Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелос" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України про скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови в прийнятті митної декларації, стягнення фінансової гарантії, що переглядається за касаційною скаргою Південної митниці Міністерства доходів і зборів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року,

У вересні 2013 року ТОВ "Інтелос" (Товариство) звернулося до суду з позовом до Південної митниці Міндоходів (Митниця) про скасування рішення про визначення митної вартості та картки відмови у митному оформленні, та про стягнення коштів.

Зазначали, що оскаржуваним рішенням Митниці від 15 серпня 2013 року визначено митну вартість ввезеного позивачем товару (електроплиток) за третім методом (вартістю аналогічного товару), та відмовлено у прийнятті митної декларації Товариства у зв'язку з таким коригуванням.

Посилаючись на те, що надали митному органу усі необхідні документи, що підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту, а внаслідок коригування вартості Підприємство надмірно сплатило митних платежів на суму 75 684 грн, просили стягнути вказану суму з відповідача, скасувавши рішення Митниці від 15 серпня 2013 року № 500040001/2013/410017/2 та картку відмови у митному оформленні від 15 серпня 2013 року № 500040001/2013/00361.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2014 року позов задоволено частково. Рішення Митниці про коригування митної вартості та картка відмови у митному оформленні скасовані, а у задоволенні решти вимог - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції змінене в частині мотивації.

У касаційній скарзі Митниця, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що відповідно до зовнішньоекономічного контракту з Supra Technologies Limited (Гонконг) у серпні 2013 року позивачем ввезено на митну територію України партію електроплиток (чотири види) виробництва названого підприємства. Задекларована позивачем митна вартість, обчислена за ціною договору, склала 17 636,02 доларів США (140 964,70 грн).

На підтвердження заявленої вартості, окрім митної декларації, Підприємство надало Митниці такі документи: міжнародну автомобільну накладну (CMR); коносамент; банківський платіжний документ про перерахунок коштів; прейскурант виробника; розрахунки ціни; зовнішньоекономічний контракт з Supra Technologies Limited та додаткові угоди до нього; довідку про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна; рахунок-фактуру (інвойс); копію митної декларації країни відправлення; сертифікат про походження товару; інформацію про позитивні результати здійснення санітарно-епідеміологічного контролю товару; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару транспортних засобів; довідку про проведення декларування валютних цінностей.

Митницею проведено консультацію з декларантом, в результаті якої Товариством додатково поданий висновок Київської торгово-промислової палати (щодо визначення ринкової вартості ввезеного товару) та виписку з бухгалтерської документації. Інші документи не витребовувались.

Після цього позивачу відмовлено в митному оформленні ввезеного товару та винесено оскаржуване рішення про визначення митної вартості в розмірі 47 241,98 доларів США. Застосовано третій метод визначення митної вартості на підставі відомостей про ціну на аналогічні товари автоматизованої інформаційної бази Держмитслужби.

Відповідач обґрунтував своє рішення наступним: умови поставки товарів, зазначені в контракті (CIF) та у митній декларації країни відправлення (FOB) різняться; вартість товару у митній декларації країни відправлення (16 194,40 доларів США) є відмінною від вартості, вказаної в інвойсі (17 636,02 доларів США); митна декларація країни відправлення містить посилання на номер інвойсу, а не контракту; митна декларація країни відправлення не містить моделей електроплиток.

Не погодившись з рішенням Митниці, позивач скористався процедурою сплати фінансової гарантії у розмірі 75 684 грн (різниця розміру митних платежів між вартістю, задекларованою позивачем, та визначеною митним органом). Товар випущено у вільний обіг.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що розбіжності у документах, поданих до митного оформлення, спростовуються матеріалами справи.

Погодившись з остаточним висновком суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про помилкову мотивацію цього рішення та послався не незаконність застосування третього методу визначення митної вартості.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, остаточних висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу (МК) України від 13 березня 2012 року № 4496-VI митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до частини третьої статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з частиною шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Як вбачається з матеріалів справи, сумніви митного органу у задекларованій позивачем вартості товару є обґрунтованими, оскільки у поданих документах містяться розбіжності щодо умов поставки та ціни товару.

