Cудова практика у справах про злочини неповнолiтнiх i втягнення їх у злочинну дiяльнiсть

Велике значення для профiлактики злочинностi серед неповнолiтнiх має процесуальна дiяльнiсть судiв, що здiйснюють провадження у кримiнальних справах. Ефективнi правовi заходи, якi суди застосовують щодо неповнолiтнiх, можуть реально сприяти попередженню вчинення ними нових злочинiв та виправленню пiдлiткiв. Здiйснюючи правосуддя, суди повиннi забезпечити захист гарантованих Конституцiєю України (254к/96-ВР) прав i свобод як пiдсудного неповнолiтнього, так й iнших учасникiв процесу.

Порядок провадження у справах про злочини неповнолiтнiх, як передбачено ст. 432 Кримiнально-процесуального кодексу України (2341-14) (далi - КПК (1001-05) ), визначається загальними правилами КПК (1001-05) для провадження кримiнальних справ i, крiм того, додатковими нормами, викладеними у гл. 36 КПК (1001-05) "Особливостi провадження в справах про злочини неповнолiтнiх". У зазначенiй главi мiстяться норми, якими передбачено пiдвищення захищеностi прав неповнолiтнiх у кримiнальному судочинствi.

У багатьох країнах свiту (США, Великобританiї, Бельгiї, Францiї, Нiмеччинi та iн.), на вiдмiну вiд України, судочинство у справах про злочини неповнолiтнiх здiйснюється спецiалiзованими судами рiзних модифiкацiй

Правосуддя щодо неповнолiтнiх має бути складовою процесу нацiонального розвитку кожної країни. Вiдповiдно до ст. 9 Конституцiї чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодавства України. Тому суди повиннi враховувати вимоги мiжнародних правових актiв, зокрема тих, якi стосуються здiйснення правосуддя щодо неповнолiтнiх. У мiжнародно-правових актах наголошується на необхiдностi особливого захисту дiтей та пiдлiткiв. Україною було пiдписано мiжнародний договiр вiд 29 листопада 1985 р., за яким вона взяла на себе зобов'язання виконувати Мiнiмальнi стандартнi правила ООН, що стосуються здiйснення правосуддя щодо неповнолiтнiх ("Пекiнськi правила"). У пр. 2.1 зазначених Правил пiдкреслюється необхiднiсть неупередженого їх застосування.

В iншому важливому мiжнародному документi - Конвенцiї про права дитини, прийнятiй 44-ю сесiєю Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. i ратифiкованiй Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. (далi - Конвенцiя), мiститься гуманне положення щодо застосування до неповнолiтнього мiри запобiжного заходу. Вiдповiдно до ст. 37 Конвенцiї "арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здiйснюється згiдно з законом та використовується лише як крайнiй захiд i протягом якомога бiльш короткого вiдповiдного перiоду часу".

Основнi напрями державної полiтики України стосовно дiтей i заходи щодо її реалiзацiї центральними та мiсцевими органами виконавчої влади, органами мiсцевого самоврядування, органiзацiями, суспiльними iнститутами були визначенi в Нацiональнiй програмi "Дiти України" (затверджена Указом Президента вiд 18 сiчня 1996 р. № 63/96 (63/96) ; далi - Нацiональна програма). Серед її основних завдань - здiйснення заходiв щодо профiлактики злочинностi, наркоманiї, алкоголiзму i курiння серед дiтей.

Виконання основних положень Нацiональної програми у 1996-2000 рр. активiзувало процеси практичного розв'язання проблем полiпшення становища дiтей i виконання положень Конвенцiї, а також сприяло деякому полiпшенню стану профiлактики пiдлiткової злочинностi. З метою вирiшення нагальних питань щодо покращення становища дiтей i захисту їхнiх прав Указом Президента України вiд 24 сiчня 2001 р. № 42/2001 (42/2001) "Про додатковi заходи щодо забезпечення виконання Нацiональної програми "Дiти України" на перiод до 2005 р." передбаченi вiдповiднi заходи. Соцiальна полiтика стосовно дiтей у 2001-2005 рр. спрямована насамперед на зменшення впливу на них негативних явищ, якi виникають пiд час реформування суспiльства. Незважаючи на певнi позитивнi зрушення - зменшення кiлькостi зареєстрованих злочинiв, вчинених неповнолiтнiми, - рiвень злочинностi серед пiдлiткiв залишається високим. Так, у 2002 р. засуджено 3235, або 16,1 % вiд неповнолiтнiх, якi ранiше вчиняли злочини i притягалися до кримiнальної вiдповiдальностi. Апеляцiйнi суди областей вiдмiчають негативну тенденцiю до послаблення контролю з боку мiлiцiї та комiсiй у справах неповнолiтнiх за поведiнкою засуджених, якi були звiльненi вiд вiдбування покарання з випробуванням. Ситуацiя зi злочиннiстю у дитячому середовищi вимагає удосконалення профiлактичної роботи, пошуку ефективних форм взаємодiї всiх заiнтересованих органiзацiй, дiяльнiсть яких спрямована на запобiгання втягненню пiдлiткiв у протиправну дiяльнiсть.Законом України вiд 24 сiчня 1995 р. (20/95-ВР) "Про органи i служби у справах неповнолiтнiх та спецiальнi установи для неповнолiтнiх" (зi змiнами, внесеними згiдно iз законами вiд 11 грудня 1998 р., 8 липня 1999 р. i 3 квiтня 2003 р.), виходячи з положень Конституцiї України (254к/96-ВР) та Конвенцiї визначено правовi основи дiяльностi органiв i служб у справах неповнолiтнiх та спецiальних установ для неповнолiтнiх, на якi покладається здiйснення соцiального захисту i профiлактики правопорушень серед осiб, що не досягли 18-рiчного вiку. Цим же Законом (ст. 6) передбачено створення при судах iнституту судових вихователiв для здiйснення контролю за виконанням рiшень щодо неповнолiтнiх, який дiє згiдно з Положенням, яке затверджується Верховним Судом України, Мiнiстерством юстицiї України, Мiнiстерством освiти України. Але такий iнститут поки що практично не дiє.

Роз'яснення судам з питань застосування законодавства щодо кримiнальної вiдповiдальностi неповнолiтнiх наданi Пленумом Верховного Суду України в постановах:

а) вiд 26 червня 1981 р. № 5 (v0005700-81) (зi змiнами, внесеними постановами вiд 12 жовтня 1989 р. № 10, вiд 4 червня 1993 р. № 3, вiд 13 сiчня 1995 р. № 3 та вiд 3 грудня 1997 р. № 12) "Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолiтнiх i про втягнення їх у злочинну та iншу антигромадську дiяльнiсть" (далi - Постанова Пленуму Верховного Суду вiд 26 червня 1981 р. № 5);

б) вiд 23 грудня 1983 р. № 6 (v0006700-83) (зi змiнами, внесеними постановами вiд 28 березня 1986 р. № 4, вiд 12 жовтня 1989 р. № 10, вiд 4 червня 1993 р. № 3 та вiд 3 грудня 1997 р. № 12) "Про практику застосування судами України законодавства про вiдповiдальнiсть за втягнення неповнолiтнiх у злочинну та iншу антигромадську дiяльнiсть" (далi - постанова Пленуму Верховного Суду вiд 23 грудня 1983 р. № 6);

в) вiд 22 грудня 1995 р. № 21 (v0021700-95) (зi змiнами, внесеними постановою вiд 3 грудня 1997 р. № 12) "Про практику застосування судами примусових заходiв виховного характеру".

З часу прийняття зазначених постанов вiдбулися значнi змiни в правовiй сферi. 28 червня 1996 р. прийнято Конституцiю України (254к/96-ВР) , в якiй людина, її життя i здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються найвищою соцiальною цiннiстю (ст. 3). Держава гарантує утвердження й забезпечення прав i свобод людини. З 1 вересня 2001 р. набрав чинностi новий Кримiнальний кодекс України (2341-14) (далi - КК), значного оновлення зазнав КПК (1001-05) (законами вiд 21 червня 2001 р. № 2533-III (2533-14) та 12 липня 2001 р. № 2670-III (2670-14) до нього внесенi iстотнi змiни i доповнення). Змiни у законодавствi щодо неповнолiтнiх та поява нових питань, якi виникли в судовiй практицi, стали пiдставою для проведення узагальнення судової практики у справах про злочини неповнолiтнiх i втягнення їх у злочинну дiяльнiсть.

Значнi змiни вiдбуваються в злочинному середовищi серед неповнолiтнiх. Стан пiдлiткової злочинностi викликає занепокоєнiсть та зумовлює необхiднiсть пошуку нових засобiв для її попередження, вжиття додаткових заходiв з боку державних органiв i громадськостi, якi б сприяли поступовому зменшенню злочинних проявiв у середовищi неповнолiтнiх. Серед загальних заходiв профiлактики зазначених явищ важливе мiсце посiдає процесуальна дiяльнiсть органiв розслiдування, прокуратури i суду, що здiйснюють провадження у кримiнальних справах про злочини неповнолiтнiх. У цiй роботi необхiдно значно пiдвищити якiсть розслiдування i судового розгляду зазначеної категорiї кримiнальних справ.

Рiвень кримiналiзацiї у пiдлiтковому середовищi залишається високим (див. табл. 1). Кожний 12-й злочин iз числа розслiдуваних вчинено неповнолiтнiми. У минулому роцi неповнолiтнiми або за їх участю було вчинено 32 335 злочинiв, що на 10,7 % менше, нiж у попередньому. Порiвняно з 1993 р., тобто за 10 рокiв, кiлькiсть засуджених неповнолiтнiх збiльшилася на третину (+37,8 %). У структурi злочинностi серед неповнолiтнiх крадiжок стало менше, натомiсть збiльшилася кiлькiсть тяжких та особливо тяжких злочинiв.

В Українi кiлькiсть неповнолiтнiх вiком вiд 14 до 18 рокiв становить 3 029 636 осiб. У 2002 р. органами досудового слiдства закiнчено провадження у 15 034 справах щодо неповнолiтнiх, що на 8,6 % менше, нiж у попередньому роцi. У 2002 р. судами засуджено 20 104 особи, якi вчинили злочини у неповнолiтньому вiцi, що на 1,8 % бiльше, нiж у попередньому роцi. Коефiцiєнт судимостi неповнолiтнiх - 66 осiб на 10 тис. населення у вiцi вiд 14 до 18 рокiв. Високий рiвень злочинностi неповнолiтнiх свiдчить про неналежну органiзацiю профiлактичної роботи серед цiєї категорiї осiб.

За вчинення злочинiв до кримiнальної вiдповiдальностi притягнуто 26 611 неповнолiтнiх. Рiзниця мiж кiлькiстю осiб, притягнутих до кримiнальної вiдповiдальностi, i тих, якi були засудженi, пояснюється в основному тим, що стосовно 4228 неповнолiтнiх справи було закрито судом iз застосуванням до них примусових заходiв виховного характеру.

Визначальною особливiстю останнiх рокiв є змiна структури злочинностi неповнолiтнiх у бiк корисливих та насильницьких дiянь. Серед них найбiльш поширеними залишаються крадiжки, потiм - грабежi. У 2002 р. вiдмiчено зростання кiлькостi проявiв цього виду злочину на 3,2 %. У структурi пiдлiткової злочинностi понад двi третини становлять тяжкi та особливо тяжкi злочини. Неповнолiтнiми у 2002 р. вчинено 213 умисних вбивств, завдано 294 умисних тяжких тiлесних ушкодження, вчинено 109 згвалтувань, 784 розбiйних напади, 2383 грабежi та 529 проявiв незаконного заволодiння автомобiлями. У злочинному середовищi серед неповнолiтнiх спостерiгається високий рiвень органiзованостi. Двi третини пiдлiткiв щорiчно вчиняють злочини у складi групи. За участю дорослих вчинила злочини третина (6489) засуджених неповнолiтнiх. За втягнення неповнолiтнiх у злочинну дiяльнiсть до кримiнальної вiдповiдальностi минулого року було притягнуто 2646 осiб.

Як свiдчить судова практика, бiльшiсть засуджених пiдлiткiв вчинили злочини вперше. Але залишається значною кiлькiсть неповнолiтнiх (16,1 %), якi до засудження ранiше вже вчиняли злочини i притягалися до кримiнальної вiдповiдальностi.

Понад 40 % засуджених неповнолiтнiх на момент вчинення злочинiв перебували поза контролем з боку суспiльства, оскiльки нiде не навчались i не працювали. У 2002 р. їх кiлькiсть зросла на 4,2 %. Непоодинокi випадки, коли тiльки в судовому засiданнi з'ясовується, що 14-рiчна дитина не ходить до школи i не вмiє нi читати, нi писати. Неефективною є профiлактична робота з так званими важкими дiтьми. У 2002 р. було засуджено за вчинення злочинiв 1910 неповнолiтнiх, якi перебували на облiку в мiлiцiї у справах неповнолiтнiх. Однiєю з причин вчинення злочинiв є п'янство неповнолiтнiх. У станi алкогольного сп'янiння вчинив злочин кожен шостий засуджений пiдлiток. Їх кiлькiсть збiльшилася минулого року на 11,5 %. Пiдлiткова злочиннiсть молодшає. Кожний третiй пiдлiток вчинив злочин у вiцi 14-15 рокiв. У зв'язку з цим набирає гостроти проблема вчинення злочинiв дiтьми у вiцi вiд 11 до 14 рокiв.

За 11 останнiх рокiв вiдмiчено стiйку тенденцiю до зростання кiлькостi неповнолiтнiх, якi на момент вчинення злочинiв виховувалися у неповних сiм'ях. Так, у 1992 р. було 38 % засуджених неповнолiтнiх, якi виховувались у неповнiй сiм'ї; в 2001 р. - 43,5 %, а у 2002 р. - 45,3 %. Постiйно збiльшується кiлькiсть засуджених неповнолiтнiх, якi виховувались поза сiм'єю, в iнтернатi, дитячому будинку. У 2002 р. їх кiлькiсть збiльшилася на 3,6 % i становить 1233 особи. Таких дiтей нерiдко використовують злочиннi угруповання для вчинення протиправних дiй.

Iз матерiалiв кримiнальних справ випливає, що вiковi особливостi неповнолiтнiх значно впливають на мотивацiю їхнiх вчинкiв. Такими особливостями є: недостатнiй життєвий досвiд; схильнiсть до наслiдування; вплив на них оточуючих, особливо дорослих осiб; бажання показати себе самостiйним i намагання звiльнитися вiд контролю та опiки з боку батькiв, вихователiв; специфiчне трактування таких понять, як смiливiсть, чеснiсть, дружба; неправильна оцiнка конкретних життєвих ситуацiй; недостатнiй розвиток, а iнколи i повна вiдсутнiсть критичного ставлення до своїх вчинкiв, вчинкiв iнших. Цi особливостi пiдлiткiв потрiбно враховувати слiдчим i суддям, на яких покладено обов'язок здiйснювати провадження справ про злочини неповнолiтнiх.

Значною мiрою сприяють вчиненню злочинiв неповнолiтнiми такi обставини, як безконтрольнiсть з боку батькiв, вiдсутнiсть профiлактичних заходiв у роботi з "важкими" пiдлiтками, їх незайнятiсть, вживання спиртних напоїв та наркотичних засобiв, проблеми в сiм'ях, безробiття батькiв i вiдсутнiсть у них коштiв на утримання дiтей.

Недосконалiсть державної системи соцiального захисту також iстотно впливає на стан злочинностi серед неповнолiтнiх. Протягом 10 останнiх рокiв розмiр заробiтної плати залишається за межею прожиткового мiнiмуму. У 2002 р. розмiр мiнiмальної заробiтної плати (165 грн.) вдвiчi менший за прожитковий мiнiмум (342 грн.). Як наслiдок, вiдбувається збiднення окремо взятої сiм'ї i дiтей, якi в нiй виховуються.

