Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Островича С.Е.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Кіровоградської митниці Міндоходів (далі - Митниця) на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2013 року у справі № 811/1504/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Арсенал" (далі - Товариство) до Митниці, про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У квітні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень Митниці № 10, № 11 від 18.04.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з мита і податку на додану вартість.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

27 травня 2013 року постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2013 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення Митниці № 10, № 11 від 18.04.2013 року визнані незаконними та скасовані.

Задовольняючи позов, суди зазначили, що при декларуванні товарів, Товариство включило до митної вартості вартість транспортування до кордону України на підставі документів, які подавалися разом з вантажно-митними деклараціями та були надані Товариством при здійсненні перевірки, що відображено в акті перевірки.

Крім того, чинне законодавство не містить норми, які б визначали, що в актах здачі-приймання наданих транспортних послуг повинно обов'язково вказуватися розмежування вартості транспортних послуг до кордону України та на території України.

Митниця звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 8.02.2013 року до 22.03.2013 року Митницею була здійснена документальна планова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог законодавства України з питань державної митної справи, за наслідками якої 5.04.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством порушено вимоги п. 5 ч. 2 та п. 6 ч. 3 ст. 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 року, п. 5 ч. 10, п. 2 ч. 11 ст. 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 року в частині визначення митної вартості товарів, оформлених за вантажно-митною декларацією, зазначеними у Додатку 6 до акту перевірки, а також порушено п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 190 Податкового кодексу України в частині визначення бази оподаткування податку на додану вартість товарів, оформлених за вантажно-митною декларацією.

18 квітня 2013 року Митниця прийняла податкові повідомлення-рішення: № 10 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з мита на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності, у розмірі 11 339,51 грн., № 11 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 123 010,65 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.

Суди встановили, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення Митного кодексу України від 11.07.2002 (92-15) року, що діяв до 1.06.2012 року, та Митного кодексу України (4495-17) від 13.03.2012 року, що діє з 1.06.2012 року.

Відповідно до ч.,ч. 1, 2 ст. 264 Митного кодексу України від 11.07.2002 року заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 року при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Відповідно до п. б) ч. 3 ст. 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 року при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню витрати на транспортування після ввезення.

Згідно з п. 7, 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006 року (1766-2006-п) (діючого до 1.06.2012 року), для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України (4495-17) включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також: або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства; або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Після 1.06.2012 року питання визначення митної вартості врегульовані статтями 49- 64 Митного кодексу України від 13.03.2012 р.

Відповідно до ч.,ч. 1, 2 ст. 51 Митного кодексу України від 13.03.2012 року митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно з ст. 53 Митного кодексу України від 13.03.2012 року у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Таким чином, положення Митних кодексів України (4495-17) (до 1.06.2012 року та після 1.06.2012 року) значно розширюють перелік документів, які можуть подаватися декларантом з метою декларування митної вартості товарів. До таких документів відносяться не тільки первинні бухгалтерські документи в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , а і довідки, каталоги, прейскуранти, специфікації, виписки з бухгалтерської документації, будь-які документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Суди встановили, що при декларуванні товарів Товариство включало до митної вартості вартість транспортування до кордону України на підставі наступних документів, які подавалися разом з вантажно-митними деклараціями та були подані Товариством при проведенні перевірки, що відображено в акті перевірки, а саме: договори з перевізниками, рахунки-фактури, інвойси, податкові накладні, довідки від перевізників, акти приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) з перевезення.

Таким чином, навіть при відсутності актів здачі-прийняття наданих послуг з перевезення товару, які містять дані про розмежування вартості послуг до кордону та після, не є підставою для збільшення Товариству грошового зобов'язання з мита і податку на додану вартість, оскільки Товариством були надані передбачені чинним законодавством України первинні бухгалтерські документи, які містили інформацію з розмежовуванням вартості транспортних витрат товариства до кордону України та на території України.

Суди обґрунтовано зазначили, що положення Митного кодексу України (4495-17) не містять норми, які б визначали, що в актах здачі-приймання наданих транспортних послуг повинно обов'язково зазначатися розмежування вартості транспортних послуг до кордону України та на території України.

Крім того, в акті перевірки відсутні дані, яким чином митний орган, самостійно розмежував транспортні витрати, понесені Товариством до кордону України та на території України.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Кіровоградської митниці Міндоходів відхилити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.