нормами споживчого договірного права їх власної держави-члена у випадку спрямування продавцями їхньої транскордонної діяльності на них, або від того, чи укладають споживачі транскордонні договори із продавцями, які не ведуть комерційну діяльність у державі-члені споживача.

(9) Незважаючи на те, що онлайн-продаж товарів становить більшу частку загального обсягу транскордонного продажу товарів у Союзі, відмінності в національному договірному законодавстві однаково впливають як на суб’єктів роздрібної торгівлі, які використовують канали дистанційного продажу, так і на суб’єктів роздрібної торгівлі, які продають товари особисто, і перешкоджають їхньому виходу на іноземні ринки. Ця Директива повинна охоплювати всі канали продажу, щоб створити рівні умови для всіх підприємств, які продають товари споживачам. Встановлюючи єдині правила для всіх каналів продажу, ця Директива повинна уникати будь-яких розбіжностей, що можуть створити непропорційний тягар для суб’єктів багатоканальної роздрібної торгівлі в Союзі, кількість яких постійно збільшується. Необхідність збереження узгоджених норм, що стосуються продажу і гарантій для всіх каналів продажу, була підтверджена в опублікованих 29 травня 2017 року результатах перевірки Комісією придатності положень споживчого та маркетингового законодавства, що також охоплювала Директиву 1999/44/ЄС.

(10) Ця Директива повинна охоплювати норми, застосовні до продажу товарів, у тому числі товарів із цифровими елементами, лише стосовно основних елементів договору, необхідних для подолання пов’язаних із договірним правом перешкод на внутрішньому ринку. Із цією метою норми, що стосуються вимог щодо відповідності, засобів правового захисту, які доступні для споживачів у разі невідповідності товару договору, та основних методів їх застосування, необхідно повністю узгодити, а рівень захисту прав споживачів (у порівнянні з Директивою 1999/44/ЄС ) потрібно підвищити. Повністю узгоджені норми щодо деяких важливих елементів споживчого договірного права полегшать підприємствам, особливо МСП, процес пропонування своєї продукції в інших державах-членах. Споживачі виграють від високого рівня захисту їхніх прав і підвищення добробуту завдяки повному узгодженню основних норм.

(11) Ця Директива доповнює Директиву 2011/83/ЄС. У той час як Директива 2011/83/ЄС в основному встановлює положення щодо вимог до переддоговірної інформації, права на відмову від дистанційних договорів або договорів, укладених поза приміщеннями ведення діяльності, а також норми, що стосуються доставлення товару і переходу ризику, ця Директива встановлює норми щодо відповідності товарів, засобів правового захисту в разі їх невідповідності договору та методів їх застосування.

(12) Ця Директива має застосовуватися лише до матеріальних рухомих предметів, якими є товари у значенні, викладеному в цій Директиві. Таким чином, держави-члени повинні регулювати договори купівлі-продажу нерухомого майна, наприклад, житлових будинків, та його основних складових, які становлять основну частину такого нерухомого майна.

(13) Ця Директива та Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/770 (- 6) повинні доповнювати одна одну. У той час як Директива (ЄС) 2019/770 встановлює норми, що стосуються певних вимог до договорів про постачання цифрового контенту або цифрових послуг, ця Директива встановлює норми, що стосуються деяких вимог до договорів купівлі-продажу товарів. Відповідно, щоб виправдати очікування споживачів і забезпечити чіткі та прості правові рамки для суб’єктів торгівлі цифровим контентом або цифровими послугами, Директиву (ЄС) 2019/770 застосовують до постачання цифрового контенту або цифрових послуг, у тому числі цифрового контенту, що його постачають на матеріальних носіях, таких як DVD-диски, компакт-диски, USB-флешнакопичувачі та карти пам’яті, а також до самого матеріального носія, за умови що такий носій слугує винятково носієм цифрового вмісту. Натомість ця Директива має застосовуватися до договорів купівлі-продажу товарів, у тому числі товарів із цифровими елементами, які для виконання своїх функцій вимагають цифрового контенту або цифрових послуг.

(14) Передбачений цією Директивою термін "товари" потрібно розуміти як такий, що включає "товари з цифровими елементами", і, отже, також стосується будь-якого цифрового контенту чи цифрових послуг, що вбудовані в такі товари або взаємопов’язані з ними у спосіб, за якого відсутність відповідного цифрового контенту чи цифрової послуги перешкоджатиме виконанню товарами своїх функцій. Цифровим контентом, що вбудований у товар або взаємопов’язаний із товаром, можуть бути будь-які дані, створені та надані в цифровій формі, наприклад, операційні системи, програми та будь-яке інше програмне забезпечення. Цифровий контент може бути попередньо встановлений на момент укладення договору купівлі-продажу або, якщо це передбачено договором, може бути встановлений пізніше. Цифрові послуги, взаємопов’язані з товаром, можуть включати послуги, які дають змогу створювати, опрацьовувати або зберігати дані в цифровому форматі чи отримувати доступ до них, наприклад, програмне забезпечення як послуга, що її пропонують у середовищі хмарних обчислень, безперервне постачання трафіку в навігаційній системі або послуга постійного надання індивідуально адаптованих планів тренувань у смартгодинниках.

(15) Ця Директива має застосовуватися до договорів купівлі-продажу товарів, у тому числі товарів із цифровими елементами, якщо відсутність вбудованого або взаємопов’язаного цифрового контенту чи цифрової послуги перешкоджатиме виконанню товарами своїх функцій і якщо такий цифровий контент чи послуга надається разом із товаром відповідно до договору про його продаж. Включення або невключення постачання вбудованого чи взаємопов’язаного цифрового контенту або цифрової послуги до договору купівлі-продажу товару з продавцем залежить від вмісту такого договору. Це правило стосується вбудованого або взаємопов’язаного цифрового контенту або цифрових послуг, надання яких прямо передбачене договором. Воно також стосується договорів купівлі-продажу, які розуміють як такі, що передбачають постачання конкретного цифрового контенту або конкретної цифрової послуги, оскільки вони є звичайними для товарів того самого типу, постачання яких споживач може обґрунтовано очікувати з огляду на характер товарів і будь-яку публічну заяву, зроблену продавцем, від імені продавця чи іншими особами в попередніх ланках ланцюга операцій, у тому числі виробником. Якщо, наприклад, смарттелевізор рекламують як такий, що має певну відеопрограму, відповідна відеопрограма вважатиметься такою, що включена до договору купівлі-продажу. Це правило має застосовуватися незалежно від того, чи є цифровий контент або цифрова послуга попередньо встановленими в товарі, чи їх потрібно пізніше завантажити на інший пристрій і вони є лише взаємопов’язаними з товаром. Наприклад, смартфон може постачатися зі стандартною попередньо встановленою програмою, що передбачена договором купівлі-продажу, як-от програма будильника або програма камери. Іншим можливим прикладом є смартгодинник. У такому разі сам годинник вважатиметься товаром із цифровими елементами, який може виконувати свої функції лише з додатком, що надається за договором купівлі-продажу, але який споживач повинен завантажити на смартфон, після чого додаток стане взаємопов’язаним цифровим елементом. Це правило також має застосовуватися, якщо вбудований або взаємопов’язаний цифровий контент чи цифрові послуги постачає не продавець, а третя сторона відповідно до договору купівлі-продажу. З метою уникнення невизначеності як для продавців, так і для споживачів у разі наявності у них сумнівів щодо того, чи входить постачання цифрового контенту або цифрових послуг до складу договору купівлі-продажу, повинні застосовуватися норми цієї Директиви. Крім того, на встановлення двосторонніх договірних відносин між продавцем і споживачем, частиною яких є постачання вбудованого або взаємопов’язаного цифрового контенту чи цифрових послуг, не повинен впливати факт того, що споживач повинен надати згоду на укладення ліцензійного договору із третьою стороною, щоб мати змогу користуватися цифровим контентом або цифровою послугою.

(16) З іншого боку, якщо відсутність вбудованого або взаємопов’язаного цифрового контенту чи цифрової послуги не перешкоджає виконанню товаром своїх функцій, або якщо споживач укладає договір про постачання цифрового контенту чи цифрової послуги, що не включені до договору купівлі-продажу товару із цифровими елементами, такий договір варто розглядати як окремий договір, що не стосується договору купівлі-продажу товару, навіть якщо продавець є посередником стосовно другого договору зі стороннім постачальником. Такий договір може регулюватися Директивою (ЄС) 2019/770, якщо її умови виконуються. Наприклад, якщо споживач завантажує ігровий додаток із магазину додатків на смартфон, договір про постачання ігрового додатку є окремим договором, що не стосується договору купівлі-продажу самого смартфона. Тому ця Директива має застосовуватися лише до договору купівлі-продажу смартфона, тоді як постачання ігрового додатку повинне регулюватися Директивою (ЄС) 2019/770, якщо виконуються умови зазначеної Директиви. Іншим прикладом є випадок, коли існує пряма домовленість, що споживач купує смартфон без конкретної операційної системи, після чого укладає договір про постачання операційної системи третьою стороною. У такому випадку постачання операційної системи, придбаної окремо, не буде включене до договору купівлі-продажу товару і, отже, не регулюватиметься цією Директивою, але може регулюватися Директивою (ЄС) 2019/770, якщо її умови виконуються.