Тривалий час у державi не iснувало закону про орган, на який було б покладено обов'язок визначати державнi соцiальнi стандарти, вносити змiни щодо їх розмiрiв. Не були визначенi i забезпеченi чiткi механiзми введення їх у дiю, а головне - не було належного фiнансового забезпечення. Статтею 6 Закону вiд 5 жовтня 2000 р. № 2017-III (2017-14) "Про державнi соцiальнi стандарти та державнi соцiальнi гарантiї" прожитковий мiнiмум визнано базовим державним соцiальним стандартом, на основi якого мають визначатися мiнiмальна заробiтна плата, пенсiя та iншi соцiальнi гарантiї. Статтею 46 Конституцiї (254к/96-ВР) гарантовано, що соцiальнi виплати, якi є основним джерелом iснування, мають бути не нижче вiд прожиткового мiнiмуму. Невиконання конституцiйно закрiплених соцiальних гарантiй призводить до зубожiння частини громадян, у яких виховуються неповнолiтнi.

Узагальнення засвiдчило, що суди в основному забезпечують правильне застосування законодавства у справах про злочини неповнолiтнiх. Разом з тим є випадки, коли суди неналежно виконують вимоги процесуального закону, що визначають умови i порядок розгляду справ про злочини неповнолiтнiх, припускаються помилок при застосуваннi закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть неповнолiтнiх та iстотно порушують вимоги кримiнально-процесуального закону. Деякi суддi намагаються розглядати справи щодо неповнолiтнiх у спрощеному порядку без додержання процесуальної процедури. Не в усiх справах належно з'ясовуються причини й умови, що сприяли вчиненню злочинiв, а постановленi щодо них окремi ухвали (постанови) не завжди виконуються. За матерiалами апеляцiйних судiв та Верховного Суду України, з використанням даних судової статистики було проаналiзовано судову практику щодо розгляду справ про злочини неповнолiтнiх.

Згiдно зi статистичними даними, кiлькiсть помилок та порушень закону, яких припускаються мiсцевi суди при розглядi справ про злочини неповнолiтнiх, не зменшується. У 2002 р. в апеляцiйному i касацiйному порядку було скасовано 200 вирокiв щодо неповнолiтнiх, що на 10,5 % бiльше, нiж у попередньому роцi. Найбiльше скасовано таких вирокiв в областях: Донецькiй - 28, Луганськiй - 16, Днiпропетровськiй - 13, Одеськiй - 13, Київськiй - 10. У зв'язку з неправильною квалiфiкацiєю або суворiстю призначеного покарання змiнено вироки щодо 316 неповнолiтнiх, або на 18,8 % бiльше, нiж у 2001 р.

Основними причинами скасування та змiни вирокiв були порушення права неповнолiтнiх на захист, а також призначення пiдсудним занадто м'якого або суворого покарання, порушення норм КК при призначеннi покарання, однобiчнiсть або неповнота досудового чи судового слiдства, невiдповiднiсть висновкiв суду фактичним обставинам справи, iстотнi порушення кримiнально-процесуального закону тощо.

Так, ухвалою Апеляцiйного суду Черкаської областi скасовано вирок Уманського мiського суду вiд 7 лютого 2002 р., згiдно з яким засуджено неповнолiтнiх М. та Б. за ч. 3 ст. 101 КК 1960 р., оскiльки висновки суду про те, що цi неповнолiтнi заподiяли потерпiлому умисне тяжке тiлесне ушкодження, суперечили мотивувальнiй частинi вироку, де зазначалося, що засудженi вчинили злочин у станi сильного душевного хвилювання, викликаного неправомiрними дiями потерпiлого.

Апеляцiйний суд Автономної Республiки Крим скасував вирок Євпаторiйського мiського суду стосовно неповнолiтнього О., якого було засуджено за ч. 2 ст. 143 КК 1960 р. (шахрайство), оскiльки вiн не є суб'єктом цього злочину, тому що на момент його вчинення О. ще не виповнилося 16 рокiв.

Апеляцiйний суд Сумської областi скасував вирок Бiлопiльського районного суду вiд 5 квiтня 2002 р., згiдно з яким було засуджено неповнолiтнього В. за ч. 3

ст. 185 КК. При цьому суддя, порушуючи вимоги ст. 320 КПК (1001-05) , не виходив до нарадчої кiмнати для постановлення вироку i усно оголосив засудженим покарання без складення вироку.

У зв'язку iз внесеними у ст. 318 КПК (1001-05) змiнами вiд 21 червня 2001 р. суди почали припускатися багатьох помилок щодо порядку судових дебатiв. Так, за новою редакцiєю ст. 318 КПК (1001-05) у дебатах виступають крiм прокурора та захисника (а за його вiдсутностi - сам пiдсудний), як було передбачено у старiй редакцiї цiєї статтi, також потерпiлий i його представник, цивiльний позивач, цивiльний вiдповiдач або їхнi представники та пiдсудний. Але деякi суди порушують порядок судових дебатiв i не надають слова для промови пiдсудному та потерпiлому. Апеляцiйнi суди, переглядаючи вироки, розцiнюють зазначене порушення вимог ст. 318 КПК (1001-05) як iстотне i на пiдставi п. 13 ч. 2 ст. 370 КПК (1001-05) скасовують вироки.

Так, ухвалою Апеляцiйного суду Житомирської областi скасовано вирок Черняхiвського районного суду щодо неповнолiтнiх Г. та iнших, адже на порушення вимог ст. 318 КПК (1001-05) потерпiлому i пiдсудним не було надано можливостi виступити в судових дебатах. Бiльшiсть вирокiв було скасовано Апеляцiйним судом Донецької областi в I пiврiччi 2002 р. у зв'язку з тим, що суд позбавив пiдсудних, потерпiлих, цивiльних позивачiв i вiдповiдачiв права виступати в судових дебатах.

Апеляцiйним судом Запорiзької областi 16 сiчня 2002 р. змiнено вирок Токмацького районного суду щодо засудженого Ю., 1984 року народження. Суд призначив Ю. покарання за ч. 1 ст. 296 КК - 6 мiсяцiв виправних робiт, хоча санкцiя цього закону такого виду покарання не передбачає. Апеляцiйний суд замiсть виправних робiт призначив Ю. штраф.

Обставини, що пiдлягають доказуванню в кримiнальнiй справi, визначаються статтями 64 i 23 КПК (1001-05) i є загальними для всiх справ, у тому числi й у справах про злочини неповнолiтнiх. Однiєю з особливостей провадження у зазначених справах є розширення меж предмета доказування. Тому крiм обставин, встановлення яких є обов'язковим пiд час провадження кожної кримiнальної справи, у справах про злочини неповнолiтнiх згiдно зi ст. 433 КПК (1001-05) необхiдно також з'ясувати: вiк неповнолiтнього; стан його здоров'я та загального розвитку; характеристику особи, умови життя i виховання неповнолiтнього; обставини, що негативно впливали на його виховання; наявнiсть дорослих пiдмовникiв та iнших осiб, якi втягнули неповнолiтнього в злочинну дiяльнiсть. Невстановлення зазначених обставин свiдчить про iстотну неповноту провадження у справi. У постановi Пленуму Верховного Суду вiд 26 червня 1981 р. № 5 зазначено, що в разi, коли не встановленi обставини, передбаченi ст. 433 КПК (1001-05) , i неможливо усунути таку неповноту досудового слiдства в судовому засiданнi, суд повинен повернути справу на додаткове розслiдування.

На судову практику позитивно вплинули змiни, внесенi до ст. 246 КПК (1001-05) Законом вiд 21 червня 2001 р., про обмеження пiдстав для повернення справ на додаткове розслiдування зi стадiї її попереднього розгляду. Наведений у ст. 246 КПК (1001-05) перелiк таких пiдстав є вичерпним. Тому суд iз цiєї стадiї не може повернути справу на додаткове розслiдування, наприклад, з мотивiв неповноти дiзнання чи досудового слiдства, у зв'язку з тим, що обвинувачений пiсля передачi справи до суду зник i мiсце його перебування невiдоме, тощо.

У 2002 р. судами повернуто на додаткове розслiдування 804 кримiнальнi справи стосовно неповнолiтнiх, що на 25,8 % менше, нiж у попередньому роцi. Але при цьому не враховано ще 140 кримiнальних справ, повернутих прокурору в порядку ст. 2491 КПК (1001-05) для усунення виявлених судом порушень.

Основними причинами повернення справ на додаткове розслiдування, за даними апеляцiйних судiв, є: неповнота досудового слiдства, для усунення якої потрiбне проведення слiдчих та розшукових дiй, спрямованих на збiр нових доказiв (обшук, виїмка, вiдтворення обставин подiї, розшук свiдкiв, пошук речових доказiв); iстотне порушення процесуальних прав неповнолiтнiх; вiдсутнiсть протоколу огляду мiсця подiї, медичного висновку про причину смертi потерпiлого; невиконання вимог суду, викладених у попереднiх судових рiшеннях про повернення справ на додаткове розслiдування; порушення права пiдсудного на захист, у тому числi коли вимоги статей 218 - 220 КПК (1001-05) виконанi без участi адвоката, тощо.

Так, справа щодо неповнолiтнього М. та iнших, якi обвинувачувалися за ч. 2 ст. 17, ч. 2 ст. 140 КК 1960 р., постановою Днiпровського районного суду м. Херсона направлена на додаткове розслiдування через те, що на досудовому слiдствi порушено право на захист. Вiдповiдно до вимог ст. 45 КПК (1001-05) участь у справi захисника є обов'язковою. Незважаючи на те, що до участi у справi за обвинуваченням неповнолiтнього був допущений адвокат, вимоги статей 218 - 220 КПК (1001-05) виконанi, але без його участi.

Проте є випадки помилкового повернення судами справ на додаткове розслiдування з мотивiв неповноти або неправильностi досудового слiдства, коли цi прогалини могли бути усунутi пiд час судового розгляду справи. Так, Апеляцiйний суд Черкаської областi скасував постанову Приднiпровського районного суду м. Черкаси вiд 5 лютого 2002 р. про направлення справи за обвинуваченням неповнолiтнього К. та iнших для проведення додаткового розслiдування з мотивiв неповноти досудового слiдства. Апеляцiйний суд зазначив, що постанова винесена безпiдставно, оскiльки суд взагалi не дослiдив доказiв у справi.

Нерiдко суди, повертаючи справи про злочини неповнолiтнiх на додаткове розслiдування, не зазначають у постановi (ухвалi) пiдстав для такого рiшення, у чому конкретно виявляється неповнота або неправильнiсть проведеного досудового слiдства, чому суд позбавлений можливостi усунути їх у судовому засiданнi, якi саме обставини мають бути з'ясованi пiд час додаткового розслiдування, якi iстотнi порушення КПК (1001-05) допущенi i як вони можуть вплинути на всебiчне, повне й об'єктивне з'ясування обставин справи. Наприклад, у постановi Єнакiївського мiського суду вiд 7 червня 2002 р. у справi щодо неповнолiтнього Б., обвинуваченого за ст. 187 КК, наголошується на наявностi порушень кримiнально-процесуального закону, але не зазначено, якi саме порушення мали мiсце. Постанову було скасовано.

Суди припускаються серйозних помилок, коли з посиланням на ст. 299 КПК (1001-05) , яка передбачає так званий спрощений порядок розгляду справи, не дослiджують безпосередньо в судовому засiданнi докази стосовно тих фактичних обставин справи, якi передбаченi ст. 433 КПК (1001-05) i пiдлягають обов'язковому встановленню у справах про злочини неповнолiтнiх, хоча, можливо, вони i не оспорюються сторонами.

Так, Зарiчненський районний суд Рiвненської областi 26 лютого 2002 р. засудив неповнолiтнього К. за ч. 3 ст. 185 КК. На пiдставi ст. 299 КПК (1001-05) з посиланням на ту обставину, що в судовому засiданнi пiдсудний визнав себе винним у вчиненнi злочину повнiстю, суд визнав недоцiльним дослiдження доказiв у справi. З протоколу судового засiдання вбачається, що пiсля допиту пiдсудного i пояснень його матерi суд вiдразу перейшов до судових дебатiв. Але у матерiалах цiєї справи був висновок судової психолого-психiатричної експертизи, яка встановила, що К. страждає на легку розумову вiдсталiсть з емоцiйно-вольовими порушеннями i неповною мiрою мiг усвiдомлювати свої дiї та керувати ними. Цей висновок суд не дослiджував, оскiльки сторони про це не просили, оцiнки йому, як i iншим даним про особу, у вироку не давалося. Вiдповiдно до ст. 20 КК суд мав визнати К. обмежено осудною особою i врахувати цю обставину пiд час призначення йому покарання або застосування примусових заходiв медичного характеру.

У зв'язку з такими фактами необхiдно звернути увагу судiв на неприпустимiсть прийняття рiшення про недоцiльнiсть дослiдження доказiв, у тому числi i висновкiв експертиз щодо обставин, передбачених ст. 433 КПК (1001-05) , що пiдлягають обов'язковому встановленню у справах про злочини неповнолiтнiх. При провадженнi у справах про злочини неповнолiтнiх суди мають без будь-яких обмежень виконувати вимоги ст. 433 КПК (1001-05) i з'ясовувати вiк неповнолiтнього, стан його здоров'я та загального розвитку, характеристику особи, умови життя та виховання, обставини, що негативно впливали на виховання неповнолiтнього, наявнiсть дорослих пiдмовникiв та iнших осiб, якi втягнули неповнолiтнього в злочинну дiяльнiсть.

У судах мають мiсце факти тяганини при розглядi справ щодо неповнолiтнiх. Вiдповiдно до ст. 40 Конвенцiї будь-яке рiшення щодо неповнолiтнього має невiдкладно прийматися компетентним чи судовим органом у ходi справедливого слухання згiдно iз законом. У 2002 р. з порушенням строкiв, передбачених статтями 241, 256 КПК (1001-05) , призначено до судового розгляду 1229 кримiнальних справ щодо неповнолiтнiх, або 8,2 % вiд розглянутих. Наприклад, Жовкiвським районним судом Львiвської областi справа про обвинувачення неповнолiтнього Н. за ч. 3 ст. 185 КК призначена до попереднього судового розгляду через 2 мiсяцi пiсля надходження її до суду (надiйшла 27 грудня 2001 р., а попереднiй розгляд проведено 4 березня 2002 р.); справа щодо неповнолiтнього К., обвинуваченого за ч. 3 ст. 185 КК, з одним епiзодом обвинувачення, за яким необхiдно було допитати самого пiдсудного i двох свiдкiв, надiйшла до Мелiтопольського мiського суду Запорiзької областi 14 лютого 2002 р., а розглянута через 3 мiсяцi, тобто 11 травня 2002 р.

Оцiнюючи дiї неповнолiтнiх, суди мають зважати на ту обставину, що в цiлому неповнолiтнi за рiвнем iнтелектуального i вольового розвитку вiдстають вiд дорослих. Життєвий досвiд у них ще недостатнiй, а якщо є упущення у вихованнi, то вони можуть неправильно оцiнювати конкретну ситуацiю та вибирати лiнiю поведiнки, помилятись у трактуваннi змiсту таких понять, як смiливiсть, дорослiсть, взiрець для наслiдування. Зважаючи на вiковi особливостi неповнолiтнiх, необхiдно посилювати їх правову захищенiсть. Для гарантування правового захисту неповнолiтнiх на досудовому слiдствi i в судовому розглядi законом передбачено спецiальнi норми, що встановлюють особливiсть провадження у цих справах:

1) участь законного представника, який має статус учасника судочинства (ст. 441 КПК (1001-05) );

2) обов'язкова участь захисника (п. 1 ст. 45 КПК (1001-05) );

3) доповнення предмета доказування у кримiнальнiй справi (ст. 433 КПК (1001-05) );

4) видiлення справи стосовно неповнолiтнього в окреме провадження за наявностi в нiй дорослих учасникiв (ст. 439 КПК (1001-05) );

5) вирiшення судом у вироку додаткових питань (ст. 445 КПК (1001-05) );

6) можливiсть застосування примусових заходiв виховного характеру замiсть кримiнального покарання (ст. 447 КПК (1001-05) );

7) порядок затримання та взяття вiд варту як запобiжний захiд щодо неповнолiтнього (ст. 434 КПК (1001-05) );

8) порядок виклику неповнолiтнього обвинуваченого (ст. 437 КПК (1001-05) );

9) участь у судовому розглядi справи представникiв служби у справах неповнолiтнiх, мiлiцiї у справах неповнолiтнiх (ст. 442 КПК (1001-05) ), пiдприємств, установ i органiзацiй (ст. 443 КПК (1001-05) );

10) участь педагога або лiкаря, батькiв чи iнших законних представникiв у допитi неповнолiтнього обвинуваченого, коли йому не виповнилося 16 рокiв або якщо його визнано розумово вiдсталим (ст. 438 КПК (1001-05) );

11) видалення неповнолiтнього пiдсудного iз залу судового засiдання пiд час дослiдження обставин, що можуть вплинути на неповнолiтнього (ст. 444 КПК (1001-05) );

12) порядок пред'явлення обвинувачення i матерiалiв справи неповнолiтньому та його допит у присутностi захисника (статтi 438, 440 КПК (1001-05) ).

