2018/625 Делегований Регламент Комісії (ЄС) 2018/625 від 5 березня 2018 року на доповнення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1001 про торговельну марку Європейського Союзу та про скасування Делегованого регламенту (ЄС) 2017/1430 - 05.03.2018 прийняття

Беручи до уваги Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1001 від 14 червня 2017 року про торговельну марку Європейського Союзу (- 1), та, зокрема, його статтю 48, статтю 49(3), статтю 65, статтю 73, статтю 96(4), статтю 97(6), статтю 98(5), статтю 100(2), статтю 101(5), статтю 103(3), статтю 106(3), статтю 121, статтю 168, статтю 194(3) і статтю 196(4),

(1) За Регламентом Ради (ЄС) № 40/94 (- 2), який кодифіковано як Регламент Ради (ЄС) № 207/2009 (- 3), було створено систему, спеціально призначену для Союзу для охорони торговельних марок, що надається на рівні Союзу на підставі заявки, яку подають в Офіс Європейського Союзу з інтелектуальної власності ("Офіс").

(2) У Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2424 (- 4) про внесення змін до Регламенту (ЄС) 207/2009 узгоджено повноваження, якими наділено Комісію за зазначеним Регламентом, зі статтями 290 і 291 Договору про функціонування Європейського Союзу (994_b06) . Щоб дотримуватися нових правових рамок, що виникають внаслідок такого узгодження, ухвалено Делегований регламент Комісії (ЄС) 2017/1430 (- 5) та Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2017/1431 (- 6).

(3) Регламент (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) кодифіковано як Регламент (ЄС) 207/2009. Для цілей ясності та спрощення, покликання, які містить Делегований регламент, повинні відображати зміну нумерації статей, що виникає внаслідок такої кодифікації відповідного базового акту. Тому Делегований регламент (ЄС) 2017/1430 необхідно скасувати, а положення Делегованого регламенту необхідно викласти з оновленими покликаннями на Регламент (ЄС) 2017/1001 у цьому Регламенті.

(4) Процедурні правила щодо заперечення повинні забезпечувати дієву, ефективну та оперативну експертизу і реєстрацію Офісом заявок на торговельні марки ЄС із застосуванням процедури, яка є прозорою, ґрунтовною, чесною і справедливою. Щоб підвищити рівень правової визначеності та ясності, зазначені правила щодо заперечення повинні враховувати розширені відносні підстави для відмови, викладені у Регламенті (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) , зокрема стосовно вимог до допустимості та обґрунтування проваджень за запереченням, та їх необхідно відкоригувати так, щоб вони краще відображали судову практику Суду Європейського Союзу та кодифікували практику Офісу.

(5) Щоб уможливити наявність гнучкішої, узгодженої та сучасної системи торговельних марок у Союзі, забезпечуючи правову визначеність, необхідно зменшити адміністративний тягар для сторін проваджень inter partes шляхом послаблення вимог до обґрунтування більш ранніх прав у випадках, коли зміст відповідного доказу доступний у режимі онлайн з джерел, визнаних Офісом, та вимог до подання доказів мовою провадження.

(6) Для цілей ясності та правової визначеності важливо чітко та вичерпно визначити вимоги до внесення змін до заявки на торговельну марку ЄС.

(7) Процедурні правила, що регулюють анулювання торговельної марки ЄС або визнання її недійсною, повинні забезпечувати, щоб торговельну марку ЄС можна було анулювати або визнати недійсною у дієвий та ефективний спосіб із застосуванням прозорих, ґрунтовних, чесних і справедливих процедур. Для більшої ясності, узгодженості, а також ефективності та правової визначеності, процедурні правила, що регулюють анулювання торговельної марки ЄС або визнання її недійсною, необхідно узгодити з процедурними правилами, застосовними до проваджень за запереченням, залишаючи лише ті відмінності, які є необхідними з огляду на специфіку проваджень щодо анулювання та визнання недійсності. Крім того, подання запитів на відчуження торговельної марки ЄС, зареєстрованої на ім’я неуповноваженого агента, необхідно здійснювати за такою самою процедурою, що й провадження щодо визнання недійсності, що на практиці слугуватиме альтернативою визнанню недійсності торговельної марки.

(8) Відповідно до встановленої судової практики Суду (- 7), якщо не передбачено інше, Офіс користується дискреційними повноваженнями під час розгляду несвоєчасно поданих доказів, поданих для цілей обґрунтування заперечення або доведення дійсного використання більш ранньої марки у контексті провадження щодо заперечення або визнання недійсності. Щоб забезпечити правову визначеність, відповідні межі такої дискреції необхідно точно встановити у положеннях, що регулюють провадження за запереченням або провадження щодо визнання недійсності торговельних марок ЄС.

(9) Щоб уможливити здійснення дієвого, ефективного та, у межах застосування оскарження, визначеного сторонами повного перегляду рішень, ухвалених Офісом, у першій інстанції із застосуванням прозорої, ґрунтовної, чесної і справедливої процедури оскарження, яка відповідає специфіці права інтелектуальної власності та враховує принципи, встановлені у Регламенті (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) , доцільно посилити правову визначеність та прогнозованість шляхом роз’яснення та визначення процедурних правил та гарантій сторін, зокрема коли відповідач користується правом на подання зустрічного оскарження.

(10) Щоб забезпечити дієву й ефективну організацію Апеляційних рад, Президент, голови та члени Апеляційних рад повинні, на виконання своїх відповідних функцій, покладених на них Регламентом (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) та цим Регламентом, забезпечити високу якість та узгодженість рішень, що ухвалюються незалежно Радами щодо оскаржень, а також ефективність проваджень щодо оскаржень.

(11) Щоб забезпечити незалежність Президента, голів та членів Апеляційних рад, як передбачено у статті 166 Регламенту (ЄС) 2017/1001, Рада правління повинна враховувати зазначену статтю під час ухвалення відповідних імплементаційних правил для виконання Положення про персонал й Умов працевлаштування інших службовців згідно зі статтею 110 Положення про персонал.

(12) Щоб підвищити прозорість та прогнозованість проваджень щодо оскарження, внутрішній регламент Апеляційних рад, початково встановлений у Регламенті Комісії (ЄС) № 2868/95 (- 8). та Регламенті Комісії (ЄС) № 216/96 (- 9), необхідно викласти як єдиний текст та у належний спосіб пов’язати з процедурними правилами, застосовними до підрозділів Офісу, рішення яких є предметом оскарження.

(13) Для цілей ясності та правової визначеності необхідно кодифікувати та роз’яснити процедурні правила, які регулюють усні провадження, зокрема щодо мови таких проваджень. Також доцільно забезпечити більшу ефективність та гнучкість шляхом надання можливості брати участь в усних провадженнях за допомогою технічних засобів та замінити протокол усних проваджень їх записом.

(14) Щоб додатково раціоналізувати провадження та забезпечити їх більшу узгодженість, доцільно встановити базову структуру та формат доказів, які необхідно надавати Офісу в межах усіх проваджень, а також наслідки ненадання доказів за такою структурою та у такому форматі.

(15) Щоб модернізувати систему торговельних марок у Союзі шляхом адаптації її до ери Інтернету, також доцільно передбачити означення "електронних засобів" у контексті повідомлень та форми повідомлення, які не є застарілими.

(16) Задля ефективності, прозорості та зручності для користувачів Офіс повинен надати стандартні бланки, які можна заповнити онлайн, усіма офіційними мовами Офісу для комунікації у межах проваджень в Офісі.

(17) Для цілей більшої ясності, узгодженості та ефективності необхідно ввести положення про призупинення провадження щодо заперечення, анулювання, визнання недійсності та оскарження з встановленням максимальної тривалості призупинення на запит обох сторін.

(18) Правила, які регулюють розрахунок та тривалість строків, процедури скасування рішення і анулювання запису в реєстрі, детальні механізми відновлення проваджень та деталі щодо представництва в Офісі повинні забезпечити безперебійне, дієве та ефективне функціонування системи торговельних марок ЄС.

(19) Необхідно забезпечити дієву й ефективну реєстрацію міжнародних торговельних марок у спосіб, який цілком відповідає правилам Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (995_583) .

(20) Імплементаційний регламент (ЄС) 2017/1431 та Делегований регламент (ЄС) 2017/1430 замінили правила, раніше встановлені у Регламентах (ЄС) № 2868/95 та (ЄС) № 216/96, які було таким чином скасовано. Незважаючи на таке скасування необхідно продовжувати застосовувати конкретні положення Регламентів (ЄС) № 2868/95 та (ЄС) № 216/96 до певних проваджень, ініційованих до дати застосовності Регламенту (ЄС) 2017/1430, до завершення таких проваджень,

УХВАЛИЛА ЦЕЙ РЕГЛАМЕНТ:

РОЗДІЛ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Предмет

У цьому Регламенті встановлено правила, які визначають:

(a) деталі процедури подання і розгляду заперечення проти реєстрації торговельної марки ЄС в Офісі Європейського Союзу з інтелектуальної власності ("Офіс");

(b) деталі процедури, яка регулює внесення змін до заявки на торговельну марку ЄС;

(c) деталі процедур, що регулюють анулювання й визнання недійсності торговельної марки ЄС, а також передачу торговельної марки ЄС, зареєстрованої на ім’я неуповноваженого агента.

(d) офіційний зміст повідомлення про оскарження та процедури подання і розгляду оскарження, офіційний зміст та форму рішень Апеляційних рад і відшкодування збору за оскарження, деталі щодо організації Апеляційних рад та умови ухвалення рішень щодо оскаржень єдиним членом;

(e) детальні умови усного провадження та збирання доказів;

(f) детальні умови здійснення повідомлення Офісом та правила щодо засобів зв’язку з Офісом;

(g) деталі розрахунку та тривалості строків;

(h) процедуру скасування рішення або виключення запису з Реєстру торговельних марок ЄС;

(i) детальні умови відновлення провадження в Офісі;

(j) умови та процедуру призначення спільного представника, умови, за яких працівники та професійні представники подають уповноваження, зміст такого уповноваження та обставини, за яких особу може бути вилучено зі списку допущених професійних представників;

(k) деталі процедури щодо міжнародних реєстрацій, які ґрунтуються на базовій заявці або на базовій реєстрації, пов’язаній з колективною маркою, сертифікаційною маркою або гарантійною маркою, а також процедуру подання та розгляду заперечення проти міжнародної реєстрації.

РОЗДІЛ ІІ

ПРОЦЕДУРА ЗАПЕРЕЧЕННЯ ТА ДОКАЗ ВИКОРИСТАННЯ

Стаття 2. Повідомлення про заперечення

1. Повідомлення про заперечення може бути внесено на підставі однієї або декількох більш ранніх марок чи інших прав у розумінні статті 8 Регламенту (ЄС) 2017/1001 за умови, що власники або уповноважені особи, які вносять повідомлення відповідно до статті 46 Регламенту (ЄС) 2017/1001, мають право на це щодо всіх більш ранніх марок чи прав. Якщо у більш ранньої марки є більше ніж один власник ("співволодіння") або якщо більш раннє право може здійснювати більше ніж одна особа, заперечення відповідно до статті 46 Регламенту (ЄС) 2017/1001 може подати будь-який власник або будь-яка уповноважена особа чи всі власники або уповноважені особи.

2. Повідомлення про заперечення повинно містити:

(a) номер матеріалів заявки, проти якої подається заперечення, та найменування/прізвище й ім’я заявника на торговельну марку ЄС;

(b) точні ідентифікаційні дані більш ранньої марки чи більш раннього права, на яких ґрунтується заперечення, а саме:

(i) якщо заперечення ґрунтується на більш ранній марці у розумінні статті 8(2)(a) або (b) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) , номер матеріалів або реєстраційний номер більш ранньої марки, зазначення того, чи більш ранню марку зареєстровано, чи подано заявку на реєстрацію такої марки, а також зазначення держав-членів, у тому числі, у відповідних випадках, країн Бенелюксу, у яких або для яких більш рання торговельна марка перебуває під охороною, чи, у відповідних випадках, зазначення того, що вона є торговельною маркою ЄС;

(ii) якщо заперечення ґрунтується на добре відомій марці у розумінні статті 8(2)(c) Регламенту (ЄС) 2017/1001, зазначення держави-члена (держав-членів), у якій (яких) марка є добре відомою, та представлення марки;

(iii) якщо заперечення ґрунтується на відсутності згоди власника, як передбачено у статті 8(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, зазначення території, на якій більш рання торговельна марка знаходиться під охороною, представлення марки та, у відповідних випадках, зазначення того, чи більш рання марка становить заявку на реєстрацію чи її зареєстровано, і надання відповідно номеру подання або реєстраційного номеру;

(iv) якщо заперечення ґрунтується на більш ранній марці або іншому позначенні у розумінні статті 8(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001, зазначення їхнього виду чи характеру, представлення більш ранньої марки або позначення та зазначення того, чи право на більш ранню марку або позначення існує на всій території Союзу, чи в одній або декількох державах-членах, і, якщо так, зазначення таких держав-членів;

(v) якщо заперечення ґрунтується на більш ранній назві місця походження або більш ранньому географічному зазначенні у розумінні статті 8(6) Регламенту (ЄС) 2017/1001, зазначення їхнього характеру, представлення більш ранньої назви місця походження або більш раннього географічного зазначення, та зазначення того, чи вони перебувають під охороною на всій території Союзу, чи в одній або декількох державах-членах, і якщо так, то зазначення таких держав-членів;

(c) підстави, на яких ґрунтується заперечення, у формі заяви про те, що вимоги за статтею 8(1), (3), (4), (5) чи (6) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) до кожної з більш ранніх марок чи кожного з більш ранніх прав, заявлених стороною, що висуває заперечення, виконано;

(d) у разі подання заявки на більш ранню торговельну марку або її реєстрації, дату подання, у відповідних випадках, дату реєстрації та дату пріоритету більш ранньої марки;

(e) у випадку більш ранніх прав відповідно до статті 8(6) Регламенту (ЄС) 2017/1001, дату подання заявки на реєстрацію або, якщо така дата невідома, дату, з якої надано охорону;

(f) у разі подання заявки на більш ранню торговельну марку або її реєстрації, представлення більш ранньої марки, як її зареєстровано або подано заявку; якщо більш рання марка є кольоровою, представлення у кольорі;

(g) зазначення товарів або послуг, на яких ґрунтується кожна з підстав заперечення;

(h) щодо сторони, що висуває заперечення:

(i) ідентифікаційні дані сторони, що висуває заперечення, відповідно до статті 2(1)(b) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626 (- 10);

(ii) якщо сторона, що висуває заперечення, призначила представника або якщо представництво є обов’язковим відповідно до статті 119(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, найменування/прізвище й ім’я та робочу адресу представника відповідно до статті 2(1)(e) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(iii) якщо заперечення вносить ліцензіат або особа, яка має право за відповідним законодавством Союзу або національним правом на реалізацію більш раннього права, заяву про таке і зазначення щодо уповноваження або права на подання заперечення;

(i) зазначення товарів чи послуг, проти яких спрямовано заперечення; за відсутності такого зазначення заперечення вважають спрямованим проти всіх товарів чи послуг заявки на торговельну марку ЄС, проти якої подано заперечення;

3. Якщо заперечення ґрунтується на більше ніж одній більш ранній марці або більше ніж одному більш ранньому праві, параграф 2 застосовують до кожної з таких марок, позначень, назв місця походження або географічних зазначень.