(17) Для забезпечення правової ясності ця Директива повинна встановити визначення терміну "договір купівлі-продажу", а також чітко визначити його предмет. Сфера регулювання цієї Директиви повинна також охоплювати договори щодо товарів, які будуть вироблені або виготовлені, у тому числі за специфікаціями споживача. Крім того, встановлення товару може регулюватися цією Директивою, якщо встановлення передбачене договором купівлі-продажу і повинне бути здійснене продавцем або під його відповідальністю. Якщо договір передбачає як продаж товарів, так і надання послуг, національне право повинне містити критерії визначення того, чи можна класифікувати такий договір як договір купівлі-продажу в розумінні цієї Директиви.

(18) Ця Директива не повинна впливати на національне право стосовно тих питань, що не врегульовані цією Директивою, зокрема щодо законності товарів, збитків і загальних аспектів договірного права, як-от укладання договорів, їх дійсність, недійсність або правові наслідки. Те саме стосується наслідків розірвання договору та деяких аспектів щодо ремонту й заміни товару, не врегульованих цією Директивою. При регулюванні прав сторін на відмову від виконання своїх зобов’язань або їх частини доти, доки інша сторона не виконає свої зобов’язання, держави-члени повинні зберегти за собою право регулювати умови та методи реалізації права споживача на затримку сплати ціни товару. Держави-члени також повинні мати право регулювати права споживачів на компенсацію шкоди, заподіяної внаслідок порушення продавцем положень цієї Директиви. Ця Директива також не повинна впливати на національні норми, що конкретно не стосуються споживчих договорів і передбачають спеціальні засоби правового захисту стосовно певних типів дефектів, які не були очевидними на момент укладення договору купівлі-продажу, а саме на національні положення, які можуть встановлювати спеціальні норми щодо відповідальності продавця за приховані дефекти. Ця Директива також не повинна впливати на національне законодавство, що передбачає позадоговірні засоби правового захисту прав споживача в разі невідповідності товарів, які застосовують проти осіб у попередніх ланках ланцюга операцій, наприклад, виробників, або інших осіб, які виконують зобов’язання таких осіб.

(19) Ця Директива не повинна впливати на право держав-членів дозволяти споживачам обирати конкретний засіб правового захисту, якщо невідповідність товару стає очевидною невдовзі після доставлення, а саме на національні положення, якими передбачене право споживача відмовитися від товару з дефектом та розірвати договір в односторонньому порядку або вимагати негайної його заміни протягом конкретного короткого періоду після доставлення товару, який не повинен перевищувати 30 днів.

(20) Держави-члени повинні зберегти за собою право регулювати зобов’язання продавця щодо надання інформації у зв’язку з укладенням договору або обов’язок продавця попереджати споживача про, наприклад, певні характеристики товару, придатність наданих споживачем матеріалів або можливі недоліки, які виникають у результаті виконання конкретних запитів споживача, наприклад, прохання споживача використовувати певну тканину для пошиття бальної сукні.

(21) Держави-члени також повинні мати право розширити застосування норм цієї Директиви на договори, що виключені зі сфери регулювання цієї Директиви, або будь-яким іншим чином регулювати такі договори. Наприклад, держави-члени повинні мати право розширити захист, наданий цією Директивою споживачам, також на фізичних або юридичних осіб, які не є споживачами у розумінні цієї Директиви, наприклад, на неурядові організації, стартапи або МСП.

(22) Означення терміну "споживач" повинне охоплювати фізичних осіб, які діють поза рамками своєї комерційної, господарської, ремісничої чи професійної діяльності. Однак у випадку договорів подвійного призначення, коли договір укладено для цілей, які перебувають частково в рамках, а частково виходять поза рамки комерційної діяльності особи, а самі цілі комерційної діяльності є обмеженими настільки, щоб не бути головними цілями укладення договору, держави-члени також повинні мати право визначати можливість та умови, на яких така особа може вважатися споживачем.

(23) Ця Директива має застосовуватися до будь-якого договору, за яким продавець передає або зобов’язується передати споживачеві право власності на товари. Провайдерів платформ можна вважати продавцями відповідно до цієї Директиви, якщо вони діють у цілях, пов’язаних із їхньою власною господарською діяльністю, як прямі договірні партнери споживача при продажу товарів. Держави-члени повинні мати право розширити застосування цієї Директиви на провайдерів платформ, які не відповідають критеріям продавця відповідно до цієї Директиви.

(24) Для того, щоб встановити баланс між потребою у правовій визначеності та належній гнучкості правових норм, будь-яке покликання в цій Директиві на те, чого можна очікувати від особи або чого може очікувати особа, варто розуміти як покликання на обґрунтовані очікування. Необхідно об’єктивно визначити мірило обґрунтованості з урахуванням характеру і мети договору, обставин випадку, звичаїв та практик залучених сторін.

(25) Щоб забезпечити ясність щодо того, чого споживач може очікувати від товару та за що продавець нестиме відповідальність у разі неспроможності доставити очікуваний товар, важливо повністю узгодити норми, що стосуються визначення відповідності товару. Будь-яке покликання на відповідність у цій Директиві повинне стосуватися відповідності товару договору купівлі-продажу. Щоб захистити законні інтереси обох сторін договору купівлі-продажу, відповідність варто оцінювати на основі як суб’єктивних, так і об’єктивних вимог до відповідності.

(26) Тому товар повинен відповідати вимогам, узгодженим між продавцем і споживачем у договорі купівлі-продажу. Такі вимоги можуть стосуватися, зокрема, кількості, якості, типу та опису товарів, їх придатності для певної мети, а також доставлення товарів із узгодженими супутніми товарами та будь-якими інструкціями. Вимоги в договорі купівлі-продажу повинні включати вимоги, що випливають із переддоговірної інформації, яка відповідно до Директиви 2011/83/ЄС є невід’ємною частиною договору купівлі-продажу.

(27) Поняття функціональності необхідно розуміти як способи, за допомогою яких товари можуть виконувати свої функції з огляду на їхнє призначення. Поняття взаємодійності стосується того, чи здатні товари функціонувати з апаратним або програмним забезпеченням, що відрізняється від того, з якими зазвичай використовують товари такого самого типу, і якою мірою. Успішне функціонування може включати, наприклад, здатність товарів обмінюватися інформацією з таким іншим програмним або апаратним забезпеченням і використовувати інформацію, отриману в результаті такого обміну.

(28) З огляду на те, що цифровий контент або цифрові послуги, вбудовані в товари або взаємопов’язані з ними, постійно розвиваються, продавці можуть домовитися зі споживачами про надання оновлень для таких товарів. Оновлення, узгоджені в договорі купівлі-продажу, можуть вдосконалити і покращити елемент цифрового контенту або цифрових послуг товарів, розширити їхні функціональні можливості, адаптувати їх до технічного прогресу, захистити від нових загроз безпеці або слугувати іншим цілям. Таким чином, відповідність товарів із цифровим контентом чи цифровими послугами, що вбудовані або взаємопов’язані з товарами, також необхідно оцінювати у контексті того, чи оновлено елемент цифрового контенту або цифрових послуг таких товарів відповідно до договору купівлі-продажу. Ненадання оновлень, узгоджених у договорі купівлі-продажу, необхідно розглядати як невідповідність товару. Крім того, дефектні або неповні оновлення також потрібно розглядати як невідповідність товару, оскільки це означає, що такі оновлення не надаються у спосіб, передбачений договором купівлі-продажу.

(29) Щоб відповідати договору, товари повинні відповідати не лише суб’єктивним вимогам до відповідності, але й об’єктивним вимогам до відповідності, визначеним у цій Директиві. Відповідність необхідно оцінювати, зокрема, шляхом аналізу цілей, для яких товари такого типу зазвичай використовують, а також того, чи постачають такі товари із супровідними товарами та інструкціями, які споживач може обґрунтовано очікувати, та чи відповідають вони зразку або моделі, які продавець надав споживачеві. Товар також повинен мати якості та властивості, що притаманні товарам такого самого типу і які споживач може обґрунтовано очікувати з огляду на характер товару і будь-яку публічну заяву, зроблену продавцем, від імені продавця або іншими особами в попередніх ланках ланцюга операцій.