Позивач пояснює їх тим, що вантажовідправником є не продавець, а третя особа - представник. Тому декларації країни відправлення вказано ціну без урахування транспортних витрат. Зазначене зумовило як зменшення ціни, так і зміну умови поставки.

Наведені доводи не можуть прийматися до уваги, оскільки не підтверджені будь-якими доказами. Зокрема, позивачем не надано ані до митного органу, ані до суду будь-яких документів, які свідчать, що різниця ціни товару у декларації країни відправлення та в інвойсі відповідає вартості фрахту.

Крім того, як вбачається зі змісту коносаменту, у ньому зазначено про оплату вартості фрахту після прибуття судна до порту призначення, що не відповідає твердженням позивача про фактичні умови поставки CIF.

Колегія суддів зазначає, що викладені обставини дають право митному органу здійснити коригування митної вартості у випадку, коли декларантом не спростовані сумніви у контрактній вартості товару.

У той же час, коригування має здійснюватися у відповідності до закону та на основі мінімальної вартості оформлень аналогічних товарів.

Зокрема, пунктом 5 статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1947 року (995_264) (до якої приєдналася і Україна), за правилами якого базис і методи визначення вартості товарів, які підпадають під обкладання митом чи іншими зборами або імпортні чи експортні обмеження, основані на вартості товару чи регульовані будь-яким способом на основі вартості, повинні бути стабільними і оприлюдненими достатньою мірою для того, щоб надати можливість комерсантам з достатньою впевненістю оцінити вартість товарів для митних цілей.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 60 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.

Частиною четвертою статті 60 МК України передбачено, що ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

При попередньому розгляді справи, колегія суддів касаційного суду звертала увагу, що позивач ввозив чотири види електроплиток, декларативна ціна яких різниться (від 4,79 до 8,49 доларів США), в той час як митний орган обчислив кориговану вартість виходячи з однієї ціни (17,51 доларів США) для всіх моделей; у роздруківці цін на аналогічні товари з бази Держмитслужби, яка міститься в матеріалах справи, відсутні назви та опис моделей електроплиток, вартість яких взята за основу при коригуванні (що позбавляє можливості стверджувати про подібність товарів); при коригуванні взята за основу не найменша вартість електроплиток Supra, яка міститься у базі, а усереднена між двома показниками (15,2 та 20 долара США).

Митницею надано пояснення та розрахунок коригованої ціни, який вбачається таким, що не відповідає закону.

Зокрема, позивачем ввезено електроплитки з однією конфоркою: HS 101 (1000 штук), HS-110 (400 штук) та з двома конфорками: HS-201 (950 штук), HS-210 (348 штук).

Під час повторного розгляду справи митницею подано копію митної декларації, відомості якої використані відповідачем при коригуванні.

Як вбачається з її змісту, Митницею використано вартість операцій щодо ввезення в Україну двох партій товару цього ж виробника: десяти електроплиток з однією конфоркою (вартістю 15,2 долара США) та десяти електроплиток з двома конфорками (вартістю 20 доларів США).

Колегія суддів зазначає, що така ціна подібних товарів не може братися за основу для коригування у спірному випадку, оскільки розмір партій товарів (по 10 штук) суттєво різниться з розміром партії оцінюваних товарів (1 400 та 1 298 штук відповідно).

Викладене є порушенням вищенаведеної частини четвертої статті 60 МК України.

У той же час, застосування методу визначення вартості за ціною на аналогічні товари дозволяє митному органу більш гнучко підходити до здійснення коригування. Зокрема, Митниця не була позбавлена можливості використати відомості про ціну на аналогічні товари інших торгових марок.

Як вбачається з роздруківки даних ЄАІС ДМСУ, у наближений до спірного митного оформлення період здійснювались митні оформлення електроплиток (виробництва Китай) з однією та двома конфорками в кількості, наближеній до розміру партії оцінюваних товарів та ціною, меншою ніж використана Митницею.

За таких обставин, рішення Митниці про коригування митної вартості не може вважатися таким, що відповідає вимогам закону, а доводи касаційної скарги не спростовують остаточних висновків судів про його скасування.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Південної митниці Міністерства доходів і зборів України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року та змінену нею постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.