4. Повідомлення про заперечення може також містити обґрунтовану заяву про підстави, факти та аргументи, на які спирається заперечення, та підтвердні докази.

Стаття 3. Використання мов у провадженні за запереченням

Сторона, що висуває заперечення, або заявник може до дати, коли змагальна частини провадження щодо заперечення вважається розпочатою відповідно до статті 6(1), проінформувати Офіс про те, що заявник та сторона, що висуває заперечення, погодили іншу мову провадження щодо заперечення відповідно до статті 146(8) Регламенту (ЄС) 2017/1001. Якщо повідомлення про заперечення подано не такою мовою, заявник може надіслати запит до сторони, що висуває заперечення, надати переклад такою мовою. Офіс повинен отримати такий запит не пізніше, ніж на дату, коли змагальна частина провадження за запереченням вважається розпочатою. Офіс повинен визначити строк для надання перекладу стороною, що висуває заперечення. Якщо переклад не надано або надано несвоєчасно, мова провадження, як встановлено відповідно до статті 146 Регламенту (ЄС) 2017/1001 ("мова провадження"), залишається незмінною.

Стаття 4. Інформація для сторін провадження за запереченням

Офіс надсилає повідомлення про заперечення, будь-який документ, поданий стороною, що висуває заперечення, та будь-яке повідомлення, яке Офіс адресував одній зі сторін до ухвалення висновку про допустимість, іншій стороні для цілей інформування про внесення заперечення.

Стаття 5. Допустимість заперечення

1. Якщо збір за заперечення не сплачено протягом строку заперечення, встановленого у статті 46(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, заперечення вважають невнесеним. Якщо збір за заперечення сплачено після завершення строку заперечення, його повертають стороні, що висуває заперечення.

2. Якщо повідомлення про заперечення подано після завершення строку заперечення, Офіс відхиляє заперечення як недопустиме.

3. Якщо повідомлення про заперечення подано мовою, яка не є однією з мов Офісу, як передбачено у статті 146(5) Регламенту (ЄС) 2017/1001, або якщо воно не відповідає положенням статті 2(2)(a), (b) чи (c) цього Регламенту, та якщо ці недоліки не усунуто до завершення строку заперечення, Офіс відхиляє заперечення як недопустиме.

4. Якщо сторона, що висуває заперечення, не подає переклад, як передбачено у статті 146(7) Регламенту (ЄС) 2017/1001, заперечення відхиляють як недопустиме. Якщо сторона, що висуває заперечення, подає неповний переклад, частину повідомлення про заперечення, яку не було перекладено, не беруть до уваги під час розгляду питання допустимості.

5. Якщо повідомлення про заперечення не відповідає положенням статті 2(2)(d)-(h), Офіс відповідно інформує сторону, що висуває заперечення, та пропонує їй усунути помічені недоліки протягом двомісячного періоду. Якщо недоліки не усунуто до завершення визначеного строку, Офіс відхиляє заперечення як недопустиме.

6. Офіс повідомляє заявника про будь-який висновок відповідно до параграфу 1 про те, що повідомлення про заперечення вважається таким, що не було внесено, та про будь-яке рішення відхилити заперечення на підставі недопустимості за параграфами 2, 3, 4 і 5. Якщо заперечення відхиляють в цілому як недопустиме відповідно до параграфів 2, 3, 4 і 5 до повідомлення за статтею 6(1), то рішення щодо витрат не ухвалюють.

Стаття 6. Початок змагальної частини провадження за запереченням та дострокове закриття провадження

1. Якщо заперечення визнають допустимим відповідно до статті 5, Офіс надсилає повідомлення сторонам, інформуючи їх про те, що змагальну частину провадження за запереченням вважатимуть розпочатою через два місяці після отримання повідомлення. Такий строк може бути продовжено загалом до 24 місяців, якщо обидві сторони звернуться з проханням про продовження до завершення двомісячного строку.

2. Якщо протягом строку, зазначеного у параграфі 1, заявку відкликано або обмежено товарами чи послугами, проти яких заперечення не спрямовано, якщо Офіс повідомляють про врегулювання між сторонами або заявку відхиляють у паралельному провадженні, провадження за запереченням закривають.

3. Якщо протягом строку, зазначеного у параграфі 1, заявник обмежує заявку шляхом видалення деяких товарів чи послуг, проти яких спрямовано заперечення, Офіс звертається з проханням до сторони, що висуває заперечення, повідомити протягом такого строку, який Офіс може встановити, чи вона ще має заперечення, та, якщо так, проти яких саме товарів чи послуг із тих, що залишилися. Якщо сторона, що висуває заперечення, відкликає заперечення у світлі обмеження, провадження за запереченням закривають.

4. Якщо до завершення строку, зазначеного у параграфі 1, провадження за запереченням закривають відповідно до параграфів 2 чи 3, рішення щодо витрат не ухвалюють.

5. Якщо до завершення строку, зазначеного у параграфі 1, провадження за запереченням закривають унаслідок відкликання або обмеження заявки відповідно до параграфу 2 або внаслідок відкликання заперечення відповідно до параграфу 3, збір за заперечення повертають.

Стаття 7. Обґрунтування заперечення

1. Офіс надає стороні, що висуває заперечення, можливість подати факти, докази й аргументи на підтвердження заперечення або доповнити будь-які факти, докази й аргументи, які вже подано відповідно до статті 2(4). Для такої цілі Офіс повинен визначити строк, який повинен становити щонайменше два місяці, починаючи з дати, коли змагальну частину провадження за запереченням вважають розпочатою відповідно до статті 6(1).

2. Протягом строку, зазначеного у параграфі 1, сторона, що висуває заперечення, подає також докази наявності, дійсності та обсягу охорони своєї більш ранньої марки чи більш раннього права, а також докази свого права на подання заперечення. Зокрема, сторона, що висуває заперечення, надає такі докази:

(a) якщо заперечення ґрунтується на більш ранній торговельній марці у розумінні статті 8(2)(a) та (b) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) , яка не є торговельною маркою ЄС, докази її подання або реєстрації, подаючи:

(i) копію відповідного свідоцтва про подання або аналогічний документ від адміністрації, до якої було подано заявку на торговельну марку, якщо торговельну марку ще не зареєстровано; або

(ii) якщо більш ранню торговельну марку зареєстровано, копію відповідного свідоцтва про реєстрацію та, у відповідних випадках, останнього свідоцтва про продовження, у якому вказано, що строк охорони торговельної марки виходить за межі строку, зазначеного у параграфі 1, або будь-якого його продовження, або аналогічний документ від адміністрації, яка зареєструвала торговельну марку;

(b) якщо заперечення ґрунтується на добре відомій марці у розумінні статті 8(2)(c) Регламенту (ЄС) 2017/1001, докази, які демонструють, що марка є добре відомою на відповідній території для товарів чи послуг, зазначених відповідно до статті 2(2)(g) цього Регламенту;

(c) якщо заперечення ґрунтується на відсутності згоди власника, як передбачено у статті 8(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, докази права власності сторони, що висуває заперечення, на попередню торговельну марку та її відносин з агентом чи представником;

(d) якщо заперечення ґрунтується на більш ранньому праві у розумінні статті 8(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001, докази, які демонструють використання такого права у процесі торгівлі більше ніж просто місцевого значення, а також доказ його набуття, тривалого існування та обсягу охорони, у тому числі, якщо більш раннє право використовують відповідно до права держави-члена, чітке вказання змісту національного права, на яке спираються, шляхом наведення публікацій відповідних положень або судової практики;

(e) якщо заперечення ґрунтується на більш ранній назві місця походження або більш ранньому географічному зазначенні у розумінні статті 8(6) Регламенту (ЄС) 2017/1001, докази їх набуття, тривалого існування та обсягу охорони, у тому числі, якщо більш ранню назву місця походження або більш раннє географічне зазначення заявляють відповідно до права держави-члена, чітке вказання змісту національного права, на яке спираються, шляхом наведення публікацій відповідних положень або судової практики;

(f) якщо заперечення ґрунтується на марці з репутацією у розумінні статті 8(5) Регламенту (ЄС) 2017/1001, окрім доказів, зазначених у пункті (a) цього параграфу, докази, які демонструють, що марка має репутацію у Союзі або у відповідній державі-членові для товарів чи послуг, зазначених відповідно до статті 2(2)(g) цього Регламенту, а також докази або аргументи, які демонструють, що використання без належної причини торговельної марки, на яку подано заявку, надавало б несправедливу вигоду від розрізняльної здатності або репутації більш ранньої торговельної марки чи негативно вплинуло б на неї.

3. Якщо докази щодо подачі або реєстрації більш ранніх прав, зазначених у параграфі 2(a) або, у відповідних випадках, у параграфі 2(d) чи (e), або докази щодо змісту відповідного національного права доступні онлайн з джерела, визнаного Офісом, сторона, що висуває заперечення, може надати такі докази, зробивши покликання на таке джерело.

4. Будь-які свідоцтва про подання, реєстрацію або продовження чи аналогічні документи, зазначені у параграфі 2(a), (d) чи (e), а також будь-які положення застосовного національного права, що регулюють набуття прав та обсяг їх охорони, як зазначено у параграфі 2(d) і (e), у тому числі докази, доступні онлайн, як зазначено у параграфі 3, необхідно надавати мовою провадження або супроводжувати перекладом такою мовою. Переклад повинна подати сторона, що висуває заперечення, за власною ініціативою протягом строку, визначеного для подання оригіналу документа. Будь-який інший доказ, який подається стороною, що висуває заперечення, для обґрунтування заперечення, підпадає під дію статті 24 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626. Переклади, подані після завершення відповідних строків, не беруть до уваги.

5. Офіс не бере до уваги письмові документи або їх частини, які не було подано мовою провадження або які не було перекладено мовою провадження протягом строку, визначеного Офісом відповідно до параграфу 1.

Стаття 8. Розгляд заперечення

1. Якщо до завершення строку, зазначеного у статті 7(1), сторона, що висуває заперечення, не надала жодних доказів або якщо надані докази є очевидно невідповідними чи очевидно недостатніми для відповідності вимогам, установленим у статті 7(2) для будь-яких більш ранніх прав, заперечення відхиляють як необґрунтоване.

2. Якщо заперечення не відхилено згідно з параграфом 1, Офіс повідомляє про подання сторони, що висуває заперечення, заявнику та пропонує йому надати свої зауваги протягом строку, встановленого Офісом.

3. Якщо заявник не подає жодних зауваг, Офіс ухвалює своє рішення щодо заперечення на підставі доказів, які він має.

4. Зауваги, подані заявником, повідомляють стороні, що висуває заперечення, якій пропонують, якщо Офіс вважає це необхідним, надати відповідь протягом строку, визначеного Офісом.

5. Якщо після завершення строку, зазначеного у статті 7(1), сторона, що висуває заперечення, надає факти або докази, які доповнюють відповідні факти або докази, надані протягом такого строку, та стосуються тієї самої вимоги, встановленої у статті 7(2), Офіс діє на свій розсуд відповідно до 95(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) при ухваленні рішення щодо того, чи приймати додаткові факти або докази. Для такої цілі Офіс бере до уваги, зокрема, етап провадження та те, чи факти або докази, за відсутності доказів про протилежне, можуть мати значення для результату справи та чи є вагомі причини для несвоєчасного подання фактів чи доказів.

6. Офіс пропонує заявникові надати подальші зауваги у відповідь, якщо вважає це доцільним за таких обставин.

7. Якщо заперечення не було відхилено згідно з параграфом 1 та доказів, поданих стороною, що висуває заперечення, не достатньо для обґрунтування заперечення відповідно до статті 7 для будь-яких більш ранніх прав, заперечення відхиляють як необґрунтоване.

8. Статтю 6(2) і (3) застосовують mutatis mutandis після дати, коли змагальна частина провадження щодо заперечення вважається розпочатою. Якщо заявник бажає відкликати або обмежити опротестовувану заявку, він робить це шляхом подання окремого документа.

9. У відповідних випадках Офіс може запропонувати сторонам обмежити свої зауваги певними питаннями і в такому разі він дозволяє їм підняти інші питання на пізнішому етапі провадження. Від Офісу не вимагають повідомляти сторону про можливість надання певних відповідних фактів або доказів, які така сторона не надала раніше.

Стаття 9. Декілька заперечень

1. Якщо низку заперечень було внесено щодо однієї заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС, Офіс може розглянути їх у межах одного комплексу проваджень. Офіс може у подальшому вирішити розглянути такі заперечення окремо.

2. Якщо у процесі попереднього розгляду одного або більше заперечень виявляють, що торговельна марка ЄС, щодо якої подано заявку на реєстрацію, може бути неприйнятною для реєстрації щодо деяких або всіх товарів чи послуг, щодо яких прагнуть зареєструвати марку, Офіс може призупинити інші провадження за запереченням, пов’язані з такою заявкою. Офіс повідомляє сторони, що висувають заперечення, на які впливає призупинення, про будь-які відповідні рішення, ухвалені у контексті поточних проваджень.

3. Як тільки рішення про відхилення заявки, як зазначено у параграфі 1, набуває законної сили, заперечення, щодо якого провадження було призупинено відповідно до параграфу 2, вважають врегульованим і про це інформують відповідні сторони, що висунули заперечення. У разі такого врегулювання вважають, що у справі не було ухвалено рішення у розумінні статті 109(5) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

4. Офіс відшкодовує 50 % збору за заперечення, сплаченого кожною стороною, що висунула заперечення, заперечення якої вважають врегульованим згідно з параграфом 3, за умови, що призупинення провадження, пов’язаного з таким запереченням, відбулося до початку змагальної частини провадження.