(30) Окрім оновлень, узгоджених у договорі, продавець також повинен надавати оновлення, у тому числі оновлення безпеки, щоб гарантувати, що товари з цифровими елементами продовжують відповідати договору. Зобов’язання продавця повинні бути обмежені оновленнями, необхідними для забезпечення відповідності таких товарів об’єктивним і суб’єктивним вимогам до відповідності, встановленим у цій Директиві. Якщо сторони не домовилися про інше в договорі, продавець не зобов’язаний надавати оновлені версії цифрового контенту чи цифрової послуги товарів або покращувати чи розширювати функціональні можливості товарів понад ті, що передбачені вимогами до відповідності. Якщо оновлення, надане продавцем або третьою стороною, яка постачає цифровий контент або цифрову послугу за договором купівлі-продажу, є причиною невідповідності товару з цифровим елементом, продавець повинен нести відповідальність за відновлення відповідності товару. Споживач повинен мати право обирати, чи встановлювати надані йому оновлення. Якщо споживач вирішує не встановлювати оновлення, необхідні для того, щоб товари з цифровими елементами продовжували відповідати договору, споживач не повинен очікувати відповідності таких товарів договору в подальшому. Продавець повинен повідомити споживача про те, що рішення споживача не встановлювати оновлення, які необхідні для забезпечення відповідності товарів із цифровими елементами, у тому числі оновлення безпеки, вплине на відповідальність продавця за відповідність тих характеристик товарів із цифровими елементами, відповідність яких такі оновлення повинні забезпечувати. Ця Директива не повинна впливати на зобов’язання щодо надання оновлень безпеки, встановлені в інших законодавчих актах Союзу чи в національному законодавстві.

(31) У принципі, у випадку товарів із цифровими елементами, за допомогою яких цифровий контент або цифрова послуга, вбудована в товар або взаємопов’язана з ним, постачається в рамках одного постачання, продавець повинен нести відповідальність лише за ту невідповідність, що існує на момент доставлення. Однак зобов’язання щодо надання оновлень повинне відображати той факт, що цифрове середовище будь-якого такого товару постійно змінюється. Таким чином, оновлення є необхідним інструментом гарантії того, що товари функціонуватимуть так само, як вони функціонували на момент доставлення. Крім того, на відміну від традиційних товарів, товари з цифровими елементами не є повністю відокремленими від середовища продавця, оскільки продавець або третя особа, що постачає цифровий контент або цифрову послугу за договором купівлі-продажу, може оновлювати товари на відстані, зазвичай через інтернет. Отже, якщо цифровий контент або цифрова послуга постачається в рамках одного постачання, продавець повинен нести відповідальність за надання оновлень, необхідних для забезпечення відповідності товарів із цифровими елементами протягом обґрунтовано очікуваного споживачем періоду, навіть якщо товар відповідав договору на момент доставлення. Період, протягом якого споживач може обґрунтовано очікувати отримання оновлень, необхідно оцінювати на основі типу та призначення товарів і цифрових елементів, а також беручи до уваги обставини і характер договору купівлі-продажу. Споживач, як правило, очікує отримувати оновлення принаймні протягом періоду, впродовж якого продавець несе відповідальність за невідповідність, а в деяких випадках обґрунтовані очікування споживача можуть виходити за межі такого періоду, зокрема стосовно оновлень безпеки. В інших випадках, наприклад, щодо товарів із цифровими елементами, призначення яких обмежене в часі, зобов’язання продавця надавати оновлення зазвичай обмежується таким часом.

(32) Для досягнення сталіших моделей споживання та циклічної економіки важливо забезпечити більшу довговічність товарів. Аналогічно, недопущення невідповідних продуктів на ринок Союзу шляхом посилення ринкового нагляду та надання правильних стимулів суб’єктам господарської діяльності має важливе значення для підвищення довіри до функціонування внутрішнього ринку. Для таких цілей законодавство Союзу, що стосується конкретних продуктів, є найбільш доцільним засобом запровадження вимог до довговічності та інших пов’язаних із продуктом вимог для конкретних типів або груп продуктів із використанням адаптованих критеріїв. Тому ця Директива повинна доповнювати цілі, які переслідує таке законодавство Союзу щодо конкретних продуктів, і повинна включати довговічність як об’єктивний критерій оцінювання відповідності товарів. У цій Директиві довговічність повинна стосуватися здатності товарів зберігати свої важливі функції та продуктивність за умови звичайного використання. Для того, щоб товари відповідали договору, їхня довговічність повинна бути такою, яка є звичайною для товарів такого самого типу і яку споживач може обґрунтовано очікувати з огляду на характер конкретних товарів, включно з можливою потребою в обґрунтованому обслуговуванні товарів, наприклад, в регулярній перевірці або заміні фільтрів в автомобілі, а також враховуючи будь-які публічні заяви, зроблені будь-якою особою або від імені особи, яка є ланкою в ланцюжку операцій. Під час оцінювання також потрібно враховувати всі інші відповідні обставини, зокрема ціну товару та інтенсивність або частоту використання товару споживачем. Крім того, оскільки в будь-якій переддоговірній заяві, яка є частиною договору купівлі-продажу, зазначають конкретну інформацію про довговічність, споживач повинен мати змогу покладатися на неї як на суб’єктивні вимоги до відповідності.

(33) Згідно з цією Директивою продавець повинен бути зобов’язаний здійснити доставлення споживачеві товарів, які відповідають договору на момент доставлення. Продавці можуть використовувати запасні частини, щоб виконати свої зобов’язання щодо ремонту товарів у разі виявлення невідповідності, що існує на момент доставлення. Хоча ця Директива не повинна накладати на продавців зобов’язання щодо забезпечення наявності запасних частин протягом певного періоду як об’єктивну вимогу до відповідності, вона не повинна впливати на інші положення національного права, які зобов’язують продавця, виробника чи іншу особу, яка є ланкою у ланцюжку операцій, гарантувати наявність запасних частин або інформувати споживачів про таку наявність.

(34) Велика кількість товарів потребує встановлення до того, як ними зможуть ефективно користуватися споживачі. Крім того, у випадку товарів із цифровими елементами зазвичай необхідно встановити цифровий контент або цифрову послугу, щоб споживач міг використовувати такі товари відповідно до їх цільового призначення. Таким чином, будь-яку невідповідність, спричинену неправильним встановленням товарів, у тому числі неправильним встановленням цифрового контенту чи цифрової послуги, що вбудовані або взаємопов’язані з ними, потрібно розглядати як невідповідність, якщо таке встановлення здійснював продавець або третя особа під його контролем. Якщо передбачається встановлення товару споживачем, невідповідність, що є наслідком неправильного встановлення, необхідно розглядати як невідповідність товару, незалежно від того, здійснюється встановлення безпосередньо споживачем чи третьою стороною під відповідальністю споживача, якщо таке неправильне встановлення спричинене недоліками в інструкції зі встановлення, зокрема неповнотою або недостатньою ясністю, що ускладнює використання інструкції зі встановлення звичайним споживачем.

(35) Відповідність повинна охоплювати матеріальні та юридичні дефекти. Обмеження, що є наслідком порушення прав третіх осіб, зокрема прав інтелектуальної власності, можуть перешкоджати використанню товарів відповідно до договору або обмежувати його. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у таких випадках споживач мав право на засоби правового захисту від невідповідності, визначені в цій Директиві, якщо національне право не передбачає можливості визнання договору недійсним або його розірвання в односторонньому порядку в таких випадках.

(36) Щоб забезпечити достатню гнучкість норм, наприклад, щодо продажу вживаних товарів, сторони повинні мати змогу відхилятися від об’єктивних вимог до відповідності, передбачених цією Директивою. Таке відхилення повинне бути можливим, лише якщо споживач був спеціально поінформований про нього та якщо споживач приймає його окремо від інших заяв чи договорів, а також шляхом демонстрації активної та недвозначної поведінки.

(37) Підвищення правової визначеності як для споживачів, так і для продавців вимагає чіткого зазначення моменту для проведення оцінювання відповідності товару. Релевантним моментом для оцінювання відповідності товару повинен бути момент доставлення товару. Це правило також повинне бути застосовним до товарів, що містять вбудований цифровий контент чи цифрову послугу або взаємопов’язані з ними, які постачають у рамках одного постачання. Однак, якщо цифровий контент або цифрова послуга, вбудовані в товар або взаємопов’язані з ним, постачатимуться безперервно протягом певного періоду, релевантний момент для встановлення відповідності такого елемента цифрового контенту або цифрової послуги повинен бути не одним конкретним моментом в часі, а радше періодом, що починається з моменту доставлення. Для цілей правової визначеності цей період повинен дорівнювати періоду, протягом якого продавець несе відповідальність за невідповідність.

(38) Ця Директива не повинна регулювати означення термінів "доставлення" чи "вручення", які повинні регулюватися національним правом, зокрема у частині того, які дії повинен здійснити продавець, щоб виконати свої зобов’язання з доставлення товару. Крім того, покликання на момент доставлення в цій Директиві не повинні обмежувати норми про перехід ризику, передбачені Директивою 2011/83/ЄС та відповідно імплементовані в право держав-членів.

