Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням

У справі "Кайдалов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Івана Джеліч (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Арнфінн Бордсен (<...>), судді,

та Лів Тігерштедт (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 25 березня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою 30 березня 2020 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Відомості про заявника та інформація про заяву наведена в таблиці у додатку.

4. Заявник скаржився на те, що національні суди не забезпечили його участь у судових засіданнях під час розгляду цивільної справи, в якій він був стороною.

5. Заявник скаржився на те, що його право на справедливий розгляд справи було порушено у зв’язку з незабезпеченням національним судом належного та своєчасного повідомлення його про судові засідання під час розгляду цивільної справи, в якій він був стороною. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає:

"Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...".

6. Суд зазначає, що загальні принципи стосовно права ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, які гарантуються статтею 6 Конвенції, були наведені в низці попередніх рішень (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства" (Steel and Morris v. the United Kingdom), заява № 68416/01, пункти 59 і 60, ЄСПЛ 2005-II).

7. Заявник стверджував, що він не отримував повісток про виклик та/або не був своєчасно повідомлений про дату та місце проведення засідання у його справі. Суд повторює, що національні суди повинні докладати розумних зусиль для виклику сторін у судове засідання (див. рішення у справі "Колегови проти Росії" (Kolegovy v. Russia), заява № 15226/05, пункт 42, від 01 березня 2012 року, та ухвалу щодо прийнятності у справі "Бабунідзе проти Росії" (Babunidze v. Russia), заява № 3040/03, від 15 травня 2007 року). Сторони провадження також повинні вжити відповідних заходів для забезпечення ефективного отримання кореспонденції, яку можуть надсилати національні суди (див. рішення у справі "Періхан і Семопотамія Басін Яін А.С. проти Туреччини" (<...>), заява № 21377/03, пункт 38, від 21 січня 2014 року, ухвалу щодо прийнятності у справі "Бойко проти України" (Boyko v. Ukraine), заява № 17382/04, від 23 жовтня 2007 року, та рішення Комісії від 16 квітня 1998 року у справі "Дарнай проти Угорщини" (Darnay v. Hungary), заява № 36524/97). Крім того, Суд зазначив, що відсутність або наведення недостатніх причин у рішеннях національних судів стосовно доказів отримання заявником повісток про виклик, а також нездійснення національними судами оцінки питання необхідності відкладення розгляду справи до належного повідомлення заявника або відсутність розгляду характеру його юридичних вимог, який міг зробити присутність заявника непотрібною, не може бути виправдано ex post facto під час провадження у Суді, оскільки він не може підмінити собою національні суди, які мали у своєму розпорядженні докази (див. рішення у справі "Ганкін та інші проти Росії" (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та 3 інші заяви, пункти 41 і 42, від 31 травня 2016 року).

8. У керівній справі "Лазаренко та інші проти України" (Lazarenko and Others v. Ukraine), заява № 70329/12 та 5 інших заяв, від 27 червня 2017 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі надані матеріали та за відсутності яких-небудь доказів належного повідомлення заявника, Суд не вбачає жодних факту або аргументу, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що, перейшовши до розгляду суті справи заявника, не намагаючись з’ясувати, чи він знав або повинен був знати щонайменше дату та час проведення засідання, та, якщо він цього не знав, чи слід було відкласти розгляд справи, національні суди позбавили заявника можливості ефективно представити свою справу та не виконали свого обов’язку дотримуватися принципу справедливого судового розгляду, закріпленого у статті 6 Конвенції.

10. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

11. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

12. Зважаючи на наявні у нього документи та свою практику, Суд вважає за доцільне присудити суму, зазначену в таблиці у додатку.

13. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що вона свідчить про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з несправедливістю цивільного провадження.

3. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику суму, зазначену у таблиці в додатку; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 15 квітня 2020 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду (980_067) .

Додаток