Стаття 10. Доведення використання

1. Запит на доведення використання більш ранньої марки відповідно до статті 47(2) чи (3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) є допустимим, якщо його подано як безумовний запит окремим документом протягом строку, визначеного Офісом відповідно до статті 8(2) цього Регламенту.

2. Якщо заявник зробив запит на доведення використання більш ранньої марки, що відповідає вимогам статті 47(2) чи (3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) , Офіс пропонує стороні, що висуває заперечення, надати необхідні докази протягом строку, визначеного Офісом. Якщо сторона, що висуває заперечення, не надає жодних доказів чи причин невикористання до завершення строку або якщо надані докази чи причини є очевидно невідповідними чи очевидно недостатніми, Офіс відхиляє заперечення, якщо воно ґрунтується на такій більш ранній марці.

3. Покази та докази використання слугують для встановлення місця, часу, обсягу та характеру використання протиставленої торговельної марки для товарів чи послуг, щодо яких її зареєстровано та які є підставою для заперечення.

4. Докази, зазначені у параграфі 3, подають відповідно до статті 55(2) та статей 63 і 64 та обмежують поданням супровідних документів і предметів, таких як паковання, етикетки, прейскуранти, каталоги, рахунки-фактури, фотографії, газетні реклами та заяви у письмовій формі, як зазначено у статті 97(1)(f) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

5. Запит на доведення використання можна подати одночасно з заувагами щодо підстав, на яких ґрунтується заперечення. Такі зауваги можна подати разом із заувагами у відповідь на доведення використання.

6. Якщо докази, подані стороною що висуває заперечення, не оформлено мовою провадження за запереченням, Офіс може вимагати від сторони, що висуває заперечення, надати переклад таких доказів такою мовою відповідно до статті 24 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626.

7. Якщо після завершення строку, зазначеного у параграфі 2, сторона, що висуває заперечення, надає покази або докази, які доповнюють відповідні покази або докази, вже надані до завершення такого строку, які стосуються тієї самої вимоги, встановленої у параграфі 3, Офіс діє на свій розсуд відповідно до статті 95(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, ухвалюючи рішення щодо того, чи приймати додаткові покази чи докази. Для такої цілі Офіс бере до уваги, зокрема, етап провадження та те, чи покази або докази, за відсутності доказів про протилежне, можуть мати значення для результату справи та чи є вагомі причини для несвоєчасного подання показів чи доказів.

РОЗДІЛ III

ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ЗАЯВКИ

Стаття 11. Внесення змін до заявки

1. Запит на внесення змін до заявки відповідно до статті 49(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 повинен містити:

(a) номер матеріалів заявки;

(b) найменування/прізвище й ім’я та адресу заявника відповідно до статті 2(1)(b) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(d) якщо зміна пов’язана з представленням марки, змінене представлення торговельної марки відповідно до статті 3 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626.

2. Якщо вимоги до внесення змін до заявки не виконано, Офіс повідомляє заявника про недолік та визначає строк для усунення цього недоліку. Якщо заявник не усуває недолік протягом визначеного строку, Офіс відхиляє запит на внесення змін.

3. Якщо змінену заявку на торговельну марку опубліковано відповідно до статті 49(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, статті 2-10 цього Регламенту застосовують mutatis mutandis.

4. Можна подавати один запит на внесення змін для зміни одного і того ж елемента у двох або більше заявках одного і того ж заявника.

5. Параграфи 1, 2 і 4 застосовують mutatis mutandis до заявок для виправлення найменування/прізвища й імені або робочої адреси представника, призначеного заявником.

РОЗДІЛ IV

АНУЛЮВАННЯ Й НЕДІЙСНІСТЬ ЧИ ВІДЧУЖЕННЯ

Стаття 12. Заявка на анулювання або визнання недійсності

1. Заявка до Офісу на анулювання або визнання недійсності відповідно до статті 63 Регламенту (ЄС) 2017/1001 повинна містити:

(a) реєстраційний номер торговельної марки ЄС, яку бажають анулювати або визнати недійсною, та найменування/прізвище й ім’я її власника;

(b) підстави, на яких ґрунтується заявка, у формі заяви про те, що відповідні вимоги, встановлені у статтях 58, 59, 60, 81, 82, 91 чи 92 Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) , виконано;

(i) ідентифікаційні дані заявника відповідно до статті 2(1)(b) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(ii) якщо заявник призначив представника або якщо представництво є обов’язковим у розумінні статті 119(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, найменування/прізвище й ім’я та робочу адресу представника відповідно до статті 2(1)(e) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(d) зазначення товарів чи послуг, для яких прагнуть анулювання або визнання недійсності заявки; за відсутності такого зазначення заявку вважають спрямованою проти всіх товарів чи послуг, які охоплює заявка на опротестовувану торговельну марку ЄС;

2. Окрім вимог, встановлених у параграфі 1, заявка на визнання недійсності, що ґрунтується на відносних підставах, повинна містити таке:

(a) у разі подання заявки відповідно до статті 60(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, дані про більш раннє право, на якому ґрунтується заявка, відповідно до статті 2(2)(b) цього Регламенту, яку застосовують mutatis mutandis до такої заявки;

(b) у разі заявки відповідно до статті 60(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, зазначення характеру більш раннього права, на якому ґрунтується заявка, його представлення та зазначення, чи це більш раннє право існує на всій території Союзу чи в одній або декількох державах-членах, і якщо так, зазначення таких держав-членів;

(d) якщо заявку вносить ліцензіат або особа, яка має право за відповідним законодавством Союзу або національним правом на реалізацію більш раннього права, зазначення щодо уповноваження або права на подання заявки;

3. Якщо заявка на визнання недійсності відповідно до статті 60 Регламенту (ЄС) 2017/1001 ґрунтується на більше ніж одній більш ранній марці або більше ніж одному більш ранньому праві, до кожної з таких марок або до кожного з таких прав застосовують параграфи 1(b) і 2 цієї статті.

4. Заявка може містити обґрунтовану заяву про підстави із викладенням фактів та аргументів, на яких вона ґрунтується, та супровідні докази.

Стаття 13. Мови, які використовують у провадженнях щодо анулювання чи визнання недійсності

Заявник на анулювання або визнання недійсності чи власник торговельної марки ЄС може повідомити Офіс до завершення двомісячного строку з моменту отримання власником торговельної марки ЄС повідомлення, зазначеного у статті 17(1), про те, що було погоджено іншу мову провадження відповідно до статті 146(8) Регламенту (ЄС) 2017/1001. Якщо заявку не було подано такою мовою, власник може надіслати запит, щоб заявник надав переклад такою мовою. Офіс повинен отримати такий запит до завершення двомісячного строку з моменту отримання власником торговельної марки ЄС повідомлення, зазначеного у статті 17(1). Офіс повинен визначити строк для надання заявником такого перекладу. Якщо переклад не надано або надано несвоєчасно, мова провадження залишається незмінною.

Стаття 14. Інформація для сторін щодо заявки на анулювання або визнання недійсності

Офіс надсилає іншій стороні заявку на анулювання або визнання недійсності та будь-який документ, поданий заявником, а також будь-яке повідомлення, адресоване Офісом одній зі сторін до отримання висновків про допустимість, для інформування про внесення заявки на анулювання або визнання недійсності.

Стаття 15. Допустимість заявки на анулювання або визнання недійсності

1. Якщо збір, який вимагається відповідно до статті 63(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, не був сплачений, Офіс пропонує заявнику сплатити збір протягом визначеного ним строку. Якщо передбачений збір не сплачено протягом визначеного строку, Офіс інформує заявника про те, що заявку на анулювання або визнання недійсності вважають не внесеною. Якщо збір сплачено після завершення визначеного строку, його повертають заявникові.

2. Якщо заявку подано мовою, яка не є однією з мов Офісу, як вимагається відповідно до статті 146(5) Регламенту (ЄС) 2017/1001, або якщо вона не відповідає статті 12(1)(a) чи (b) або, у відповідних випадках, статті 12(2)(a) чи (b) цього Регламенту, Офіс відхиляє заявку як недопустиму.

3. Якщо переклад, який вимагається відповідно до другого підпараграфа статті 146(7) Регламенту (ЄС) 2017/1001, не надано протягом одного місяця з дня подання заявки на анулювання або визнання недійсності, Офіс відхиляє заявку на анулювання або визнання недійсності як недопустиму.

4. Якщо заявка не відповідає положенням статті 12(1)(c), статті 12(2)(c) чи (d), Офіс інформує заявника відповідно та пропонує заявнику усунути помічені недоліки протягом двомісячного строку. Якщо недоліки не усунуто до завершення визначеного строку, Офіс відхиляє заявку як недопустиму.

5. Офіс повідомляє заявника та власника торговельної марки ЄС про будь-який висновок відповідно до параграфу 1 про те, що заявка на анулювання або визнання недійсності вважається такою, яку не було внесено, та про будь-яке рішення відхилити заявку на анулювання або визнання недійсності на підставі недопустимості за параграфами 2, 3 чи 4. Якщо заявку на анулювання або визнання недійсності відхиляють у цілому як недопустиму відповідно до параграфів 2, 3 чи 4 до надіслання повідомлення за статтею 17(1), то рішення щодо витрат не ухвалюють.

Стаття 16. Обґрунтування заявки на анулювання або визнання недійсності

1. Заявник надає факти, докази та аргументи на підтвердження заявки до закриття змагальної частини провадження щодо анулювання або визнання недійсності. Зокрема, заявник надає таке:

(a) у разі заявки відповідно до статті 58(1)(b) чи (c) або статті 59 Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) факти, аргументи та докази на підтвердження підстав, на яких ґрунтується заявка на анулювання або визнання недійсності;

(b) у разі заявки відповідно до статті 60(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001 докази, передбачені у статті 7(2) цього Регламенту, положення статті 7(3) застосовують mutatis mutandis;

(c) у разі заявки відповідно до статті 60(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 докази набуття, тривалого існування та обсягу охорони відповідного більш раннього права, а також докази наявності у заявника права подавати заявку, у тому числі, якщо більш раннє право використовують відповідно до права держави-члена, чітке зазначення змісту національного права, на яке покликаються, шляхом долучення публікацій відповідних положень або судової практики. Якщо докази щодо подачі або реєстрації більш раннього права відповідно до статті 60(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 або докази, що стосуються змісту відповідного національного права, доступні онлайн з джерела, визнаного Офісом, заявник може надати такі докази, зробивши посилання на таке джерело.

2. Докази щодо подачі, реєстрації або продовження більш ранніх прав чи зміст відповідного національного права, у тому числі докази, доступні онлайн, як зазначено у параграфі 1(b) і (c), необхідно надавати мовою провадження або супроводжувати перекладом на таку мову. Заявник повинен подати переклад з власної ініціативи протягом одного місяця з дня надання таких доказів. Будь-який інший доказ, поданий заявником для обґрунтування заявки, чи у випадку заявки на анулювання відповідно до статті 58(1)(a) Регламенту (ЄС) 2017/1001, власником опротестовуваної торговельної марки ЄС, підпадає під дію статті 24 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626. Переклади, подані після завершення відповідних строків, не беруть до уваги.

Стаття 17. Розгляд по суті заявки на анулювання або визнання недійсності

1. Якщо заявку визнають допустимою відповідно до статті 15, Офіс надсилає повідомлення сторонам, інформуючи їх про те, що змагальну частину провадження щодо анулювання або визнання недійсності розпочато, та пропонуючи власнику торговельної марки ЄС надати зауваги протягом визначеного строку.

2. Якщо Офіс запропонував стороні відповідно до статті 64(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001 надати зауваги протягом визначеного строку і така сторона не надала жодних зауваг протягом такого строку, Офіс закриває змагальну частину провадження та ґрунтує своє рішення про анулювання чи визнання недійсності на наданих йому доказах.

3. Якщо заявник не подав факти, аргументи чи докази, необхідні для обґрунтування заявки, заявку відхиляють як необґрунтовану.

4. Без обмеження статті 62, усі зауваги, подані сторонами, надсилають іншій відповідній стороні.

5. Якщо власник відмовляється від торговельної марки ЄС, яка є предметом заявки, як зазначено у статті 12, таким чином, щоб вона охоплювала лише товари чи послуг, проти яких не спрямовано заявку, або торговельну марку ЄС анульовано чи визнано недійсною у межах паралельного провадження, або строк її дії завершується, провадження закривають, окрім випадків, коли застосовуєтьсястаття 57(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 або заявник виявляє законний інтерес до отримання рішення по суті.

6. Якщо власник частково відмовляється від торговельної марки ЄС шляхом видалення деяких товарів чи послуг, проти яких спрямовано заявку, Офіс пропонує заявнику повідомити протягом такого строку, який Офіс може встановити, чи він залишає заявку в силі, та, якщо так, проти яких товарів чи послуг із тих, що залишилися. Якщо заявник відкликає заявку з огляду на відмову або Офіс інформують про врегулювання питання між сторонами, провадження закривають.

7. Якщо власник бажає відмовитися від опротестовуваної торговельної марки ЄС, він робить це шляхом подання окремого документа.

8. Стаття 8(9) застосовується mutatis mutandis.

Стаття 18. Декілька заявок на анулювання або визнання недійсності

1. Якщо низку заявок на анулювання або визнання недійсності подано щодо однієї торговельної марки ЄС, Офіс може розглянути їх у межах єдиного провадження. Офіс може у подальшому вирішити розглянути такі заявки окремо.

2. Стаття 9(2), (3) і (4) застосовується mutatis mutandis.

Стаття 19. Доведення використання у зв’язку із заявкою на анулювання або визнання недійсності

1. У разі подання заявки на анулювання на підставі статті 58(1)(a) Регламенту (ЄС) 2017/1001 Офіс пропонує власнику торговельної марки ЄС надати докази дійсного використання такої марки або належні причини її невикористання протягом визначеного ним строку. Якщо власник не надає жодних доказів дійсного використання чи причин невикористання до завершення строку або якщо надані докази чи причини є очевидно невідповідними або очевидно недостатніми, торговельну марку ЄС анульовують. Стаття 10(3), (4), (6) і (7) цього Регламенту застосовується mutatis mutandis.

2. Запит на доведення використання відповідно до статті 64(2) чи (3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) є допустимим, якщо власник торговельної марки ЄС подає його як безумовний запит окремим документом протягом строку, визначеного Офісом відповідно до статті 17(1) цього Регламенту. Якщо власник торговельної марки ЄС зробив запит на доведення використання більш ранньої марки або належних причин невикористання, що відповідає вимогам статті 64(2) чи (3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, Офіс пропонує заявнику на визнання недійсності надати необхідні докази протягом строку, визначеного Офісом. Якщо заявник на визнання недійсності не надає жодних доказів дійсного використання чи причин невикористання до завершення строку або якщо надані докази чи причини є очевидно невідповідними чи очевидно недостатніми, Офіс відхиляє заявку на визнання недійсності, якщо вона ґрунтується на такій більш ранній марці. Стаття 10(3)-(7) цього Регламенту застосовується mutatis mutandis.