(39) Товари з цифровими елементами слід вважати доставленими споживачеві після доставлення як фізичного компоненту товару, так і здійснення одночасного постачання цифрового контенту чи цифрової послуги або початку безперервного постачання цифрового контенту чи цифрової послуги, що повинні постачатися протягом певного періоду. Це означає, що продавець також повинен зробити цифровий контент або цифрову послугу доступними для споживача таким чином, щоб цифровий контент чи цифрова послуга або будь-які засоби, придатні для їх завантаження або доступу до них, досягли середовища споживача, і від продавця не вимагалися жодні подальші дії для надання споживачеві змоги користуватися цифровим контентом або цифровою послугою відповідно до договору, наприклад, шляхом надання посилання або змоги для завантаження. Таким чином, релевантним моментом для встановлення відповідності повинен бути момент постачання цифрового контенту або цифрової послуги, якщо фізичний компонент було доставлено раніше. Саме так можна гарантувати наявність єдиної точки початку відліку періоду відповідальності щодо фізичного компонента з одного боку цифрового елемента з іншого боку. Крім того, часто споживач не може помітити дефект у фізичному компоненті до моменту надання цифрового контенту або цифрової послуги.

(40) Якщо товар потребує встановлення продавцем, у деяких випадках споживач не може використовувати товар або помітити дефект до завершення встановлення. Відповідно, якщо згідно з договором по продаж товар повинен бути встановлений продавцем або під відповідальністю продавця, товар потрібно вважати доставленим споживачеві після завершення встановлення.

(41) З метою забезпечення правової визначеності для продавців і загальної довіри споживачів до транскордонних покупок необхідно передбачити період, протягом якого споживач має право скористатися засобами правового захисту від будь-якої невідповідності, що існує у відповідний момент, для встановлення відповідності. З огляду на те, що під час імплементації Директиви 1999/44/ЄС переважна більшість держав-членів передбачили період тривалістю два роки і на практиці учасники ринку вважають цей період розсудливим, зазначений період необхідно зберегти. Такий самий період необхідно застосовувати до товарів із цифровими елементами. Проте, якщо договір передбачає безперервне постачання протягом більше ніж двох років, споживач повинен мати право скористатися засобами правового захисту від будь-якої невідповідності цифрового контенту або цифрової послуги, що виникає або стає очевидною протягом періоду, впродовж якого цифровий контент або цифрова послуга постачається за договором. Щоб забезпечити гнучкість держав-членів щодо підвищення рівня захисту прав споживачів у своєму національному праві, держави-члени повинні мати право передбачати довші строки відповідальності продавця, ніж ті, що встановлені цією Директивою.

(42) Для забезпечення узгодженості з існуючими національними правовими системами держави-члени повинні мати право встановити відповідальність продавця за невідповідність, яка стає очевидною впродовж певного періоду, ймовірно, разом зі встановленням строку давності, або встановити лише строк давності для звернення споживачів щодо права скористатися засобами правового захисту. У першому випадку держави-члени повинні забезпечити, щоб період відповідальності продавця не обмежувався строком давності для звернення споживачів щодо права скористатися засобами правового захисту. Хоча ця Директива не повинна узгоджувати початкову точку відліку національних строків давності, вона повинна гарантувати, що такі строки давності не обмежують право споживачів скористатися засобами правового захисту від будь-якої невідповідності, що стає очевидною протягом періоду, впродовж якого продавець несе відповідальність за невідповідність. В останньому випадку держави-члени повинні мати можливість продовжити застосовувати або впровадити лише строк давності для звернення споживачів щодо права скористатися засобами правового захисту без упровадження конкретного періоду, протягом якого невідповідність повинна стати очевидною, щоб притягнути продавця до відповідальності. Для того, щоб гарантувати однакову захищеність споживачів у таких випадках, держави-члени повинні гарантувати, що у разі застосування лише строку давності споживачам буде дозволено користуватися засобами правового захисту від будь-якої невідповідності, яка стає очевидною принаймні протягом періоду, що передбачений цією Директивою як період відповідальності.

(43) Стосовно деяких аспектів інший підхід до вживаних товарів може бути виправданим. Хоча період відповідальності або строк давності тривалістю два роки або більше зазвичай відповідає інтересам як продавця, так і споживача, у випадку вживаних товарів це може бути не так. Тому держави-члени повинні дозволити сторонам домовитися про скорочений період відповідальності або строк давності для таких товарів. Вирішення цього питання в рамках договірних домовленостей між сторонами збільшує договірну свободу сторін та гарантує інформування споживача як про вживаний характер товару, так і про скорочений період відповідальності або строк давності. Однак такий погоджений у договорі період не повинен бути меншим ніж один рік.

(44) Ця Директива не повинна регулювати умови, за яких період відповідальності, передбачений цією Директивою, або строк давності можуть бути призупинені або перервані. Таким чином, держави-члени повинні мати змогу передбачити призупинення або переривання періоду відповідальності або строку давності, наприклад, у разі ремонту або заміни товару чи переговорів між продавцем і споживачем із метою мирного врегулювання претензії.

(45) Протягом періоду тривалістю в один рік або два роки, якщо держави-члени вирішать застосувати дворічний період, споживач повинен буде лише довести, що товар не відповідає договору, без необхідності доводити фактичну відсутність відповідності у релевантний момент для встановлення відповідності. Щоб відхилити претензію споживача, продавець повинен довести, що у відповідний момент невідповідності не існувало. Крім того, в деяких випадках презумпція того, що невідповідність існувала у релевантний момент для встановлення відповідності, може бути несумісною з характером товарів або характером невідповідності. Перше може стосуватися товарів, які за своєю природою псуються, як-от швидкопсувні продукти, наприклад, квіти або товари, призначені лише для одноразового використання. Прикладом останнього є невідповідність, спричинена діями споживача або очевидною зовнішньою причиною, що мала місце після того, як товар було доставлено споживачеві. У випадку товарів із цифровими елементами, коли договір передбачає безперервне постачання цифрового контенту або цифрової послуги, споживач не повинен доводити, що цифровий контент або цифрова послуга не відповідали договору протягом відповідного періоду для встановлення відповідності. Щоб відхилити претензію споживача, продавець повинен довести, що цифровий контент або цифрова послуга відповідали договору протягом такого періоду.

(46) Державам-членам необхідно дозволити зберегти або впровадити положення, які передбачають, що для того, щоб скористатися правами споживача, споживач повинен повідомити продавця про невідповідність товару протягом періоду не менше двох місяців із дати виявлення споживачем такої невідповідності. Державам-членам необхідно дозволити забезпечити вищий рівень захисту прав споживачів без введення такого зобов’язання.

(47) Із метою підвищення правової визначеності та усунення однієї з головних перешкод, що гальмують розвиток внутрішнього ринку, ця Директива повинна повністю гармонізувати засоби правового захисту, доступні споживачам у разі невідповідності товарів, а також умови, за яких можна скористатися такими засобами правового захисту. Зокрема, у разі невідповідності споживачі повинні мати право на приведення товару у відповідність, на пропорційне зниження ціни або на розірвання договору.

(48) Стосовно приведення товарів у відповідність, споживачі повинні мати змогу обирати між ремонтом або заміною. Надання споживачам права вимагати ремонту заохочуватиме до сталого споживання і може сприяти більшій довговічності продуктів. Вибір споживача між ремонтом і заміною може бути обмеженим лише тоді, коли обраний варіант є юридично або фактично неможливим або спричиняє додаткові витрати продавця, що є непропорційними порівняно з іншим доступним варіантом. Наприклад, непропорційною може бути вимога заміни товару через незначну подряпину, якщо така заміна спричинить значні витрати, в той час як подряпину можна легко усунути.

(49) Необхідно дозволити продавцю мати змогу відмовитися від приведення товару у відповідність, якщо як ремонт, так і заміна є неможливими, або якщо вони призведуть до непропорційних витрат продавця. Те саме правило необхідно застосовувати, якщо ремонт або заміна є неможливими, а альтернативний засіб правового захисту призведе до непропорційних витрат продавця. Наприклад, якщо товари розташовані в місці, відмінному від того, куди їх було доставлено спочатку, витрати на відправлення поштою та транспортування можуть бути непропорційними для продавця.

(50) Коли невідповідність стає очевидною, споживач повинен повідомити про це продавця, щоб надати йому можливість привести товар у відповідність. Продавець повинен зробити це в розсудливі строки. Тобто споживач, у принципі, не повинен мати права на негайне зниження ціни або розірвання договору, а повинен надати продавцю розсудливий період для ремонту або заміни невідповідного товару. Якщо продавець не відремонтував або не замінив товар протягом такого періоду, споживач повинен мати право вимагати негайного зниження ціни або розірвання договору.

(51) Якщо ремонт або заміна не забезпечили споживачеві належний засіб правового захисту від невідповідності, споживач повинен мати право на зниження ціни або розірвання договору. Зокрема це стосується випадків, коли продавець не завершив ремонт або заміну чи якщо обставини чітко свідчать про те, що продавець не завершить ремонт або заміну, або якщо продавець відмовився привести товар у відповідність через те, що ремонт і заміна є неможливими або спричинять непропорційні витрати для продавця.

