Справа «Сукачов проти України» (Заява № 14057/17) - 30.01.2020 прийняття

10. З 12 липня 2012 року по 19 липня 2013 року заявник тримався у камері № 661, а з 21 листопада 2013 року по 08 травня 2014 року - у камері № 655. Згідно з його твердженнями обидві камери знаходилися у корпусному відділенні 6. Сторони не вказали, в якій із цих камер заявник тримався з 19 липня по 21 листопада 2013 року; заявник посилався на обидві камери. Загальна площа кожної камери становила 7,7 кв.м, з яких 6,7 кв.м були житловим простором, призначеним для двох осіб. Заявник зазначив, що доступний йому в камерах особистий житловий простір складав 3,35 кв.м, що свідчило про тримання у кожній камері разом з ним ще одного ув’язненого. Не оскарживши це твердження, Уряд зазначив, що не міг надати інформацію стосовно кількості ув’язнених, які трималися у цих камерах, оскільки відповідні записи були знищені після закінчення встановленого законом строку зберігання.

11. З 08 по 26 травня 2014 року заявника тримали у камері № 931, розрахованій на п’ятьох осіб, загальна площа якої складала 14,5 кв.м або 13 кв.м житлового простору. Заявник стверджував, що в цій камері трималося від чотирьох до п’яти ув’язнених. Не оскарживши це твердження, Уряд знову послався на відсутність відповідних записів.

12. З 26 травня 2014 року по 22 березня 2017 року заявника тримали у камері № 911, розрахованій на п’ятьох осіб, загальна площа якої складала 14,5 кв.м, або 13 кв.м житлового простору. У таблиці далі наведена надана Урядом інформація, не оскаржена заявником, про кількість ув’язнених, які трималися у камері в різні періоди з 01 січня 2015 року по 22 березня 2017 року. Сторони не надали точну інформацію про кількість ув’язнених у цій камері з 26 травня 2014 року по 01 січня 2015 року, заявник посилався на "чотирьох-п’ятьох ув’язнених", і Уряд це не оскаржив. З огляду на встановлені у справі "Муршіч проти Хорватії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункт 114, від 20 жовтня 2016 року, в останній колонці таблиці зазначено доступний заявнику особистий простір у камері в період з 01 січня 2015 року по 22 березня 2017 року (сторони не надали інформацію щодо періоду після останньої дати):

13. Згідно з первинними доводами заявника у зазначених камерах була погана вентиляція. Взимку вікна були зачинені так, щоб їх неможливо було відчинити, і до камер не надходило свіже повітря. З травня по жовтень рами з вікон знімалися і повітря у камерах ставало чистішим. Проте через часткову відсутність скла у камери залітали комарі, яких приваблювало штучне освітлення з камер, що ніколи не вимикалося. Туалет у камерах був відгороджений від житлової зони невисокою перегородкою. Камери не були обладнані сифонною системою водовідведення, в результаті чого в камері постійно зберігався неприємний запах. Ув’язнені могли приймати душ лише раз на тиждень. Душові кабіни були обладнані недостатньою кількістю кранів, з яких лише деякі зазвичай працювали. Часто було неможливо встановити прийнятну температуру води. Адміністрація не забезпечувала централізоване прання білизни та ув’язнені були змушені прати і сушити свою білизну у камерах. Камери постійно були вологими.

14. На підтримку своїх тверджень заявник надав п’ять фотографій камери № 911, зроблених ним та іншими ув’язненими. На фотографіях видно туалет з низькою перегородкою без дверей, рукомийник, стіл, лавку, п’ять ліжок і білизну, яка висить на мотузках. Заявник також посилався на письмові показання інших ув’язнених. Зокрема, А.Б., Р.Ш. та А.Є., які вочевидь трималися з ним у камері № 911 в невстановлений період, стверджували, що доступний простір у камері обмежувався проходом між ліжками шириною у 0,9 метра, якого було недостатньо для будь-якої фізичної активності. Вони також стверджували, що туалет був відгороджений від житлової зони лише стінкою висотою у 0,53 метра. Ув’язнені були змушені сховати туалет за "шторою", зробленою з постільної білизни. Туалетний отвір був закритий зробленою ув’язненими "грушею", оскільки з каналізаційної труби йшов неприємний запах. Ув’язнені також згадували про неналежну вентиляцію в камері та стверджували, що до камери залітала велика кількість комарів (оскільки влітку рами на вікнах були відсутні).

15. Заявник також посилався на письмові показання зазначених ув’язнених і двох інших ув’язнених (С.К. і К.З.) щодо загальної ситуації у Дніпровському СІЗО. Усі вони стверджували, що ув’язнені могли приймати душ лише раз на тиждень, душові кабіни були брудними, а деякі крани не працювали. Вони також підтвердили описану заявником ситуацію з пранням білизни. С.К. і К.З. також посилалися на переповненість, погане освітлення та вентиляцію у своїх власних камерах, антисанітарію, відсутність відокремлення туалету від житлової зони, ненадання предметів особистої гігієни, речей першої необхідності або миючих засобів, щоденні прогулянки тривалістю менше години у невеликому, брудному та вкритому пилом подвір’ї, погане харчування тощо.

16. Насамкінець, на підтримку своїх доводів про умови тримання під вартою у Дніпровському СІЗО, заявник посилався на доповіді Європейського Комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) за результатами його візитів до України у 2009 та 2013 роках (див. пункти 28 і 30) та на доповідь за 2012 рік, підготовлену представниками національного превентивного механізму (далі - НПМ; див. пункт 46), які відвідали СІЗО.

17. Згідно з твердженнями Уряду, який посилався на лист, підготовлений за його запитом адміністрацією Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - ДКВС) від 16 березня 2018 року, усі вказані заявником камери були у задовільному стані. Вони були обладнані сидячими та спальними місцями, а також необхідними меблями та іншим інвентарем. Ув’язнені мали можливість працювати з документами, їсти та відпочивати у камерах. Усі камери були обладнані санітарними вузлами, у тому числі рукомийниками та туалетами зі справним змивним механізмом, які були відгороджені від житлової зони стіною висотою 1,6 метри. Освітлення у камерах було увімкнено вдень і вночі, а вентиляція була належною. З 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. ув’язненим дозволялося безперервно спати; щоденні прогулянки за межами камер тривали одну годину; подвір’я для прогулянок для камер № 661 та № 655 було розміром 11,5 квадратних метрів, а для камер № 911 та № 931 - 15 та 30 квадратних метрів відповідно.

18. 02 грудня 2016 року заявник надіслав звернення народному депутату Верховної Ради України M., в якому скаржився, inter alia, на те, що побутові умови у Дніпровському СІЗО погіршилися та ув’язненим не дозволялося приймати душ протягом трьох тижнів. Він просив М. допомогти з організацією перевірки СІЗО. 22 грудня 2016 року М. звернувся до Генерального прокурора України з проханням вжити відповідних заходів і поінформувати його про них. 19 січня 2017 року прокурор області, якому було направлено звернення, поінформував М. та заявника, що за результатами проведеної внутрішньої перевірки твердження заявника не підтвердилися. Доступ до лазні та прального обслуговування ув’язнених було організовано відповідно до встановленого графіка, а жодних порушень у роботі котельні та душових не було.

19. 23 лютого 2017 року заявник звернувся до Генерального прокурора України зі скаргою, стверджуючи про неналежний розгляд його скарг щодо поганого стану душових і непроведення перевірки стану деяких з них. Він також стверджував, що міг приймати душ лише раз на тиждень.

20. 31 травня 2017 року прокурор області поінформував заявника, що проведена за його зверненням перевірка встановила, що доступ до лазні у СІЗО надавався відповідно до законодавства та встановленого графіка. Відповідно до національних стандартів використання лазні було доступним щонайменше раз на тиждень. Жодних перебоїв у роботі котельні та лазні встановлено не було. Санітарний та технічний стан душових був задовільним. Після опитування інших ув’язнених жодних скарг від них у зв’язку з цим виявлено не було.

B. Умови перевезення заявника та тримання під вартою у дні проведення судових засідань

21. Уряд зазначив, а заявник не оскаржував, що з листопада 2012 року по березень 2018 року останній 392 рази перевозився в автомобілі спеціального призначення з Дніпровського СІЗО до районного суду для участі у судових засіданнях у його кримінальній справі. Відстань від СІЗО до суду складала приблизно 26,5 км, і поїздка в один кінець тривала від сорока хвилин до півтори години.

22. Згідно з твердженнями заявника для перевезення ув’язнених зазвичай використовувалися такі транспортні засоби: мікроавтобус "ГАЗ" з двома камерами, призначеними для двох-трьох і трьох-чотирьох осіб відповідно; мікроавтобус "ГАЗ" з двома камерами розміром у 2,1-2,2 м-2 (для шести-десяти осіб) та 0,4 м-2 (для одного ув’язненого); мікроавтобус "ГАЗ" з трьома камерами, дві з яких були призначені для одного-трьох ув’язнених та одна - для чотирьох-п’яти; та мікроавтобус "ГАЗ" з чотирма камерами. У мікроавтобусах було недостатнє освітлення та вентиляція. Узимку в них було холодно, а влітку температура всередині піднімалася до 35-40 °С. У мікроавтобусах не було окремого місця для курців, тому некурці були змушені вдихати тютюновий дим. На підтримку своїх тверджень заявник надав вісім фотографій декількох мікроавтобусів, які демонстрували відсутність вікон у деяких з них. Він також посилався на доповідь НПМ за 2013 рік (див. пункт 47).

23. Згідно з твердженнями Уряду, який посилався на лист Національної поліції України від 27 березня 2018 року, складений, у свою чергу, на підставі проведеної 21 листопада 2017 року перевірки, заявника перевозили у таких транспортних засобах: мікроавтобус УАЗ 31519 з однією загальною камерою, призначеною для двох ув’язнених; мікроавтобус ГАЗ 27521 з однією загальною камерою, призначеною для чотирьох ув’язнених; мікроавтобус TK-AZU-1, призначений для перевезення семи ув’язнених, з однією загальною камерою та трьома одиночними камерами; мікроавтобус ГАЗ 2705-222, призначений для перевезення восьми ув’язнених, з двома загальними камерами; мікроавтобус Foton-BL 1043, призначений для перевезення дванадцятьох ув’язнених, з однією загальною камерою, двома камерами для двох ув’язнених і трьома одиночними камерами; та мікроавтобус ГАЗ 3307, призначений для перевезення двадцяти одного ув’язненого, з однією загальною камерою, двома камерами для двох ув’язнених і двома камерами для чотирьох ув’язнених. Зазначені транспортні засоби були облаштовані відповідно до національних і міжнародних стандартів. Кожна камера в них була обладнана штучним освітленням, яке протягом поїздок було постійно увімкнене. Вентиляція в камерах здійснювалася через установлені на кузові автомобіля вентиляційні отвори; ув’язнені могли регулювати їх для доступу свіжого повітря. Верхня та нижня частини дверей камер становили собою ґрати, через які також забезпечувався доступ до свіжого повітря. Автомобілі були обладнані обігрівачами. Записи за 2017 рік свідчили, що вентиляція та система опалювання були "доступними" в автомобілях спеціального призначення, і що вентиляційна система "працювала" в одному автомобілі, а системи опалювання - у трьох.

24. Після прибуття до районного суду заявник тримався у камерах, розташованих у кімнаті для очікування, де знаходилися місце для працівників конвою, три камери для ув’язнених і туалет. Уряд стверджував, і заявник не оскаржив, що кожна з камер була розміром 6 м-2 , обладнана лавками та мала штучне освітлення.

25. Згідно з твердженнями заявника у камерах для очікування не було доступу до свіжого повітря і природного освітлення, а також штучної вентиляції та столів. Ув’язненим дозволялося піти до туалету лише з дозволу працівника конвою, якщо у кімнаті для очікування перебувало від двох до трьох працівників. У камерах зазвичай трималося від трьох до семи ув’язнених. У дні проведення засідань заявник залишався у суді протягом більшої частини доби, оскільки мікроавтобус забирав ув’язнених із СІЗО о 08 год. 30 хв., але засідання починалися лише о 14 год. 20 хв. - 14 год. 30 хв. і закінчувалися о 17 год. 30 хв., після чого мікроавтобус забирав ув’язнених до СІЗО.

26. На підтримку своїх тверджень заявник надав чотири фотографії камер для очікування. Він також посилався на лист управління Державної судової адміністрації України від 25 травня 2015 року, який підтверджував відсутність у цих камерах штучної вентиляції. Заявник також посилався на доповіді НПМ за 2013 та 2014 роки (див. пункт 47).

II. ВІДПОВІДНІ МАТЕРІАЛИ РАДИ ЄВРОПИ, МІЖНАРОДНІ ТА НАЦІОНАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

A. Комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню

1. Загальні доповіді

27. У відповідних витягах із загальних доповідей КЗК зазначено:

2-а загальна доповідь (CPT/Inf (92) 3)

"46. Питання переповненості безпосередньо стосується компетенції КЗК. Всі служби та діяльність всередині установи виконання покарань зазнають негативного впливу, якщо в установі буде більше ув’язнених, ніж було передбачено для тримання у ній; загальний рівень життя в установі, можливо, суттєво погіршиться. Крім того, з матеріальної точки зору рівень переповненості установи виконання покарань або конкретної її частини може сам собою бути нелюдським або таким, що принижує гідність.

47. Вирішальне значення для добробуту ув’язнених відіграє задовільна програма їхньої діяльності (робота, навчання, спорт тощо)... [У]в’язнені, незважаючи на те, наскільки хорошими є створені для них побутові умови, не можуть бути просто залишені наодинці з самими собою...

48. Особливу увагу слід приділяти прогулянкам. Вимога про дозвіл ув’язненим перебувати щодня щонайменше одну годину на свіжому повітрі широко визнається основоположною гарантією... Також очевидно, що щоденне перебування на свіжому повітрі має відбуватись на розумно просторій ділянці; сама ділянка має бути, наскільки можливо, обладнана укриттям на випадок поганої погоди …

49. Доступ у будь-який час до нормальних туалетів, а також підтримання належних гігієнічних умов є важливими елементами створення гуманних умов …

50. КЗК хотів би додати, що його особливо турбує, коли він встановлює проблему переповненості у поєднанні з недостатнім режимом діяльності та неналежним доступом до туалетів/душових в одній установі виконання покарань. Загальний вплив таких умов на ув’язнених може виявитися вкрай негативним …".

7-а загальна доповідь (CPT/Inf (97) 10)

"13. Як КЗК зазначив у своїй 2-ій загальній доповіді, питання переповненості безпосередньо стосується компетенції Комітету (див. CPT/Inf (92) 3, пункт 46). Переповненість установи виконання покарань призводить до тісних і антисанітарних умов проживання; постійної відсутності приватності (навіть під час здійснення таких базових задач, як користування туалетом); зменшення діяльності поза межами камери, оскільки попит перевищує кількість наявних працівників і приміщень; перевантаження частин медичного обслуговування; посилення напруженості та, відповідно, більшого рівня насилля серед ув’язнених, а також між ув’язненими та працівниками. І цей список не є вичерпним.

КЗК вже неодноразово був змушений робити висновок, що негативний вплив переповненості призводить до нелюдських та таких, що принижують гідність, умов тримання під вартою …".

11-а загальна доповідь (CPT/Inf (2001) 16)

"28. Негативне явище переповненості пенітенціарних установ властиве пенітенціарним системам по всій Європі та серйозно підриває спроби поліпшити умови тримання під вартою. На негативних наслідках переповненості пенітенціарних установ вже акцентувалася увага в попередніх загальних доповідях. З поширенням діяльності КЗК на Європейському континенті Комітет зіткнувся з великою кількістю ув’язнених і пов’язаним з цим серйозним переповненням пенітенціарних установ. Те, що держава тримає за ґратами так багато своїх громадян, не може пояснюватись високим рівнем злочинності; відповідальним за це частково має бути загальний світогляд працівників правоохоронних і судових органів.

За таких обставин проблему не вдасться вирішити за рахунок зростання фінансових асигнувань для пенітенціарних установ. Натомість, слід переглянути чинне законодавство і практику щодо тримання під вартою під час досудового слідства та ухвалення вироків, а також щодо альтернативних позбавленню волі покарань. Саме такий підхід проголошений у Рекомендаціях Комітету міністрів № R (99) 22 про переповненість пенітенціарних установ і зростання кількості засуджених. КЗК дуже сподівається, що наведені у цьому важливому документі принципи дійсно будуть застосовані державами-членами; реалізація цих Рекомендацій вимагає пильного моніторингу з боку Ради Європи.

29. У низці країн, відвіданих представниками КЗК, зокрема у країнах центральної та східної Європи, житло для ув’язнених часто складається з розрахованих на велику кількість осіб жилих приміщень, де знаходяться всі або більшість зручностей, якими щодня користуються ув’язнені (такі як спальна та житлова зони, а також санітарні вузли). КЗК заперечує проти самого принципу такого розміщення приміщень у закритих пенітенціарних установах - і надто тоді, коли, як це часто трапляється, ув’язнені тримаються у відповідних жилих приміщеннях в умовах надзвичайної тісняви та антисанітарії … Перебування в розрахованих на велику кількість осіб жилих приміщеннях неодмінно передбачає відсутність приватності в ув’язнених у повсякденному житті … Всі ці проблеми ще більше загострюються, коли кількість ув’язнених, які тримаються під вартою, перевищує розумну місткість приміщень; крім того, у такій ситуації на об’єкти спільного користування такі, як рукомийники або туалети, покладається надмірне навантаження, а недостатня вентиляції для такої великої кількості осіб часто призводить до жахливих умов.

30. Представники КЗК часто наштовхувалися на такі пристрої на вікнах, як металеві віконниці, щити чи жалюзі, які позбавляють ув’язнених доступу до природного освітлення та не пропускають у приміщення свіже повітря. Вони найчастіше є характерною ознакою установ, де тримаються ув’язнені під час досудового слідства. КЗК повністю визнає, що стосовно певних категорій ув’язнених доцільним є вжиття додаткових заходів безпеки для запобігання ризику змови і/або злочинної діяльності... [Н]авіть у випадку необхідності вжиття таких заходів вони не мають позбавляти ув’язнених природного світла та свіжого повітря. Останні становлять основоположні елементи для життя, право на яке має кожний ув’язнений; крім того, відсутність цих елементів створює сприятливі умови для поширення захворювань - зокрема, туберкульозу …".

2. Доповіді щодо України

28. З 01 вересня 1997 року, коли Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (995_068) набрала чинності для України, делегації КЗК відвідували різні установи виконання покарань і слідчі ізолятори в Україні, у тому числі Дніпровське СІЗО (у 2009 та 2013 роках). Таким чином, у його доповіді від 2011 року (CPT/Inf (2011) 29) за результатами візиту до України 08-21 вересня 2009 року, КЗК зазначив (оригінальне виділення; примітки опущені):

"107. ... КЗК рекомендує, щоб органи влади України вжили активних заходів для забезпечення ув’язненим у Київському СІЗО організованої діяльності за межами камери (робота, відпочинок/спілкування, освіта, спорт). Також Комітет рекомендує вжити заходів для будівництва більш підходящих подвір’їв, щоб ув’язнені могли займатися спортивними вправами, а також забезпечити спортивний інвентар для виконання вправ у приміщенні та надворі …

109. На момент відвідання делегацією в СІЗО у м. Дніпропетровську трималися 2 900 осіб (у тому числі 220 жінок і 63 неповнолітні) при офіційній місткості 3 456 осіб. Ця кількість включала 26 засуджених до довічного позбавлення волі. СІЗО слугувало транзитним пунктом для засуджених, яких переводили з однієї пенітенціарної установи до іншої та щомісячно через нього проходило близько 5 000 осіб.

Ув’язнені були розміщені у 10 будівлях різного віку та конфігурації. З огляду на те, що візит до установи носив цільовий характер, і був зосереджений на новоприбулих ув’язнених і засуджених до довічного позбавлення волі, у делегації склалася думка про побутові умови тримання тільки стосовно кількох будівель.

110. У нещодавно відремонтованому блоці (відділення 6 і 7) у камерах площею близько 7 м-2 зазвичай трималося 2, а іноді 3 ув’язнених. У камерах було достатньо природного світла, яке надходило через великі вікна, а доступ до електричного освітлення та вентиляції також був належним. Кожна камера була обладнана відгородженим санітарним вузлом і рукомийником. Цей блок, так званий блок "євро-стандарту", вважався адміністрацією взірцем.

У чотириповерховій будівлі, в якій трималися під вартою жінки (відділення 10) і деякі чоловіки (відділення 9), як зауважила делегація, камери були менш переповнені, ніж у Київському СІЗО (наприклад, у камері площею близько 15 м-2 трималося 6 жінок, а у камері розміром 33 м-2 трималося 13 ув’язнених). Обладнання камер (подвійні двоярусні ліжка, шафи, відгороджений санітарний вузол) не викликали жодних конкретних зауважень. Проте предметом стурбованості делегації стало те, що вікна всіх камер були обладнані міцними металевими віконницями, що значно обмежувало доступ природного світла. КЗК вітає негайні заходи, вжиті адміністрацією СІЗО для демонтажу металевих ставень з усіх вікон у камерах у відділеннях 9 і 10 після зауваження делегації після закінчення візиту до СІЗО у м. Дніпропетровську.

КЗК рекомендує Дніпропетровському СІЗО докласти зусиль для зменшення переповненості, аби забезпечити не менше 4 м-2 житлової площі на одного ув’язненого в багатомісних камерах.

111. Як і у Київському СІЗО, більшість ув’язнених проводила майже весь час зачиненою в камерах без будь-якої належної діяльності. Перша рекомендація, надана у пункті 107, також стосується Дніпропетровського СІЗО.".