Стаття 20. Запит на відчуження

1. Якщо власник торговельної марки звертається із запитом відповідно до статті 21(1) і (2)(a) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) про відчуження замість визнання недійсності, положення статей 12-19 цього Регламенту застосовуються mutatis mutandis.

2. Якщо запит на відчуження відповідно до статті 21(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 частково або повністю задоволений Офісом або судом у справах торговельних марок ЄС та рішення чи судове рішення набуло сили як остаточне, Офіс забезпечує внесення до Реєстру та публікацію часткової або повної передачі торговельної марки ЄС, що випливає з нього.

РОЗДІЛ V

ОСКАРЖЕННЯ

Стаття 21. Повідомлення про оскарження

1. Повідомлення про оскарження, подане відповідно до статті 68(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, повинно містити:

(a) найменування/прізвище й ім’я та адресу оскаржувача відповідно до статті 2(1)(b) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(b) якщо оскаржувач призначив представника, найменування/прізвище й ім’я та робочу адресу представника відповідно до статті 2(1)(e) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(c) якщо представництво оскаржувача є обов’язковим відповідно до статті 119(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, найменування/прізвище й ім’я та робочу адресу представника відповідно до статті 2(1)(e) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(d) точні та однозначні дані про рішення, яке є предметом оскарження, із зазначенням дати його ухвалення, та номер матеріалів провадження, якого стосується рішення, яке є предметом оскарження;

(e) якщо рішення, яке є предметом оскарження, опротестовують лише частково, точні та однозначні дані про товари чи послуги, щодо яких рішення, яке є предметом оскарження, опротестовують.

2. Якщо повідомлення про оскарження подано офіційною мовою Союзу, відмінною від мови провадження, оскаржувач повинен надати його переклад протягом чотирьох місяців з дня сповіщення про рішення, яке є предметом оскарження.

3. Якщо у провадженнях ex parte рішення, яке є предметом оскарження, було ухвалено офіційною мовою, відмінною від мови провадження, оскаржувач може подати повідомлення про оскарження мовою провадження або мовою, якою ухвалено рішення, що є предметом оскарження; у будь-якому випадку мова, використовувана для повідомлення про оскарження, стає мовою провадження щодо оскарження, а параграф 2 не застосовується.

4. Відразу після подання повідомлення про оскарження у межах провадження inter partes про нього повідомляють відповідача.

Стаття 22. Виклад підстав

1. Виклад, у якому зазначають підстави для оскарження, що подається відповідно до четвертого речення статті 68(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, повинен містити точні та однозначні дані про таке:

(a) провадження щодо оскарження, якого він стосується, із зазначенням відповідного номера оскарження або рішення, яке є предметом оскарження, згідно з вимогами, встановленими у статті 21(1)(d) цього Регламенту;

(b) підстави для оскарження, на яких подано запит про скасування опротестовуваного рішення, у межах, визначених згідно зі статтею 21(1)(e) цього Регламенту;

(c) факти, докази та аргументи на підтвердження використаних підстав, подані згідно з вимогами, встановленими у статті 55(2).

2. Виклад підстав подають мовою провадження щодо оскарження, як визначено у статті 21(2) і (3). Якщо виклад підстав подано іншою офіційною мовою Союзу, оскаржувач повинен надати його переклад протягом одного місяця з дня подачі оригіналу викладу.

Стаття 23. Допустимість оскарження

1. Апеляційна рада відхиляє оскарження як недопустиме у будь-якому з таких випадків:

(a) якщо повідомлення про оскарження не було подано протягом двох місяців з дня повідомлення про рішення, яке є предметом оскарження;

(b) якщо оскарження не відповідає положенням статей 66 і 67 Регламенту (ЄС) 2017/1001 або положенням, установленим у статті 21(1)(d) та статті 21(2) і (3) цього Регламенту, крім випадків, коли такі недоліки буде усунуто протягом чотирьох місяців з дня повідомлення про рішення, яке є предметом оскарження;

(c) якщо повідомлення про оскарження не відповідає вимогам, установленим у статті 21(1)(a), (b), (c) і (e), та оскаржувач, незважаючи на те, що Апеляційна рада повідомила його про таке, не усунув такі недоліки протягом строку, визначеного для цього Апеляційною радою;

(d) якщо виклад підстав не було подано протягом чотирьох місяців з дня повідомлення про рішення, яке є предметом оскарження;

(e) якщо виклад підстав не відповідає вимогам, установленим у статті 22(1)(a) і (b), та оскаржувач, незважаючи на те, що Апеляційна рада повідомила його про таке, не усунув такі недоліки протягом строку, визначеного для цього Апеляційною радою, або не надав переклад викладу підстав протягом одного місяця з дня подачі оригіналу викладу згідно зі статтею 22(2).

2. Якщо оскарження виявляється недопустимим, голова Апеляційної ради, якій було розподілено справу відповідно до статті 35(1), може звернутися до Апеляційної ради з проханням невідкладно ухвалити рішення про допустимість оскарження до сповіщення відповідача про повідомлення або виклад підстав, залежно від обставин.

3. Апеляційна рада визнає оскарження таким, що вважається не поданим, якщо збір за оскарження сплачено після завершення строку, встановленого у першому реченні статті 68(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001. У такому разі параграф 2 цієї статті не застосовується.

Стаття 24. Відгук

1. У межах провадження inter partes відповідач може надати відгук протягом двох місяців з дня повідомлення про виклад підстав оскаржувача. За виняткових обставин такий строк може бути продовжено на обґрунтований запит відповідача.

2. Відгук повинен містити найменування/прізвище й ім’я та адресу відповідача згідно зі статтею 2(1)(b) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626 та повинен відповідати, mutatis mutandis, умовам, установленим у статті 21(1)(b), (c) і (d), статті 22(1)(a) і (c) та статті 22(2) цього Регламенту.

Стаття 25. Зустрічне оскарження

1. Якщо відповідач звертається за ухваленням рішення про скасування або зміну опротестовуваного рішення з питання, не згаданого в оскарженні, відповідно до статті 68(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 таке зустрічне оскарження необхідно подати протягом строку для надання відгуку згідно зі статтею 24(1)цього Регламенту.

2. Зустрічне оскарження необхідно подати як окремий від відгуку документ.

3. Зустрічне оскарження повинно містити найменування/прізвище й ім’я та адресу відповідача згідно зі статтею 2(1)(b) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626 та повинно відповідати, mutatis mutandis, умовам, установленим у статті 21(1)(b)-(e) та статті 22 цього Регламенту.

4. Зустрічне оскарження відхиляють як недопустиме у будь-якому з таких випадків:

(a) якщо воно не було подано протягом строку, встановленого у параграфі 1;

(b) якщо воно не було подано з дотриманням вимог, встановлених у параграфі 2 або статті 21(1)(d);

(c) якщо воно не відповідає вимогам, зазначеним у параграфі 3, та оскаржувач, незважаючи на те, що Апеляційна рада повідомила його про це, не усунув такі недоліки протягом строку, визначеного для цього Апеляційною радою, або не надав переклад зустрічного оскарження та відповідного викладу підстав протягом одного місяця з дня подачі оригіналу.

5. Оскаржувачу пропонують надати зауваги щодо зустрічного оскарження відповідача протягом двох місяців з дня сповіщення оскаржувача. За виняткових обставин Апеляційна рада може продовжити такий строк на обґрунтований запит оскаржувача. Стаття 26 застосовується mutatis mutandis.

Стаття 26. Відповідь та повторне заперечення на відповідь у межах провадження inter partes

1. На обґрунтований запит оскаржувача, поданий протягом двох тижнів з дня повідомлення про відгук, Апеляційна рада може відповідно до статті 70(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 дозволити оскаржувачу доповнити виклад підстав відповіддю протягом строку, визначеного Апеляційною радою.

2. У такому разі Апеляційна рада дозволяє відповідачу доповнити відгук повторним запереченням протягом строку, визначеного Апеляційною радою.

Стаття 27. Розгляд оскарження

1. У межах провадження ex parte та щодо тих товарів чи послуг, які є частиною предмету оскарження, Апеляційна рада за статтею 45(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 діє відповідно до статті 42 Регламенту (ЄС) 2017/1001, наводячи підставу для відхилення заявки на торговельну марку, яка ще не була використана у рішенні, що є предметом оскарження, на застосування згаданого положення.

2. У межах провадження inter partes розгляд заперечення та, у відповідному випадку, зустрічного оскарження обмежують розглядом підстав, згаданих у викладі підстав та, у відповідному випадку, у зустрічному оскарженні. Апеляційна рада розглядає правові питання, не порушені сторонами, лише якщо вони стосуються суттєвих процесуальних вимог або якщо їх необхідно вирішити, щоб забезпечити правильне застосування Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) , беручи до уваги факти, докази та аргументи, представлені сторонами.

3. Розгляд оскарження повинен охоплювати зазначені нижче вимоги чи запити за умови, що їх заявлено у викладі підстав для оскарження або, у відповідному випадку, у зустрічному оскарженні, та їх було заявлено у належний час у межах провадження у підрозділі Офісу, що ухвалив рішення, яке є предметом оскарження:

(a) розрізняльна здатність, набута шляхом використання, як зазначено у статті 7(3) та статті 59(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(b) визнання більш ранньої торговельної марки на ринку, набуте шляхом використання для цілей статті 8(1)(b) Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(c) доведення використання відповідно до статті 47(2) і (3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) або статті 64(2) і (3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) .

4. Згідно зі статтею 95(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, Апеляційна рада може прийняти факти або докази, надані їй вперше, якщо такі факти або докази відповідають таким вимогам:

(a) вони на перший погляд видаються доречними для результату справи; і

(b) вони не були представлені вчасно з вагомих причин, зокрема якщо вони тільки доповнюють відповідні факти і докази, які були надані у належний час, або їх подають для опротестування висновків, зроблених або розглянутих першою інстанцією за власною ініціативою у рішенні, яке є предметом оскарження.

5. Апеляційна рада ухвалює, не пізніше, ніж у своєму рішенні щодо оскарження та, у відповідному випадку, зустрічного оскарження, рішення щодо запитів на обмеження, поділ чи часткову відмову від опротестовуваної марки, заявлених під час провадження щодо оскарження заявником або власником, відповідно до статей 49, 50 та 57 Регламенту (ЄС) 2017/1001. Якщо Апеляційна рада приймає обмеження, поділ або часткову відмову, вона без зволікань інформує відділ, відповідальний за Реєстр, та відділи, які ведуть паралельні провадження щодо тієї ж марки відповідно.

Стаття 28. Повідомлення від Апеляційної ради

1. Повідомлення від Апеляційної ради у процесі розгляду оскарження або для сприяння мировому врегулюванню у провадженні готуються доповідачем та підписуються доповідачем від імені Апеляційної ради за погодженням з головою Апеляційної ради.

2. Якщо Апеляційна рада обмінюється повідомленнями зі сторонами стосовно її попереднього висновку щодо фактів або правових питань, вона повинна зазначити, що такі повідомлення не є зобов’язуючими для неї.

Стаття 29. Коментарі до питань загального інтересу

Апеляційна рада може, за власної ініціативи або на письмовий обґрунтований запит Виконавчого директора Офісу, запропонувати Виконавчому директору прокоментувати питання загального інтересу, що виникають у ході провадження, які вона розглядає. Сторони мають право подати свої зауваги до коментарів Виконавчого директора.

Стаття 30. Повторне відкриття розгляду абсолютних підстав

1. Якщо у межах провадження ex parte Апеляційна рада вважає, що абсолютну підставу для відхилення можна застосовувати до товарів чи послуг, вказаних у заявці на торговельну марку, які не є частиною предмету оскарження, вона інформує експерта, відповідального за експертизу такої заявки, який може ухвалити рішення про повторну експертизу відповідно до статті 45(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 щодо таких товарів чи послуг.

2. Якщо рішення Відділу розгляду заперечень є предметом оскарження, Апеляційна рада може, шляхом ухвалення обґрунтованого проміжного рішення та без обмеження статті 66(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, призупинити провадження щодо оскарження та передати опротестовувану заявку експерту, відповідальному за експертизу такої заявки, з рекомендацією щодо повторної експертизи відповідно до статті 45(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, якщо вона вважає, що абсолютну підставу для відхилення необхідно застосувати до деяких або всіх товарів чи послуг, вказаних у заявці на торговельну марку.

3. Якщо опротестовувану заявку передано на застосування параграфу 2, особа, яка здійснює розгляд, без зволікань інформує Апеляційну раду про те, чи буде проведена повторна експертиза опротестовуваної заявки. Якщо здійснюється повторна експертиза, провадження щодо оскарження залишається призупиненим, поки експерт не ухвалить рішення та, якщо опротестовувану заявку відхилено частково або повністю, поки рішення експерта, не набуде сили як остаточне.

Стаття 31. |Розгляд оскарження у пріоритетному порядку

1. На обґрунтований запит оскаржувача або відповідача та після заслухання іншої сторони Апеляційна рада може, беручи до уваги особливу терміновість та обставини справи, вирішити розглянути оскарження у пріоритетному порядку без обмеження положень статей 23 і 26, у тому числі положень щодо строків.

2. Запит на розгляд оскарження у пріоритетному порядку можна подати у будь-який час у процесі провадження щодо оскарження. Його подають окремим документом і підтверджують доказами терміновості та особливих обставин справи.

Стаття 32. Офіційний зміст рішення Апеляційної ради

Рішення Апеляційної ради повинно містити:

(a) твердження про те, що його ухвалила Апеляційна рада;

(b) дату ухвалення рішення;

(d) номер оскарження, якого воно стосується, та ідентифікаційні дані рішення, яке є предметом оскарження, згідно з вимогами, встановленими у статті 21(1)(d);

(e) дані про склад Апеляційної ради;

(f) прізвище й ім’я та, без обмеження статті 39(5), підпис голови та членів, які брали участь в ухваленні рішення, у тому числі зазначення особи, яка діяла як доповідач у справі, або, якщо рішення ухвалив єдиний член, прізвище й ім’я та підпис члена, який ухвалив рішення;

(g) прізвище й ім’я та підпис керівника Канцелярії або, у відповідному випадку, члена Канцелярії, який ставить підпис від імені керівника канцелярії;

(h) стислий виклад фактів та аргументів, наданих сторонами;

(i) виклад причин, з яких ухвалено рішення;

(j) розпорядження Апеляційної ради, у тому числі, за необхідності, рішення щодо витрат.