(52) У певних ситуаціях виправданим є право споживача на негайне зниження ціни або розірвання договору. Якщо продавець вжив заходів для приведення товару у відповідність, але згодом стає очевидною їхня невідповідність, необхідно об’єктивно визначити, чи повинен споживач прийняти подальші спроби продавця привести товар у відповідність, беручи до уваги всі обставини випадку, наприклад, тип і вартість товару, а також характер і значущість невідповідності. Зокрема, у випадку дорогих або технічно складних товарів може бути виправданим дати продавцю ще одну спробу виправити невідповідність. Необхідно також взяти до уваги можливість очікування від споживача наявності в нього впевненості у здатності продавця привести товар у відповідність, наприклад, у контексті повторного виникнення тієї самої проблеми. Аналогічно, в певних ситуаціях невідповідність може бути настільки серйозною, що споживач може бути невпевненим у здатності продавця привести товар у відповідність, наприклад, коли невідповідність серйозно впливає на здатність споживача звичайно використовувати товар і споживач не може сподіватися, що ремонт або заміна товару продавцем вирішить проблему.

(53) Для забезпечення балансу між правами та обов’язками сторін договору споживач повинен користуватися правом розірвати договір лише у випадках, коли невідповідність є істотною.

(54) Держави-члени повинні мати можливість регулювати умови, за яких зобов’язання боржника можуть бути виконані іншою особою, наприклад, умови, за яких зобов’язання продавця відремонтувати товар може бути виконане споживачем або третьою стороною коштом продавця.

(55) Щоб захистити споживачів від ризику тривалих затримок, будь-який ремонт або заміна повинні бути успішно завершені протягом розсудливого періоду. Розсудливим періодом для завершення ремонту або заміни вважається період, що відповідає найкоротшому можливому періоду, необхідному для завершення ремонту або заміни. Такий період необхідно об’єктивно визначати з урахуванням характеру і складності товару, характеру та серйозності невідповідності, а також зусиль, необхідних для завершення ремонту чи заміни. Під час імплементації цієї Директиви держави-члени повинні мати можливість тлумачити поняття розсудливого періоду для завершення ремонту або заміни шляхом встановлення фіксованих періодів, які загалом можна вважати розсудливим для здійснення ремонту або заміни, зокрема для конкретних категорій продуктів.

(56) Ця Директива не повинна встановлювати положення про місце виконання зобов’язань боржника. Тобто ця Директива не повинна визначати ні місце доставлення, ні місце ремонту або заміни. Такі питання повинне регулювати національне право.

(57) Якщо продавець приводить товар у відповідність шляхом заміни, споживач не повинен бути зобов’язаний платити за звичайне використання товару до його заміни. Використання товару слід вважати звичайним, якщо воно відповідає характеру та призначенню товару.

(58) Для забезпечення ефективного права споживачів розірвати договір у ситуаціях, коли споживач купує кілька товарів, а невідповідними є лише деякі з товарів, доставлених за договором, споживач повинен мати право розірвати договір також стосовно інших товарів, придбаних разом із невідповідними товарами, навіть якщо такі інші товари відповідають договору, якщо не можна обґрунтовано очікувати, що споживач погодиться залишити лише ті товари, що відповідають договору.

(59) Стосовно розірвання споживачем договору через невідповідність ця Директива повинна встановлювати норми лише щодо основних наслідків та умов, що стосуються права на розірвання, зокрема зобов’язання сторін повернути те, що вони отримали. Таким чином, продавець повинен бути зобов’язаний повернути отриману від споживача ціну товару, а споживач - товар.

(60) Ця Директива не повинна впливати на право держав-членів вільно регулювати наслідки розірвання договору, крім тих, що передбачені цією Директивою, наприклад, наслідки зменшення вартості товарів або їх знищення чи втрати. Необхідно також дозволити державам-членам регулювати умови відшкодування ціни споживачеві, наприклад, умови, що стосуються засобів такого відшкодування або можливих витрат і зборів, зазнаних або сплачених у результаті відшкодування. Держави-члени повинні, наприклад, також мати право встановлювати певні часові рамки для відшкодування ціни або повернення товару.

(61) Принцип відповідальності продавця за збитки є істотним елементом договорів купівлі-продажу. Споживачі повинні мати право вимагати відшкодування будь-якої шкоди, спричиненої порушенням продавцем цієї Директиви, у тому числі збитків, заподіяних внаслідок невідповідності. Таке відшкодування повинне забезпечити споживачу якомога краще становище, в якому він опинився б, якби товари відповідали договору. Оскільки існування такого права на відшкодування збитків уже забезпечено в усіх державах-членах, ця Директива не повинна обмежувати національні норми, що стосуються відшкодування споживачам шкоди, спричиненої порушенням таких норм. Держави-члени також повинні мати право вільно регулювати право споживачів на відшкодування в ситуаціях, коли ремонт або заміна спричиняли значні незручності або були виконані із затримками.

(62) Щоб забезпечити прозорість, необхідно передбачити певні вимоги до комерційних гарантій, а також вимоги до переддоговірної інформації про існування та умови комерційних гарантій, визначених у Директиві 2011/83/ЄС. Крім того, з метою підвищення правової визначеності та запобігання введенню споживачів в оману ця Директива повинна передбачати, що у випадках, коли умови комерційної гарантії, які містяться у пов’язаних рекламних оголошеннях, є сприятливішими для споживача, ніж ті, які включені в гарантійну заяву, переважну силу повинні мати вигідніші умови. Зрештою, ця Директива повинна мітити норми щодо змісту гарантійної заяви та способу її надання споживачам. Наприклад, у гарантійній заяві повинні бути вкладені умови комерційної гарантії та повинно бути зазначено, що комерційна гарантія не впливає на юридичну гарантію відповідності. У ній повинно бути чітко вказано, що умови комерційної гарантії є додатковим зобов’язанням до юридичної гарантії відповідності. Держави-члени повинні мати право вільно встановлювати норми, що стосуються інших аспектів комерційних гарантій, які не охоплені цією Директивою, наприклад, щодо приєднання боржників, окрім гаранта, до комерційної гарантії, за умови, що такі норми не позбавляють споживачів захисту, наданого їм повністю гармонізованими положеннями цієї Директиви щодо комерційних гарантій. У той час як держави-члени повинні мати право вимагати, щоб комерційні гарантії надавалися безкоштовно, вони також повинні забезпечити, щоб будь-які зобов’язання продавця або виробника, які підпадають під означення комерційних гарантій, наведене в цій Директиві, відповідали гармонізованим нормам цієї Директиви.

(63) З огляду на те, що продавець несе відповідальність перед споживачем за будь-яку невідповідність товару внаслідок дій або бездіяльності продавця чи третьої сторони, продавець повинен мати змогу користуватись засобами правового захисту проти відповідальної особи в попередніх ланках ланцюга операцій. Такі засоби правового захисту повинні включати засоби захисту від невідповідності, що спричинена пропуском оновлення, у тому числі оновлення безпеки, яке було необхідним для підтримання відповідності товару з цифровими елементами. Однак ця Директива не повинна впливати на принцип свободи договору між продавцем та іншими сторонами в ланцюзі операцій. Держави-члени повинні передбачити деталі щодо здійснення зазначеного права, зокрема, проти кого і як такі засоби правового захисту повинні бути застосовними та чи є засоби правового захисту обов’язковими. Питання щодо того, чи може споживач також висунути претензію безпосередньо проти особи в попередніх ланках ланцюга операцій, не повинне регулюватися цією Директивою, крім випадків, коли виробник пропонує споживачеві комерційну гарантію на товар.

(64) Фізичним або юридичним особам, які згідно з національним правом вважають такими, що мають законний інтерес у захисті договірних прав споживачів, необхідно надати право ініціювати провадження в суді або в адміністративному органі, що має компетенцію ухвалювати рішення за результатами розгляду скарг або ініціювати відповідні судові провадження.

(65) Жодне положення цієї Директиви не повинне обмежувати застосування норм міжнародного приватного права, зокрема Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 593/2008 та Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1215/2012 (- 7).

(66) Директиву 1999/44/ЄС необхідно скасувати. Дата скасування повинна бути узгоджена з датою транспонування цієї Директиви. Щоб гарантувати, що закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні державам-членам для виконання цієї Директиви, застосовують однаково до договорів, укладених після дати транспонування, ця Директива не повинна бути застосовна до договорів, укладених до дати транспонування.

(67) Необхідно внести зміни та доповнення до додатку до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/2394(- 8), щоб включити покликання на цю Директиву з метою сприяння транскордонній співпраці щодо забезпечення виконання цієї Директиви.

(68) Необхідно внести зміни та доповнення до додатку І до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/22/ЄС(- 9), щоб включити покликання на цю Директиву з метою забезпечення захисту колективних інтересів споживачів, встановлених у цій Директиві.

(69) Відповідно до Спільної політичної декларації держав-членів та Комісії від 28 вересня 2011 року про пояснювальні документи (- 10), держави-члени зобов’язалися в обґрунтованих випадках супроводжувати повідомлення про свої інструменти транспонування одним або більше документами, що пояснюють зв’язок між компонентами директиви і відповідними частинами національних інструментів транспонування. Щодо цієї Директиви законодавець вважає надання таких документів обґрунтованим.