Велике значення для iндивiдуалiзацiї особи обвинуваченого (пiдсудного) при вирiшеннi питань, пов'язаних iз застосуванням до нього кримiнального та кримiнально-процесуального закону, має з'ясування даних про його вiк. Статтею 22 КК встановлено вiк, з якого може настати кримiнальна вiдповiдальнiсть за вчинення злочину. Судам слiд мати на увазi, що вiк неповнолiтнього входить до перелiку обставин, якi вiдповiдно до вимог ст. 433 КПК (1001-05) необхiдно обов'язково з'ясувати. У справах стосовно неповнолiтнiх орган, який здiйснює провадження, зобов'язаний вжити заходiв до встановлення точної дати народження (число, мiсяць, рiк) особи, яка притягається до кримiнальної вiдповiдальностi. При цьому особа вважається такою, яка досягла певного вiку, починаючи з наступної доби пiсля дня народження. Данi про вiк неповнолiтнього мають пiдтверджуватися свiдоцтвом про його народження. За вiдсутностi документа, який пiдтверджує вiк, або є обгрунтованi сумнiви щодо оригiналу документа про народження, для встановлення вiку обвинуваченого необхiдно вiдповiдно до п. 5 ст. 76 КПК (1001-05) призначити судово-медичну експертизу. У випадках, коли рiк народження неповнолiтнього встановлюється судово-медичною експертизою, днем народження треба вважати останнiй день року, зазначеного експертами, а при визначеннi ними вiку мiнiмальною i максимальною кiлькiстю рокiв (наприклад, вiд 14 до 15 рокiв) необхiдно виходити iз передбачуваного експертизою мiнiмального вiку такої особи. За даними апеляцiйних судiв, у вивчених пiд час проведення узагальнення справах вiк неповнолiтнiх був встановлений за документами про їх народження, якими є свiдоцтва про народження; їх копiї, доданi до справ. У разi вiдсутностi свiдоцтва про народження до справи додається копiя запису державного органу про народження неповнолiтнього.

Органи досудового слiдства i суди в основному виконують вимоги закону щодо встановлення вiку неповнолiтнiх. Так, за повiдомленням Апеляцiйного суду Хмельницької областi, лише у двох випадках документи про народження неповнолiтнiх не були доданi органами досудового слiдства до кримiнальної справи, але це було зроблено в судi. У справi щодо обвинувачення неповнолiтнього Н., яка розглядалася Славутицьким мiським судом Київської областi, також не була додана копiя свiдоцтва про народження. У справi щодо обвинувачення неповнолiтнього П., яку розглянув Садгiрський районний суд м. Чернiвцiв, не було будь-яких даних про вiк неповнолiтнього, стан його здоров'я та загального розвитку.

Вiдповiдно до вимог ст. 433 КПК (1001-05) в кожнiй кримiнальнiй справi щодо неповнолiтнього необхiдно з'ясувати стан його здоров'я та загального розвитку, а за наявностi даних про розумову вiдсталiсть неповнолiтнього, не пов'язану з душевним захворюванням, має бути також з'ясовано, чи мiг вiн повнiстю усвiдомлювати значення своїх дiй i якою мiрою мiг керувати ними. Данi про стан здоров'я та загального розвитку неповнолiтнього можуть впливати на вирiшення таких важливих питань, як притягнення його до кримiнальної вiдповiдальностi, обрання запобiжного заходу, мiри покарання та iншi.

Для з'ясування стану здоров'я неповнолiтнього вiдповiдно до ч. 2 ст. 433 КПК (1001-05) мають бути допитанi як свiдки його батьки або особи, якi їх замiнюють (опiкун, пiклувальник), про те, чи не хворiв неповнолiтнiй тяжкими хворобами, чи немає у нього психiчних або фiзичних вад, якi його здiбностi щодо логiчного мислення, чи не вiдстає вiн у розвитку вiд однолiткiв. Якщо неповнолiтнiй перебував на облiку у зв'язку з психоневрологiчним захворюванням або перебував у лiкарнi, слiд витребувати вiдповiднi медичнi документи. За наявностi даних про розумову вiдсталiсть неповнолiтнього вiдповiдно до статей 76 i 433 КПК (1001-05) має бути призначена судово-психологiчна експертиза або комплексна психологiчно-психiатрична експертиза. Такi ж рекомендацiї дано судам постановою Пленуму Верховного Суду України вiд 30 травня 1997 р. № 8 (зi змiнами, внесеними постановою вiд 25 травня 1998 р. № 15) "Про судову експертизу в кримiнальних i цивiльних справах". Так, у п. 15 цiєї постанови зазначається, що для встановлення рiвня загального розвитку неповнолiтнього, ступеня його розумової вiдсталостi та для з'ясування питання, чи мiг вiн повнiстю усвiдомлювати значення своїх дiй i якою мiрою мiг керувати ними, може бути проведена вiдповiдно до вимог ст. 433 КПК (1001-05) судово-психiатрична, психологiчна або комплексна психологiчно-психiатрична експертиза.

У випадках, коли одержанi данi свiдчать про розумову вiдсталiсть неповнолiтнього, не пов'язану з психiчним розладом, необхiдно з'ясовувати рiвень його розумової вiдсталостi порiвняно з рiвнем розвитку осiб такого ж самого вiку. Пiдлiток з розумовим вiдставанням має менший запас знань i уявлень. Потрiбно також з'ясувати, рiвню розвитку якого вiку вiдповiдає фактичний розвиток неповнолiтнього.

До справ про злочини неповнолiтнiх, як правило, долучаються характеристики зi школи, iншого навчального закладу, з мiсця проживання, роботи, а також довiдки з мiлiцiї у справах неповнолiтнiх i служби у справах неповнолiтнiх про те, чи перебував неповнолiтнiй на облiку, коли i за якi правопорушення його взяли на облiк, коли служба у справах неповнолiтнiх його справу розглядала, чи притягувався вiн до адмiнiстративної вiдповiдальностi тощо.

Пiд час розгляду кожної справи також необхiдно з'ясовувати умови життя i виховання неповнолiтнього, тобто встановити факти щодо сiмейно-побутових умов, його контактiв з оточуючими. Це допомагає виявити безпосереднi причини, якi спонукали неповнолiтнього до вчинення злочину, i зробити висновки, чи злочин є випадковим, чи вiн зумовлений причинами, якi необхiдно усунути. Напруженi стосунки мiж батьками дуже негативно впливають на його виховання та поведiнку. Судова практика свiдчить, що у сiм'ї, в якiй неповнолiтнiй був свiдком пияцтва, злослiв'я, бiйок мiж батьками, вiн засвоює такi ж принципи поведiнки i надалi сам починає так ставитися до iнших.

При вирiшеннi питання про можливiсть призначення судового розгляду справи про злочини неповнолiтнiх судам потрiбно ретельно перевiряти пiдстави арешту (взяття пiд варту) неповнолiтнього. Вiдповiдно до ст. 434 КПК (1001-05) затримання та взяття пiд варту як запобiжний захiд можуть застосовуватися до неповнолiтнього лише у виняткових випадках, коли це зумовлено тяжкiстю злочину, у вчиненнi якого вiн звинувачується, за наявностi пiдстав i в порядку, що встановленi статтями 106, 148, 150, 155 i 157 цього Кодексу. Взяття пiд варту застовується до неповнолiтнiх лише за наявностi пiдстав вважати, що iншi, менш суворi, запобiжнi заходи можуть не забезпечити виконання пiдозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язкiв i його належної поведiнки. Згiдно з пр. 13.2 "Пекiнських правил" утримання пiд вартою до суду по можливостi повинно замiнюватись iншими альтернативними заходами. Виходячи з конкретних обставин справи та ступеня тяжкостi злочину, з урахуванням вiдомостей про особу неповнолiтнього, умов його життя i виховання, стосункiв з батьками, суд на пiдставi ст. 436 КПК (1001-05) може передати його пiд нагляд батькiв, опiкунiв чи пiклувальникiв, а неповнолiтнього, який виховується в дитячiй установi, - пiд нагляд адмiнiстрацiї цiєї установи. Проте iнколи не виконуються цi вимоги закону i в мотивувальнiй частинi постанови суду не зазначається, чому конкретний випадок взяття пiд варту неповнолiтнього розглядається як винятковий.

У ст. 434 КПК (1001-05) мiститься вимога, щоб в обов'язковому порядку були повiдомленi батьки чи особи, що їх замiнюють, про затримання i взяття пiд варту неповнолiтнього. Але органи досудового слiдства iнколи не виконують цiєї вимоги i нiкого не повiдомляють про затримання чи арешт неповнолiтнього пiдозрюваного. Такi випадки вiдмiчено майже в усiх областях.

В разi безпiдставностi арешту неповнолiтнього суд має негайно скасувати цей запобiжний захiд або замiнити його iншим. На факти порушення вимог закону щодо взяття пiд варту неповнолiтнiх суд повинен реагувати окремими ухвалами (постановами).

Органи досудового слiдства i суди вiдповiдно до вимог ст. 59 Конституцiї в усiх випадках повиннi забезпечити право неповнолiтнього пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного на одержання квалiфiкованої юридичної допомоги. Враховуючи вiковi особливостi неповнолiтнiх, закон надає таким особам можливiсть користуватися правовою допомогою фахiвця. Участь захисника при провадженнi досудового слiдства i в розглядi кримiнальної справи в судi про злочини неповнолiтнiх є обов'язковою (п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК (1001-05) ). Зазначена вимога закону є однiєю з найважливiших особливостей провадження справ про злочини неповнолiтнiх. Вiдповiдно до вимог ст. 44 КПК (1001-05) як захисники допускаються особи, якi мають свiдоцтво про право на заняття адвокатською дiяльнiстю в Українi, та iншi фахiвцi у галузi права, якi за законом мають право на надання правової допомоги. Як захисники допускаються також близькi родичi обвинуваченого, пiдсудного, засудженого, виправданого, його опiкуни або пiклувальники, але у випадках i в порядку, передбачених КПК (1001-05) . Захисник бере участь у справi з моменту пред'явлення обвинувачення, а якщо неповнолiтнього затримано до пред'явлення обвинувачення як пiдозрюваного або обрано щодо нього запобiжний захiд до пред'явлення обвинувачення - з моменту оголошення неповнолiтньому протоколу про затримання або постанови про застосування запобiжного заходу, але не пiзнiше 24 годин з моменту затримання.

Правильною вбачається пропозицiя деяких апеляцiйних судiв та юристiв-науковцiв про те, що з метою посилення гарантiй права неповнолiтнього на захист доцiльно передбачити в новому КПК (1001-05) обов'язкову участь захисника з моменту визнання неповнолiтнього пiдозрюваним - незалежно вiд того, було його затримано як пiдозрюваного чи нi, а також виду запобiжного заходу, який до нього застосовано, оскiльки незалежно вiд характеру застосованих заходiв процесуального примусу неповнолiтнiй пiдозрюваний потребує правової допомоги фахiвця.

Участь захисника в судовому розглядi є обов'язковою незалежно вiд того, чи виповнилося пiдсудному на той час 18 рокiв. Згiдно зi ст. 370 КПК (1001-05) порушення права обвинуваченого на захист є iстотним порушенням вимог кримiнально-процесуального закону. Порушення вимог ст. 44 КПК (1001-05) щодо моменту допуску до участi у справi захисника може мати наслiдком направлення судом справи прокурору для проведення додаткового досудового слiдства (статтi 246, 281 КПК (1001-05) ), а при постановленнi судом вироку - пiдставою для скасування такого вироку (п. 3 ст. 370 КПК (1001-05) ) судовою iнстанцiєю вищого рiвня. Наприклад, Центральний районний суд м. Миколаєва вироком вiд 10 травня 2002 р. засудив неповнолiтнього М., 1983 року народження, за ч. 1 ст. 249 КК до штрафу в сумi 510 грн. М. вчинив зазначений злочин до виповнення йому 18 рокiв. При провадженнi досудового слiдства його iнтереси захищав адвокат, якого було призначено на пiдставi п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК (1001-05) . Однак пiд час розгляду справи судом неповнолiтньому пiдсудному не було надано захисника, чим грубо порушено вимоги закону.

На практицi суди iнколи визнають докази, одержанi з порушенням прав неповнолiтнiх обвинувачених на захист. Тому, готуючи справу до судового розгляду, суд має ретельно перевiрити, чи було неповнолiтньому надано допомогу захисника на стадiї досудового слiдства.

При затриманнi неповнолiтньому має бути роз'яснено його право на побачення iз захисником з моменту затримання (ст. 106 КПК (1001-05) ). Вiдповiдно до ст. 21 КПК (1001-05) орган досудового слiдства, прокурор, суддя i суд зобов'язанi до першого допиту неповнолiтнього як пiдозрюваного, обвинуваченого чи пiдсудного роз'яснити їм право мати захисника i обов'язково скласти про це протокол. Таким чином, згiдно зi статтями 21, 43, 431, п. 1 ч. 1 ст. 45 i статтями 48, 106 КПК (1001-05) неповнолiтнiй пiдозрюваний або обвинувачений може дати перше пояснення тiльки пiсля зустрiчi iз захисником. Пiд час допиту такого пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного присутнiсть захисника є обов'язковою. Неповнолiтнiй згiдно зi ст. 46 КПК (1001-05) може вiдмовитися вiд конкретного захисника, але не вiд здiйснення його захисту. У цьому випадку захисника замiнють на iншого у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 46 КПК (1001-05) . Однак на практицi нерiдко зазначенi вимоги закону з рiзних причин не виконуються.

Наприклад, неповнолiтнiй К. був затриманий слiдчим Зарiчного районного вiддiлу мiлiцiї м. Сум 8 квiтня 2002 р. за пiдозрою у вчиненi злочину, передбаченого п. 3 ст. 185 КК. Але неповнолiтньому не були роз'ясненi права пiдозрюваного, йому також не забезпечили допомогу захисника. Через двi доби за участю К. було проведено вiдтворення обстановки та обставин подiї, але з порушенням п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК (1001-05) без участi захисника. Крiм того, пiдозрюваного К. на порушення вимог ст. 63 Конституцiї, було попереджено про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд дачi показань та за дачу завiдомо неправдивих показань.

Судам слiд ретельно перевiряти, чи було роз'яснено пiдозрюваному, обвинуваченому право на побачення iз захисником до першого допиту i чи не були вони позбавленi цього. У разi, коли зазначенi вимоги закону були порушенi i неповнолiтнього пiдозрюваного чи обвинуваченого було допитано без участi захисника, то вiдповiдно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 7 липня 1995 р. № 10 "Про застосування законодавства, яке забезпечує пiдозрюваному, обвинуваченому, пiдсудному право на захист" на цi показання не можна посилатись у вироку як на пiдтвердження винностi пiдсудного у вчиненнi злочину.

Були виявленi випадки розгляду суддями справ щодо неповнолiтнiх без захисника у Хмельницькiй областi; у Хмельницькому районному судi у справi щодо Є., Iзяславському - у справi стосовно Т., Ярмолинецькому - у справi щодо О., а пiд час розгляду справи Старосинявським районним судом про застосування примусових заходiв виховного характеру щодо неповнолiтнього Л. останнiй на початку судового розгляду вiдмовився вiд адвоката, i той вийшов iз зали, а суд продовжував розгляд справи без захисника.