Стаття 33. Відшкодування збору за оскарження

Збір за оскарження відшкодовують за розпорядженням Апеляційної ради у будь-якому з таких випадків:

(a) якщо оскарження вважають не поданим відповідно до другого речення статті 68(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(b) якщо підрозділ Офісу вироблення й ухвалення рішень, який ухвалив опротестовуване рішення, здійснює перегляд відповідно до статті 69(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001 або скасовує опротестовуване рішення із застосуванням статті 103 Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(c) якщо після повторного відкриття провадження щодо розгляду у розумінні статті 45(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 за рекомендацією Апеляційної ради відповідно до статті 30(2) цього Регламенту опротестовувану заявку відхилено за остаточним рішенням особи, яка здійснює розгляд, та оскарження внаслідок цього втратило підставу;

(d) якщо Апеляційна рада вважає таке відшкодування справедливим через істотне процедурне порушення.

Стаття 34. Перегляд та скасування рішення, яке є предметом оскарження

1. Якщо у межах провадження ex parte оскарження не відхилено згідно зі статтею 23(1), Апеляційна рада подає повідомлення про оскарження та виклад підстав для оскарження підрозділу Офісу, який ухвалив опротестовуване рішення, для цілей статті 69 Регламенту (ЄС) 2017/1001.

2. Якщо підрозділ Офісу, який ухвалив рішення, що є предметом оскарження, вирішує здійснити перегляд відповідно до статті 69(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, він без зволікань інформує про це Апеляційну раду.

3. Якщо підрозділ Офісу, який ухвалив рішення, що є предметом оскарження, ініціював процедуру скасування рішення, що є предметом оскарження, відповідно до статті 103(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, він повинен негайно повідомити про це Апеляційну раду для цілей статті 71 цього Регламенту. Він також повинен негайно повідомити Апеляційну раду про остаточний результат такої процедури.

Стаття 35. Розподілення оскаржень Апеляційній раді та призначення доповідача

1. Як тільки повідомлення про оскарження подано, Президент рад повинен розподілити справу до Апеляційної ради за об’єктивними критеріями, визначеними Президією Апеляційних рад, як зазначено у статті 166(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

2. Для кожної справи, розподіленої до Апеляційної ради відповідно до параграфу 1, її голова призначає члена або голову такої Апеляційної ради доповідачем.

3. Якщо справа підпадає під повноваження єдиного члена відповідно до статті 36(1), Апеляційна рада, яка веде справу, призначає доповідача єдиним членом відповідно до статті 165(5) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

4. Якщо рішення Апеляційної ради у справі було скасовано або змінено остаточним рішенням Загального суду або, у відповідному випадку, Суду, президент Апеляційних рад, з огляду на виконання такого рішення відповідно до статті 72(6) Регламенту (ЄС) 2017/1001, повторно розподіляє справу відповідно до параграфу 1 цієї статті до Апеляційної ради, до складу якої не повинні входити члени, які ухвалили скасоване рішення, окрім випадків, коли справу передано розширеній Апеляційній раді ("Великій раді") або скасоване рішення було ухвалено Великою радою.

5. Якщо проти одного рішення подано декілька оскаржень, такі оскарження розглядають у межах одного провадження. Якщо проти окремих рішень щодо однієї марки подано оскарження за участі тих самих сторін або такі оскарження мають інші суттєві спільні фактичні або правові елементи, такі оскарження можна розглядати у межах об’єднаного провадження за згоди сторін

Стаття 36. Справи, які підпадають під повноваження єдиного члена

1. Апеляційна рада, яка веде справу, може призначити єдиного члена у розумінні статті 165(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 для цілей таких рішень:

(a) рішень відповідно до статті 23;

(b) рішень про закриття провадження щодо оскарження після відкликання опротестовуваної або більш ранньої марки, її відхилення, відмови від неї або її анулювання;

(c) рішень про закриття провадження щодо оскарження після відкликання заперечення, запиту на анулювання або визнання недійсності чи оскарження;

(d) рішень щодо заходів відповідно до статті 102(1) та статті 103(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 за умови, що виправлення або, у відповідному випадку, скасування рішення щодо оскарження стосується рішення, ухваленого єдиним членом;

(e) рішень відповідно до статті 104(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(f) рішень відповідно до статті 109(4), (5) і (8) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) ;

(g) рішень щодо оскарження рішень у межах проваджень ex parte, ухвалених на підставах, установлених у статті 7 Регламенту (ЄС) 2017/1001, які є очевидно необґрунтованими або очевидно добре обґрунтованими.

2. Якщо єдиний член вважає, що умови, викладені у параграфі 1 або статті 165(5) Регламенту (ЄС) 2017/1001, не виконуються або більше не виконуються, єдиний член повертає справу Апеляційній раді, до складу якої входять три члени, шляхом подання проекту рішення відповідно до статті 41 цього Регламенту.

Стаття 37. Передача справи Великій раді

1. Без обмеження можливості передати справу Великій раді за статтею 165(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, Апеляційна рада передає справу, розподілену до неї, Великій раді, якщо вважає, що вона повинна відступити від тлумачення відповідного законодавства, наведеного у більш ранньому рішенні Великої ради, або якщо вона помітила, що Апеляційні ради ухвалили відмінні рішення щодо одного правового питання, що може негативно вплинути на результат справи.

2. У всіх рішеннях щодо передачі справ про оскарження Великій раді зазначають причини, з яких Апеляційна рада, яка передає справу, або, у відповідному випадку, Президія Апеляційної ради вважає це виправданим; такі рішення повідомляють сторонам справи і опубліковують в Офіційному віснику Офісу.

3. Велика рада без зволікань повертає справу Апеляційні раді, до якої справа була розподілена спочатку, якщо вона вважає, що умови первинної передачі не виконуються або більше не виконуються.

4. Запити на надання обґрунтованого висновку щодо правового питання відповідно до статті 157(4)(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001 направляють до Великої ради у письмовій формі, у них зазначають правові питання, які потребують тлумачення, та можуть також зазначати погляд Виконавчого директора на інші можливі тлумачення та їхні відповідні правові і практичні наслідки. Запит опубліковують в Офіційному віснику Офісу.

5. Якщо Апеляційна рада повинна у справі, яку вона розглядає, прийняти рішення щодо того ж правового питання, до якого вже зверталися у межах передачі Великій раді відповідно до статті 165(3) або статті 157(4)(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, вона призупиняє провадження, допоки Велика рада не ухвалить своє рішення або не надасть свій обґрунтований висновок.

6. Групи чи органи, що представляють виробників, надавачів послуг, торговців чи споживачів, які можуть виявити інтерес до результатів справи щодо оскарження або запиту на надання обґрунтованого висновку, поданого Великій раді, можуть надати письмові зауваги протягом двох місяців після публікації в Офіційному віснику Офісу рішення про передачу або, у відповідному випадку, запиту на надання обґрунтованого висновку. Вони не є сторонами провадження, яке розглядає Велика рада, та несуть витрати за власний рахунок.

Стаття 38. Зміни у складі ради

1. Якщо після усного провадження склад Апеляційної ради змінено відповідно до статті 43(2) і (3), усі сторони провадження інформують про те, що, на запит будь-якої сторони, нове усне провадження необхідно провести перед Апеляційною радою у новому складі. Нове усне провадження також необхідно провести, якщо з проханням про таке звертається новий член, за умови, що інші члени Апеляційної ради надали свою згоду.

2. Новий член Апеляційної ради є зобов’язаним будь-яким вже ухваленим проміжним рішенням тією ж мірою, що й інші члени.

Стаття 39. Обговорення, голосування та підписання рішення

1. Доповідач надає іншим членам Апеляційної ради проект рішення, яке необхідно ухвалити, та встановлює розумний строк, протягом якого його можна опротестувати або запропонувати зміни до нього.

2. Апеляційна рада збирається для обговорення рішення, яке необхідно ухвалити, якщо виявляється, що не всі її члени мають однакову думку. В обговоренні беруть участь лише члени Апеляційної ради; однак голова Апеляційної ради може дозволити присутність інших службовців, як наприклад керівника Канцелярії або перекладачів. Обговорення повинні бути і залишатися таємними.

3. Під час обговорень між членами Апеляційної ради думку доповідача заслуховують першою, а якщо доповідач не є головою, думку голови - останньою.

4. Якщо необхідне голосування, голоси віддають у такому самому порядку, за винятком того, що голова завжди голосує останній. Утримання не дозволяється.

5. Усі члени Апеляційної ради, які ухвалюють рішення, підписують його. Однак якщо Апеляційна рада вже дійшла остаточного рішення, а якийсь член не може виконувати свої обов’язки, такого члена не замінюють, а голова підписує рішення від імені такого члена. Якщо голова не може виконувати свої обов’язки, рішення від імені голови підписує найстарший із членів Апеляційної ради, як визначено відповідно до статті 43(1).

6. Параграфи 1-5 не застосовують, якщо рішення повинно бути ухвалене єдиним членом відповідно до статті 165(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 та статті 36(1) цього Регламенту. У таких випадках рішення підписує єдиний член.

Стаття 40. Голова Апеляційної ради

Голова очолює Апеляційну раду та виконує такі обов’язки:

(a) призначає члена Апеляційної ради або себе доповідачем для кожної справи, розподіленої такій Апеляційній раді відповідно до статті 35(2);

(b) призначає від імені Апеляційної ради доповідача єдиним членом відповідно до статті 165(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(c) звертається до Апеляційної ради з проханням ухвалити рішення щодо допустимості оскарження відповідно до статті 23(2) цього Регламенту;

(d) здійснює нагляд за попереднім розглядом справи, який здійснюється доповідачем відповідно до статті 41 цього Регламенту;

(e) головує на усних слуханнях та у зборі доказів і підписує їх протоколи.

Стаття 41. Доповідач Апеляційної ради

1. Доповідач проводить попереднє вивчення оскарження, призначеного доповідачу, готує справу до розгляду та обговорення Апеляційною радою та складає проект рішення, яке має бути ухваленим Апеляційною радою.

2. Для такої цілі доповідач виконує, за необхідності та за вказівкою голови Апеляційної ради, такі обов’язки:

(a) пропонує сторонам подати зауваги відповідно до статті 70(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(b) ухвалює рішення щодо запитів на продовження строку й, у відповідному випадку, встановлює строки у розумінні статті 24(1), статті 25(5) та статті 26 цього Регламенту, та ухвалює рішення щодо призупинення відповідно до статті 71;

(d) підписує протоколи усних проваджень та збирання доказів.

Стаття 42. Канцелярія

1. При Апеляційній раді створюють Канцелярію. Вона відповідальна за отримання, відправлення і зберігання усіх документів, що стосуються проваджень, які розглядає Апеляційна рада, повідомлення про них, а також за формування відповідних матеріалів.

2. Канцелярію очолює керівник Канцелярії. Керівник Канцелярії виконує завдання, зазначені у цій статті, під керівництвом Президента Апеляційних рад, без обмеження положень параграфа 3.

3. Керівник Канцелярії забезпечує дотримання всіх формальних вимог та строків, установлених у Регламенті (ЄС) 2017/1001, у цьому Регламенті або у рішеннях Президії Апеляційних рад, ухвалених відповідно до статті 166(4)(c) і (d) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) . Для цього керівник Канцелярії виконує такі обов’язки:

(a) підписує рішення, ухвалені Апеляційними радами щодо оскаржень;

(b) оформлює та підписує протоколи усних проваджень та збирання доказів;

(c) надає, за власної ініціативи або на запит Апеляційної ради, обґрунтовані висновки Апеляційній раді щодо процесуальних та формальних вимог, у тому числі щодо порушень відповідно до статті 23(2) цього Регламенту;

(d) подає оскарження відповідно до статті 34(1) цього Регламенту до підрозділу Офісу, який ухвалив опротестовуване рішення;

(e) видає розпорядження від імені Апеляційної ради у справах, зазначених у статті 33(a) і (b) цього Регламенту, про відшкодування збору за оскарження.

4. Керівник Канцелярії, за уповноваженням Президента Апеляційних рад, виконує такі обов’язки:

(a) розподіляє справи відповідно до статті 35(1) і (4);

(b) імплементує відповідно до статті 166(4)(b) Регламенту (ЄС) 2017/1001 рішення Президії Апеляційних рад щодо ведення проваджень, які розглядають Апеляційні ради.

5. Керівник Канцелярії може, на підставі делегування Президії Апеляційних рад за поданням Президента Апеляційних рад, виконувати інші обов’язки щодо ведення проваджень щодо оскарження Апеляційними радами та організації їхньої роботи.

6. Керівник Канцелярії може делегувати обов’язки, зазначені у цій статті, члену Канцелярії.

7. Якщо керівник Канцелярії не може виконувати свої обов’язки у розумінні статті 43(4) або якщо посада керівника Канцелярії є вакантною, президент Апеляційних рад призначає члена Канцелярії виконувати обов’язки керівника Канцелярії за відсутності керівника Канцелярії.

8. Керівник Канцелярії керує членами Канцелярії.

Стаття 43. Порядок старшинства та заміна членів і голів

1. Старшинство голів та членів розраховують за датою, з якої вони почали виконувати свої обов’язки, як визначено в документі про призначення, або, за відсутності такого, як установлено Радою правління Офісу. Якщо на такій основі старшинство є однаковим, порядок старшинства визначають за віком. Голова та члени, строк повноважень яких продовжено, зберігають своє попереднє старшинство.

2. Якщо голова Апеляційної ради не може виконувати свої обов’язки, такого голову замінюють на основі старшинства, як визначено у параграфі 1, найстаршим членом Апеляційної ради або, якщо жоден член такої Апеляційної ради не доступний, найстаршим членом з-поміж інших членів Апеляційних рад.

3. Якщо член Апеляційної ради не може виконувати свої обов’язки, такого члена замінюють на основі старшинства, як визначено у параграфі 1, найстаршим членом Апеляційної ради або, якщо жоден член такої Апеляційної ради не доступний, найстаршим членом з-поміж інших членів Апеляційних рад.