(70) Оскільки мета цієї Директиви, а саме сприяння функціонуванню внутрішнього ринку шляхом послідовного усунення перешкод, пов’язаних із договірним правом, для транскордонного продажу товарів у Союзі, не може бути достатньою мірою досягнута державами-членами з огляду на те, що кожна окрема держава-член не має змоги самостійно вирішити проблему, що стосується наявної фрагментованої правової бази шляхом забезпечення узгодженості свого законодавства із законодавством інших держав-членів, але може зробити це, усунувши основні перешкоди, пов’язані з договірним правом, шляхом повної гармонізації, якої можна краще досягнути на рівні Союзу, Союз може ухвалювати інструменти відповідно до принципу субсидіарності, викладеного у статті 5 Договору про Європейський Союз. Відповідно до принципу пропорційності, визначеного у зазначеній статті, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення цієї мети.

(71) Комісії доцільно переглянути застосування цієї Директиви через п’ять років після набуття нею чинності, зокрема положення щодо засобів правового захисту, тягаря доведення - у тому числі щодо вживаних товарів і товарів, проданих на публічних аукціонах - і комерційної гарантії виробника щодо довговічності. Комісія також повинна оцінити, чи забезпечує застосування цієї Директиви і Директиви (ЄС) 2019/770 послідовні та узгоджені правові рамки щодо постачання цифрового контенту або цифрових послуг і товарів із цифровими елементами.

(72) Ця Директива поважає фундаментальні права і свободи та дотримується принципів, визнаних, зокрема, Хартією фундаментальних прав Європейського Союзу, у тому числі тих, що закріплені в її статтях 16, 38 та 47,

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Метою цієї Директиви є сприяння належному функціонуванню внутрішнього ринку із одночасним забезпеченням високого рівня захисту прав споживачів шляхом встановлення спільних норм, що стосуються деяких вимог до договорів купівлі-продажу, укладених між продавцями та споживачами, зокрема норм щодо відповідності товарів договору, засобів правового захисту у разі їхньої невідповідності, методів використання таких засобів правового захисту та комерційних гарантій.

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) "договір купівлі-продажу" означає будь-який договір, згідно з яким продавець передає або зобов’язується передати право власності на товар споживачеві, а споживач сплачує або зобов’язується сплатити його ціну;

(2) "споживач" означає будь-яку фізичну особу, яка за договорами, охопленими цією Директивою, діє для цілей, що виходять за межі її комерційної, господарської, ремісничої або професійної діяльності;

(3) "продавець" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, приватну або державну, що діє, у тому числі через будь-яку іншу особу, яка діє від її імені або за її дорученням, у цілях, пов’язаних з її комерційною, господарською, ремісничою або професійною діяльністю, за договорами, охопленими цією Директивою;

(4) "виробник" означає виробника товарів, імпортера товарів на територію Союзу або будь-яку особу, яка претендує на статус виробника, розміщуючи своє найменування, торговельну марку чи інший характерний знак на товарах;

(5) "товари" означає:

(a) будь-які матеріальні рухомі предмети; вода, газ та електроенергія розглядаються як товари в розумінні цієї Директиви, якщо вони виставлені на продаж в обмеженому обсязі або чітко визначеній кількості;

(b) будь-які матеріальні рухомі предмети, що містять цифровий контент або цифрові послуги, які вбудовані в такі товари або взаємопов’язані з ними у спосіб, за якого відсутність відповідного цифрового контенту чи цифрової послуги перешкоджатиме виконанню товарами своїх функцій ("товари з цифровими елементами");

(6) "цифровий контент" означає дані, створені та надані в цифровому форматі;

(7) "цифрова послуга" означає:

(a) послугу, яка дає змогу споживачеві створювати, опрацьовувати або зберігати дані у цифровому форматі чи отримувати доступ до них; або

(b) послугу, яка дає змогу обмінюватися даними в цифровому форматі, завантаженими або створеними споживачем чи іншими користувачами такої послуги, або здійснювати будь-яку іншу взаємодію з ними;

(8) "сумісність" означає здатність товарів функціонувати з апаратним або програмним забезпеченням, з яким зазвичай використовують товари такого самого типу, без необхідності перетворення товарів, апаратного чи програмного забезпечення;

(9) "функціональність" означає здатність товару виконувати свої функції з огляду на його призначення;

(10) "взаємодійність" означає здатність товарів функціонувати з апаратним або програмним забезпеченням, що відрізняється від того, з яким зазвичай використовують товари такого самого типу;

(11) "довговічний носій" означає будь-який інструмент, який дає змогу споживачу або продавцю зберігати інформацію, адресовану особисто такій особі, у спосіб, що уможливлює доступ до неї в майбутньому протягом періоду, достатнього для цілей такої інформації, та відтворення збереженої інформації в незмінному вигляді;

(12) "комерційна гарантія" означає будь-яке зобов’язання продавця або виробника (гаранта) перед споживачем на додаток до юридичного зобов’язання продавця, що стосується гарантії відповідності, відшкодувати сплачену ціну або замінити, відремонтувати чи обслуговувати товари будь-яким способом, якщо вони не відповідають специфікаціям чи будь-яким іншим вимогам, що не пов’язані з відповідністю, визначеним у гарантійній заяві чи відповідній рекламі, доступній на момент укладення договору або до нього;

(13) "довговічність" означає здатність товарів зберігати свої необхідні функції та продуктивність в умовах звичайного використання;

(14) "безкоштовно" означає без оплати необхідних витрат, зазнаних при приведенні товару у відповідність, зокрема вартості відправлення поштою, транспортування, праці або матеріалів;

(15) "публічний аукціон" означає спосіб продажу, за якого продавець пропонує товари чи послуги споживачам, які відвідують аукціон або мають змогу бути присутніми на аукціоні особисто, в рамках прозорої конкурентної процедури торгів, яку проводить організатор аукціону, і за якої переможець зобов’язується придбати товари чи послуги.

1. Цю Директиву застосовують до договорів купівлі-продажу між споживачем та продавцем.

2. Для цілей цієї Директиви договори між споживачем і продавцем про постачання товарів, які будуть виготовлені чи вироблені, також вважають договорами купівлі-продажу.

3. Цю Директиву не застосовують до договорів про постачання цифрового контенту або цифрових послуг. Однак її застосовують до цифрового контенту або цифрових послуг, що вбудовані в товари або взаємопов’язані з ними у значенні пункту (5)(b) статті 2 і які надають разом із товарами згідно з договором купівлі-продажу, незалежно від того, постачає такий цифровий контент або цифрову послугу продавець чи третя сторона. У разі наявності сумнівів щодо того, чи передбачене постачання вбудованого або взаємопов’язаного цифрового контенту чи вбудованої або взаємопов’язаної цифрової послуги договором купівлі-продажу, вважається, що зазначені цифровий контент або цифрова послуга передбачені договором купівлі-продажу.

4. Цю Директиву не застосовують до:

(a) будь-якого матеріального носія, який слугує виключно носієм цифрового контенту; або

(b) будь-яких товарів, що їх продають у порядку виконавчого провадження або іншим чином відповідно до закону.

5. Держави-члени можуть виключити зі сфери застосування цієї Директиви договори купівлі-продажу:

(a) вживаних товарів, що їх продають на публічних аукціонах; і

(b) живих тварин.

У зазначеному в пункті (a) випадку для споживачів повинна бути легкодоступною чітка та вичерпна інформація про те, що права, які випливають з цієї Директиви, не застосовуються.

6. Ця Директива не впливає на право держав-членів вільно регулювати аспекти загального договірного права, як-от норми щодо укладання, дійсності, недійсності або наслідків договорів, у тому числі наслідків розірвання договору, якщо вони не врегульовані цією Директивою, або право на відшкодування збитків.

7. Ця Директива не впливає на право держав-членів дозволяти споживачам обирати конкретний засіб правового захисту, якщо невідповідність товару стає очевидною протягом періоду, що не перевищує 30 днів після доставлення. Крім того, ця Директива не впливає на національні норми, що конкретно не стосуються споживчих договорів і передбачають спеціальні засоби правового захисту стосовно певних типів дефектів, які не були очевидними на момент укладення договору купівлі-продажу.

Держави-члени не повинні зберігати або впроваджувати в національне право положення, що відрізняються від положень цієї Директиви, у тому числі більш або менш суворі положення для забезпечення іншого рівня захисту прав споживачів, якщо інше не передбачено цією Директивою.

Продавець повинен здійснити доставлення споживачеві товарів, які відповідають вимогам, визначеним у статтях 6, 7 і 8 (якщо застосовні), без обмеження статті 9.

Щоб відповідати умовам договору купівлі-продажу, товар повинен, зокрема, у відповідних випадках:

(a) відповідати опису, типу, кількості та якості, а також функціональності, сумісності, взаємодійності та іншим характеристикам, визначеним у договорі купівлі-продажу;

(b) бути придатним для будь-якого конкретного призначення, для якого він потрібен споживачу і про яке споживач повідомив продавця не пізніше, ніж під час укладення договору купівлі-продажу, та яке було схвалене продавцем;

(c) доставлятися з усіма супутніми товарами та інструкціями, в тому числі інструкціями зі встановлення, як це передбачено договором купівлі-продажу; та

(d) постачатися з оновленнями, передбаченими договором купівлі-продажу.