29. КЗК також дав такі загальні рекомендації органам влади України:

"- розгляд пропозицій щодо внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05) та Кримінального кодексу України (2341-14) має вважатися пріоритетом, його мета має полягати у скороченні тривалості судових проваджень у кримінальних справах і ретельнішому описі обставин, за яких може бути обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою …

- слід докласти зусиль для вдосконалення підготовки суддів і прокурорів для сприяння використанню альтернативних ув’язненню запобіжних заходів …

- у своїх зусиллях по боротьбі з переповненістю в установах виконання покарань органи влади України повинні керуватися Рекомендацією Rec(99)22 Комітету міністрів Ради Європи щодо переповненості в’язниць і збільшення кількості ув’язнених, Рекомендацією Rec(2000)22 щодо вдосконалення реалізації європейських правил стосовно громадських санкцій та заходів, Рекомендацією Rec(2003)22 про умовно-дострокове звільнення (994_665) та Рекомендацією Rec(2006)13 щодо застосування тримання під вартою, умов, в яких воно відбувається, та запровадження гарантій проти зловживань …

- органи влади України повинні якнайшвидше переглянути закріплені у законодавстві норми щодо особистого простору на кожного ув’язненого та забезпечити надання щонайменше 4 м-2 простору на особу у багатомісних камерах у всіх установах під керівництвом Державного департаменту України з питань виконання покарань (у тому числі СІЗО) …

- органи влади України мають активізувати свої зусилля для вдосконалення програм діяльності засуджених та осіб, взятих під варту. Метою повинно бути забезпечення обом категоріям ув’язнених можливості проводити значну частину доби (8 або більше годин) поза межами камери, займаючись різноманітною важливою діяльністю …".

30. У своїй доповіді від 2014 року (CPT/Inf (2014) 15) за результатами візиту до України 09-21 жовтня 2013 року Комітет зауважив таке (оригінальне виділення; примітки опущені):

"118. Делегація КЗК здійснила повторні візити до Київського, Дніпропетровського, Одеського та Сімферопольського СІЗО, в яких ув’язнені / засуджені, які ще не відбували свої покарання, складали приблизно 90% або більше від загальної кількості ув’язнених цих установ. Насамперед, слід зазначити, що на момент візиту у 2013 році ці установи діяли за меншої місткості, аніж офіційна, хоча визначення місткості усе ще ґрунтувалося на національному стандарті у 2,5 м-2 особистого простору на ув’язненого: …

• Дніпропетровське СІЗО вміщувало 1 777 ув’язнених (у тому числі 129 жінок та 24 підлітків) за офіційної місткості 3 519 місць; …

119. КЗК із задоволенням зазначає, що в оглянутих делегацією камерах відвіданих установ усім ув’язненим було надано власне ліжко. Крім того, у багатьох камерах відповідних установ було дотримано стандарт у 4 м-2 особистого простору на одного ув’язненого у багатомісних камерах. Як працівники установ, так і ув’язнені, з якими розмовляла делегація, позитивно оцінили значне зменшення кількості ув’язнених і збільшення площі особистого простору в камерах у контексті прийняття нового КПК України і набрання ним чинності.

Однак ... делегація КЗК помітила локалізовану переповненість в усіх відвіданих установах. Наповненість у багатьох камерах не тільки не відповідала стандартам КЗК щодо 4 м-2 простору на одного ув’язненого, але й порушувала українські стандарти, оскільки у деяких багатомісних камерах на одного ув’язненого припадало всього лише 1,5 м-2 особистого простору (наприклад, 38 осіб трималися у камері Київського СІЗО площею приблизно 57 м-2, не враховуючи простір, який займав розташований у камері туалет; чотири ув’язнених трималися у камері Одеського СІЗО площею приблизно 7 м-2, не враховуючи простір, який займав розташований у камері туалет)...

Делегація зазначила, що у Дніпропетровському СІЗО металеві ставні, прикріплені до вікон камер у відділеннях 9 і 10, були зняті після візиту у 2009 році. Були вжиті заходи для здійснення поступових ремонтних робіт у камерах; більшість житлових приміщень дійсно була у поганому стані, камери мали погану вентиляцію та були брудними. Крім того, туалети в камерах були відгороджені лише частково...

c. прогулянки

122. У всіх відвіданих СІЗО ув’язнені мали доступ до щоденних одногодинних прогулянок (дві години для підлітків). Однак подвір’я для прогулянок, які оглянула делегація КЗК, часто були замалими для передбаченої місткості та серйозних фізичних навантажень (наприклад, 9,5 м-2 для двох ув’язнених або 34 м-2 для 12 ув’язнених у Київському СІЗО) ...

d. програми діяльності

123. Філософія, на якій ґрунтується режим, застосовний до осіб, що тримаються під вартою, наведено у статті 7 Закону України "Про попереднє ув’язнення" (3352-12) . Зокрема, головними характерними рисами режиму тримання під вартою є "ізоляція" осіб, взятих під варту, постійний нагляд за ними і дотримання правил щодо їхнього роздільного тримання. Таким чином, діяльність, на яку мають право особи, взяті під варту, полягає переважно у перегляді телепрограм (у випадку наявності телевізора), настільних іграх, читанні книг або журналів і доступі до релігійної літератури.

Нещодавно ухвалені Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів (z0445-13) Державної кримінально-виконавчої служби України вказують, що особи, взяті під варту, повинні мати доступ до загальної освіти незалежно від їхнього віку. Проте якщо особа, взята під варту, бажає працювати, необхідно отримати дозвіл від слідчого або судді …

124. У ході візиту у 2013 році делегація виявила, що практично нічого не змінилося у забезпеченні діяльності поза межами камери для осіб, взятих під варту. Більшість осіб, взятих під варту, були зачинені в камерах протягом двадцяти трьох годин на добу, та їм майже нічим було зайнятися (наприклад, дивитися телевізор або читати книжки). Лише кільком жінкам, взятим під варту, було дозволено працювати (наприклад, у м. Києві), тоді як жодному з опитаних ув’язнених не була запропонована участь в якій-небудь освітній діяльності. Як і під час попередніх візитів, єдиним винятком були взяті під варту неповнолітні, які мали доступ до певної шкільної освіти, спілкування та спортивної діяльності протягом вихідних...

126. Висновки делегації протягом візиту 2013 року чітко вказують, що прийняття / набрання сили новим КПК України та інші нещодавно вжиті заходи сприяли ліквідації масової, надмірної переповненості у відвіданих установах. Слід подякувати за це органам влади України. Проте переповненість залишається проблемою для багатьох ув’язнених, які усе ще мають у своєму розпорядженні дуже обмежений особистий простір (тобто менше 4 м-2 на одного ув’язненого) у камерах, умови в яких часто виявлялися поганими. Крім того, більшість осіб, взятих під варту, трималися у таких камерах протягом 23 годин на добу без повноцінної діяльності поза межами камери або значного стимулу здійснювати щоденні прогулянки. Окрім того, мало хто з них міг підтримувати контакт з родичами. Ця ситуація ще гірша в низки ув’язнених, які вже упродовж декількох років тримаються у таких умовах відповідно до старого КПК України. Коротко кажучи, загальний ефект цих умов та обмежень для багатьох ув’язнених міг вважатися формою нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження.

127. У контексті цих зауважень КЗК рекомендує ... органам влади України вжити подальші заходи для того, щоб:

• посилити свої зусилля для досягнення мети надання щонайменше 4 м-2 особистого простору на ув’язненого в багатомісних камерах і не поміщати більше одного ув’язненого до камер площею 6 м-2 (без урахування простору, який займає розташований у камері туалет) у відвіданих СІЗО, зокрема шляхом більш рівномірного розподілу ув’язнених між наявними житловими приміщеннями, зменшення передбаченої місткості відповідно до національних стандартів і перегляду офіційної місткості зазначених установ відповідно;…

• реалізувати програми переобладнання/ремонту у старих будівлях Київського та Дніпропетровського СІЗО; …

• забезпечити під час здійснення програм переобладнання/ремонту повне відокремлення туалетів/санвузлів у камерах (наприклад, до стелі); …

• забезпечити, щоб ув’язнені мали можливість щодня отримувати фізичне навантаження; це потребуватиме збільшення подвір’їв для прогулянок. За можливості наявні подвір’я, розташовані на дахах житлових блоків, необхідно замінити подвір’ями, розташованими на землі;

• ... слід вжити заходів для гарантування, що під час розробки та будівництва нових СІЗО/ житлових блоків для осіб, взятих під варту, забезпечуватимуться належні умови для прогулянок на подвір’ях, розташованих на землі, спілкування з ув’язненими з інших камер, роботи, навчання та здійснення інших видів важливої діяльності ...".

31. КЗК також неодноразово визнавав загальні проблеми щодо умов тримання під вартою в Україні. Зокрема, у своїй доповіді від 2017 року (CPT/Inf (2017) 15) за результатами візиту до України 21-30 листопада 2016 року він стверджував, що органи влади України повідомили йому про поточну реорганізацію пенітенціарної системи та заходи, вжиті для зменшення рівня переповненості пенітенціарних установ. Зокрема, органи державної влади планували закрити деякі старі СІЗО та продати старі будівлі і землю приватним інвесторам, які після цього мали побудувати нові слідчі ізолятори. КЗК схвалив реформи, але закликав органи державної влади посилити свої зусилля для подальшого зменшення кількості осіб, взятих під варту. Він зауважив:

"... на жаль, зазначені реформи ще не вплинули на ситуацію осіб, взятих під варту. Зокрема, на момент візиту все ще діяла стара неналежна норма щодо особистого простору на одного ув’язненого у СІЗО (2,5 м-2), а складні правила розподілення різних категорій осіб, взятих під варту, продовжували спричиняти локалізовану переповненість у відвіданих слідчих ізоляторах …".

32. Тому КЗК закликав органи влади України вжити рішучих заходів для перегляду законодавства та режиму для осіб, взятих під варту. Він також зауважив (оригінальне виділення; примітки опущені):

"... найбільш вражаючою особливістю відвіданих СІЗО були жахливі побутові умови, зокрема, в Одеському, Хмельницькому та Київському СІЗО (за позитивним винятком відділень для неповнолітніх у Хмельницькому та Київському СІЗО). Умови у Київському та Одеському СІЗО ще більше погіршилися з останніх візитів КЗК у вересні 2014 року та жовтні 2013 року відповідно, і наразі їх можна вважати нелюдськими та такими, що принижують гідність. Наведена ситуація погіршувалася повним відключенням або поганою роботою опалення в цих установах.

Умови були дещо кращими у Харківському СІЗО, хоча залишалися доволі поганими через вік і технічний стан будівель. Комітет рекомендує продовжувати поточний ремонт Харківського СІЗО, який за існуючого технічного стану найбільшою можливою мірою включав би перетворення камер великої місткості на менші за розміром житлові приміщення. Таке перетворення має також бути метою всіх інших СІЗО (і, за необхідності, всіх інших пенітенціарних установ) в Україні.

Крім того, у КЗК викликає серйозне занепокоєння те, що в усіх відвіданих СІЗО особам, взятим під варту, зазвичай не пропонувалося жодної діяльності поза межами камери, окрім одногодинних прогулянок раз на добу.".

33. Нещодавно, у доповіді від 2018 року (CPT/Inf (2018) 41) за результатами візиту до України 08-21 грудня 2017 року КЗК зазначив (оригінальне виділення; примітки опущені):

"9.... КЗК із занепокоєнням зазначає, що після 7-го періодичного візиту до України (та 14 візитів у цілому) було вжито мало або не вжито взагалі заходів для реалізації декількох давно сформульованих рекомендацій, у тому числі щодо пенітенціарної системи, зокрема стосовно побутових умов, правової норми про особистий простір для осіб, взятих під варту, режиму для осіб, взятих під варту …

КЗК повинен підкреслити, що у випадку відсутності прогресу у реалізації його рекомендацій, Комітету доведеться розглянути можливість застосування пункту 2 статті 10 Конвенції (995_004) . Проте КЗК сподівається, що рішучі дії органів влади України для реалізації його рекомендацій зроблять такий крок непотрібним...

54. Делегація здійснила повторний візит до Київського слідчого ізолятора (далі - Київське СІЗО); крім того, вперше відвідала Чернівецький слідчий ізолятор № 33 (далі - Чернівецьке СІЗО), Івано-Франківський слідчий ізолятор № 12 (далі - Івано-Франківське СІЗО), Львівський слідчий ізолятор № 19 (далі - Львівське СІЗО) ...

Загальний опис Київського СІЗО наведений у доповідях про попередні візити. На момент візиту у 2017 році в установі трималося 2 371 ув’язнених ... та її офіційна місткість становила 2 474 місць. Проте ця місткість включала колишнє жіноче відділення, яке не працювало через пошкодження внаслідок пожежі; фактично в установі було 2 200 придатних для використання місць, що свідчило про її офіційну переповненість.

Чернівецьке СІЗО є старою побудованою австрійцями пенітенціарною установою, і пам’яткою архітектури, розташованою у центрі міста. Ізолятор був відкритий у 1819 році, частково пошкоджений протягом Другої світової війни та пережив масштабну реконструкцію у 1950-х роках (коли його було підключено до електрики, каналізації та системи централізованого опалення). При офіційній місткості у 304 особи в установі трималося 198 ув’язнених, які проживали в одному (двоповерховому) блоці ...

Івано-Франківське СІЗО, яке почало працювати у 1918 році, розташоване у центрі міста на відносно невеликій площі поряд з міським відділом поліції, прокуратурою та судом. Офіційна місткість установи становить 401 особу і в ній трималося 380 засуджених ...

Львівське СІЗО з офіційною місткістю у 900 осіб розташоване у центрі міста у будівлі колишнього монастиря, побудованого у 17-му столітті та перетвореного на установу виконання покарань у 1784 році. Ця пам’ятка архітектури складається з двох триповерхових блоків і декількох прибудов (будівля адміністрації, медична частина, кухня тощо), у ньому тримався 821 засуджений...

55. На початку візиту високопосадовці з Міністерства юстиції України поінформували делегацію про прогрес у здійсненні пенітенціарної реформи, яка, inter alia, включала розробку нового законодавства (наприклад, новий проєкт Закону України "Про пенітенціарну систему", який має визначити заново місію служби та зробити більший наголос на меті реабілітації ув’язнених, розробці нового проєкту правил внутрішнього розпорядку СІЗО та виправних колоній, проєкту Закону України для полегшення умовно-дострокового звільнення та створення служби пробації) і підготовці документа під назвою "Паспорт реформ", який міститиме цілі подальших реформ пенітенціарної системи.

На жаль, більшість з цих заходів все ще знаходилися на початковій стадії прийняття та/або реалізації, а зазначені проєкти законів розглядалися Радою без чіткої вказівки, коли їх буде прийнято. Водночас, з моменту скасування "Закону Савченко" (838-19) у травні 2017 року кількість ув’язнених, як повідомляється, знову почала зростати - особливо у СІЗО, деякі з яких знову стали переповненими, навіть у порівнянні з офіційною нормою особистого простору на одного ув’язненого (наприклад, у м. Києві, див. пункт 54). Міністерство юстиції України намагалося вжити заходів для вирішення цієї проблеми, наприклад, плануючи відкрити нові відділення для ув’язнених у деяких виправних колоніях з вільними приміщеннями.

Ситуацію ще більше ускладнило те, що незважаючи на дуже погані, інколи дійсно жахливі (див. пункт 62) умови тримання під вартою у виправних колоніях, Міністерство мало дуже обмежений бюджет на переобладнання та ремонт, що змушувало начальників установ самостійно залучати кошти від приватних спонсорів, органів місцевого самоврядування та благодійних фондів, і навіть власні кошти ув’язнених (та їхніх родичів). Фактично, бюджет кримінально-виконавчої служби на 2018 рік був меншим, ніж на 2017 рік, незважаючи на збільшення кількості ув’язнених і постійне погіршення побутових умов. Крім того, прогресу в реалізації планів щодо продажу нерухомості установ (описаних у ... доповіді про ad hoc візит у 2016 році) майже не було.

56. КЗК бажає наголосити, що добре обізнаний про загальні труднощі та виклики, що стоять перед Україною. Проте з огляду на драматичну ситуацію у щонайменше деяких відвіданих пенітенціарних установах Комітет вважає за необхідне невідкладно вжити реальних заходів для досягнення позитивних змін у пенітенціарній системі.

У контексті встановлених протягом цього візиту фактів, а особливо щодо Київського СІЗО, яке було предметом безпосереднього розгляду, ... КЗК закликає органи влади України приділити першочергову увагу реалізації всіх заходів, зазначених у пункті 55. Це потребуватиме створення системи належної міжвідомчої координації (у тому числі з Міністерством фінансів України) та реалістичного плану заходів з точними строками і виділеним на їхню реалізацію бюджетом.

Комітет також закликає органи влади України продовжити докладати зусилля для зменшення кількості ув’язнених, зокрема шляхом ширшого використання альтернативних триманню під вартою під час досудового слідства запобіжних заходів.

57. Щодо ситуації осіб, взятих під варту, КЗК шкодує, що досі діє неналежна норма особистого простору на одного ув’язненого у СІЗО (2,5 м-2). Крім того, досі не відбулося жодних змін у режимі осіб, взятих під варту, який ґрунтувався на концепції "ізоляції" без жодного зв’язку між камерами, та немає нічого, що б навіть віддалено нагадувало програму цілеспрямованої діяльності поза межами камери. Комітет закликає органи влади України вжити рішучих заходів для перегляду законодавства та режиму для осіб, взятих під варту, з врахуванням наведених зауважень та давно сформульованих Комітетом рекомендацій ...

62. Найбільш вражаючою рисою відвіданих установ (усіх, окрім Кременчуцької виховної колонії для неповнолітніх ...) були у цілому погані або навіть жахливі побутові умови, зокрема у м. Київ і м. Львів.

Ситуація у Київському СІЗО навіть погіршилися після попереднього візиту КЗК у листопаді 2016 року, оскільки ... наразі воно стало переповненим (навіть відповідно до національного стандарту у 2,5 м-2 особистого простору на одну особу, взяту під варту) і в деяких камерах ув’язнених було більше, ніж ліжок (наприклад, у камерах № 21 та № 32), у зв’язку з чим ув’язнені були змушені спати по черзі. Незважаючи на періодичні спроби провести невеликий ремонт (зазвичай з використанням коштів самих ув’язнених), стан блоків погіршився, камери були погано освітлені, мали погану вентиляцію, часто були напівзруйнованими та брудними (найбільше в "карантинних" і транзитних відділеннях), а вся інфраструктура (електрика, водопостачання, каналізація) була майже в аварійному стані.

Коротко кажучи, для більшої частини контингенту установ (окрім жінок і неповнолітніх) умови у Київському СІЗО могли вважатися нелюдськими та такими, що принижували гідність.

63. ... наприкінці візиту делегація послалася на пункт 5 статті 8 Конвенції (995_068) та попросила органи влади України впродовж 3 місяців надати Комітету детальний план дій, в якому будуть зазначені точні строки та сума виділених коштів для вирішення ситуації у Київському СІЗО.

У листі від 05 квітня 2018 року органи влади України поінформували КЗК про вжиті та заплановані заходи у відповідь на зазначені прямі зауваження. Вони включали проведення технічної оцінки, розробку детальних планів реконструкції та підготовку кошторису витрат для усунення всіх недоліків в побутових умовах у Київському СІЗО. Комітет схвалює ці плани, але з жалем зазначає, що, як вбачається, жодні конкретні фінансові ресурси не були виділені на реалізацію цих робіт, які вказувалися як такі, що залежали від отримання коштів і не мали точних строків виконання.

З огляду на дійсно повністю неприйнятну ситуацію у Київському СІЗО КЗК закликає органи влади України реконструювати/переобладнати Київське СІЗО без подальших затримок. У цьому контексті слід також вжити заходів для забезпечення кожного ув’язненого власним ліжком.

64. Побутові умови у Львівському СІЗО характеризувалися значною мірою застарілою інфраструктурою старих будівель, і ситуація погіршилася через повну відсутність бюджету для ремонту, що призводило, inter alia, до неодноразових перебоїв в електро- та водопостачанні.

Камери зазвичай були напівзруйнованими, а меблі, матраци та простирадла - зношеними. Крім того, у деяких камерах було душно та волого, особливо у великих. У багатьох камерах було тісно (наприклад, 14 ув’язнених трималися у камері площею 50 м-2 з урахуванням санвузла; шість ув’язнених проживали у камері площею приблизно 16 м-2), а доступ як до природного, так і до штучного освітлення залишав бажати кращого.

Позитивним було те, що камери переважно були чистими. Умови були дещо кращими в камерах для жінок і неповнолітніх (у камерах знаходилися душові та вони не були переповненими).

65. Згідно з твердженнями начальника Львівського СІЗО тривали переговори з міською радою та приватним інвестором щодо закриття установи та переведення ув’язнених до нової спеціалізованої установи на окраїні міста. Комітет хотів би отримати більше інформації про ці плани та перспективи їхньої реалізації …

67. Побутові умови були дещо кращими у Чернівецькому та Івано-Франківському СІЗО, які були менш переповненими.

Завдяки наполегливим зусиллям начальника СІЗО у пошуках спонсорів житлові приміщення Чернівецького СІЗО поступово ремонтувалися (приблизно 40% з усіх камер уже відремонтовано), а умови у відремонтованих камерах були доволі хорошими, у тому числі вони мали повністю відокремлені санвузли і навіть (у деяких камерах, здебільшого для жінок і неповнолітніх) душові. Невідремонтовані камери були напівзруйнованими (але чистими), як і загальні душові. Начальник повідомив делегації, що система централізованого опалення та система водовідведення потребували негайного ремонту, проте установа не мала для цього коштів, як і для заміни старих та зламаних меблів. Однак найбільшою проблемою було протікання даху, яке швидко руйнувало будь-які позитивні результати проведеного в камерах ремонту.

Результати нещодавнього ремонту також були помітні в Івано-Франківському СІЗО (так само проведеного лише завдяки отриманню начальником допомоги від органу місцевого самоврядування та деяких місцевих компаній), і деякі з камер були відремонтовані із залученням допомоги ув’язнених. Проте більшість житлових приміщень знаходилися у поганому стані (у тому числі меблі), в камерах було дуже душно, темно та не дуже чисто.

68. ... КЗК закликає органи влади України негайно виділити достатньо коштів з державного бюджету Львівському, Чернівецькому та Івано-Франківському СІЗО … і продовжити без затримок ремонт/реконструкцію цих установ для усунення зазначених недоліків; це повинно включати, де можливо, перетворення великих спальних приміщень на камери меншого розміру. Див. також рекомендацію [у] пункті 57 ...

70. Більшість туалетів у камерах відвіданих установ досі були лише частково відокремленими. Крім того, як правило, ув’язнені мали доступ до душу лише раз на тиждень, предмети гігієни (окрім мила) не надавалися безкоштовно, а в усіх відвіданих установах, окрім Кременчуцького СІЗО, делегація почула скарги ув’язнених на погану якість їжі. КЗК рекомендує вжити заходів для усунення цих недоліків ...

71. Давно сформульовані рекомендації КЗК щодо створення режиму для осіб, взятих під варту, на жаль, залишаються невиконаними (див. також пункт 57).