Вiдповiдно до ч. 5 ст. 44 КПК (1001-05) про допуск захисника до участi у справi слiдчий повинен виносити постанову. Однак у значнiй кiлькостi кримiнальних справ про злочини неповнолiтнiх цього не зроблено. Неповнолiтнiм лише роз'яснювалося право на захист i додавалися документи, що пiдтверджували повноваження захисника.

Пред'явлення обвинувачення неповнолiтньому та його допит мають вiдбуватися, як зазначено у ст. 438 КПК (1001-05) , у присутностi захисника. Проте органи досудового слiдства нерiдко порушують цi вимоги закону.

Захисник допускається до участi у справi на будь-якiй стадiї процесу, а близькi родичi обвинуваченого, його опiкуни або пiклувальники як захисники - з моменту пред'явлення обвинуваченому матерiалiв досудового слiдства для ознайомлення. Вiдповiдно до ст. 45 КПК (1001-05) участь захисника при провадженнi досудового слiдства i пiд час розгляду справи в судi першої iнстанцiї є обов'язковою у справах осiб, якi пiдозрюються або звинувачуються у вчиненнi злочину у вiцi до 18 рокiв, - з моменту визнання особи пiдозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення. Тому у справах про злочини неповнолiтнiх близькi родичi обвинуваченого, його опiкуни або пiклувальники як захисники можуть брати участь у справi лише одночасно iз захисником - адвокатом чи iншим фахiвцем у галузi права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Так, у кримiнальнiй справi щодо неповнолiтнього Н., яку розглянув Корецький районний суд Рiвненської областi 13 серпня 2001 р. з постановленням вироку, захисником у судi був допущений лише його батько. У Хмельницькiй областi у справах щодо двох неповнолiтнiх суди визнали захисниками законних представникiв, у той час як вони могли виконувати цю функцiю лише разом з адвокатом чи iншим фахiвцем у галузi права, якi за законом мають право на надання правової допомоги. Аналогiчнi факти мали мiсце в iнших областях.

У багатьох випадках пiдозрюванi, обвинуваченi, якi вчинили злочини у неповнолiтньому вiцi, та їх законнi представники через вiдсутнiсть коштiв не в змозi запросити адвоката чи iншого фахiвця в галузi права, у зв'язку з чим слiдчi призначають захисникiв. У переважнiй бiльшостi кримiнальних справ про злочини неповнолiтнiх, де бере участь захисник за призначенням, за даними апеляцiйних судiв, його робота зводиться, як правило, до присутностi пiд час проведення обмеженого кола слiдчих дiй, де його участь обов'язкова, а також до пiдписання вiдповiдних процесуальних документiв, i лише подекуди - до подання клопотань.

У ст. 161 КПК (1001-05) проголошено змагальнiсть пiд час кримiнального процесу. Але механiзм реального забезпечення змагальностi у цьому Кодексi не закрiплений. Так, сформульоване у ч. 3 ст. 47 КПК (1001-05) положення про те, що "особа, яка провадить дiзнання, слiдчий чи суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через адвокатське об'єднання", не узгоджується iз Законом вiд 19 грудня 1992 р. "Про адвокатуру". Нi в зазначеному Кодексi, нi в Законi не виписано порядку призначення захисника. У деяких областях адвокати реєструються як такi, що iндивiдуально займаються адвокатською дiяльнiстю. При цьому суди позбавляються можливостi "у встановленому законом порядку" призначити захисника неповнолiтньому обвинуваченому. Тому не випадково, що в деяких судах неповнолiтнiх захищає за призначенням, як правило, один i той же адвокат. Наприклад, в усiх надiсланих Сарненським районним судом Рiвненської областi справах неповнолiтнiх захищав за призначенням один адвокат.

У судовiй практицi трапляються непоодинокi випадки, коли декiлькох неповнолiтнiх без з'ясування можливих суперечностей щодо їх позицiй, рiзних ролей у вчиненнi злочинiв захищає один i той же адвокат. Iз матерiалiв кримiнальної справи щодо неповнолiтнього С.В., 1985 року народження, вбачається, що пiд час його затримання як пiдозрюваного, при його допитi, а також в iнших слiдчих дiях брав участь адвокат Б., але ця ж особа була адвокатом повнолiтнього С.С. Iз матерiалiв справи випливає, що пiд час очної ставки мiж неповнолiтнiм С.В. та його братом повнолiтнiм С.С. виявлено розбiжностi стосовно обставин справи. Через це їм при пред'явленнi органами попереднього слiдства обвинувачення з одним захисником було порушено їхнє право на захист. На пiдставi вищезазначеного судова колегiя у кримiнальних справах Апеляцiйного суду Чернiгiвської областi направила справу для додаткового розслiдування з призначенням пiдсудному повнолiтньому С.С. iншого адвоката. У цьому випадку, встановивши наявнiсть обставин, за яких одна й та ж особа не може бути захисником двох i бiльше пiдозрюваних, обвинувачених чи пiдсудних, якщо iнтереси захисту одного з них суперечать iнтересам захисту iншого, згiдно зi ст. 611 КПК (1001-05) слiдчий повинен винести постанову про усунення захисника вiд участi у справi та повiдомити про це захисниковi i пiдозрюваному, обвинуваченому, пiдсудному. Пiд час судового засiдання рiшення про це має прийняти суд.

Практичне значення має питання про те, чи повинен захисник брати участь у справах щодо осiб, якi вчинили злочин у неповнолiтньому вiцi, а на час провадження дiзнання, досудового слiдства чи судового розгляду вже досягли 18 рокiв. У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду вiд 26 червня 1981 р. № 5 дано вiдповiдне роз'яснення, що участь захисника у справi є обов'язковою, незалежно вiд того, чи досягла особа на час судового засiдання повнолiття.

Згiдно з даними апеляцiйних судiв багатьох областей, в органах внутрiшнiх справ поширена практика, коли неповнолiтнiх, щодо яких порушено кримiнальну справу, впродовж досудового слiдства до пред'явлення обвинувачення i застосування запобiжного заходу допитували як свiдкiв. При цьому їх попереджали про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд давання показань i за дачу завiдомо неправдивих показань, тобто фактично примушували cвiдчити проти себе. Таким чином порушувалося право на захист, гарантоване Конституцiєю i закрiплене статтями 43 - 48 КПК (1001-05) , про те, що пiдозрюваний чи обвинувачений має право вiдмовитися давати показання, мати захисника i побачення з ним до першого допиту, подавати докази, заявляти клопотання, подавати скарги, а за наявностi вiдповiдних пiдстав - на забезпечення безпеки, на що суди не завжди реагували.

У кримiнальнiй справi, що розслiдувалася Луцьким МВ УМВС Волинської областi стосовно неповнолiтнiх Д. та П. за ч. 3 ст. 186 КК пiд час затримання як пiдозрюваних у вчиненнi крадiжки їх допитали як свiдкiв, а також за їх участi, як зi свiдками було проведено вiдтворення обстановки та обставин подiї злочину. Кримiнальну справу порушено 11 вересня 2001 р., а оперативнi працiвники мiлiцiї за день до цього, 10 вересня 2001 р., провели обшук без вмотивованого рiшення суду. Про затримання неповнолiтнiх їхнiх родичiв не повiдомили взагалi.

Апеляцiйний суд Автономної Республiки Крим скасував вирок Феодосiйського мiського суду щодо неповнолiтнiх Н. i П., якi були засудженi за ч. 2 ст. 142 КК 1960 р. Затриманих за пiдозрою у вчиненнi злочину неповнолiтнiх Н. i П. допитували як свiдкiв. При цьому Н. було попереджено про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд давання показань (ст. 385 КК) i за дачу завiдомо неправдивих показань (ст. 384 КК), хоча на цей момент йому виповнилося тiльки 15 рокiв i вiн не був суб'єктом зазначених злочинiв. Крiм того, допит затриманих неповнолiтнiх було проведено без участi захисника.

З огляду на наведенi обставини цiлком слушною є пропозицiя юристiв-практикiв i науковцiв про доповнення ст. 431 чинного КПК (1001-05) ще однiєю ознакою, за якою особу визнають пiдозрюваною, - порушення стосовно неї кримiнальної справи.

Судам необхiдно враховувати, що пiд час розгляду справ про злочини неповнолiтнiх бажаною є участь законного представника. За його участю можна бiльш повно з'ясувати умови життя та виховання неповнолiтнього пiдсудного. Згiдно зi ст. 441 КПК (1001-05) суди повиннi викликати в судове засiдання законних представникiв неповнолiтнього, якi беруть участь у судовому розглядi справи щодо осiб, котрi не досягли 18-рiчного вiку. Пiсля досягнення пiдсудним цього вiку участь законного представника у справах не є обов'язковою. Так, у справах, що розглядалися судами Хмельницької областi, брали участь у судовому розглядi 85,7 % вiд загальної кiлькостi законних представникiв, якi в ходi досудового слiдства були визнанi учасниками процесу i залученi до участi у справi. Мали мiсце й такi факти, коли законнi представники з'являлися в судове засiдання, але суддi не роз'яснювали їм їхнi права в судовому засiданнi i не заслуховували їх як учасникiв процесу. Наприклад, такi випадки траплялись у Хмельницькому та Шепетiвському мiських судах цiєї областi.

При необхiдностi допитати батькiв або iнших законних представникiв неповнолiтнього як свiдкiв суд заслуховує їх показання. У цьому випадку законного представника попереджають про кримiнальну вiдповiдальнiсть лише за дачу завiдомо неправдивих показань.

Виявлено випадки, коли органи досудового слiдства призначали неповнолiтнiм обвинуваченим законних представникiв, якi не є такими, а суди на цi порушення не реагувати. Вiдповiдно до п. 10 ст. 32 КПК (1001-05) законними представниками можуть бути батьки, опiкуни, пiклувальники особи або представники тих установ i органiзацiй, пiд опiкою чи опiкуванням яких вона перебуває. Наприклад, розглядаючи кримiнальну справу за обвинуваченням неповнолiтнього С. за ч. 3 ст. 185 КК, Хотинський районний суд Чернiвецької областi не звернув уваги на ту обставину, що на порушення зазначеного закону досудове слiдство визнало законним представником брата пiдсудного, який не є нi опiкуном, нi пiклувальником неповнолiтнього.

Законний представник може бути усунутий вiд участi в судовому розглядi, якщо буде встановлено, що його дiї завдають шкоди iнтересам неповнолiтнього пiдсудного (ч. 4 ст. 441 КПК (1001-05) ).

З метою забезпечення прав i законних iнтересiв неповнолiтнього та досягнення попереджувальних результатiв судового процесу суди повиннi повiдомляти мiлiцiю i службу у справах неповнолiтнiх, а також пiдприємства, установи та органiзацiї, в яких навчається чи працює неповнолiтнiй, про час i мiсце розгляду справи про вчиненi ним злочини. Суд також вправi викликати в судове засiдання представникiв зазначених органiв i органiзацiй. Апеляцiйнi суди повiдомили, що участь представникiв служби у справах неповнолiтнiх та мiлiцiї у справах неповнолiтнiх сприяє активiзацiї профiлактичної роботи з цiєю групою населення та забезпечує контроль за поведiнкою неповнолiтнiх у перiод вiдбування покарання, яке не пов'язане з позбавленням волi. На думку багатьох апеляцiйних судiв, слiд частiше викликати в судове засiдання цих представникiв, а також вiдповiдно до положень ст. 443 КПК (1001-05) залучати до участi представникiв пiдприємств, установ i органiзацiй за мiсцем навчання чи роботи пiдсудних неповнолiтнiх. Але у бiльшостi справ не вирiшувалося питання про виклик у судове засiдання представникiв комiсiї та мiлiцiї у справах неповнолiтнiх, а також з мiсця роботи чи навчання неповнолiтнього, як того вимагають статтi 442, 443 КПК (1001-05) . Так, у Харкiвськiй областi у бiльшостi справ про злочини, вчиненi неповнолiтнiми, представники мiлiцiї та комiсiї у справах неповнолiтнiх не викликалися для участi в судовому засiданнi навiть тодi, коли пiдсудний до вчинення злочину перебував у них на облiку. Цi недолiки в роботi судiв є перешкодою до всебiчного з'ясування даних про особу неповнолiтнього, виявлення причин i умов, що призвели до вчинення злочину, та дослiдження умов, у яких виховувалися чи навчалися неповнолiтнi. У багатьох матерiалах кримiнальних справ данi про повiдомлення служби у справах неповнолiтнiх та мiлiцiї у справах неповнолiтнiх про час i мiсце розгляду справи вiдсутнi.

Суди залишають поза увагою факти неявки в судове засiдання та iгнорування представниками комiсiй та iнспекцiй у справах неповнолiтнiх повiдомлень судiв про час i мiсце розгляду справи щодо неповнолiтнього (ст. 442 КПК (1001-05) ), а так само - представниками пiдприємств, установ i органiзацiй (ст. 443 КПК (1001-05) ).

Вiдповiдно до вимог ст. 445 КПК (1001-05) при постановленнi вироку крiм питань, зазначених у ст. 324 КПК (1001-05) , суд зобов'язаний в разi звiльнення неповнолiтнього вiд вiдбування покарання з випробуванням чи застосування до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волi, обговорити необхiднiсть призначення громадського вихователя. Але цю норму закону суди практично не використовують. За повiдомленням апеляцiйних судiв Житомирської, Полтавської та iнших областей, у жоднiй iз вивчених справ про злочини неповнолiтнiх це питання суди першої iнстанцiї не порушували.

Важливим засобом запобiгання злочинностi серед неповнолiтнiх є встановлення i притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi дорослих осiб, якi спонукали неповнолiтнiх до вчинення злочину. Як свiдчить судова статистика, за останнi 11 рокiв, починаючи з 1992 р., кiлькiсть неповнолiтнiх, якi вчинили злочини за участю дорослих, збiльшилася в 2,2 раза. У 2002 р. засуджено 6489 неповнолiтнiх, якi вчинили злочини за участю дорослих, що на 6,3 % менше, нiж у попередньому роцi. Третина засуджених пiдлiткiв (32,3 %) вчинили злочини разом iз дорослими, iнколи - пiд їх безпосереднiм впливом. Це насамперед корисливi пропозицiї, прохання, поради або нерiдко - залучення до спiльного вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобiв. Часто дорослi вже були судимi i втягують у злочинну дiяльнiсть молодь. Залучення пiдлiткiв до вживання алкоголю та наркотикiв є додатковим мотивом для вчинення ними злочинiв. У 2002 р. засуджено 3396 (16,9 %) неповнолiтнiх, якi вчинили злочини у станi алкогольного сп'янiння. Пiд час розгляду справ щодо неповнолiтнiх суди повиннi ретельно дослiджувати не тiльки обставини пред'явленого пiдлiткам обвинувачення, а й питання про те, чи не були вони втягнутi у злочин дорослими особами. Пленум Верховного Суду України в постановi вiд 23 грудня 1983 р. № 6 роз'яснив, що у випадку, коли органи досудового слiдства не вжили всiх передбачених законом заходiв до виявлення i притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi осiб, якi втягнули неповнолiтнiх у вчинення злочину, суд має повернути справу на додаткове розслiдування. Однак належним чином вимоги ст. 433 КПК (1001-05) про обов'язкове з'ясування у справах про злочини неповнолiтнiх наявнiсть дорослих пiдмовникiв та iнших осiб, якi втягнули неповнолiтнього в злочинну дiяльнiсть, не виконуються. У 2002 р. органами мiлiцiї притягнуто до кримiнальної вiдповiдальностi 1343 особи, справи щодо яких направлено до суду за ст. 304 КК. Але судами засуджено за цiєю статтею всього 225 осiб (у 2001 р. - 136), значна частина осiб була виправдана. Наприклад, за справами, якi вивченi Апеляцiйним судом Хмельницької областi, органами досудового слiдства було пред'явлено обвинувачення у втягненнi неповнолiтнiх у злочинну дiяльнiсть 67 особам, з яких 35 суди виправдали, а 32 особи засуджено за ст. 304 КК. При цьому жодної апеляцiї прокурора на безпiдставнiсть виправдання зазначених осiб не надходило.

