Кабінет Міністрів України і Уряд Азербайджанської Республіки - учасники цієї Угоди, надалі пойменовані Сторонами,

усвідомлюючи необхідність створення правових норм, що запобігають взаємним претензіям і гарантують захист прав власності Сторін, їх громадян і юридичних осіб,

розглядаючи регулювання прав власності в якості найважливішої умови для налагодження повноцінних міждержавних відносин,

з метою створення умов для ефективного розвитку виробництва і збереження, у випадках доцільності, єдиних технологічних комплексів,

домовились про нижченаведене:

Кожна з Сторін визнає права власності іншої Сторони, її громадян і юридичних осіб відносно до розташованих на її території підприємств, установ, організацій та інших об'єктів (філії, долі, паї, акції та інше майно), які знаходились на 1 грудня у віданні органів державного управління іншої Сторони, а також були власністю інших юридичних та фізичних осіб, за виключенням об'єктів, збудованих з метою ліквідації наслідків форс-мажорних обставин.

Права власності на майно підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які вказані в цій Статті, визначаються органами Сторін, уповноваженими розпоряджатися державним майном, і оформлюються протоколами між ними.

Кожна із Сторін має право продати, обміняти, передати в заставу, здати в оренду, передати безкоштовно або на договірних засадах свою власність іншій Стороні, її фізичним і юридичним особам.

Реалізація положень цієї Статті здійснюється органами державного управління, уповноваженими розпоряджатись державним майном кожної з Сторін, відповідно до законодавства держави місцезнаходження об'єктів власності, якщо інше не передбачено іншими угодами Сторін.

Сторони забезпечують безперешкодний переказ після сплати податків, зборів, обов'язкових платежів, передбачених законодавством держави місцезнаходження підприємств, організацій, установ, законно отриманих доходів і платежів у зв'язку з діяльністю підприємств, які є власністю іншої Сторони, її юридичних і фізичних осіб.

Приватизація об'єктів, які відносяться до власності однієї Сторони і розташовані на території іншої Сторони, здійснюється за рішенням власника. Порядок і умови приватизації не повинні суперечити законодавству Сторін і будуть визначатись угодою між органами, уповноваженими розпоряджатись державним майном.

Правовий статус раніше створених підприємств, визнаних на підставі цієї Угоди власністю однієї Сторони і розташованих на території іншої Сторони, визначається відповідно до законодавства держави, на території якої знаходяться підприємства.

Діяльність підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, перелічених в Статті 1 цієї Угоди, регулюється відповідно до законодавства держави, на території якої вони розташовані, якщо інше не передбачено іншими угодами Сторін.

Сторони гарантують, що власність Сторін, їх юридичних і фізичних осіб в рамках цієї Угоди користується повним і безумовним правовим захистом. Ця власність не може підлягати примусовому вилученню, крім виняткових випадків, передбачених законодавстами. У випадках примусового вилучення згаданої власності її власнику державою виплачується компенсація, яка відповідає реальній вартості вилученої власності, на умовах і в терміни, встановлені конкретним законодавчим актом.

Спори між Сторонами відносно тлумачення і застосування норм цієї Угоди будуть вирішуватись шляхом взаємних консультацій і переговорів на різних рівнях.

Всі спори відносно прав власності, які витікають у зв'язку із застосуванням положень цієї Угоди, підлягають врегулюванню відповідно до норм міжнародного права і міжнародного приватного права.

За взаємною домовленістю, Сторони можуть вносити до цієї Угоди необхідні доповнення і зміни, які оформлюються відповідними протоколами і є невід'ємною частиною цієї Угоди.

Ця Угода набуває чинності з дати отримання останнього письмового повідомлення про виконання Сторонами внутрішньодержавних процедур, необхідних для набуття нею чинності, і буде діяти до закінчення шести місяців з дня, коли одна із Сторін повідомить у письмовій формі іншу Сторону про свій намір припинити її дію.

Здійснено в місті Києві 30 липня 1999 року в двох дійсних примірниках, кожний українською, азербайджанською і російською мовами, причому всі тексти є автентичними. У випадку будь-яких розбіжностей у тлумаченні положень Угоди, перевагу буде мати текст російською мовою.