Як і протягом попередніх візитів, переважна більшість осіб, взятих під варту, проводила до 23 годин на добу зачиненими в камерах без жодної організованої діяльності. Ув’язнені мали доступ до одногодинних (двогодинних для жінок і неповнолітніх) прогулянок раз на добу у невеликих, гнітючих і напівзруйнованих подвір’ях, які, до того ж, зазвичай розташовувалися на дахах блоків для ув’язнених, та з яких можна було побачити лише небо.

Єдиними іншими розвагами для ув’язнених був перегляд телепрограм або прослуховування радіо у своїх камерах, читання книг і газет, а також настільні ігри зі співкамерниками ...

73. ... КЗК закликає органи влади України посилити свої зусилля для розробки програм діяльності для засуджених та ув’язнених, зокрема щодо праці, навчання та професійної підготовки ...

Комітет також закликає органи влади України без подальшої затримки вжити заходів у відвіданих СІЗО (та загалом в усіх слідчих ізоляторах) для збільшення кількості та покращення подвір’їв для прогулянок …".

B. Комітет міністрів Ради Європи

1. Загальні документи

34. 30 вересня 1999 року Комітет міністрів ухвалив Рекомендацію № R (99) 22 щодо переповненості в’язниць і зростання кількості ув’язнених, яка передбачає, зокрема:

"Враховуючи, що переповненість в’язниць і зростання кількості ув’язнених становлять серйозну проблему для адміністрацій цих установ і системи кримінального правосуддя в цілому, як з точки зору прав людини, так і ефективного управління пенітенціарними установами;

Враховуючи, що ефективне управління контингентом ув’язнених залежить від таких факторів, як загальна криміногенна ситуація, пріоритети у боротьбі зі злочинністю, діапазон передбачених у кодексах покарань, тяжкість обраних покарань, частота використання громадських санкцій та заходів, використання тримання під вартою під час досудового слідства, ефективність і результативність органів кримінального правосуддя і, не в останню чергу, ставлення суспільства до злочину та покарання ...

Рекомендує Урядам держав-членів:

- вжити всіх необхідних заходів під час перегляду їхнього законодавства та практики щодо переповненості в’язниць і зростання кількості ув’язнених, застосовувати принципи, викладені в Додатку до цієї рекомендації ...

Додаток до Рекомендації № R (99) 22

I. Основні принципи

1. Позбавлення волі слід розглядати як крайню санкцію або захід, а тому воно має передбачатися тільки для серйозних правопорушень, коли інші санкції та заходи є явно недостатніми.

2. Розширення приміщень в’язниць повинно бути радше винятковою мірою, оскільки зазвичай це навряд стане довгостроковим вирішенням проблеми переповненості. Країни, в яких місткість в’язниць може бути достатньою в цілому, але погано пристосованою до місцевих потреб, повинні намагатися досягнути більш раціонального розподілення місць у в’язницях ...

II. Боротьба з браком місць у в’язницях

6. Для уникнення надмірного рівня переповненості необхідно встановити максимальну місткість пенітенціарних установ.

7. В умовах переповненості особливий акцент варто зробити на людській гідності, на заохоченні адміністрацій в’язниць застосовувати гуманне і позитивне поводження, на повному визнанні ролі працівників, а також на ефективних сучасних підходах до управління. Відповідно до Європейських пенітенціарних правил, особлива увага повинна приділятись кількості доступного ув’язненим вільного простору, гігієні та санітарії, наданню достатнього та відповідним чином приготованого харчування, охороні здоров’я ув’язнених і можливості прогулянок ...

III. Заходи щодо стадії досудового слідства

Уникнення кримінального переслідування - Зменшення застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства

10. Необхідно вживати відповідні заходи для повної реалізації принципів, встановлених у Рекомендації № R (87) 18 щодо спрощення кримінального правосуддя. Зокрема, це передбачає, що держави-члени з урахуванням їхніх власних конституційних принципів або правових традицій, застосовуватимуть принцип дискреційного судового переслідування (або заходів, що мають ту саму мету) і використовуватимуть спрощені процедури та позасудове врегулювання як альтернативи судовому переслідуванню у відповідних справах для уникнення повного кримінального переслідування.

11. Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства та його тривалість повинні бути зведені до мінімуму, враховуючи інтереси правосуддя. Для цього держави-члени мають гарантувати, що їхнє законодавство та практика узгоджуються з відповідними положеннями Європейської Конвенції з прав людини (995_004) та практикою її контролюючих органів, а також керуватися принципами, встановленими в Рекомендації № R (80) 11 про тримання під вартою під час досудового слідства, зокрема щодо підстав, за яких може застосовуватися такий запобіжний захід.

12. Якнайширше мають застосовуватися альтернативи триманню під вартою під час досудового слідства, такі як домашній арешт правопорушника, обмеження на виїзд або доступ до конкретного місця без дозволу, внесення застави або нагляд і допомога відомства, визначеного судовим органом. У зв’язку з цим слід звернути увагу на можливості контролю за виконанням вимоги залишатись у визначеному місці за допомогою електронних пристроїв для стеження.

13. Для сприяння ефективному та гуманному використанню запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства необхідно передбачити належні фінансові і людські ресурси, а також у разі потреби розробити відповідні процесуальні засоби та управлінські методи.".

35. 11 січня 2006 року Комітет міністрів переглянув Європейські пенітенціарні правила (Рекомендація Rec (2006) 2), спочатку ухвалені 12 лютого 1987 року. Такими були його рекомендації державам - членам Ради Європи щодо мінімальних стандартів, застосовних до осіб, взятих під варту під час досудового слідства, та засуджених. Їхні відповідні частини передбачають:

"1. Під час поводження з усіма особами, позбавленими волі, необхідно поважати їхні права людини.

2. Особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі чи взяті під варту.

3. Обмеження, накладені на осіб, позбавлених волі, повинні бути мінімально необхідними та відповідати тій законній меті, з якою вони накладалися.

4. Тримання ув’язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів ...

Розподіл та розміщення

18.1. Розміщення ув’язнених, і зокрема надання місць для сну, повинно проводитися з повагою до людської гідності та, у разі можливості, із забезпеченням усамітнення, а також відповідно до санітарно-гігієнічних вимог з урахуванням кліматичних умов, у тому числі площі, кубатури приміщення, освітлення, опалення та вентиляції.

18.2. У всіх будівлях, де ув’язнені повинні мешкати, працювати або збиратися:

a. вікна мусять бути достатньо великими, аби ув’язнені могли читати або працювати при природному освітленні в нормальних умовах, та має забезпечуватися приплив свіжого повітря, крім випадків, коли наявна відповідна система кондиціонування повітря;

b. штучне освітлення має відповідати загальноприйнятим технічним нормам; та

c. має бути передбачена система сигналізації, яка дозволяє ув’язненим без затримки зв’язуватися з персоналом.

18.3. Конкретні мінімальні вимоги щодо питань, перерахованих у пунктах 1 і 2, визначаються національним законодавством.

18.4. Національне законодавство мусить передбачати механізми для гарантування, що ці мінімальні вимоги не порушуються внаслідок перенаповнення в’язниць.

18.5. Зазвичай уночі ув’язнені тримаються в окремих камерах, за винятком тих випадків, коли їм зручніше розташовуватися разом з іншими ув’язненими.

18.6. Спільне розміщення допускається лише в тому випадку, коли приміщення є придатним для цього та ув’язнені, які проживають там, можуть спілкуватися одне з одним.

18.7. Наскільки це можливо, ув’язненим має надаватися вибір перед поміщенням до спільного спального приміщення.

18.8. Під час ухвалення рішення щодо поміщення ув’язненого до конкретної в’язниці або до конкретного її відділення слід належним чином враховувати необхідність тримання під вартою:

a. підслідних окремо від засуджених;

b. ув’язнених чоловіків окремо від жінок; та

c. молодих ув’язнених окремо від ув’язнених старшого віку.

18.9. Можуть бути зроблені винятки з вимог про роздільне тримання, передбачених у пункті 8, для надання ув’язненим можливості спільно брати участь в організованій діяльності, проте ці групи мають завжди розділятися на ніч, якщо тільки ув’язнені не згодні триматися разом та адміністрація в’язниці не вважає, що це буде найкраще відповідати інтересам всіх ув’язнених.

18.10. Заходи безпеки під час розміщення всіх ув’язнених повинні бути мінімально обмежуючими з урахуванням ризику втечі або заподіяння ув’язненими шкоди собі або іншим.

19.1. Всі частини кожної в’язниці мають завжди триматися в порядку та чистоті.

19.2. Під час поміщення ув’язнених камери в’язниці або інші приміщення, до яких вони розподілені, повинні бути чистими.

19.3. Ув’язнені повинні мати безперешкодний доступ до санітарних вузлів, які відповідають вимогам гігієни та дозволяють усамітнитися.

19.4. Ванних і душових повинно бути достатньо, аби кожен ув’язнений міг користуватися ними при температурі, яка відповідає клімату, і, якщо можливо, щодня, але не менш двох разів на тиждень (або частіше, якщо це необхідно) для підтримання гігієни.

19.5. Ув’язнені повинні тримати себе, свій одяг і спальні місця в чистому та охайному вигляді.

19.6. Адміністрація в’язниці має забезпечувати їх відповідними предметами, у тому числі туалетними речами, інвентарем і засобами для прибирання.

19.7. Слід передбачити спеціальні заходи для задоволення санітарних потреб жінок.

Фізичні вправи та дозвілля

27.1. Кожен ув’язнений мусить мати можливість займатися фізичними вправами на свіжому повітрі не менше години щодня, якщо дозволяє погода.

27.2. Мають бути передбачені інші можливості для заняття ув’язненими фізичними вправами на випадок поганої погоди.

27.3. Належним чином організована діяльність щодо підтримки фізичної форми та надання можливостей для належного заняття фізичними вправами і дозвіллям мають бути невід’ємною складовою частиною внутрішнього розпорядку в’язниці.

27.4. Адміністрація в’язниць має сприяти такій діяльності шляхом надання відповідного обладнання та інвентарю.

27.5. Адміністрація в’язниць має вживати заходів для організації спеціальної діяльності для ув’язнених, які цього потребують.

27.6. Потрібно надавати ув’язненим можливості для проведення дозвілля, включаючи спорт, ігри, культурні заходи, хобі та інші його форми, а також, наскільки можливо, слід дозволяти ув’язненим самим організовувати такі заходи.

27.7. Ув’язнені мають право спілкуватися один з одним під час занять і задля спільного проведення дозвілля ...".

2. Рішення щодо України

36. Протягом багатьох років питання умов тримання під вартою в Україні (яке було розглянуто в рамках так званих груп справ "Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), "Яковенко проти України" (974_438) (Yakovenko v. Ukraine), "Логвиненко проти України" (974_651) (Logvinenko v. Ukraine), "Ісаєв проти України" (Isayev v. Ukraine) та "Мельник проти України" (974_049) (Melnik v. Ukraine)) було на порядку денному Комітету міністрів. Відповідно до пункту 2 статті 46 Конвенції (995_004) Комітет міністрів розглянув заходи, вжиті органами влади України для виконання відповідних рішень Суду.

37. Так, під час 1144-го засідання, проведеного 04-06 червня 2012 року, заступники міністрів ухвалили таке рішення (CM/Del/Dec(2012)1144/27):

"Заступники

1. нагадали, що перше розглянуте у цих групах справ рішення було винесено Судом у 2005 році;

2. запропонували органам влади України терміново ухвалити комплексний план дій для вирішення структурних проблем, вказаних Судом у зв’язку з умовами тримання під вартою ..., а також для створення ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з ними ...

4. крім того, запропонував органам влади України також надати власну оцінку впливу вжитих наразі заходів і досягнутих цими заходами результатів ...".

38. Під час 1288-го засідання заступників міністрів, проведеного 06-07 червня 2017 року, Комітет міністрів ухвалив таке рішення (CM/Del/Dec(2017)1288/H46-35):

"Заступники

4. відзначили зобов’язання державних органів вжити послідовних заходів з метою вирішення комплексних питань, порушених у зазначених рішеннях, а також важливі законодавчі та інституційні реформи, які перебувають на стадії впровадження ...

6. стосовно умов тримання у СІЗО та виправних колоніях звернули увагу на впровадження системи пробації та наполегливо закликали державні органи надалі впроваджувати альтернативи триманню під вартою з метою зменшення переповнення установ виконання покарань;

7. наполегливо закликали державні органи зосередитися на розробці узгодженої стратегії боротьби з переповненням установ виконання покарань та усунення значних недоліків умов тримання під вартою, спираючись на відповідні рекомендації Європейського комітету з питань запобіганню катуванням (КЗК) і Комітету міністрів ...

10. звернули увагу на розробку законопроекту, спрямованого на впровадження превентивних і компенсаційних засобів юридичного захисту та наполегливо закликали державні органи продовжувати у постійній співпраці з Радою Європи вживати заходи з метою впровадження ефективного засобу юридичного захисту або поєднання таких засобів ...".

39. Під час 1302-го засідання заступників міністрів, проведеного 05-07 грудня 2017 року, Комітет міністрів ухвалив таке рішення (CM/Del/Dec(2017)1302/H46-37):

"Заступники

Щодо загальних заходів

Умови тримання у СІЗО

2. із задоволенням відзначили законодавчі та адміністративні заходи, що вживаються для реформування пенітенціарної системи, зокрема, зусилля, що спрямовані на повне впровадження системи пробації з метою зменшення загальної кількості ув’язнених;

3. рішуче закликали державні органи продовжувати запровадження цих реформ та зосередитися на розробці чіткої узгодженої стратегії боротьби з усіма недоліками матеріальних умов тримання в СІЗО, враховуючи при цьому рекомендації Європейського комітету з питань запобіганню катуванням [КЗК];

Впровадження ефективних засобів юридичного захисту

4. зважаючи на тривалий розгляд цього питання, державним органам необхідно терміново вжити рішучих заходів для впровадження як превентивних, так і компенсаційних засобів юридичного захисту у відповідність до усталеної практики Європейського суду;

5. запропонували державним органам подати повну інформацію щодо змісту законопроекту, який знаходиться на розгляді в Парламенті, разом із наданням інформації щодо невирішених питань, до 21 грудня 2017 року ...".

40. Під час 1310-го засідання заступників міністрів, проведеного 13-15 березня 2018 року, Комітет міністрів ухвалив таке рішення (CM/Del/Dec(2018)1310/H46-24):

"Заступники

Щодо загальних заходів

4. із зацікавленістю відзначили інформацію, надану державними органами, щодо поточної реформи пенітенціарної системи; проте висловили жаль, що надана наразі інформація не є достатньо детальною, щоб продемонструвати конкретні результати як щодо зменшення переповненості так і поліпшення матеріальних умов тримання під вартою та доступу до медичної допомоги;

5. наполегливо закликали державні органи прийняти комплексну довгострокову стратегію вирішення цих проблем структурного характеру, спираючись на усталені рекомендації Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню [КЗК] і Комітету міністрів з цього питання;

6. висловили глибоке занепокоєння з приводу того, що незважаючи на неодноразові заклики Комітету, державні органи досі не вжили рішучих заходів для впровадження, на законодавчому рівні та на практиці, превентивних та компенсаційних заходів юридичного захисту у відповідність до усталеної практики Європейського суду; дійшли висновку, що відсутність прогресу та продовження надходження подібних заяв накладає на Суд непомірний тягар і підриває довіру до виконання органами державної влади своїх обов’язків щодо вирішення довготривалих питань, констатованих у численних рішеннях Суду;

7. вирішили відновити розгляд цих груп справ щонайпізніше на своєму 1331-му (DH) засіданні у грудні 2018 року, та, за відсутності інформації про конкретний досягнутий прогрес впровадження ефективних компенсаційних та превентивних заходів, дали Секретаріату вказівку підготувати проект Проміжної Резолюції для цього засідання.".

41. Оскільки жодного такого прогресу досягнуто не було і, зокрема, як вбачалося, законопроєкт, на який раніше посилалися органи державної влади, був відхилений та не розглядалися які-небудь його конкретні альтернативи (CM/Notes/1331/H46-33), під час 1331-го засідання, проведеного 04-06 грудня 2018 року, була ухвалена така тимчасова резолюція (CM/ResDH(2018)472):

"Комітет міністрів...

Беручи до уваги рішення [Суду] у групах справ проти України "Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), "Яковенко проти України" (974_438) (Yakovenko v. Ukraine), "Логвиненко проти України" (974_651) (Logvinenko v. Ukraine), "Ісаєв проти України" (Isayev v. Ukraine) та "Мельник проти України" (974_049) (Melnik v. Ukraine), ... передані Комітетові для здійснення нагляду за їх виконанням відповідно до статті 46 Конвенції (995_004) ;

Нагадуючи, що проблеми, виявлені у цих справах, зокрема, нелюдське та/або таке, що принижує гідність поводження, якого зазнали заявники з огляду на переповненість у камерах, неналежні умови тримання під вартою та ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою, та відсутність ефективного юридичного засобу захисту у зв’язку з цим, в яких Суд констатував порушення статей 3 та 13 Конвенції (995_004) , розглядаються Комітетом з 2005 року;

Підкреслюючи, що з огляду на структурний характер проблем, виявлених у рішеннях в цих групах справ, та тривалий проміжок часу з моменту, коли Комітет вперше звернув увагу на ці проблемні питання, надважливим є вжиття державними органами чітких та рішучих заходів/кроків для усунення усіх цих недоліків;

Із зацікавленням відзначили прийняття Паспорту реформ, що є стратегічним документом, в якому державні органи визначили основні перешкоди для покращення умов тримання під вартою в Україні;

Повторно наголосили, що у попередніх рішеннях Комітет неодноразово закликав державні органи вжити рішучих заходів, спрямованих на встановлення, на законодавчому рівні та на практиці, превентивних та компенсаційних засобів юридичного захисту відповідно до практики Європейського суду;

Зазначили, що певні заходи, спрямовані на затвердження зазначених засобів, вже були вжиті у зв’язку зі створенням робочої групи, однак про жодний конкретний прогрес у зв’язку з цим і досі не було повідомлено;

НАГОЛОСИЛИ на серйозності наслідків з огляду на характер порушень у цих рішеннях, пов’язаних з абсолютною забороною катування та поганого поводження, передбаченого статтею 3 Конвенції (995_004) ;

ПІДКРЕСЛИЛИ нагальну потребу дотримання державними органами Паспорту реформ та продовження працювати над прийняттям комплексної довгострокової стратегії, здатної призвести до вирішення цих проблем структурного характеру, із зазначенням чітких та обов’язкових термінів виконання, а також забезпеченням необхідних кадрових та фінансових ресурсів;

ПОВТОРНО НАГОЛОСИЛИ, що відсутність конкретних заходів, спрямованих на встановлення ефективних засобів юридичного захисту щодо тверджень про погане поводження у зв’язку з переповненістю у камерах, неналежними умовами тримання під вартою … послаблює довіру до готовності державних органів вирішити зазначені багаторічні проблеми;

ЗАЗНАЧИЛИ, що з огляду на збільшення кількості заяв, поданих до Європейського суду, така відсутність прогресу також створює додаткове невиправдане навантаження для Конвенційної системи;

ЗАЗНАЧИЛИ, що з метою забезпечення ефективності зазначених засобів юридичного захисту на практиці, необхідно також здійснити заходи, спрямовані на покращення матеріальних умов та надання медичної допомоги особам, під час їхнього тримання під вартою;

ЗАКЛИКАЛИ державні органи виконати свої зобов’язання щодо вирішення проблем, пов’язаних з умовами тримання під вартою, і, як наслідок, запровадити, у першочерговому порядку, ефективні національні засоби юридичного захисту щодо тверджень про погане поводження у зв’язку з переповненістю у камерах, неналежними матеріальними умовами тримання … під вартою.".

C. Організація Об’єднаних Націй

42. 17 грудня 2015 року Генеральна асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими (A/RES/70/175), як загальні ключові стандарти поводження з ув’язненими. У відповідних частинах вони передбачають:

"Приміщення

Всі приміщення, якими користуються ув’язнені, особливо спальні, повинні відповідати всім санітарним вимогам, водночас належну увагу слід приділити кліматичним умовам, особливо кубатурі цих приміщень, мінімальному особистому простору, освітленню, опаленню і вентиляції.

У приміщеннях, де живуть і працюють ув’язнені:

(a) Вікна повинні бути достатньо великими, щоб ув’язнені могли читати або працювати при денному світлі, і сконструйованими так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від наявності системи штучної вентиляції;

(b) Штучне освітлення має бути достатнім, щоб ув’язнені могли читати або працювати без шкоди для зору.

Санітарні вузли повинні бути належними, щоб кожен ув’язнений міг задовольняти свої природні потреби, коли йому це потрібно в умовах чистоти і пристойності ...

Усі частини установи, якими регулярно користуються ув’язнені, повинні завжди триматися в належному порядку і повній чистоті ...

Фізичні вправи і спорт

1. Всі ув’язнені, не зайняті роботою на свіжому повітрі, мають право щонайменше на щоденну одногодинну прогулянку на вулиці, якщо дозволяє погода.

2. Неповнолітнім та іншим ув’язненим приблизно одного віку, що мають відповідний фізичний стан, має бути забезпечено фізичне тренування і можливість проведення спортивних ігор під час прогулянок. Для цього необхідно забезпечити наявність простору, обладнання та інвентаря ...".

D. Підкомітет з питань запобігання катуванням

43. Відповідно до Факультативного протоколу 2002 року до Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження або покарання (995_f48) (далі - Протокол 2002 року), ратифікованого Україною 21 липня 2006 року, створений згідно з Протоколом Підкомітет з питань запобігання катуванням (далі - ПЗК) здійснив два візити до України (у 2011 та 2016 році).

44. Зокрема, у його доповіді (CAT/OP/UKR/1) за результатами візиту у 2011 році ПЗК зазначив про переповненість у багатьох СІЗО в Україні. Він також вважав загальні побутові умови СІЗО неналежними щодо мінімального особистого простору на одного ув’язненого, освітлення, опалення та вентиляції. Загальний рівень гігієни, доступ до чистої води та умови в санітарних вузлах (у тому числі відсутність усамітнення під час використання туалету) в СІЗО викликали таке саме занепокоєння. Подвір’я для прогулянок часто були "малими, напівзруйнованими та пустими". ПЗК рекомендував Україні вжити термінових заходів для зменшення переповненості у СІЗО, приділити пріоритетну увагу покращенню загальних гігієнічних умов та доступу до води, санітарно-гігієнічних засобів і предметів особистої гігієни у СІЗО, та провести загальнодержавну перевірку побутових умов.

E. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений з прав людини) / Національний превентивний механізм

45. З 2000 року питання, чи дотримуються права ув’язнених в Україні, розглядалося у щорічних доповідях Уповноваженого з прав людини. Крім того, з листопада 2012 року Уповноважений з прав людини виконує функції НПМ, передбачені Протоколом 2002 року (995_f48) . У зв’язку з цим Уповноважений з прав людини / НПМ порушував низку питань.

46. У доповіді 2012 року НПМ зробив такі зауваження щодо умов у відвіданих установах, у тому числі Дніпровському СІЗО: недотримання національного стандарту у 2,5 квадратні метри особистого простору на ув’язненого у СІЗО; недостатнє природне та штучне освітлення у камерах; відсутність вентиляції; надмірна вологість і наявність цвілі у деяких камерах.

47. У доповіді 2013 року НПМ вказав на такі недоліки, виявлені під час перевірки транспортних засобів, які використовувалися для перевезення затриманих, осіб, взятих під варту, та засуджених: особистий простір у камерах таких транспортних засобів був меншим ніж 0,5 м-2; висота дверей камер була меншою ніж 1,55 м; двері камер не мали вентиляційних ґрат; освітлення у камерах було відсутнє або неналежне; у камерах не було систем опалення або кондиціонування повітря, або вони не працювали; транспортні засоби та камери не прибиралися, а підлога була вкрита сміттям. НПМ також зауважив, що у низці національних судів особистий простір у камерах для очікування був лише 0,7-1,5 м-2. Аналогічні проблеми з камерами для очікування вказані у доповіді 2014 року.

48. У доповіді 2016 року було зазначено, що незважаючи на поточну пенітенціарну реформу в Україні, систематичні порушення прав людини, як і раніше, мали місце у більшості установ виконання покарань і слідчих ізоляторів. Однією з основних проблем залишалася переповненість. Серед інших проблем були незадовільні санітарні, гігієнічні та побутові умови у камерах; неналежне опалення; відсутність освітлення, свіжого повітря та питної води; а також неналежні умови в туалетах через відсутність усамітнення. Камери часто були брудними та в них був неприємний запах; їхні стіни були вологими та вкритими цвіллю. Ув’язненим не завжди надавалося місце для сну або постільна білизна; вони часто скаржилися на наявність шкідників у камерах і відсутність миючих засобів. Їжа, яка надавалася ув’язненим, була недостатньою та поганої якості.

49. У доповіді Уповноваженого з прав людини за 2017 рік, яка включала розділ про діяльність НПМ у 2017 році, знову було зазначено, що незважаючи на поточну пенітенціарну реформу, не було значного покращення ситуації щодо прав осіб, взятих під варту, та ув’язнених. Насправді вбачалися ознаки негативних тенденцій у зв’язку з цим. Умови тримання під вартою у слідчих ізоляторах були предметом особливого занепокоєння. Це могло бути пояснено відсутністю реалістичного бачення ситуації у пенітенціарних установах. Був відсутній системний підхід до внесення змін до цієї сфери і в результаті органи державної влади ухвалювали спірні рішення. У переважній більшості відвіданих установ належні побутові умови тримання під вартою не були створені через недофінансування установ. Неодноразово підтверджувалися порушення національних стандартів щодо особистого простору осіб, взятих під варту, та засуджених. Деякі камери часто залишалися порожніми, оскільки потребували капітального ремонту. Переважна більшість багатомісних камер СІЗО перебували у занедбаному стані; вони були вкриті цвіллю; не було належного доступу до свіжого повітря або штучної вентиляції, а природне або штучне освітлення було недостатнім. Обладнання у камерах неповністю відповідало національним стандартам. У більшості випадків постільна білизна була старою та зношеною; деяким ув’язненим постільна білизна не видавалася взагалі. Усамітнення під час користування туалетом не забезпечувалося (у туалетах були відсутні двері).

50. У 2018 році були відвідані усі українські СІЗО та пенітенціарні установи з функціями СІЗО. У своїй доповіді за 2018 рік Уповноважений з прав людини зауважив, що майже в усіх камери не відповідали міжнародним стандартам щодо санітарних умов, освітлення, опалення та вентиляції. Більшість камер були переповнені (наприклад, у камерах, розрахованих на двох осіб відповідно до національних стандартів щодо особистого простору, трималося шість або більше осіб). Загалом неналежні умови тримання під вартою були виявлені майже в усіх СІЗО. Уповноважений з прав людини рекомендував органам державної влади узгодити національні стандарти щодо особистого простору та умов тримання під вартою з європейськими.

III. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

A. Конституція України (254к/96-ВР) (1996 року)

51.Стаття 28 передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності і ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

B. Закон України "Про попереднє ув’язнення" (3352-12) (1993 року)

52.Стаття 1 передбачає, що тримання під вартою повинно здійснюватися на принципах неухильного додержання Конституції України (254к/96-ВР) , вимог Загальної декларації прав людини (995_015) та інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув’язненими. Не можуть допускатися навмисні дії, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

53.Стаття 4 передбачає, що установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.

54.Стаття 9 передбачає, що особи, взяті під варту, мають право, inter alia, на щоденну прогулянку тривалістю одна година та восьмигодинний сон. Вони мають право звертатися зі скаргами, заявами та листами до державних органів і службових осіб.

55.Стаття 11 передбачає, що особам, взятим під варту, забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Площа в камері для кожної особи не може бути менше 2,5 м-2.

56. Відповідно до статті 21 адміністрація СІЗО зобов’язана створити особам, взятим під варту, необхідні житлово-побутові умови відповідно до встановлених норм, а також забезпечити їх харчуванням і медичним обслуговуванням.

57.Стаття 22 передбачає, що нагляд за додержанням відповідних законів у СІЗО здійснюється прокурорами. Постанови і вказівки прокурорів щодо умов тримання під вартою підлягають обов’язковому виконанню адміністрацією СІЗО.

C. Закон України "Про прокуратуру" (1697-18) (2014 року)

58.Стаття 2 передбачає, що до функцій прокуратури входить нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи.

59.Стаття 26 передбачає, що здійснюючи зазначену функцію прокурори мають право відвідувати місця попереднього ув’язнення у будь-який час та опитувати осіб, які в них перебувають, з метою отримання інформації про умови їхнього тримання та поводження з ними. Вони також мають право ознайомлюватися з документами та отримувати їхні копії, перевіряти законність наказів, розпоряджень, інших актів відповідних органів та установ. В разі невідповідності законодавству вони можуть вимагати від посадових чи службових осіб їх скасування та усунення будь-яких порушень закону, до яких вони призвели, а також скасовувати незаконні акти індивідуальної дії. Прокурори можуть вимагати від посадових чи службових осіб надання пояснень щодо допущених порушень, а також вимагати усунення порушень і причин та умов, що сприяли таким порушенням. Прокурори мають право притягувати винних до передбаченої законом відповідальності. Вони мають право вимагати від керівників органів вищого рівня проведення перевірок підпорядкованих і підконтрольних їм органів та установ попереднього ув’язнення. Прокурори здійснюють ці контрольні функції шляхом проведення регулярних перевірок, а також у зв’язку з необхідністю належного реагування на відомості про можливі порушення законодавства, що містяться у скаргах, зверненнях чи будь-яких інших джерелах. Письмові вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку та умов тримання осіб у СІЗО є обов’язковими та підлягають негайному виконанню.

D. Кримінальний процесуальний кодекс України (4651-17) (2012 року)

60.Стаття 176 Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) (далі - КПК України) передбачає, що запобіжними заходами є особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт і тримання під вартою.

61.Стаття 183 передбачає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом. Воно застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим цим Кодексом.

62. 04 квітня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ надіслав апеляційним судам інформаційний лист, в якому надав своє тлумачення згаданих та інших відповідних положень Кодексу (4651-17) . Зокрема, у ньому зазначалося, що попереднє ув’язнення було винятковим запобіжним заходом; що під час розгляду клопотання про застосування або продовження строку тримання під вартою під час досудового слідства суди повинні розглядати можливість застосування інших (альтернативних) заходів; і що під час санкціонування взяття під варту суди повинні враховувати вимоги дотримання розумного строку.

E. Кримінально-виконавчий кодекс України (1129-15) (2003 року)

63. Кримінально-виконавчий кодекс України (1129-15) (далі - Кодекс 2003 року) регулює порядок та умови виконання кримінальних покарань.

64.Стаття 8 (частково змінена у 2016 році) передбачає, inter alia, що ув’язнені мають право звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрацій органів та установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого з прав людини, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Відповідні звернення подаються через адміністрацію установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення ув’язненому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у певних випадках протягом однієї доби) після отримання адміністрація має направити зазначене звернення адресату.

65.Статті 51, 60-1 та 108 (змінені або додані у 2014-2016 роках) збільшили обсяг прав осіб, засуджених до арешту (один з видів кримінального покарання), щодо витрати грошей для придбання їжі і предметів першої потреби та одержання побачень. Вони передбачали обов’язкове соціальне і пенсійне страхування засуджених до обмеження волі (ще один вид кримінального покарання), та усували обмеження на придбання засудженими їжі, одягу, взуття, білизни та предметів першої потреби.

F. Правила внутрішнього розпорядку ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України (z0445-13) (2013 року)

66. Правила 2013 року (z0445-13) повторюють і детально роз’яснюють положення Закону України "Про попереднє ув’язнення" (3352-12) щодо порядку та умов тримання під вартою у СІЗО.

67. Зокрема, особи, взяті під варту, мають право, inter alia, на щоденні прогулянки тривалістю одна година; звернення зі скаргами, заявами та листами до державних органів і посадових осіб; проживання в умовах, які відповідають санітарно-гігієнічним правилам, та отримання безкоштовної гарячої їжі тричі на добу, індивідуальне місце для сну, постільну білизну та інші предмети побуту, а також предмети особистої гігієни.

G. Концепція реформування (розвитку) пенітенціарної системи України (654-2017-р) (2017 року)

68. 13 вересня 2017 року Уряд (Кабінет Міністрів) України схвалив Концепцію реформування (розвитку) пенітенціарної системи України (654-2017-р) (далі - Концепція 2017 року), встановивши загальні принципи, які лежатимуть в основі реформування та функціонування пенітенціарної системи в Україні.

69. У Концепції 2017 року (654-2017-р) було визнано, що існуюча пенітенціарна система неповністю відповідала принципам гуманності та поваги до прав людини, а умови тримання під вартою в Україні необхідно було привести у відповідність до європейських стандартів. У ній зазначалося, що більшість пенітенціарних установ були у незадовільному стані, а деякі - в аварійному, у зв’язку з чим стандарти тримання під вартою не дотримувалися. Головними проблемами були відсутність природного та штучного освітлення у камерах; відсутність автоматичної вентиляції; відсутність регулярного доступу до питної води; недостатня кількість рукомийників; надмірна вологість і наявність цвілі тощо. Більшість СІЗО були дуже старими: 12% з них були побудовані більше ніж 200 років тому, 58% - від 100 до 200 років тому, 14% - від п’ятдесяти до 100 років тому, і 14% - від десяти до п’ятдесяти років тому. Враховуючи тривалий строк використання, вони були суттєво зруйновані та застарілі. Тільки протягом 2015 - першого кварталу 2017 року кількість осіб, які трималися в установах виконання покарань, зменшилася в 1,4 рази (з 57 396 до 41 800 осіб), а чисельність осіб, які трималися у СІЗО, зросла у 1,2 рази (з 16 035 до 18 821 осіб). Хронічне недоотримання фінансування від держави пенітенціарною системою призвело до системних проблем з неналежними умовами тримання під вартою у СІЗО, які потребували ухвалення комплексних рішень і належного фінансування.

70. У Концепції 2017 року (654-2017-р) пропонуються такі шляхи вирішення зазначених проблем: удосконалення законодавства щодо функціонування СІЗО та установ виконання покарань відповідно до європейських стандартів; оптимізація структури органів ДКВС і системи пенітенціарних установ; ремонт існуючих установ і будівництво нових СІЗО та установ виконання покарань; приведення умов тримання під вартою у відповідність до вимог Європейських пенітенціарних правил і створення умов, які не порушують гідність людини та не призводять до порушень Конвенції (995_004) ; створення ефективної системи протидії нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню, а також умов для його запобігання; реалізація рекомендацій міжнародних організацій щодо зміцнення гарантій захисту прав ув’язнених і засуджених; удосконалення організаційної та кадрової структури СІЗО та установ виконання покарань; а також впровадження у них сучасних інформаційних технологій.

71. Уряд стверджував, що з огляду на обмежене фінансування реалізація Концепції 2017 року (654-2017-р) за підрахунками триватиме до 2020 року.

H. Законопроєкт про превентивні та компенсаційні засоби юридичного захисту

72. 08 липня 2016 року до Верховної Ради України був поданий проєкт Закону України "Про превентивні і компенсаційні засоби у зв’язку з катуванням, нелюдським чи таким, що принижує гідність, поводженням або покаранням щодо засуджених та осіб, узятих під варту, та запровадження інституту пенітенціарних суддів" (далі - законопроєкт 2016 року). Він передбачає превентивні та компенсаційні засоби юридичного захисту у зв’язку з неналежним поводженням із засудженими та особами, взятими під варту, і закріплює види засобів юридичного захисту та порядок їхнього застосування, а також виконання відповідних рішень. Під превентивними засобами юридичного захисту розуміються дії, спрямовані на припинення або попередження забороненого поводження. Вони включають, inter alia, зобов’язання відповідних посадових осіб змінити місце тримання під вартою або камеру, в якій перебуває особа, взята під варту, або засуджений; відремонтувати камеру, обладнати її або провести дезінфекцію, або припинити її експлуатацію; надавати належне харчування тощо. Під компенсаційними заходами розуміються дії, спрямовані на надання відшкодування потерпілим від забороненого поводження. Вони включають грошову компенсацію матеріальної та моральної шкоди, завданої таким потерпілим. Законопроєктом також вводиться інститут пенітенціарних суддів, які розглядають клопотання про застосування превентивних і компенсаційних засобів юридичного захисту та ухвалюють обов’язкові рішення у зв’язку з цим. Так, клопотання про застосування превентивних засобів юридичного захисту повинні розглядатися упродовж трьох робочих днів, але за певних обставин - у період тривалістю до місяця. Суддя зобов’язаний здійснити особистий візит до відповідної установи попереднього ув’язнення та провести анонімну зустріч зі взятою під варту особою, яка звернулася з клопотанням. За бажанням останнього під час зустрічі забезпечується участь захисника. Відповідні органи або особи повинні негайно виконувати рішення про застосування превентивних заходів. Їхнє невиконання тягне за собою притягнення до дисциплінарної або кримінальної відповідальності.

73. Уряд стверджував, що законопроєкт розглядали відповідні парламентські комітети. Згідно з доступною на вебсайті Верховної Ради України інформацією 29 серпня 2019 цей законопроєкт був відкликаний.

I. Статистика щодо осіб, які тримаються під вартою під час досудового слідства

74. Згідно з доповіддю НПМ за 2016 рік у період з 2009 по 2017 роки в СІЗО трималася така кількість осіб, взятих під варту: 34 148 осіб у 2009 році; 38 030 осіб у 2010 році; 39 363 особи у 2011 році; 37 632 особи у 2012 році; 30 854 особи у 2013 році; 21 502 особи у 2014 році; 15 638 осіб у 2015 році та 16 615 осіб у 2016 році.

75. Згідно з твердженнями Уряду станом на 22 жовтня 2017 року у СІЗО та пенітенціарних установах з функціями СІЗО знаходилося 19 516 осіб.

76. Згідно з інформацією на вебсайті ДКВС станом на 01 квітня 2019 року у СІЗО перебувало 20 346 осіб.

J. Статистика застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту

77. Відповідно до інформації, розміщеної на вебсайті Генеральної прокуратури України, у період з 2012 по 2018 роки прокурорами та іншими працівниками правоохоронних органів було подано і залишено без задоволення судами таку кількість клопотань про взяття під варту: у 2012 році - 27 746 клопотань подано та 3 178 (11%) залишено без задоволення; у 2013 році - 17 373 клопотання подано та 1 882 (10%) залишено без задоволення; у 2014 році - 18 149 клопотань подано та 2 099 (11,5%) залишено без задоволення; у 2015 році - 23 969 клопотань подано та 2 294 (9,5%) залишено без задоволення, у 2016 році - 17 593 клопотання подано та 3 163 (18%) залишено без задоволення; у 2017 році - 22 473 клопотання подано та 4 556 (20%) залишено без задоволення та у 2018 році - 21 501 клопотання подано та 4 875 (22,6%) залишено без задоволення.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ (995_004)

78. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції (995_004) на те, що умови тримання його у Дніпровському СІЗО та перевезення і тримання в суді у дні проведення судових засідань були нелюдськими та такими, що принижують гідність. Стаття 3 передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Доводи сторін

79. Щодо умов тримання під вартою у Дніпровському СІЗО заявник зазначив, з посиланням на надану Урядом інформацію (див. пункт 12), що провів "загалом 540 діб" у камерах № 911 та № 931, де його особистий простір складав менше 3 метрів. Він стверджував, що це саме по собі становило порушення статті 3 Конвенції (995_004) . Він також зазначив, що протягом низки періодів, "загалом 256 діб", його особистий простір у цих камерах складав 3,25 м-2, а його особистий простір у камерах № 655 та № 661 був 3,35 м-2. Заявник вважав, що це також становило порушення статті 3 Конвенції (995_004) . Зокрема, його ситуація погіршувалася тим, що він перебував у камерах протягом більшої частини доби, за виключенням щоденної одногодинної прогулянки у невеликому подвір’ї. Подвір’я для камер № 661 та № 655 площею 11,5 м-2 не могло вважатися належним для ув’язненого, який перебував у таких камерах двадцять три години на добу. Інші фактори включали неналежне відокремлення туалету, відсутність свіжого повітря, погану вентиляцію, вологість і наявність паразитів у камерах.

80. Щодо умов перевезення до районного суду у дні проведення засідань заявник зазначив, що у листі від 27 березня 2018 року (див. пункт 23) було вказано лише кількість його перевезень і загальну тривалість поїздок, але була відсутня інформація про побутові умови перевезення. Крім того, акти за 21 листопада 2017 року (там само) були складені через декілька місяців після подання ним заяви до Суду. Заявник вважав, що автомобілі спеціального призначення були приведені у належний стан після подання ним заяви. До того ж ці акти переважно стосувалися придатності автомобілів з точки зору безпеки. Крім того, проведена працівниками поліції перевірка не могла вважатися незалежною та неупередженою. Насамкінець, заявник повторив свої первинні доводи про відсутність належної вентиляції у автомобілях спеціального призначення. Тому він вважав, що умови його перевезення також суперечили статті 3 Конвенції (995_004) .

81. Щодо умов тримання його під вартою в камерах для очікування у суді заявник зазначив, що Уряд не прокоментував його скаргу про відсутність вентиляції у цих камерах і не вказав кількість ув’язнених, які трималися разом з ним. Тому заявник стверджував, що у зв’язку з цим також було порушено статтю 3 Конвенції (995_004) .

82. Посилаючись на свій опис подій (див. пункти 12, 17 і 23), Уряд стверджував, що у цій справі не було порушено статтю 3 Конвенції (995_004) .

B. Оцінка Суду

1. Загальні принципи

(a) Оцінка доказів і встановлення фактів

83. Відповідні принципи були таким чином узагальнені в рішенні у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), заяви № 42525/07 і № 60800/08, від 10 січня 2012 року):

"121. Суд повторює, що твердження про жорстоке поводження повинні підтримуватися відповідними доказами. Під час оцінки доказів Суд керується критерієм доведеності "поза розумним сумнівом". Проте його метою ніколи не було запозичення підходу національних правових систем, які використовують цей стандарт. Роль Суду полягає не у встановленні вини у вчиненні злочину або цивільної відповідальності, а у встановленні відповідальності Договірної держави за Конвенцією. Специфіка його завдання за статтею 19 Конвенції (995_004) - забезпечення дотримання Договірними державами їхніх зобов’язань щодо захисту основоположних прав, закріплених у Конвенції (995_004) , - зумовлює його підхід до питань доказів і доведеності. Під час проваджень у Суді відсутні процесуальні бар’єри для прийнятності доказів або заздалегідь визначені формули для їхньої оцінки. Суд робить висновки, які, на його думку, підтверджуються вільною оцінкою всіх доказів, у тому числі такими умовиводами, які можуть випливати з фактів і доводів сторін. Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту. Крім того, рівень переконання, необхідний для досягнення відповідного висновку та у зв’язку з цим розподіл тягаря доведення, нерозривно пов’язаний зі специфікою фактів, характером висунутого твердження та відповідним конвенційним правом (див., серед інших, рішення у справах "Начова та інші проти Болгарії" [ВП] (Nachova and Others v. Bulgaria) [GC], заяви № 43577/98 та № 43579/98, пункт 147, ЄСПЛ 2005-VII, "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" (980_344) [ВП] (<...>) [GC], заява № 48787/99, ЄСПЛ 2004-VII, ...).

122. Суд пам’ятає про об’єктивні труднощі, які можуть виникнути у заявників в отриманні доказів для обґрунтування своїх скарг на умови тримання під вартою. Через обмеження, накладені режимом пенітенціарних установ, не можна реально очікувати, що ув’язнені зможуть надати фотографії своєї камери або її точні розміри, вказати температуру в ній або рівень освітленості. Однак заявник повинен надати детальний і послідовний опис умов його тримання, у тому числі конкретні факти такі, як, наприклад, дати його переведення між установами, що дозволить Суду встановити, що скарга не є явно необґрунтованою або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Лише правдоподібний та досить детальний опис стверджувано таких, що принижують гідність, умов тримання під вартою є достатнім доказом жорстокого поводження та належною підставою для повідомлення про скаргу Уряду держави-відповідача.

123. Суд неодноразово встановлював, що справи щодо тверджень про неналежні умови тримання під вартою не зводяться у всіх випадках до неухильного застосування принципу affirmanti incumbit probatio (той, хто щось стверджує, повинен довести це твердження), оскільки у таких справах лише Уряд держави-відповідача має доступ до інформації, здатної підтвердити або спростувати ці твердження. З цього випливає, що після того, як Суд повідомить Уряд про скаргу заявника, тягар збирання та надання відповідних документів лежить на останньому. Ненадання Урядом переконливих доказів щодо побутових умов тримання може призвести до висновків про обґрунтованість тверджень заявника (див. рішення у справах "Губін проти Росії" (Gubin v. Russia), заява № 8217/04, пункт 56, від 17 червня 2010 року, та "Худойоров проти Росії" (Khudoyorov v. Russia), заява № 6847/02, пункт 113, ЄСПЛ 2005-X (витяги)".