Суди не завжди повно дослiджують докази вини дорослих осiб у втягненнi неповнолiтнiх у вчинення злочину. Не в усiх справах вироки достатньо мотивованi.

Втягнення неповнолiтнього у злочин виявляється в дiях дорослої особи, пов'язаних iз безпосереднiм психiчним та фiзичним впливом на неповнолiтнього, вчинених з метою викликати у нього прагнення взяти участь у злочинi, i передбачає iнiцiативну поведiнку, пов'язану iз впливом на неповнолiтнього для залучення його до участi у злочинi, зокрема переконання, залякування, пiдкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздростi або iнших низьких спонукань, пропозицiю вчинити злочин, обiцянку придбати або збути вкрадене, давання порад про мiсце i способи вчинення або про приховання слiдiв злочину, розпиття спиртних напоїв з неповнолiтнiм з метою полегшити схилення його до вчинення злочину тощо. Судам необхiдно ретельно з'ясовувати характер взаємовiдносин мiж дорослим i пiдлiтком, оскiльки цi данi можуть мати велике значення для з'ясування ролi дорослого у втягненнi неповнолiтнього у вчинення злочину. У процесуальних документах має бути зазначено, якими конкретно дiями був втягнений неповнолiтнiй у злочинну дiяльнiсть.

Органи досудового слiдства, пред'являючи обвинувачення дорослим особам за втягнення неповнолiтнiх у злочинну дiяльнiсть, не завжди належним чином збирають i закрiплюють докази для розкриття цього злочину, здебiльшого не зазначаючи у процесуальних документах, якi конкретно дiї тi вчинили. Здебiльшого слiдчi одним реченням формулюють обвинувачення дорослому про втягнення ним неповнолiтнього у злочинну дiяльнiсть, зазначаючи, що вiн знав про неповнолiття пiдлiтка. У цiй категорiї справ предметом доказу є спосiб втягнення неповнолiтнiх у злочинну дiяльнiсть, який слiдство повинне також обов'язково встановити. Однак у бiльшостi випадкiв слiдчi належним чином цього не роблять i у постановi про пред'явлення обвинувачення не зазначають, якi конкретно дiї вчинила доросла особа для втягнення неповнолiтнього у злочинну дiяльнiсть. Це призводить до постановлення судами щодо дорослих осiб виправдувальних вирокiв за ст. 304 КК за недоведенiстю їх участi у вчиненнi злочину. Так, вироком Хорольського районного суду Полтавської областi вiд 20 лютого 2002 р. виправдано С., який обвинувачувався за ст. 304 КК. Причиною виправдання стало неконкретне обвинувачення, оскiльки слiдчий у постановi про пред'явлення обвинувачення за ч. 3 ст. 185 i ст. 304 КК зазначив, що С., знаючи неповнолiтнiх Б., Н. i Х., за попереднiм зговором з ними вчинив крадiжку майна.

Суди дуже часто не придiляють належної уваги диференцiйованому пiдходу до призначення покарання неповнолiтньому та дорослому пiдсудному, який втягнув його у злочинну дiяльнiсть, i призначають однакову мiру покарання обом та не вживають заходiв для запобiгання втягненню дiтей у злочинну дiяльнiсть у майбутньому. Наприклад, вироком Шахтарського районного суду Донецької областi вiд 23 липня 2002 р. засуджено У. та його пасинка - неповнолiтнього Ш. за вчинення крадiжок iз залiзничних контейнерiв i цистерн. Суд призначив засудженим - як неповнолiтньому, так i дорослому - однакову мiру покарання (хоча останнiй був засуджений за втягнення неповнолiтнього у злочинну дiяльнiсть) i на пiдставi статей 75 i 76 КК звiльнив їх вiд призначеного покарання у видi позбавлення волi. При цьому суд не назвав обставин, якi пом'якшують покарання щодо дорослого. Суд також не взяв до уваги того, що дорослий спiвучасник злочину, який втягнув неповнолiтнього, проживає разом iз ним та має на нього вплив.

Для зменшення негативного впливу на неповнолiтнього з боку дорослого спiвучасника злочину ст. 439 КПК (1001-05) передбачено можливiсть видiлення справи про неповнолiтнього в окреме провадження. Але органи досудового слiдства використовують таку можливiсть дуже рiдко. У разi, коли неповнолiтнiй обвинувачений притягується до вiдповiдальностi в однiй справi з дорослим, до нього застосовуються правила гл. 36 КПК (1001-05) .

При призначеннi покарання неповнолiтньому суд повинен враховувати не тiльки ступiнь тяжкостi вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також умови його життя та виховання, вплив дорослих, рiвень розвитку та iншi особливостi розвитку неповнолiтнього. Вiдповiдно до пр. 5.1 "Пекiнських правил" реакцiя на її неповнолiтнiх правопорушникiв має грунтуватися на врахуваннi не лише тяжкостi правопорушення, а й особливостей їх особистостi. Особi, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхiдне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинiв.

Суди мають дотримуватися вимог ст. 98 КК щодо видiв покарань, якi можуть бути призначенi неповнолiтнiм за вчинений злочин. Перелiк видiв покарань є вичерпним. Виходячи з положень ст. 98 КК iншi види покарань - обмеження волi, конфiскацiя майна, довiчне позбавлення волi - до неповнолiтнiх застосовуватися не можуть, у тому числi i в порядку переходу до iншого, бiльш м'якого виду основного покарання вiдповiдно до ст. 69 КК. Так, до неповнолiтнiх, визнаних винними у вчиненнi злочину, суд може застосувати такi основнi види покарань, як штраф, громадськi або виправнi роботи, арешт, позбавлення волi на певний строк та додатковi покарання у видi штрафу i позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю.

Аналiз статистичних даних за 2002 р. засвiдчив, що 13 508, або 67,2 % вiд усiх засуджених неповнолiтнiх були звiльненi вiд покарання з випробовуванням iз застосуванням ст. 104 КК. До позбавлення волi засуджено 4569 неповнолiтнiх, або 22,7 %. Iншi види основних покарань застосовуються до неповнолiтнiх рiдко. Так, арешт призначено 98 неповнолiтнiм, виправнi роботи - 48, громадськi роботи - 81, штраф - 307. Додатковi покарання у видi штрафу застосовано до двох неповнолiтнiх, 10 осiб позбавлено права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю.

Суди пiд час розгляду кримiнальних справ про злочини неповнолiтнiх в основному дотримуються загальних засад призначення покарання, враховують ступiнь тяжкостi вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання. Судам слiд мати на увазi, що згiдно зi ст. 66 КК неповнолiття винного є обставиною, що пом'якшує покарання. Бiльш суворе покарання, нiж передбачено вiдповiдними статтями Особливої частини КК, у 2002 р. за вчинений злочин було призначено згiдно зi статтями 70, 71 КК 27 неповнолiтнiм, яким суд призначив позбавлення волi на строк вiд 10 до 15 рокiв, причому 25 iз них були засудженi за умисне вбивство, а 2 особи - за незаконне заволодiння транспортним засобом. Але стосовно двох останнiх вироки було змiнено з пом'якшенням покарання.

Застосовуючи мiру покарання, суди мають враховувати всi обставини в їхнiй сукупностi, якi впливають на його вид та розмiр. Однак при призначеннi неповнолiтнiм покарання суди припускаються помилок, не завжди враховують передбаченi законом особливостi особи неповнолiтнього та iншi обставини.

У 2002 р. у зв'язку з пом'якшенням покарання в апеляцiйному порядку змiнено вироки стосовно 174 неповнолiтнiх, що на 9,4 % менше, нiж у попередньому роцi. При пом'якшеннi покарання неповнолiтнiм засудженим апеляцiйнi i касацiйнi iнстанцiї здебiльшого враховували крiм ступеня тяжкостi вчиненого злочину й такi обставини, як вчинення злочину у неповнолiтньому вiцi, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, вiдшкодування завданих збиткiв, вiдсутнiсть тяжких наслiдкiв вiд злочину, умови життя та виховання, зокрема тяжкi сiмейнi обставини, наявнiсть чи вiдсутнiсть батькiв або осiб, що їх замiнюють, рiвень їхньої турботи про дитину, матерiальнi умови життя i виховання неповнолiтнього, iншi особливостi особи неповнолiтнього, рiвень його фiзичного, iнтелектуального розвитку, а також данi про попереднi судимостi, як неповнолiтнiй характеризувався, якою була його поведiнка пiсля вчинення злочину, зокрема - ставлення до потерпiлого.

Так, вироком Хмельницького мiського суду вiд 20 травня 2002 р. засуджено Р., 1984 року народження, за ч. 3 ст. 185 КК на три роки позбавлення волi. На пiдставi ст. 71 КК йому частково приєднано невiдбуте покарання за попереднiм вироком i остаточно призначено 3 роки 1 мiсяць позбавлення волi. Р. засуджено за те, що вiн 25 лютого 2002 р. проник у примiщення ресторану i викрав спиртнi та солодкi напої на суму 208 грн. Проте Апеляцiйний суд Хмельницької областi змiнив вирок, пом'якшивши засудженому Р. покарання до 1 року 5 мiсяцiв позбавлення волi, оскiльки мiсцевий суд недостатньо врахував деякi обставини, якi в своїй сукупностi пом'якшують покарання (щире каяття, вчинення злочину у вiцi до 18 рокiв внаслiдок збiгу тяжких особистих обставин, зокрема те, що вiн виховується у школi-iнтернатi i є сиротою). Зазначенi обставини давали суду пiдстави застосувати до Р. ст. 69 КК i призначити йому бiльш м'яке покарання.

Виходячи з того, що покарання неповнолiтнiх має бути пiдпорядковане iншiй метi - їх виправленню i перевихованню, попередженню вчинення нових злочинiв - суди не повиннi призначати неповнолiтнiм позбавлення волi за злочини, що не являють великої суспiльної небезпеки. Позбавлення волi - це найсуворiше покарання серед видiв покарань, якi можуть застосовуватися до неповнолiтнього. При вирiшеннi питання про призначення покарання неповнолiтньому слiд розглядати насамперед можливiсть застосування покарання, не пов'язаного з позбавленням волi. Цей вид покарання потрiбно застосовувати до неповнолiтнього, коли виправлення його неможливе без iзоляцiї вiд суспiльства, якщо всi iншi бiльш м'якi засоби впливу не дадуть можливостi досягти мети кримiнального покарання. Суду обов'язково необхiдно зазначити у мотивувальнiй частинi вироку, з яких пiдстав застосовується до неповнолiтнього найсуворiший вид покарання - позбавлення волi. Як правило, суди застосовували його щодо осiб, якi вже були ранiше засудженi i знову вчинили тяжкi або особливо тяжкi злочини, що призвели до тяжких наслiдкiв.

Вiдповiдно до ст. 102 КК неповнолiтньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкостi, позбавлення волi не може бути призначене. За вчинений повторно злочин невеликої тяжкостi покарання у видi позбавлення волi призначається на строк не бiльше 2 рокiв; за злочин середньої тяжкостi - на строк не бiльше 4 рокiв; за тяжкий злочин - на строк не бiльше 7 рокiв; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до 15 рокiв.

Таким чином, за новим КК передбачене бiльш м'яке i гуманне покарання для неповнолiтнiх осiб, якi вчинили злочин невеликої або середньої тяжкостi вперше, i стало суворiшим для тих, що вчинили особливо тяжкий злочин, поєднаний з позбавленням життя людини.

У 2002 р. до позбавлення волi було засуджено 4569 неповнолiтнiх (у 2001 р. - 4743), з них на строк: вiд 5 до 10 рокiв - 701 (у 2001 р. - 597); вiд 3 до 5 рокiв - 1848 (1692); вiд 2 до 3 рокiв - 1203 (у 2001 р. - 1305); вiд 1 до 2 рокiв - 660 (у 2001 р. - 796); на 1 рiк - 130 (у 2001 р. - 353). За п. 5 ч. 3 ст. 102 КК у 2002 р. засуджено 27 неповнолiтнiх до позбавлення волi на строк вiд 10 до 15 рокiв. До позбавлення волi минулого року було засуджено неповнолiтнiх за вчинення таких злочинiв: умисне вбивство - 212 (всього засуджено за цей вид злочину 223 неповнолiтнiх), умисне тяжке тiлесне ушкодження - 133 (iз 203), згвалтування - 88 (iз 112), крадiжки - 2409 (iз 12 931), або 52,7 % вiд загальної кiлькостi всiх засуджених пiдлiткiв до позбавлення волi, грабiж - 589 (iз 1895), розбiй - 481 (iз 703), незаконне заволодiння транспортним засобом - 186 (iз 838), хулiганство - 109 (iз 1033), злочини у сферi обiгу наркотичних засобiв - 98 (iз 652) та iншi. Аналiзуючи наведенi статистичнi данi, можна дiйти висновку, що суди в основному дотримуються рекомендацiй, зазначених у пiдпунктi "с" пр. 17.1 "Пекiнських правил" про те, що позбавлення волi може застосовуватися до неповнолiтнього лише за серйознi злочини iз застосуванням насильства або за неодноразове вчинення iнших серйозних злочинiв.

Введення в дiю нового КК i можливiсть застосування бiльшої кiлькостi видiв покарання, не пов'язаних iз позбавленням волi, сприяло iстотному зменшенню кiлькостi неповнолiтнiх, засуджених до позбавлення волi на 1 рiк включно. Так, у 2001 р. до такого строку включно було засуджено 353 неповнолiтнiх, а в 2002 р. - 130, що в 2,7 раза менше. Мiнiмальний строк позбавлення волi для неповнолiтнього, як i для дорослого засудженого, становить 1 рiк.

Аналiз судової практики щодо призначення неповнолiтнiм покарання у видi позбавлення волi свiдчить про те, що в основному суди обгрунтовано застосовують такий вид покарання, зокрема щодо неповнолiтнiх, якi ранiше вчиняли злочини i знову притягуються до кримiнальної вiдповiдальностi за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинiв. У таких випадках, як зазначають суди, пiдлiток не бажає ставати на шлях виправлення i, залишаючись на волi, протиправними дiями становить небезпеку для суспiльства.

Водночас при призначеннi покарання неповнолiтнiм за незаконне заволодiння транспортним засобом (ст. 289 КК) деякi суди припускаються помилок, не враховуючи обставин, що пом'якшують покарання та iстотно знижують ступiнь тяжкостi вчиненого злочину.

Так, вироком Братського районного суду Миколаївської областi вiд 23 квiтня 2002 р. Ф. засуджено за ч. 3 ст. 289 КК до 10 рокiв позбавлення волi. До призначеного покарання суд також приєднав частково невiдбуте покарання i за сукупнiстю вирокiв призначив Ф. 11 рокiв позбавлення волi з конфiскацiєю всього належного йому майна. У вироку зазначено, що Ф., будучи неповнолiтнiм, у станi алкогольного сп'янiння незаконно заволодiв трактором вартiстю понад 20 тис. грн., що бiльш нiж у 250 разiв перевищує неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян, з метою покататися на ньому, але доїхавши до околицi села, трактор зупинився, i Ф., залишивши його, пiшов додому. Верховний Суд України вирок щодо Ф. змiнив, застосувавши ст. 69 КК, i на пiдставi ст. 71 КК за сукупнiстю вирокiв призначив Ф. 5 рокiв позбавлення волi, виключивши з вироку застосування до Ф. додаткового покарання у видi конфiскацiї майна. В ухвалi Верховного Суду України зазначено, що при призначеннi Ф. покарання суд врахував лише ступiнь тяжкостi вчиненого злочину, данi про особу та обставини, що обтяжують покарання, зокрема те, що Ф. ранiше притягався до кримiнальної вiдповiдальностi, що злочин вчинено ним у станi алкогольного сп'янiння. Обставини, що пом'якшують покарання, усупереч вимогам ст. 65 i 66 КК, суд не врахував. Проте Ф. вчинив злочин у неповнолiтньому вiцi, щиро розкаявся у вчиненому, матерiальної шкоди злочином заподiяно не було. Наявнiсть обставин, що пом'якшують покарання та iстотно знижують ступiнь тяжкостi вчиненого злочину, давало суду право застосувати ст. 69 КК i призначити пiдсудному покарання нижче вiд найнижчої межi, встановленої в санкцiї ч. 3 ст. 289 КК. Крiм того, суд на порушення вимог ч. 1 ст. 102 КК призначив Ф., який вчинив злочин у неповнолiтньому вiцi, покарання за сукупнiстю вирокiв у видi позбавлення волi на 11 рокiв, незважаючи на те, що законом за цей вид злочину покарання неповнолiтнiм не може перевищувати 10 рокiв. На порушення вимог ст. 98 КК суд безпiдставно застосував до засудженого додаткове покарання - конфiскацiю майна, адже вона до осiб, якi вчинили злочин у неповнолiтньому вiцi, не застосовується.