1. Окрім відповідності будь-яким суб’єктивним вимогам до відповідності, товар повинен:

(a) відповідати призначенню, для якого зазвичай використовують товари того самого типу, враховуючи, у відповідних випадках, будь-які чинні право Союзу та національне право, технічні стандарти або, за відсутності таких технічних стандартів, застосовні галузеві кодекси поведінки;

(b) у відповідних випадках бути якісним та відповідати опису зразка чи моделі, які продавець надав споживачеві до укладення договору;

(c) у відповідних випадках бути доставленим разом із такими супровідними товарами, у тому числі пакованням, інструкціями з установлення чи іншими інструкціями, які споживач може обґрунтовано очікувати отримати; та

(d) бути в такій кількості і мати таку якість та інші властивості, у тому числі щодо довговічності, функціональності, сумісності та безпеки, які є звичайними для товарів того самого типу і які споживач може обґрунтовано очікувати з огляду на характер товарів і будь-яку публічну заяву, зроблену продавцем, від імені продавця або іншими особами в попередніх ланках ланцюга операцій, у тому числі виробником, зокрема в рекламних оголошеннях чи на маркованні.

2. Продавець не зобов’язаний виконувати публічні заяви, зазначені в пункті (d) параграфа 1, якщо продавець може довести, що:

(a) продавець не знав і з обґрунтованих причин не міг знати про відповідну публічну заяву;

(b) до моменту укладення договору публічна заява була виправлена в той самий спосіб, яким вона була зроблена, або в аналогічний йому спосіб; або

(c) публічна заява не могла вплинути на рішення про придбання товару.

3. У випадку товарів із цифровими елементами продавець забезпечує інформування споживача про оновлення та надання споживачеві оновлень, у тому числі оновлень безпеки, необхідних для підтримання відповідності таких товарів протягом періоду:

(a) упродовж якого споживач може обґрунтовано очікувати отримання оновлень з огляду на тип та призначення товарів і цифрових елементів, а також беручи до уваги обставини і характер договору купівлі-продажу, якщо договором купівлі-продажу передбачене одночасне постачання цифрового контенту або цифрової послуги; або

(b) зазначеного у статті 10(2) або(5), залежно від випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачене безперервне постачання цифрового контенту або цифрової послуги впродовж певного періоду.

4. Якщо протягом розсудливого періоду споживач не встановлює оновлення, постачені відповідно до параграфа 3, продавець не несе відповідальності за будь-яку невідповідність, спричинену виключно відсутністю відповідного оновлення, за умови, що:

(a) продавець повідомив споживача про доступність оновлення та наслідки його невстановлення споживачем; та

(b) невстановлення або неправильне встановлення споживачем оновлення не було спричинене недоліками в інструкціях зі встановлення, наданих споживачеві.

5. Товар не є невідповідним у значенні параграфа 1 або 3, якщо під час укладення договору купівлі-продажу споживач був спеціально повідомлений про те, що певна характеристика товару відхиляється від встановлених у параграфі 1 або 3 об’єктивних вимог до відповідності, і споживач однозначно окремо погодився з таким відхиленням під час укладення договору купівлі-продажу.

Будь-яку невідповідність, спричинену неправильним встановленням товару, вважають невідповідністю товару, якщо:

(a) встановлення передбачене договором купівлі-продажу і було здійснене продавцем або під відповідальністю продавця; або

(b) встановлення, яке повинен виконати споживач, було виконано споживачем, а неправильне встановлення було спричинене недоліками в інструкціях зі встановлення, наданих продавцем або, у випадку товарів із цифровими елементами, наданих продавцем чи постачальником цифрового контенту або цифрової послуги.

Якщо обмеження, спричинене порушенням будь-якого права третьої сторони, зокрема прав інтелектуальної власності, перешкоджає використанню або обмежує використання товарів відповідно до статей 6 і 7, держави-члени забезпечують, щоб споживач мав право на засоби правового захисту від невідповідності, передбачені статтею 13, якщо національне право не передбачає недійсності або одностороннього розірвання договору купівлі-продажу в таких випадках.

1. Продавець несе відповідальність перед споживачем за будь-яку невідповідність, що існує на момент доставлення товару та яка стає очевидною протягом двох років із зазначеного моменту. Без обмеження статті 7(3), цей параграф також застосовують до товарів із цифровими елементами.

2. У випадку товарів із цифровими елементами, коли договір купівлі-продажу передбачає безперервне постачання цифрового контенту або цифрової послуги протягом певного періоду, продавець також несе відповідальність за будь-яку невідповідність цифрового контенту чи цифрової послуги, яка виникає або стає очевидною протягом двох років із моменту доставлення товарів із цифровими елементами. Якщо договір передбачає безперервне постачання протягом більше ніж двох років, продавець несе відповідальність за будь-яку невідповідність цифрового контенту або цифрової послуги, що виникає або стає очевидною протягом періоду, впродовж якого цифровий контент або цифрова послуга постачається за договором купівлі-продажу.

3. Держави-члени можуть зберегти або впровадити довші періоди, ніж зазначені в параграфах 1 і 2.

4. Якщо згідно з національним правом до засобів правового захисту, передбачених статтею 13, також застосовують строк давності, держави-члени забезпечують, щоб такий строк давності давав змогу споживачеві скористатися засобами правового захисту, викладеними у статті 13, від будь-якої невідповідності, за яку продавець несе відповідальність згідно з параграфами 1 і 2 цієї статті і яка стає очевидною протягом періоду, зазначеного у згаданих параграфах.

5. Незважаючи на параграфи 1 і 2 цієї статті, держави-члени можуть зберегти або впровадити лише строк давності для засобів правового захисту, що передбачені у статті 13. Держави-члени забезпечують, щоб такий строк давності давав змогу споживачеві скористатися засобами правового захисту, встановленими у статті 13, від будь-якої невідповідності, за яку продавець несе відповідальність згідно з параграфами 1 і 2 цієї статті і яка стає очевидною протягом періоду, зазначеного у згаданих параграфах.

6. Держави-члени можуть передбачити, що у випадку вживаних товарів продавець і споживач можуть узгодити договірні умови або договори з меншим періодом відповідальності або строком давності, ніж ті, що зазначені в параграфах 1, 2 і 5, за умови, що такі коротші періоди становлять не менше одного року.

1. Будь-яку невідповідність, яка стає очевидною протягом одного року з моменту доставлення товару, вважають такою, що існувала на момент доставлення товару, крім випадків, коли доведено інше або коли ця презумпція є несумісною з характером товару або з характером невідповідності. Цей параграф також застосовують до товарів із цифровими елементами.

2. Замість однорічного періоду, встановленого в параграфі 1, держави-члени можуть зберегти або впровадити дворічний період із моменту доставлення товару.

3. У випадку товарів із цифровими елементами, коли договір купівлі-продажу передбачає безперервне постачання цифрового контенту або цифрової послуги протягом певного періоду, тягар доказування відповідності цифрового контенту чи цифрової послуги протягом періоду, зазначеного у статті 10(2), покладається на продавця стосовно невідповідності, яка стає очевидною протягом періоду, зазначеного у згаданій статті.

Держави-члени можуть зберегти або впровадити положення, які передбачають, що для того, щоб скористатися правами споживача, споживач повинен повідомити продавця про невідповідність товару протягом принаймні 2 місяців із дати виявлення споживачем такої невідповідності.

1. У разі невідповідності споживач має право на приведення товару у відповідність, на отримання пропорційного зниження ціни або на розірвання договору на умовах, визначених у цій статті.

2. Із метою приведення товару у відповідність споживач може обирати між ремонтом і заміною, крім випадків, коли обраний засіб правового захисту є неможливим або, порівняно з іншим засобом правового захисту, призведе до непропорційних витрат продавця з огляду на всі обставини, в тому числі, враховуючи:

(a) вартість товару за умови відсутності невідповідності;

(b) значущість невідповідності; та

(c) можливість забезпечення альтернативного засобу правового захисту без істотних незручностей для споживача.

3. Продавець може відмовитися від приведення товару у відповідність, якщо ремонт і заміна є неможливими або якщо вони можуть призвести до непропорційних витрат продавця з огляду на всі обставини, зокрема ті, що зазначені в пунктах (a) і (b) параграфа 2.

4. Споживач має право або на пропорційне зниження ціни відповідно до статті 15, або на розірвання договору купівлі-продажу відповідно до статті 16у будь-якому з наведених нижче випадків:

(a) продавець не завершив ремонт або заміну чи, у відповідних випадках, не завершив ремонт або заміну відповідно до статті 14(2) і(3), або продавець відмовився привести товар у відповідність згідно з параграфом 3 цієї статті;

(b) виявлена невідповідність, незважаючи на спроби продавця привести товар у відповідність;

(c) невідповідність є настільки серйозною, що виправдовує негайне зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу; або

(d) продавець заявив або стало зрозуміло з обставин, що продавець не приведе товар у відповідність упродовж розсудливого строку або без істотних незручностей для споживача.