(b) Відповідні принципи за статтею 3 Конвенції (995_004)

84.Стаття 3 Конвенції (995_004) втілює одну з основоположних цінностей демократичного суспільства. Вона містить абсолютну заборону катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання, незалежно від обставин або поведінки потерпілого. Жорстоке поводження має досягти мінімального рівня суворості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції (995_004) . Оцінка такого мінімального рівня є відносною: вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, фізичні та психологічні наслідки, а у деяких випадках від статі, віку та стану здоров’я потерпілого. Хоча жорстоке поводження, яке досягає такого мінімального рівня суворості, зазвичай включає у себе фактичне заподіяння тілесних ушкоджень або сильне фізичне чи душевне страждання, навіть за відсутності цих аспектів, коли поводження принижує чи ганьбить особу, демонструючи відсутність поваги до її людської гідності чи нехтування нею, або викликає відчуття страху, тривоги чи неповноцінності, здатне зламати моральний та фізичний опір особи, його можна характеризувати як таке, що принижує людську гідність і підпадає під встановлену статтею 3 Конвенції (995_004) заборону (див. згадане рішення у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункти 139 і 140, та рішення у справі "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), заява № 36925/10 та 5 інших заяв, пункти 226 і 227, від 27 січня 2015 року).

85. У контексті тримання під вартою для того, щоб підпадати під сферу дії статті 3 Конвенції (995_004) , зазначені страждання та приниження мають перевищити той рівень страждання та приниження, який є невід’ємно пов’язаним з позбавленням свободи. Держава повинна гарантувати тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання покарання не завдавали їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, та щоб з огляду на практичні вимоги ув’язнення охорона здоров’я такої особи та її благополуччя забезпечувалася належним чином. Під час оцінки умов тримання під вартою має враховуватися загальний вплив цих умов, а також конкретні твердження, висунуті заявником, і тривалість проведеного у цих умовах періоду (див. згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункти 141 і 142, та "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункти 228 і 229).

86. Серйозна нестача простору у камері є впливовим чинником під час оцінки, чи суперечили умови тримання під вартою статті 3 Конвенції (995_004) (див. згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункт 143, та "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 231, а також рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункт 104, від 20 жовтня 2016 року). Так, коли особистий простір ув’язненого складає менше 3 м-2 житлової площі у густозаселеній тюремній камері, відсутність особистого простору вважається настільки гострою, що виникає обґрунтована презумпція порушення статті 3 Конвенції (995_004) . Тягар доведення покладається на Уряд держави-відповідача, який, однак, може спростувати цю презумпцію, продемонструвавши існування факторів, здатних належним чином компенсувати серйозну нестачу відведеного особистого простору. Обґрунтована презумпція може бути спростована лише за умови сукупного дотримання таких вимог: (1) зменшення необхідного мінімального особистого простору площею 3 м-2 є нетривалими, тимчасовими та незначними; (2) такі зменшення супроводжуються наданням достатньої свободи руху та забезпеченням належної тривалості прогулянок; (3) заявник ув’язнений в установі виконання покарань, яка за загальною оцінкою може вважатися належною, а інші обтяжуючі триманню його під вартою обставини відсутні. Коли особистий простір складає від 3 до 4 м-2, чинник простору залишається впливовим під час оцінки належності умов тримання під вартою. За таких обставин порушення статті 3 Конвенції (995_004) буде встановлено, якщо чинник простору поєднаний з іншими неналежними побутовими умовами тримання під вартою, зокрема з доступом до прогулянок, природного освітлення або повітря, наявністю системи вентиляції, адекватною температурою у камері, можливістю приватного користування туалетом, а також дотриманням базових санітарно-гігієнічних вимог (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункти 138 і 139; а також згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункти 149-159, "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункти 233-243, та рішення у справі "Варга та інші проти Угорщини" (Varga and Others v. Hungary), заява № 14097/12 та 5 інших заяв, пункти 75-78, від 10 березня 2015 року).

87. Щодо умов перевезення та тримання під вартою у суді у дні проведення засідань Суд встановив, що загальні принципи щодо зобов’язання держави забезпечувати тримання особи під вартою в умовах, сумісних з повагою до її людської гідності, є також застосовними у цих ситуаціях (див. рішення у справі "Луценко проти України (№ 2) (974_a81) (Lutsenko v. Ukraine) (№ 2), заява № 29334/11, пункт 155, від 11 червня 2015 року з подальшими посиланнями). Крім того, він нещодавно узагальнив принципи щодо умов перевезення. Таким чином, оцінка, чи мало місце порушення статті 3 Конвенції (995_004) , не може обмежуватися лише чисельним підрахунком простору, доступного ув’язненому під час перевезення. Лише комплексний підхід до конкретних обставин справи може надати чітке уявлення реального становища особи, яка перевозиться. Однак виникає обґрунтована презумпція порушення, коли ув’язнені перевозяться у транспортних засобах, в яких доступно менше 0,5 м-2 особистого простору. Низька висота стелі, особливо в одиночних камерах, через яку ув’язнений змушений схилятися, може посилити фізичні страждання та втому. Обтяжуючу обставину становитиме неналежний захист від зовнішніх температур, якщо камери ув’язнених недостатньо опалюються або мають погану вентиляцію. Ця презумпція може бути спростована лише у випадку коротких або нечастих перевезень. На противагу, зі збільшенням тривалості та частоти перевезень згубний вплив переповненості має розглядатися як чинник, що посилює аргументи заявника про порушення (див. рішення у справі "Томов та інші проти Росії" (Tomov and Others v. Russia), заява № 18255/10 та 5 інших заяв, пункти 123-126, від 09 квітня 2019 року).

2. Умови тримання заявника у Дніпровському СІЗО

(a) Прийнятність

88. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції (995_004) та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

(i) Загальні висновки

89. Суд зазначає, що у своїх зауваженнях у відповідь на зауваження Уряду заявник згадав лише про проблеми з відокремленням туалету, вентиляцією, свіжим повітрями, вологістю та наявністю паразитів у камерах, в яких він тримався. Він не підтримав свої первинні доводи про проблеми з дренажною системою у туалеті та лазне-пральним обслуговуванням. Тому Суд не буде коментувати ці питання (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Сергій Антонов проти України" (974_b08) (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункт 89, від 22 жовтня 2015 року).

90. Щодо перших проблем Суд зазначає, що доводи заявника стосовно камер № 931 та № 911 підтверджуються фотографіями й письмовими показаннями його співкамерників та інших ув’язнених (див. пункти 14 і 15). Уряд не оскаржив ці показання як такі. У цілому доводи заявника також підтверджуються доповіддю КЗК за 2014 рік (див. пункт 30). Суд також зазначає, що встановив аналогічні умови тримання під вартою у справах інших заявників, які трималися у Дніпровському СІЗО у той самий час, що і заявник у цій справі (див. рішення у справах "Білозор та інші проти України" [КМТ] (Bilozor and Others v. Ukraine) [CTE], заява № 9207/09 та 5 інших заяв, від 20 липня 2017 року, "Майстренко проти України" (974_c85) [КМТ] (Maystrenko v. Ukraine) [CTE], заява № 45811/16, від 28 червня 2018 року, "Сенін проти України" [КМТ] (Syenin v. Ukraine) [CTE], заява № 19585/18, від 21 лютого 2019 року, "Радюкін проти України" [КМТ] (Radyukin v. Ukraine) [CTE], заява № 27805/18, від 11 липня 2019 року, "Петров і Коростильов проти України" (974_e42) [КМТ] (Petrov and Korostylyov v. Ukraine) [CTE], заяви № 19591/18 та № 19596/18, від 11 липня 2019 року, "Лисенко проти України" (974_292) [КМТ] (Lysenko v. Ukraine) [CTE], заява № 38092/18, від 19 вересня 2019 року, "Цукур та інші проти України" (974_e53) [КМТ] (Tsukur and Others v. Ukraine) [CTE], заяви № 53132/18, № 53181/18 та № 59802/18, від 17 жовтня 2019 року, та "Онищенко та інші проти України" (974_e73) [КМТ] (Onyshchenko and Others v. Ukraine) [CTE], заява № 54434/18 та 4 інші заяви, від 14 листопада 2019 року). Зі свого боку, Уряд висунув лише загальні твердження, обмежившись посиланням на інформацію, підготовлену адміністрацією слідчого ізолятора в березні 2018 року, тобто через один-чотири роки після тримання заявника під вартою у згаданих камерах (див. аналогічний підхід у рішеннях у справах "Бєляєв та Дігтяр проти України" (974_938) (Belyaev and Digtyar v. Ukraine), заяви № 16984/04 та № 9947/05, пункт 38, від 16 лютого 2012 року, та "Родзевілло проти України" (974_b51) (Rodzevillo v. Ukraine), заява № 38771/05, пункт 53, від 14 січня 2016 року). Крім того, деякі згадані заявником проблеми (вологість і наявність паразитів у камерах) Уряд взагалі не прокоментував. З огляду на наведене Суд погоджується з наданим заявником описом умов тримання під вартою у камерах № 931 та № 911.

91. Однак щодо камер № 655 та № 661 Суд зазначає, що вони знаходилися у корпусному відділенні 6 (див. пункт 10). Суд не може не звернути увагу на те, що після свого візиту до Дніпровського СІЗО у 2009 році КЗК зауважив, що блок, до якого входило відділення 6, був відремонтований, кожна камера була обладнана відокремленим туалетом, а вентиляція здавалася належною (див. пункт 28). Хоча заявник тримався у цих камерах у 2012-2014 роках, Суд не може виключити, що ситуація, яку спостерігали представники КЗК у 2009 році, могла зберегтися протягом подальшого тримання заявника під вартою у відділенні 6. Отже, він не може "поза розумним сумнівом" дійти висновку, що камери № 655 і № 661 були у такому самому стані, що й камери № 931 і № 911.

92. Насамкінець Суд зазначає, що заявник мав щоденні прогулянки на свіжому повітрі тривалістю одна година протягом тримання його під вартою у Дніпровському СІЗО (див. пункти 17 та 79).

93. Далі Суд по черзі оцінить умови тримання заявника у чотирьох зазначених камерах.

(ii) Тримання заявника під вартою у камерах № 655 і № 661

94. З 12 липня 2012 року по 08 травня 2014 року заявник тримався під вартою у камерах № 655 та № 661, в яких він мав у своєму розпорядженні 3,35 м-2 особистого простору (див. пункт 10). Тому чинник простору є впливовим під час оцінки належності умов тримання заявника у цих камерах (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункт 139). Ситуація заявника також погіршувалася у зв’язку з перебуванням заявника у камерах протягом двадцяти трьох годин на добу, а тривалість його прогулянки обмежувалася однією годиною. Подвір’я площею 11,5 м-2 було лише на 3,8 м-2 більшим за самі камери (див. пункт 17) і, вочевидь, одночасно використовувалося іншими ув’язненими. Тому, на думку Суду, воно було занадто малим, щоб заявник мав реальну можливість тренуватися (див. аналогічний підхід у рішенні у справі "Трепашкін проти Росії (№ 2)" (Trepashkin v. Russia (№ 2), заява № 14248/05, пункт 118, від 16 грудня 2010 року). Таким чином, Суд зазначає, що чинник простору був поєднаний з майже постійним перебуванням заявника всередині камери протягом одного року та десяти місяців. Ситуацію заявника можна порівняти з іншими справами (див., наприклад, рішення у справах "Іштван Габор Ковач проти Угорщини" (<...>), заява № 15707/10, пункт 26, від 17 січня 2012 року, в якій заявник мав у своєму розпорядженні 3,5 м-2 особистого простору протягом шістдесяти семи діб, і "Трутень проти України" (974_e06) (Truten v. Ukraine), заява № 18041/08, пункти 51 та 54, від 23 червня 2016 року, в якій заявник мав у своєму розпорядженні 3,1 м-2 особистого простору протягом більш ніж одного року), в яких Суд встановив порушення статті 3 Конвенції (995_004) за обставин, коли тримання заявників під вартою було поєднано з їхнім перебуванням усередині камер двадцять три години на добу. Тому Суд доходить висновку, що в цій справі також було порушено статтю 3 Конвенції (995_004) (див. також згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункт 139).

(iii) Тримання заявника під вартою у камері № 931

95. З 08 до 26 травня 2014 року заявник тримався у камері № 931, в якій він мав у своєму розпорядженні 2,6-3,25 м-2 особистого простору, залежно від кількості осіб, які трималися разом з ним (див. пункт 11). Навіть припустивши, що у його розпорядженні була остання згадана площа особистого простору протягом більшої частини часу, проведеного у цій камері (див. аналогічний підхід у рішенні у справі "Гаспарі проти Вірменії" (Gaspari v. Armenia), заява № 44769/08, пункт 60, від 20 вересня 2018 року), питання простору досі залишається впливовим чинником під час оцінки належності умов тримання під вартою (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункт 139). Ситуація заявника також погіршувалася іншими аспектами умов його тримання під вартою (див. пункти 90 та 92). На думку Суду, сукупний вплив зазначених чинників становив порушення статті 3 Конвенції (995_004) .

(iv) Тримання заявника під вартою у камері № 911

96. З 26 травня 2014 року по 22 березня 2017 року заявник тримався у камері № 911. З 26 травня 2014 року по 01 січня 2015 року він мав у своєму розпорядженні 2,6-3,25 м-2 особистого простору, залежно від кількості осіб, які трималися разом з ним; а з 01 січня 2015 року по 22 березня 2017 року - у різні розділені у часі періоди, 2,6, 3,25 або 4,3 м-2 особистого простору (див. пункт 12).

97. Зокрема, з 01 січня 2015 року по 22 березня 2017 року протягом низки непослідовних періодів тривалістю від 38 до 177 діб заявник мав у своєму розпорядженні 2,6 м-2 особистого простору. На думку Суду, з огляду на їхню тривалість жоден з цих періодів не міг бути використаний для спростування обґрунтованої презумпції порушення статті 3 Конвенції (995_004) (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункти 151 і 152, в якій навіть коротший період тривалістю двадцять сім діб не міг бути використаний для спростування такої презумпції). Крім того, було декілька інших непослідовних періодів тривалістю одна-чотирнадцять діб, протягом кожного з яких заявник також мав у своєму розпорядженні 2,6 м-2 особистого простору. Хоча ці непослідовні періоди були короткими, на думку Суду, такі обмеження особистого простору до менше ніж 3 м-2 повинні вважатися частиною більш довгого, постійного тримання заявника під вартою у камері № 911 (див. аналогічний підхід у згаданому рішенні у справі "Гаспарі проти Вірменії" (Gaspari v. Armenia), пункт 57). У будь-якому випадку ці умови не були компенсовані іншими чинниками (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункт 138, та рішення у справі "Нікітін та інші проти Естонії" (Nikitin and Others v. Estonia), заява № 23226/16 та 6 інших заяв, пункт 179, від 29 січня 2019 року). Навпаки, прогулянки заявника були обмежені, а також існували інші обставини, які обтяжували умови тримання його під вартою (див. пункти 90 та 92). Тому Суд вважає, що Уряд не спростував обґрунтовану презумпцію порушення статті 3 Конвенції (995_004) щодо періодів тривалістю від однієї до чотирнадцяти діб, коли заявник мав у своєму розпорядженні 2,6 м-2 особистого простору.

98. Щодо періодів, протягом яких заявник мав у своєму розпорядженні 3,25 м-2 особистого простору, та навіть припустивши, що з 26 травня 2014 року по 01 січня 2015 року більшість часу він мав у своєму розпорядженні 3,25 м-2 особистого простору, чинник простору погіршувався у зв’язку з іншими аспектами умов тримання його під вартою (див. пункти 90 та 92). Їхній сукупний вплив також становив порушення статті 3 Конвенції (995_004) .

99. Насамкінець, протягом декількох непослідовних періодів у часі, тривалістю від однієї до дванадцяти діб, заявник мав у своєму розпорядженні 4,3 м-2 особистого простору, тому жодного питання стосовно особистого простору не порушується (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункт 140). Крім того, Суд зазначає, що у своїх зауваженнях заявник конкретно пов’язував стверджуване порушення статті 3 Конвенції (995_004) з періодами, протягом яких він мав у своєму розпорядженні менше трьох або від трьох до чотирьох квадратних метрів особистого простору (див. пункт 79). Тому Суд не буде робити жодних висновків щодо періодів, протягом яких заявник мав у камері № 911 4,3 м-2 особистого простору.

(v) Висновок

100. Суд вважає, що було порушено статтю 3 Конвенції (995_004) у зв’язку з умовами тримання заявника під вартою у Дніпровському СІЗО (окрім періодів, протягом яких він мав у своєму розпорядженні 4,3 м-2 особистого простору в камері № 911).

3. Умови перевезення та тримання заявника під вартою у дні проведення засідань

101. З 08 листопада 2012 року по 12 березня 2018 року заявника 392 рази перевозили з Дніпровського СІЗО до районного суду (див. пункт 21). Оскільки впродовж кожного дня проведення судових засідань умови перевезення заявника чергувалися з умовами його тримання під вартою у суді, Суд оцінить ці умови разом (див. аналогічний підхід в рішеннях у справах "Селезньов проти Росії" (Seleznev v. Russia), заява № 15591/03, пункти 57-63, від 26 червня 2008 року, та "Світлана Казьміна проти Росії" (Svetlana Kazmina v. Russia), заява № 8609/04, пункти 76-79, від 02 грудня 2010 року).

102. Насамперед Суд зазначає, що у нього відсутня інформація від сторін про особистий простір, доступний заявнику в автомобілях спеціального призначення та у камерах для очікування у суді. Так, у своїх первинних доводах заявник лише зазначив у загальних і знеособлених формулюваннях, що один з автомобілів спеціального призначення складався з двох камер, одна площею 2,1-2,2 м-2 та розрахована на шість- десять осіб, а інша площею 0,4 м-2 та розрахована на одну особу; він не вказав, чи перевозили його особисто в одній або обох цих камерах, скільки ще ув’язнених перевозилося разом з ним і скільки разів. Він лише стверджував, що у камерах зазвичай трималося від трьох до семи ув’язнених. Ані у своїх первинних доводах, ані у подальших зауваженнях заявник, який повинен був надати достатньо детальний опис стверджуваних подій (див. згадане рішення у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункт 122), не вказав площу камер в інших автомобілях спеціального призначення. Він також не зазначив, зі скількома ув’язненими та скільки разів його особисто перевозили в різних автомобілях спеціального призначення і тримали у камерах для очікування у суді. Він також не стверджував, що не міг надати всю або частину цієї інформації. Суд також бере до уваги абстрактну та знеособлену мову, використану заявником в його первинних доводах (див. пункти 22 та 25). Заявник, якого представляв захисник, мав достатньо можливостей деталізувати ці твердження після повідомлення Уряду про скарги. Однак він не деталізував, як та якою мірою описане в його загально сформульованих твердженнях вплинуло на його індивідуальну ситуацію. За відсутності цієї інформації та відомостей Суд не може здійснити жодну оцінку щодо особистого простору, доступного заявнику в автомобілях спеціального призначення та в камерах суду (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Закшевський проти України" (974_b60) (Zakshevskiy v. Ukraine), заява № 7193/04, пункти 75, 77 і 78, від 17 березня 2016 року).

103. Суд також зазначає, що у своїх зауваженнях у відповідь на зауваження Уряду заявник не підтримав свої первинні доводи про неналежне освітлення та температуру в автомобілях спеціального призначення; він лише чітко вказав про проблеми з вентиляцією (див. пункт 80). Так само, він не підтримав свої первинні доводи про відсутність доступу до природного освітлення та відсутність столів у камерах для очікування, а також про проблеми з використанням туалету; а вказав лише на відсутність вентиляції у цих камерах (див. пункт 81). З цього випливає, що єдиний аспект умов перевезення та тримання заявника під вартою у дні проведення судових засідань, який необхідно розглянути, - це проблеми з вентиляцією в автомобілях спеціального призначення та камерах для очікування у суді.

104. Суд зазначає, що доводи заявника про неналежну вентиляцію в автомобілях спеціального призначення у цілому підтверджуються доповіддю НПМ за 2013 рік (див. пункт 47). До того ж, навіть припустивши про перевезення заявника у вказаних Урядом автомобілях Суд зауважує, що в актах від 21 листопада 2017 року було зазначено, що вентиляція працювала лише в одному з них, тоді як в інших вона була "доступною" (див. пункт 23). Крім того, акти були складені більш ніж через п’ять років після першого перевезення заявника, і навіть акт, в якому було зазначено про працюючу систему вентиляції в одному з автомобілів, не обов’язково відображав його фактичний стан на момент перевезення заявника (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах "Бєляєв та Дігтяр проти України" (974_938) (Belyaev and Digtyar v. Ukraine), пункт 38, та "Родзевілло проти України" (974_b51) (Rodzevillo v. Ukraine), пункт 53). Стосовно відсутності вентиляції у камерах для очікування суду, то це було підтверджено листом від 25 травня 2015 року (див. пункт 26). Тому Суд вважає, що доводи заявника щодо цього не були спростовані Урядом.

105. Суд пам’ятає про кількість разів, коли заявник був змушений знаходитися у погано вентильованих або невентильованих камерах в автомобілях спеціального призначення та суді, і погоджується, що ця обставина могла заподіяти йому певний рівень незручності. Проте Суд також зазначає, що заявник не надав жодних доводів щодо характеру та рівня його стверджуваних страждань через ці незручності та не продемонстрував, чи досягла ця незручність сама собою рівня суворості, який підпадає під дію статті 3 Конвенції (995_004) . За таких обставин Суд вважає, що заявник не висунув небезпідставну скаргу на умови його перевезення в автомобілях спеціального призначення та тримання під вартою у камерах суду у дні проведення засідань (див., mutatis mutandis, рішення у справах "Темченко проти України" (974_a83) (Temchenko v. Ukraine), заява № 30579/10, пункт 97, від 16 липня 2015 року, та "Корбан проти України" (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16, пункти 106 та 108, від 04 липня 2019 року).

106. Отже, ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції (995_004) .