4. Для цілей параграфів 2 і 3 вважають, що голови і члени Апеляційних рад не можуть виконувати свої обов’язки у випадку відпустки, хвороби, неуникних зобов’язань та виключення відповідно до статті 169 Регламенту (ЄС) 2017/1001 і статті 35(4) цього Регламенту. Голова також вважається таким, що не може виконувати свої обов’язки, якщо такий голова виконує обов’язки ad interim як Президент Апеляційних рад відповідно до статті 47(2) цього Регламенту. Якщо посада голови або члена є вакантною, їхні відповідні функції виконують ad interim згідно з положеннями параграфів 2 і 3 цієї статті щодо заміни.

5. Будь-які члени, які вважають, що вони не можуть виконувати свої обов’язки, повинні без зволікань повідомити голову відповідної Апеляційної ради. Будь-які голови, які вважають, що вони не можуть виконувати свої обов’язки, повинні без зволікань одночасно повідомити замісника голови, визначеного згідно зі параграфом 2, та Президента Апеляційних рад.

Стаття 44. Виключення та відвід

1. До ухвалення Апеляційною радою рішення відповідно до статті 169(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001 відповідному голові або членові пропонують надати коментарі щодо того, чи існує причина для виключення або відводу.

2. Якщо Апеляційна рада отримує з джерела, відмінного від відповідного члена або сторони провадження, відомості про можливу причину для виключення або відводу за статтею 169(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, застосовують процедуру, встановлену в статті 169(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

3. Відповідне провадження призупиняють, доки не буде ухвалено рішення щодо заходів, які необхідно вжити згідно зі статтею 169(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

Стаття 45. Велика рада

1. Список, який містить прізвища та імена всіх членів Апеляційних рад, відмінних від Президента Апеляційних рад і голів Апеляційних рад, для цілей ротації членів Великої ради, зазначений у статті 167(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, складають у порядку старшинства, визначеному у статті 43(1) цього Регламенту. Якщо оскарження передано на розгляд Великій раді згідно зі статтею 165(3)(b) Регламенту (ЄС) 2017/1001, до складу Великої ради повинен входити доповідач, призначений до передачі.

2. Статтю 40 застосовують до Президента Апеляційних рад, який діє як голова Великої ради. Статтю 41 застосовують до доповідача Великої ради.

3. Якщо Президент Апеляційних рад не може виконувати обов’язки голови Великої ради, такого Президента замінюють для виконання такої функції та, у відповідному випадку, як доповідача Великої ради на основі старшинства, як визначено відповідно до статті 43(1), найстаршим головою Апеляційних рад. Якщо член Великої ради не може виконувати свої обов’язки, такого члена замінюють іншим членом Апеляційних рад, якого призначають відповідно до статті 167(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 і параграфу 1 цієї статті. Стаття 43(4) і (5) застосовується mutatis mutandis.

4. Велика рада розглядає справи та проводить голосування щодо них, а усні провадження проводяться перед Великою радою, лише якщо присутні сім її членів, включаючи її голову та доповідача.

5. Стаття 39(1)-(5) застосовується до розглядів та голосування Великої ради. У разі однакової кількості голосів голос голови є вирішальним.

6. Стаття 32 застосовується до рішень Великої ради і mutatis mutandis до її обґрунтованих висновків у розумінні статті 157(4)(l) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

Стаття 46. Президія Апеляційних рад

1. Президія Апеляційних рад виконує такі обов’язки:

(a) ухвалює рішення щодо складу Апеляційних рад;

(b) встановлює об’єктивні критерії розподілу справ щодо оскарження до Апеляційних рад та врегульовує будь-які конфлікти щодо застосування цих критеріїв;

(c) за пропозицією Президента Апеляційних рад встановлює вимоги щодо видатків Апеляційних рад для складання кошторисів видатків Офісу;

(d) встановлює свої внутрішні правила;

(e) встановлює правила опрацювання виключення та відводу членів згідно зі статтею 169 Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(f) встановлює робочі інструкції для Канцелярії;

(g) вживає будь-які інші заходи з метою виконання своїх функцій із встановлення правил та організації роботи Апеляційних рад відповідно до статті 165(3)(a) і статті 166(4)(a) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

2. Президія може правомірно здійснювати розгляд, лише якщо присутні принаймні дві третіх її членів, у тому числі голова Президії і половина голів Апеляційних рад, і таку кількість за необхідності округлюють в більшу сторону. Рішення Президії ухвалюють більшістю голосів. У разі однакової кількості голосів голос голови є вирішальним.

3. Рішення, ухвалені Президією відповідно до статті 43(1), статті 45(1) і параграфу 1(a) і (b), опубліковують в Офіційному віснику Офісу.

Стаття 47. Президент Апеляційних рад

1. Якщо Президент Апеляційних рад не може виконувати свої обов’язки у розумінні статті 43(4), то управлінські та організаційні функції, покладені на Президента Апеляційних рад за статтею 166(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001, виконує на основі старшинства, як визначено у статті 43(1) цього Регламенту, найстарший голова Апеляційних рад.

2. Якщо посада Президента Апеляційних рад є вакантною, функції такого Президента виконує ad interim на основі старшинства, як визначено у статті 43(1), найстарший голова Апеляційних рад.

Стаття 48. Застосовність до провадження щодо оскарження положень, пов’язаних з іншими провадженнями

Якщо інше не передбачено у цьому розділі, положення, пов’язані з провадженнями у підрозділі Офісу, який ухвалив рішення, що є предметом оскарження, застосовують до провадження щодо оскарження mutatis mutandis.

РОЗДІЛ VI

УСНІ ПРОВАДЖЕННЯ І ЗБИРАННЯ ДОКАЗІВ

Стаття 49. Виклики на усне провадження

1. Сторони викликають на усні провадження, передбачені статтею 96 Регламенту (ЄС) № 2017/1001, і звертають їхню увагу на параграф 3 цієї статті.

2. Здійснюючи виклик, Офіс звертається, за необхідності, до сторін з проханням надати всю відповідну інформацію та документи перед слуханням. Офіс може запропонувати сторонам зосередитися на одному або декількох визначених питаннях під час усного провадження. Він може також запропонувати сторонам можливість узяти участь в усному провадженні за допомогою відеоконференції або інших технічних засобів.

3. Якщо сторона, яка була належним чином викликана на усне провадження в Офісі, не з’являється за викликом, провадження можуть продовжувати без такої сторони.

4. Офіс забезпечує, щоб справа була готова для ухвалення рішення на момент завершення усного провадження, якщо відсутні особливі причини для протилежного.

Стаття 50. Мови усного провадження

1. Усне провадження здійснюють мовою провадження, якщо сторони не домовилися використовувати іншу офіційну мову Союзу.

2. Офіс може користуватися під час усного провадження іншою офіційною мовою Союзу та може, на запит, дозволити таке стороні за умови, що може здійснюватися синхронний переклад мовою провадження. Витрати на синхронний переклад несе сторона, яка робить запит, або Офіс у відповідному випадку.

Стаття 51. Усні свідчення сторін, свідків або експертів та огляд

1. Якщо Офіс вважає за необхідне заслухати усні свідчення сторін, свідків або експертів чи здійснити огляд, він ухвалює для цього проміжне рішення, зазначаючи спосіб, у який він має намір отримати свідчення, відповідні факти, які необхідно довести, та дату, час і місце заслуховування або огляду. Якщо із запитом на заслуховування усних свідчень свідків або експертів звертається сторона, Офіс встановлює у своєму рішенні строк, протягом якого така сторона повинна повідомити Офісу прізвища й імена та адреси свідків або експертів.

2. Виклики сторін, свідків або експертів для надання свідчень повинні містити:

(a) витяг із рішення, зазначеного у параграфі 1, у якому вказано дату, час і місце проведення призначеного заслуховування та зазначено факти, щодо яких необхідно заслухати сторін, свідків та експертів;

(b) найменування/прізвища й імена сторін провадження та відомості щодо прав, які мають свідки чи експерти відповідно до статті 54(2)-(5).

У виклику також сторонам, свідкам чи експертам, яких викликають, пропонується можливість взяти участь в усному провадженні за допомогою відеоконференції або інших технічних засобів.

3. Стаття 50(2) застосовується mutatis mutandis.

Стаття 52. Призначення експертів та їхні висновки

1. Офіс вирішує, у якій формі експерт повинен подати висновок.

2. Робоче завдання експерта повинно включати:

(a) точний опис завдання для експерта;

(b) строк, встановлений для подання висновку експерта;

(d) відомості про права, якими може користуватися експерт відповідно до статті 54(2), (3) і (4).

3. У разі призначення експерта висновок експерта необхідно подати мовою провадження чи супроводжувати перекладом цією мовою. Копію будь-якого письмового висновку та перекладу, за необхідності, надсилають сторонам.

4. Сторони можуть заявити відвід проти призначення експерта на підставі некомпетентності або на тих підставах, на яких можна заявити відвід проти експерта чи члена Відділу або Апеляційної ради відповідно до статті 169(1) і (3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) . Будь-який відвід експерта подається мовою провадження або супроводжується перекладом на таку мову. Рішення щодо відводу приймає відповідне управління Офісу.

Стаття 53. Протокол усного провадження

1. Протоколи усних проваджень або збирання усних доказів повинні складатися так, щоб вони містили:

(a) номер справи, якої стосується усне провадження, та дату усного провадження;

(b) прізвища й імена службовців Офісу, сторін, їхніх представників, а також присутніх свідків та експертів;

(d) способи надання та отримання доказів;

(e) якщо застосовно, розпорядження чи рішення, видані Офісом.

2. Протокол повинен бути частиною матеріалів відповідної заявки на торговельну марку ЄС або її реєстрації. Його повідомляють сторонам.

3. Якщо здійснювався запис усного провадження чи збирання доказів Офісом, запис замінює протокол, а параграф 2 застосовують mutatis mutandis.

Стаття 54. Витрати на збір доказів у межах усного провадження

1. Офіс може здійснювати збір доказів за умови внесення йому стороною, яка подала запит на збір доказів, суми, яку встановлюють відповідно до передбачуваних витрат.

2. Свідки та експерти, яким направляється виклик та які з’являються в Офісі, мають право на відшкодування обґрунтованих витрат на проїзд та проживання, якщо вони понесли такі витрати. Офіс може надати їм аванс на покриття таких витрат.

3. Свідки, які мають право на відшкодування відповідно до параграфа 2, також мають право на належну компенсацію за втрату заробітку, а експерти - на оплату своєї праці. Таку компенсацію виплачують свідкам та експертам після виконання ними своїх обов’язків або завдань, якщо Офіс викликав таких свідків та експертів з власної ініціативи.

4. Суми витрат та авансові платежі для їх покриття, які виплачують згідно з парагарафом 1, 2 і 3, визначає Виконавчий директор, і їх опубліковують в Офіційному віснику Офісу. Ці суми розраховують на такій самій основі, яку встановлено у Положенні про персонал для посадовців Союзу й Умов працевлаштування інших службовців Союзу, встановлених у Регламенті Ради (ЄЕС, Євратом, ЄСВС) № 259/68 (- 11)., і додатку VII до нього.

5. Відповідальність за суми, які підлягають виплаті або які виплачено згідно з параграфами 1-4, несе:

(a) Офіс, якщо він з власної ініціативи викликав свідків або експертів;

(b) відповідна сторона, якщо така сторона звернулася із запитом про надання свідками або експертами усних свідчень, згідно рішення про розподіл та встановлення витрат відповідно до статей 109 і 110 Регламенту (ЄС) 2017/1001 та статті 18 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626. Така сторона відшкодовує Офісу будь-які авансові платежі, здійснені належним чином.

Стаття 55. Розгляд письмових доказів

1. Офіс розглядає будь-які докази, надані чи отримані в будь-якому провадженні, що ведеться у ньому, в обсязі, необхідному для ухвалення рішення у відповідному провадженні.

2. Документи або інші докази повинні міститися у додатках до подання і повинні бути послідовно пронумеровані. Подання повинно містити покажчик, у якому для кожного долученого документа чи доказу зазначають:

(a) номер додатка;

(b) короткий опис документа чи доказу та, якщо застосовно, кількість сторінок;

Сторона, яка здійснює подання, також може вказати у покажчику додатків, на які конкретні частини документа вона спирається для підтвердження своїх аргументів.

3. Якщо подання або додатки не відповідають вимогам, визначеним у параграфі 2, Офіс може запропонувати стороні, яка здійснює подання, усунути будь-який недолік протягом строку, визначеного Офісом.

4. Якщо недолік не усунуто протягом строку, визначеного Офісом, та якщо Офіс все ще не може чітко встановити, яких підстав або якого аргументу стосується документ або доказ, такий документ або доказ не беруть до уваги.

РОЗДІЛ VII

ПОВІДОМЛЕННЯ ОФІСУ

Стаття 56. Загальні положення щодо повідомлень

1. У межах проваджень в Офісі повідомлення, які надсилає Офіс, повинні відповідати статті 94(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 і полягати у передачі документа, про який необхідно повідомити відповідні сторони. Передачу можна здійснити, надавши електронний доступ до такого документа.

2. Повідомлення здійснюють одним із таких способів:

(a) за допомогою електронних засобів відповідно до статті 57;

(b) поштою або кур’єром відповідно до статті 58;

3. Якщо адресат вказав контактні дані для зв’язку з адресатом за допомогою електронних засобів, Офіс обирає між такими засобами та повідомленням поштою або кур’єром.

Стаття 57. Повідомлення за допомогою електронних засобів

1. Повідомлення за допомогою електронних засобів охоплює передачу за допомогою дротового зв’язку, радіо, оптичних засобів або інших електромагнітних засобів, у тому числі через Інтернет.

2. Виконавчий директор визначає деталі щодо конкретних електронних засобів, які необхідно використовувати, спосіб використання електронних засобів, та строк повідомлення за допомогою електронних засобів.

Стаття 58. Повідомлення поштою чи кур’єром

1. Незважаючи на статтю 56(3), про рішення, що передбачають строки оскарження, виклики та інші документи, визначені Виконавчим директором, повідомляють кур’єрською службою або рекомендованим листом, в обох випадках - із повідомленням про вручення. Усі інші повідомлення надсилають кур’єрською службою або рекомендованим листом із повідомленням про вручення або без нього чи звичайною поштою.

2. Незважаючи на статтю 56(3), повідомлення для адресатів, які не мають ані місця проживання, ані місцезнаходження, ані реального і дійсного місця промислової чи комерційної діяльності на території Європейського економічного простору ("ЄЕП") та які не призначили представника, як передбачено у статті 119(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, здійснюють шляхом надіслання документа, про який необхідно повідомити, звичайною поштою.

