Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Ємельянова В.І., Швець В.В., провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Львівської митниці Міндоходів на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці Міндоходів, Державної митної служби України про визнання протиправним наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, в якій просив зобов'язати Львівську митницю, чи її правонаступника, нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки виконання з 01.03.2013 р. по 01.06.2013 р. постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 р. у справі про поновлення його на займаній посаді.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2014 р. заяву ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Державної митної служби України, яка полягає у затримці виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 р. у справі № 2а-10551/11/1370 в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді провідного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці Державної митної служби України. Стягнуто з Львівської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_2 середньомісячний заробіток за час затримки виконання постанови суду за період з 01.03.2013 р. по 01.06.2013 р. у розмірі 8803,91 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 р. скасовано постанову суду першої інстанції та постановлено ухвалу, якою заяву ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з Львівської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_2 11030,40 грн. (без урахування податків, зборів та обов'язкових платежів) середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

У касаційній скарзі представник Львівської митниця Міндоходів, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судом апеляційної інстанції, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову відмовлено.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 р., якою поновлено з 29.08.2011 р. ОСОБА_2 на посаді провідного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці Державної митної служби України, набрала законної сили.

При цьому ОСОБА_2 був поновлений на посаді провідного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушення митних правил Львівської митниці лише наказом Державної митної служби України від 01.06.2013 р. № 875-к.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та постановляючи ухвалу в даній справі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 у своїй заяві від 18.11.2013 р. не просить визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачами на виконання постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

У зазначеній вище заяві про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, ОСОБА_2 посилається на ст. 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), як на підставу подання такої заяви.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що судом першої інстанції вказана заява ОСОБА_2 помилково розглянута в порядку ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, колегія суддів погоджується і з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 01.03.2013 р. по 01.06.2013 р.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття КЗпП України (322-08) не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) (далі - Закон № 606-ХІV (606-14) ). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи те, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 р. в частині поновлення ОСОБА_2 на державній службі добровільно виконана шляхом прийняття наказу Державної митної служби України від 01.06.2013 р. № 875-к, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 має право відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Вказані висновки узгоджуються з вимогами чинного законодавства та відповідають правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 23.06.2015 р. (справа № 2а-3138/10/0370).

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятого ним рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів відхилити, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.