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ (995_004)

107. Заявник також скаржився по суті за статтею 13 Конвенції (995_004) на відсутність ефективних засобів юридичного захисту в Україні у зв’язку з його скаргами за статтею 3 Конвенції (995_004) . Це положення передбачає:

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції (995_004) , було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

A. Доводи сторін

108. Заявник стверджував, що не мав жодних ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з його скаргами за статтею 3 Конвенції (995_004) . Скарги адміністрації Дніпровського СІЗО не дали б жодного позитивного результату, оскільки погані умови тримання під вартою були системною проблемою в Україні. Щодо можливості звернутися зі скаргами до прокурора, на яку послався Уряд, то в рішенні у справі "Мельник проти України" (974_049) (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункт 69, від 28 березня 2006 року) Суд постановив, що Уряд не продемонстрував того, що така скарга могла б призвести до покращення умов тримання під вартою, які суперечили статті 3 Конвенції (995_004) . Цей висновок був повторений у низці інших справ, в яких Суд встановлював, що заявники не мали у своєму розпорядженні жодного ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з їхніми аналогічними скаргами. Таким чином, заявник вважав, що не було жодного доступного йому ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргою за статтею 3 Конвенції (995_004) .

109. Посилаючись на статтю 8 Кодексу 2003 року (1129-15) (див. пункт 64) Уряд стверджував, що заявник мав можливість звернутися до прокурора зі скаргою на умови тримання. Він звертався до прокурора зі скаргами на санітарно-гігієнічні умови тримання його під вартою, але не на умови тримання у вказаних у цій заяві камерах або умови його перевезення та тримання під вартою у дні проведення засідань. За результатами перевірки скарг заявника прокурор надав обґрунтовану відповідь (див. пункти 18 і 20). Отже, заявник мав у своєму розпорядженні ефективний національний засіб юридичного захисту у зв’язку з його скаргою за статтею 3 Конвенції (995_004) , а тому статтю 13 Конвенції (995_004) порушено не було. Насамкінець Уряд посилався на законопроєкт 2016 року, який передбачав превентивні та компенсаційні засоби юридичного захисту у зв’язку з неналежними умовами тримання під вартою (див. пункт 72).

B. Оцінка Суду

1. Прийнятність

110. Суд зазначає, що визнав явно необґрунтованою скаргу заявника на умови його перевезення та тримання під вартою у дні проведення судових засідань. Отже, щодо цього не було подано небезпідставну скаргу за статтею 13 Конвенції (995_004) (див. згадане рішення у справі "Темченко проти України" (974_a83) (Temchenko v. Ukraine), пункт 98).

111. Щодо скарги на стверджувану відсутність засобів юридичного захисту у зв’язку зі скаргою на умови тримання під вартою у Дніпровському СІЗО Суд зазначає, що вона не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції (995_004) ; також не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

(a) Загальні принципи

112.Стаття 13 Конвенції (995_004) гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення суті конвенційних прав і свобод незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному законодавстві. Таким чином, дія цього положення полягає у вимозі забезпечення національного засобу юридичного захисту, який може по суті врегулювати небезпідставну скаргу за Конвенцією та надати відповідне відшкодування. Цей засіб юридичного захисту має бути ефективним у теорії та на практиці. Така ефективність не залежить від визначеності позитивного результату для зацікавленої особи (див., наприклад, рішення у справі "Хірсі Джамаа та інші проти Італії" [ВП] (Hirsi Jamaa and Others v. Italy) [GC], заява № 27765/09, пункт 197, ЄСПЛ 2012).

113. Обсяг зобов’язань за статтею 13 Конвенції (995_004) залежить від характеру скарги за Конвенцією. Щодо скарг за статтею 3 Конвенції (995_004) на умови тримання під вартою, то можливі два види відшкодування: покращення таких умов і відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок них. Для особи, яка тримається в таких умовах, найціннішим є засіб юридичного захисту, здатний швидко припинити триваюче порушення. Проте, як тільки таку особу звільняють або поміщують в умови, які відповідають вимогам статті 3 Конвенції (995_004) , ця особа повинна мати забезпечене правовою санкцією право на відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце. Так, у справі "Домьян проти Угорщини" (<...>), заява № 5433/17, пункт 25, від 14 листопада 2017 року, яка була визнана неприйнятною відповідно до згаданого пілотного рішення у справі "Варга та інші проти Угорщини" (Varga and Others v. Hungary), Суд зазначив, що у відповідному національному законодавстві були дві передумови для застосування компенсаційного засобу юридичного захисту: по-перше, попереднє використання превентивного засобу юридичного захисту, якщо кількість діб, проведених у неналежних умовах, перевищила тридцять (якщо неналежні умови тримання під вартою існували протягом довшого періоду, то непотрібно було подавати ще одну скаргу упродовж трьох місяців); і, по-друге, дотримання шестимісячного строку, який розпочинався з дати, коли неналежні умови тримання під вартою припинили існувати або, для осіб, які вже були звільнені на момент набрання чинності новим законом, - з конкретної встановленої законом дати. Суд дійшов висновку, що жодна з цих передумов не вбачалася необґрунтованою перешкодою для доступності засобу юридичного захисту. Отже, превентивні та компенсаційні засоби юридичного захисту могли доповнювати один одного, щоб вважатися ефективними (див. згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункти 96-98 і 214, та "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 181; див. також згадане рішення у справі "Варга та інші проти Угорщини" (Varga and Others v. Hungary), пункти 48 і 49, та рішення у справі "Улемек проти Хорватії" (Ulemek v. Croatia), заява № 21613/16, пункт 72, від 31 жовтня 2019 року [не остаточне]).

Для цілей вичерпання національних засобів юридичного захисту за статтею 35 Конвенції (995_004) Суд постановив, що за відсутності превентивного засобу юридичного захисту, який передбачає ефективну можливість, якою могли та повинні були скористатися заявники протягом тримання їх під вартою, використання компенсаційного засобу юридичного захисту після закінчення існування незадовільних умов тримання під вартою зазвичай є ефективним засобом юридичного захисту. Проте якщо ефективний превентивний засіб юридичного захисту був створений, то заявники, які тримаються під вартою, як правило, не можуть бути звільнені від зобов’язання ним скористатися. Іншими словами, перед зверненням до Суду зі скаргами вони повинні спочатку скористатися доступним та ефективним превентивними засобом юридичного захисту і згодом, за необхідності, відповідним компенсаційним засобом. Якщо використання доступного та ефективного в інших випадках засобу юридичного захисту є безуспішним через невелику тривалість перебування заявника у неналежних умовах, єдиним доступним вибором буде компенсаційний засіб юридичного захисту, який передбачає можливість отримання відшкодування за попереднє поміщення у такі умови. Цей період може залежати від багатьох чинників, пов’язаних з порядком функціонування національної системи засобів юридичного захисту та характером стверджуваної неналежності умов тримання заявника під вартою. У будь-якому випадку компенсаційний засіб юридичного захисту у цьому контексті зазвичай необхідно використати упродовж шести місяців після припинення існування стверджуваних неналежних умов тримання під вартою. Це, звичайно, не перешкоджає можливості, що національне законодавство передбачає різний порядок використання засобів юридичного захисту або довший встановлений строк для використання компенсаційного засобу. У цьому випадку використання такого засобу визначається відповідними національними порядком і строками (див. згадане рішення у справі "Улемек проти Хорватії" (Ulemek v. Croatia), пункти 82-83 та 86-90).

114. Орган державної влади, зазначений у статті 13 Конвенції (995_004) , не обов’язково є судовим органом. Суд вже постановляв, що засоби юридичного захисту у зв’язку з умовами тримання під вартою, які забезпечуються адміністративними органами державної влади, можуть задовольнити вимоги цього положення. Проте повноваження та процесуальні гарантії, якими володіє такий орган державної влади, мають значення для визначення, чи буде доступний засіб юридичного захисту ефективним. Наприклад, щоб превентивний засіб юридичного захисту у зв’язку з умовами тримання під вартою, який забезпечується адміністративним органом державної влади, був ефективним, такий орган має: (i) бути незалежним від пенітенціарних органів; (ii) забезпечувати ефективну участь ув’язненого у розгляді його скарги; (iii) забезпечувати оперативний та ретельний розгляд скарги; (iv) мати у своєму розпорядженні широкий спектр юридичних засобів для усунення проблем, які призвели до цієї скарги; та (v) бути здатним ухвалювати обов’язкові рішення, які підлягають виконанню, у достатньо короткий строк (див. згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункти 214-216 та 219, та "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункти 182 і 183).

115. Щодо компенсаційних засобів юридичного захисту тягар доведення, який покладається на ув’язненого, не повинен бути надмірним. Хоча від нього може вимагатися подання небезпідставної скарги та доступних йому доказів, таких, як детальний опис оскаржуваних умов, показання свідків або скарги до адміністрації пенітенціарної установи чи контролюючих органів і відповіді від них, після чого тягар доведення покладається на органи державної влади, які мають спростувати ці твердження. Крім того, процесуальні норми, які регулюють розгляд позовів про відшкодування шкоди, мають відповідати принципу справедливості, закріпленому у пункті 1 статті 6 Конвенції (995_004) , у тому числі вимозі розумного строку, а норми, які регулюють судові витрати, не повинні покладати надмірний тягар на ув’язненого, якщо його позов виправданий. Насамкінець, не потрібно вимагати, щоб ув’язнений вказував на конкретних посадових осіб, причетних до незаконного поводження, оскільки погані умови тримання під вартою необов’язково спричинені помилками окремих посадових осіб, а часто є результатом більш широкомасштабних чинників (див. згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункти 228 і 229, та "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 184).

116. Ефективним засобом юридичного захисту, який вимагається статтею 13 Конвенції (995_004) , є такий засіб, згідно з яким орган державної влади або суд, що приймає рішення у справі, повинен розглянути скаргу за Конвенцією по суті. У справах, аналогічних цій справі, щоб національний засіб юридичного захисту у зв’язку з умовами тримання під вартою був ефективним, зазначений орган державної влади або суд має розглянути дії або бездіяльність, які нібито становили порушення статті 3 Конвенції (995_004) , відповідно до принципів і стандартів, встановлених цим Судом у його практиці щодо зазначеного положення. Просте посилання на це положення у національних рішеннях не є достатнім; розгляд справи повинен відповідати стандартам, які випливають з практики Суду (див. згадане рішення у справі "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункти 185-187).

117. Якщо орган державної влади або суд встановлює, що було порушено статтю 3 Конвенції (995_004) у зв’язку з умовами, в яких ув’язнений перебував або перебуває, він повинен надати належне відшкодування. У контексті превентивних засобів юридичного захисту відшкодування, залежно від характеру основної проблеми, може складатися із заходів, які впливають лише на відповідного ув’язненого, або - наприклад, якщо справа стосується переповненості, - із ширших заходів, здатних усунути ситуацію масових і супутніх порушень прав ув’язнених внаслідок неналежних умов тримання у конкретній пенітенціарній установі. У контексті компенсаційних засобів юридичного захисту грошове відшкодування має бути доступним будь-якому нинішньому або колишньому ув’язненому, який тримався в нелюдських чи таких, що принижували гідність, умовах, і подав заяву у зв’язку з цим. Висновок про порушення вимог статті 3 Конвенції (995_004) призводить до виникнення обґрунтованої презумпції заподіяння ув’язненому моральної шкоди. Національні норми та практика, які регулюють дію засобу юридичного захисту, повинні враховувати цю презумпцію, а не передбачати присудження відшкодування залежно від можливості ув’язненого довести існування моральної шкоди у вигляді емоційного стресу. Насамкінець, ув’язнені повинні мати можливість скористатися засобами юридичного захисту без страху, що це призведе до покарання або негативних наслідків (там само, пункти 188-191).

(b) Застосування зазначених принципів у цій справі

(i) Превентивні засоби юридичного захисту

118. Суд зазначає, що Уряд посилався на статтю 8 Кодексу 2003 року (1129-15) , яка стосується права ув’язнених звертатися зі скаргами до різних органів державної влади, у тому числі прокурора. Проте він також зазначає, що цей Кодекс стосується засуджених, а не осіб, взятих під варту під час досудового слідства, як заявник у цій справі. Однак, стаття 9 Закону України "Про попереднє ув’язнення" (3352-12) передбачає аналогічне право для осіб, узятих під варту (див. пункт 54).

119. У низці справ Суд вже розглядав ефективність звернення до прокурора зі скаргою. Так, ще у 2006 році він постановив, що відповідно до Закону України "Про попереднє ув’язнення" (3352-12) або Закону України "Про прокуратуру" (1697-18) подана прокурору скарга не була ефективним і доступним засобом юридичного захисту, оскільки статус прокуратури в національному законодавстві та її конкретна роль "обвинувачення" під час розслідування кримінальних справ не забезпечували належні гарантії для незалежного та неупередженого розгляду скарги. Крім того, така скарга не могла призвести до застосування превентивних або компенсаційних засобів. Суд вже постановив, що проблеми, пов’язані з умовами тримання під вартою, стосувалися не індивідуальної ситуації, а мали структурний характер (див. рішення у справі "Коваль проти України" (974_143) (Koval v. Ukraine), заява № 65550/01, пункт 95, від 19 жовтня 2006 року). З того часу Суд відхиляв аналогічні посилання Уряду в низці інших справ (див., наприклад, рішення у справах "Яковенко проти України" (974_438) (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пункт 75, від 25 жовтня 2007 року, "Коктиш проти України" (974_872) (Koktysh v. Ukraine), заява № 43707/07, пункт 86, від 10 грудня 2009 року, "Знайкін проти України" (974_875) (Znaykin v. Ukraine), заява № 37538/05, пункт 42, від 07 жовтня 2010 року, "Іглін проти України" (974_780) (Iglin v. Ukraine), заява № 39908/05, пункт 43, від 12 січня 2012 року, згадане рішення у справі "Бєляєв та Дігтяр проти України" (974_938) (Belyaev and Digtyar v. Ukraine), пункт 31, рішення у справах "Самойлович проти України" (Samoylovich v. Ukraine), заява № 28969/04, пункт 55, від 16 травня 2013 року, "Горбатенко проти України" (Gorbatenko v. Ukraine), заява № 25209/06, пункт 125, від 28 листопада 2013 року, "Зінченко проти України" (974_999) (Zinchenko v. Ukraine), заява № 63763/11, пункт 53, від 13 березня 2014 року, згадане рішення у справі "Родзевілло проти України" (974_b51) (Rodzevillo v. Ukraine), пункт 41, та рішення у справі "Закшевський проти України" (974_b60) (Zakshevskiy v. Ukraine), заява № 7193/04, пункт 59, від 17 березня 2016 року).

120. Суд також зазначає, що у правовій системі України прокурор несе відповідальність за нагляд за дотриманням законів при застосуванні заходів, пов’язаних з обмеженням свободи. Здійснюючи цю функцію, прокурор має право вимагати від відповідних посадових осіб усунення будь-яких порушень, а також причин та умов, що їм сприяли (див. пункти 58 і 59). Хоча прокурор, безсумнівно, має повноваження відігравати важливу роль у забезпеченні належних умов тримання під вартою, з огляду на процесуальні недоліки скарга прокурору також не відповідає вимогам ефективного засобу юридичного захисту. Так, подібна скарга не ґрунтується на особистому праві ув’язненого на отримання відшкодування, а вимога розгляду такої скарги за участю ув’язненого або забезпечення прокурором такої участі відсутня (у тому числі можливість прокоментувати отримані прокурором доводи начальника слідчого ізолятора, задати питання та надати додаткові доводи). Питання буде вирішуватися лише між прокурором і відповідною установою, а ув’язнений матиме право лише отримати інформацію, яким чином прокурор розглянув його скаргу (див. аналогічний підхід у згаданих рішеннях у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункти 104 і 216, та "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 212).

121. Крім того, навіть якщо ув’язнений отримує від прокурора наказ, який вимагатиме від адміністрації пенітенціарної установи усунути порушення прав ув’язненого, забезпечивши належні умови тримання під вартою, його особисте становище у вже переповненій установі зможе поліпшитися лише за рахунок і на шкоду іншим ув’язненим. З огляду на структурний характер проблеми, яку Суд виявив у низці інших справ проти України та підтвердив у цій справі (див. пункти 135-143), в адміністрації не буде можливості задовольнити велику кількість аналогічних звернень (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункт 111, та "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 63).

122. У цій справі Уряд не надав жодної нової інформації щодо того, як звернення до прокурора зі скаргою про неналежні умови тримання під вартою могло б запобігти стверджуваному порушенню або його продовженню, або надати заявнику належне відшкодування. Тому, як і у попередніх справах проти України, Суд доходить висновку, що така скарга не відповідає вимозі ефективного засобу юридичного захисту.

123. Суд також зауважує, що єдиним запропонованим Урядом у цій справі національним засобом юридичного захисту було звернення до прокурора зі скаргою. Як було встановлено, така скарга не може вважатися ефективним засобом юридичного захисту. У низці аналогічних справ Уряд пропонував інші нібито ефективні засоби юридичного захисту у зв’язку зі скаргами, пов’язаними з умовами тримання під вартою. Розглянувши їх, Суд встановив, що вони також були неефективними, зокрема, звернення зі скаргами до адміністрації СІЗО (див., наприклад, згадане рішення у справі "Зінченко проти України" (974_999) (Zinchenko v. Ukraine), пункт 53) або до будь-якого іншого органу державної влади (див., наприклад, згадане рішення у справі "Коваль проти України" (974_143) (Koval v. Ukraine), п. 96), а також звернення до судів з цивільним або адміністративним позовом (див., наприклад, рішення у справі "Маленко проти України" (974_734) (Malenko v. Ukraine), заява № 18660/03, п. 37, від 19 лютого 2009 року, згадане рішення у справі "Іглін проти України" (974_780) (Iglin v. Ukraine), п. 43, рішення у справах "Самойлович проти України" (Samoylovich v. Ukraine), заява № 28969/04, пункт 55, від 16 травня 2013 року, та "Коберник проти України" (Kobernik v. Ukraine), заява № 45947/06, п. 38, від 25 липня 2013 року). Суд враховує, що оскаржувані проблеми мали структурний характер і не стосувалися лише особистого становища заявників. Він вважає, що з цих самих підстав наведені засоби юридичного захисту також будуть неефективними і в цій справі.

(ii) Компенсаційні засоби юридичного захисту

124. Суд зазначає, що Уряд не стверджував, що будь-які такі засоби юридичного захисту були доступні заявнику у цій справі.

(iii) Висновок

125. Тому Суд зазначає, що було порушено статтю 13 Конвенції (995_004) у поєднанні зі статтею 3 Конвенції (995_004) у зв’язку з відсутністю у заявника ефективного засобу юридичного захисту для оскарження умов тримання його під вартою у Дніпровському СІЗО.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 46 КОНВЕНЦІЇ (995_004)

126. Відповідна частина статті 46 Конвенції (995_004) передбачає:

"1. Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

2. Остаточне рішення Суду передається Комітетові Міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.".

A. Доводи сторін

127. Заявник стверджував, що не міг надати коментарі щодо доцільності застосування до цієї справи процедури пілотного рішення, і залишив це питання на розсуд Суду. Водночас заявник стверджував, що більшість згаданих Урядом позитивних змін відбулися лише нещодавно, а деякі з них - вже після подання ним цієї заяви. Заявник тримався у неналежних умовах у Дніпровському СІЗО з липня 2012 року. Отже, незалежно від згаданих Урядом реформ, його права за статтями 3 та 13 Конвенції (995_004) були порушені.

128. Уряд стверджував, що пенітенціарна реформа в Україні розпочалася у 2016 році. Їй передувало внесення змін до Кодексу 2003 року (1129-15) (див. пункти 64 і 65), які розширили права ув’язнених і змінили вимоги до умов тримання їх під вартою відповідно до європейських стандартів. У вересні 2016 року Верховна Рада України прийняла декілька законів, спрямованих на покращення доступу до правосуддя взятих під варту та засуджених осіб; на виконання покарань і реалізацію засудженими їхніх прав; гуманізацію порядку та умов виконання покарань і застосування нових заохочень та покарань до засуджених осіб. Ці закони зробили процес винесення вироку більш гуманним і забезпечили механізми, які дозволяли засудженим реалізовувати свої права. У 2017 році було прийнято Концепцію (654-2017-р) (див. пункти 68-71). Щодо засобів юридичного захисту у зв’язку з неналежними умовами тримання під вартою Уряд посилався на законопроєкт 2016 року (див. пункт 72). Він також стверджував, що Міністерство юстиції України підготувало низку інших законопроєктів.

129. Крім того, до Правил 2013 року (z0445-13) (див. пункти 66 і 67) були внесені зміни, щоб дозволити особам, взятим під варту, надсилати до НПМ, адміністрацій пенітенціарних установ і прокурорів онлайн скарги на погані умови тримання під вартою. Ця послуга надала широкий спектр інструментів для подання електронних скарг і направлення їх одному або кільком адресатам для отримання та перегляду відповідей і доступу до історії кореспонденції. У вісімдесяти шести пенітенціарних установах були встановлені вісімдесят шість комплектів обладнання та 104 термінали для відправлення таких скарг.

130. У травні 2016 року Державна пенітенціарна служба України була ліквідована, а її обов’язки були покладені на Міністерство юстиції України. Таким чином, відповідальність за пенітенціарні установи була передана останньому. У 2016 році були проведені ремонтні роботи у 889 об’єктах, які належали пенітенціарним установам (будівлі, інженерні споруди та мережі), на суму 20,6 мільйонів українських гривень (далі - грн). Відповідно до бюджетних запитів, зроблених Міністерством юстиції України, у 2016 році капітального та поточного ремонту потребували 952 об’єкти на суму 53,6 мільйонів грн, а у 2017 році - 856 об’єктів на суму 59,68 мільйонів грн. У вересні 2017 року Міністерство юстиції України ухвалило перелік з одинадцяти виправних центрів або установ виконання покарань, які підлягали консервації. Для раціонального розподілу засуджених та осіб, узятих під варту, і запобігання переповненості були створені частини з камерами попереднього ув’язнення в установах мінімального і середнього рівня безпеки та спеціалізованих лікарнях. Тривала подальша робота над законодавчою та інституційною реорганізацією ДКВС, цей процес вимагав значної фінансової підтримки та співпраці багатьох органів державної влади.

131. Уряд також зазначив, що у 2016 році в Міністерстві юстиції України був створений відділ для інспекції дотримання прав людини в пенітенціарних установах. У 2017 році він перевірив двадцять пенітенціарних установ і надіслав міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції України рекомендації щодо усунення виявлених порушень і вжиття заходів.