3. Якщо повідомлення здійснюють за допомогою кур’єрської служби або рекомендованим листом, із повідомленням про вручення чи без нього, його вважають доставленим адресату на десятий день після його відправлення крім випадків, коли лист не досяг адресата або досяг адресата пізніше. У разі будь-якого спору Офіс повинен встановити, чи лист досяг свого призначення, або встановити дату, коли лист був доставлений адресату, залежно від обставин.

4. Повідомлення кур’єрською службою чи рекомендованою поштою вважають здійсненим, навіть якщо адресат відмовляється прийняти лист.

5. Повідомлення звичайною поштою вважають здійсненим на десятий день після його відправлення.

Стаття 59. Повідомлення у формі публічного повідомлення

Якщо адресу адресата не можна встановити або якщо після щонайменше однієї спроби повідомлення відповідно до статті 56(2)(a) і (b) це виявилося неможливим, повідомлення здійснюють шляхом публічного повідомлення.

Стаття 60. Повідомлення для представників

1. Якщо призначено представника або якщо заявника, вказаний першим у спільній заявці, вважають спільним представником відповідно до статті 73(1), повідомлення адресують такому призначеному або спільному представникові.

2. Якщо єдина сторона призначила декілька представників, повідомлення здійснюють відповідно до статті 2(1)(e) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626. Якщо кілька сторін призначили спільного представника, повідомлення спільного представника про єдиний документ буде достатньо.

3. Повідомлення або інше сповіщення, яке Офіс адресував належним чином уповноваженому представникові, має таку саму силу, як повідомлення, яке б адресували представленій особі.

Стаття 61. Порушення у повідомленні

Якщо документ досяг адресата і якщо Офіс не може довести, що його повідомили належним чином чи якщо положення щодо цього повідомлення не були дотримані, документ вважають таким, про який повідомили у день, встановлений як день отримання.

Стаття 62. Повідомлення про документи за наявності кількох сторін

Як правило, документи, що походять від сторін, повинні бути повідомлені іншим сторонам. Повідомлення може не вимагатися, якщо документ не містить нових запитів, а справа готова до ухвалення рішення.

РОЗДІЛ VIII

ПИСЬМОВІ СПОВІЩЕННЯ ТА БЛАНКИ

Стаття 63. Сповіщення для Офісу в письмовій формі та в інший спосіб

1. Заявки на реєстрацію торговельних марок ЄС, а також будь-яку іншу заявку, передбачену у Регламенті (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) , та всі інші сповіщення, які адресують Офісу, подають у такий спосіб:

(a) шляхом передання сповіщення за допомогою електронних засобів; у такому випадку зазначення найменування/прізвища та імені відправника вважають рівнозначним підпису.

(b) шляхом подання підписаного оригіналу відповідного документа в Офіс поштою або кур’єром.

2. У межах проваджень в Офісі дату, коли Офіс отримав сповіщення, вважають датою його подання або направлення.

3. Якщо сповіщення, отримане за допомогою електронних засобів, є неповним або нерозбірливим або якщо Офіс має обґрунтовані сумніви щодо точності передачі, Офіс інформує відправника відповідно та пропонує відправнику протягом визначеного Офісом строку повторно передати оригінал або подати його відповідно до параграфу (1)(b). Якщо такий запит виконано протягом визначеного строку, дату отримання повторного подання або оригіналу вважають датою отримання первинного сповіщення. Проте якщо недолік стосується встановлення дати подання заявки на реєстрацію торговельної марки, застосовуються положення про дату подання. Якщо запит не виконано протягом визначеного строку, сповіщення вважають не отриманим.

Стаття 64. Додатки до сповіщень поштою чи кур’єром

1. Додатки до сповіщень можна подати на носіях даних відповідно до технічних специфікацій, визначених Виконавчим директором.

2. Якщо сповіщення з додатками подається відповідно до статті 63(1)(b) стороною провадження за участю більше ніж однієї сторони, сторона повинна подати таку кількість копій додатків, скільки є сторін провадження. Додатки необхідно внести до покажчика відповідно до вимог, встановлених у статті 55(2).

Стаття 65. Бланки

1. Офіс надає громадськості бланки, які можна заповнити онлайн, безоплатно для цілей:

(a) подання заявки на торговельну марку ЄС, у тому числі запитів на звіти про пошук;

(b) внесення заперечення;

(d) подання заяви на визнання недійсності або відчуження торговельної марки ЄС;

(e) подання заяви на реєстрацію передачі, а також бланк передачі чи документ про передачу, як зазначено у статті 13(3)(d) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(f) подання заявки на реєстрацію ліцензії;

(g) подання заяви на продовження торговельної марки ЄС;

(h) оскарження;

(i) уповноваження представника у формі індивідуального уповноваження або загального уповноваження;

(j) подання міжнародної заявки або подальшого зазначення відповідно до Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (995_583) , ухваленої у Мадриді 27 червня 1989 року (- 12), до Офісу.

2. Сторони провадження, яке розглядає Офіс, також можуть використовувати:

(a) бланки, встановлені відповідно до Договору про закони щодо товарних знаків (995_102) або відповідно до рекомендацій Асамблеї Паризького союзу з охорони промислової власності;

(b) за винятком бланка, зазначеного у пункті (i) параграфу 1, бланки такого самого змісту й у такому самому форматі, як ті, що зазначено у параграфі 1.

3. Офіс повинен забезпечити доступність бланків, зазначених у параграфі 1, усіма офіційними мовами Союзу.

Стаття 66. Сповіщення представників

Будь-яке сповіщення, належним чином адресоване уповноваженим представником Офісу, має таку саму силу, як і у випадку, якби воно було б направлене представленою особою.

РОЗДІЛ IX

СТРОКИ

Стаття 67. Розрахунок та тривалість строків

1. Відлік строку починається з дня, наступного за днем, коли настала відповідна подія - процесуальна дія або завершення іншого строку. Якщо такою процесуальною дією є повідомлення, подією є отримання документа, про який повідомили, якщо не передбачено інше.

2. Якщо строк виражається як один рік або як деяка кількість років, він закінчується у відповідний наступний рік у місяць із такою ж назвою та у день із таким самим числом, як місяць і день, коли відбулася відповідна подія. Якщо у відповідному місяці відсутній день з таким самим числом, то строк завершується в останній день такого місяця.

3. Якщо строк виражається як один місяць або як деяка кількість місяців, він закінчується у відповідний наступний місяць, у день із таким самим числом, як день, коли відбулася відповідна подія. Якщо у відповідному наступному місяці відсутній день з таким самим числом, то строк завершується в останній день такого місяця.

4. Якщо строк виражається як один тиждень або як деяка кількість тижнів, він закінчується у відповідний наступний тиждень, у день із такою самою назвою, як день, коли відбулася зазначена подія.

Стаття 68. Продовження строків

З урахуванням конкретних або максимальних строків, установлених у Регламенті (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) , Імплементаційному регламенті (ЄС) 2018/626 або цьому Регламенті, Офіс може продовжити строк на обґрунтований запит. Такий запит повинен бути поданий відповідною стороною до закінчення відповідного строку. У разі, якщо є дві або більше сторони, Офіс може встановити як умову для продовження строку домовленість із іншими сторонами.

Стаття 69. Завершення строків в особливих випадках

1. Якщо строк завершується у день, коли Офіс закрито для прийому документів або коли, з причин, відмінних від тих, які зазначено у параграфі 2, звичайну пошту не доставляють у місцевість, де розташовано Офіс, строк продовжують до першого дня, коли Офіс відкритий для прийому документів і коли доставляють звичайну пошту.

2. Якщо строк завершується у день, коли стається загальна перерва у доставці пошти у державі-члені, де розташовано Офіс, або якщо та тією мірою, якою Виконавчий директор дозволив надіслання сповіщень за допомогою електронних засобів відповідно до статті 100(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, у день, коли сталася загальна перерва у підключенні Офісу до таких електронних засобів зв’язку, строк продовжують до першого дня, коли Офіс відкритий для прийому документів і коли доставляють звичайну пошту або коли підключення Офісу до таких електронних засобів зв’язку буде відновлено.

РОЗДІЛ X

СКАСУВАННЯ РІШЕННЯ

Стаття 70. Скасування рішення або анулювання запису в Реєстрі

1. Якщо Офіс з власної ініціативи або згідно з відповідною інформацією, наданої сторонами провадження, вважає, що рішення підлягає скасуванню або запис у Реєстрі підлягає анулюванню згідно зі статтею 103 Регламенту (ЄС) 2017/1001, він інформує сторону, якої це стосується, про заплановане скасування або анулювання.

2. Сторона, якої це стосується, подає зауваги щодо запланованого скасування або анулювання протягом строку, визначеного Офісом.

3. Якщо сторона, якої це стосується, погоджується із запланованим скасуванням або анулюванням чи не подає будь-яких зауваг протягом визначеного строку, Офіс скасовує рішення або анульовує запис. Якщо сторона, якої це стосується, не погоджується із запланованим скасуванням або анулюванням, Офіс ухвалює рішення щодо запланованого скасування або анулювання.

4. Якщо заплановане скасування або анулювання може стосуватися більше ніж однієї сторони, параграфи 1, 2 і 3 застосовуються mutatis mutandis. У таких випадках зауваги, подані однією зі сторін відповідно до параграфу 3, завжди повідомляють іншій стороні або іншим сторонам, пропонуючи подати зауваги.

5. Якщо скасування рішення або анулювання запису у реєстрі стосується опублікованого рішення або запису, скасування або анулювання також опубліковують.

6. Скасування або анулювання на підставі параграфів 1-4 входить до компетенції підрозділу або відділу, який ухвалив рішення.

РОЗДІЛ XI

ПРИЗУПИНЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 71. Призупинення провадження

1. Стосовно проваджень щодо заперечення, анулювання, визнання недійсності та оскарження компетентний підрозділ або Апеляційна рада може призупинити провадження:

(a) з власної ініціативи, якщо призупинення доцільне за обставин справи;

(b) на обґрунтований запит однієї зі сторін у межах провадження inter partes, якщо призупинення доцільне за обставин справи, враховуючи інтереси сторін та етап провадження.

2. На запит обох сторін у межах провадження inter partes компетентний підрозділ або Апеляційна рада призупиняють провадження на строк, що не перевищує шести місяців. Призупинення може бути продовжене на запит обох сторін загалом щонайбільше до двох років.

3. Будь-які строки, що стосуються відповідного провадження, окрім строків оплати застосовного збору, переривають з дати призупинення. Без обмеження статті 170(5) Регламенту (ЄС) 2017/1001 строки розраховують повторно так, щоб вони в повному обсязі починалися з дня відновлення провадження.

4. Якщо доцільно за обставин справи, сторонам можуть запропонувати подати свої зауваги щодо призупинення або відновлення провадження.

РОЗДІЛ XII

ПЕРЕРИВАННЯ ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 72. Відновлення провадження

1. Якщо провадження в Офісі перервано відповідно до статті 106(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, Офіс повідомляють про особу, уповноважену продовжувати провадження в ньому відповідно до статті 106(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001. Офіс повідомляє такій особі та будь-яким заінтересованим третім особам, що провадження буде поновлене з дати, встановленої Офісом.

2. Якщо протягом трьох місяців з початку переривання провадження відповідно до статті 106(1)(c) Регламенту (ЄС) 2017/1001 Офіс не був повідомлений про призначення нового представника, він повідомляє заявника торговельної марки ЄС або її власника, що:

(a) якщо застосовується стаття 119(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, заявку на торговельну марку вважають відкликаною, якщо інформацію не подано протягом двох місяців після повідомлення про сповіщення;

(b) якщо стаття 119(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 не застосовується, провадження відновлюють із заявником торговельної марки ЄС або її власником з дня повідомлення про сповіщення.

3. Строки, чинні для заявника торговельної марки ЄС або її власника станом на дату переривання провадження, окрім строку сплати збору за відновлення, починаються знову з дня відновлення провадження.

РОЗДІЛ XIII

ПРЕДСТАВНИЦТВО

Стаття 73. Призначення спільного представника

1. Якщо існує більше ніж один заявник і у заявці на торговельну марку ЄС не вказаний спільний представник, перший заявник, вказаний у заявці, який проживає або має місцезнаходження або реальне і дійсне місце промислової чи комерційної діяльності на території ЄЕП, або його представник, якщо такий призначений, вважається спільним представником. Якщо всі заявники зобов’язані призначити професійного представника, професійного представника, першим вказаного у заявці, вважають спільним представником. Це застосовується mutatis mutandis до третіх осіб, які діють спільно при поданні повідомлення про заперечення або заяви на анулювання чи визнання недійсності, та до співвласників торговельної марки ЄС.

2. Якщо у ході провадження передачу здійснюють більше ніж одній особі і такі особи не призначили спільного представника, застосовується параграф 1. Якщо таке призначення не можливе, Офіс вимагає від таких осіб призначити спільного представника протягом двох місяців. Якщо такий запит не виконано, Офіс призначає спільного представника.

Стаття 74. Уповноваження

1. Працівники, які представляють фізичних чи юридичних осіб у розумінні статті 119(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, а також юристи-практики і професійні представники, яких внесено у список, який веде Офіс відповідно до статті 120(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, подають підписане уповноваження в Офіс для долучення до матеріалів відповідно до статті 119(3) і статті 120(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, лише якщо Офіс чітко вимагає цього або якщо є декілька сторін провадження, у межах якого представник діє в Офісі й інші сторони звернулися з чітким проханням про таке.

2. Якщо необхідно відповідно до статті 119(3) чи статті 120(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001 подати підписане уповноваження, таке уповноваження може бути подано будь-якою офіційною мовою Союзу. Воно може охоплювати одну або більше заявок чи зареєстрованих торговельних марок або може бути у формі загального уповноваження, яким представника уповноважують діяти у зв’язку з усіма провадженнями в Офісі, стороною яких є особа, що надає уповноваження.

3. Офіс повинен визначити строк, протягом якого необхідно подати уповноваження. Якщо уповноваження не подано вчасно, провадження продовжують із представленою особою. Будь-які процесуальні дії, вчинені представником, крім подання заявки, не вважаються вчиненими, якщо особа, яку представляють, не схвалила їх протягом строку, визначеного Офісом.

4. Параграфи 1 і 2 застосовуються mutatis mutandis до документів, якими відкликають уповноваження.

5. До будь-якого представника, який більше не є уповноваженим, продовжують ставитися як до представника, поки Офіс не повідомлять про припинення уповноваження такого представника.

6. За відсутності будь-яких положень про протилежне в уповноваженні, уповноваження автоматично не втрачає свою силу vis-а-vis Офісу у разі смерті особи, яка його надала.

