2а-5179/11/2320 Про визнання недійсним рішення сільської ради про розгляд скарг громадян села з приводу суміжного землекористування - 27.09.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 05 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Хацьківської сільської ради Черкаського району Черкаської області, третя особа ОСОБА_4, про визнання рішення недійсним, -

ОСОБА_3 звернулася до Черкаського районного суду Черкаської області із позовом до Хацьківської сільської ради Черкаського району Черкаської області та просила визнати недійсним рішення відповідача №6-10 від 05.05.2003 року «Про розгляд скарг громадян села з приводу суміжного землекористування»стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Постановою Черкаського районного суду Черкаської області від 05 грудня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що згідно ст. 55 КАС України є правонаступником своєї матері, і, відповідно, усі дії, вчинені до її вступу є обов'язковими для неї у тій же мірі, що й для особи, яку замінила.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, на 6 сесії ХХІV скликання на підставі протоколу від 23.04.2003 року прийняла рішення за №6-10 від 05.05.2003 року «Про розгляд скарг громадян села з приводу суміжного землекористування», яким було вирішено залишити у користуванні громадян ОСОБА_5 0,0672 га земельної ділянки та ОСОБА_6 -0,145 га земельної ділянки.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.09.2011 року, ОСОБА_3 успадкувала від своєї матері -ОСОБА_6 житловий будинок з по господарськими житловими спорудами АДРЕСА_1

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення жодним чином не порушує права позивача.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого:

Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом, або за результатами аукціону. Надання земельних ділянок у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ст. 123 ЗК України).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачка вважає незаконним та таким, що порушує її права рішення про надання у користування земельної ділянки третій особі, оскільки згідно протоколу зборів управління від 18.05.1985 року №2 у користування її матері передана земельна ділянка площею 0,15 га. Вважає, що набувши право власності на житловий будинок, має право на земельну ділянку у розмірі саме 0,15 га. на підставі ст.120 ЗК України.

Дійсно, у відповідності до ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, розміщений на земельній ділянці, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій розміщений такий будинок, без зміни її цільового призначення. Однак, право землекористування до складу спадкової маси включене бути не може, з підстав, визначених ст. 1219 ЦК України, -оскільки є особистим майновим правом.

За приписами ч.3 ст.126 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Водночас, належним чином оформлено документи на право постійного користування земельною ділянкою, -не було.

Крім того, згідно приписів ЗК (2768-14) , що був чинний за життя матері позивачки та на момент прийняття протоколу зборів управління від 18.05.1985 року №2 - Земельного Кодексу Української РСР від 08.07.1970 року (2874а-07) , -земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування, а дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються (ст.3). Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно -шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу -в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів (ст.20).

За приписами п.3 ч.1 ст. 78 Земельного кодексу Української РСР, робітники, службовці і інші громадяни, які проживають у сільській місцевості (але не працюють у сільському господарстві), користуються присадибними земельними ділянками, включаючи площу, зайняту будівлями, у таких розмірах: -не більше 0,15 гектара, а на поливних землях - не більше 0,08 гектара на сім'ю.

Присадибні ділянки в попередніх розмірах зберігаються за вказаними в пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті робітниками і службовцями при переході їх на пенсію по старості чи інвалідності, а також за сім'ями робітників і службовців, що призвані на дійсну строкову службу в ряди Збройних Сил СРСР або пішли вчитися, - на весь строк перебування на військовій службі або в учбовому закладі (ч.2 вказаної вище статті). Збереження права користування земельною ділянкою із збереженням попередніх розмірів нормами ЗК Української РСР (2874а-07) встановлено не було.

В свою чергу, питання користування присадибною земельною ділянкою при переході права власності на жилий будинок, розташований у сільській місцевості, було врегульоване ст. 106 ЗК, згідно якої перехід права власності на жилий будинок, розташований у сільському населеному пункті, не тягнув за собою переходу права користування присадибною земельною ділянкою. Надання присадибної земельної ділянки особі, до якої перейшло право власності на жилий будинок згідно вказаної норми провадилося на загальних підставах відповідно до вимог цього Кодексу (2768-14) (ч.1). У випадках переходу в спадщину права власності на розташований у сільському населеному пункті жилий будинок до спадкоємців, якщо вони не мають права на одержання в установленому порядку присадибної земельної ділянки, а також придбання громадянами, які постійно проживають у містах і селищах міського типу, жилого будинку в сільській місцевості для сезонного або тимчасового проживання або наявності у них у цій місцевості жилого будинку на праві особистої власності, який вони бажають використовувати для зазначеної мети, цим особам надається у користування земельна ділянка для утримання жилого будинку і виробництва сільськогосподарської продукції в порядку і розмірах, що визначаються законодавством Союзу РСР (ч.2).

З аналізу наведеного, стосовно інтересу позивачки на земельну ділянку у розмірі, в якому її було надано у користування матері у 1985 році, -отримавши в спадок будинок, позивачка набула права власності лише на нерухоме майно, передане у спадок -будинок.

Таким чином, право користування земельною ділянкою у розмірі 0,15 га в період з 1985 року по 2003 рік, -стосувалося безпосередньо особи гр. ОСОБА_6 та не передалося у спадщину.

Особисті сервітути встановлюються на користь конкретної особи і призначені забезпечити їй певні можливості, які в даній ситуації не можуть бути їй забезпечені в інший спосіб. Тому право, яке надає особистий сервітут має особистісний характер і не може переходити в порядку правонаступництва. Зі смертю особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут на чуже майно сервітутне право припиняється.

Водночас, за приписами ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця.

Із наведеного вбачається, що право користування мала лише померла гр. ОСОБА_6, яка з 2003 року (з дати прийняття оскаржуваного позивачкою рішення) і до моменту смерті жодних дій, спрямованих на набуття права власності на земельну ділянку у розмірі саме 0,15 га не вчиняла. Більше того, ОСОБА_6 з позовом до ОСОБА_4 не зверталася.

Що стосується позивачки, право користування земельною ділянкою нею належним чином не оформлене, тобто вона є неналежним позивачем у справі.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів приходить висновку, що доводи позовної заяви не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а оскаржуване рішення жодним чином не порушує прав та інтересів позивачки.

Таким чином, допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи колегією суддів не виявлено, суд повно і правильно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини, що склалися між сторонами, і дав їм належну правову оцінку, -з огляду на що підстави до скасування судового рішення відсутні.