132. Уряд також стверджував, що пенітенціарна реформа в Україні проводилася за підтримки міжнародних організацій та інших держав. Так, у рамках співпраці з Радою Європи у 2011-2014 роках було здійснено: (a) реалізацію проєкту "Підтримка пенітенціарної реформи в Україні", спрямованого на підтримку та розвиток діяльності, пов’язаної з введенням системи пробації, а також на вдосконалення управління пенітенціарними установами та органами і слідчими ізоляторами в Україні; та (b) участь у проєкті "Боротьба з жорстоким поводженням і безкарністю", який фокусувався на вдосконаленні ефективності децентралізованих превентивних механізмів у пенітенціарних установах шляхом посилення функціональних можливостей інститутів громадянського суспільства. У результаті реалізації останнього проєкту були розроблені двадцять три рекомендації щодо оцінки механізмів, які дозволяють засудженим висувати скарги на жорстоке поводження. Зацікавлені сторони проєкту визнали, що ані існуючі механізми подання скарг стверджуваними потерпілими від жорстокого поводження, ані реакція органів державної влади на них, не відповідали принципам незалежності та неупередженості, оперативності, достатньої залученості потерпілого та прозорості громадського контролю. У 2015 році був запущений проєкт "Подальша підтримка пенітенціарної реформи в Україні". Він фокусувався на вдосконаленні реабілітаційного підходу під час виконання кримінальних покарань і вдосконаленні порядку та практики перевірки установ виконання покарань і розгляду скарг, висунутих особами, взятими під варту, та засудженими. Одним з результатів співпраці з Радою Європи стала також підготовка буклету про управління установами виконання покарань, кодексу поведінки для працівників цих установ і посібника щодо пенітенціарної системи та прав людини, а також розробка стандартів оцінки роботи пенітенціарних установ. Насамкінець, в Україні був врахований досвід інших країн у запровадженні системи пробації.

133. Уряд також стверджував, що під час 1302-го засідання (див. пункт 39) Комітет міністрів із задоволенням вказав на законодавчі та адміністративні заходи, вжиті для реформування пенітенціарної системи. Враховуючи обставини цієї справи та проведені реформи, Уряд дійшов висновку, що до цієї справи було недоречно застосовувати процедуру пілотного рішення.

B. Оцінка Суду

1. Загальні принципи

134. Відповідні принципи щодо застосування статті 46 Конвенції (995_004) у пілотному рішенні були узагальнені в згаданому рішенні у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункти 180-183 (див. також згадані рішення у справах "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 267, "Варга та інші проти Угорщини" (Varga and Others v. Hungary), пункти 94-97), так:

(i) у контексті статті 1 Конвенції (995_004) пункт 1 статті 46 Конвенції (995_004) покладає на державу-відповідача зобов’язання вживати під контролем Комітету міністрів належні загальні та/або індивідуальні заходи для захисту прав заявника, порушення яких встановлює Суд. Такі заходи повинні також вживатися щодо інших осіб, які перебувають у становищі заявника, зокрема шляхом вирішення проблем, які призвели до висновків Суду. Комітет міністрів неодноразово наголошував на цьому зобов’язанні під час нагляду за виконанням рішень Суду;

(ii) для сприяння ефективному виконанню його рішень у цьому контексті Суд може скористатися процедурою пілотного рішення, що дозволяє йому визначити структурну проблему, яка призводить до порушення, та вказати заходи, які держава-відповідач повинна вжити для вирішення цієї проблеми. Проте цей підхід застосовується з повагою до функцій конвенційних органів: відповідно до пункту 2 статті 46 Конвенції (995_004) саме Комітет міністрів повинен оцінити результати вжиття відповідних заходів;

(iii) ще одна важлива роль процедури пілотного рішення полягає у спонуканні держави-відповідача вирішити велику кількість індивідуальних скарг, які виникають через одну й ту саму структурну проблему на національному рівні, таким чином, втілюючи принцип субсидіарності, який лежить в основі конвенційної системи. Завдання Суду, визначене статтею 19 Конвенції (995_004) , необов’язково виконується найкращим чином повторенням одних і тих самих висновків у низці справ. Мета процедури полягає у сприянні найбільш оперативному та ефективному усуненню недоліку, який впливає на захист відповідних конвенційних прав у національному законодавстві. Хоча насамперед дії держави-відповідача повинні бути спрямовані на усунення такого недоліку та введення за необхідності ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з виявленими порушеннями, вони також можуть передбачати ad hoc рішення, такі, як угоди про мирне врегулювання із заявниками або односторонні пропозиції щодо відшкодування, які відповідають вимогам Конвенції (995_004) . Суд може відкласти розгляд усіх аналогічних справ, даючи державі-відповідачу можливість вирішити їх подібним чином;

(iv) якщо держава-відповідач не вживає таких заходів після ухвалення пілотного рішення, то для забезпечення ефективного дотримання Конвенції (995_004) Суд буде змушений продовжити розгляд та ухвалення рішень щодо аналогічних поданих до нього заяв, розгляд яких він міг вирішити відкласти.

2. Існування структурної проблеми, яка виправдовує застосування процедури пілотного рішення у цій справі

135. Суд зазначає, що ця справа стосується повторюваної проблеми, яка лежить в основі неодноразових порушень Україною статті 3 Конвенції (995_004) . Зокрема, з моменту ухвалення його першого рішення щодо умов тримання під вартою в Україні ("Невмержицький проти України" (Nevmerzhitsky v. Ukraine), заява № 54825/00, ЄСПЛ 2005-II) Суд виніс п’ятдесят п’ять рішень (у деяких справах було декілька заявників), встановлюючи порушення статті 3 Конвенції (995_004) у зв’язку з поганими умовами тримання під вартою у слідчих ізоляторах (див. перелік рішень у Додатку).

136. У низці цих рішень Суд також дійшов висновку про порушення статті 13 Конвенції (995_004) через відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку зі скаргами заявників за статтею 3 Конвенції (995_004) . Крім того, у більшості з цих рішень Суд постановив, що проблема щодо умов тримання під вартою в Україні мала структурний характер (див., наприклад, згадані рішення у справах "Коваль проти України" (974_143) (Koval v. Ukraine), пункт 96, "Коктиш проти України" (974_872) (Koktysh v. Ukraine), пункт 86, рішення у справах "Віслогузов проти України" (974_568) (Visloguzov v. Ukraine), заява № 32362/02, пункти 42 і 43, від 20 травня 2010 року, "Логвиненко проти України" (974_651) (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункти 57 і 58, від 14 жовтня 2010 року, "Петухов проти України" (974_638) (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пункт 78, від 21 жовтня 2010 року, "Іззетов проти України" (974_870) (Izzetov v. Ukraine), заява № 23136/04, пункт 38, від 15 вересня 2011 року; "Устянцев проти України" (Ustyantsev v. Ukraine), заява № 3299/05, пункт 58, від 12 січня 2012 року, згадані рішення у справах "Іглін проти України" (974_780) (Iglin v. Ukraine), пункт 43, "Бєляєв та Дігтяр проти України" (974_938) (Belyaev and Digtyar v. Ukraine), пункти 30 і 31, рішення у справі "Барило проти України" (Barilo v. Ukraine), заява № 9607/06, пункт 56, від 16 травня 2013 року, згадані рішення у справах "Горбатенко проти України" (Gorbatenko v. Ukraine), пункт 125, "Зінченко проти України" (974_999) (Zinchenko v. Ukraine), пункт 53, "Родзевілло проти України" (974_b51) (Rodzevillo v. Ukraine), пункт 41, рішення у справах "Сосновський проти України" (974_d67) (Sosnovskiy v. Ukraine), заява № 9450/06, пункт 65, від 08 грудня 2016 року, та "Комаров проти України" (Komarov v. Ukraine), заява № 4772/06, пункт 94, від 19 січня 2017 року).

137. Більшість справ проти України, в яких Суд встановлював порушення статті 3 Конвенції (995_004) , стосувалися проблем переповненості та різних інших повторюваних проблем, пов’язаних з побутовими умовами тримання під вартою: неналежними санітарно-гігієнічними умовами, недостатнім освітленням і вентиляцією, наявністю паразитів та цвілі у камерах, обмеженим доступом до душу, обмеженими щоденними прогулянками, відсутністю усамітнення під час користування туалетом, поганою якістю їжі тощо. Порушення були виявлені у великій кількості установ різних областей України. Таким чином, дійсно вбачається, що порушення не були спричинені поодиноким випадком або результатом конкретних подій у кожній окремій справі. Вони виникли у межах широко розповсюдженої структурної проблеми, яка була результатом поганого функціонування пенітенціарної системи України та недостатніх гарантій проти поводження, забороненого статтею 3 Конвенції (995_004) .

138. Вбачається, що незважаючи на висновки, висловлювані Судом щодо України майже щорічно з 2005 року, на національному рівні структурної проблема досі не вирішена. Насправді, відповідно до бази даних справ Суду, наразі очікують на розгляд близько 120 на перший погляд обґрунтованих заяв проти України зі скаргами на умови тримання під вартою. Ця цифра сама собою вказує на існування повторюваної структурної проблеми (див. згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункт 184, та "Варга та інші проти Угорщини" (Varga and Others v. Hungary), пункт 98). Крім того, виявлення структурної проблеми, яке виправдовує застосування процедури пілотного рішення, необов’язково пов’язане лише з кількістю заяв, які очікують розгляду; потенційне надходження аналогічних заяв у майбутньому також є важливим чинником (див. згадане рішення у справі "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 270). У зв’язку з цим Суд зауважує, що з 01 квітня 2019 року кількість осіб, узятих під варту у слідчих ізоляторах в Україні, становила 20 346 осіб (див. пункт 76). Як було зазначено у низці міжнародних і національних доповідей (див. пункти 28-33, 44, 46 і 48-50), багато з них тримаються в умовах переповненості та/або інших неналежних умовах. Крім того, вони не мають у своєму розпорядженні ефективних засобів юридичного захисту, які б дозволили їм покращити своє становище (див. пункти 118-125).

139. Комітет міністрів також визнав структурний характер проблеми умов тримання під вартою в Україні. Він здійснює нагляд за виконанням рішень Суду щодо умов тримання під вартою з 2005 року. У грудні 2018 року він прийняв тимчасову резолюцію, в якій знову наголосив на структурному характері цієї проблеми. Він вказав, що у попередніх рішеннях уже неодноразово закликав органи влади України вжити рішучих заходів для створення превентивних і компенсаційних засобів юридичного захисту для вирішення цієї проблеми. Незважаючи на вжиття певних заходів, жодного конкретного прогресу досягнуто не було, що також поклало на конвенційну систему додатковий тягар. Тому Комітет міністрів підкреслив термінову необхідність продовження здійснення органами державної влади роботи над ухваленням комплексної довгострокової стратегії, здатної призвести до вирішення цих структурних проблем з чіткими та обов’язковими строками вжиття відповідних заходів і наданням необхідних ресурсів (див. пункт 41).

140. КЗК також неодноразово визнавав структурний характер проблем щодо умов тримання під вартою в Україні. У своїй нещодавній доповіді щодо України він схвалив поточну реформу пенітенціарної системи та заходи, вжиті для зменшення переповненості, але підкреслив, що реформа не вплинула на становище осіб, узятих під варту під час досудового слідства, та закликав органи державної влади надалі зменшувати їхню кількість. Він зазначив, що досі діяла стара норма у 2,5 м-2 особистого простору на одного ув’язненого у СІЗО, а складні правила розподілу різних категорій ув’язнених продовжували призводити до локалізованої переповненості. Тому Комітет закликав органи влади України вжити рішучих кроків для внесення змін до законодавства та режиму для таких осіб. Він також зауважив про погані побутові умови тримання під вартою у відвіданих СІЗО, які в деяких з них навіть погіршилися з моменту його попередніх візитів (див. пункт 31).

141. Недостатній прогрес у вирішенні проблеми поганих умов тримання під вартою також помітив НПМ, який дійшов висновку, що незважаючи на поточну пенітенціарну реформу, у більшості СІЗО України досі мали місце систематичні порушення прав людини (див. пункт 48). Аналогічні висновки також зробив Уповноважений з прав людини, який виконує функції НПМ з 2012 року (див. пункт 45) та який виявив неналежні умови тримання під вартою майже в усіх СІЗО України. Уповноважений з прав людини рекомендував органам державної влади узгодити національні стандарти особистого простору та умов тримання під вартою з європейськими (див. пункт 50 ).

142. Суд зазначає, що хоча Уряд стверджував, що до цієї справи недоцільно було застосовувати процедуру пілотного рішення, зокрема з огляду на поточну пенітенціарну реформу, він не заперечив існування структурної проблеми щодо умов тримання під вартою в Україні. Насправді ця проблема була прямо визнана у Концепції 2017 року (654-2017-р) , в якій зазначалося, що більшість пенітенціарних установ в Україні була у незадовільному, або навіть в аварійному стані, і це вимагало ухвалення комплексних рішень та виділення належного фінансування (див. пункт 69). Тому Суд вважає, що незважаючи на вжиття Україною позитивних заходів у рамках поточної пенітенціарної реформи, актуальність проблеми, пов’язаної з умовами тримання під вартою, в останні роки не зменшилася. Виявлені у цій справі порушення були встановлені через чотирнадцять років після винесення першого рішення Суду щодо умов тримання під вартою в Україні, незважаючи на зобов’язання Уряду за статтею 46 Конвенції (995_004) вжити необхідних загальних та індивідуальних заходів.

143. З огляду на зазначені міркування та повторювану проблему, яка існує протягом багатьох років, значну кількість осіб, на яку вона вплинула або здатна вплинути, та нагальну необхідність забезпечити їм оперативне та належне відшкодування на національному рівні, Суд вважає за доцільне застосувати у цій справі процедуру пілотного рішення (див. аналогічний підхід в рішенні у справі "Торреджані та інші проти Італії" (Torreggiani and Others v. Italy), заява № 43517/09 та 6 інших заяв, пункт 90, від 08 січня 2013 року, згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункт 190, "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 271, "Варга та інші проти Угорщини" (Varga and Others v. Hungary), пункт 100, та рішення у справі "Резмівеш та інші проти Румунії" (<...>), заява № 61467/12 та 3 інші заяви, пункти 110 і 111, від 25 квітня 2017 року).

3. Загальні заходи для вирішення структурної проблеми

144. Оскільки рішення Суду є по суті декларативними, держава-відповідач має право на свій розсуд під наглядом Комітету міністрів обирати засоби, за допомогою яких вона виконуватиме своє зобов’язання за статтею 46 Конвенції (995_004) , якщо вони сумісні з висновками, зробленими у рішенні Суду. Проте для допомоги державі-відповідачу у виконанні свого зобов’язання Суд у виняткових випадках може вказати вид заходів, які можуть бути вжиті для усунення виявленої ним проблеми (див. згадане рішення у справі "Варга та інші проти Угорщини" (Varga and Others v. Hungary), пункти 101 і 102). У низці справ Суд вже зазначав загальні заходи для сприяння найбільш оперативному та ефективному вирішенню повторюваних недоліків умов тримання під вартою (див. рішення у справі "Орчовський проти Польщі" (Orchowski v. Poland), заява № 17885/04, пункт 154, від 22 жовтня 2009 року, згадане рішення у справі "Торреджані та інші проти Італії" (Torreggiani and Others v. Italy), пункти 91-99, див. також згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункти 197-203 та 214-231, "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункти 276-278, "Варга та інші проти Угорщини" (Varga and Others v. Hungary), пункти 104 і 105, та "Резмівеш та інші проти Румунії" (<...>), пункти 115-120).

(a) Заходи для зменшення переповненості та покращення умов тримання під вартою

145. Суд хотів би підкреслити, що покращення умов тримання під вартою в Україні виходить за межі його судової функції. Проте хоча його завданням не є надання вказівок щодо комплексної пенітенціарної реформи або рекомендацій щодо того, як Україна повинна організувати свою пенітенціарну систему, у зв’язку з чим Комітет міністрів знаходиться у кращому становищі, Суду не забороняється наголошувати на конкретних питаннях, які потребують розгляду органами влади України. Такі питання, на які Суд звернув увагу, можуть допомогти окреслити наведені у пілотному рішенні проблеми та вирішити їх (див. згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункти 194 і 95, "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 274, та "Варга та інші проти Угорщини" (Varga and Others v. Hungary), пункт 105, з подальшими посиланнями).

146. Тому для цілей цього пілотного рішення Суд вважає за доцільне вказати на проблему переповненості, яку Україна неминуче повинна буде розглянути під час виконання цього рішення. Суд повторює, що коли держава не може гарантувати кожному ув’язненому умови, які відповідають статті 3 Конвенції (995_004) , найбільш доречним рішенням проблеми переповненості буде зменшення кількості осіб, узятих під варту, шляхом частішого використання не пов’язаних з позбавленням волі запобіжних заходів і мінімізації застосування попереднього ув’язнення (див. згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункт 197, "Варга та інші проти Угорщини" (Varga and Others v. Hungary), пункт 104, та "Резмівеш та інші проти Румунії" (<...>), пункт 115; див. також відповідні рекомендації КЗК і Комітету міністрів у пунктах 27, 33, 34 і 38).

147. У зв’язку з цим Суд зазначає, що проблема переповненості під час досудового тримання під вартою тісно пов’язана з іншою проблемою, яка часто встановлюється у рішеннях проти України щодо скарг за статтею 5 Конвенції (995_004) , а саме: надмірна тривалість тримання під вартою під час досудового слідства. Зокрема, він неодноразово встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції (995_004) у зв’язку з відсутністю належного виправдання як для коротких, так і для довгих періодів тримання під вартою під час досудового слідства в Україні (див., наприклад, рішення у справах "Харченко проти України" (974_662) (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункт 99, 10 лютого 2011 року, "Комарова проти України" (Komarova v. Ukraine), заява № 13371/06, пункти 77-81, від 16 травня 2013 року, "Осаковський проти України" (974_a26) (Osakovskiy v. Ukraine), заява № 13406/06, пункти 82-85, від 17 липня 2014 року, "Ярошовець та інші проти України" (974_b19) (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява № 74820/10 та 4 інші заяви, пункти 123-128, від 03 грудня 2015 року, "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункти 40-42, від 15 грудня 2016 року, "Жердєв проти України" (974_c70) (Zherdev v. Ukraine), заява № 34015/07, пункти 121-124, від 27 квітня 2017 року, "Макаренко проти України" (974_184) (Makarenko v. Ukraine), заява № 622/11, пункти 91-94, від 30 січня 2018 року, та "Криволапов проти України" (974_d94) (Krivolapov v. Ukraine), заява № 5406/07, пункти 106-108, від 02 жовтня 2018 року).

148. Наразі Суд встановив порушення пункту 3 статті 5 Конвенції (995_004) у більш ніж дев’яноста справах проти України. Так, у згаданому рішенні у справі "Харченко проти України" (974_662) (Kharchenko v. Ukraine), пункти 98-101, яке стосувалося, inter alia, сумісності старого КПК України (1001-05) (прийнятого у 1960 році) зі статтею 5 Конвенції (995_004) , Суд запропонував державі-відповідачу вжити негайних заходів для узгодження національного законодавства та адміністративної практики з висновками Суду за статтею 5 Конвенції (995_004) . В згаданому рішенні у справі "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), пункти 52 і 53) він також встановив, що незважаючи на прийняття у 2012 році нового КПК Украї ни (4651-17) , порушення статті 5 Конвенції (995_004) повторювалися у практиці стосовно України, та вважав найкращим способом усунення згаданого порушення прискорення реформування законодавства та/або адміністративної практики для узгодження кримінального процесу в Україні з вимогами статті 5 Конвенції (995_004) .

149. Суд також зауважує, що зібрана Генеральною прокуратурою України статистика (див. пункт 77) демонструє зменшення у 2018 році кількості прокурорських клопотань про взяття під варту у порівнянні з 2012 роком. Проте ця кількість досі більша, ніж у 2013, 2014 та 2016 роках, що свідчить про нестабільність і непостійність зменшення кількості таких клопотань. Суд також зазначає, що кількість клопотань, залишених без задоволення судами, у 2018 році подвоїлася у порівнянні з 2012 роком. Він схвалює вжиті українськими судами заходи для ретельнішого розгляду клопотань про взяття під варту, який призвів до зменшення кількості осіб, щодо яких такі клопотання задовольняються. Однак він зазначає, що незважаючи на вжиті судами заходи, кількість осіб, які тримаються під вартою у СІЗО України, у 2019 році збільшилася у порівнянні з 2015-2017 роками (див. пункти 74-76), що пояснюється збільшенням частоти використання постанов про продовження строку тримання під вартою або іншими причинами (див. пункт 33). Якою б не була причина збільшення переповненості СІЗО, Суд хотів би повторити, що слід заохочувати прокурорів та інших працівників правоохоронних органів України до подальшого зменшення кількості клопотань про первинне взяття під варту та продовження його строку, окрім найбільш серйозних випадків. Прокурорів і суддів слід також заохочувати використовувати, наскільки можливо, альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи.

150. Зменшення переповненості СІЗО також випливатиме зі зміни поточного мінімального національного стандарту у 2,5 м-2 особистого простору на одного ув’язненого, передбаченого статтею 11 Закону України "Про попереднє ув’язнення" (3352-12) 1993 року (див. пункт 55); внесення змін неодноразово рекомендував КЗК (див. пункти 28, 30, 31 і 33) та воно вимагається відповідно до встановлених Судом стандартів у згаданому рішенні у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункти 138-140).

151. Інша проблема стосується покращення побутових умов в українських СІЗО. Хоча Суд схвалює заходи, на які посилалася держава-відповідач (див. пункт 130), він зауважує, що незважаючи на них, побутові умови у СІЗО залишилися поганими або навіть погіршилися, як підтверджують міжнародні та національні доповіді (див. пункти 28-33, 44, 46 та 48-50). З огляду на масштаб цієї проблеми Суд вважає, що постійні та довгострокові зусилля і вжиття подальших заходів, спрямованих на значне оновлення існуючих слідчих ізоляторів, або заміну застарілих чи законсервованих установ новими, повинні продовжуватися без затримки, і для цього мають бути виділені належні кошти. Хоча реалізація цих заходів може вимагати значних фінансових ресурсів, відсутність ресурсів не може у принципі виправдати умови тримання під вартою, які становлять порушення статті 3 Конвенції (995_004) . Держава-відповідач має організувати свою пенітенціарну систему так, щоб забезпечити дотримання цього положення, незважаючи на будь-які труднощі (див. згадані рішення у справах "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункти 277 і 278, та "Варга та інші проти Угорщини" (Varga and Others v. Hungary), пункт 103 з подальшими посиланнями).