5. Споживач не має права розірвати договір, якщо невідповідність є незначною. Тягар доказування того, що невідповідність є незначною, покладено на продавця.

6. Споживач має право утримати оплату будь-якої неоплаченої частини ціни або її частини, доки продавець не виконає передбачені цією Директивою зобов’язання продавця. Держави-члени можуть визначати умови та методи реалізації споживачем свого права на утримання платежу.

7. Держави-члени можуть регулювати, чи впливає і якою мірою впливає роль споживача у відсутності відповідності на право споживача скористатися засобами правового захисту.

1. Ремонт або заміну здійснюють:

(a) безкоштовно;

(b) протягом розсудливого строку з моменту повідомлення споживачем продавця про невідповідність; та

(c) без будь-яких істотних незручностей для споживача, з урахуванням характеру товару та призначення, для якого споживач потребував товар.

2. Якщо невідповідність необхідно усунути шляхом ремонту або заміни товару, споживач надає товар продавцю. Продавець приймає назад товар, що потребує заміни, за кошт продавця.

3. Якщо ремонт вимагає демонтажу товарів, які були встановлені у спосіб, що відповідає їхньому характеру та призначенню, до того, як невідповідність стала очевидною, або якщо такі товари підлягають заміні, зобов’язання відремонтувати або замінити товари повинне включати демонтаж невідповідних товарів та встановлення тимчасових товарів на заміну чи відремонтованих товарів або сплату витрат на таке видалення і встановлення.

4. Споживач не зобов’язаний платити за звичайне використання товару, що потребує заміни, в період до його заміни.

Зниження ціни повинне бути пропорційним зменшенню вартості товару, отриманого споживачем, у порівнянні з вартістю товару, що відповідає умовам договору.

1. Споживач реалізує своє право на розірвання договору купівлі-продажу шляхом надсилання продавцю повідомлення про ухвалене рішення розірвати договір купівлі-продажу.

2. Якщо невідповідними є лише деякі товари, доставлені за договором купівлі-продажу, і існують підстави для розірвання договору купівлі-продажу згідно зі статтею 13, споживач може розірвати договір лише у частині, що стосується таких товарів і будь-яких інших товарів, які споживач придбав разом із невідповідними товарами, якщо не можна обґрунтовано очікувати, що споживач погодиться залишити лише ті товари, що відповідають договору.

3. Якщо споживач розриває договір купівлі-продажу у цілому або відповідно до параграфа 2 у частині, що стосується лише деяких товарів, доставлених за договором купівлі-продажу:

(a) споживач повертає продавцю товар коштом продавця; та

(b) продавець відшкодовує споживачеві сплачену за товар ціну після отримання товару або надання споживачем доказів повернення товару.

Для цілей цього параграфа держави-члени можуть визначити умови повернення та відшкодування.

1. Будь-яка комерційна гарантія є обов’язковою для виконання гарантом відповідно до умов, викладених у комерційній гарантійній заяві та пов’язаній рекламі, доступній на момент укладення договору або до нього. Відповідно до умов, встановлених у цій статті, та без обмеження будь-яких інших застосовних положень права Союзу чи національного права, якщо виробник пропонує споживачеві комерційну гарантію довговічності певної тривалості для деяких товарів, виробник несе відповідальність безпосередньо перед споживачем упродовж усього строку дії комерційної гарантії довговічності за здійснення ремонту або заміни товару відповідно до статті 14. Виробник може запропонувати споживачеві вигідніші умови в комерційній гарантії довговічності.

Якщо умови, викладені в комерційній гарантійній заяві, є менш вигідними для споживача, ніж умови, викладені у пов’язаній рекламі, комерційна гарантія є обов’язковою для виконання на умовах, викладених в рекламі, що пов’язана з комерційною гарантією, крім випадків, коли до укладення договору пов’язану рекламу було виправлено в той самий спосіб, яким її було зроблено, або в аналогічний йому спосіб.

2. Комерційна гарантійна заява надається споживачеві на довговічному носії не пізніше, ніж у момент доставлення товару. Комерційна гарантійна заява повинна бути викладена простою та зрозумілою мовою. Вона повинна включати:

(a) чітку заяву про те, що згідно із законом споживач має право безкоштовно скористатися засобами правового захисту, що їх забезпечує продавець, у разі невідповідності товару та що на такі засоби правового захисту не впливає комерційна гарантія;

(b) найменування/прізвище й ім’я та адресу гаранта;

(c) процедуру, якої повинен дотримуватися споживач для забезпечення виконання комерційної гарантії;

(d) найменування товарів, на які поширюється комерційна гарантія; та

(e) умови комерційної гарантії.

3. Недотримання параграфа 2 не впливає на обов’язковий характер комерційної гарантії для гаранта.

4. Держави-члени можуть встановлювати норми щодо інших аспектів, які стосуються комерційних гарантій, що не врегульовані цією статтею, у тому числі норми щодо мови або мов, якими комерційна гарантійна заява повинна бути доступною для споживача.

Якщо продавець несе відповідальність перед споживачем за невідповідність, спричинену дією чи бездіяльністю, у тому числі ненаданням оновлень для товарів із цифровими елементами відповідно до статті 7(3) особою в попередніх ланках ланцюга операцій, продавець має право скористатися засобами правового захисту стосовно відповідальної особи або осіб у ланцюгу операцій. Особа, стосовно якої продавець може скористатися засобами правового захисту, а також відповідні дії та умови реалізації права на такі засоби визначаються національним правом.

1. Держави-члени гарантують наявність належних і дієвих засобів для забезпечення дотримання цієї Директиви.

2. Засоби, зазначені у параграфі 1, включають положення, відповідно до яких один або більше із зазначених нижче органів, визначених національним правом, можуть згідно з національним правом звертатися до судів або компетентних адміністративних органів для забезпечення застосування національних положень, що транспонують цю Директиву:

(a) публічні органи або їхні представники;

(b) організації споживачів, що мають законні інтереси у сфері захисту споживачів;

(c) професійні організації, що мають законні інтереси діяти.

Держави-члени вживають належних заходів для забезпечення того, щоб інформація про права споживачів, що передбачені цією Директивою, та про засоби забезпечення дотримання таких прав була доступною для споживачів.

1. Якщо інше не передбачено цією Директивою, будь-яка договірна домовленість, яка на шкоду споживачу виключає застосування національних інструментів, що транспонують цю Директиву, відступає від них або змінює їхню дію, до моменту доведення невідповідності товарів до уваги продавця споживачем, не є обов’язковою для споживача.

2. Ця Директива не перешкоджає продавцю пропонувати споживачеві договірні умови, які виходять за межі передбаченого цією Директивою захисту.

(1) У додатку до Регламенту (ЄС) 2017/2394 пункт 3 викласти в такій редакції:

"3. Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/771 від 20 травня 2019 року про деякі аспекти, що стосуються договорів про продаж товарів, про внесення змін до Регламенту (ЄС) 2017/2394 і Директиви 2009/22/ЄС та про скасування Директиви 1999/44/ЄС (ОВ L 136, 22.05.2019, с. 28).";

(2) У додатку І до Директиви 2009/22/ЄС пункт 7 викласти в такій редакції:

"7. Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/771 від 20 травня 2019 року про деякі аспекти, що стосуються договорів про продаж товарів, про внесення змін до Регламенту (ЄС) 2017/2394 і Директиви 2009/22/ЄС та про скасування Директиви 1999/44/ЄС (ОВ L 136, 22.05.2019, с. 28).".

Директиву 1999/44/ЄС скасовано з 01 січня 2022 року.

Покликання на скасовану Директиву необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву та читати згідно з кореляційною таблицею, наведеною в додатку.

1. До 01 січня 2021 року держави-члени повинні ухвалити та опублікувати інструменти, необхідні для виконання цієї Директиви. Вони повинні невідкладно повідомити про них Комісію.

Вони повинні застосовувати такі інструменти з 01 січня 2022 року.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційного опублікування. Методи здійснення такого покликання визначають держави-члени.

Держави-члени передають Комісії текст інструментів національного законодавства, ухвалених у сфері регулювання цієї Директиви.

2. Положення цієї Директиви не застосовують до договорів, укладених до 01 січня 2022 року.

До 12 червня 2024 року Комісія повинна переглянути застосування цієї Директиви, зокрема положення щодо засобів правового захисту і тягаря доказування - у тому числі щодо вживаних товарів і товарів, проданих на публічних аукціонах - та комерційної гарантії виробника щодо довговічності, та подати звіт до Європейського Парламенту, Ради та Європейського економічно-соціального комітету. У звіті Комісія повинна оцінити, чи забезпечує застосування цієї Директиви і Директиви (ЄС) 2019/770 послідовні та узгоджені правові рамки щодо постачання цифрового контенту, цифрових послуг і товарів із цифровими елементами відповідно до керівних принципів політик Союзу. Такий звіт повинні супроводжувати, у застосовних випадках, законодавчі пропозиції.

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Проте стаття 22 застосовується з 01 січня 2022 року.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено у Брюсселі 20 травня 2019 року.

ДОДАТОК