У новому КК допущено непослiдовнiсть при визначеннi санкцiй щодо мiр покарання залежно вiд ступеня тяжкостi вчиненого злочину. Так, у ч. 3 ст. 289 КК передбачено за незаконне заволодiння транспортним засобом, вартiсть якого у 250 разiв (4 тис. 250 грн.) перевищує неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян, покарання у видi позбавлення волi на строк вiд 10 до 15 рокiв. Водночас ч. 4 ст. 185 КК передбачено за крадiжку майна у великих розмiрах, тобто на суму, яка в 250 i бiльше разiв перевищує неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян (4 тис. 250-10 тис. 200 грн.), позбавлення волi на строк вiд 5 до 8 рокiв. Навiть за вчинення розбiйного нападу з метою заволодiння майном на суму вiд 4 тис. 250 грн. до 10 тис. 200 грн. i бiльше, ч. 4 ст. 187 КК передбачено менше покарання - позбавлення волi на строк вiд 8 рокiв.

Згiдно зi ст. 22 КК вiдповiдальнiсть за крадiжку (ст. 185 КК) передбачена при виповненнi особi 14 рокiв, незалежно вiд того, за якою частиною цiєї статтi квалiфiкованi її дiї. Згiдно з ч. 1 ст. 185 КК таємне викрадення чужого майна карається штрафом або виправними роботами, або позбавленням волi на строк до 3 рокiв. Але штраф вiдповiдно до ст. 99 КК застосовується лише до неповнолiтнiх, що мають самостiйний дохiд, власнi кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Виправнi роботи згiдно зi ст. 100 КК можуть бути призначенi неповнолiтньому лише у вiцi вiд 16 до 18 рокiв.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 185 нового КК крадiжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осiб, карається обмеженням волi на строк до 5 рокiв або позбавленням волi на той самий строк. Але обмеження волi вiдповiдно до ст. 61 КК до неповнолiтнiх не застосовується.

Таким чином, законом передбачено два види покарання для дорослих - обмеження волi або позбавлення волi, а до неповнолiтнiх - лише позбавлення волi. Таке дискримiнацiйне ставлення до неповнолiтнiх вимагає внесення змiн до чинного КК.

У суддiв виникають також труднощi при призначеннi виду та мiри кримiнального покарання за ч. 1 ст. 296 КК неповнолiтнiм особам, якi вчинили зазначений вид злочину у вiцi вiд 14 до 16 рокiв. Вiдповiдно до ч. 1 ст. 296 КК хулiганство карається штрафом або арештом, або обмеженням волi. Але штраф, як зазначалося вище, застосовується лише до неповнолiтнiх, що мають самостiйний дохiд, власнi кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Таких неповнолiтнiх практично немає, тому що приймають на роботу за трудовим договором, як виняток, осiб, яким виповнилося 15 рокiв i у вiцi до 16 рокiв за згодою одного з батькiв. Згiдно зi ст. 101 КК арешт може застосовуватися лише до неповнолiтнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 рокiв. Обмеження волi до неповнолiтнiх взагалi не застосовується (ст. 61 КК).

При призначеннi покарання неповнолiтнiм судам слiд дотримуватися принципу iндивiдуалiзацiї, за наявностi пiдстав розглядати можливiсть звiльнення неповнолiтнiх вiд покарання з випробуванням, застосування до них примусових заходiв виховного характеру тощо.

Вiдповiдно до п. 2 ст. 104 КК звiльнення вiд вiдбування покарання з випробовуванням може бути застосоване до неповнолiтнього лише в разi його засудження до позбавлення волi. Однак деякi суди звiльняли неповнолiтнiх з випробовуванням при засудженнi до арешту. Наприклад, вироком Комсомольського районного суду м. Херсона вiд 31 жовтня 2001 р. засуджено неповнолiтнього Н., 1984 року народження, та iнших (всього 5 осiб) за ч. 1 ст. 296 КК до 30 дiб арешту i на пiдставi ст. 104 КК всi засудженi звiльненi вiд вiдбування покарання з випробовуванням строком на рiк. Апеляцiйна iнстанцiя скасувала цей вирок як незаконний, оскiльки неповнолiтнi були звiльненi вiд вiдбування покарання з випробовуванням у видi арешту, хоча законом передбачено таке звiльнення лише вiд позбавлення волi.

Суди допускають порушення вимоги ст. 104 КК щодо встановлення iспитового строку при звiльненнi неповнолiтнiх вiд вiдбування покарання з випробуванням понад 2 роки. Так, Славутський мiський суд Хмельницької областi у справi щодо неповнолiтнiх братiв Д. за ч. 3 ст. 185 КК звiльнив їх вiд призначеного покарання у видi 3 рокiв позбавлення волi з iспитовим строком 3 роки. Однак на момент постановлення вироку їм не виповнилося 18 рокiв. Таким чином суд не врахував, що ч. 3 ст. 104 КК встановлює при звiльненнi вiд вiдбування покарання неповнолiтньому iспитовий строк меншої тривалостi, нiж дорослим засудженим (ст. 75 КК), - вiд 1 до 2 рокiв.

Звiльняючи неповнолiтнього вiд вiдбування покарання з випробуванням, суди вiдповiдно до вимог ст. 76 КК покладали на засуджених обов'язки повiдомляти органи кримiнально-виконавчої системи про змiну мiсця проживання, роботи або навчання, перiодично з'являтися для реєстрацiї в органи кримiнально-виконавчої системи тощо. Однак деякi суди не враховували, що перелiк обов'язкiв, передбачених ст. 76 КК, якi можуть бути покладенi на засудженого, є вичерпним, i покладали на неповнолiтнiх обов'язки, якi не передбаченi законом, зокрема, закiнчити навчання, влаштуватися на роботу. Наприклад, Миколаївський районний суд Львiвської областi у вироку вiд 16 травня 2002 р. поклав на засудженого П. обов'язок успiшно закiнчити навчання в ПТУ. Цей же суд у вироку вiд 10 червня 2002 р. аналогiчний обов'язок поклав на засудженого М. при звiльненнi його вiд вiдбування покарання з випробуванням.

У разi звiльнення неповнолiтнього вiд вiдбування покарання з випробуванням суди iнколи згiдно з ч. 4 ст. 104 КК покладають на певну особу за її згодою або на її прохання обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи. Так, суди Хмельницької областi лише в чотирьох випадках застосували зазначене положення закону.

Деякi суди не роз'яснювали засудженим правовi наслiдки звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням, передбаченi ст. 78 КК. Такi факти мали мiсце в Любомльському, Луцькому районних судах, Луцькому мiському судi Волинської областi та iнших.

При звiльненнi неповнолiтнiх вiд вiдбування покарання з випробуванням однi суди Донецької, Сумської, Херсонської та iнших областей посилаються у вироку на ст. 104 КК, iншi - на ст. 75 КК, а деякi - на обидвi статтi. Наприклад, Сумський районний суд вироком вiд 23 квiтня 2002 р. засудив неповнолiтнього Д. за ч. 3 ст. 185 КК, але застосувавши ст. 75 i ст. 104 КК, звiльнив засудженого вiд вiдбування покарання з випробуванням з iспитовим строком 2 роки. В iншому випадку ухвалою Верховного Суду України вiд 19 вересня 2002 р. щодо вироку Апеляцiйного суду Донецької областi вiд 20 травня 2002 р. стосовно неповнолiтнього Є. при звiльненнi його вiд вiдбування покарання з випробуванням замiсть ст. 75 застосовано ст. 104 КК. Верховний Суд України в ухвалi щодо цiєї справи зазначив, що згiдно зi ст. 104 КК звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолiтнiх вiдповiдно до статей 75-78 КК з урахуванням положень ст. 104 КК.

Трапляється, що суди призначають покарання, яке не передбачене ст. 98 КК ("Види покарань"), зокрема обмеження волi та конфiскацiю майна до неповнолiтнiх, визнаних винними у вчиненнi злочину. Так, Кам'янець-Подiльський мiський суд Хмельницької областi при розглядi кримiнальної справи щодо неповнолiтнього В. призначив засудженому покарання у видi обмеження волi зi звiльненням вiд покарання з випробуванням.

Вироком Бiлозерського районного суду Херсонської областi вiд 26 лютого 2002 р. засуджено неповнолiтнього Л., 1984 року народження, та iнших за ч. 1 ст. 296 КК до року обмеження волi кожного. На пiдставi ст. 45 КК 1960 р. постановлено покарання засудженим вважати умовним з iспитовим строком на рiк. Скасовуючи вирок щодо Л., апеляцiйна iнстанцiя зазначила, що призначаючи йому покарання у видi обмеження волi, суд не врахував, що на день постановлення вироку вiн був неповнолiтнiм, а вiдповiдно до ч. 3 ст. 61 КК обмеження волi не застосовується до неповнолiтнiх. Бахчисарайським районним судом Автономної Республiки Крим вироком вiд 22 березня 2002 р. з порушенням вимог ст. 98 КК та ст. 61 КК засудженi неповнолiтнi А., С. i П. за ч. 2 ст. 185 КК до року обмеження волi.

Вироком Апеляцiйного суду Кiровоградської областi вiд 15 березня 2002 р. засуджено неповнолiтнiх С. i З., обидва - 1985 року народження, за ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК за те, що вони 10 листопада 2001 р. пiд час розбiйного нападу вчинили умисне вбивство з корисливих мотивiв за попередньою змовою групою осiб - до позбавлення волi, вiдповiдно на 12 i 10 рокiв з конфiскацiєю майна. Але засудженим С. i З. на день постановлення вироку виповнилося лише по 16 рокiв, тому суд не вправi був застосовувати до них додаткову мiру покарання - конфiскацiю майна.

Згiдно зi ст. 98 КК до неповнолiтнiх, визнаних винними у вчиненi злочину, не може бути застосовано додаткову мiру покарання у видi конфiскацiї майна. Але на практицi суди по-рiзному вирiшували питання щодо можливостi застосування за вiдповiдними статтями КК додаткової мiри покарання - конфiскацiї майна до особи, яка вчинила злочин у неповнолiтньому вiцi, а на момент розгляду справи в судi досягла повнолiття.

Верховний Суд України пiсля розгляду деяких справ виключив з вироку застосування до засуджених додаткової мiри покарання - конфiскацiї майна з посиланням на ст. 98 КК на тiй пiдставi, що цi особи вчинили злочин у неповнолiтньому вiцi. Так, ухвалою Верховного Суду України вiд 7 листопада 2002 р. з вироку Апеляцiйного суду Вiнницької областi вiд 4 липня 2002 р., яким було засуджено неповнолiтнього П., 1985 року народження, за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК на 5 рокiв позбавлення волi за вчинення 29 листопада 2001 р. злочинiв, покарання за якi передбачене цими статтями, застосування до нього конфiскацiї майна. Вироком Апеляцiйного суду м. Києва вiд 23 серпня 2002 р. засуджено Н., 1984 року народження, за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, ч. 4 ст. 187 КК за сукупнiстю злочинiв на 12 рокiв позбавлення волi з конфiскацiєю всього майна. Засуджений Н., будучи неповнолiтнiм, 11 вересня 2001 р. з корисливих мотивiв вчинив умисне вбивство пiд час розбiйного нападу. Ухвалою Верховного Суду України вiд 7 листопада 2002 р. виключено з вироку застосування стосовно Н. додаткової мiри покарання - конфiскацiї всього майна.

Стаття 99 КК мiстить певнi застереження щодо застосування до неповнолiтнiх такого виду покарання, як штраф. Вiдповiдно до вимог цiєї статтi штраф застосовується лише до неповнолiтнiх, що мають самостiйний дохiд, власнi кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Тому застосування такого виду покарання є обмеженим. Призначаючи зазначену мiру покарання до неповнолiтнiх, суди не завжди з'ясовують, який їх майновий стан, чи мають вони самостiйний дохiд або власнi кошти i майно. Ось приклад - за перiод з 1 вересня 2001 р. по 1 вересня 2002 р. у Хмельницькiй областi до 11 неповнолiтнiх мiсцевi суди застосували таку мiру покарання, як штраф. При цьому суди не врахували, що засудженi неповнолiтнi нiде не працюють i не мають власних коштiв та майна, на якi може бути звернено стягнення. На час проведення узагальнення такi

вироки судiв щодо сплати штрафу не виконанi. Подiбнi випадки допущенi також судами iнших областей.

Частиною 2 ст. 99 КК встановлено, що розмiр штрафу, який призначається неповнолiтнiм, не може перевищувати 500 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян. Ця вимога закону судами виконується. Але не всi з них враховують, що мiнiмальний розмiр штрафу вiдповiдно до ч. 2 ст. 53 КК становить 30 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян. Так, Шепетiвським мiським судом Хмельницької областi неповнолiтньому К. за ч. 2 ст. 263 КК призначено штраф у розмiрi 51 грн.

Статтею 101 КК передбачено, що арешт як мiра кримiнального покарання призначається неповнолiтнiм, яким на момент постановлення вироку вже виповнилося 16 рокiв, строком вiд 15 до 45 дiб. Порiвняно з дорослими засудженими тривалiсть арешту для неповнолiтнiх iстотно зменшена. З матерiалiв судiв, якi надiйшли для пiдготовки узагальнення, вбачається, що покарання у видi арешту неповнолiтнiм призначалося в деяких випадках з порушенням ст. 101 КК. Зокрема, вироком Слов'янського районного суду Донецької областi вiд 12 червня 2002 р. неповнолiтнi Б. та I. засудженi до арешту вiдповiдно на 3 i 6 мiсяцiв.

Суди не повиннi допускати застосування кримiнального покарання до неповнолiтнiх, якi вчинили злочини, що не становлять великої суспiльної небезпеки, якщо виправлення неповнолiтнiх може бути досягнуто шляхом застосування примусових заходiв виховного характеру, передбачених ч. 2 ст. 105 КК.

У 2002 р. суди застосували примусовi заходи виховного характеру до 4 228 неповнолiтнiх, що на 9,8 % менше, нiж минулого року. Бiльше половини неповнолiтнiх (57,2 %), до яких застосовано примусовi заходи виховного характеру, є дiтьми, що вчинили суспiльно небезпечнi дiяння у вiцi вiд 11 до 14 рокiв. Вiдповiдно до ч. 2 ст. 105 КК суди минулого року застосували до неповнолiтнiх такi примусовi заходи виховного характеру: застереження - до 406 пiдлiткiв (9,6 %); передача пiд нагляд батькiв чи осiб, якi їх замiнюють, - 3 246 (76,8 %); зобов'язання вiдшкодувати заподiянi майновi збитки - 12 (0,3 %); обмеження дозвiлля - 65 (1,5 %); направлення до спецiальної навчально-виховної установи: до школи - 432 (10,2 %), до училища - 67 (1,6 %).

Примусовi заходи виховного характеру, зокрема, застосовуються: у випадку прийняття судом рiшення про звiльнення неповнолiтнього вiд кримiнальної вiдповiдальностi на пiдставi ч. 1 ст. 97 КК; до особи, яка до досягнення вiку, з якого може наставати кримiнальна вiдповiдальнiсть, вчинила суспiльно небезпечне дiяння; при звiльненнi неповнолiтнього вiд покарання вiдповiдно до ч. 1 ст. 105 КК.

У справах про злочини неповнолiтнiх, що надходять до суду з обвинувальним висновком у порядку, передбаченому ст. 232 КПК (1001-05) , досудове слiдство, попереднiй i судовий розгляд провадяться iз дотриманням правил гл. 36 КПК (1001-05) .

