Категорія:Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.

у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.

суддів - Бойка А.В.

- Яковлєва О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08 травня 2012 року у справі за позовною заявою Бериславського районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

У лютому 2012 року Бериславський районний центр зайнятості (далі Бериславський РЦЗ) звернувсь суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів в сумі 11 979,86 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що відповідач перебував на обліку у центрі зайнятості та йому надано статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю з 08 січня 2011 року по 05 серпня 2011 року. За результатами перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплат їй матеріального забезпечення, акт №104а від 19 грудня 2011 року, встановлено, що відповідач в період перебування на обліку у Бериславському РЦЗ як безробітний відносився до зайнятого населення був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності. У зв'язку з чим відшкодуванню підлягає сума отриманої допомоги з дня надання відповідачу статусу безробітного, яка складає 11 979,86 грн.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що підприємницьку діяльністю припинив в кінці 2004 року, однак дізнався про те, що дотепер є зареєстрованим у державному реєстрі фізичних осіб-підприємців лише в грудні 2011 року від співробітників центру зайнятості. Також, вказував, що сума позову є необгрунтованою, оскільки до її складу входить заробітна плата, яка не підлягає поверненню центру.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 08 травня 2012 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Бериславського РЦЗ кошти у сумі 11 979,86 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права, а також у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, врахувавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З висновком суду першої інстанції судова колегія не може погодитись, оскільки висновок не відповідає дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права.

За правилами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

У Бериславському РЦЗ з 26 січня 2011 року, перебував на обліку ОСОБА_2, наказом №НТ110126 центром зайнятості йому було надано статус безробітного та призначено і розпочато виплату допомоги по безробіттю на підставі поданої заяви від 26 січня 2011 року, в якій ОСОБА_2, зазначив, що не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності. З правами та обов'язками безробітного ОСОБА_2, ознайомлено на інформаційному семінарі.

Згідно наказу Бериславського РЦЗ від 29 грудня 2011 року №НТ111229 ОСОБА_2, знято з обліку і виплата допомоги по безробіттю припинена, у зв'язку з призначенням допомоги по безробіттю на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Відповідно до акта перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплат їй матеріального забезпечення (акт №104а від 19 грудня 2011 року), встановлено, що згідно довідки з ЄДР №12529882 від 21 грудня 2011 року ОСОБА_2, зареєстрований як фізична особа-підприємець з 20 грудня 2004 року та водночас перебував на обліку в центрі зайнятості як безробітний.

03 січня 2011 року директором Бериславського РЦЗ прийнято наказ №2, щодо повернення коштів наданих ОСОБА_2, як допомога по безробіттю в сумі 11 979,86 грн., з яких допомога по безробіттю - 4 970,53 грн., кошти на щоденний проїзд - 58,62 грн., кошти за проведення навчання 109.87 грн., витрати на участь в оплачуваних роботах - 7 740,84 грн. Листом центру зайнятості було запропоновано відповідачу добровільно повернути кошти, даний лист відповідач отримав, але на день розгляду справ суму боргу у добровільному порядку не сплатив.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що факт невиконання відповідачем своїх обов'язків перед центром зайнятості (відповідач на час перебування у центрі зайнятості був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності) доведений належним чином і, тому, на підставі ч.3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", відповідач повинен відшкодувати центру зайнятості отриману допомогу по безробіттю, згідно з представленим центром розрахунком.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції неправильними і такими, що не відповідають обставинам справи, вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (755-15) , Закону України «Про зайнятість населення» (803-12) , Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (1533-14) .

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказується, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, так як відповідач працював на оплачуваних громадських роботах за направленням центру зайнятості та отримував заробітну плату у розмірі 4 665,51 грн., тому апелянт не зобов'язаний повертати центру зайнятості кошти у сумі 7740,84 грн.

Судова колегія приймає до уваги ці доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" - застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Таким чином, Законом (1533-14) передбачено, що умовою стягнення зазначених виплат із застрахованої особи є умисне невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними і, тому, для обгрунтованості позову центру зайнятості необхідно було довести наявність саме цієї умови (тобто, відповідного умислу та зловживання з боку відповідача).

З матеріалів справи вбачається, що у грудні 2004 року відповідач звернувся з заявою до компетентних органів про припинення підприємницької діяльності, що підтверджується довідкою приватного нотаріусу Херсонського міського нотаріального округу (а.с.46).

21 грудня 2004 року в ЄДР був внесений запис про рішення відповідача про припинення підприємницької діяльності (а.с.45).

Згідно з листом УПФ України в м. Херсоні (а.с.58), з 01 жовтня 2004 року фінансово-господарська діяльність у підприємця ОСОБА_2 відсутня.

Наведені обставини вказують на те, що відповідач фактично припинив підприємницьку діяльність з кінця 2004 року, проте юридично не завершив процедуру припинення.

Останнім місцем роботи позивача була посада охоронника, з якої він звільнився у червні 2008 року (а.с.16).

Згідно з "Порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №219 (219-2007-п) (в редакції, яка діяла на час звернення відповідача до центру зайнятості), громадяни мають право на безоплатне сприяння державної служби зайнятості у працевлаштуванні.

До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, влаштуватися на роботу за сумісництвом чи у вільний від навчання час (п.1).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи (п.11).

Для одержання статусу безробітного громадянин особисто подає у день, що настає після закінчення встановленого строку для пошуку підходящої роботи, до центру зайнятості заяву із зазначенням у ній інформації про те, що він не займається видами діяльності, що визначені ч.3 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення", і не отримує пенсію на пільгових умовах, а також копію довідки про його ідентифікаційний номер (п.12).

Отже, Порядком передбачено, що вирішальною для центра зайнятості є інформація про те, що громадянин не займається підприємницькою діяльністю, а не про його реєстрацію підприємцем в ЄДР.

На час звернення до центру зайнятості (19 січня 2011 року) відповідач був працездатною особою, без заробітку у зв'язку з відсутністю роботи; видами діяльності, що визначені ч.3 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" не займався; пенсію на пільгових умовах не отримував, що вказує на те, що він був безробітним у розумінні Закону України "Про зайнятість населення" (803-12) та не приховував інформацію, яка могла би вплинути на порядок виплати йому допомоги по безробіттю або її розмір.

Судова колегія зазначає, що незавершення відповідачем юридичної процедури припинення підприємницької діяльності наприкінці 2004 року (при фактичному її завершені) не є достатньою підставою для висновків про наявність в діях відповідача (в 2011 році) умислу щодо невиконання своїх обов'язків перед центром зайнятості або зловживання ними.

Таким чином, обгрунтованість позовних вимог є недоведеною, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.

Крім того, судова колегія зазначає, що згідно ч.3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", підлягає поверненню сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі, однак Законом не встановлено, що підлягає поверненню заробітна плата, яку отримала ця особа внаслідок тимчасового працевлаштування її центром, у зв'язку з чим, сума позову визначена безпідставно, що також помилково не було встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, керуючись п.п.3, 4 ч.1 ст. 202 КАС України вважає необхідним, скасовуючи постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.3 ч.1 ст. 198; п.3, п.4 ч.1 ст. 202; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2011 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою повністю відмовити у задоволення позовних вимог Бериславського районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.