7. Якщо Офіс повідомляють про призначення представника, найменування/прізвище й ім’я та робочу адресу представника зазначають відповідно до статті 2(1)(e) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626. Якщо представник, якого вже призначили, з’являється в Офісі, такий представник повинен вказати прізвище й ім’я та ідентифікаційний номер, присвоєний представнику Офісом. Якщо одна сторона призначила декілька представників, вони можуть, незважаючи на будь-які положення в їхніх уповноваженнях про протилежне, діяти спільно або окремо.

8. Призначення або уповноваження асоціації представників вважають призначенням або уповноваженням будь-якого представника, який практикує у такій асоціації.

Стаття 75. Зміни і доповнення до списку професійних представників

1. Відповідно до статті 120(5) Регламенту (ЄС) 2017/1001 запис щодо професійного представника видаляють автоматично:

(a) у разі смерті або недієздатності професійного представника;

(b) якщо професійний представник більше не є громадянином однієї з держав-членів ЄЕП, окрім випадків, коли Виконавчий директор надав звільнення відповідно до статті 120(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(d) якщо професійний представник більше не має права, зазначеного у першому реченні статті 120(2)(c) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

2. Запис про професійного представника призупиняється з власної ініціативи Офісу, якщо право представника представляти фізичних чи юридичних осіб в Офісі Бенілюксу з інтелектуальної власності або в центральному офісі держави-члена з промислової власності, як зазначено у першому реченні статті 120(2)(c) Регламенту (ЄС) 2017/1001, призупинено.

3. Якщо умови для видалення запису більше не існують, особу, запис про яку видалено, необхідно, на запит, за наявності сертифіката відповідно до статті 120(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, відновити у списку професійних представників.

4. Офіс Бенілюксу з інтелектуальної власності та відповідні центральні офіси держав-членів з промислової власності повинні негайно повідомити Офіс про будь-які відповідні події, зазначені у параграфах 1 та 2, якщо їм відомо про них.

РОЗДІЛ XIV

ПРОЦЕДУРИ ЩОДО МІЖНАРОДНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ МАРОК

Стаття 76. Колективні марки та сертифікаційні марки

1. Без обмеження статті 193 Регламенту (ЄС) 2017/1001, якщо міжнародна реєстрація із зазначенням Союзу розглядається як колективна марка ЄС або як сертифікаційна марка ЄС відповідно до статті 194(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, повідомлення про попередню відмову ex officio також видають відповідно до статті 33 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626 у таких випадках:

(a) якщо існує одна з підстав для відмови, передбачених у статті 76(1) чи (2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) у поєднанні з параграфом 3 зазначеної статті або у статті 85(1) чи (2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 (984_003-17) у поєднанні з параграфом 3 зазначеної статті;

(b) якщо норми, які регулюють використання марки, не подано відповідно до статті 194(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

2. Повідомлення про зміни та доповнення до норм, які регулюють використання марки відповідно до статей 79 і 88 Регламенту (ЄС) 2017/1001 опубліковують у Бюлетні торговельних марок Європейського союзу.

Стаття 77. Провадження за запереченням

1. Якщо внесено заперечення проти міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу відповідно до статті 196 Регламенту (ЄС) 2017/1001, повідомлення про заперечення повинно містити:

(a) номер міжнародної реєстрації, проти якої подається заперечення;

(b) зазначення товарів чи послуг, вказаних у міжнародній реєстрації, проти якої подається заперечення;

(d) вимоги, встановлені у статті 2(2)(b)-(h) цього Регламенту.

2. Стаття 2(1), (3) і (4) та статті 3-10 цього Регламенту застосовуються для цілей провадження за запереченням, пов’язаного з міжнародними реєстраціями із зазначенням Союзу, за таких умов:

(a) будь-яке покликання на заявку на реєстрацію торговельної марки ЄС необхідно читати як покликання на міжнародну реєстрацію;

(b) будь-яке покликання на відкликання заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС необхідно читати як покликання на відмову від міжнародної реєстрації стосовно Союзу;

3. Якщо повідомлення про заперечення подають до завершення одномісячного строку, зазначеного у статті 196(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, повідомлення про заперечення вважають поданим у перший день після завершення одномісячного строку.

4. Якщо необхідно, щоб власника міжнародної реєстрації представляли у провадженні в Офісі відповідно до статті 119(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, та якщо власник міжнародної реєстрації ще не призначив представника у розумінні статті 120(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, сповіщення про заперечення для власника міжнародної реєстрації відповідно до статті 6(1) цього Регламенту повинно містити запит на призначення представника у розумінні статті 120(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001 протягом двох місяців від дати повідомлення про сповіщення.

Якщо власник міжнародної реєстрації не призначив представника протягом зазначеного строку, Офіс ухвалює рішення про відмову в охороні міжнародної реєстрації.

5. Процедуру заперечення призупиняють, якщо попередня відмова ex officio в охороні видана відповідно до статті 193 Регламенту (ЄС) 2017/1001. Якщо попередня відмова ex officio привела до ухвалення рішення про відмову в охороні марки, яке набуло сили як остаточне, Офіс не переходить до ухвалення рішення та повертає збір за заперечення, а також не ухвалює рішення про розподіл витрат.

Стаття 78. Повідомлення про попередню відмову на підставі заперечення

1. Якщо повідомлення про заперечення проти міжнародної реєстрації внесено до Офісу відповідно до статті 196(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 або якщо заперечення вважають внесеним відповідно до статті 77(3) цього Регламенту, Офіс видає повідомлення про попередню відмову в охороні на підставі заперечення Міжнародному бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності ("Міжнародне бюро").

2. Повідомлення про попередню відмову в охороні на підставі заперечення повинно містити:

(a) номер міжнародної реєстрації;

(b) зазначення того, що відмова ґрунтується на факті подання заперечення разом з покликанням на положення статті 8 Регламенту (ЄС) 2017/1001, на яке спирається заперечення;

3. Якщо заперечення ґрунтується на заявці на торговельну марку або на реєстрації, повідомлення, зазначене у параграфі 2, повинно містити такі дані:

(a) дату подання, дату реєстрації та дату пріоритету, за наявності;

(b) номер подання та номер реєстрації, якщо він відрізняється;

(d) відтворення марки;

(e) список товарів чи послуг, на яких ґрунтується заперечення.

4. Якщо попередня відмова стосується лише частини товарів чи послуг, повідомлення, зазначене у параграфі 2, повинно містити зазначення таких товарів чи послуг.

5. Офіс повідомляє Міжнародне бюро про таке:

(a) якщо внаслідок провадження за запереченням попередню відмову було відкликано, факт охорони марки у Союзі;

(b) якщо рішення про відмову в охороні марки набуло сили як остаточне після оскарження відповідно до статті 66 Регламенту (ЄС) 2017/1001 або подання позову за статтею 72 Регламенту (ЄС) 2017/1001, факт того, що марці відмовлено в охороні у Союзі;

(c) якщо відмова, зазначена у пункті (b), стосується лише частини товарів чи послуг, товари чи послуги, для яких торговельна марка перебуває під охороною у Союзі.

6. Якщо видано більше ніж одну попередню відмову для однієї реєстрації відповідно до статті 193(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 або параграфу 1 цієї статті, повідомлення, зазначене у параграфі 5 цієї статті, стосується повної або часткової відмови в охороні марки згідно зі статтями 193 і 196 Регламенту (ЄС) 2017/1001.

Стаття 79. Заява про надання охорони

1. Якщо Офіс не видав попереднє повідомлення ex officio про відмову згідно зі статтею 193 Регламенту (ЄС) 2017/1001, і протягом строку заперечення Офісом не було отримано жодного заперечення, зазначеного у статті 196(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, а також Офіс не видав попередню відмову ex officio в результаті розгляду поданих третьою особою зауваг, Офіс надсилає заяву про надання охорони до Міжнародного бюро, зазначаючи, що марка знаходиться під охороною в Союзі.

2. Для цілей статті 189(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 заява про надання охорони, зазначеної у параграфі 1 цієї статті, має таку саму силу, як заява Офісу про те, що повідомлення про відмову було відкликано.

РОЗДІЛ XV

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 80. Перехідні заходи

Положення Регламентів (ЄС) № 2868/95 та (ЄС) № 216/96 продовжують застосовувати до відкритих проваджень, якщо цей Регламент не застосовується відповідно до його статті 82, поки такі провадження не буде завершено.

Стаття 81. Скасування

Делегований регламент Комісії (ЄС) 2017/1430 скасувати.

Стаття 82. Набуття чинності та застосування

1. Цей Регламент набуває чинності на двадцятий день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

2. Він застосовний з дня набуття чинності, зазначеного у параграфі 1, окрім таких винятків:

(a) Статті 2-6 не застосовують до повідомлень про заперечення, внесених до 1 жовтня 2017 року;

(b) Статті 7 і 8 не застосовують до проваджень за запереченнями, змагальна частина яких почалася до 1 жовтня 2017 року;

(d) Статтю 10 не застосовують до запитів на доведення використання, зроблених до 1 жовтня 2017 року;

(e) Розділ III не застосовують до запитів на внесення змін і доповнень, зроблених до 1 жовтня 2017 року;

(f) Статті 12-15 не застосовують до заявок на анулювання або визнання недійсності чи запитів на відчуження, внесених до 1 жовтня 2017 року;

(g) Статті 16 і 17 не застосовують до проваджень, змагальна частина яких почалася до 1 жовтня 2017 року;

(h) Статтю 18не застосовують до призупинень, здійснених до 1 жовтня 2017 року;

(i) Статтю 19 не застосовують до запитів на доведення використання, зроблених до 1 жовтня 2017 року;

(j) Розділ V не застосовують до оскаржень, внесених до 1 жовтня 2017 року;

(k) Розділ VI не застосовують до усних проваджень, розпочатих до 1 жовтня 2017 року, або письмових доказів, якщо строк їх пред’явлення розпочався до зазначеної дати;

(l) Розділ VII не застосовують до повідомлень, здійснених до 1 жовтня 2017 року;

(m) Розділ VIII не застосовують до сповіщень, отриманих до 1 жовтня 2017 року;

(n) Розділ IX не застосовують до строків, установлених до 1 жовтня 2017 року;

(o) Розділ X не застосовують до скасувань рішень, ухвалених до 1 жовтня 2017 року, або до анулювань записів у Реєстрі, внесених до зазначеної дати;

(p) Розділ XI не застосовують до призупинень, запит на які подали сторони або які здійснив Офіс до 1 жовтня 2017 року;

(q) Розділ XII не застосовують до проваджень, перерваних до 1 жовтня 2017 року;

(r) Статтю 73 не застосовують до заявок на торговельні марки ЄС, отриманих до 1 жовтня 2017 року;

(s) Статтю 74 не застосовують до представників, призначених до 1 жовтня 2017 року;

(t) Статтю 75 не застосовують до записів у списку професійних представників, зроблених до 1 жовтня 2017 року;

(u) Розділ XIV не застосовують до зазначень торговельних марок ЄС, здійснених до 1 жовтня 2017 року.

Цей Регламент обов’язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню у всіх державах-членах.

Вчинено у Брюсселі 5 березня 2018 року.

(-4) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2424 від 16 грудня 2015 року про внесення змін до Регламенту Ради (ЄС) № 207/2009 про торговельну марку Співтовариства та Регламент Комісії (ЄС) № 2868/95 про імплементацію Регламенту Ради (ЄС) № 40/94 про торговельну марку Співтовариства та про скасування Регламенту Комісії (ЄС) № 2869/95 про збори, які підлягають сплаті Офісу гармонізації внутрішнього ринку (торговельні марки і зразки) (OВ L 341, 24.12.2015, с. 21).

(-5) Делегований регламент Комісії (ЄС) 2017/1430 від 18 травня 2017 року про доповнення Регламенту Ради (ЄС) № 207/2009 про торговельну марку Європейського Союзу та про скасування Регламентів Ради (ЄС) № 2868/95 і (ЄС) № 216/96 (OB L 205, 08.08.2017, с. 1).

(-6) Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2017/1431 від 18 травня 2017 року щодо детальних правил імплементації певних положень Регламенту Ради (ЄС) № 207/2009 про торговельну марку Європейського Союзу (OB L 205, 08.08.2017, с. 39).

(-7) Рішення від 13 березня 2007 року, справа C-29/05P, OHIM/Kaul GmbH, (ARCOL/CAPOL), ECLI:EU:C:2007:162, параграфи 42-44; рішення від 18 липня 2013 року, справа C-621/11P, New Yorker SHK Jeans GmbH & Co. KG/OHIM, (FISHBONE/FISHBONE BEACHWEAR), ECLI:EU:C:2013:484, параграфи 28-30; рішення від 26 вересня 2013 року, справа C-610/11P, Centrotherm Systemtechnik GmbH/OHIM, (CENTROTHERM), ECLI:EU:C:2013:593, параграфи 85-90 та 110-113; рішення від 3 жовтня 2013 року, справа C-120/12P, Bernhard Rintisch/OHIM, (PROTI SNACK/PROTI), ECLI:EU:C:2013:638, параграфи 32 і 38-39; рішення від 3 жовтня 2013 року, справа C-121/12P, Bernhard Rintisch/OHIM, (PROTIVITAL/PROTI), ECLI:EU:C:2013:639, параграфи 33 і 39-40; рішення від 3 жовтня 2013 року, справа C-122/12P, Bernhard Rintisch/OHIM, (PROTIACTIVE/PROTI), ECLI:EU:C:2013:628; параграфи 33 і 39-40; рішення від 21 липня 2016 року C-597/14P, EUIPO/Xavier Grau Ferrer, ECLI:EU:C:2016:579, параграфи 26-27.

(-10) Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2018/626 від 5 березня 2018 року щодо детальних правил імплементації певних положень Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1001 про торговельну марку Європейського Союзу та про скасування Делегованого регламенту (ЄС) 2017/1431 (OB L 104, 24.04.2018, с. 37).

(-11) Регламент Ради (ЄЕС, Євратом, ЄСВС) № 259/68 від 29 лютого 1968 року щодо Положення про персонал для посадовців й Умов працевлаштування інших службовців європейських співтовариств і щодо спеціальних заходів, тимчасово застосовних до посадовців Комісії (Умови працевлаштування інших службовців) (OB L 56, 04.03.1968, с. 1).

ДЕЛЕГОВАНИЙ РЕГЛАМЕНТ КОМІСІЇ (ЄС) 2018/625

від 5 березня 2018 року

на доповнення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1001 про торговельну марку Європейського Союзу та про скасування Делегованого регламенту (ЄС) 2017/1430