152. Суд залишає на розсуд органів влади України здійснення під наглядом Комітету міністрів практичних заходів, які вони вважають доречними для зменшення переповненості та покращення умов тримання під вартою, що можуть також включати зазначені далі засоби.

(b) Ефективні засоби юридичного захисту

153. Як і в інших пілотних рішеннях (див. згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункт 212, та "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 279), у цій справі Суд утримався від надання конкретних вказівок щодо загальних заходів, які мають вжити органи влади України під час виконання цього рішення для узгодження умов тримання під вартою у слідчих ізоляторах з вимогами статті 3 Конвенції (995_004) . Пропонуючи можливі шляхи вирішення певних проблем, Суд вважає, що надання конкретних інструкцій щодо цього виходитиме за межі його судових функцій. Проте його позиція щодо загальних заходів, необхідних для усунення системної проблеми, яка лежить в основі виявленого у цій справі порушення статті 13 Конвенції (995_004) , відрізняється. Висновки Суду за цим положенням вимагають внесення конкретних змін у законодавство України, які дозволять будь-якій особі у становищі заявника звернутися зі скаргою на порушення статті 3 Конвенції (995_004) через погані умови тримання її під вартою та отримати належне відшкодування за будь-яке подібне порушення на національному рівні. Суд уже виявляв недоліки в законодавстві України та наводив принципи Конвенції (995_004) , якими повинні керуватися органи державної влади під час створення національних засобів юридичного захисту, які вимагаються статтею 13 Конвенції (995_004) у цьому контексті (див. пункти 112-125). Звичайно, держава-відповідач вільна обирати під контролем Комітету міністрів засоби для виконання своїх зобов’язань за пунктом 1 статті 46 Конвенції (995_004) (див. згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункт 213, та "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 280). Вона може створити нові засоби юридичного захисту, такі, як передбачалися у законопроєкті (див. пункт 72), який у подальшому був відкликаний з Верховної Ради України, або внести зміни до існуючих засобів для узгодження їх з вимогами статті 13 Конвенції (995_004) (див. згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункт 232, "Торреджані та інші проти Італії" (Torreggiani and Others v. Italy), пункт 98, та "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 280). Щоб допомогти державі-відповідачу знайти доречні способи вирішення, Суд наведе можливі превентивні та компенсаційні засоби юридичного захисту.

(i) Превентивні засоби юридичного захисту

154. Превентивний засіб юридичного захисту має повністю відповідати вимогам, встановленим у пункті 114, і, щонайважливіше, бути здатним забезпечувати швидке відновлення порушених прав. Найкращим способом його впровадження буде створення спеціального органу державної влади для нагляду за установами виконання покарань і слідчими ізоляторами. Розгляд скарг ув’язнених спеціальним органом державної влади зазвичай призводить до швидшого отримання результату, ніж їхній розгляд в ході звичайного судового провадження. Для ефективності засобу юридичного захисту цей орган державної влади повинен мати право здійснювати моніторинг порушень прав ув’язнених, бути незалежним від пенітенціарних органів державної влади, мати повноваження та обов’язок розслідувати скарги за участю особи, яка подала скаргу, і бути здатним ухвалювати обов’язкові рішення, які підлягають виконанню, із зазначенням належного способу відновлення порушених прав (див. згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункти 215 і 216, та "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункти 281 і 282).

155. Держава-відповідач також може запровадити такий порядок в існуючих органах державної влади, наприклад, у прокуратурі. Як було зазначено, наразі звернення до прокурора зі скаргою не є ефективним засобом юридичного захисту в Україні з низки підстав (див. пункти 119-121). Тому, якщо держава-відповідач зрештою вирішить виконати це рішення шляхом внесення змін до порядку звернення зі скаргою до прокурора, цей порядок має відповідати принципам, наведеним у пунктах 114 і 154.

156. Суд хотів би підкреслити, що саме органи влади України повинні вирішити, який вид органу державної влади передбачити (приклади превентивних засобів юридичного захисту, які були реалізовані в аналогічних справах, див. в ухвалах щодо прийнятності у справах "Стелла та інші проти Італії" (Stella and Others v. Italy), заява № 49169/09, пункти 46-55, від 16 вересня 2014 року, "Домьян проти Угорщини" (<...>), заява № 5433/17, пункти 21-23, від 14 листопада 2017 року, та згадане рішення у справі "Улемек проти Хорватії" (Ulemek v. Croatia), пункти 73, 93 та 103). Він також зазначає, що згаданий Урядом законопроєкт (див. пункт 72) передбачав створення інституту пенітенціарних суддів, які б відповідали за розгляд звернень про застосування превентивних і компенсаційних засобів юридичного захисту та за прийняття обов’язкових для виконання рішень у зв’язку з цим. Хоча вбачається, що інститут таких суддів, його повноваження та функції, передбачені у законопроєкті, prima facie відповідали вимогам "превентивного засобу", Суд із жалем зауважує, що 29 серпня 2019 року законопроєкт був відкликаний з Верховної Ради України (див. пункт 73), і Уряд не повідомив Суду про поточний розгляд будь-яких альтернативних законопроєктів.

(ii) Компенсаційні засоби юридичного захисту

157. Якщо вже мало місце порушення статті 3 Конвенції (995_004) , держава повинна визнати його та забезпечити відшкодування. Тільки превентивного засобу юридичного захисту не буде достатньо, оскільки засіб юридичного захисту, який запобігає або припиняє порушення статті 3 Конвенції (995_004) , не може надати відшкодування за нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження, яке вже відбулося. Тому має також існувати засіб юридичного захисту, який може надати відшкодування за попередні порушення. Такий засіб є особливо важливим з огляду на принцип субсидіарності, щоб потерпілі не були змушені звертатися до Суду зі скаргами, які потребуватимуть встановлення основних фактів і надання відшкодування матеріальної шкоди, що має входити до компетенції національних судів (див. згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункт 221, з подальшими посиланнями, та "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 285). Таким чином, превентивні та компенсаційні засоби юридичного захисту можуть доповнювати один одного, щоб вважатися ефективними (див. також пункт 113). Слід також узяти до уваги взаємозв’язок між ними, згаданий у другому абзаці пункту 113.

158. Одна з форм відшкодування може полягати у скороченні строку відбування покарання для відповідної особи пропорційно кожному дню, проведеному нею у неналежних умовах тримання під вартою. Такий засіб юридичного захисту може стосуватися лише осіб, які досі перебувають під вартою (див. згадане рішення у справі "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 287). Проте скорочення строку їхнього покарання може становити для таких осіб належну та достатню компенсацію лише за умови, якщо воно призведе до визнання порушення статті 3 Конвенції (995_004) та надасть відшкодування цього порушення, яке б можна було оцінити (див. згадану ухвалу щодо прийнятності у справі "Стелла та інші проти Італії" (Stella and Others v. Italy), пункти 58-60, та ухвалу щодо прийнятності у справі "Порше проти Швейцарії" (Porchet v. Switzerland), заява № 36391/16, пункт 20, від 08 жовтня 2019 року).

159. Іншою формою відшкодування є надання грошової компенсації, єдиний можливий варіант для осіб, які більше не тримаються під вартою. Будь-який такий засіб юридичного захисту повинен повністю відповідати вимогам, встановленим у пунктах 115 і 117. Крім того, сума відшкодування моральної шкоди не повинна бути нерозумною в порівнянні із сумами справедливої сатисфакції, які присуджує Суд в аналогічних справах. Відповідний національний орган влади повинен буде надати достатньо вагомі підстави для виправдання рішення щодо присудження меншої суми відшкодування такої шкоди або відмови в її присудженні (див. згадане рішення у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункт 230). Щодо елементів, пов’язаних з оцінкою рівня шкоди, найважливішим чинником є час, проведений ув’язненими в умовах, які були визнані такими, що порушують вимоги статті 3 Конвенції (995_004) (там само, пункт 172). Насамкінець, компенсаційний засіб юридичного захисту повинен мати зворотну силу, у сенсі надання відшкодування за порушення статті 3 Конвенції (995_004) , які відбулися до його введення, як у справах, в яких оскаржувана ситуація вже закінчилася звільненням ув’язненого або іншим чином, так і у справах, в яких він продовжує перебувати у відповідних умовах (там само, пункт 289).

(iii) Строк для введення превентивних і компенсаційних засобів

160. Суд зазначає, що у своїй проміжній резолюції 2018 року (див. пункт 41) Комітет міністрів підкреслив термінову необхідність продовження органами влади України роботи над ухваленням комплексної довгострокової стратегії, здатної призвести до вирішення структурних проблем з "чіткими та обов’язковими строками" вжиття відповідних заходів, але не вказав ці строки. У свою чергу, Суд вважає, що з огляду на постійний та довгостроковий характер виявленої у цій справі структурної проблеми і на очевидну відсутність наразі розгляду будь-якого конкретного способу вирішення цієї проблеми на національному рівні має бути встановлений конкретний строк, і що необхідні превентивні та компенсаційні засоби юридичного захисту повинні бути введені не пізніше, ніж через вісімнадцять місяців після набуття цим рішенням статусу остаточного (див. згадані рішення у справах "Торреджані та інші проти Італії" (Torreggiani and Others v. Italy), пункт 99, "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 290, та, mutatis mutandis, "Томов та інші проти Росії" (Tomov and Others v. Russia), пункт 198).

161. Відповідно до пункту 6 правила 61 його Регламенту Суд може відкласти розгляд усіх аналогічних заяв до вжиття державою-відповідачем заходів, встановлених у цьому пілотному рішенні. Проте відкладення має скоріше факультативний, а не обов’язковий характер, що відображено словами "у випадку необхідності" цього правила та в різноманітності підходів у попередніх пілотних рішеннях (див. згадане рішення у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункт 235, з подальшими посиланнями). З огляду на принципи, встановлені в рішенні у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункт 236, Суд не вважає за доцільне на цьому етапі відкладати розгляд аналогічних справ, які очікують розгляду або будуть подані в майбутньому (див. також згадані рішення у справах "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 291, та "Варга та інші проти Угорщини" (Varga and Others v. Hungary), пункт 116).

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ (995_004)

162.Стаття 41 Конвенції (995_004) передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції (995_004) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

163. Заявник вимагав 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

164. Уряд вважав вимогу надмірною та закликав Суд відхилити її.

165. Щодо встановленого у цій справі порушення статті 3 Конвенції (995_004) Суд вважає, що заявник зазнав моральної шкоди в результаті порушення його прав за цим положенням. Беручи до уваги всі обставини справи, зокрема, тривалість періоду, протягом якого заявник тримався в умовах, що порушували статтю 3 Конвенції (995_004) , принципи, які регулюють присудження відшкодування моральної шкоди у цій сфері (див. пункт 159), та ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 9 500 євро за цим пунктом. Щодо порушення статті 13 Конвенції (995_004) Суд вважає, що визнання порушення само собою є достатньою справедливою сатисфакцією (див. згадані рішення у справах "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), пункт 173, "Нешков та інші проти Болгарії" (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункти 299 і 300, та "Варга та інші проти Угорщини" (Varga and Others v. Hungary), пункт 120).

B. Судові та інші витрати

166. Заявник не подав жодних вимог щодо цього.

167. Отже, Суд нічого не присуджує за цим пунктом.

168. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Оголошує прийнятними скаргу заявника за статтею 3 Конвенції (995_004) на умови тримання його під вартою у Дніпровському СІЗО та скаргу за статтею 13 Конвенції (995_004) на відсутність ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку із зазначеною скаргою, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2.Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції (995_004) у зв’язку з умовами тримання заявника під вартою у Дніпровському СІЗО (за виключенням періодів, коли доступний йому особистий простір був більше 4 м-2).

3.Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції (995_004) у зв’язку з відсутністю ефективних засобів юридичного захисту щодо скарги заявника за статтею 3 Конвенції (995_004) .

4.Постановляє, що встановлення порушення статті 13 Конвенції (995_004) у поєднанні зі статтею 3 Конвенції (995_004) само собою є достатньою справедливою сатисфакцією.

5.Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції (995_004) , держава-відповідач повинна сплатити заявнику 9 500 (дев’ять тисяч п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6.Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

7.Постановляє, що упродовж вісімнадцяти місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції (995_004) , держава-відповідач повинна впровадити систему ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку з умовами тримання під вартою, що мають як превентивний, так і компенсаційний вплив, для виконання у повному обсязі вимог, наведених у цьому рішенні.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 30 січня 2020 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 (980_067) Регламенту Суду

Відповідно до пункту 2 статті 45 Конвенції (995_004) та пункту 2 правила 74 Регламенту Суду (980_067) до цього рішення додається окрема думка судді Грозєва.

ДУМКА СУДДІ ГРОЗЄВА,

яка співпадає з позицією більшості

Я погоджуюся з цим рішенням, в якому порушуються важливі структурні питання щодо переповненості та умов тримання під вартою у СІЗО, а також доступних ефективних національних засобів юридичного захисту в Україні, і я проголосував за усіма пунктами разом з більшістю. Підставою для окремої думки є мої сумніви щодо включеного у рішення викладу принципу стосовно зв’язку між превентивними та компенсаційними засобами юридичного захисту у справах, які стосуються стверджувано нелюдських умов тримання під вартою. У пункті 113 рішення більшість зазначила, що для цілей вичерпання національних засобів юридичного захисту за статтею 35 Конвенції (995_004) заявник повинен вичерпати існуючий та ефективний превентивний засіб юридичного захисту перед тим, як отримати можливість вимагати грошове відшкодування за допомогою компенсаційного засобу юридичного захисту. Цей виклад принципу не стосується конкретних обставин цієї справи, оскільки в Україні не існує жодного ефективного превентивного засобу юридичного захисту. Однак це є новим витком розвитку практики Суду, який випливає з дещо аналогічного obiter dictum у нещодавній хорватській справі (див. "Улемек проти Хорватії" (Ulemek v. Croatia), заява № 21613/16, пункти 86 і 87, від 31 жовтня 2019 року). Оскільки цей виклад принципу сформульований доволі загально, він викликає певне занепокоєння, і я волів би висловити свої сумніви щодо його правильності та подальшого застосування.

Більшість постановила у пункті 113, цитуючи її правильно, що "... якщо ефективний превентивний засіб юридичного захисту був створений, то заявники, які тримаються під вартою, як правило, не можуть бути звільнені від зобов’язання скористатися ним. Іншими словами, перед зверненням до Суду зі скаргами вони повинні спочатку скористатися доступним та ефективним превентивними засобом юридичного захисту і згодом, за необхідності, відповідним компенсаційним засобом. Якщо використання доступного та ефективного в інших випадках засобу юридичного захисту є безуспішним через невелику тривалість перебування заявника у неналежних умовах, єдиним доступним вибором буде компенсаційний засіб юридичного захисту, який передбачає можливість отримання відшкодування за попереднє поміщення у такі умови. Цей період може залежати від багатьох чинників, пов’язаних з порядком функціонування національної системи засобів юридичного захисту та характером стверджуваної неналежності умов тримання заявника під вартою. У будь-якому випадку компенсаційний засіб юридичного захисту у цьому контексті зазвичай необхідно використати упродовж шести місяців після припинення існування стверджуваних неналежних умов тримання під вартою.".

Я дійсно згоден з зазначеним формулюванням, яке також знайшло своє відображення в рішенні у справі "Улемек проти Хорватії" (Ulemek v. Croatia), що для особи, яка тримається під вартою в нелюдських умовах, "найціннішим є засіб юридичного захисту, здатний швидко припинити триваюче порушення" (див. пункт 113). Абсолютне право на припинення порушення статті 3 Конвенції (995_004) безперечно має бути пріоритетом. Проте перехід від твердження про надзвичайну важливість превентивного засобу юридичного захисту до перетворення його на обов’язковий засіб юридичного захисту, від якого залежить можливість вимагати відшкодування, є доволі сміливим кроком. Спроба змусити як Уряд, так і заявників надавати перевагу превентивному засобу юридичного захисту через наші вимоги щодо прийнятності пов’язана з певними ризиками. Моє занепокоєння полягає в тому, що спонукаючи надавати таку перевагу превентивному засобу юридичного захисту, Суд заплутається у своїй практиці щодо прийнятності та ризикуватиме створити процесуальний лабіринт як для Уряду під час розробки національних засобів юридичного захисту, так і для заявників під час їхнього вичерпання.

По-перше, мене непокоїть залежність доступу до компенсаційного засобу юридичного захисту від вичерпання превентивного засобу юридичного захисту, яка встановлена абстрактно без урахування конкретних чинників в індивідуальній справі, що призводить до ризику виникнення плутанини. Як час, так і інші чинники матимуть важливе значення для вирішення питання ефективності превентивного засобу юридичного захисту та, у свою чергу, визначення моменту, коли компенсаційний засіб юридичного захисту буде або повинен був стати доступним. Скільки часу у заявника зайняло подання скарги, а в органів державної влади - реагування на них, чи є нелюдські умови тримання під вартою системною проблемою, та якими були доступні альтернативи для припинення тримання конкретного заявника під вартою у нелюдських умовах - усі ці питання будуть враховуватися. Суд може вирішити, чи є прийнятним у такій справі очікування протягом одного, двох або трьох місяців перед переведенням особи, яка тримається в нелюдських умовах, до іншої установи. Після цього він може оцінити, чи сумісна з Конвенцією (995_004) конкретна національна система, відповідно до якої задовольняється або відхиляється позов про відшкодування шкоди, і з точки зору якої розглядається скарга. Проте ухвалення такого рішення абстрактно є ще більш проблемним.

Друга проблема, яка мене непокоїть, має більш основоположний характер. Цей новий підхід до прийнятності вимоги про відшкодування шкоди опосередковано визнає, що Суд готовий відмовити особі, яка тримається під вартою у нелюдських і таких, що принижують гідність, умовах, у праві на відшкодування за певний період часу, проведений у таких умовах. Суд може встановити, що необхідність надання пріоритету превентивному засобу юридичного захисту може виправдати обмеження права ув’язнених, які тримаються під вартою у нелюдських умовах, на відшкодування. Проте доволі складно вжити урівноважуючих заходів, особливо якщо вони застосовуються загалом та абстрактно.

Насамкінець, цей новий підхід до прийнятності вимоги про відшкодування шкоди за нелюдські умови тримання під вартою також не узгоджується з усталеним принципом практики Суду, який полягає в тому, що якщо доступно більше одного потенційно ефективного засобу юридичного захисту, заявнику необхідно скористатися лише одним із них (див. рішення у справі "Акіліна проти Мальти" [ВП] (Aquilina v. Malta) [GC], заява № 25642/94, ЄСПЛ 1999, пункт 39) і що саме заявник має обирати засіб юридичного захисту, який є найбільш доречним у його справі (див. рішення у справах "О’Кіффі проти Ірландії" [ВП] (O’Keeffe v. Ireland) [GC], заява № 35810/09, ЄСПЛ 2014, пункти 110 і 111, та "Ніколае Вирджилиу Тенасе проти Румунії" [ВП] (Nicolae Virgiliu Tгnase v. Romania) [GC], заява № 41720/13, від 25 червня 2019 року, пункт 176). Надання пріоритету превентивному засобу юридичного захисту та врахування логіки практики Суду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту може призвести до неочікуваного результату - послаблення національних компенсаційних засобів юридичного захисту. В індивідуальних справах та, особливо, у справах щодо системних проблем з умовами тримання під вартою превентивний засіб юридичного захисту може не забезпечити виправлення ситуації навіть після певного періоду часу. Якщо Суд зробить компенсаційний засіб юридичного захисту допоміжним, то це призведе або до неефективності такого засобу, оскільки він не зможе остаточно вирішити проблему з нелюдськими умовами тримання під вартою, або до дублювання засобів, або як до першого, так і до другого. Таким чином, Суд стане "першою інстанцією" для позовів щодо нелюдських умов тримання під вартою. Замість посилення національних засобів юридичного захисту він може опинитися у становищі, коли підриватиме діючу систему відшкодування на національному рівні, порушуючи принцип субсидіарності.

Період тримання заявника під вартою (днів)	Кількість ув’язнених	Особистий простір, квадратні метри
01.01-15.01.2015 (14)	5	2,6
15.01-16.01.2015 (1)	3	4,3
16.01-18.01.2015 (2)	4	3,25
18.01-28.01.2015 (10)	5	2,6
28.01-13.03.2015 (44)	4	3,25
13.03-15.03.2015 (2)	5	2,6
15.03-20.03.2015 (5)	4	3,25
20.03-28.03.2015 (8)	5	2,6
28.03-17.04.2015 (20)	4	3,25
17.04-05.05.2015 (18)	5	2,6
05.05-15.05.2015 (10)	4	3,25
15.05-28.05.2015 (13)	5	2,6
28.05-09.06.2015 (12)	3	4,3
09.06-16.06.2015 (7)	4	3,25
16.06-26.06.2015 (10)	4	3,25
26.06-07.07.2015 (11)	4	3,25
07.07-27.07.2015 (20)	5	2,6
27.07-02.08.2015 (6)	4	3,25
02.08-07.08.2015 (5)	5	2,6
07.08-11.08.2015 (4)	4	3,25
11.08-22.08.2015 (11)	3	4,3
22.08-04.09.2015 (13)	5	2,6
04.09-24.09.2015 (20)	4	3,25
24.09-27.09.2015 (3)	3	4,3
27.09-07.10.2015 (10)	4	3,25
07.10-14.11.2015 (38)	5	2,6
14.11-16.11.2015 (2)	4	3,25
16.11-04.12.2015 (18)	5	2,6
04.12-17.12.2015 (13)	4	3,25
17.12-18.12.2015 (1)	5	2,6
18.12.2015-11.02.2016 (55)	4	3,25
11.02-08.04.2016 (57)	5	2,6
08.04-19.04.2016 (11)	4	3,25
19.04-13.10.2016 (177)	5	2,6
13.10-17.10.2016 (4)	4	3,25
17.10-31.10.2016 (14)	5	2,6
31.10-03.11.2016 (3)	4	3,25
03.11.2016-03.01.2017 (61)	5	2,6
03.01-17.01.2017 (14)	4	3,25
17.01-22.03.2017 (64)	5	2,6

Справа "Сукачов проти України"

(Заява № 14057/17)

ПРОЦЕДУРА

ФАКТИ

ПРАВО

ДУМКА СУДДІ ГРОЗЄВА,

яка співпадає з позицією більшості