Справа "Клімов та Сливоцький проти України" (Заяви № 51100/17 та № 69370/17)

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Клімов та Сливоцький проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяви, подані у дати, зазначені у таблиці в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) вказаними в ній особами (далі - заявники),

рішення повідомити про наведені у пункті 1 скарги Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані М. Сокоренко,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 02 лютого 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заявники стверджували, посилаючись на статті 3 і 13 Конвенції, що вони зазнали жорстокого поводження з боку працівників міліції з метою отримання від них неправдивих зізнавальних показань, а також що розслідування їхніх відповідних скарг було неефективним. Відповідні факти індивідуальних заяв детально наведені в таблицях у додатку.

2. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

3. Заявники скаржилися на жорстоке поводження з ними працівників міліції та на непроведення належного розслідування їхніх відповідних скарг. Вони посилалися на статті 3 і 13 Конвенції.

4. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Баришева проти України" (Barysheva v. Ukraine), заява № 9505/12, пункт 45, від 14 березня 2017 року), вважає, що відповідні скарги мають розглядатися лише за статтею 3 Конвенції.

5. Уряд стверджував, що перший заявник, п. П.В. Клімов (заява № 51100/17), подав свою скаргу передчасно, оскільки розслідування на національному рівні усе ще тривало. Уряд не висунув жодних заперечень щодо прийнятності скарги, поданої другим заявником, п. М.В. Сливоцьким (заява № 69370/17).

6. Розглянувши наявні документи і доводи сторін у контексті встановлених у його практиці принципів (див., зокрема, рішення у справах "Каверзін проти України" (974_851) (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 91-98 і 172-180, від 15 травня 2012 року, та "Бєлоусов проти України" (974_989) (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункти 48-49 і 56-58, від 07 листопада 2013 року), Суд вважає, що п. Клімов надав національним органам влади належні можливості для розгляду його тверджень, а тому заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту слід відхилити.

7. Суд також вважає, що твердження заявників не є ані явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

8. Розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див. рішення у справі "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90 та 114-123, ЄСПЛ 2015), Суд вважає, що на національному рівні заявники висунули правдоподібні скарги на жорстоке поводження. Ці скарги призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне та ретельне розслідування для встановлення походження стверджуваних тілесних ушкоджень заявників, а також встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження про жорстоке поводження виявляться правдивими.

9. З огляду на прогалини у доказовій базі та суперечності у матеріалах справ на національному рівні та у фактичних доводах сторін (див. конкретні відомості в таблицях у додатку), Суд вбачає за неможливе встановити поза розумним сумнівом, що заявники отримали тілесні ушкодження, перебуваючи під контролем працівників міліції, як стверджувалося. Суд вважає, що труднощі у встановленні суті тверджень заявників про жорстоке поводження спричинені непроведенням органами державної влади ефективного розслідування їхніх скарг (див., зокрема, рішення у справах "Попа проти Молдови" (Popa v. Moldova), заява № 29772/05, пункти 39 та 45, від 21 вересня 2010 року, "Грімайловс проти Латвії" (Grimailovs v. Latvia), заява № 6087/03, пункти 109 та 119, від 25 червня 2013 року, та згадане рішення у справі "Баришева проти України" (Barysheva v. Ukraine), пункт 55).

10. З наявних у Суду документів вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не вказували на серйозні спроби встановити відповідні факти.

11. Суд зазначає, що в згаданому рішенні у справі "Каверзін проти України" (974_851) (Kaverzin v. Ukraine), пункти 173-180) він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цих заяв і свою попередню практику Суд вважає, що ці заяви є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.

12. Отже, Суд вважає, що ці скарги свідчать про порушення статті 3 Конвенції.

13. Заявники висунули вимоги щодо справедливої сатисфакції на підставі статті 41 Конвенції (відомості див. в таблицях у додатку).

14. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити заявникам суми, зазначені у таблицях в додатку. Він відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

15. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції.

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 02 березня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду (980_067) .

ДОДАТОК