Вiдповiдно до ч. 1 ст. 97 КК суд вправi звiльнити неповнолiтнього вiд кримiнальної вiдповiдальностi тiльки у випадку, якщо вiн вперше вчинив злочин невеликої тяжкостi i за умови, що його виправлення можливе без застосування покарання. У цьому разi суд застосовує до неповнолiтнього примусовi заходи виховного характеру. Справи, що надiйшли в суд у порядку, передбаченому ст. 73 або ст. 9 КПК (1001-05) , суддя призначає до розгляду в судовому засiданнi, про що виносить постанову iз зазначенням часу i мiсця розгляду справи й осiб, якi пiдлягають виклику до суду.

При виявленнi порушень вимог КПК (1001-05) , без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, або порушеннi права неповнолiтнього на захист, або неповноти чи неправильностi досудового слiдства, що не можуть бути усунутi в судовому засiданнi, суддя мотивованою постановою з дотриманням вимог, передбачених статтями 246 i 281 КПК (1001-05) , повинен повернути справу прокурору для усунення цих порушень або для проведення додаткового розслiдування.

Про час i мiсце розгляду кримiнальної справи в судовому засiданнi повiдомляються неповнолiтнiй, його законний представник, захисник та iншi особи, зазначенi в списку, що додається до постанови про направлення справи до суду, а також прокурор.

Якщо неповнолiтнiй перебуває на облiку в органi чи службi у справах неповнолiтнiх, доцiльно залучити до участi в розглядi справи представника цiєї установи. Це сприятиме всебiчному й повному дослiдженню даних про особу, умови життя i виховання неповнолiтнього. У такому разi є змога з'ясувати думку законного представника про те, який саме примусовий захiд виховного характеру буде найефективнiшим.

Участь у судовому засiданнi неповнолiтнього, його захисника, законного представника та прокурора є обов'язковою. Пiд час засiдання з'ясовуються данi про особу неповнолiтнього та повноваження законного представника, роз'яснюються їм процесуальнi права, заслуховуються пояснення пiдсудного i його законного представника, дослiджуються докази, необхiднi для вирiшення питань: чи мало мiсце суспiльно небезпечне дiяння, що пiдпадає пiд ознаки злочину КК; чи винен у ньому неповнолiтнiй; iншi обставини, якi мають iстотне значення для вирiшення питання про застосування до неповнолiтнього примусових заходiв виховного характеру. У цих справах судовi дебати не провадяться, а прокурор, захисник, законний представник i неповнолiтнiй висловлюють свої думки. Останнє слово неповнолiтньому не надається.

Невиконання вимог ст. 447 КПК (1001-05) про розгляд справи за участю захисника неповнолiтнього - iстотне порушення цього права i є пiдставою для скасування рiшення про застосування примусового заходу виховного характеру.

Вiдповiдно до вимог п. 6 ст. 45 КПК (1001-05) участь захисника є обов'язковою при провадженнi справи про застосування примусових заходiв виховного характеру. Якщо захисник не запрошений неповнолiтнiм або його законним представником, суддя призначає захисника i забезпечує його участь у справi вiдповiдно до п. 1 ч. 4 ст. 47 КПК (1001-05) . Однак суди не завжди дотримуються цiєї вимоги. Так, Петровський районний суд м. Донецька розглянув без участi захисника справу про застосування примусових заходiв виховного характеру до неповнолiтнього Я., 1989 року народження, що не досяг вiку, з якого можлива кримiнальна вiдповiдальнiсть, за вчинення суспiльно небезпечного дiяння, що пiдпадає пiд ознаки ч. 3 ст. 185 КК (крадiжка). При розглядi цiєї справи суд допустив численнi порушення вимог закону. Зокрема, порушено строк призначення її до розгляду, пояснення неповнолiтнього, його законного представника суд не заслуховував, докази, якi доводять вчинення Я. суспiльно небезпечного дiяння, не перевiрялися. Суд також не з'ясував стан здоров'я та рiвень загального розвитку неповнолiтнього, умови його життя i виховання. Хоча неповнолiтнiй вчинив крадiжку з групою осiб, але слiдство i суд не перевiряли наявнiсть дорослих пiдмовникiв. У справi не було запрошено в судове засiдання представникiв комiсiї та мiлiцiї у справах неповнолiтнiх. Органи досудового слiдства i суд навiть не намагалися виконати вимоги ст. 23 КПК (1001-05) i з'ясувати причини й умови, якi сприяли вчиненню 12-рiчною дитиною крадiжки. Суд при зазначених порушеннях вимог закону формально винiс постанову, якою неповнолiтнiй був переданий пiд нагляд батькiв.

Суди повиннi мати на увазi, що перелiк примусових заходiв виховного характеру вичерпний. Суд вправi призначити один або декiлька з них i разом з цим призначити неповнолiтньому вихователя. Але, як свiдчить практика, суди застосовують до неповнолiтнього лише один примусовий захiд виховного характеру, переважно (76,8 %) - передачу неповнолiтнього пiд нагляд батькiв.

Згiдно з даними судової практики, суди не завжди виконують вимоги ч. 3 ст. 105 КК щодо призначення строку тривалостi заходiв виховного характеру. Так, Радомишльський районний суд Житомирської областi на пiдставi ч. 2 ст. 105 КК звiльнив неповнолiтнього Л. вiд покарання за ч. 1 ст. 286 КК з передачею пiд нагляд батькiв, але без встановлення строку тривалостi заходiв виховного характеру. У зв'язку з цим зазначене судове рiшення змiнено ухвалою Апеляцiйного суду Житомирської областi вiд 30 квiтня 2002 р. Для Л. встановлено заходи виховного характеру строком на 2 роки.

Важливо, щоб в ухвалi (постановi) суд обгрунтував, чому вiн вважає доцiльним звiльнити неповнолiтнього вiд кримiнальної вiдповiдальностi i застосувати до нього примусовий захiд виховного характеру. При цьому суд повинен обрати такий з них, що найбiльше сприятиме виправленню i перевихованню неповнолiтнього. Вирiшуючи питання, чи слiд застосовувати такий примусовий захiд, як вiддання неповнолiтнього пiд нагляд батькiв або осiб, якi їх замiнюють, суд враховує, що цей захiд застосовується лише за наявностi даних про їхню здатнiсть забезпечити виховний вплив та постiйний контроль за поведiнкою неповнолiтнього. Не можна передавати неповнолiтнього пiд нагляд батьковi чи матерi, якi позбавленi батькiвських прав або через свою поведiнку не здатнi позитивно впливати на нього. Деякi суди не зазначають у постановах прiзвища батькiв, яким передається дитина пiд нагляд. Наприклад, постановою Зарiчного районного суду м. Сум вiд 10 травня 2002 р. до неповнолiтнього К. було застосовано такий примусовий захiд виховного характеру як передача пiд нагляд батькам. Але в постановi суд не зазначив прiзвища, iмена та по батьковi осiб, яким передано неповнолiтнього пiд нагляд. Такi ж недолiки допускали суди Iвано-Франкiвської областi.

Передача неповнолiтнього пiд нагляд педагогiчного чи трудового колективу можлива тiльки за згодою колективу за мiсцем навчання або мiсцем роботи порушника закону за наявностi даних про те, що цей колектив спроможний здiйснювати належний контроль за поведiнкою неповнолiтнього та позитивно впливати на його виховання. Неповнолiтнiй також може бути переданий пiд нагляд окремих громадян на їх прохання, але вони зобов'язанi при цьому здiйснювати виховний вплив на нього та постiйний контроль за його поведiнкою.

При передачi неповнолiтнiх пiд нагляд їхнiх батькiв суди в деяких випадках усупереч вимогам ст. 447 КПК (1001-05) заслуховують пояснення законних представникiв, не з'ясовують здатнiсть батькiв забезпечити позитивний виховний вплив на неповнолiтнiх, контролювати їх поведiнку. Так, Городоцький районний суд Львiвської областi 16 сiчня 2002 р. передав неповнолiтнiх Ш. i Б. пiд нагляд їхнiх батькiв, але при цьому не заслухав їх пояснень.

Суд вирiшує питання про направлення неповнолiтнього до спецiальної навчально-виховної установи для дiтей i пiдлiткiв, коли вiн вийшов з-пiд контролю батькiв чи осiб, якi їх замiнюють, не пiддається виховному впливу i застосування iнших примусових заходiв виховного характеру не дають результатiв. Вiдповiдно до ст. 8 Закону вiд 24 сiчня 1995 р. "Про органи i служби у справах неповнолiтнiх та спецiальнi установи для неповнолiтнiх" (iз наступними змiнами; далi - Закон вiд 24 сiчня 1995 р.) до загальноосвiтнiх шкiл соцiальної реабiлiтацiї направляються за рiшенням суду неповнолiтнi вiком вiд 11 до 14 рокiв, а до професiйних училищ соцiальної реабiлiтацiї - вiком вiд 14 рокiв. Проте не можуть направлятися в цi установи особи, якi страждають на захворювання, зазначенi у перелiку, що його мiстить Iнструкцiя про медичне обстеження дiтей i пiдлiткiв, якi направляються до загальноосвiтнiх шкiл та професiйних училищ соцiальної реабiлiтацiї для дiтей i пiдлiткiв, якi потребують особливих умов виховання (затверджена наказом Мiнiстерства охорони здоров'я України i Мiнiстерства освiти України вiд 5 травня 1997 р. № 137/131, зареєстрована в Мiнiстерствi юстицiї України 20 серпня 1997 р.; далi - Iнструкцiя).

Однак суди не в усiх випадках з'ясовують питання про можливiсть перебування в такiй установi пiдлiткiв за станом здоров'я. Так, Самбiрським районним судом Львiвської областi 13 лютого 2002 р. був направлений до загальноосвiтньої школи соцiальної реабiлiтацiї неповнолiтнiй П. Але в матерiалах справи немає будь-яких медичних документiв про стан здоров'я пiдлiтка, а отже, суд це питання не дослiджував.

Узагальнення засвiдчило, що в значнiй кiлькостi справ, якi були направленi в суди вiдповiдно до статей 73, 9 КПК (1001-05) , вiдсутнi данi про здоров'я та загальний розвиток неповнолiтнього. Вiдповiдно до зазначеної Iнструкцiї медичний огляд неповнолiтнiх для визначення можливостi їх утримання у загальноосвiтнiх школах та професiйних училищах соцiальної реабiлiтацiї провадиться до розгляду справ у судах.

Статтею 433 КПК (1001-05) визначено, що однiєю з обставин, яку необхiдно з'ясувати у справах про злочини неповнолiтнiх, є стан здоров'я та загального розвитку пiдлiтка. Якщо це не було зроблено, то досудове чи судове слiдство вiдповiдно до п. 4 ст. 368 КПК (1001-05) може бути визнано однобiчним i неповним. У зв'язку iз наведеними обставинами судам необхiдно мати на увазi, що органи слiдства та прокуратури, направляючи кримiнальну справу до суду в порядку ст. 73 або ст. 9 КПК (1001-05) , повиннi згiдно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 433 КПК (1001-05) з'ясувати стан здоров'я, для чого мають провести медичне обстеження неповнолiтнього.

Складним є питання про застосування примусових заходiв виховного характеру до неповнолiтнiх, якi за станом здоров'я не можуть бути направленi до загальноосвiтньої школи соцiальної реабiлiтацiї або професiйного училища соцiальної реабiлiтацiї. Вiдповiдно до Положення про загальноосвiтню школу соцiальної реабiлiтацiї та Положення про професiйне училище соцiальної реабiлiтацiї (затвердженi постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 13 жовтня 1993 р. № 859 (859-93-п) ) до цих установ не можуть бути направленi дiти i пiдлiтки, якi страждають на захворювання, зазначенi в Iнструкцiї. Згiдно з перелiком, що мiстить зазначена Iнструкцiя (п. 11), не пiдлягають направленню до шкiл та професiйних училищ соцiальної реабiлiтацiї дiти i пiдлiтки, якi мають психiчнi захворювання, туберкульоз, ревматизм, уродженi вади серця, iнфекцiйнi та венеричнi хвороби, ряд хронiчних захворювань, таких, як виразкова хвороба шлунка, бронхiальна астма з тяжкими частими приступами, захворювання кровi, цукровий дiабет, а також хворi на СНIД тощо.

За наявностi таких захворювань суди не можуть направляти неповнолiтнiх до спецiальної навчально-виховної установи. Найчастiше до цих дiтей суди застосовують такий примусовий захiд виховного характеру, як передача неповнолiтнього пiд нагляд батькiв чи осiб, якi їх замiнюють. У 2002 р. пiд нагляд батькiв суди передали 76,8 % вiд усiх неповнолiтнiх, до яких застосованi примусовi заходи виховного характеру. Серед цих осiб вчинили суспiльно небезпечнi дiяння, що пiдпадають пiд ознаки таких злочинiв: проти власностi - 2578, умиснi вбивства - 6, умиснi тяжкi тiлеснi ушкодження - 8, згвалтування - 4, проти громадської безпеки - 58, проти безпеки руху - 59, проти громадського порядку та моральностi, у тому числi хулiганство - 165, у сферi обiгу наркотичних засобiв - 92.

Судова практика свiдчить, що примусовий захiд виховного характеру у видi передачi пiд нагляд батькiв у багатьох випадках є малоефективним. Багато з таких неповнолiтнiх давно вийшли з-пiд контролю батькiв або батьки негативно впливають на них чи позбавленi батькiвських прав, тобто дiти переданi пiд нагляд батькiв, якi виявилися неспроможними виховувати свою дитину належним чином, або й самi втягнули її у злочинну дiяльнiсть. Суди змушенi застосовувати до таких неповнолiтнiх менш суворi заходи виховного характеру через їхню хворобу. Так, Нахiмовський районний суд м. Севастополя за вчинення неодноразових суспiльно-небезпечних дiянь, якi пiдпадають пiд ознаки крадiжок чужого майна на значну суму з проникненням у житло (вiдеомагнiтофон, радiотелефон, радiоприймач, фотоапарат та iн.), направив П., 1986 року народження, якому на момент вчинення злочину виповнилося 13 рокiв, до спецiальної навчально-виховної установи для дiтей та пiдлiткiв строком на 2 роки. Скасовуючи цю постанову, Апеляцiйний суд м. Севастополя в ухвалi зазначив, що в матерiалах справи є довiдка про те, що П. перебуває на облiку в дитячого психiатра, але суд не перевiрив iз залученням спецiалiста-медика, чи може вiн за станом здоров'я перебувати в спецiальнiй навчально-виховнiй установi. При новому розглядi справи суд вимушений був передати неповнолiтнього пiд нагляд матерi. Але мати не мала на сина жодного впливу i не могла контролювати його поведiнку, учнем у школi вiн був лише формально, провчився там всього два тижнi, схильний до правопорушень, вчинив три суспiльно небезпечних дiяння, у тому числi таке, що пiдпадає пiд ознаки тяжкого злочину, останнє - пiсля звiльнення з приймальника-розподiльника.

Вiдповiдно до вимог ст. 9 Закону вiд 24 сiчня 1995 р. у державнiй системi охорони здоров'я повиннi бути створенi центри медико-соцiальної реабiлiтацiї для неповнолiтнiх, якi вживають алкоголь, наркотики, а також для неповнолiтнiх, якi за станом здоров'я не можуть бути направленi до шкiл соцiальної реабiлiтацiї та професiйних училищ соцiальної реабiлiтацiї. Але центри медико-соцiальної реабiлiтацiї створено лише в Автономнiй Республiцi Крим та трьох областях i тiльки для неповнолiтнiх, якi вживають алкоголь та наркотики. За повiдомленням Мiнiстерства охорони здоров'я України та Мiнiстерства освiти центри медико-соцiальної реабiлiтацiї для неповнолiтнiх, якi за станом здоров'я не можуть бути направленi до шкiл та училищ соцiальної реабiлiтацiї, як того вимагає ст. 9 зазначеного Закону, до цього часу не створено. Водночас за даними Мiнiстерства освiти, станом на 3 червня 2003 р. школи соцiальної реабiлiтацiї укомплектованi вихованцями на 33,1 %, а професiйнi училища - на 72,1 %.

