2а-8903/12/2670 Про скасування постанови про накладення стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів klass=[1143.1.190 Управління у справах захисту прав споживачів - 11.09.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2012 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області про скасування постанови,-

ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив скасувати постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області про накладення стягнень №296 від 13.06.2012 в розмірі 29601,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

16.05.2012 відповідачем на підставі направлення №527 від 11.05.2012 на право проведення перевірки з 14.05.2012 до 16.05.2012 та повідомлення про проведення перевірки №000311 від 03.04.2012 здійснено планову перевірку дотримання позивачем вимог законодавства про захист прав споживачів.

За результатами перевірки складено акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів №000381 від 16.05.2012 (далі -акт), яким встановлено порушення позивачем вимог п. 2, 3 Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання послуг, затверджених Наказом Державної туристичної адміністрації України №19 від 16 березня 2004 року (z0413-04) , зареєстровані в Міністерстві юстиції України 02.04.2004 за №413/9012 (z0413-04) (далі -Правила №19), у зв'язку з відсутністю у номері №2 готелю правил протипожежної безпеки та інструкції щодо дій в екстремальних умовах, внутрішнього телефонного довідника; пп. «б»п. 5.7, пп. «д»п. 5.9, пп. «а»п. 5.10 ДСТУ 4268:2003 «Послуги туристичні. Засоби розміщування. Загальні вимоги»(далі -ДСТУ) та ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII (далі - Закон №1023-XII (1023-12) ), через не помаркування у номері №2 готелю електричних розеток, не зазначення на них показників електричної напруги, відсутність ключа комбінованого для відкривання пляшок, поличок для туалетних речей та освітлення над дзеркалом, яке розміщене над рукомийником.

Актом перевірки зобов'язано позивача усунути недоліки, зазначені в акті до 23.05.2012, надати відповідачу письмове підтвердження усунення недоліків та інформацію про вартість наданих послуг засобу розміщення за квітень 2012 року та за І квартал 2012 року. А окрім того, надано позивачу припис до акта з вимогою усунути вказані в акті недоліки. Позивач вчинив власноручний напис про відсутність зауважень в графі «Пояснення, зауваження або заперечення щодо проведеної перевірки та складеного акта, що мають місце з боку підприємства»та про отримання ним примірника припису.

На підставі вищенаведеного акту відповідачем винесено постанову №296 від 13.06.2012 про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» в розмірі 29601,00 грн. за виготовлення (реалізацію) продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що згідно вимог, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону №1023-XII розмір штрафу повинен складати 29601,00 грн.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що ДСТУ 4268 «Послуги туристичні. Засоби розміщування. Загальні вимоги»не були опубліковані і не доведені відому громадськості, а тому носять рекомендований характер та не підлягають застосуванню в даних правовідносинах; що на момент проведення перевірки та винесення оскаржуваної постанови про накладення стягнень він був платником єдиного податку, а тому застосуванню підлягає п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», що не було враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта частково обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону №1023-XII вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами.

Згідно з Правилами користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг №19, затверджених наказом Державної туристичної адміністрації від 16.03.2004 (z0413-04) , згідно п. 1.1. яких ці Правила регламентують основні вимоги щодо користування готелями та аналогічними засобами розміщення (далі - готелі) усіх форм власності, що здійснюють діяльність на території України у сфері надання послуг розміщення (готельних послуг) споживачам, і регулюють відносини між споживачами (фізичними особами, які проживають у готелях або мають намір скористатися готельними послугами), та готелями, виконавцями цих послуг.

В пункті 1.3 вказаних Правил законодавцем розтлумачено значення термінів «готель»та «аналогічні засоби розміщення»., зокрема, готель -це підприємство будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що складається із шести і більше номерів та надає готельні послуги з тимчасового проживання з обов'язковим обслуговуванням, а аналогічні засоби розміщення - це підприємства будь-якої організаційно-правової форми власності, що складаються з номерів і надають обмежені готельні послуги, включно з щоденним заправлянням ліжок, прибиранням кімнат та санвузлів.

Колегія суддів вважає, що поняття «готелі» та «аналогічні засоби розміщення»вживаються у даному нормативному акті під одним єдиним терміном «готелі», та лише з метою розмежування видів та кількості послуг, що надаються в них, їх значення розкривається законодавцем в п. 1.3 Порядку №19 (z0413-04) . Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження позивача, що відповідачем неправомірно вказано в акті про невідповідність перевіряємої кімнати вимогам щодо готельних номерів, що як наслідок призвело до незаконного посилання на ДСТУ, є необґрунтованими та такими, що невірно тлумачать норми права.

Пунктом 2.3 Правил №19 (z0413-04) встановлено, що готель повинен забезпечити наявність у кожному номері внутрішніх правил проживання у готелі, правил протипожежної безпеки та інструкції щодо дій в екстремальних умовах, перелік додаткових послуг та прейскурант цін на них, відомості про роботу закладів (підприємств) громадського харчування, торгівлі, зв'язку, побутового обслуговування та інших, що розміщені у готелі, внутрішній телефонний довідник.

У відповідності до ст. 11 Закону України «Про стандартизацію» стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах.

Колегія суддів зазначає, що здійснення позивачем діяльності за КВЕД «55.23.0. Надання інших місць для тимчасового проживання, н. в. г», найменування якої підпадає під визначення «аналогічні засоби розміщення», то вимоги, встановлені Правилами №19 (z0413-04) та ДСТУ поширюються, також, і на нього.

Таким чином, враховуючи те, що норми ДСТУ є обов'язковими до виконання, а також те, що згідно ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, суд не вбачає протиправності дій відповідача при накладенні штрафу за порушення пп. «б»п. 5.7, пп. «д»п. 5.9, пп. «а»п. 5.10 ДСТУ, що вірно встановлено судом першої інстанції.

В свою чергу, дійшовши висновку про необхідність часткового задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходила з наступного.

Згідно з п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цією главою.

Як вбачається з доданих до доповнення до апеляційної скарги документів, а саме свідоцтва про сплату єдиного податку Серії 3 НОМЕР_1 -термін дії цього свідоцтва продовжено з 01.01.2012 по 30.06.2012, тобто позивач перебував на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2012, а не з 25.05.2012, що не було враховано судом першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону №1023-XII у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто, позивач не веде обов'язковий облік доходів і витрат, а тому за порушення законодавства про захист прав споживачів до нього повинна застосовуватись відповідальність - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області про накладення стягнень №296 від 13.06.2012 в частині накладення стягнення у розмірі 29341 грн. необхідно скасувати.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт надав до суду належні докази, що підтверджували факт протиправності оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а відповідач -частково довів правомірність своїх дій.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 205 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її, а апеляційну скаргу задовольнити частково, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2012 -скасувати та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області про накладення стягнень № 296 від 13.06.2012 в частині накладення стягнення у розмірі 29431 грн. скасувати.

В задоволенні іншої частини позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 -відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.