Справа "Солейко проти України" (Заява № 78181/12)

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Солейко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Івана Джеліч (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Арнфінн Бордсен (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 78181/12), яку 30 листопада 2012 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Наталія Петрівна Солейко, 1952 року народження, що проживає у м. Вінниці (далі - заявниця), та яку її представляв п. А. Киченок - юрист, який практикує у м. Києві,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який на той момент представляв його Уповноважений, п. Іван Ліщина, про скаргу на стверджуване порушення права заявниці бути обраною кандидатом на вільних виборах за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 10 лютого 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується стверджуваного порушення пасивного виборчого права заявниці за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції.

2. Заявниця балотувалася як кандидат від опозиційної партії "Батьківщина" на парламентських виборах 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі № 11. Заявниця посіла друге місце, програвши вибори самовисуванцю. Заявниця звернулася з адміністративним позовом проти окружної виборчої комісії (далі - ОВК), висунувши обвинувачення у серйозних порушеннях у процесі підрахунку голосів (у тому числі підробці великої кількості бюлетенів під час їхнього зберігання в ОВК, які спочатку були підраховані на її користь, а також подальшому перерахунку голосів без належних гарантій проти зловживань). Вона стверджувала, що точні результати голосування можна було визначити на підставі примірників протоколів дільничних виборчих комісій (далі - ДВК) і згідно з протоколами вона була законним переможцем. Адміністративні суди ухвалили рішення не на користь заявниці, встановивши, що перерахунок голосів був проведений у суворій відповідності до законодавства, тоді як запропонований заявницею альтернативний спосіб визначення результатів голосування не ґрунтувався на законодавстві. Щодо тверджень заявниці про вчинення протиправних дій, то вони були відхилені як непідтверджені вироками. Адміністративний позов заявниці проти Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК) у зв’язку із затвердженням, як стверджувалося, недостовірних результатів голосування так само був безуспішним.

3. Звіт місії зі спостереження за виборами Бюро демократичних інститутів і прав людини Організації з безпеки та співробітництва в Європі (далі - ОБСЄ/БДІПЛ), опублікований у січні 2013 року, містив коментарі щодо процесу підрахунку результатів у згаданому ОВК, які відповідали твердженням заявниці. Зокрема, у ньому зазначалося, що "ОВК під час перерахунку результатів мажоритарного компоненту виборів у ДВК встановили, що велика кількість бюлетенів, що раніше рахувалися на користь [кандидатів]-лідерів, мали позначку більш, ніж за одного кандидата і тому вважалися недійсними; очевидно, що ці бюлетені були змінені у приміщенні [ОВК]". ОБСЄ/БДІПЛ також звернув увагу на нечіткість положень законодавства щодо перерахунку голосів. Зокрема, було незрозуміло, чи могли ОВК проводити перерахунок голосів, тільки якщо виборчі матеріали були розкриті до передання до ОВК, або якщо скарги про невідповідність під час підрахунку голосів або передання виборчих матеріалів надійшли не пізніше ніж на момент такого передання, або чи були зобов’язані ОВК проводити перерахунок, якщо були виявлені будь-які ознаки, що пакети з виборчими матеріалами були відкритими, навіть після того, як матеріали були належним чином упаковані на момент їхнього отримання ОВК.

4. Заявниця скаржилася за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції на те, що її право бути обраною кандидатом на вільних виборах було порушене внаслідок серйозних недоліків у процесі підрахунку результатів на рівні ОВК.

5. Уряд доводив, що твердження заявниці були ретельно розглянуті національними судами і у Суду не було підстав ставити під сумнів їхні висновки.

6. Суд зазначає, що скарга заявниці не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

7. Загальні відповідні принципи наведені, зокрема, в рішеннях у справах "Давидов та інші проти Росії" (Davydov and Others v. Russia), заява № 75947/11, пункти 271-277 та 283-288, від 30 травня 2017 року, та "Мугеманганго проти Бельгії" [ВП] (Mugemangango v. Belgium) [GC], заява № 310/15, пункти 67-73, від 10 липня 2020 року). Зокрема, Суд встановив, що проста помилка або порушення у виборчому процесі per se не означатиме несправедливість виборів, якщо було дотримано загальних принципів рівності, прозорості, неупередженості та незалежності в організації й управлінні виборами (див. згадане рішення у справі "Давидов та інші проти Росії" (Davydov and Others v. Russia), пункт 287). Концепція вільних виборів буде поставлена під загрозу лише за наявності доказів процедурних порушень, які могли б перешкодити вільному вираженню думки громадянами, а також відсутності ефективного розгляду таких скарг на національному рівні (там само, пункти 283-288).

8. Як підтверджено записами ОВК, ОВК отримала від ДВК усі пакети, пов’язані з виборами, не задокументувавши жодних проблем, а пошкодження цих пакетів і, можливо, бюлетенів у них, відбулося в приміщенні ОВК. Перерахунок голосів був проведений ОВК після скарги головного опонента заявниці, як стверджувалося, без чіткого визначення обсягу такого перерахунку та за відсутності прозорості. Було виявлено, що багато бюлетенів з голосами за заявницю також містили голоси за іншого кандидата, і тому були недійсними. Тоді як заявниця була кандидатом-переможцем згідно з результатами підрахунку ОВК голосів з перевагою у більш ніж 80% до перерви та подальшого перерахунку голосів, вона стала другою за результатами перерахунку голосів.

9. Немає сумнівів, що порушення, про які стверджувала заявниця, були достатньо серйозними, аби перешкодити вільному волевиявленню громадян під час виборів до органу законодавчої влади. У звіті ОБСЄ/БДІПЛ зі спостереження за виборами було вказано підтвердження достовірності таких тверджень. Однак національні суди формально відхилили твердження заявниці, не доклавши серйозних зусиль, аби, по-перше, з’ясувати, що сталося насправді, і, по-друге, розглянути можливість встановлення результатів виборів у спосіб, який був більш достовірним, ніж на підставі перерахунку голосів, який викликав серйозні питання.

10. Отже, було порушено статтю 3 Першого протоколу до Конвенції.

11. Заявниця вимагала такі суми в якості відшкодування матеріальної шкоди: 180 000 українських гривень (далі - грн) в якості відшкодування витрат, пов’язаних з її передвиборчою кампанією, і 243 000 грн - в якості невиплаченої заробітної плати. Причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і матеріальною шкодою, пов’язаною з передвиборчою кампанією заявниці, немає. Заявниця також не надала інформацію про різницю між заробітною платою, яку вона отримувала б як народний депутат, та іншим її доходом, який вона отримувала протягом відповідного періоду (див., для порівняння, рішення у справах "Ковач проти України" (974_452) (Kovach v. Ukraine), заява № 39424/02, пункт 66, ЄСПЛ 2008, та "Керімова проти Азербайджану" (Kerimova v. Azerbaijan), заява № 20799/06, пункт 64, від 30 вересня 2010 року). Отже, Суд відхиляє вимоги заявниці за цим пунктом.

12. Заявниця також вимагала 10 000 євро і поновлення провадження на національному рівні в якості відшкодування моральної шкоди. Суд вважає за розумне присудити їй 3 000 євро за цим пунктом.

13. Насамкінець, заявниця вимагала 1 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат. З огляду на наявні в нього документи та свою практику з цього питання Суд вважає за розумне присудити заявниці суму, яка вимагалася і яка має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок її представника.

14. Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено статтю 3 Першого протоколу до Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці такі суми та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 3 000 (три тисячі) євро в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii) 1 000 (одна тисяча) євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді (мають бути сплачені на банківський рахунок захисника заявниці, п. Киченка);

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду (980_067) .