Ще однiєю проблемою є вiдсутнiсть контролю з боку суду за виконанням постанов про застосування примусових заходiв виховного характеру. Так, постановою Самбiрського районного суду Львiвської областi вiд 13 лютого 2002 р. до неповнолiтнього П. застосовано примусовий захiд виховного характеру у видi направлення його до загальноосвiтньої школи соцiальної реабiлiтацiї термiном на 3 роки. Однак у справi немає документiв про виконання постанови, i суд на це не вiдреагував.

Для здiйснення контролю за виконанням рiшення про застосування примусового заходу виховного характеру суд повинен про його прийняття iнформувати службу у справах неповнолiтнiх.

Вiдповiдно до ст. 404 КПК (1001-05) вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який його постановив, не пiзнiше, нiж через 3 доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляцiйної чи касацiйної iнстанцiї. Апеляцiйнi суди повiдомили, що суди вiдповiдно до вимог закону звертають вироки до виконання, направляють розпорядження, копiї вирокiв тому органу, на який покладено обов'язок виконати вирок. Проте у справах про злочини неповнолiтнiх iнодi вiдсутнi пiдтвердження про прийняття вирокiв до виконання. Наприклад, немає таких пiдтверджень у Львiвськiй областi у справах неповнолiтнiх Л. i Ш., засуджених Кам'янсько-Бузьким районним судом за ч. 3 ст. 185 КК; Г., засудженого Дрогобицьким мiським судом за ч. 1 ст. 185 КК; С., К., засуджених Старосамбiрським районним судом за ч. 2 ст. 296 КК, та iнших.

Невиконання батьками або особами, якi їх замiнюють, обов'язкiв щодо виховання дiтей є однiєю з причин, що призводить до вчинення неповнолiтнiми правопорушень. У 2002 р. судами накладено адмiнiстративнi стягнення за ухилення батькiв вiд виховання неповнолiтнiх дiтей на 12 569 осiб, що на 11,7 % бiльше, нiж у попередньому роцi. На 5667 осiб накладено штраф на загальну суму 258 тис. 47 грн., але стягнуто всього 42 тис. 428 грн.

За статистичними даними, у 2002 р. майже в усiх справах про злочини неповнолiтнiх слiдчi органiв МВС вносили вiдповiдно до ст. 231 КПК (1001-05) подання про вжиття заходiв для усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинiв. Так, за звiтом форми № 1 СЛ "Про роботу органiв слiдства та дiзнання" слiдчi органiв МВС надiслали прокурору для направлення до суду 17 167 справ з обвинувальним висновком про злочини неповнолiтнiх. У цих справах слiдчими було внесено 17 159 таких подань.

Вiдповiдно до ст. 232 КПК (1001-05) суд, за наявностi на те пiдстав, виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органiв, громадських органiзацiй або посадових осiб на встановленi у справi факти порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, i вимагає вжиття вiдповiдних заходiв. Окрему ухвалу (постанову) може бути винесено також при виявленнi судом порушень прав громадян та iнших випадкiв, якщо суд визнає це за необхiдне. Не пiзнiше нiж у мiсячний строк за окремою ухвалою (постановою) має бути вжито заходи i про результати повiдомлено суд, який винiс окрему ухвалу (постанову). У разi залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) без розгляду, суд повинен вжити заходiв, передбачених статтями 254 - 257 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення (8073-10) (далi - КпАП (8073-10) ), i притягнути винного до вiдповiдальностi за ст. 1856 цього Кодексу.

У постановi Пленуму Верховного Суду вiд 26 червня 1981 р. № 5 мiститься роз'яснення про те, що суди зобов'язанi суворо виконувати вимоги статей 23, 232 КПК (1001-05) (ретельно виявляти причини та умови, що сприяли вчиненню злочинiв неповнолiтнiми, гострiше реагувати на них шляхом винесення окремих ухвал (постанов), домагаючись усунення виявлених недолiкiв). У постановi також наголошено на необхiдностi пiдвищити якiсть окремих ухвал (постанов).

Однак данi узагальнення свiдчать про те, що суди багатьох областей дуже рiдко виносять у порядку ст. 232 КПК (1001-05) окремi ухвали (постанови). У 2002 р. жодної окремої ухвали чи постанови не винесли суди Волинської i Житомирської областей, хоча було розглянуто з постановленням вироку вiдповiдно 224 i 359 кримiнальних справ про злочини неповнолiтнiх. У деяких областях суди виносили окремi ухвали (постанови) лише в поодиноких випадках. Так, суди Хмельницької областi у 2002 р. розглянули 267 справ з постановленням вирокiв щодо неповнолiтнiх, якi вчинили злочини. Але за розглянутими справами винесено лише одну окрему постанову. Рiдко виносили окремi ухвали чи постанови у порядку ст. 232 КПК (1001-05) суди Днiпропетровської, Iвано-Франкiвської, Рiвненської, Сумської, Харкiвської та iнших областей. Слiд зазначити, що негативно на стан роботи судiв щодо виявлення причин та умов, якi сприяли вчиненню неповнолiтнiми злочинiв, впливає вiдсутнiсть вiдповiдних показникiв у судовiй статистицi. Виконання суддями зазначених вимог закону контролюється не в усiх судах.

Окремi постанови та ухвали суди виносили в основному з питань про: усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину; порушення норм кримiнально-процесуального закону при провадженнi досудового слiдства та пiд час розгляду справи нижчестоячим судом; усунення умов, що негативно впливали на виховання неповнолiтнього; порушення прав неповнолiтнього обвинуваченого на захист.

Так, Шепетiвський районний суд Хмельницької областi у кримiнальнiй справi щодо неповнолiтнього Г., 1985 року народження, обвинуваченого за ч. 1 ст. 125 КК, встановив, що той разом з iншими пiдлiтками 1 жовтня 2001 р. приблизно о 13-й годинi, прогулюючи шкiльнi уроки, пiсля розпиття бiля школи спиртних напоїв, перебуваючи у станi алкогольного сп'янiння, через особистi неприязнi взаємини умисно заподiяв неповнолiтньому Я. тiлеснi ушкодження. Ранiше Г. також без причин пропускав шкiльнi заняття, пиячив, на подвiр'ї школи неодноразово затiвав конфлiкти з учнями, якi були переведенi з iнших шкiл, але через безконтрольнiсть з боку дирекцiї школи щодо нього не було вжито вiдповiдних заходiв впливу. З метою попередження умов, якi сприяли вчиненню правопорушень серед учнiв школи, суд винiс окрему постанову на адресу Шепетiвського районного вiддiлу освiти для вiдповiдного реагування.

За фактами порушення норм кримiнально-процесуального законодавства органами досудового слiдства пiд час розслiдування кримiнальних справ суди також виносили окремi ухвали (постанови). Так, iз цих пiдстав Апеляцiйний суд Черкаської областi в окремiй ухвалi у кримiнальнiй справi за обвинуваченням П. за ч. 1 ст. 286 КК (порушення правил безпеки дорожнього руху) зазначив, що з метою приховати порушенi строки слiдства слiдчий неодноразово за надуманими мотивами виносив постанови про зупинення попереднього слiдства, при цьому було визнано безпiдставними посилання слiдчого на положення ч. 3 ст. 206 КПК (1001-05) (через невстановлення особи, яка вчинила злочин), оскiльки на момент порушення кримiнальної справи були вiдомi всi учасники дорожньо-транспортної пригоди. Для реагування на грубi порушення кримiнально-процесуального закону пiд час розслiдування зазначеної кримiнальної справи Апеляцiйний суд надiслав ухвалу керiвництву УМВС у Черкаськiй областi.

У деяких випадках винесення окремих постанов та ухвал не завжди буває ефективним i сприяє досягненню мети. Значна частина винесених судами окремих ухвал (постанов) має формальний характер, не мiстить конкретизацiї явищ, що призвели до вчинення злочину. Крiм того, в окремiй ухвалi бажано було б зазначати конкретнi пропозицiї, спрямованi на усунення недолiкiв i упущень щодо виховання неповнолiтнiх.

Так, Дебальцевський районний суд Донецької областi 16 квiтня 2002 р. винiс окрему постанову у справi за обвинуваченням З., засудженого за крадiжку двигунiв. Окрему постанову направлено на адресу мiського голови у зв'язку з "байдужим ставленням до долi засудженного" з боку вчителiв середньої школи № 6 та Дебальцевського органу внутрiшнiх справ у справах неповнолiтнiх, через неправомiрну поведiнку неповнолiтнього. Постанова виявилася формальною, вiдповiдi на неї не надiйшло.

За недолiки при винесеннi постанов (ухвал) слiд визнати: не досить чiтке викладення обставин справи, з приводу яких винесено окрему постанову (ухвалу); посилання в постановi на факти, якi належним чином не були перевiренi судом; винесення постанови не на адресу тих органiв, органiзацiй та службових осiб, якi вiдповiдають за встановленi у справi порушення закону; ненаправлення взагалi винесених судами окремих постанов адресатам, а також вiдсутнiсть контролю з боку судiв за виконанням постанов про вжиття необхiдних заходiв для усунення причин та умов, якi призвели до вчинення злочину.

Наприклад, Артемiвський мiський суд Донецької областi у справi неповнолiтнiх Т. та З., якi були засудженi 4 червня 2002 р. за крадiжку кришок каналiзацiйних люкiв з територiї пансiонату "Вогник", встановив, що причинами вчинення ними злочину був низький рiвень виховної роботи у школi-iнтернатi, де навчалися засудженi, слабка виховна робота вiддiлу народної освiти щодо пiдлiткiв з проблемних родин. У постановi також було порушене питання про неналежну охорону державного майна охоронцями пансiонату "Вогник". Суд звернувся до адмiнiстрацiї пансiонату, мiського вiддiлу освiти, школи-iнтернату про вжиття вiдповiдних заходiв реагування. Але вiдповiдi вiд зазначених установ не надiйшло, оскiльки окрема постанова суду не була надiслана адресатам.

У деяких випадках суди направляли окремi постанови про виявленi порушення закону пiд час розслiдування кримiнальних справ на розгляд тих службових осiб, якi їх допустили, а тому отримували вiдписки. Так, Снiжнянський мiський суд Донецької областi неодноразово виявляв факти фальсифiкацiї при пiдготовцi процесуальних документiв з боку працiвникiв мiського вiддiлу внутрiшнiх справ, але суд реагував лише окремими постановами на адресу начальника цього мiського вiддiлу мiлiцiї, якi не дали жодних результатiв. Зокрема, при розглядi кримiнальної справи за звинуваченням Х. за ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК Снiжнянський мiський суд виявив iстотнi порушення норм КПК (1001-05) , несвоєчасне реєстрування злочинiв, приховування первинних матерiалiв огляду мiсця пригоди, про що було повiдомлено начальника Снiжнянського мiського вiддiлу мiлiцiї УМВС у Донецькiй областi. Надiйшла його вiдповiдь про те, що пiд час службової перевiрки зазначенi факти не пiдтвердилися. Суд не вiдреагував на таку вiдписку, хоча повинен був направити вiдповiднi матерiали прокуроровi для перевiрки i вжиття заходiв для усунення порушень законностi пiд час проведення дiзнання та досудового слiдства або довести до вiдома про наявнi порушення законностi УМВС у Донецькiй областi.

Судам необхiдно забезпечити суворий контроль за виконанням окремих ухвал (постанов) про вжиття необхiдних заходiв щодо усунення виявлених у кримiнальних справах порушень закону, причин та умов, що сприяли вчиненню злочинiв. За даними апеляцiйних судiв, у багатьох мiсцевих судах такої системи належного контролю ще не налагоджено. Суди також повиннi мати на увазi, що в разi залишення службовою особою без розгляду окремої ухвали (постанови) або невжиття заходiв для усунення зазначених у нiй порушень закону слiд вирiшувати питання про притягнення такої службової особи до вiдповiдальностi за ст. 1856 КпАП (8073-10) .

Причинами порушення вимог закону пiд час провадження справ щодо неповнолiтнiх є недосвiдченiсть слiдчих i суддiв (деякi з них досконально не володiють специфiкою розслiдування i розгляду кримiнальних справ цiєї категорiї), їхня перевантаженiсть в роботi, тяжiння до спрощення процесу та нехтування вимогами закону щодо забезпечення пiдвищеної правової захищеностi неповнолiтнiх. Тому важливо запровадити спецiалiзацiю суддiв щодо розгляду справ про злочини, вчиненi неповнолiтнiми. У "Пекiнських правилах" (пр. 22.2) мiститься рекомендацiя пiдбирати персонал органiв правосуддя з врахуванням рiзних категорiй неповнолiтнiх, якi вступають у контакт iз системою правосуддя, а також докладати зусиль для забезпечення справедливого представництва жiнок i нацiональних меншин в органах правосуддя у справах неповнолiтнiх.

Статтею 6 Закону вiд 24 сiчня 1995 р. передбачено, що справи неповнолiтнiх, якi вчинили злочини, розглядаються в судах спецiально уповноваженими для цього суддями (складом суддiв) за участю представникiв служб у справах неповнолiтнiх. Йдеться про те, що у зазначених суддiв є певний досвiд роботи, вони постiйно пiдвищують свiй професiйний рiвень не лише з питань права, а також педагогiки та психологiї. Але судова практика свiдчить, що не завжди є можливiсть забезпечити в конкретному судi необхiдну кiлькiсть суддiв, якi можуть залучатися до розгляду справ про злочини неповнолiтнiх. Усунути цей недолiк, що негативно впливає на якiсть розгляду справ про злочини неповнолiтнiх, можна шляхом створення спецiалiзованих судiв щодо неповнолiтнiх. До створення таких судiв доцiльно рекомендувати головам мiсцевих та апеляцiйних судiв видати накази, згiдно з якими суддi, якi мають досвiд роботи не менше 3 рокiв, спецiалiзувались би на розглядi кримiнальних справ зазначеної категорiї.

Необхiдною є також спецiалiзацiя слiдчих органiв внутрiшнiх справ, на яких вiдповiдно до ст. 112 КПК (1001-05) покладено обов'язок здiйснювати провадження досудового слiдства в усiх справах про злочини неповнолiтнiх. Слiдчим цих органiв необхiдно дотримуватися вимог закону щодо забезпечення неповнолiтнiм права на захист, позбутися практики допиту як свiдкiв неповнолiтнiх, стосовно яких провадиться досудове слiдство.

Розслiдування та розгляд справ щодо неповнолiтнiх осiб мають здiйснювати найбiльш квалiфiкованi та досвiдченi слiдчi i суддi. Уся дiяльнiсть органiв досудового слiдства i суду з розслiдування та розгляду справи неповнолiтнього повинна мати виховне запобiжне значення.

Мета узагальнення з вищезазначеної проблеми - дослiдження щодо застосування судами чинного законодавства, яким передбачена вiдповiдальнiсть неповнолiтнiх за вчиненi злочини, виявлення при цьому складних питань у судовiй практицi та з'ясування можливих шляхiв для їх вирiшення.

В узагальненнi звернено увагу на те, що вперше неповнолiтнiй стикається iз законом при спiлкуваннi з представниками органiв внутрiшнiх справ, i тому на них покладається важливий обов'язок продемонструвати, що держава охороняє права та законнi iнтереси фiзичних та юридичних осiб i що кожний, хто вчинив злочин, буде притягнутий до вiдповiдальностi i нестиме тягар покарання. Водночас представники органiв дiзнання i досудового слiдства мають переконливо довести неповнолiтньому, який оступився, що держава в особi представника правоохоронних органiв та суддi зацiкавлена насамперед у тому, щоб вiн став на шлях виправлення, що держава поважає його права i забезпечує їх, щоб неповнолiтня особа отримала переконливий виховний потенцiал, який би дав їй можливiсть усвiдомити, що вона має жити за правилами, якi встановленi суспiльством, критично поставитися до своїх дiй i стати на шлях виправлення.

Cтан злочинностi неповнолiтнiх за 1998-2002 рр. (за даними МВС)

Кiлькiсть неповнолiтнiх, засуджених у 1992-2002 рр.